О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл



Сторінка27/37
Дата конвертації19.02.2016
Розмір5.74 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   37
субкультур.
Культурологічна довідка

У слов'янські землі освіта та професійне мистецтво прийшли разом із прий­няттям християнства із Візантії.

Візантія — перша християнська імперія, центр православного світу Серед­ньовіччя.

Із IV ст н. е. з'являється нова світова релігія — християнство, що заро­дилася у надрах Римської імперії, стає державною. Своєрідність візантійської культури — у поєднанні традицій пізньоантичної, східної та середньовічної куль­тур. Православ'я було головним фактором цілісності держави..Церква — голо­вним замовником творів мистецтва. Культові ритуали Візантії вражали надзви­чайною пишністю та багатством.

Земне життя не могло запропонувати надійної опори віруючим у період краху Римської імперії, тому свої погляди віруючи почали звертати до неба. Першими прихильниками християнства стали найменш забезпечені (бідні та безправні). Головний принцип християнства — рівність усіх перед Богом — ро­бив і раба, і володаря братами у Христі, що було новим для ідеології пізньоан-тичного суспільства.

В архітектурі з'явилися нові архітектурні форми (базиліка, хрестово-ку­польний храм).

Базиліка — архітектурна форма прямокутна в плані, поділена опорами на три чи п'ять поздовжніх нефів, середній ширший за бокові. У східній ча­стині храму знаходилась напівкругла апсида, у якій розміщувався вівтар.



Хрестово-купольний храм квадрат у плані з чотирма стовпами опора­ми, які поділяють внутрішній простір та підтримують центральний купол. Бо­ковий неф перетинав центральний, утворюючи в плані хрест головний сим­вол християнства.

Ідеї християнства докорінно відрізняються від пізньоантичних: відкинуто все, що в Римі вважалось цінним (багатство, слава, земні насолоди). Були про голошені інші цінності: духовна краса, прагнення до духовного світла, до само­вдосконалення. Фізичній красі були протиставлені глибокий аскетизм. Образи, що створені на іконах, наповнюються глибокою хвилюючою красою, кличуть людину до практичного втілення божественного ідеалу. Провідними видами об­разотворчого мистецтва стають мозаїка, фреска, ікона.



Храм св. Софії у Константинополі (Стамбул)

Цей храм вважається класичним зразком культового будівництва Візантії, побудований у VI ст. н. е. зодчими Анфімієм та Ісідором.

За переказами, при будівництві храму майстри ніби змагались із своїми по­средниками, що колись створили храм Соломона у Єрусалимі. Грандіозність творіння візантійців дозволяє стверджувати: вони перевершили самого Соломо­на! Висота храму 55 метрів, бокова сторона більше 70 метрів. Він побудова­ний за типом гринефної базиліки. Його вінчає велетенський купол (Б = ЗО ме­трів), піднесений на «парусах» вигнутих сферичних трикутниках-арках, що спираються на чотири потужні опори. Велетенський купол ніби відрізаний від внутрішнього простору храму сорока вікнами. Потоки сонячних променів, що •проникають через вікна, заливають храм світлом і здається, що купол ніби ви­сить у повітрі, позбавлений опори. Внутрішнє вбрання храму вражає пишні­стю та красою: колони із зеленого, жовтого мармуру, червоного порфіру, яшми, граніту із золотими капітелями, вівтарна частина прикрашена різними сплава­ми металів та коштовним камінням, мозаїчні картини із золотавої смальти при­крашали стіни храму св. Софії.



У слов'янських землях богослужіння (за візантійською традицією) про­ходить у супроводі багатоголосного співу без інструментальної підтримки (а cappella). Винятком можна вважати використання дзвонів. Дзвонарство по­ступово розвинулось у самобутнє мистецтво. Спершу призначенням дзвонів бу­ло закликання віруючих до храму. Пізніше церковний дзвін оповіщав про важ­ливі моменти церковної служби, створював певний емоційний настрій.

4. Масова культура

Масова культура не залежить від нації чи держави, це культура, яка зна­ходить попит в основній масі населення. Своїм народженням масова культура завдячує сучасній цивілізації. Із розвитком засобів масової комунікації та ін­формаційних технологій рівень освіченості та культури у багатьох країнах зрів­нявся. Масова культура посіла місце між елітарною (професійною) культурою і народною.

Характерною рисою масової культури є її комерційний характер. Культу­ра стає продуктом продажу, який повинен принести прибуток. Найбільш при­бутковими є твори мистецтва, розраховані на споживачів із невибагливими естетичними смаками, виховані переважно на розважальних та видовищних програмах (шоу), у яких відсутність серйозних почуттів та ідей успішно ком­пенсується привабливою яскравою, розрахованою на зовнішній ефект «обгор­ткою». Це рівною мірою стосується не тільки кіно, але й комерційної музики, літератури, образотворчого мистецтва. Загальнолюдські цінності майстерно за­мінені на культи сили понад усе, влади над світом, матеріального збагачення попри усе тощо. Зрозуміло, що така культура це потенційна небезпека ду­ховності людства.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
Запитання:

  • Наведіть приклади продукції масової культури. (Нескінченні телесеріали, спів на сцені під фонограму та ін.)

  • Проаналізуйте, носієм якої субкультури ви себе вважаєте: професійної, на­родної, молодіжної, духовної чи неформальної?

  • Зазираючи наперед у майбутнє, як ви вважаєте, чи будете ви наслідувати норми іншої субкультури із зміною вашого соціального стану, віку, освіти?

Підвести до висновку про те що, цінності і норми, які пропагує (висуває) молодіжна субкультура, з часом перестають задовольняти особистість.

Усі субкультури доповнюють одна одну і складають цілісну картину пано­рами культури суспільства.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знайти приклади до теми «Взаємопроникнення народної та професійної культури».

Твір-роздум «Чи існує загроза збереженню національної культурної спад­щини?».


Н. М. Марченко (координатори С. В. Ковальова, В. А. Ружицький), Київська обл.

ЗАГАЛЬНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО КУЛЬТУРУ ТА її РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

Мета: ознайомити зі структурою культури; підвищувати загальний інтелектуальний рівень.

Обладнання: таблиці, які висвітлюють структуру культури як соціального явища І види культур, що об'єднує у собі світова культура.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу (лекція з випереджувальними за­вданнями).

Хід уроку

і. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Оголошення теми та завдань уроку.

II ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ Слово вчителя

Термін «культура» (від лат. cultura) — означає «обробка», «виховання», «освіта». У наш час він налічує багато тлумачень, загальним для них є те, що аіід поняттям «культура» ми розуміємо те, що створене людиною.

У різних суспільствах розуміння культури як «виховання» набувало різ­них відтінків:

  • елліни в сукупності норм поведінки, певному способі життя вбачали свою головну відмінність від варварів;

  • європейське середньовіччя наближає термін «культурність» до цивілізова­ності — себто до устрою міського життя;

  • у добу Відродження культурність починають розглядати як відповідність гуманістичним ідеалам людства;

  • у домарксистській філософії культура визначає передусім духовне життя людей, доцільність суспільного устрою та досягнення науки і мистецтва;

  • радянська філософія пояснює культуру як сукупність результатів людської діяльності.

Кожен із вищеназваних поглядів має позитивні сторони. Ядро понят­тя «культура» становлять не засоби, які вона використовує, а життєвий зміст, котрий реалізується за допомогою тих чи інших засобів — у кожному акті та результаті людської діяльності обов'язково присутній культурний аспект, особ­лива сфера нашої життєдіяльності.

За визначенням англійського вченого-етнографа Е. Б. Тайлора, культура — це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством про­тягом його існування.

У розвитку людства можна виділити три етапи: дикість; варварство; цивілі­зація.

Розвиток культури співпадає із переходом від життя дикого через вар­варське до цивілізованого. З ідеальної точки зору культуру можна розглядати як загальне удосконалення людства шляхом вищої організації окремої людини і цілого суспільства.

Цивілізація — це етап розвитку людського суспільства і характеру самого суспільства. Чим вищий розвиток суспільства, тим більша питома вага у ньому загальнолюдських цінностей.

Процес становлення загальнолюдських цінностей — головне, що ми просте­жуємо в історії культури.

III. КОРОТКИЙ ДИСПУТ З УЧНЯМИ

Цивілізація може служити культурі, а може відриватись від неї. Учні роб­лять спробу навести приклади позитивного і негативного впливу цивілізації на розвиток культури.

Як висновок диспуту.

Суть культури не в рівні технічного процесу, а в якості' духовно-мораль­ного суспільства. В сучасному світі існує багато глобальних проблем — одна з них культурна катастрофа, адже ніякі економічні успіхи та політичні свободи не можна вважати тривкими, якщо існує небезпека зниження культурного рівня людей, занепаду духовних та моральних цінностей.

Суб'єкти процесу розвитку культури: суспільство; різні соціальні групи; ок­ремі особи. їхня взаємодія часто викликає суперечливість у розвитку культури.

Культурна діяльність — це діяльність людська, вона характеризується до­цільністю, ставлячи ціль, людина враховує не лише особисті потреби, а й со­ціальні (учні наводять приклади: роботи художників, музикантів, акторів та їх значення для суспільства).

Суперечливість у розвитку культури — річ закономірна, оскільки суб'єктами можуть виступати і суспільство в цілому, і певні соціальні групи, І окремі особи.

(Учні наводять приклади суперечливостей, коли суспільство чи окремі групи не сприймають творчої діяльності окремих письменників, художників, співаків тощо).

Історичні типи культур

Світова культура визначається власною системою загальнолюдських цін­ностей і об'єднує різні типи культур:

  1. Культурні епохи.

  2. Національні культури — синтез культур різних класів, соціальних шарів і груп певної нації.

  3. Культури етнічні — створені окремим етносом (це найстародавніший шар національних культур, він охоплює сферу побуту, мораль, мову, релігію, фольклор, міфологію, звичаї).'

  4. Регіональні культури — конгломерат різних культур, створених різними народами, що живуть у певному географічному ареалі. Схожість природ­них умов життя, економічні, культурні зв'язки між народами забезпечують спорідненість культур ареалу.

  5. Класові культури — властиві певному класу суспільства.

  6. Професійні культури.

  7. Особливості культури різних психологічних типів окремих людей.

  8. Народні культури.

Виділяють також такі види культур! характерні для суспільства:

локальна культура конкретного, історично визначеного суспільства. Кож­на із локальних культур має свої специфічні риси і особливості, що залежать від географічних та соціально-історичних умов;

масова — різновид культури, що орієнтує духовні та матеріальні цінності, Іякі вона поширює на усереднений рівень розвитку масових споживачів;

домінуюча — сукупність цінностей, вірувань, традицій, звичаїв, якими ке­рується більшість членів суспільства;

елітарна — культура привілейованих груп суспільства, що характеризуєть-і принциповою відмінністю, духовним аристократизмом і ціннісно-змістовною самодостатністю;

політична — сфера культури, що виробляє уявлення про цивілізаційні фор-ли політичного прогресу, оцінки рівня його розвитку; включає в себе політич-думку, зв'язок культури і політичної філософії; оцінку політичних структур точки зору культури, політичної самосвідомості та політичної поведінки су-іспільства.
ПІДСУМОК УРОКУ

На будь-якому рівні свого існування культура не просто перебуває поряд ІЗ іншими сферами життя, а проникає у всі його сфери, виявляючи себе і в полі-Ітичній діяльності, і у ставлення до праці; в мистецтві — створенні його творів |та розумінні їх.

Культура — це ланцюг від життєвого сенсу до втілення його в дію. Розвиток культурних цінностей, їхній вплив на життя суспільства та окре­мої особи необхідно розглядати у всіх сферах життєдіяльності людини, а це ! можливо лише за умови оволодіння відповідними конкретними знаннями. Час, який ми живемо, непростий і ми з сумом і жалем спостерігаємо деградацію |духовного життя суспільства і окремих людей. Не допускати цього, сприяти [відродженню та розвитку культури як умови повноцінного життя суспільства і та особистості — завдання кожного з нас.

Н. М. Марченко (координатори С. В. Ковальова, В. А. Ружицький), Київська обл.

ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА - ДУХОВНЕ ЯВИЩЕ. ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА: НАРОДНА І ПРОФЕСІЙНА, ЇХ ВЗАЄМОДІЯ. ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Мета: дати поняття про художню культуру як духовне явище, вчити порівнювати зразки народної та професійної культури; зна­ходити ознаки взаємодії; сприяти формуванню художнього смаку і естетичному розвитку особистості.

Обладнання: матеріали, які висвітлюють художню творчість народних та професійних митців (художників, скульпторів, музикантів, ви­конавців).

Тип уроку: вивчення нового матеріалу (з творчим підходом).

Хід уроку

і. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Оголошення теми та завдань уроку.

  1. ПОВТОРЕННЯ ВИЗНАЧЕНЬ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ПОНЯТТЯ «КУЛЬТУРА»

  2. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Слово вчителя

Духовна культура — одна із сторін загальної культури людства, вона про­тиставляється матеріальній культурі (але вони тісно пов'язані між собою). Ду­ховною культурою є явища, пов'язані із свідомістю, інтелектуальною, а також емоціонально-психологічною діяльністю людини,— це мова, звичаї, вірування, знання, мистецтво.

Художня культура — одна із спеціалізованих сфер культури, що функ­ціонально вирішує завдання інтелектуально-чуттєвогр відображення дійсності в художніх образах, а також різні аспекти забезпечення цієї діяльності.

Художня культура — складне багатошарове явище, вона об'єднує:

  • усі види мистецтва;

  • сам процес художньої творчості;

  • його результати;

  • систему заходів зі створення, збереження та розповсюдження художніх цін­ностей;

  • виховання творчих кадрів і глядацької аудиторії.

Художня картина світу — це створений мистецтвом образ дійсності.

Художній образ — це естетична категорія, у якій відбита об'єктивна дій­сність через специфічні закони мистецтва і художньої творчості. Художній образ існує та функціонує як форма активної діяльності розуму людини.

В основі мистецьких творів лежить певна ідея, кордон між художнім і ре­альним світом завжди був рухливим — ступінь умовності відображення дій­сності залежить від специфіки мови кожного виду мистецтва.

Створення художнього образу та його сприйняття становлять дві сторони одного художнього процесу, що відбувається у спільному просторі. Митець на­дає імпульсу програмі для переробки інформації, стимулює думку глядача, за­прошує його до співпраці, той же час порівнюючи художній твір з дійсністю, намагається відтворити образ, що виникає в уяві митця. Істина для нього — те, як він зрозумів твір, а не те, що відобразив художник.

Художня культура є активним творчим феноменом, що зумовлений як ху­дожньою картиною світу конкретної епохи, так і внутрішніми художніми про­цесами. Митець є тим ланцюгом, який пов'язує внутрішньохудожні процеси і світоглядні настанови суспільства.

Справжнє розуміння мистецьких творів потребує залучення до художньо­го сприйняття всього масиву знань щодо історичної епохи, засобів художнього мислення автора і його прийомів тлумачення світу, особливостей мови виду та жанру мистецтва, до якого належить твір все це зумовлює рівень культури сприйняття художнього твору.

1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   37


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка