О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл



Сторінка12/37
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.74 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   37
Про це співається й у відомій пісні Д. Павличка «Два кольори».

Послухайте цю пісню у виконанні Василя Зінкевича. (Учні прослуховують пісню «Два кольори*.)

Учитель. Сорочка, вишита матір'ю, оберігала від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук і любов матері, яку во­на вкладала у кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами. Кожна дівчи­на мусила собі на придане приготувати до шістнадцяти сорочок: і святкових, і для роботи.

Після заручин дівчина вишивала сорочку для молодого, яку він повинен був одягнути на весілля. Часто вона повинна була вишивати і ночами, щоб за­кінчити її.

Сорочка найбільше оспівана у фольклорі. А скільки прислів'їв та приказок складено про сорочку. Наведіть приклади.

Учні

  • Своя сорочка ближче до тіла.

  • Йому пощастило, бо народився у сорочці.

Учитель. Важливим джерелом у вивченні історії українського традицій­ного костюма є образотворчі (живописні та графічні матеріали). Крім фресок соборів, іконопису, книжкової мініатюри, значну інформацію маємо у портрет­ному живописі XVII—XIX ст., а також у творах побутового жанру XVIII ст. та в роботах художників-пересувників XIX ст.

Високодосвідчені представники творчої інтелігенції XVIII—XIX ст. уособ­лювали в собі і художників, і науковців, і етнографів. Це і художники-пере-сувники, які вивчали побут українського народу,— В. А. Тропінін, Т. Г. Шев­ченко, Л. М. Жемчужников, І. С. Іжакевич, П. Д. Мартинович, М. І. Мурашко і О. О. Мурашко, О. Г. Сластіон, Ю. Ю. Павлович та інші. Це і такі вчені, як Ф. Вовк, Де ля Фліз, О. І. Рігельман, О. Ф. Шафонський та інші, які працюва­ли у безпосередньому зв'язку із художниками і подавали зведений, аналітичний ілюстративний матеріал з історії українського одягу.

Цілу портретну галерею українських селян-кріпаків створив у першій чверті XIX ст. художник В. А. Тропінін. Серію реалістичних селянських об­разів і сцен із життя та побуту українців залишив після себе геніальний україн­ський поет і художник Т. Г. Шевченко. Його традиції продовжили такі відомі українські художники, як Л. М. Жемчужников, І. І. Соколов, К. О. Трутовсь-кий. Тема побутового українського жанру червоною ниткою проходить у другій половині XIX — на початку XX ст. крізь творчість художників П. Д. Мартино-вича, С. І. Васильківського, М. С. Самокиша, В. Є. Маковського, О. Г. Сластіо-на, М. К. Пимоненка та О. О. Мурашка. У творах цих митців головні герої українські селяни — завжди з великою реалістичністю зображені у притаман­ному для них вбранні.

Традиції класичної спадщини розвиваються у творах художників XX ст.: К. Д. Трохименка, М. Г. Дерегуса, Т. Н. Яблонської, які зафіксували і ті зміни, що відбуваються в одязі. Поверх сорочки одягали нагрудний одяг.

Запитання:

Які ви знаєте види жіночого та чоловічого нагрудного одягу? (Жіночий нагрудний одяг — це керсетка (безрукавка з фабричної тканини),

яка декорувалася вишивкою або аплікацією. Юпка (куртка, кохта) — одяг із рукавами, який повторював форму та крій , безрукавок.

Кептар — хутряна безрукавка, яку носили і жінки, і чоловіки Карпат та Прикарпаття.)

Які різновиди поясного одягу ви знаєте?

(Найдавніший жіночий слов'янський одяг — запаска. Вона складалася із двох вузьких пілок вовняної тканини. Спочатку пов'язували задню частику, а потім передню — попередницю, яка прикрашалася тканим орнаментом або ви­шивкою. Передню частину часто заміняв фартух із парчі, шовку, із білого по­лотна зі смугою орнаменту.

Плахта одяг, зшитий частково з обох боків із двох полотнищ. Зшита ча­стина облягала фігуру ззаду, а незшиті крила вільно'звисали по боках, а іноді підтикалися під пояс.

Зустрічалися різновиди спідниць: андарак, димка, кабат, літник.

Чоловічий поясний одяг найдавніших часів — це гані. Вони шилися із біло­го або сірого полотна. Нижня частина їх обтягувала ногу, а верхня — кріпилася на талії за допомогою шворки.

Запорізькі козаки носили шаровари. Вони шилися із яскравої тканини, ок­самиту. Крій їх був дуже широкий, що вони, за словами Т. Шевченка, «мотнею вулицю мели».

Поверх сорочки козаки носили жупан із шовку чи парчі яскравих коль­орів.

Верхній одяг — кирею носила козацька старшина. її розшивали дорого­цінним камінням, хутром.

Кунтуш одяг із відкидними рукавами, його одягали поверх жупана.)

Назвіть, який ви знаєте верхній одяг, характерний для українців. (Капота старовинний святковий одяг. Його шили із тонкого сукна яскра­вого кольору.

Керея (сіряк, свита) плащоподібний одяг із саморобного сукна чорного або сірого кольору. Носили його в негоду.

Сердак старовинний гуцульський одяг. Носили його, накладаючи на плечі. Оздоблений він був шнурами із кольорових ниток.

Кожух зимовий одяг із овечого хутра.)

Пояс у давнину також служив оберегом. Які різновиди поясів ви знаєте? (Крайки — жіночі пояси, якими утримувався одяг.

Слуцькі пояси — пояси із дорогих тканин, їх носила козацька старшина, тка­ли їх золотом і шовком. Виготовляли їх у м. Слуцьку в Білорусії.


Черес — шкіряний пояс, який носили чоловіки у гірських районах Кар­пат.)

Які види жіночих прикрас ви знаєте?

Ще у давнину людина носила різні прикраси із кістки, рогу, дорогоцінно­го каміння, які служили і прикрасою, і виконували роль оберегів. З часом вони втратили оберегову функцію і стали виконувати лише роль прикрас.

Серед найпоширеніших прикрас українок є намисто. Найбільше цінувало­ся намисто із коралів, бурштину, перлів, гранатів, смальти, із венеціанського скла.

Кораловому намисту народ приписував лікувальні властивості. Намисто з бурштину, вважали, має принести здоров'я і щастя.

Жінки носили ще прикраси із бісеру — ґердани та силянки.

Серед традиційних прикрас використовували і монети. їх скріплювали між собою і носили разом із намистом. Називали їх дукатами. Носили окремо одну монету з бантом — дукач. Багатші носили австрійські монети, бідні — просту саморобну бляшку.

Гуцули носили прикраси, які мали культове значення,— згарди (нанизані на ремінець чи шнурок мідні литі хрестики, між якими чіпляли мідні трубоч­ки чи спіралі).
Учитель. Український одяг XVII—XIX століття розкривав соціальну структуру суспільства Костюм того часу був своєрідною ознакою, за якою ви­значалась належність людини до певної соціальної групи.

Заможні верстви населення (козацька старшина, духовенство) для пошит­тя одягу використовували високоякісні тканини — парчу, оксамит, штоф, золо­тоткані привозні тканини.

Одяг сільського населення виготовлявся в основному із домотканих тка­нин, хоча заможніші використовували і фабричні тканини.

Костюм простого міського люду був близьким до селянського, проте відріз­нявся різноманітністю прикрас, таких, як сережки, намиста, браслети, підвіски.

Найстійкішим щодо збереження давньоруських традицій був одяг сіль­ського населення України.

Народний одяг мав свої регіональні відмінності. Він відрізнявся вишивкою, особливостями крою, кольоровою гамою. Розгляньте плакати, на яких ви бачите костюми різних регіонів України, і визначте їх характерні особливості.

(Учні самостійно визначають.)
Учитель. Отже, як ми бачимо, народний одяг не лише визначав націо­нальні, соціальні, статеві відмінності, але й виконував естетичну функцію та служив оберегом. Народний костюм є важливим джерелом вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних уподобань, ду­ховної культури.

1

V.

ЗАКРІПЛЕННЯ НАБУТИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Тест

Вказати правильну відповідь.

1. Який крій мали жіночі і чоловічі сорочки?

а) Волинський;

б) слобожанський;

в) тунікоподібний.

2. Що з перерахованого є нагрудним одягом?
а)черес;


б)кептар; в) кучма.

І 3. Що із перерахованого не є поясним одягом?

а) постоли;

б) гачі;

в) шаровари.

, 4. Який елемент одягу називали «попередниця»?

а) Запаска;

б) спідниця;
в)опинка.


5. Що не одягали на голову?
а) Чепець;
б)капчури;


в) очіпок.

6. Що не належало до прикрас?

а) Крайка;

б) дукати;

в) намисто.

'І. ПІДСУМОК УРОКУ

Висновки учнів. Заключне слово вчителя

Сьогодні на нашому уроці ми познайомились із видами декоративно-ужит­кового мистецтва, традиційним народним костюмом частиною нашої культу­ри. Хочеться завершити сьогоднішній урок такими словами: Невже тоді носили лиш для моди Сорочки, і жупани, й кожухи? У них живе історія народу, Його талант прекрасний і важкий. І їх ні час, ні простір не порушать, Нехай на порох зітруться роки! У них живуть людські безсмертні душі, Ті добрі чари легкої руки.

Оцінювання роботи учнів на уроці.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  1. Підібрати матеріали про костюми народів світу;

  2. Відвідувати музеї декоративно-ужиткового мистецтва.


СЛОВНИК ДО ТЕМИ

Жіночий одяг на усій території України має дуже багато спільного, але внаслідок різних національних і культурних впливів, а також різних природ­них умов виникли дуже помітні регіональні розбіжності. 1 це стосується не тіль­ки характеру орнаментації, а й більш суттєвих рис. Наприклад, майже на всій території Карпат і Закарпаття безрукавий нагрудний одяг (кептар, иуркан), ду­же рясно прикрашений шнурами, китицями, аплікацією, був типовим, майже обов'язковим, елементом одягу. У побуті більш значну роль відігравали вироби з вовни. Ширше ніж в інших регіонах для прикрашання і виготовлення одягу використовувалися шкіра та хутро. У прикрасах півдня, сходу і центру України відчутним був вплив тюркських і перських народів, тоді як на заході доміную­чим був вплив народів Центральної і Західної Європи.

Одяг літніх жінок мав більш стриманий характер, голова заміжніх обов'язково була покрита. Дівчата до 15 років зазвичай мали носити лише під­перезану сорочку з білого полотна, голова була непокритою.

Сорочка — натільний одяг із білого полотна. Жіноча сорочка довша за чо­ловічу, шиється із двох частин (верхня до пояса — з тоншого полотна; нижня — з грубішого, коли вона зношувалася, її відпорювали і пришивали нову). При­крашаються місця з'єднання рукава з плечем; часто — гаптуванням. У молодих жінок зазвичай сорочки були пошиті із тонкої тканини, краще та щедріше роз­шиті. У літніх жінок сорочка була такою самою, як у молодиць, але вишивка була скромнішою, стриманішою.

Опинка оригінальний жіночій поясний одяг, шмат саморобної вовня­ної тканини, що утримувався на талії за допомогою зав'язок. Жінки закочували один бік спинки, а дівчата — інший.

Запаска — шмат тканини, що одягали поверх сорочки. Разом із подолом сорочки запаска закривала ноги аж до кісточок. Кінці запасок прикрашали ки­тицями чи помпонами. Опинка і запаска були типовим одягом жінок західних регіонів.

Плахта — святковий стегновий одяг із вовни. Плахта складається із двох рушників («гривок»), зшитих до половини разом. Плахту перегинали через по­яс чи крайку таким чином, щоб зшита частина обгортала стан, а незшиті «кри­ла» — звисали з боків. Поширеним було ткання плахти у дрібні чотирикутники, заповнені узором. За орнаментом і барвами плахту називаючи «картатою», «ро­гаткою», «синяткою», «крижевою», «хрещаткою», «закладяною».

Попередниця (запаска, фартушок, плат) шматок широкої пілки, при-ашений вишивкою на подолі, який обов'язково вдягали поверх плахти. Як плахта, попередниця характерна для Лівобережжя.

Спідниця — зшитий стегновий одяг із вовняних, напіввовняних та полотня-х тканин. Спідниця з'явилася в Україні досить пізно і була спочатку одягом ~ок, лише згодом вона прийшла у село.

Ще 120—130 років тому фартух слугував швидше прикрасою, ніж захистом гу від бруду. Його носили з різними типами стегнового одягу і часто шили дорогих тканин (парча, візерунчастий шовк, шерсть). Фартух був поширеним всій території України.

Крайка — тканий чи плетений пояс із шовку чи вовни з яскравими смуж-и.

Пояс. У Східній і Центральній Україні були ще і довгі (до 3 м), і широкі 20—39 см) шерстяні пояси з кольорової тканини (червоної, зеленої, синьої чорної) з поздовжніми смугами і бахромою по краях. Зав'язували їх по-різ-му: то ззаду, то з боків, часто створюючи банти з довгими краями; а коли
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   37


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка