Нститут педагогіки І психології професійної освіти академії педагогічних наук україни ягупов василь Васильович



Сторінка1/4
Дата конвертації18.03.2016
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3   4
Ягупов В.В.: Автореф. дис. д-ра пед. наук: 13.00.04 / Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. — К., 2002. — 34 с. — укp.
Анотація до роботи: Обґрунтовано загальні теоретико-методологічні та методичні засади навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України, визначено його концептуальну основу. З'ясовано сучасний стан військового навчання, висвітлено основні проблеми й тенденції. Виявлено сучасний зміст поняття "військово-дидактичний процес" і на підставі сучасних гуманістичних концепцій навчання досліджено в структурному, динамічному та функціональному аспектах. Для функціонування та розвитку такої моделі передбачено базуватись на гуманістичній парадигмі військового навчання, основною ідеєю якої має бути суб'єктність військовослужбовця у військово-навчальному процесі.
ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ЯГУПОВ Василь Васильович

УДК 37.026:355.233

ЗАГАЛЬНОДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ


13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук


Київ – 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України, м. Київ.

Захист відбудеться “19” лютого 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.


З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “21” грудня 2002 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Цибульська Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність і доцільність дослідження. Докорінні зміни, що відбуваються нині в Україні та її Збройних силах, зумовлюють необхідність створення адекватних до цих процесів соціально-педагогічних умов і вимагають оптимального розвитку системи бойової та гуманітарної підготовки особового складу, впровадження ідей і технологій гуманістичної педагогіки, педагогіки співробітництва, особистісно орієнтованого навчання, переходу від авторитарної моделі військово-навчального процесу до особистісно орієнтованої. Для цього її доцільно спрямувати на кращі світові та вітчизняні освітні традиції, базувати на сучасних гуманних дидактичних системах. Необхідно також переосмислити теоретико-методологічні і методичні основи навчання військовослужбовців й теоретично обґрунтувати на основі гуманістичної парадигми вітчизняної системи військової освіти. Ця модель має ґрунтуватися на визнанні суб’єктності особистості військовослужбовця строкової служби, на її сприйнятті індивідуальністю, орієнтуватися на потенційні здібності воїнів, забезпечувати їх повну реалізацію в умовах військово-професійної освіти й військової служби.

Для реалізації такої моделі нині у державі створюються необхідні умови, передусім – нормативні. У Законах України “Про освіту” і “Про вищу освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Національній доктрині розвитку освіти накреслена стратегія розвитку освіти, у тому числі й військової, на найближчі роки та перспективу.

Державна програма реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2005 року і Постанова Кабінету Міністрів України № 1410 від 15 грудня 1997 року “Про створення єдиної системи військової освіти” визначають цілі, завдання, структуру і перспективні напрями розвитку єдиної системи військової освіти. Основні аспекти її функціонування і розвитку конкретизовані в Концепції військової освіти в Україні, згідно з якою військова освіта є ступеневою системою безперервного навчання військових фахівців. Однією з важливих складових цієї системи є професійна підготовка військовослужбовців строкової служби, яку ми визначаємо як їх військово-професійну освіту. Вона здійснюється у підрозділах усіх видів і родів військ, спеціальних військ Збройних сил України.

Існує також особистісний фактор військово-професійної освіти, бо найважливішою передумовою її ефективності є забезпечення суб’єктності військовослужбовця строкової служби у військово-навчальному процесі та встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємин на цій основі. Наступна складова особистісного фактора – це особистість військового педагога, який має володіти широким духовним, психолого-педагогічним і військово-професійним потенціалом, розвиненими гуманістично спрямованими особистісними якостями, бути справжнім представником держави у Збройних силах, шанувати загальнолюдські, національні й воїнські цінності, водночас формувати їх у військовослужбовців строкової служби.

Військово-професійна освіта ХХІ ст. має враховувати найважливіші тенденції, принципи розвитку всієї системи освіти у світі та нашій державі, призначення Збройних сил, основну мету навчання воїнів, забезпечення їх особистісного розвитку в умовах військової служби, завдання і зміст військово-дидактичного процесу, завдання загальнолюдського, національного і військового виховання.

Отже, загальнонаукові, соціальні, психологічні, педагогічні, професійні, особистісні фактори розвитку військово-професійної освіти та наповнення її сучасним загальнолюдським, національним і професійним змістом передбачають обґрунтування педагогічною наукою теоретичної концепції такого розвитку, визначення стратегії й тактики розв’язання педагогічних проблем у бойовій і гуманітарній підготовці особового складу.

Теоретико-методологічні основи наукового розв’язання загальнодидактичних проблем навчання військовослужбовців строкової служби викладено в літературі з розвитку педагогічної науки та практики в Україні. Суттєвий інтерес у цьому плані для нашого дослідження становлять праці А.М. Алексюка, С.У. Гончаренка, В.І. Євдокимова, А.І. Зільберштейна, В.І. Лозової, В.О. Онищука, І.П. Підласого, В.І. Помогайба, Я.Б. Рєзника, С.Х. Чавдарова, І.Т. Федоренка, М.Д. Ярмаченка, які розробляли загальну методологію педагогіки, А.М. Бойко, І.А. Зязюна, О.Я. Савченко щодо наукового обґрунтування інтегративного підходу у дидактичному процесі, І.Д. Беха, В.О. Белоусової, О.В. Киричука, В.Г. Кременя, О.В. Сухомлинської щодо особистісно орієнтованого навчання і виховання, В.А. Семиченко, С.О. Сисоєвої, Р.І. Хмелюк щодо гармонійного формування всіх чинників особистості педагога, С.Д. Максименка і В.В. Рибалка щодо психологічних аспектів навчання, М.І. Нещадима щодо концептуальних основ ефективного функціонування військової освіти, В.С. Маслова щодо культурологічного підходу у військовій освіті, А.Ф. Верланя, В.М. Глушкова, О.М. Довгялло, М.І. Жалдака, Г.С.Костюка щодо інформаційних технологій навчання.

Проблемами ефективного навчання займалося багато відомих зарубіжних вчених-педагогів, роботи яких становлять значний інтерес для обґрунтування предмета нашого дослідження. Наприклад, щодо проблемного навчання – В. Оконь, модульного навчання з використанням комп’ютерної техніки – В. Гольдшмід, М. Гольдшмід, А. Гуцинський, Г. Овенс, С. Постілетвайт, Л. Руссель, програмованого навчання – Н. Краудер, Ч. Купісевич, Б. Скіннер та ін., навчання військовослужбовців – Я. Богуш.

Зміст і особливості сучасної війни, її технічна і морально-психологічна насиченість передбачають високу громадянську свідомість, справжню бойову майстерність, всебічну морально-психічну стійкість і готовність воїнів мужньо переносити тягарі сучасної війни. Це має ґрунтуватися на базі їх гуманітарної, тактико-спеціальної, тактичної, спеціальної, технічної, вогневої, фізичної та загальновійськової підготовки. Для оптимального розв’язання цих завдань особливе значення мають кращі традиції козацької педагогіки, педагогічні думки та практика О.В. Суворова, Бонапарта Наполеона, М.І. Драгомирова, О.С. Макарова та інших видатних воєначальників, які заклали методичні основи бойової підготовки військ.

Для обґрунтування теоретичних і методичних основ навчання військовослужбовців строкової служби важливе значення мають праці російських військових педагогів-учених: О.В.Барабанщикова щодо методології військової педагогіки, С.С. Муцинова, В.В. Офіцерова, Ю.Ф. Худолеєва щодо асоціативно-рефлекторної теорії навчання воїнів; А.М. Воробйова, В.М. Гуріна щодо проблемного навчання; Б.Ц. Бадмаєва щодо програмованого навчання; С.І. С’єдіна щодо теорії поетапного формування розумових дій; А.Г. Давидова, Є.М. Короткова щодо проблемно-діяльнісного навчання.

Успішне розв’язання завдань військово-професійної освіти визначається належним рівнем розвитку теорії та методики військового навчання, наповненням їх сучасним гуманістичним змістом, своєчасним вирішенням організаційно-методичних проблем бойової та гуманітарної підготовки, навчання підрозділів і частин на основі особистісно орієнтованих технологій навчання, гуманізацією, гуманітаризацією та демократизацією військово-дидактичного процесу, забезпеченням суб’єктності військовослужбовця строкової служби у цьому процесі, встановленням суб’єкт-суб’єктних взаємин у ньому. Сучасний досвід бойової і гуманітарної підготовки потребує інноваційних технологій навчання, опрацювання сучасної особистісно орієнтованої моделі навчання військовослужбовців строкової служби та оптимального обґрунтування всіх її компонентів, визначення психолого-педагогічних умов встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємин у військово-навчальному процесі.

Однак до сьогодні не здійснювалися фундаментальні та прикладні дослідження з проблем навчання військовослужбовців строкової служби, зокрема такі, які врахували б сучасні вимоги до його організації та проведення в руслі гуманістичної філософії освіти.

Отже, аналіз літературних джерел і дисертаційних досліджень не дав змоги виявити фундаментальні теоретико-методологічні праці, в яких би системно і всебічно висвітлювалися результати дослідження загальнодидактичних основ навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України. Особлива актуальність теоретико-методологічних і методичних проблем військово-професійної освіти військовослужбовців, гостра потреба переосмислити традиційні уявлення про військово-дидактичний процес, необхідність відійти від авторитарних основ його організації та проведення, та натомість потреба надати йому особистісно орієнтованого спрямування, піднести особистісний фактор у його організації та здійсненні зумовили вибір теми дослідження – “Загальнодидактичні основи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України”.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Військова освіта” (РК № 0101U002248, ОК № 0301U000541) та кафедри військової педагогіки і психології Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Психолого-педагогічні основи навчання і виховання” (РК № 0101U002547).

Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (протокол № 13 від 23.12.1999 р.) і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 1 від 26.01.2000 р.).

Об’єкт дослідження – військово-дидактичний процес.

Предмет дослідження – загальні теоретико-методологічні та методичні основи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України.

Мета дослідження – проаналізувати наукові засади навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України та обґрунтувати концептуальну основу його розвитку й ефективного функціонування в сучасних умовах.

Концепція дослідження. Вітчизняна військова дидактика повинна бути науково-теоретичною основою оптимального розв’язання основних проблем військово-професійної освіти військовослужбовців строкової служби, яка має базуватися на гуманістичній філософії освіти. Вона обґрунтовує гуманістичний, особистісно орієнтований підхід до організації навчального процесу в різних освітніх системах, основними ознаками якого є гуманність, мотивованість, націленість на практичний результат, перманентність, динамічність, проблемність, комплексність, контрольованість, здійсненність.

Особистісно орієнтована військово-професійна освіта військовослужбовців строкової служби досліджується в контексті реформування системи військової освіти як важливої складової національної системи освіти. Навчання військовослужбовців строкової служби має бути цілеспрямованим активним процесом їх взаємодії з військовими педагогами. Він повинен мати суб’єкт-суб’єктний характер, спрямованість на передачу й опанування військовослужбовцями строкової служби воєнного досвіду, формування бойової майстерності, вироблення вмінь і навичок самоосвіти, сприяння реалізації їх потенційних здібностей у військово-професійній діяльності. В основу покладено гуманний підхід до процесу формування і розвитку особистості військовослужбовця строкової служби в умовах організації особистісно орієнтованої моделі військово-навчального процесу.

Адекватне уявлення про складну динамічну військово-педагогічну систему – особистісно орієнтовану модель військово-навчального процесу – як органічну єдність всіх її компонентів – потребує їх системного дослідження в історичному, структурному і функціональному аспектах. Вони є необхідними і достатніми методологічними компонентами аналізу теоретичних і методичних засад навчання військовослужбовців строкової служби в умовах реформування та розвитку Збройних сил.

Основними системоутворюючими елементами такої моделі є: мета, мотиви й мотивації, військовий педагог, військовослужбовець строкової служби як суб’єкт учіння, зміст, методи, форми, засоби та результати навчання. Центральними постатями цієї моделі є військовий педагог і військовослужбовець строкової служби, між якими обов’язково мають існувати суб’єкт-суб’єктні взаємини. Характер цих взаємин є визначальним для спрямування і характеру формування й розвитку особистості військовослужбовця строкової служби.

В основу функціонування й розвитку такої моделі має бути покладена гуманістична парадигма військового навчання. Основною її ідеєю є суб’єктність військовослужбовця у військово-навчальному процесі, створення йому умов для повної самореалізації, прояву власної індивідуальності в учінні та військово-професійній діяльності.

Гуманний підхід до навчання військовослужбовців потребує цілісного психолого-дидактичного моделювання військово-навчального процесу в умовах особистісно орієнтованого навчання, тобто побудову науково обґрунтованої, адекватної для сучасних Збройних сил України, гуманістичної, професійно спрямованої стратегії та методики військового навчання.



Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що ефективний розвиток військово-професійної освіти військовослужбовців строкової служби Збройних сил України можливий за умови теоретико-методологічного і методичного обґрунтування їх навчання на основі його моделювання з урахуванням вимог гуманістичної філософії освіти, провідних психологічних і педагогічних концепцій, теоретичної розробки особистісно орієнтованої моделі військово-дидактичного процесу, визначення методичного й особистісного аспектів її ефективного функціонування.

Відповідно до мети дослідження та висунутої гіпотези розв’язувалися такі завдання:

проаналізувати літературу з теми дослідження та обґрунтувати основні аспекти творчого використання досягнень сучасної педагогічної теорії та практики для навчання військовослужбовців строкової служби;

з’ясувати сучасний стан навчання військовослужбовців строкової служби і виявити основні його тенденції та суперечності в Збройних силах України;

проаналізувати основні категорії, поняття і терміни військової дидактики в руслі гуманістичної парадигми військової освіти та здійснити їх класифікацію, модифікацію, уточнення і розвиток;

обґрунтувати сучасний зміст педагогічного поняття “військово-дидактичний процес” стосовно навчання військовослужбовців строкової служби та визначити концептуальну основу його розвитку і ефективного функціонування в умовах Збройних сил України;

удосконалити класифікацію принципів і методів навчання військовослужбовців строкової служби;

обґрунтувати особистісно орієнтовану модель військово-дидактичного процесу та проаналізувати його структурні, динамічні й функціональні компоненти;

визначити особистісний аспект його ефективного функціонування та основні умови формування суб’єкт-суб’єктних взаємин у цьому процесі;

розробити науково-методичні рекомендації щодо використання опрацьованих у процесі роботи над дисертаційним дослідженням навчальних, навчально-методичних і методичних посібників у військово-дидактичному процесі.

Методологічну основу дослідження становлять:

положення про теорію наукового пізнання, принцип історизму до аналізу педагогічних явищ, системний підхід як різнобічний і багатоваріантний спосіб аналізу досліджуваних проблем (В.Г. Афанасьєв, І.В. Блауберг, Т.А. Ільїна, Е.Г. Юдін та ін.); особистість як активного суб’єкта діяльності й розвитку (К.О. Абульханова-Славська, В.Г. Кремень, В.В. Рибалка, В.О. Татенко та ін.); специфіку людської діяльності, її детермінованість об’єктивними та суб’єктивними чинниками (О.Г. Асмолов, М.С. Каган, Є.С. Маркарян та ін.); неперервну професійну освіту (П.М. Воловик, Н.Г. Ничкало, С.О. Сисоєва); гуманістичну філософію освіти (В.П. Андрущенко, І.Д. Бех, С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн);

ідеї та положення, викладені у державних нормативних документах України з проблем освіти, у тому числі й військової (законодавчі акти України з питань оборони та національної безпеки, Закони України “Про освіту” і “Про вищу освіту”, Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Національна доктрина розвитку освіти, Державна програма реформування та розвитку Збройних сил України до 2005 року, Концепція військової освіти в Україні тощо).

Теоретичну основу дослідження становлять досягнення педагогіки, психології, висновки сучасних міждисциплінарних досліджень (філософських, психологічних і педагогічних), положення сучасної психолого-педагогічної науки про:

розвиток як основний спосіб існування людини у процесі різних форм взаємодії (Б. Бітінас, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн та ін.);

системно-структурний підхід до аналізу педагогічних явищ (П.К. Анохін, С.У. Гончаренко, Т.А. Ільїна, Ф.Ф. Корольов та ін.);

погляд на людину як на суб’єкта власної життєдіяльності (К.О. Абульханова-Славська, І.Д. Бех, В.І. Бондар, В.М. Мадзігон, В.О. Татенко, Г.І. Щукіна та ін.);

активність суб’єкта і об’єкта в процесі навчання і виховання (Л.П. Аристова, О.В. Киричук, В.І. Лозова та ін.);

педагогічну майстерність (І.А. Зязюн, Н.В. Кузьміна, С.С. Муцинов, В.О. Сластьонін);

спілкування та його роль у формуванні особистості (Г.П. Васянович, О.О. Леонтьєв, В.А. Кан-Калик, А.В. Мудрик);

загальнодидактичні основи навчального процесу (А.М. Алексюк, О.Я. Савченко);

теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем (А.О. Лігоцький);

неперервну професійну освіту (П.М.Воловик, Н.Г. Ничкало, С.О. Сисоєва);

теоретичні та методичні основи навчання військовослужбовців (О.В. Барабанщиков, В.М. Герасимов, В.П. Давидов, Є.М. Коротков, С.І. С’єдін тощо);

сучасні концепції навчання.



Джерелознавчу базу нашого дослідження становлять докторські та кандидатські дисертації, автореферати дисертацій, монографії, наукові статті в періодичних виданнях, журналах із психології, педагогіки, професійної освіти тощо.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс методів теоретичного і емпіричного дослідження.

Теоретичні: аналіз теоретичних джерел з проблем теорії та методики військового навчання; абстрагування та ідеалізація; класифікація та систематизація теоретичних і експериментальних даних; теоретичне моделювання військово-дидактичного процесу; конкретизація теоретичного знання; індукція та дедукція; порівняльний аналіз.

Емпіричні: вивчення, оцінка і прогнозування сучасного стану навчання військовослужбовців строкової служби, спостереження, бесіди, анкетування, експертна оцінка, узагальнення педагогічного досвіду, узагальнення незалежних характеристик, метод рейтингу й самооцінки, вивчення результатів навчальної діяльності. У дослідженні було використано також методи комп’ютерного статистичного опрацювання отриманих даних, розробка програм і навчальних курсів.

Дослідження проводилось у три етапи.

Перший етап (1995–1998) – вивчення філософської, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження; аналіз досвіду бойової підготовки військовослужбовців строкової служби в зарубіжних країнах і в Збройних силах України; формулювання гіпотези, визначення завдань, обґрунтування методики дослідження і добір його методів й методик; усвідомлення теорії та методики військового навчання як соціально-педагогічного і наукового явища (їх результати відображені в наукових публікаціях, навчальних і навчально-методичних посібниках); аналіз і діагностика існуючої практики організації та проведення військово-дидактичного процесу з військовослужбовцями строкової служби.

Другий етап (1998–2001) – аналіз, систематизація, вдосконалення і наповнення сучасним змістом основних категорій, понять і термінів військової дидактики; обґрунтування концептуальної основи розвитку і ефективного функціонування системи навчання військовослужбовців строкової служби; обґрунтування сучасного змісту педагогічного поняття “військово-дидактичний процес”, теоретичне розроблення його особистісно орієнтованої моделі для навчання військовослужбовців строкової служби; створення робочих навчальних програм і тематичних планів вивчення навчальних дисциплін “Теорія військового навчання”, “Основи психології і педагогіки”, “Військове виховання і навчання”, “Психолого-педагогічні й соціальні проблеми виховної роботи”, “Організація виховної роботи”, в яких представлена ця модель; підготовка і видання навчальних посібників “Військова дидактика” (з грифом Міністерства освіти і науки України), “Основи військово-дидактичних знань”, “Військова і соціальна психологія” (з грифом Міністерства освіти і науки України) та інших посібників з питань вивчення цих навчальних дисциплін.

Третій етап (2001–2002) – систематизація і узагальнення результатів, отриманих у процесі теоретичного аналізу та дослідної роботи; здійснення експертної перевірки ефективності розробленої особистісно орієнтованої моделі військово-дидактичного процесу з військовослужбовцями строкової служби Збройних сил України; формулювання загальних висновків дослідження; розробка науково-методичних рекомендацій щодо моделювання навчального процесу.

База дослідження. Дослідна робота здійснювалася у Київському військовому інституті управління і зв’язку, Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національній академії оборони України, у військових частинах Збройних сил України. Дослідженням було охоплено 24 військові частини всіх Оперативних командувань, розташованих на території Вінницької, Дніпропетровської, Житомирської, Київської, Львівської, Миколаївської, Рівненської, Харківської, Хмельницької, Херсонської областей і Автономної Республіки Крим. Дослідженням також було охоплено війська ППО України, сухопутні війська, 43 Ракетна армія та інші роди військ. В ньому взяло участь понад 488 військовослужбовців строкової служби, 602 офіцери (у тому числі 89 офіцерів експерти). Дослідження проводилося поетапно протягом 1995–2002 років.

Експертиза особистісно орієнтованої моделі військово-дидактичного процесу, які брали участь 49 офіцерів, проводилась у Головному управлінні виховної роботи Міністерства оборони України, Національній академії оборони України, 6 військових частинах (в/ч А-0334, А-0234, А-1352, 42739, 42370, А-0593).
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка