О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл



Сторінка11/37
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.74 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   37
З льону, конопель і вовни слов'яни ткали чудові килими, сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання. Ткацтво — одна із найдавніших елементів національної культури українського народу.

Особливо вражають високою естетикою, а також технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовування чернь срібла, лиття з дорогоцін­них металів, карбування.

Килимарство — традиційна, найбільш важлива і поширена в усіх місце­востях України галузь ткацтва. Із найдавніших часів килими служили людині для утеплення і прикрашання житла. Килими були обов'язковою частиною він­ка (приданого жінки); ними сплачували данину.

Вишивка — одна із давніх і найбільш розповсюджених видів народного де­коративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяють­ся чоловічі та жіночі сорочки, скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментами та сюжетними композиціями.

Гончарство — виготовлення з опаленої гончарної глини різноманітних ви­робів, зокрема посуду, кахлів, іграшок. Це досить стародавнє ремесло виникло в епоху неоліту, а згодом стало різновидом народного мистецтва. Глина є пла­стичною під час формування і досить твердою після випалу.

Український одяг — яскраве і самобутнє культурне явище. У народному костюмі відбились спільність походження й історичної долі. Зберігаючи ознаки різних епох, костюм є джерелом вивчення історії та різновидом декоративно-ужиткового мистецтва.

Український жіночий одяг складається з вишитої сорочки і поясного одя­гу: дерги, запаски, плахти, поневи. Понева — елемент традиційного одягу, що прикриває тіло жінки ззаду кріпиться на талії. У прохолодну погоду жінки но­сили безрукавки (корсетки, кептарі). Сорочка, як правило, прикрашена вишив­кою або тканим орнаментом по коміру, подолу, на рукавах. Орнамент виконував не тільки естетичну, але й оберегову функцію, захищаючи господиню від злих духів та хвороб. На голові жінки носили очіпки, рушниковоподібні головні убо­ри, пізніше — хустки.

Дівчата заплітали волосся у коси, укладали їх навколо голови і прикрашали стрічками, квітами. Дівчата .та жінки носили багато прикрас із перлів, найбіль­шою цінністю вважалися коралі. Чоботи носили чорні або червоні.

Чоловічий костюм складався із заправленої в штани сорочки, безрукавки і пояса. На поясах носили предмети повсякденного вжитку, вони були яскравою прикрасою одягу і показником достатку. Чоловіки стригли волосся «під гор­щик». Молоді і середніх літ чоловіки голилися, залишаючи лише вуса. Бороди носили тільки старі чоловіки. Влітку головним убором був солом'яний капелюх, в інший час — повстяна шапка.

Восени та взимку і чоловіки, і жінки носили опанчу (довгий дорожній одяг із капюшоном, прикрашений кольоровими шнурами). Характерною рисою тра­диційного українського одягу була його декоративність, яка досягалася бага­тими вишивками, аплікаціями, різноманітними дорогими прикрасами. Отже, в українському костюмі зібрано безліч різновидів декоративно-ужиткового мистецтва.

/. М. Кирпата (координатор С. К. Щербенко), Черкаська обл.

ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО. ТРАДИЦІЙНИЙ НАРОДНИЙ ОДЯГ УКРАЇНЦІВ. КОСТЮМИ НАРОДІВ СВІТУ (2 ГОД)

Мета: познайомити учнів із декоративно-ужитковим мистецтвом на прикладі національного костюма; художніми особливостя­ми народного одягу, його обереговим значенням, важливим елементом матеріальної та художньої культури; дати історич­ні відомості про розвиток національного костюма, розглянути значення костюма в літературі і художній культурі; розвивати вміння працювати з джерелами інформації, абстрактне мис­лення та часо-просторові орієнтири, робити висновки; вихо­вувати ціннісні естетичні та художні смаки.

Тип уроку:

Обладнання: фотографії і плакати «Український народний одяг», українські сорочки різних регіонів України, прикраси; запис пісні Д. Пав­лин ка «Два кольори», слайдові матеріали, словник термінів до теми.

узагальнення та закріплення

урок засвоєння нових знань, вивченого.


II.

Хід уроку

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ Оголошення теми та завдань уроку.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ Метод «Гроігування» Запитання:

Які ви знаєте види декоративно-ужиткового мистецтва? Зразок відповіді


Вишивка

Кування

Писан карст во

X 2

Витинанка

Лозоплетіння

Ткацтво
Вибійка

Декоративно-прикладне мистецтво:

мистецтво, головною суттю якого є створення і оздоб­лення художніх виробів, що мають практичне при­значення у побуті

Гравіювання

Художнє різьблення
Батик

Художнє литво

Флористика

Кераміка

Декоративний розпис

Карбування


III. МОТИВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

Учитель. Краса і колоритність, багатошаровість, повторення минулих форм, пропорцій і кольорових сполучень, спадковість прогресивних традицій, символіка національного вбрання дає змогу оригінально і надзвичайно цікаво проілюструвати декоративно-ужиткове мистецтво народу.

Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення і в тра­диційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть. Ха­рактерною рисою українського одягу є його декоративна мальовничість, яка віддзеркалює високий рівень культури, володіння різними технологіями вироб­ництва матеріалів та оздоблення.

Тож на уроці ми ознайомимося з традиційним костюмом, його складом, істо­рією розвитку, його відображення в художній спадщині.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Учитель. Україна — колиска талантів, народного мистецтва. М. В. Гоголь писав російською мовою, але героями його творів були укра-? їнські хлопці та дівчата — складові етносу України, і велике значення він нада­вав саме опису українського костюма.

Інсценізація учнями уривку твору М. В. Гоголя «Ніч перед Різдвом*. Діалог Оксани і Вакули.

Завдання: назвати інсценізований твір та героїв.

Учитель. Давайте подивимось та назвемо, у що вдягнуті Оксана і Ва-кула.

(Відповіді учнів.)

Розповідь учителя з переглядом демонстраційного матеріалу Основні елементи українського одягу мають давньослов'янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Це перш за все домоткані туні-Ігкоподібні сорочки, рушникоподібні жіночі головні убори (намітки), стегновий 'Одяг у вигляді незшитого шматка тканини (запаска), вузькі полотняні чоловічі штани, плетені або ткані орнаментовані пояси.

Кожен учень до нашого заняття готував опис окремих елементів народного одягу, досліджував їх витоки і презентуватиме свою роботу.

Орієнтовні тексти повідомлень

Учень 1. Дуже різноманітний, із особливостями у кожному регіоні, укра-'' їнський чоловічий одяг мав суттєво єдину основу — полотняні (суконні) штани і'і натільну сорочку з обов'язковою вишивкою. У західних регіонах до цієї основи 'майже обов'язково додавався той чи інший нагрудний одяг без рукавів, прикра-г шений овчиною, шнурами та аплікацією. На сході нагрудний одяг майже завжди ?мав рукави і не був так рясно прикрашений.

Дитячий одяг на усій території Україні складався із сорочки, а трохи пізні­ше (із середини XIX ст.) і з полотняних штанів. Інколи на ноги взували ли­чаки з лика, але у теплу пору року діти ходили босоніж.

Учень 2. Жіночий одяг на всій території України має дуже багато спіль­ного, але внаслідок різних національних і культурних впливів, а також різних природних умов виникли дуже помітні регіональні розбіжності. І це стосується не тільки характеру орнаментації, але й більш суттєвих рис. Наприклад, майже на всій території Карпат і Закарпаття безрукавий нагрудний одяг (кептар, цур-кан), дуже рясно прикрашений шнурами, китицями, аплікацією, був типовим і майже обов'язковим елементом одягу. У побуті більш значну роль відігравали вироби з вовни. Ширше ніж в інших регіонах для прикрашання і виготовлення одягу використовувалися шкіра та хутро. У прикрасах півдня, сходу і центру України відчутним був вплив тюркських і перських народів, тоді як на заході домінуючим був вплив народів Центральної і Західної Європи.

Одяг літніх жінок мав більш стриманий характер, голова заміжніх обов'язково була покрита. Дівчата до 15 років зазвичай мали носити лише під­перезану сорочку з білого полотна, голова була непокрита.

Учень 3. Як шотландський кельт, грузинська черкеска чи індійське сарі, українська сорочка-вишиванка є знаковим національним одягом. Існує багато різновидів української сорочки: волинські, слобожанські, полтавські, подільські тощо. Але все ж є у них щось спільне, що усіх їх єднає.

Перш за все справжня сорочка шиється із саморобного полотна, льняного чи конопляного. Полотно для буденних сорочок було грубішим, сірим, а для свят­кових тонше, вибілене. Святкова сорочка обов'язково мала вишивку (тому вона і називалася вишиванка).

Можливо, раніше жіночі і чоловічі сорочки були дуже схожі за кроєм, тоб­то мали однаковий тунікоподібний (його ще називають «вперекидку») крій. Але вже у XIX ст. жіночі сорочки в усіх регіонах України істотно відрізнялися від чоловічих як за кроєм, так і за розташуванням вишивки. Окрім того, жіночі со­рочки були значно довші за чоловічі.

Виділяють чотири основні різновиди крою жіночої сорочки:

  • тунікоподібний;

  • із плечовими вставками;

  • із суцільним рукавом;

  • на кокетці.

Тунікоподібний крій найбільш архаїчний. Сорочку шиють із однієї централь­ної, перегнутої поперек, пільки, до якої по боках пришивали дві поздовжньо пе­регнуті пільки рукави. Нижче рукавів до стану пришивали бочки (у половину пільки завширшки) та ластки. По центру перегнутої частини стану вирізували горловину й робили глибокий розріз пазушку. Такий крій сорочок називаєть­ся ще «вперекидку», «хлоп'янка».

Сорочка із плечовими вставками - крій, що у XIX на початку XX ст. по­бутував переважно у жіночому одязі всіх слов'янських народів.

Плечові вставки являли собою прямокутні (іноді трапецієподібні) шматки полотна, які з'єднували передню і задню частини сорочки. Вставки вшивали між передньою та задньою пілками під прямим кутом до стану.

Рукав до вставки пришивали не призбируючи або ж закладали у дрібні зборки «пухлики».

Сорочки із суцільним рукавом крій, що побутував на території України у двох варіантах. У першому варіанті верхня частина рукава мала форму встав­ки; рукав пришивався по основі або по пітканню. У другому варіанті рукав при­збирувався по всій ширині разом із горловиною та пілками стану і пришивав­ся тільки по основі.

Об'ємність верхньої частини сорочки регулювалася і розміром ласток. Чим ширшим робився рукав, тим меншою була ластка. На ластку та додаткову пів-пілку часто йшло полотно гіршої якості.

Сорочка на кокетці крій, що пізніше за інші набув поширення у жіночо­му одязі, спочатку у південних, а наприкінці XIX на початку XX ст. і в цен­тральних районах. До Закарпаття сорочки на кокетці прийшли із Румунії, тому тут вони мають назву «волошка».

Конструкція стану такої сорочки визначалася кількістю пілок, залежно від ширини їх могло бути від трьох до шести, і розташовувалися вони симетрично або асиметрично відносно центру фігури. В об'ємі сорочка мала 140—145 см.

Учень 4. Одним із найдавніших елементів одягу була сорочка. У давні часи вона слугувала як натільним, так і верхнім одягом. Вона ще й була про­відником магічної сили, прихованої у людині, тому що безпосередньо обляга­ла її тіло, оберігала її і від холоду, і від злого ока. Вишивка, яка з'явилася піз­ніше, також виконувала оберегову функцію, вишивали комір або смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки, щоб людина була захищена з усіх боків.

Існує легенда про те, як на землі лютувала страшна пошесть. Вимирали сім'ї і навіть цілі села. І ось одна жінка, втративши всю сім'ю, крім одного най­меншого синочка, молила Бога, щоб він зберіг хоч цю її дитину. І Бог відкрив їй таємницю:

Виший дитині і собі на сорочці хрести знак для ангелів. Бо на ко­му нема хреста, той загине. Але нікому не розповідай про це, бо загинеш сама і твій син.

Жінка зробила все так, як було велено, але не могла дивитися на те, як по­мирали інші. І ось розповіла вона всім про обереги, та люди не повірили їй. Тоді вона зірвала сорочку із сина, і він помер на очах у всіх.

З того часу люди вишивають сорочки. І служать вони оберегами від усякого зла. А чорний та червоний кольори, які здебільшого переплітаються у візерунках, символізують собою радість і горе, адже все людське життя це і біль, і радість.

Учитель.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   37


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка