Новицька О. В. (Кіі дон нту) розвиток та значення комунікативної компетенції студента – майбутнього спеціаліста



Скачати 80.35 Kb.
Дата конвертації19.03.2016
Розмір80.35 Kb.
Новицька О.В. (КІІ Дон НТУ)

РОЗВИТОК ТА ЗНАЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТА – МАЙБУТНЬОГО СПЕЦІАЛІСТА

Глибокі соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, потребують постійного підвищення професійного рівня фахівців освіти. У сучасних умовах розвитку вищої освіти значно зростають вимоги до її якості. Орієнтація системи освіти на нову освітню парадигму вимагає підготовки фахівця, який володів би ґрунтовними знаннями, досконалими професійними вміннями, розвиненими педагогічними здібностями, здатністю до постійного професійного самовдосконалення.

Сучасний етап розвитку українського суспільства, яке переживає кардинальні зміни в усіх сферах свого буття, суттєво підвищує  вимоги до рівня професіоналізму випускників вищих навчальних закладів. Потреба нашого суспільства у висококваліфікованих спеціалістах, здатних до творчої праці, обміну передовим досвідом, налагодження взаємовигідних стосунків та співпраці із зарубіжними партнерами на основі професійної компетентності, певною мірою залежить від успішного оволодіння освітою та знаннями у вищих навчальних закладах. Зокрема, принцип гуманізації вищої освіти, спрямовуючи її на всебічний розвиток особистості майбутніх професіоналів, надає особливої значущості підвищенню ефективності навчання. Ідеї гуманізації сприяють створенню в суспільстві умов для духовного, морального і культурного розвитку особистості [1].

За таких обставин національна школа потребує спеціалістів , здатних до нестандартних дій, до використання новітніх технологій навчання, до принципової переорієнтації  на гуманізацію та демократизацію суспільних відносин, до творчого підходу у розв’язанні педагогічних завдань, що, у свою чергу, вимагає  відповідного розвитку комунікативних можливостей у студента та майбутнього спеціаліста. У зв’язку із цим, вирішення проблеми дослідження психологічних особливостей, що визначають формування комунікативних здібностей у майбутніх вчителів, набуває сьогодні особливого значення.

Саме тому проблема мовленнєвого розвитку педагогічного спеціаліста останнім часом стали предметом досліджень науковців. Окремі аспекти вивчення і шляхи формування мовлення вчителя розглядалися вченими М. Пентелюк, А. Богуш, М. Львовим, Д. Ізарєнковим, та іншими.

Мета статті – аналіз стану проблеми розвитку комунікативної компетенції студента та майбутнього спеціаліста та визначення необхідності набуття пов’язаними з цим вміннями і навичками.

Життя та діяльність суспільства неможливі без спілкування людей. Головним завданням комунікативної освіти студентів є формування особистості та розвиток її комунікативних властивостей шляхом вивчення мови та культури народу для досягнення взаєморозуміння в процесі спілкування. Комунікативні властивості відображають реальні можливості особистості у взаємодії з іншими людьми, визначають глибину й повноту входження в співпрацю [2]. До найважливіших проявів комунікативної взаємодії належать:

рівень потреби в спілкуванні;

активність та ініціативність;

наявність установок на спілкування з іншими людьми.

Взагалі оволодіння мовою і мовленням – необхідна умова формування соціально активної особистості. Мовлення є не лише засобом спілкування, але й засобом мислення, носієм свідомості, пам’яті, інформації, засобом управління своєю поведінкою, способом донесення своєї думки до суспільства.

Студенти завжди задіяні в багатоступеневій системі діяльності, спілкуються з іншими людьми, це визначає ступінь їхньої взаємодії, який залежить від змісту навчальної діяльності, від умов, у яких ця діяльність здійснюється, від індивідуальних особливостей інших учасників – усе це характеризує студента як майбутнього професіонала. Професійний рівень оволодіння комунікативною культурою перетворює його в розвинену особистість, підвищує соціальну мобільність, дозволяє вільно входити в інформаційний простір. Студент стає особистістю, придатною до продуктивної комунікації, взаєморозуміння між людьми, у нього виникає потреба оволодівати нормами літературної вимови.

Спостерігаючи за сучасною навчальною діяльністю студентів, допомагаючи їм у поступі до підвищення фахового рівня, хочеться відзначити, що їхнє мовлення, і комунікативні уміння зокрема, є далекими від вимоги часу і від того рівня, з яким молода особа повинна закінчувати вищий навчальний заклад. Серйозними недоліками мовленнєвої поведінки більшості студентів є невміння публічно виражати свої думки, декламувати, спонтанно включатися у розмову і підтримувати її. Названі мовленнєві недоліки, як правило, виявляються на фоні невисокого загального розвитку особи. Значну роль відіграє і психологічний аспект спілкування, такі як нерішучість, страх тощо.

   Саме тому так важливо молодим людям, навчаючись в університеті, готувати себе до роботи не тільки опановуючи цикл обов’язкових дисциплін, що становлять базову основу фахової підготовки, а й активно розвивати мовлення й мислення, формувати комунікативну компетенцію. Вона сьогодні є однією з провідних базисних характеристик особистості, одним із найважливіших виявів її цілісності й самодостатності. Від сформованих навичок мовленнєвої поведінки студента, а згодом і фахівця, великою мірою залежить інтерес його слухачів та співрозмовників до інформації, яку він презентує. Досконало знати свій предмет або текст доповіді, наприклад, зовсім не достатньо, неодмінно важливим аспектом тут є володіння засобами красномовства, бути комунікативно компетентним, щоб своїми знаннями захопити слухачів, передати свої почуття та думки з цього приводу.

Прагнення студента до спільної діяльності викликане потребою в діловому спілкуванні, яка спричиняє ґрунтовну мотивацію та дійове спрямування на навчальну діяльність. Ініціативність у спілкуванні виявляється в умінні студента організувати мовленнєвий процес, задавати тон взаємодії, контактувати в групі.

Н. Мойсеюк визначає поняття «компетентність» як особистісні можливості, які дозволяють людині самостійно й ефективно реалізовувати цілі комунікативного процесу [3].

Фахову компетентність спеціаліста становить обізнаність у предметній галузі, сформованість інтелектуальних опреацій і мовленнєва діяльність, яка є основою комунікативної компетентності.

Під комунікативною компетенцією розуміється комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування [4]. Комунікативна компетентність передбачає насамперед уміння людини спілкуватися з іншими людьми, використовувати відповідні засоби виразності та ініціативні прояви.

Основними аспектами комунікативної компетенції є:


  • уміння доцільно використовувати засоби рідної (української) мови в прак­тиці живого спілкування;

  • уміння наводити переконливі аргументи в процесі розмови;

  • здатність орієнтуватися в ситуації спілкування, комунікативно виправдано добирати вербальні і невербальні засоби і способи для оформлення думок, почуттів у різних сферах спілкування;

  • уміння встановлювати і підтримувати контакт із співрозмовником, змінювати стратегію, мовленнєву поведінку залежно віл комунікативної ситуації;

  • досвід особистої відповідальності за власну комунікативну поведінку, ви­могливість до свого мовлення.      

Успіх комунікативної освіти залежить від планування всієї навчальної та виховної роботи у вищих навчальних закладах, які повинні створити основу для успішної професійної самореалізації й забезпечення сприятливих умов щодо формування цілісної особистості фахівця з високим рівнем комунікативності – володіння літературною та діловою писемною та усною формами мови, уміння розробляти необхідну документацію та користуватися нею, орієнтуватися в нестандартних ситуаціях, прагнення до постійного професійного вдосконалення.

   Тому, готуючи майбутніх спеціалістів для роботи, надзвичайно важливим є розвивиток комунікативної компетентності, цілеспрямованеформування у них частковомовленнєвого уміння. Це можливо здійснювати як на лекційних, так і на практичних, семінарських і лабораторних заняттях, а також вводячи спеціальні курси з риторики та ораторського майстерства з можливістю практичного застосування вмінь та навичок.


   У кінцевому результаті мовленнєво-комунікативні вміння забезпечують студентам необхідну компетентність,а саме:

   - уміння на основі сприйнятої інформації виділяти мікротеми, ключові слова, репродукувати зміст інформації;

   - за змістом сприйнятої на слух чи зором інформації будувати низку сократичних запитань;
  -виразно декламувати перед аудиторією;

  - публічно розмірковувати на задану ззовні тему;

  - включатися у обговорення питання, враховуючи вже висловлене, продовжувати логіку розкриття проблеми;

- публічно виголошувати результати самостійної роботи (повідомлення, стислий зміст підготовленого реферату, огляд джерел з теми, матеріалу періодики тощо);


 - робити узагальнення-підсумки на занятті;

 - користуватися формами мовленнєвого етикету, характерними для конкретних ситуацій;


- вмотивовувати факти вирішення тої чи іншої навчальної задачі;

- укладати систему запитань, спрямованих на розкриття запропонованої теми;


   - спонтанно підтримувати розмову на задану тему (виступ на старостаті, на зборах студентів, на зустрічі з працівником адміністрації тощо);

  - організовувати і проводити виховний захід;

  - вести дискусію, заперечуючи, стверджуючи або підтримуючи певні точки зору опонентів;

  - включатися в ділову гру ( моделювання фрагментів уроків);

  - самостійно вести урок у класі (під час педагогічної практики).

   Названі комунікативні уміння, як і інші, мають формуватися в умовах толерантності, терпимості, взаємоповаги, самокритичності, турботи про культуру почуттів, виразного й емоційного вияву почуттів, оптимістичного настрою.

Усе це можливо за умови особистісно зорієнтованого навчання і виховання та створення комфортних умов для розвитку особистості й підготовки до фахової діяльності. Саме розвиток мовленнєво-комунікативної компетенції у стінах вищого навчального закладу забезпечить майбутньому спеціалістові успішну реалізацію вимог сучасної школи.

Таким чином, у контексті дослідження усного мовлення як основи формування комунікативної компетенції майбутніх спеціалістів треба відмітити, що мовленнєва діяльність постає одночасно метою, змістом, формою і засобом навчання.

Комунікативні уміння як феномен особистості відносяться до продуктивної діяльності, формуються й розвиваються в ній. Отже, необхідно розробляти комплексно – цільову систему диференційної підготовки випускників вищих навчальних закладів до успішного спілкування в професійній сфері.

Список використаних джерел




  1. М. Чепурна. Розвиток ідей гуманізації і гуманітаризації вищої освіти. [Електр. ресурс] - Режим доступу: - http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gvpkhdpi/2008_16/240-243.pdf

  2. Швед О. // Комунікативний потенціал сучасного студента // Психологія і суспільство. – 2002. – № 2. – С. 93 – 102.

  3. Мойсеюк Н. Є. // Педагогіка. Навч. Посібник. 5-е виднання – К., 2007. - 656 с.

  4. Богуш А. М., Шиліна Н. Є. // Мовленнєва готовність старших дошкільників до навчання у школі. – Одеса: ПНЦ АПН України, 2003. – 335 с.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка