О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл



Сторінка23/37
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.74 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   37
Л. Г. Кондратова, Запорізька обл.

ТЕАТР ЯК СИНТЕЗ МИСТЕЦТВ

Мета уроку:

Тип уроку: Обладнання:

познайомити учнів із основними елементами художньо-об­разної мови театрального мистецтва та розширити їхні знан­ня у сфері театрального мистецтва; розвивати вміння дітей працювати в групах, самостійно працювати з джерелами ін­формації, узагальнювати дані, добирати влучні приклади; ви­ховувати інтерес до театрального мистецтва, комбінований, урок вступу в тему.

мультимедійний проектор і екран, магнітофон, репродукції для демонстрації.

Хід уроку

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ Оголошення теми та завдань уроку.

Учитель. Доброго дня, любі друзі. Сьогодні ми знову з вами будемо ман-увати країною Мистецтво і говорити ми будемо про театр. Темою нашого уро-буде «Театр як синтез мистецтв».

МОТИВАЦІЯ ДО НАВЧАННЯ

Нашим завданням стане не тільки знайомство із театральним мистецтвом, е й спільна спроба відшукати ті елементи художньо-образної мови театраль-Ого мистецтва та розширити наші знання у сфері театрального мистецтва.

Запитання до учнів:

  • Скажіть будь ласка, чи любите ви театр?

  • Що вас приваблює у театральному мистецтві?

  • Хто із вас, друзі, мріяв у своєму житті стати справжнім театральним акто­ром?

Діти відповідають на запитання та розмірковують за темою, чи важко бути театральним актором і що для.цього потрібно.

III: ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

Учитель. Скажіть, будь ласка, чи змогли б ви надати визначення слову «театр». Що ми розуміємо під виразом «театральне мистецтво»? Сьогодні у нас присутні два кореспонденти сучасної популярної газети «Театральні новини», які мають бажання з вами поспілкуватися.

Кореспонденти ставлять запитання:

  • Що для вас означає слово «театр»?

  • Яке власне визначення ви надали цьому слову?

  • Чим для вас є театр?

  • Чи часто ви відвідуєте театр нашого міста?

Діти дають інтерв'ю та коментарі на тему: «Що таке театр?», розмірковують за темою: «Чому театр в наш час не є таким популярним явищем?», порівню­ють ступінь популярності театрального мистецтва та іншими видами мистецтв (музичним, кіномистецтвом тощо).

Учитель. Отже, хто із вас друзі хоче дізнатися більше про театральне мистецтво? Я запрошую вас у чарівну подорож до минулих століть.

IV. НОВИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ЗАСВОЄННЯ

Основні елементи художпьо-образної мови театрального мистецтва (Перегляд уривків із мультимедійного альбому «Театри світу», музичний

супровід із оперних творів Д. Верді (відеофрагменти із популярних театральних

спектаклів, що транслювалися у відомих театрах світу).)

Учитель. Що вас вразило? Які театральні спектаклі для вас були знайо­мими? Зараз любі друзі, я пропоную вам більш детальніше познайомитися із елементами художньо-образної мови театрального мистецтва.

Театр (грец. ЭЁатрОУ — місце для видовища, потім видовище, від вгао^си дивлюся, бачу) один із напрямків мистецтва, у якому почуття, думки, емоції автора передаються візуально глядачеві або групі глядачів за до­помогою актора або групи акторів. Інше визначення слова таке: театр це вид мистецтва, засобом виразності якого є сценічне дійство, що виникає в процесі гри актора перед публікою.

Як ьідомо, основним видом театрального дійства є вистава. Передача акто­ром почуттів та думок, емоцій називається виставою. Актори показують чуттєві

вживання автора, закладені у п'єсі. Актор діє голосом, тілом, рухом і за до-могою інших предметів.



Давайте звернемося до історії театру та вирушимо у подорож «Історія те-у», а допоможуть нам справжні історичні факти.

(Проходить розповідь-демонстрація учителем, яка супроводжується пока-м слайдів.)

Сторінка 1. Виникнення театру

Витоки театру ми знаходимо у стародавніх обрядових дійствах первісних дей. В єдине ціле поєднувалися ритуальні дійства, ритмічні рухи, замовлян-Всі дійства супроводжувалися ритмічною музикою, специфічними костюми, ками, татуюваннями і певними сценічними законами. Різноманітні форми овищ були створені у країнах Давнього Сходу, Індії, Китаю, Індонезії, Японії, середні віки носіями народної театральної творчості були західноєвропейські -дячі актори — гістріони, жонглери, скоморохи.

Вважається, що професійний театр виник у Давній Греції (V ст. до н. е.). Провідними жанрами давньогрецького театру були трагедія (з грецьк.— «пісня цапів»), сюжетами для якої слугували міфи про богів і героїв, і комедія («пісня веселих селян»). Театральні вистави йшли під час великих державних свят про­тягом трьох днів з ранку до вечора і мали характер змагань. Театри будувалися на схилах пагорбів, ураховуючи акустику. Жіночі ролі виконували чоловіки. Ге­рої вистав виступали у пишному одязі, взутті на високих підборах (контурнах), обличчя було закрите маскою, яка відповідала характеру персонажа. Розвиток давньогрецької трагедії пов'язаний із іменами Есхіла, Софокла, Еврипіда. Ко­медії — Аристофана.


Сторінка 3. Театр Далекого Сходу: театр Кабукі, пекінська опера

Популярний японський театр мав такі різновиди — театр Но, театр Ка­букі, ляльковий театр маріонеток.

Театр Но виник на перехресті кількох жанрів: народних обрядових видо­вищ, поетичних релігійних містерій, ефектних веселих фарсів. Актори виступа­ють у масках, праворуч сцени знаходиться хор (8 осіб), який коментує п'єсу, ве­де діалоги, створює емоційне тло театрального дійства. Музичне супроводження здійснює оркестр (флейта — рютекі, невеличкі барабани), який організовує ритм вистави. Сюжети п'єс беруться з відомих міфів і легенд. В антрактах цих серйоз­них п'єс виконуються розважальні фарси.

Театр Кабукі за своєю формою наближається до європейської драми, в тру­пах виступають тільки чоловіки. Актори виражають душевний біль, муки, смерть (особливо часто харакірі), вони прекрасні акробати, фехтувальники, талановиті міміки.

Дзерурі — ляльковий японський театр. П'єси дзерурі ставляться на сцені театру Кабукі. Маріонетки — театральні ляльки, що рухаються за допомогою ниток, якими керує актор-лялькар.

Пекінська національна опера виникла із ярмаркових видовищ. Окрім співу і діалогу, в опері була пантоміма і акробатика, де кожен крок і рух рук мають певний сенс.

Сторінка 4. Театр Середньовіччя

В культурі Середньовіччя театр став виразником міської культури відо­мій популярними новими театральними жанрами містерії, фарсу, міракалії, мо­чіте. Релігійний театр XIV—XVI ст. розігрував містерії (сюжети Біблії, Єван-|геліє) в ярмаркові дні на площах, на довгих помостах, кількість дійових осіб доходила до кількох сотень, а декорації розташовувалися на візках-педжентах та гіраклі (з мотивами соціальної сатири) як різновид містерії. В той же час у ка­рдному театрі стали популярними фарси (легкі розважальні сценки), які вва­ли початком виникнення демократичних, комедійно-побутових інтермедій, період Середньовіччя виник театр мандруючих акторів: в Західній Європі арди, рапсоди, шпільмани, в Київській Русі театр скоморохів.



Сторінка 5. Український театр — вертеп

Вертеп — лялькова вистава з різдвяним сюжетом була розповсюджена в Укра-|іні з XVII ст. Вистави відбувалися у двоповерховій дерев'яній скриньці, де £на верхньому поверсі демонструвалася невеличка вистава на сюжет Євангелія від Луки, а на нижньому — різноманітні комічні сюжети із народного життя.

І Перший професійний європейський театр епохи Відродження — це італій-

[) ська народна комедія масок (комедія дель арте XVI—XVIII ст.), головні маски

І:: якої — Арлекін, Коломбіна, П'єро, Пантолоне, Тарталья, Паяц — добре відомі.
' і Починаючи із епохи Відродження театр стає літературним. Твори театрально-
: | го мистецтва — спектаклі — створюються на основі драматичних або музич-
но-сценічних творів у співвідношенням із задумом режисера, під його керів-
| ництвом зусиллями, акторів, художників. Справжнім відкриттям цього періоду


стала італійська опера.


Сторінка 7. Нові театральні жанри

Поступово у театральному мистецтві виникають нові жанри. Наприклад, у XVII ст. у Франції балет відокремлюється в самостійний жанр із класични­ми правилами. У XIX ст. в Росії виникає водевіль (комедія з куплетами під музику, у Франції — оперета, а в СІЛА виникли мюзикл, вар'єте як форма роз­важального видовища. Трохи пізніше, в XX ст., у США народжується мегамю­икл («Ісус Христос — суперзірка», де є комп'ютеризоване освітлення, складна ценічна механіка, потужні підсилювачі звуку, яскравість видовища), мегамю-икл «Титанік» (із комп'ютерними спецефектами).

Учитель. Наша подорож скінчилася/але за цей час ми намагалися з вами ільки поверхово перегорнути сторінки історії, але ж зовсім не говорили про те-тральні твори.

Запитання до учнів:

Назвіть відомі вам театральні спектаклі, опери, оперети, мюзикли, рок-опери.

І Які елементи художньо-образної мови відіграють найважливе значення у театральному мистецтві?

ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ У МАЛИХ ГРУПАХ

Учитель. За невеликий період часу вам необхідно, переглядаючи картки, з я вам роздам, визначити найважливіші елементи для театрального мисте-а, без яких неможлива театральна вистава, і розташувати їх по рангу най-^ивішого значення.

Учитель об'єднує учнів у три групи і роздає картки, на яких зафіксовані такі ова: актор, декорації, танець, пантоміма, костюми, музика, режисер, літератур­ний текст, освітлення, міміка, пластика, мова, глядачі, оркестр.

Учитель підводить підсумок роботи груп та дає характеристику найваж­ливішим елементам художньо-образної мови театрального мистецтва.

Актор, за словами К. Станіславського,— володар сцени, саме він втілює в життя, створені уявою драматурга персонажі, оживляє літературні образи, хвилюється, захоплюється, радіє, страждає, навіть помирає за них. Мистец­тво театрального актора це невловима, миттєва творчість, яка не фіксується і не зберігається; існує тільки тоді, коли він натхненно творить на сцені.

Режисер керівник сценічного життя. Гра акторів, музичний супровід, за­гальне художнє оформлення спектаклю це результат роботи режисера, який втілює авторський задум на сцені, людина, яку на екрані (сцені) глядач не баг чить. К. Станіславський говорив так про роль режисера в театрі: «Режисер це не тільки той, хто вміє розібратися в п'єсі, порадити артистам, як грати ролі, скласти мізансцени, режисер це той, хто вміє спостерігати життя і переноси­ти його на сцену».

Міміка виразний рух м'язів обличчя, форма вияву почуттів людини. Пластика плавність, виразність рухів.

Пантоміма вид сценічного мистецтва, у якому художній образ створюєть­ся пластикою, жестом, мімікою.

Учні доповнюють характеристику основних елементів художньо-образної мови театрального мистецтва (декорації, танець, костюми, музика, літературний текст, освітлення, мова, глядачі, оркестр тощо).

Учитель пропонує учням переглянути різновиди театрів, зафіксовані на слайдах, та зафіксувати на папері ті різновиди театрів, які є маловідомими для кожного учня.

Різновиди театрів: драматичний, оперний, мюзикл, балет, пантоміма, дитя­чий, ляльковий, театр поезії, театр танцю, театр тіней, театр звірів, театр абсурду, театр пародії, театр піші, театр естради, театр одного актора, ву­личний театр.

Учитель пропонує учням самостійно опрацювати додаткову літературу вдо­ма і дати визначення різновидам театрів.

VI. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Учитель об'єднує учнів у чотири групи за лічилкою (цар, царевич, король, королевич) і дає невелике завдання для кожної із груп.

Завдання для 1 та 3 груп: створити ескіз театральної афіші XIX або XX століття (на вибір).

Завдання для 2 та 4 груп: створити ескізи костюмів театральних героїв (пропонуються назви відомих спектаклів).

Учні виконують завдання, а потім по черзі демонструють роботи своєї гру­пи та коментують свої напрацювання.

Учитель коментує результати роботи та оцінює їх, зазначаючи головні ідеї учнів, втіленні у афіші та ескізах театральних костюмів.

VII. УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ

Запитання до учнів:

  • Які нові знання ви отримали сьогодні? Що цікавого ви дізналися?

  • Які історичні відомості про розвиток театрального мистецтва вас зацікави­ли найбільше?

  • Назвіть основні елементи художньо-образної мови театрального мисте­цтва.

  • Про які різновиди театрів ви дізналися?

  • Чи вдалося вам створити ескізи театральної афіші та костюмів? Чи є ба­жання створити афішу та ескізи костюмів для шкільного театру?

VIII. ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ

Учитель оцінює роботу учнів протягом всього уроку, коментує і аргумен­тує їх.

IX. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Користуючись додатковою літературою (довідник «Історія культури», худож­ня енциклопедія, електронна енциклопедія мистецтв) та підготовленими вчителем матеріалами, стхюувати створити буклет або плакат (за вибо­ром) під назвою «Театральні професії».

Н. Л: Шайхулова (координатор Г. М. Зігмонт), Дніпропетровська обл.

Поняття:

Тип уроку: люстративний матеріал:

ТЕАТР ЯК СИНТЕЗ МИСТЕЦТВ Мета: систематизувати знання з теми; простежити процес розвитку театрального мистецтва із найдавніших часів; познайомити з специфікою художньо-образної мови театрального мисте­цтва, особливостями професії актора і режисера; розпочати знайомство з видами театрів; давати оцінні судження роботі актора і режисера; розрізняти види театрів, театру синтетичний вид мистецтва, міміка, пластика, панто­міма, актор, режисер, театр маріонеток, театр Кабукі, театр Но (Японія).

засвоєння нових знань.

репродукції з картин, фото театральних акторів різних епох і регіонів, фото Ф. Шаляпіна у ролі Б. Годунова; портрет К. Станіславського.

Відеоряд: фільм «Прадавні цивілізації. Греція»; відеофільм «Хто є хто», присвячений Ф. Шаляпну; фр. х/ф «Звуки музики».

Хід уроку

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ Оголошення тами та завдань уроку.

£МОЦІЙНЕ НАЛАШТУВАННЯ НА СПРИЙМАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ В евристичній бесіді учитель з'ясовує, що розважальні концертні програ-«Криве дзеркало», «Джентльмен-шоу», «О. С. П. — студія», КВК дивляться Шйже всі у класі. Учні висловлюються, чим приваблюють їх ці програми. Учи-ь підводить до висновку про багатогранність творчого процесу акторів.

ІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ 1. Театр — синтез мистецтв

Весь світ — театр, а люди в ньому — актори.

Шекспір

(Уривок із музично-театральної вистави або фотоілюстрація театральної сцени.)

Театр — це вид мистецтва, засобом виразності якого є сценічне дійство, що виникає в процесі гри актора перед публікою.

Завдяки специфічності жанру (сценічне дійство) зміст твору стає візуаль­ним. У цьому його величезна сила впливу та секрет довголіття. Як ви вважаєте, коли виник театр?

Професійний театр, вважається, виник у Давній Греції (V ст. до н. е.), але витоки театру треба шукати в стародавніх обрядах первісних людей, у яких

«Перекладіть» на сучасну мову елементи первісного театру та назвіть види мистецтва, без яких не може відбуватися театральна вистава. (Гра акторів, літературна п'єса, музика, хореографія, костюми, декорації, грим.) Висновок: театр — синтетичний вид мистецтва.

2. Історія розвитку Практична робота

Подивіться на ілюстрації, які зображують акторів театрів різних епох і виз­начте їхні хронологічні межі.

Тезове викладання історії розвитку театру, спираючись на ілюстративний матеріал:

первісні обрядові дійства — замовляння;

релігійні містерії в країнах Стародавнього Світу (Єгипет, Месопотамія, Ас­сирія);

античний театр (виникнення жанрів комедія, трагедія);

музично-театральні видовища в країнах Далекого Сходу: японський театр кабукі, пекінська національна опера, індійський театр танцю;

середньовічний театр мандруючих акторів: в Західній Європі — барди, рап­соди, шпільмани; в Київській Русі — скоморохи;

XVI—XVII ст. в Італії основою професійного театру стала комедія дель ар-те (комедія масок), головні маски якої — Арлекін, Коломбіна, П'єро, Пантоло-не, Тарталья, Паяц;



в Україні та Білорусі виникає вертеп — старовинний ляльковий театр, яко-в Росії відповідає театр Петрушки;

доба Відродження: виникнення опери як вершини музично-театрального :стептва;

XVII ст.— у Франції балет відокремлюється в самостійний жанр з класич-ии правилами;

XIX ст.— в Росії виникає водевіль (комедія з куплетами під музику; у Фран-— оперета; у США — мюзикл, вар'єте як форма розважального видовища;



XX ст.— у США виникає мегамюзикл, наприклад, «Ісус Христос — супер-зірка» (комп'ютеризоване освітлення, складна сценічна механіка, потужні під­силювачі звуку, яскравість видовища), мегамюзикл «Титанік» (з комп'ютерними іецефектами).

За приблизним підрахунком, театральне мистецтво відраховує вже XXV сто­літь і, як бачимо, успішно розвивається.

* Назвіть відомі вам опери, оперети, рок-опери, мюзикли.

Учитель. Не дивно, що театральна вистава залишає сильне враження і глядача. Про свою першу зустріч із театральним мистецтвом записав у спо­гадах видатний російський оперний співак Федір Шаляпін у книзі «Сторінки з мого життя» (Київ: Музична Україна, 1987. — С. 41—47).



«...И вот я на галёрке театра... Играл оркестр. Вдруг занавес дрогнул, под­нялся и я сразу обомлел, очарованный. Передо мной ожила сказка. По сцене ходили великолепно одетые люди, разговаривая друг с другом как-то особен­но красиво...

1

Я до глубины души был потрясён зрелищем и, не мигая, ни о чём не думая, смотрел на эти чудеса... Светила в небе луна, страдала Медея, убегая с детьми, метался красавец Язон. Я смотрел на всё это буквально разинув рот...

...Театр свёл меня с ума, сделал почти невменяемым. Идя вечером домой, я останавливался на тротуарах, вспоминая великолепные речи актёров и де­кламировал, подражая мимике и жестам каждого. «Царица я, но — женщина и мать»,— возглашал я в ночной тишине, к удивлению сонных сторожей...».

Шаляпін потрапив на трагедію давньогрецького автора — Еврипіда «Ме­дея», яка виконується в сучасному афінському театрі й досі.

  • Наведіть приклади античної літератури, відомі вам. (Есхіл «Прометей при­кутий», Ідмер «Іліада», твори Овідія.)

  • Подивіться уривок із вистави «Медея» і зробіть висновок, чому цей твір і досі актуальний.

(Відеофрагмент із фільму «Прадавні цивілізації. Греція».) Висновок: театр дзеркало життя.

3. Актор цар сцени. Елементи художньо-образної мови «Актор володар сцени»,— так сказав К. Станіславський. Бо саме актор втілює в життя створені уявою драматурга персонажі, оживляє літературні об­рази, хвилюється, захоплюється, радіє, страждає, навіть помирає за них Проте мистецтво театрального актора це невловима, миттєва творчість, яка не фі­ксується і не зберігається; існує тільки тоді, коли він натхненно творить на сцені. До того ж у талановитого актора ніколи спектакль не буває точною копією попе­реднього: «...для актора немає старої ролі» (Микола Гоголь в листі актору Ми­хайлу Щєпкіну). В цьому і полягає велика сила, привабливість і неповторність сценічного мистецтва.

Тільки з мемуарів, залишених сучасниками, можна дізнатися про гру ак­торів минулого. Уявіть собі сцену смерті Бориса Годунова із однойменної опери М. Мусоргського за трагедією О. Пушкіна на підставі таких спогадів:

«В Грановитой палате Кремля собралась боярская Дума. Ожидая государя, князь Василий Шуйский рассказывает о галлюцинациях, которые преследуют Годунова: кровавые мальчики в глазах. Внезапно на верхней площадке (внутрен­ние покои царя), спиной к зрителям появляется массивная фигура в царском лачении. Раздаётся громовой бас Шаляпина: «Чур, чур, дитя, не я твой лихо-После слов: «Что это там, в углу, колышется, раст?» — часть публики ис-яо повернула головы в направлении взгляда актёра, а некоторые вскочили места. Судорожными движениями рук, отмахиваясь от призрака, Борис спол-по перилам лестницы. Не замечая бояр, трагическим шепотом он произно-г, чеканя каждый слог: «Убийцы нет. Жив, жив малютка»... ...Внезапно судорога искажает лицо государя...схватившись рукой за гор­ло, он рвёт ворот, кричит: «Ой, душно, душно, свету...», падает на пол, хватаясь уками за воздух, с трудом приподнявшись, сдавленным от боли голосом, ука-ывает на сына (царевича Федора): «Вот, вот царь ваш. Простите...». И боль­шие ни звука» (Тарасов Л. Волшебство оперы.— Киев: Музична Україна, 1989.— "С- 175-177.).

Акцентується увага на виразності міміки, зміну пластики рухів, на перекон­ливому втіленні стану людини у трагічні хвилини.

(Відеофільм <Хто є хто*, присвячений Ф. Шаляпіну.) Міміка виразний рух м'язів обличчя, форма прояву почуттів людини. Пластика плавність, виразність рухів.

Пантоміма вид сценічного мистецтва, у якому художній образ створюєть-пластикою, жестом, мімікою. Наведіть приклади відомих вам акторів, які в різних ролях демонструють майстерність повного перевтілення у роль.

4. Режисер керівник сценічного життя


Костянтин Сергійович Станіславський (1863—1938 рр.) режисер, актор, педагог, теоретик театру, почесний академік, народний артист СРСР вважаєть­ся засновником методології акторського перевтілення. Він уперше на російській


Гра акторів, музичний супровід, загальне художнє оформлення спектак­лю це результат роботи режисера, який втілює авторський задум на сцені, 'людина, яку на екрані (сцені) глядач не бачить. К. С. Станіславський про роль ^режисера в театрі говорив: «Режисер це не тільки той, хто вміє розібратися в п'єсі, порадити артистам, як грати ролі, скласти мізансцени, режисер це той, хто вміє спостерігати життя і переносити його на сцену».



сцені затвердив театральні принципи, яким наслідують уже майже 100 років: єд­ність художнього задуму, психологічна виправданість мізансцен, щирість (прав­дивість) акторських переживань. Вважав, що треба, щоб усі складові елементи театрального дійства були підпорядковані головній ідеї твору.

(Розглядаються ескізи декорацій до знайомих театральних вистав, фраг­менти театральних вистав, фото акторів в гримі та костюмах, аналізуються виразність міміки, жестів, пластичне вирішення мізансцен. Метод руйнування.)

  • На хвилину уявіть театр без цих компонентів.

  • Який вигляд мала б вистава?

  • Зараз дуже популярні видовищні вистави, рекламні та шоу-програми, роз­важальні передачі. Всі вони мають чітко продуману режисуру із урахуван­ням психології, віку, соціального стану, смаків, духовних потреб, аудиторії глядачів. Вимоги до сучасного режисера досить високі.

  • Як ви розумієте роль режисера?

  • Кому із відомих режисерів ви б дали спеціальний приз за популяризацію класичного мистецтва?

  • Спробуйте себе в якості режисера: запропонуйте сучасне трактування фіна­лу трагедії «Медея» Еврипіда.

Учитель. Не може бути тотожних трактувань у різних режисерів, навіть однієї п'єси. Цей процес залежить від багатьох факторів. Деякі з них пов'язані з особистістю самого автора, його темпераментом, рисами характеру, рівнем осві­ти, світоглядом, релігійними віруваннями... Деякі — з культурними традиціями народу і країни, в якій митець живе, сучасною історичною епохою.

5. Види театрів

Розглянемо театральні традиції Японії. З давніх часів у Японії існують кла­сичні театри Ноо (або Но) і Кабукі. Понад 600 років існує театр Но, який виник на перехресті кількох жанрів: народних обрядових видовищ, поетичних релігій­них містерій, ефектних веселих фарсів. Театр Но можна порівняти з давньо­грецьким. Актори виступають в масках, праворуч сцени знаходиться хор (8 осіб), який коментує п'єсу, веде діалоги,, створює емоційне тло театрального дійства. Музичне супроводження здійснює оркестр (флейта — рютекі, невеличкі бара­бани), який організовує ритм вистави. Сюжети п'єс беруться із відомих міфів і легенд. В антрактах цих серйозних п'єс виконуються розважальні фарси.

Кабукі за своєю формою наближається до європейської драми. З 1652 року в трупах виступають тільки чоловіки. Грі акторів театру Кабукі притаманний цілковитий реалізм. Душевний біль, муки, смерть (особливо часто «харакірі») граються так майстерно, що створюється повна ілюзія реальності. Актор Ка­букі — прекрасний акробат, блискучий фехтувальник, талановитий мім. Легенда про одного актора оповідає, що, готуючись до вистави, він надав своєму облич­чю настільки жахливого виразу, що його дружина, яка несподівано це побачи­ла, померла від страху. Популярність театру Кабукі за межами Японії зростає. Стверджується традиція театральних династій. Наприклад, І ті кава, Оное.

Дзерурі ляльковий японський театр. П'єси дзерурі ставляться на сцені театру кабукі.

У світовій практиці лялькових театрів існують такі види: маріонетки (руха-эться за допомогою ниток, якими керує актор-лялькар), на тростинах, на рука-ичці (російський Петрушка), тіньові, вертеп (ящик у вигляді будиночка з вер­хнім і нижнім ярусами, на яких відповідно розігрувалися сюжети біблійні чи ■Йобутові).

До естрадного жанру можна віднести театр пантоміми та театр естрадних
'мініатюр,
' ■

(Ілюстрація відеофрагмент із фільму <3вуки музики* (сцена виступу ді­тей з театром маріонеток))

-IV. ЗАКРІПЛЕННЯ

(Див. додаток до уроку)

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Слідкувати за новими режисерськими роботами в галузі театру і кіно. Виготовити театральну маску. Вивчити терміни.

Додаток до уроку

Вертеп. Наиболее распространен был в XVIII—XIX веках. Вертеп театр уникальный. Его представления можно было показывать публике только в свят­ки или святые вечера. Сам вертеп — это ящик, состоящий из двух этажей: верх­него и нижнего. У него не было одной стенки — той, что обращена лицом к зри­телям. Верхний ящик вертепа служил для разыгрывания сценок божественных, высоких. Нижний — для дел земных и часто низких и злых. Два яруса ящика были как бы двумя открытыми сценами. Пол обеих сцен выстилали пушистой ' заячьей шкуркой — это для того, чтобы скрыть от глаз зрителей прорезы-щели, сделанные в полу. По этим прорезам и двигались куклы в разных направлени­ях. Края сцены были окаймлены невысокой решеткой. Верхний этаж — ярус — , изображал собой пещеру (вертеп — это и есть пещера в древнерусском языке), где родился Спаситель, младенец Иисус Христос. Нижняя сцена изображала дворец царя Ирода И у нее было название «земля». Здесь разыгрывалась зем­ная, человеческая история. Декорации дворца царя Ирода повторяли декора­ции верхнего яруса, но были проще и беднее. В глубине центральной арки тут стоял трон Ирода. Он представлял собой обыкновенное маленькое креслице, оклеенное блестящей бумагой. На самой вершине вертепа, над обеими его яру­сами, размещалась кровля, или крыша. Она повторяла кровлю церковную с вы­соко поднятым центральным куполом, от которого шли два скатных покрытия (если купола и не было, то принцип шатрового верха сохранялся). Куклы вер­тепа вырезаны из дерева и одеты в одежды из разных тканей. Все куклы укреп­лены при помощи проволок на деревянные ручки. Ручки словно продолжают тело куклы, ее ноги. Куклы первой, Божественной, части вертепного дейс­тва — это два ангела, волхвы, два пастуха. Румяный и благообразный на вид юноша — это Ангел. В одной руке он держит горящую свечку. За плечами Ан­гела прикреплены большие, вырезанные из дерева и оклеенные золотой бума­гой крылья. Одежда на нем длинная, прямая, из материи голубого цвета. Низ длинной рубахи обшит золотой полосой. Из той же ткани сделан пояс. Всего в представлении участвуют два Ангела. Ангелы появляются в Прологе. Так на­зывается часть, предшествующая спектаклю. Они выходят навстречу друг другу из правой и левой двери с пением Великого Славословия. На верхней сцене зри­тели видели трех волхвов. Двое из них изображались как мужчины средних лет, один — молодым человеком. Мужчины были с бородами, а юноша — безусый и безбородый. Главной куклой нижнего этажа был царь Ирод. Царя изобража­ли как румяного мужчину с неприятным выражением лица. Борода черная, чер­ные усы, длинные черные волосы. На лбу рисовали морщины. На голове царь носил шестизубчатую корону, оклеенную золоченой бумагой. В руке он держит скипетр. Одежду кукле Ирода шили из красного кумача на черной подкладке. Сочетание красного и черного сразу выделяло куклу.

Нижняя сцена плотно заселена кукольным народом. Зрители увидят еще Отшельника с посохом и Смерть. Фигурка этой куклы должна быть страш­ной. Верхней одежды на кукле Смерти нет, туловище выкрашено желтой масля­ной краской, голова лысая. В руках ее коса. Но самой страшной куклой вертепа был сатана. Свирепого выражения лицо покрыто черной краской, губы, язык, брови и уши — красной; вместо глаз — шляпки гвоздей. Таково было изображе­ние абсолютного злодея.

Каким же было само вертепное представление? Сначала появлялись Анге­лы, поющие хвалебную песнь. И далее по порядку рассказывалась и показыва­лась всем хорошо известная история, случившая во времена царя Ирода в да­лекой земле — городе Иерусалиме. Земные действия начинались с появления царя Ирода. Ирод садился на трон, а к нему являлись три волхва-волшебни­ка. Сегодня Вертепы возрождаются. В канун ушедшего тысячелетия была ор­ганизована выставка Вертепов. Конечно, они более изящные и нарядные, даже роскошные, в сравнении со своими далекими «предками», но не только красо­та театра-ящика важна в Вертепе, но и трогательность самого представления, которая только и может возникнуть при сочувствии и сопереживании зрителя происходящему на сцене.

Но (или Ногаку) — старейший вид японского театра. Сложился он в XIV— XV веках. Представления устраивались на открытых площадках буддийских хра­мов и монастырей. Обязательной частью представления было шествие в масках. За ведущим шествия шли музыканты и юноша, ведущий на поводу исполните­ля, изображающего льва. Далее шли другие участники процессии — благородный принц в маске и пышном наряде; орел, танцующий символический танец, изобра­жавший борьбу со змеей; девушки-годзе, которые разыгрывали комедийный эпи­зод... Далее следовали эпизоды, в которых выступали старик и ребенок, господин и слуга В конце XVIII — начале IX веков участвовали профессиональные акте­ры. Пьесы разыгрываются на деревянных помостах, сооруженных перед храма-

или на дворцовых территориях. Значительное место в пьесах отведено хору, эторый активно вмешивается в действие, объясняет ситуации, выражает свои моции и впечатления, дает оценку происходящему. Хор состоит из восьми пев--мужчин. Маска является главным средством выразительности в театре Но. с пом актеров лишен бытовой конкретности и служит для создания цветовой лмы спектакля. Бутафория в театре Но условна: основной сценический рекви-- это складной веер, с помощью которого исполнитель передает различные моциональные состояния. Действие сопровождает оркестр, состоящий из флей-й, двух тамбуринов и барабана. Театр Но соединяет в себе музыку, танец и драму, и законы сценического поведения в нем отличны от европейского театра, в кото-эм всегда в центре был актер, передающий зрителям смысл происходящего. Те-I Но более символичен — символичны и ритуальны жесты, цветовая гамма, мас-уки. В театре Но нет декораций. Маски различаются по возрасту — старик, старуха, молодой мужчина, молодая женщина. Имеют маски и свой облик — женщина кра­сивая и безобразная, демон человекообразный и демон-зверь. Создатели театра Но считали, что на сцене их театра представлено все многообразие мира. В пьесах "показывается радостное, горестное, веселое и печальное, блестящее и унылое, ма­лое и великое. Пьесы театра Но строятся на глобальных конфликтах — они свя­заны с центральной темой личности человека и его судьбы. Сюжетом пьес могут .служить сказания, религиозные легенды, исторические и религиозные же преда­ния, исторические хроники и литературные произведения. Основателями театра Но считаются Канами Киецугу и его сын Сэами (Дэзами) (1333—1384 гг.), ко-: торый был не только создателем пьес, музыки и танцев, но и теоретиком театра.

Кабуки — этот вид японского театра, сложившийся в XVII—XVIII веках. Слово «кабуки» в XVI веке обозначало всякую экстравагантность в одежде, ма­стерах, поведении. Оно же применялось к бродячим актерам — исполнителям ■' небольших сценок, фарсов с плясками и пением. Особой популярностью поль-, зовались представления, исполнявшиеся женщинами, владевшими искусством пения и пляски. С конца XVII века искусство театра Кабуки становится профес­сиональным. Во второй половине XVIII века в репертуар театра Кабуки вошли дзерури — пьесы театра марионеток. В спектаклях сохранился обязательный сказитель-рассказчик, который под аккомпанемент трехструнного сямисэна вел рассказ, актеры же в пантомиме воспроизводили действенные сцены. Под му­зыку исполнялись сцены боя, путешествия, излагались переживания героя. Он должен строго владеть определенной формой исполнения, состоящий из комп­лекса определенных чеканных движений И поз, характерных для того или иного персонажа. Свою строгую сценическую форму приобрела каждая эмоция, каж­дая сценическая ситуация. В театре сложились амплуа: герой, злодей, молодая девушка, молодой человек, матрона, старик, комик. Частая смена места действия в спектаклях Кабуки требовала быстрой смены декораций — это достигалось пу­тем применения вращающейся сцены, перенесения места действия на авансцену и ханамити («цветочная тропа») — дощатый помост, возвышающийся над пар­тером и служащий проходом со сцены через зрительный зал.

ТЕМА 5. ЕКРАННІ МИСТЕЦТВА
Н. М. Марчежо (координатори В. А. Ружицький, С. В. Ковальова), Київська обл.

ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЯК МИСТЕЦТВО І ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ

Мета: ознайомити учнів з історією виникнення і розвитку кінемато­графу; сприяти формуванню естетичного смаку; вчити аналі­зувати художній зміст фільмів та формулювати власні вра­ження, отримані після перегляду творів кінематографу.

Обладнання: фрагменти записів (відео чи фото) перших кінофільмів, фото мистецьких діячів, які сприяли розвитку кінематографу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

і. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Оголошення теми та завдань уроку.

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Історичні передумови виникнення кінематографу Слово вчителя

Проблема зображення дійсності рухомою, динамічною хвилювала людину ще з давніх часів — навіть у наскельних зображеннях первісної людини (в серіях малюнків) спостерігається певна послідовність, що відображає початок, кінце­ву мету та етапи її досягнення. Згодом, коли техніка живопису сягає доскона­лості, художники прагнуть передати динаміку розгортання подій: це епічний цикл фресок із життя Марії і Христа Джотто ді Бон доне, розписи Сікстинської Капелли Мікеланджело, «Афінська школа» Рафаеля та ін.

Розвиток суспільства в епоху капіталізму сприяв залученню до культури найширших верств населення; постала потреба в людині з якісно іншим бачен­ням світу, залучення її до культурної спадщини і можливість передачі соціо-культурної інформації усім верствам суспільства.

Отже, ідея рухомого зображення виникла не на безплідному грунті, а була підготовлена усім попереднім розвитком культури.

Ще Леонардо да Вінчі проводив досліди одержання зображення на спе­ціальній плівці — зображення за допомогою спеціальної камери обс переноси­лося на площину і перемальовувалося (кінець XV ст.)

Фотографія у сучасному її розумінні виникла XVII ст. із відкриттям чут­ливих до світла матеріалів. У 1802 році Т. Уествуд (Англія) вперше отримав зображення на пластинці, але він ще не знав, як його закріпити. У 1859 році Л. Ж. М. Дагер доповів Паризькій академії про свій спосіб фотографування — дагеротипію, а через два роки (у 1841 році) про свій спосіб повідомив також

У. Г. Д. Толбот. Різниця між способами полягала у тому, що в одному випадку початку отримували позитив, а в іншому — негатив.

У XIX ст. існував кінетоскоп Едісона (апарат для спостереження швидко мінюваних фотографій, що створював ефект руху об'єктів). Роботу кінетоскопа осконало вивчили брати Луї та Огюст Люмьєри і в 1895 році запатентували кі­нематограф. Перший кіносеанс відбувся 28 грудня 1895 року в Парижі в підвалі Гран кафе» на бульварі Капуцинів, це були сцени, відзняті з натури,— «Вихід "обітників із заводу Люмьєра», «Прибуття поїзда на вокзал Ла Сьота». Зрозумі-"о, що спочатку публіку цікавили більше технічні можливості, а не художній міст. Усього фірма Люмьєрів випустила близько 1,5 тисяч одног, двохвилин-:их фільмів — у жанровому відношенні це були прості репортажі та ігрові сце­ни на літературні та історичні сюжети.

У перші роки свого існування кіно залишалось німим. Перший звуко-'вий фільм з'явився в 1928 році. Великий інтерес до кіномистецтва з боку всіх верств населення сприяв швидкому розвитку індустрії кіно, розширенню його ^матеріальної бази, наукових засад техніки зйомки.

; До появи електронних засобів запису всі фільми знімались на фотоплів­ку — камера послідовно фіксувала окремі моменти руху акторів: щоб людське око сприйняло ці окремі кадри як єдине рухоме ціле, необхідно було робити від ¿16 до 24 знімків за секунду.

Майже одночасно з Люмьєрами свою кінематографічну діяльність розпочав Жорж Мельєс: його кінострічки «Леді зникає», «Замок диявола», «Червона Ша­почка», «Подорож на Місяць» вважають передвісниками ігрового кіно, в якому .поступово починає вибудовуватись система жанрів.

У кіномистецтві початку XX ст. найбільшою популярністю користувались 'авантюрні фільми та комедії (у Франції). В Італії основу жанрової системи скла­дали історичні «фільми-колоси» і «салонні мелодрами».

Перші кроки кінематографа в Україні пов'язані з іменами механіка-кон-структора І. А. Тимченка та фізика М. А. Любимова — вони ще у 1893 році винайшли апарат для відтворення на екрані неперервного руху людей і пред­метів. Через рік після винайдення Люмьєрами кінематографа фотограф-ху-дожник А. К. Федецький знімав і демонстрував хронікальне кіно, а у 1907 році Україні розпочалося регулярне виробництво кінофільмів (Київ, Одеса, Хар­ків). Створюються хронікально-документальні стрічки, екранізуються театраль­ні вистави («Наталка-Полтавка», «Богдан Хмельницький» та ін.).

(Розповідь продовжується під відеосупровід.)

Важливе місце в історії кіномистецтва посідає явище, яке отримало назву «кіно радянського періоду», його історія розпочалася після Жовтневої револю­ції (1917 року) і закінчилась із розпадом Радянського.Союзу (1991 рік).

Дореволюційне кіно віддзеркалювало процеси, що відбувалися у світовому кінематографі — від хронікально-документальних фільмів до ігрових, форму­вання жанрової системи. Найвизначніші фільми цього періоду: «Пікова дама», «Отець Сергій», «Життя за життя». Режисери цього періоду: Я. Протазанов,

Є. Бауер. Визначились і перші «зірки»: В. Холодна. І. Мозжухін, Н. Лисенко. Паралельно з розвитком ігрового кіно закладались основи анімації, зачинатель цього жанру в російському кінематографі — В. Сіпаревич («Веселі сценки з жит­тя тварин», «Різдво мешканців лісу» тощо).

20—30-ті роки в кіно відображали соціально-політичні процеси: важливе місце посіли історико-революційні фільми («Чапаєв», «Щорс», «Юність Ма­ксима» і т. д.) та історичні фільми («Олександр Невський» С. Є. Ейзенштейна, «В. Петров», «Петро І»; «Суворов» В. Пудовкіна).

Великою популярністю користувались фільми за мотивами історії Попе­люшки — історії про бідну і чесну дівчину, яка завдяки працелюбності та ви­сокій моральності піднімається на найвищий суспільний щабель («зірка» цього періоду — Л. Орлова).

В роки війни ігрове та документальне кіно було спрямоване на виховання патріотизму, але були й комедійні фільми, які вселяли оптимізм і надію на кра­ще майбутнє («Небесний Тихохід» С. Тимошенка, «О восьмій годині вечора після війни» І. Пир'єва).

Післявоєнний період не був багатий на кіноспадщину, зате в 50-х роках відбувається піднесення кінематографу, а 60—80-ті роки відзначені періодом ве­ликої творчості продуктивності, що зумовила високий художній рівень фільмів і широту їх тематичного діапазону: екранізується літературна класика, аналізу­ються морально-психологічні проблеми сучасників, розвивається кінокомедія, фільми молодіжної тематики.
Кіноімперія США — Голівуд

Після Першої світової війни лідером у світі з виробництва кінофільмів стає США — у мальовничій місцевості Голівуд неподалік віл Лос-Анджелеса буду­ються великі американські кіностудії. Офіційною датою заснування Голлівуд-ської кіноімперії вважається 1913 рік.
Художні засоби кінематографу

Вихідні структурні елементи — «цеглинки», з яких складається фільм, це кадри. Художній образ виникає, коли є рух від кадру до кадру, тобто при мон­тажу кадрів ритм зміни кадрів складає художню атмосферу фільму.

Режисер — це об'єднуючий початок знімальної групи, він вносить у фільм своє неповторне бачення світу, авторську стилістику.

Актор. У сучасному кіно існує багато позитивного, але й багато негатив­ного; більшість фільмів розраховані на невибагливого глядача, який дивиться фільм задля розваги й відпочинку. Це обмежує творчі можливості талановитих режисерів.

Особливості роботи актора кіно в тому, що фільм — це не театральний спек­такль і може зніматись починаючи з будь-якого кадру, іноді епізоди з початку

кінця знімаються в один день — це складно з психологічного (іноді й фізич-го) боку.

Сучасні технології безмежно розширили можливості кінематографу. Синтез но і комп'ютерної графіки дозволяє реалізувати будь-які фантазії.
Анімаційне кіно

«Анімація» в перекладі з латинської мови — «оживлення». Вона базується зйомці кадр за кадром мальованих чи об'ємних фігур персонажів. Цікаво, що анімація виникла задовго до винайдення кінематографа — вперше алюнок ожив у 1832 році в лабораторії бельгійського фізика Ж. Плато: 20 зоб-г_жень різних фаз руху людини помістили на барабан пристрою фенакінетос-па. При швидкому прокручуванні малюнки зливались і здавалося, що зобра-ння безперервно рухається.

Але перші анімаційні фільми почали створювати після виникнення кіне-тографу.

Об'ємну (лялькову) анімацію придумав російський інженер В. Старевич 1912 році і зняв перший ляльковий фільм.
Голубий екран

Принцип телебачення був відкритий російським біологом П. Бахметьєвим 1880 році, а в 1907 році професор Петербурзького технологічного інститу-Б. Л. Розінг створив першу електронно-променеву трубку (кінескоп) і дещо ніше здійснив передачу зображення на кілька метрів.

Перші телевізійні системи використовували для передачі зображення дро-, а з появою пересувних телевізійних станцій і супутникових засобів можна "ги транслювання з будь-якої точки земної кулі.

На основі винаходу російського інженера Ю. Волкова у США в 1929 році ла створена одна із перших систем кольорового телебачення, а з 1967 року почалося регулярне кольорове транслювання в СРСР. Так ми ще раз спо-ерігаємо взаємозв'язок матеріальної і духовної культури — адже телебачення е лише передає інформацію, але й є засобом формування смаків, поглядів та ереконань. Погано тільки, що часто політики та чиновники використовують ебачення у своїх цілях.

Цікавинки

Найбільша в світі кіностудія — «Універсал сіті» — знаходиться неподалік ід Лос-Анджелеса, займає 170 гектарів, має 561 споруду і 34 звукові сцени.

* # *

Найчастіше екранізували літературний персонаж Шерлока Холмса — почи-аючи із 1900 року. 75 акторів знялись у цій ролі більше ніж у 200 фільмах.

За творами В. Шекспіра знято 394 фільми: «Гамлет» екранізувався 75 разів, «Ромео і Джульєтта» — 51, «Леді Макбет» — 33 рази.

* * *

Найдовший фільм в історії кіно — «Зцілення від безсоння» — триває 85 годин і лише раз демонструвався в повному обсязі — показ тривав з 31 січ­ня по З лютого 1987 року.

* * *

16 грудня 1997 року в Японії більше 700 дітей було терміново госпіталізо­вано після перегляду телешоу «Покемони» У 208 дітей віком від 3 років спос­терігались незрозумілі судоми і різке погіршення самопочуття — за висновками лікарів це .було викликано червоними вогнями, які спалахували в очах одного із персонажів.

* * *

Рекордна кількість фільмів — 95 — знята за казкою «Попелюшка». Серед них є лялькові, мультиплікаційні, фільм-балет, фільм-опера, пародії.

Запитання до учнів:

  • Назвіть імена вчених, які винайшли фотографію.

  • Кому належить винахід кінематографа?

  • Де і коли відбувся перший кіносеанс?

  • Коли з'явився перший звуковий фільм?

  • Кого вважають передвісником ігрового кіно? Назвіть кілька його фільмів.

  • Назвіть країни, де найшвидше розвивалось мистецтво кінематографа.

  • Хто першим почав знімати і демонструвати хронікальне кіно в Україні?

  • Назвіть основні етапи розвитку радянського кінематографу:



Рік

Тематика та жанрові напрямки фільмів, приклади


















1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   37


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка