О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл



Сторінка10/37
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.74 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   37
гіацинт, благородний опал, бірюза (від небесно-блакитної до сірувато-зеленої), яблучно-зелений хризопраз.

  • Ювелірно-виробні зелений малахіт, темно-зелений геліотроп, деякі різно­види кварцу безбарвний гірський кришталь, димчастий кварц, оранже­во-червоний халцедон сердолік, агат, рожевий кварц; бурштин, нефрит, лазурит, амазоніт, родоніт, обсидіан, лабрадор, непрозорі шпати.

  • Виробні яшма, мармуровий онікс, лиственіт, гагат, скам'яніле дерево, граніт, джеспіліт, флюорит, рисунчастий кремінь, авантюриновий кварцит, селеніт, кольоровий мармур тощо.

    Нині зросла популярність яшми, агату. Колись вони вважалися малоцінни­ми, однак візерунки, які створила у них сама природа, дедалі більше приверта­ли увагу майстрів. На відшліфованому камені часом можна побачити справжню картину морську хвилю, захід сонця... Ні домальовувати, ні усувати нічого не треба, слід лише надати виробові певної форми, відполірувати, підкреслюю­чи його найпершу перевагу — природну красу. Класичні старовинні прикраси з коштовними каменями виконані у стриманому, строгому стилі. їх завжди ці­нують, передають у спадок. Більш сучасні ювелірні вироби виконані у техніці скані (філіграні). Тонке металеве мереживо з крученого дроту вдячний, пла­стичний матеріал. Вправні руки майстрів створюють логічні, закінчені компози­ції, які відзначаються м'якістю, співучістю ліній, тонким відчуттям пропорцій. Можливості цього виду ювелірної техніки необмежені. Майстри, що опанували її, виготовляють будь-які прикраси — персні, брошки, намисто, кольє, відтворю­ючи найвигадливіші візерунки. Годяться для скані м'які метали й сплави з них, здатні витягуватись у дуже тонкий дріт,— золото, срібло, мельхіор, нейзильбер, мідь. Заготовки з крученого дроту, котрі можна компонувати у візерунки, ма­ють назви, які зберігаються упродовж багатьох віків: гладь, вірьовочка, плетінка, різноманітні доріжки, ялинка, колечко, листочок, жучок та інші. Візерунки скані гарно поєднуються з ювелірним та кольоровим виробним камінням. У деяких прикрасах камені становлять основу композиції, а метал виконує суто конструк­тивну функцію, в інших — складові виступають як єдине ціле. Вставки (кабо­шони) у виробах розташовують по-різному: великі в оточенні малих, рівномір­но розподілені по всій поверхні, як окремі острівці, а іноді навіть їх підвішують . на тонких ланцюжках.

    Найдавніша й найпопулярніша із прикрас — каблучка — походить із Грузії, її виникнення пов'язують з легендою про мудрого титана Прометея. За те що він подарував людям вогонь, Зевс покарав титана, наказавши прикувати до скелі, де його щодня катував орел. Героїчний Геракл визволив Прометея, розірвавши лан­цюг, але, поспішаючи, лишив уривок ланцюга з уламком каменя в руках. Тому каблучки і вважали за оправу для каменя і носили на лівій руці. Виняток ста­новили обручки, які носять постійно на правій руці.

    10. Народна іграшка

    Всі народи світу мають іграшки. Це японські традиційні дерев'яні іграш­ки, російські матрьошки і коники-каталки з дерева, пап'є-маше, глини. Найдав-,ніші іграшки, знайдені на території нашої країни, належать до II тисячоліття до н. е. Це — мініатюрні знаряддя охоти — луки, стріли, сокирки, предмети по­буту, посуд, брязкальця.

    У III тис. до н. е. у Давньому Єгипті були поширені іграшки з дерева та тканини, м'ячі зі шкіри та статуетки тварин. З дерев'яних дощечок вирізували-, ся ляльки та розписувалися геометричним орнаментом. У Давній Греції та Римі виготовляли іграшки з дерева, глини. За свідченнями істориків, вже у ті далекі часи майстрами були створені механічні іграшки. Виготовлялися також ляльки-'маріонетки з теракоти та речі для ігор з ляльками, вовчки, брязкальця.

    З глибини віків прийшли до нас традиції швейної іграшки — ляльки, поши­тої із клаптиків тканини, хутра.

    Іноді іграшці надавалося магічного значення. Наприклад, різні свищики, брязкальця, торохтійки за язичними віруваннями давніх слов'ян своїм свистом ;та шумом відганяли злих духів. Через такі причини заборонялося зображувати обличчя у ляльок, тому саме у саморобних ганчіркових ляльок різних народів замість зображення обличчя можна бачити візерунок у вигляді хреста, ромба, квадрата, качиний дзьоб тощо.

    Найвищий розквіт іграшкового промислу в Україні припадає на середину XIX ст. у трьох регіонах: Придніпров'я, Поділля і Прикарпаття. Відомим цент­ром виробництва дитячої дерев'яної іграшки є м. Яворів Львівської області. Тут іграшки виробляли ще у XVIII столітті. Майстри з Яворова виготовляють візки з кониками; пташок, які махають крилами, якщо їх возити по підлозі; тачечки, скриньки, дитячі колиски та іграшкові меблі, посуд, музичні інструменти — со­пілочки, скрипочки, пищики тощо. У Яворові також виготовляють дерев'яну то­чену іграшку, яку розфарбовують та розписують.

    Серед керамічних іграшок найулюбленіші та найпоширеніші — свищики (свистунці, пищики). Вони здавна виготовлялися по всій Україні. Де існує гон­чарство, там, як правило, роблять свищики — птахів, звірів, свійських тварин або глиняні зображення людей — «барині», «куми», «панни», «наречені», «мо­лоді».

    Косівські птахи-свищики на Уманщині: коні, олені, птахи, вершники на ко­нях, вершники на баранах, півники, птахи-олені тощо. Опішнянські іграшки виділяються теплими кольорами, що ніби відтворюють золотаве тепло масної землі, вкритої зелено-брунатними пагонами пророслих зерен, які впали у зем­лю наче із самого сонця і тягнуться, повертаються до нього...

    Ляльки із тканини робили в хатніх умовах (ганчір'я, клапті, частини старо­го одягу). Вони призначалися для дитячої гри. Однак у різних місцевостях вони зберігали риси, властиві давнім обрядовим лялькам.

    Найпоширеніший тип українських народних ляльок — це так звані «вуз­лові» ляльки (їх роблять способом крутіння, завивання, перев'язування), їх ви­готовляли на території Київщини, Полтавщини. Черкащини. Крім внутрішньої вузлової основи (хустка, напхана ганчір'ям, і зав'язана у вигляді голови), спіль­ною прикметою є обличчя із хрестом, набраним із різноколірних або однотон­них ниток так, що посередині утворюється ромб або квадрат. «Вузлові» ляльки належать до «невдягнених» ляльок. Ляльки, зібрані на решті території України, «вдягнені» — їх одяг спеціально розкроюється й шиється.

    У селах Карпат робилися на продаж великі декоративні ляльки з виточе­ною на верстаті дерев'яною основою, вдягнені у майже точні копії гуцульського святкового вбрання старих часів.

    У іграшках із сиру та тіста ігрове призначення поєднується з обрядовим. Особливо це стосується виробів із тіста — фігурного печива у вигляді птахів, баранів, кіз, зайців, білок та інших тварин, сезонне випікання яких (до пев­них свят, найчастіше навесні). Це печиво нерідко буває яскраво розмальова­ним. Діти спочатку граються ним, а потім з'їдають. Іграшки з сиру виготовля­ють в окремих селах Карпат — Косівського та Верховинського районів: сирні коні, барани, цапи, корови, «оріпки», птахи, коні з вершниками, олені. Ча­стину їх розфарбовують цяточками та крапочками, проте більшість лишають­ся нерозфарбованими.

    Іграшки із сиру використовуються і як настільні скульптури, що прикраша­ють інтер'єр. Також, роблячи їх навесні та восени, дарують близьким та друзям, ставлять на могили у дні весняного та осіннього поминання покійних.

    IV.

    ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

    1

    Створити ляльку-іграшку (паперову, з пластиліну, солоного тіста, ниток, тканини, рукавичну, маріонетку, вертепну). Іграшку з пластиліну слід ви­конувати у такій послідовності:

    • Поділіть пластилін на дві непропорційні частини. З першої зробіть .тулуб. Для цього розкачайте пластилін і утворіть товстий валик, кінці якого зігніть дугою, стекою зробіть розрізи. Пальцями рук утворіть передні та задні ноги.

    • 3- другої частини пластиліну зліпіть тоненький валик, зігніть його дугою. Це буде шия та голова. З одного боку відтягніть пластилін для мордочки.

    • Зробіть маленькі вушка та з'єднайте із загальною формою. Стекою виділіть очі, ніс. Зарівняйте нерівності та згладьте шви, надайте фігурі характерних ознак.

    • Порівняйте її зі зразком. Готову фігуру розфарбуйте та нанесіть орнамент згідно з тим, до якого промислового регіону вона належить (Косів, Опіш-ня).

    Рецепт солоного тіста: 2 частини муки, 1 частина солі змішати з невеликою кількістю води, щоб вийшло пластичне тісто.

  • V.

    1.

    2.

    ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ

    Аналітичне опрацювання навчального матеріалу.

    Порядок навчальної дії такий: ,

    аналіз записів із таблиці з коментарями;

    дедукція (формулювання гіпотез, припущень та їх підтвердження факта­ми);

    індукція (узагальнення, абстрагування); висунення власних висновків; обґрунтування висновків практичними прикладами. Презентація творчих доробок.

    VI

    РЕФЛЕКСІЯ

    Кожен учень готує одне речення про роль декоративно-ужиткового мисте­цтва у його особистому житті. Учитель пропонує зробити висловлювання уч-ням, які були найменш активними на уроці.

    іМі. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

    1. Зробіть власний мистецький твір у декоративно-ужитковому жанрі для виставки мистецьких учнівських робіт.

    2. Сфотографуйте фотоапаратом чи мобільним телефоном сцени зі шкільного життя та зробіть декілька знімків.

    Т. О. Сізікова (координатор С. К. Щербенко), Черкаська обл.

    різновиди декоративно-ужиткового мистецтва. український костюм

    Мета:

    узагальнити знання учнів з теми «Різновиди декоративно-ужиткового мистецтва»; розвивати вміння учнів аргументо­вано висловлювати свої думки та почуття, викликані сприй­няттям творів декоративно-ужиткового мистецтва; закріпити навички передавання пропорції фігури людини в залежності від її віку та зросту; виховувати акуратність, формувати ес­тетичний смак, активізувати творчу ініціативу учнів.

    Обладнання:

    таблиця «Види декоративно-ужиткового мистецтва», додатки із зображенням різновидів декоративно-ужиткового мисте­цтва, номерки, зображення українських жіночих та чоловічих костюмів; зразок малюнка на тему «Український костюм», грамзапис пісні «Несе Галя воду».

    Тип уроку:

    урок засвоєння нових знань, узагальнення та закріплення вивченого.

    Хід уроку

    I. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
    Оголошення теми та завдань уроку.

    Слово вчителя

    Сьогодні на уроці ми узагальнимо знання різновидів декоративно-ужитко­вого мистецтва і презентуємо свої уміння відтворювати на папері український костюм.

    II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
    Запитання:

    • Назвіть види декоративно-ужиткового мистецтва.

    • Про що говорить назва «декоративно-ужиткове мистецтво»? (Французь­ке слово декор прикраса.)

    • Кому належать слова про те, що в ідеально складеному тілі розмірні й пропорційні між собою всі частини?

    III. ОСНОВНА ЧАСТИНА

    На уроці буде проведено гру-вікторину «Мозаїка різновидів декоративно-ужиткового мистецтва». Для її проведення клас ділиться на дві команди. У кож­ній команді обирається капітан.

    Ознайомлення з правилами гри-вікторини

    На столі учителя підготовлені репродукції творів декоративно-ужитково­го мистецтва. Твори пронумеровані. Представники кожної з команд витягують по черзі номер запитання та отримують від вчителя репродукцію, яка демон­струється класу та аналізується учнем за схемою:

    • різновид твору;

    • призначення в побуті;

    особливості стилізації (необхідно пояснити, як стилізувалась форма, колір­ні співвідношення) — естетичне і емоційне враження учнів від твору. Відповідь на кожне запитання оцінюється у 3 бали. Таким чином, макси­мальна кількість балів — 15. Якщо відповідь є неповною, то її доповнює капітан команди. Якщо із завданням не справляється один капітан, дати відповідь має право капітан другої команди і отримати додаткові бали.

    Проведення гри-вікторини «Мозаїка різновидів декоративно-ужиткового мистецтва» (25 хвилин).

    Підведення підсумків (5 хвилин).

    Після підведення підсумків учитель пропонує учням відтворити на папері людину, одягнену в український одяг. Одяг може бути як чоловічий, так і жі­ночий або дівочий. Кращі малюнки будуть презентовані та за них будуть додані бали кожній із команд.

    Учитель. При зображенні людини слід пам'ятати, що основні пропорцій­ні співвідношення окремих частин тіла є практично однаковими для усіх людей. Одиницею виміру при зображенні людини є висота голови. У фігуру людини висота голови вміщується вісім разів. Прослухавши розповіді про жіночі і чо­ловічі українські костюми, ви з легкістю упораєтесь із завданням.
    IV. ПРАКТИЧНА РОБОТА

    Малювання постаті людини в українському костюмі, спираючись на знан­ня про нього та малюнки, підготовлені на дошці. Під час роботи звучать мелодії українських пісень (наприклад, «Несе Галя воду»).
    V. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКУ УРОКУ

    Під керівництвом капітанів члени команд презентують свої роботи. Кращі роботи приносять своїм командам додаткові бали.

    Капітан, команда якого отримала більшу кількість балів, нагороджує медал­лю «Знавець мистецтва» кожного члена команди.

    Примірні відповіді учасників вікторини (зі своїм аналізом і емоційним ера-від твору)

    Плетиво — це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва. Плетені вироби виготовляють із гнучких рослинних матеріалів — лози, стебел, соломи. Завдяки пружній формі, своєрідному плетенню, ритміці ажурних смужок мож­на створити різноманітні речі: меблі, предмети побуту, іграшки, елементи одя­гу. В цьому випадку це предмет побуту — кошик (ликоплетіння, лозоплетіння).

    Ковальство — найдавніше ремесло в Україні. Ковалі, як чарівники, що во­лодіють складним і таємничим мистецтвом, перетворюють метал на ті чи ін­ші речі. Це — мережані візерунки на решітках храмів, загорожах парків і садів, камінних і віконних ґратах. Усі ці вироби поєднані з навколишнім простором.

    Одним із найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва є деко­ративний розпис. Він поширений в усіх куточках України, відомий у багатьох країнах світу.

    В історії культури українського народу одна із найяскравіших сторінок на­лежить мистецтву петриківського розпису. Петриківський розпис — це імпро­візація, виконана рухом та натиском пензлика легко та віртуозно. Він бере свій початок із настінного малювання, поширеного в селах України, особливо на Дніпропетровщині.

    Серед розмаїття форм ужиткового мистецтва України виділяється ви-тннанка. Народні витинанки як прикраса сільської хати з'явилася всередині XIX століття. Найбільш розповсюдженими були на Прикарпатті та Придністров'ї. Мотиви української витинанки надзвичайно різноманітні. В кожному регіоні майстри витинають зображення -«вазон». Композиція розміщення елементів ви­тинанки притаманна і в вишивці та килимарств.

    Флористика — це техніка створення композиції з природних матеріалів. Зображення у техніці флористики будується за загальними правилами компози­ції. Оригінальності композиції можуть надати асиметрично розміщені елементи.

    Гравюра (від французького «вирізати») — відбиток з основи, на якій попе­редньо вирізають або прошкрябують зображення. Залежно від матеріалу дошки гравюра буває таких видів: на дереві — ксилографія, на металі — офорт, на лі­нолеумі — ліногравюра.

    Писанкарство — це ще один прояв самобутньої культури народу. Писанки прикрашали орнаментами — візерунками, побудованими на ритмічному повто­ренні геометричних елементів, рослинних чи тваринних мотивів. Найпоширені­ша техніка декорування великодніх яєць — восковий розпис, хоча поширеним були і дряпанки, або шкрябанки. Найкращі писанки освячувались у церкві і обов'язково зберігались від Великодня до Великодня.

    1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   37


    База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка