О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл



Сторінка13/37
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.74 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   37
і'язували верхній одяг, то краї заправляли всередину.

Кептар нагрудний одяг із овчини, який носили хутром усередину. При-пи його різноманітними шнурами, аплікацією, вишивкою. У різних части-Західної України він мав різні назви, але типовим є те, що він завжди був е рясно прикрашений.

Керсетка (корсетка) — верхній жіночий одяг — пошита в талію безрукав-з кольорової тканини; типова для Лівобережжя.

Хустка — шматок тканини або в'язаний трикотажний виріб, переважно ратний, який пов'язують на голову чи шию або напинають на плечі. Зазви-хустки прикрашали вишивкою чи набивним малюнком.

Очіпок (чепець, чепчик) — головний убір заміжньої, жінки, що мав різно-яітну форму: округлу, напівяйцеподібну, циліндричну, розширену вгору і сід-подібну (з двома гребнями поперек голови). Призбирували в складки у по­довжньому і поперечному напрямках.

Стрічки-бинди — яскраві стрічки, які підв'язували до вінка.

Звитий вінок головний убір, прикраса, що звивалася з живих або штуч-квітів.

Вінок-шнур — тоненькі яскраві стрічки, які пов'язувалися навколо голови ріплювалися ззаду, підтримуючи розпущене волосся. Іноді ззаду нав'язували і різнокольорових стрічок, іноді з боку встромляли живі або штучні квіти.

Капчури — короткі вовняні панчохи.

Постоли (морінні, ходаки) — м'яке селянське взуття, що робилося із од-го шматка товстої м'якої шкіри. Постоли стягувалися навкруг стопи за допо­юю мотузки або шкіряного шнура. Різновиди: тупоносі та гостроносі.

Черевики невисоке взуття, переважно на шнурках або ґудзиках.

Личаки плетене луб'яне взуття. Зазвичай його носили з онучами.

Намисто нагрудна прикраса із нанизаних на шнурок або нитку різноко­льорових кульок із каміння, скла або металу. Найбільш цінними вважались на­миста із гранату, перлин та коралів.

Дукати жіночі прикраси з монет, різновид намиста.

Дуже різноманітний, із особливостями у кожному регіоні, український чо­ловічий одяг мав суттєво єдину основу полотняні (суконні) штани і натіль­ну сорочку з обов'язковою вишивкою. У західних регіонах до цієї основи майже обов'язково додавався той чи інший нагрудний одяг без рукавів, прикрашений овчиною, шнурами та аплікацією. На сході нагрудний одяг майже завжди мав рукави і не був так рясно прикрашений.

Дитячий одяг на усій території Україні складався із сорочки, а трохи пізні­ше (із середини XIX ст.) і з полотняних штанів. Інколи на ноги взували ли­чаки з лика, але у теплу пору року діти ходили босоніж.

Соручка натільний одяг із білого полотна. На заході вона доходила май­же до колін і носилася поверх штанів. Виріз горловини зав'язували на шнурок чи стрічку. Вишивка прикрашала комір, груди, пазушку та поділ. На сході со­рочка була коротша, забиралася у шаровари. Вона мала широкі, зібрані на ман­жетах, рукави. Вишитими найчастіше були комір і нагруддя.

Гачі вузькі сукняні штани (у деяких західних регіонах червоні), які або застібувались на ґудзик, або стягувалися шнуром.

Шаровари дуже широкі штани, що їх переважно заправляли у халяви. Зверху шаровари мали очкурню, через яку просмикувався очкур, що стягував їх на талії. Вважається, що їх привезли до України козаки зі східних походів.

Кептар нагрудний хутряний одяг без рукавів мешканців Карпат, що за­вжди оздоблений вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками.

Сердак (сардак) рід верхнього теплого короткого сукняного одягу.

Черес широкий шкіряний пояс, зшитий уздовж із двох складених разом ременів таким чином, що мав усередині порожнину для грошей тощо. Був по­ширений у деяких районах Західної України.

На Сході пояси зазвичай носили з кольорової (червоної, синьої чи зеле­ної) шовкової, бавовняної чи вовняної тканини. Його кілька разів обкручували навколо талії поверх очкура і зав'язували на вузол. Кінцівки пояса завжди при­крашали китицями чи бахромою. На заході пояс був зазвичай тканий, із орна­ментом.

Постоли (морщениці) м'яке селянське взуття із цілого шматка шкіри без пришивної підошви, яке зазвичай носили з онучами, прив'язуючи до ніг мо­тузками (волоками) чи шкіряними ременями.

Чоботи чорні юхтові або хромові з високими м'якими халявами, що ши­ли із шкіри коней.

Капелюх головний убір з товстої м'якої тканини, прикрашений кольоро­вою стрічкою, пером півня тощо.

Кучма ~ висока циліндрична шапка з овчини або іншого хутра. .

Як шотландський кільт, грузинська черкеска чи індійське сарі, українська сорочка-вишиванка є знаковим національним одягом. Існує багато різновидів української сорочки: волинські, слобожанські, полтавські, подільські тощо. Але, все ж є у них щось спільне, що усіх їх єднає.

Перш за все справжня сорочка шиється із саморобного полотна, лляного чи конопляного. Полотно для буденних сорочок було грубішим, сірим, а для свят­кових тонше, вибілене. Святкова сорочка обов'язково мала вишивку (тому вона і називалася вишиванка).

Можливо, раніше жіночі і чоловічі сорочки були дуже схожі за кроєм, тоб­то мали однаковий тунікоподібний (його ще називають «вперекидку») крій. Але вже у XIX ст. жіночі сорочки в усіх регіонах України істотно відрізнялися від чоловічих як за кроєм, так і за розташуванням вишивки. Окрім того жіночі со­рочки були значно довші за чоловічі.

Виділяють чотири основні різновиди крою жіночої сорочки:

  • тунікоподібний;

  • із плечовими вставками;

  • із суцільним рукавом;

  • на кокетці.

Тунікоподібний крій найбільш архаїчний. Сорочку шиють із однієї централь­ної, перегнутої поперек, пільки, до якої по боках пришивали дві поздовжньо пе­регнуті пільки рукави. Нижче рукавів до стану пришивали бочки (у половину пільки завширшки) та ластки. По центру перегнутої частини стану вирізували горловину й робили глибокий розріз пазушку. Такий крій сорочок називаєть­ся ще «вперекидку», «хлоп'янка».

Сорочка із плечовими вставками крій, що у XIX на початку XX ст. по­бутував переважно у жіночому одязі всіх слов'янських народів.

Плечові вставки являли собою прямокутні (іноді трапецієподібні) шматки полотна, які з'єднували передню і задню частини сорочки. Вставки вшивали між передньою та задньою пілками під прямим кутом до стану.

Рукав до вставки пришивали не призбируючи або ж закладали у дрібні зборки «пухлики».

Сорочка із суцільним рукавом крій, що побутував на території України у двох варіантах. У першому варіанті верхня частина рукава мала форму встав­ки; рукав пришивався або по основі, або по пітканню. У другому варіанті рукав призбирувався по всій ширині разом із горловиною та пілками стану 'і приши­вався тільки по основі.

Об'ємність верхньої частини сорочки регулювалася і розміром ласток. Чим ширшим робився рукав, тим меншою була ластка. На ластку та додаткову пів-пілку часто йшло полотно гіршої якості.

Сорочка на кокетці крій, що пізніше за інші набув поширення у жіночо­му одязі, спочатку у південних, а наприкінці XIX на початку XX ст. і в цен­тральних районах. До Закарпаття сорочки на кокетці прийшли з Румунії, тому тут вони мають назву «волошка».

Конструкція стану такої сорочки визначалася кількістю пілок, залежно від ширини їх могло бути від трьох до шести, і розташовувалися вони симетрично або асиметрично відносно центру фігури. В об'ємі сорочка мала 140—145 см.

Довжина жіночої сорочки повинна бути такою, щоб поділ обов'язково ви­глядав з-під іншого одягу.

Локальні особливості сорочок визначаються також оформленням горлови­ни. На Лівобережжі та Правобережжі горловини сорочок рясно призбирували. Жіночі сорочки Лівобережжя не мали коміра, а призбирана горловина обшива­лася тасьмою або вузькою смужкою полотна. На кінцях обшивки робили петлі, крізь які протягували стрічку для зв'язування. Горловина або щільно прилягала до шиї, або ж мала овальну, а іноді квадратну форму. На Правобережжі сороч­ки завжди шили із коміром, стоячим або виложистим. У центральних районах України обидва ці варіанти поєднувалися.

Декоративний акцент у жіночій сорочці був зосереджений на рукаві. Ду­же часто зустрічався вишитий поділ, який майже в усіх регіонах був довшим за стегновий одяг.

Чоловічі сорочки мали три різновиди крою.

«Чумачка* чоловіча сорочка без зборів (крій «вперекидку»). Ця сорочка шилася вільно, із симетричним розташуванням швів із бочками. У районі дніп­ровських порогів така сорочка з рукавами у дві пілки завширшки мала назву лоцманської.

Сорочка з уставкою принцип крою той самий, що і в жіночій сорочці з плечовими вставками.

Оплгччя бойківська та закарпатська сорочки коротенький, 25—30 см завдовжки, пошитий вперекидку станок.

Майже в усіх регіонах України чоловічі сорочки мали комір, який оздоблю­вався вишивкою. Також зазвичай рясно вишитою була пазушка сорочки.

За вишивкою сорочки-вишиванки можна поділити на три типи: над­дніпрянський, поліський та галицький.

Наддніпрянський тип характеризується червоно-чорною (інколи синьою) кольоровою гамою, а також вишивкою «білим по білому». Поширений рослин­ний орнамент з мотивами «виноград», «калина», «хміль» тощо.

Для поліського типу вишивки характерна стриманість. Вишивають червони­ми нитками, дуже простим орнаментом. -

Іалицький тип характеризується геометричним багатокольоровим орнамен­том із використанням різноманітних вишивальних технік.

Р. А. Щербак (координатор А. І. Велікандо), Луганська обл.

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ОДЯГ - СКЛАДОВА ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ Мета: ознайомитися з традиційним українським народним одягом, його символікою, орнаментальними мотивами; розвивати ін­терес до українського народного одягу як складової частини духовної культури українців; виховувати любов до українсько­го мистецтва.

Обладнання: плакати із зображенням елементів української народної ви­шивки, зразків традиційного українського народного одягу; карта України; відеоряд: репродукції картин видатних укра­їнських художників. Тип уроку: урок засвоєння нових знань, узагальнення та закріплення вивченого.

Хід уроку

  1. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ Оголошення теми та завдань уроку.

  2. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

Оберегом людини в усі часи був одяг. Він прикривав її від холоду і від не­доброго ока. Формування українського одягу — цього яскравого і самобутнього культурного явища — відбувалося протягом багатьох століть.

Сьогодні на уроці ми познайомимось із традиційним українським народним одягом, його символікою, познайомимось із творчістю видатних художників, які в своїх творах відобразили красу української жінки, жіночності.

(Учитель презентує відеоряд із творів видатних українських художників, коментуючи кожен з них.)

Семен Марковий Прохоров (1873—1948рр.) -«Українська дівчина» (1925р.)

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   37


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка