Організація самостійної роботи учнів при вивченні етики



Скачати 316.18 Kb.
Дата конвертації21.03.2016
Розмір316.18 Kb.


Левшун А.М.,

заступник директора з навчально-виховної роботи навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів № 25, природничо-математичний ліцей» Кіровоградської міської ради
Організація самостійної роботи учнів

при вивченні етики
«Гідна людина поважає себе не тому, що вона багата, красива, не тому, що вона має високе звання і посаду, а тому, що вона людина, що вона має в собі щось вічне,

що вона є образ і подоба Божа …»

   Григорій Ващенко


ВСТУП

Спеціальні дослідження показали, що навчання може не тільки сприяти просуванню вперед, але й уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання ґрунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на запам’ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток учня.

Зараз кардинально змінюється мета навчання. Якщо раніше навчання ставило за мету здобути певну суму знань, умінь і навичок, то зараз це не стає самоціллю. Адже з кожним роком об’єм інформації майже в кожній галузі науки подвоюється, а то й потроюється, і подальше зростання за передбаченнями вчених ітиме в геометричній прогресії. Тобто, людина не в змозі мати повний об’єм знань з того чи іншого предмету. Тому на перше місце виступає не здобуття суми знань, а розвиток особистості.

Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості та розвитку особистості неможливо без систематичної самостійної праці, готовність до якої закладається у шкільному віці. У зв’язку з цим у концепції шкільної етичної освіти велика увага приділяється самостійній навчальній діяльності учнів у процесі навчання.

Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвиваючого навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. В ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань.

Викладання предмета етика – це ціле мистецтво. Мистецтво важке. Ці специфічні уроки вимагають неабиякої підготовки не лише вчителя, а й учнів. Конкретні вимоги до адекватної рефлексії професійних можливостей учителя зумовлені тим, що досягнення результатів у морально-етичному вихованні визначається педагогічною значущістю ролі особи, котра здійснює виховання.

РОЗДІЛ 1. Самостійна діяльність учнів – засіб розвитку пізнавальної активності та творчого мислення учнів

1.1. Самостійна робота учнів в системі методів навчання

Відповідно до Основних напрямів реформи загальноосвітньої школи увага вчителів спрямована на всебічний розвиток пізнавальної активності учнів, прищеплення їм інтересу до навчання, формування навичок самоосвіти. У розпорядженні вчителя для цього є багато методів, і серед них особливу роль відіграє метод, який дістав назву “самостійна робота учнів”.


Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що нині відсутній єдиний погляд на те, що треба розуміти під самостійною роботою. Так, П.І. Підкасистий розглядає самостійну роботу як “засіб організації та виконання учнями визначеної пізнавальної діяльності”, а В.А. Козаков розглядає самостійну роботу учнів як один з видів навчальних занять, специфічною особливістю якого є відсутність вчителя в момент навчальної діяльності учня.

Відсутнє і єдине визначення самостійної роботи. У діяльнісній концепції самостійна робота - це сукупність дій учня з предметами у певних умовах, що передбачають відсутність безпосереднього керівництва та допомоги з боку вчителя, з використанням наявних індивідуальних рис особистості для того, щоб отримати продукт, відповідний заданій меті, в результаті чого має бути сформована самостійність як риса особистості учня та засвоєна певна сукупність знань, умінь та навичок. А самостійність у трактуванні українського педагогічного словника – це одна з властивостей особистості, що характеризується двома факторами: по-перше, сукупністю засобів – знань, умінь і навичок, якими володіє особистість; по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв’язки з іншими людьми, які складаються в процесі діяльності.

Ще Я.А.Коменський проголошував: “…Альфою та омегою нашої дидактики нехай буде: пошук та відкриття способу, при якому б вчителі менше навчали, а учні більше б вчилися.” Як вважає А.М. Алексюк, самостійна робота виступає чи не єдиним способом формування самостійності в набутті знань. Самостійність у набутті знань проявляється лише завдяки власній діяльності з появою внутрішньої потреби в знаннях, пізнавальних інтересів, захопленості. В цьому розумінні самостійності насправді неможливо навчитися. Таку самостійність можна лише виховувати. У процесі самостійної роботи в учнів виробляється внутрішня пізнавальна потреба, вміння доказово міркувати, вдосконалюються розумові операції, виробляється професійне теоретичне мислення.

Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити сенс та мету роботи, організацію власної самоосвіти, вміння по-новому підходити до питань, що вирішуються, пізнавальну і розумову активність і самостійність, здатність до творчості. Тобто, при самостійній діяльності учень сам визначає мету діяльності, предмет діяльності і засоби діяльності. В процесі діяльності учень постійно співвідносить передбачуваний результат з умовами і предметом діяльності, завдяки чому відбирає засоби діяльності, відповідні способи виконання дій і встановлює послідовність їх застосування.

Самостійна робота, виступаючи специфічним педагогічним засобом організації та управління самостійною діяльністю учня, має подвійну природу. З одного боку, вона постає як навчальне завдання, тобто об’єкт діяльності учня, запропонований вчителем чи підручником, з іншого – формою прояву певного способу діяльності по виконанню відповідного завдання.

Розвиток самостійності учнів – це мета діяльності як вчителів так і учнів, тому вчитель повинен створити умови для спонукання учня до самостійної роботи, такий режим самостійної діяльності, який би дав змогу реалізувати головну мету – розвиток особистості учня, її творчого потенціалу. Найбільшу актуальність набуває така організація самостійної роботи, за якої кожен учень працював би на повну силу своїх можливостей.

Широке застосування самостійної роботи учнів на уроках, таким чином, дає змогу успішно розв’язувати багато навчально-виховних завдань:


  • підвищити свідомість і міцність засвоєння знань учнями;

  • виробити в них уміння й навички, яких вимагає навчальна програма;

  • навчити користуватися набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільно корисній праці;

  • розвивати в учнів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість, логічне мислення, творчу активність під час засвоєння знань;

  • прищеплювати їм культуру розумової і фізичної праці;

  • вчити їх самостійно продуктивно та з інтересом працювати;

  • готувати учнів до того, щоб вони могли ефективно займатися після закінчення школи.

1.2. Самостійна навчальна діяльність та її види


Дослідження вчених-педагогів та психологів дозволяють встановити чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів:

1. Копіюючі дії учнів за заданим зразком. Ідентифікація об'єктів та явищ, їх розпізнавання шляхом порівняння з відомим зразком. На цьому рівні здійснюється підготовка учнів до самостійної діяльності.

2. Репродуктивна діяльність, пов'язана з відтворенням інформа­ції про різні властивості навчального об'єкта. На цьому рівні вже по­чинається узагальнення прийомів та методів пізнавальної діяльності.

3. Продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань для вирішення завдань, які виходять за межі відомого зразка і потребує здатності до індуктивних та дедуктивних висновків.

4. Самостійна діяльність, що виявляється в переносі знань при вирішенні завдань в істотно нових ситуаціях, складанні нових програм прийняття рішень, виробленні гіпотетичного аналового мислення. Завдання вчителя — довести якомога більше дітей до четвертого рівня самостійності.

Розглянемо основні вимоги до організації самостійної діяльності учнів на уроці. Будь-яка самостійна робота на будь-якому рівні має конкретну мету. Кожен учень знає порядок і прийоми виконання роботи. Самостійна робота відповідає навчальним можливостям учня, а ступінь складності задовольняє принцип поступового переходу від одного рівня самостійності до іншого, забезпечуючи поєднання різних видів самостійної роботи. Призначення самостійної роботи — розвиток пізнавальних здібностей, творчого мислення, ініціативи в прийнятті рішення.

Зміст роботи, форма її виконання повинні викликати інтерес в учнів, бажання виконати роботу до кінця. Самостійна робота організовується так, щоб вона сприяла виробленню в учнів навичок та звичок до праці. За формою організації самостійні роботи можна поділити на індивідуальні, фронтальні та групові.

У відповідності з рівнем самостійної продуктивної діяльності учнів виділяють чотири типи самостійних робіт: відтворюючі, реконструктивно-варіативні, евристичні та творчі роботи. Кожний з цих типів має свою дидактичну мету.



Відтворюючі самостійні роботи за зразком необхідні для запам'ятовування способів дій в конкретних ситуаціях, формування умінь і навичок та їх міцного засвоєння. При виконанні робіт цього типу діяльність учнів не зовсім самостійна, оскільки їхня самостійність обмежується простим відтворенням, повторенням дій за зразком. Однак, роль таких робіт досить значна. Вони формують ґрунт для дійсно самостійної діяльності учня. Роль учителя полягає в тому, щоб для кожного учня визначити оптимальний обсяг роботи. Передчасний перехід до самостійних робіт інших типів позбавляє учня необхідної системи знань, умінь і навичок. Затримка на роботах за зразками - зайва витрата часу, що сприяє породженню нудьги й неробства. У школярів зникає зацікавленість до навчання і предмета, наступає гальмування в їхньому розвитку.

Реконструктивно-варіативні самостійні роботи дозволяють на основі раніше отриманих знань та за даної вчителем ідеї самостійно знайти конкретні способи вирішення завдань. Самостійні роботи цього типу сприяють осмисленому перенесенню знань у типові ситуації, виробленню умінь аналізувати події, явища, факти, формуванню прийомів і методів пізнавальної діяльності, розвитку внутрішніх мотивів пізнання, створюють умови для розвитку розумової активності школярів.

Евристичні самостійні роботи формують уміння і навички пошуку відповіді за межами відомого зразка. Учень сам обирає шлях вирішення завдання на основі вже відомих йому знань. На даному рівні продуктивної діяльності формується творча особистість учня. Постійний пошук нових рішень, узагальнення й систематизація нових знань, перенесення їх в нові, нестандартні ситуації роблять знання учня більш гнучкими, мобільними, виробляють уміння, навички і потреби самоосвіти. Види евристичних самостійних робіт можуть бути найрізноманітнішими. Найпоширенішим видом евристичних самостійних робіт у практиці школи є самостійне пояснення, аналіз демонстрації, явища, реакції, обґрунтування висновків за допомогою аргументів, розрахунків.

Творчі самостійні роботи є вінцем системи самостійної діяльності школярів, яка дозволяє їм отримувати принципово нові знання, зміцнити навички самостійного пошуку знань. Психологи вважають, що розумова діяльність школярів при вирішенні проблемних, творчих завдань аналогічна розумовій діяльності творчих і наукових працівників. Завдання такого типу — один з найефективніших засобів формування творчої особистості.

Більшість видів самостійних робіт може використовуватися на різних рівнях самостійної діяльності учнів, тобто віднесена до кожного з чотирьох відзначених вище типів самостійних робіт. В розпорядженні ж творчо працюючого вчителя є великий арсенал різноманітних самостійних робіт для різних дидактичних завдань.

Будь-яка самостійна робота повинна починатися з усвідомлення учнем мети та способів дії. Від цього в значній мірі залежить ефективність всієї роботи. Спостереження за практикою організації самостійної роботи та аналіз результатів виконання учнями значної кількості таких робіт дозволяє виділити деякі недоліки в їх організації:


  • відсутність системи в організації робіт, вони випадкові і за змістом, і за кількістю, і за формою;

  • рівень пропонованої самостійності не відповідає навчальним можливостям учня;

  • слабо виражений індивідуальний підхід у доборі завдань;

  • самостійні роботи одноманітні, їх тривалість не є оптимальною для даного класу.
    1. Особливості самостійної роботи учнів на уроках етики.


В умовах класно-урочної системи уроки етики мають певні особливості. Великого значення у процесі викладання цього предмета надається таким якостям учителя як справедливість, делікатність, зрозумілість, миролюбність, зичливість.

Узагальнені вимоги щодо уроків усіх шкільних дисциплін поділяються на дидактичні, виховні, психологічні, гігієнічні.

Уроки етики носять інформаційно-пояслювальний характер. Вони щоразу несуть нову інформацію, пояснюють її, на ній виховують. Такий підхід у викладанні називається цілісним. Ці уроки відповідають типу уроків засвоєння нових знань, найбільш поширеному, найбільш ефективному типу уроків. Програмою передбачені узагальнювальні уроки, уроки-бесіди, уроки-лекції, уроки-диспути, уроки контролю знань.

Хоча уроки етики мають свою специфіку, та їх дидактична структура залишається трикомпонентною: актуалізація опорних знань, здобуття знань, застосування знань.

Мета уроків етики завжди двоєдина: пізнавальна і виховна. В обох присутня третя: розвивальна. Коли формулюємо мету, стараємося уникати дієслів доконаного виду: не виховати, а виховувати, не навчити, а навчати. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення нової теми уроку) – завжди урочиста. Нею потрібно внести елемент зацікавлення до певної міри навіть заінтригувати.

Виведення моралі – це найважливіший момент на уроці, найважчим є на ньому добір прикладів з літератури, історії, живопису, музики. Мова йде про наповнення морального блоку здобуття знань для того. щоб проілюструвати дану тему та використовувати все на користь розвитку дитини. Добре роблять ті вчителі етики, які, уникаючи інтернаціонального космополітизму, пропонують дітям у цьому блоці українознавчий матеріал. Адже кожна нація росте “корінням в етнос, гіллям – у світову цивілізацію”; кожний народ збагачує світову скарбницю духовної культури чимось неповторним, своїм. Повинні встановлюватись міжпредметні зв’язки.

Самостійна робота на уроці етики реалізує такі головні дидактичні цілі: сприяє вивченню нового матеріалу, закріпленню і вдосконаленню знань і вмінь, перевірці результатів навчання. Тому за дидактичною метою усі види самостійних робіт можна поділити на три групи:


  • самостійна робота під час вивчення нового матеріалу;

  • самостійна робота під час закріплення і вдосконалення знань та вмінь учнів;

  • самостійна робота при перевірці знань та вмінь учнів.

РОЗДІЛ 2. Формування в учнів відповідального ставлення до навчання в процесі самостійної роботи
    1. Створення позитивної мотивації навчальної діяльності школярів під час роботи на уроках етики


Методична підструктура – це система методичних прийомів, форм, через яку реалізується зміст уроку. У викладанні етики немає якихось особливих методів. Загалом типи методів навчання даного предмета мають схожість з методами викладання інших предметів. Крім традиційних педагогічних методів, використовуються і інші можливі комунікації з учнями. Окремі методи й прийоми є специфічними.

Одним з найдоступніших і перевірених практикою шляхів під­вищення ефективності уроку, активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці є відповідна організація самостійної навчальної роботи. Вона займає особливе місце на сучасному уроці, тому що учень набуває знань тільки в процесі особистої самостійної навчальної діяльності.

Передові педагоги завжди вважали, що на уроці учні повинні працювати по можливості самостійно, а вчитель – керувати їхньою самостійною роботою. Між тим, у школі не часто можна бачити самостійні роботи, які б були спрямовані на формування прийомів пізнавальної діяльності, школярів мало навчають способам і прийомам самостійної роботи.

Під самостійною навчальною роботою розуміють будь-яку, організовану вчителем, активну діяльність учнів, спрямовану на виконання визначеної дидактичної мети в спеціально відведений для цього час: пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування та розвиток умінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань. Як дидактичне явище, самостійна робота, з одного боку, є навчальне завдання, яке повинен виконати учень, з другого – форма вияву відповідної діяльності: пам'яті, мислення, творчого відображення, поглиблення та розширення сфери дії раніше отриманих знань.

Отже, самостійна робота – це такий засіб навчання, який:


  • у кожній конкретній ситуації засвоєння відповідає конкретній дидактичній меті та завданням;

  • формує в учнів на кожному етапі їх руху від незнання до знань необхідний обсяг та рівень знань, навичок і умінь для розв'язання відповідного класу пізнавальних завдань, поступового просування від нижчих до вищих рівнів розумової діяльності;

  • сприяє виробленню в учнів психологічної готовності до самостійного систематичного поповнення своїх знань і вироблення умінь орієнтуватися в потоці наукової та суспільної інформації;

  • є найважливішим знаряддям педагогічного керівництва та управління самостійною пізнавальною діяльністю учня в процесі навчання.

Самостійна робота учнів на уроках проводиться за спеціальним завданням. Від мети, змісту, форми завдання залежить характер діяльності школярів. Організовуючи самостійну роботу, вчитель ставить різну мету навчання, розвитку й виховання учнів. Мета і відповідні до неї завдання взаємозв’язані.

Навчальні методи, яких найчастіше вживаємо на уроках етики, можна класифікувати так:



1. За видом навчальної діяльності:

  • словесний (розповідь, бесіда та ін.);

  • наочний (аудіовізуальний – ілюстрування і демонстрування);

  • практичний (інсценізація...).

2. Щодо фази навчального процесу:

  • для активізації навчальної діяльності (читання в ролях);

  • для поглиблення навчального матеріалу (дидактичні ігри...).

3. Щодо способу спілкування між учителем та учнем:

  • фронтальний;

  • груповий;

  • індивідуальний.

4. Щодо форми спілкування:

  • усна;

  • письмова;

  • змішана.

5. Щодо внутрішньої, психологічної сторони:

6. За логікою передачі і сприймання навчальної інформації:

  • індивідуальний (від часткового до загального);

  • дедуктивний (від загального до часткового);

  • індуктивно-дедуктивний.

7. Щодо ступеня керівництва навчальною роботою:

  • під керівництвом вчителя у класі;

  • самостійна робота учня у класі.

8. Репродуктивний метод (відтворення чи повторення готових зразків. Положень християнської етики).

9. Метод порівняння або аналогії.

Це пояснення на основі співставлення з образами із знайомого середовища. До методу проведення аналогії звертався Ісус Христос, добре знаючи, що до людей треба говорити мовою, яка б відповідала рівню їхнього життя і розуміння.



10. Людський досвід, як метод, також нерідко використовував сам Ісус Христос. Робив це Він для того, щоб найскладнішу думку зробити зрозумілою.

Наступні форми можливого спілкування на уроках християнської етики (вони є і методи):



  • тиша (О, яка вона буває красномовна чи навіть гучна!);

  • мовчання (за певних обставин його і на декілька розмов не поміняєш!);

  • усмішка (ніби провели смиком по струнах скрипки!);

  • погляд (очі душі).

2.2. Розвиток активності при самостійній роботі учнів

Самостійна робота на уроках етики має велике навчальне й виховне значення. Вона може дати бажані наслідки лише тоді, копи вчитель застосовує її у певній системі та послідовності; правильно керує нею; працює в тісному контакті з учителями інших предметів, особливо гуманітарного циклу.

В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня і форму організації навчання.

Дослідження педагогів підтверджують думку про те, що розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони:

- відношення вчителя до проявів самостійності;

- уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;

- уміння виділяти головне і другорядне;

- оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;

- наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;

- самостійне застосування засвоєних знань;

- оцінка учнем своєї роботи і її результатів.

Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.

Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність учителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певних труднощів і підведення підсумків виконання і об’єктивна оцінка роботи.

Для того, щоб самостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.

Сучасною і популярною є сьогодні під час уроку етики є робота в групах – один з видів інтерактивних методів навчання. Переваги чи ключі цієї роботи такі: відхід від авторитаризму; діти вчаться спілкуватись, вільно висловлюватись; йде виховання самостійності і співпраці водночас. Ділимо дітей на групи, наприклад, по дві парти учнів в одну групу, діти обирають собі керівника. Вони дістають завдання і працюють. Коли із завданням справляться, керівник групи представляє її: від імені кількох психологічно легше говорити, ніж від одного себе. В тому немає нічого страшного. Якщо учень не побоїться признатися серед ровесників, що і сам чогось не розуміє, спочатку вислухає в групі пояснення однокласника “на дитячий розум”, а кваліфіковане пояснення вчителя завжди отримати встигне.

Підсумок роботи – необхідний. При підведенні підсумку стараємося бути конкретними.

Домашнє завдання час від часу – взагалі не задаю. Домашнє завдання з етики не повинно бути обтяжливим, непосильним. Наприклад: вивчити мораль уроку – думку, яку потрібно запам’ятати; дати відповідь на конкретне запитання (але не твір); виконати малюнок.

Найбільш популярні методи є, водночас, злиті з формами роботи на уроці:



  • читання духовної та морально-етичної поезії;

  • розв’язування кросвордів на етичну тематику;

  • робота з дитячою та молодіжною християнською періодикою;

  • читання морально-етичних творів;

  • розповіді історій релігійних свят та їх виховане значення;

  • проведення дидактичних ігор;

  • читання в ролях;

  • тестування;

  • вікторина;

  • ребуси, загадки;

  • завдання на робочих листках учнів;

  • виготовлення листівок, вертепів, писанок;

  • спів та слухання духовної музики;

  • проведення інтерв’ю.

Зупинимося більш детально на найбільш поширених методах навчальної діяльності – словесному, наочному, практичному.

Словесні методи навчання

Розповідь – як пояснення і бесіда як діалог. Це два взаємо-проникаючі методи. Слово лежить в основі й інших методів навчання: інсценізація, радіоінтерв’ю, кросвордів.

Бесіда. Діалог – це найбільш інтенсивний спосіб комунікації.

Розповідь – найстарша форма навчання. Цей метод використовував Ісус Христос. Якщо читання ізолює, то розповідь завжди згуртовує слухачів.

Для розповіді необхідно:


  • знати те, що розповідаєш;

  • добре бачити своїх учнів;

  • не розповідати надто детально;

  • вживати короткі речення;

  • бажано розповідати в теперішньому часі;

  • непряму мову замінити прямою.

Що розповідати:

  • біблійні історії,

  • Євангельські сюжети;

  • історії Святих;

  • про героїв, наприклад, Січових Стрільців, воїнів УПА;

  • історії з життя дітей;

  • історії з життя тварин рослин.

Вчитель, котрий розповідає, мав би володіти наступники прийомами:

  • інтонуванням та моделюванням голосу;

  • логічними акцентами, паузами;

  • мовою жестів;

  • вмінням захопити своєю розповіддю.

У розповіді використовуємо такі мікрометоди:

а) закінчити розповідь (вчитель зупиняється на найцікавішому, пропонуючи дітям закінчити розповідь);

б) розповідь “мухами” (вчитель заздалегідь змінює у своїй розповіді слова, пропонуючи дітям виправити помилки – “виловити мух” умова мікрометоду: цей текст повинен бути дітям знайомим).

До словесних методів належать і запитання вчителя і учнів на уроці християнської етики.



Наочні методи навчання (візуальні, аудіовізуальні)

Для повноцінного засвоєння знань потрібний певний чуттєвий досвід. Особливо це стосується уроків християнської етики, де здебільшого матеріал такий, що його безпосередньо спостерігати не можемо – велика кількість абстрактних понять. Унаочнити цей предмет важче, ніж інші шкільні дисципліни. Ось чому, перш за все, треба показати в оригіналі все те, що можна показати, і задовольнити цікавість дітей. Наприклад: у церкві: ризи, посуд, престіл, тетрапод і т.д. При поясненні символічних образів, таких як “світло світу”, “сіль землі”, “хліб насущний”, приносило ці предмети – свічку, сіль, хліб на урок – функціонально демонструємо їх. Необхідно якнайбільше показувати, пам’ятаючи “золоте правило дидактики”: все, що можливе, слід представити для сприймання всіма органами чуття.

Ось предмети і засоби, які впливають на зорові аналізатори:


  • ікони (настінні і маленькі);

  • картини, репродукції;

  • ілюстрації в книгах;

  • малюнки дітей;

  • таблиці, картини;

  • фланелографи;

  • фотографії, слайди;

  • відео, телевізор.

Вважається, що ікона має більшу силу, ніж слово. Прийнято вважати, що є місця в душі людини, куди не добереться слово, туди добереться пензель, а куди дістане пензель, туди сягне звук музики...

Загальні принципи візуальних методів:



1. Зображення має:

  • виражати основну думку (тему);

  • викликати (основну) релігійне враження, тобто, його зміст має перевищувати зображувальну діяльність;

  • мати значення для духовного життя;

  • бути доступним для сприймання дитини, тобто, відповідати особливостям психологічного розвитку даної вікової категорії учнів;

  • для молодших школярів бажано, щоб зображення мало кольорові та містило багато деталей.

2. Способи використання аудіовізуальних засобів:

  • Використання наперед підготовлених матеріалів (ікона, картина, малюнок...);

  • Творчість самого вчителя у класі (малюнок, співає, грає, запалює свічку...);

  • Образотворча діяльність самих дітей;

  • Практичні методи навчання;

  • Інсценізація. Пантоміма. Інтерв’ю.

Інсценізація використовується для поглиблення навчального матеріалу. Для дитини найважливіша в ній її власна присутність. Учні вживаються в роль, ототожнюють себе з героями, персонажами, беруть з них приклад. Найцінніше в інсценізаціях – їх репетиції, коли проявляються допомога, дружня порода, взаємовиручка.

Практичні поради для проведення інсценізацій:



  • Намагатись утримувати робочу дисципліну.

  • Сучасна атрибутика – символічна: елементи одягу, меблів...

Прийнято, що в східній традиції:

  • Бога-Отця представляє тільки голос;

  • Матір Божа – Її фізична присутність, але Вона не говорить.

  • Ісуса Христа грає сам вчитель.

На уроках християнської етики інсценізують, як правило, уривки:

  • зі Святого Письма Старого та Нового Завітів;

  • сценки з життя Святих;

  • ситуації шкільні, сімейні, громадські (т.зв. рольові ігри).

Пантоміма цінна тим, що в ній беруть участь діти, які мало говорять. Мовчать, котрі не можуть виразити себе словом.

Цінність інтерв’ю у тому, що в ньому дитина скаже те, чого саме по собі б не сказала і руки не підняла б.



До практичних видів діяльності можна віднести:

  • читання в ролях;

  • написання листа чи відповіді на лист;

  • педагогічні етюди (моделювання конфліктних ситуацій та їх християнський розв’язок).

Яким би методом не користувався вчитель на уроці, не метод вирішуватиме успіх справи, а любов до дітей, творчий пошук.

2.3. Самостійна робота з книгою


У наш час книга – основне джерело знань, важливий засіб людського спілкування. З першого класу школярі читають її, вивчають.

Аналіз анкет, зошитів учнів, конспектів першоджерел показує, що в багатьох учнів уміння і навички роботи з книгою дуже слабі, випадкові. Дійсно, книга - це найкращий співбесідник, вчитель того, хто бажає і вміє її читати. Уміння працювати з книгою, культура читання, прагнення до неї тісно пов'язані з розвитком людини, її навчання. Розглянемо коротко деякі дидактичні умови організації роботи з підручником на уроці.

1. Роботу з підручником необхідно ретельно планувати, вважаючи її одним з видів самостійної діяльності школярів.

2. Діями учнів потрібно чітко керувати: що читати, з якою метою, на які питання відповідати, які завдання виконувати після прочитання і т.п.

3. Робота з підручником не повинна займати весь час уроку. Вона розумно поєднується з іншими видами навчальної роботи.

4. Недоцільно заучувати напам'ять прочитане. Важливо виділити головну ідею кожного абзацу або скласти план прочитаного.

5. Широко використовувати графічний матеріал підручника для самостійної роботи: аналіз малюнка, розповідь за картинкам; читання та аналіз графіків.

6. Необхідно цілеспрямовано працювати з тими запитаннями, які є в підручниках в кінці розділу.

7. Роботу з підручником потрібно використовувати на всіх етапах уроку. При комплексному використанні вона створює певну систему.

8. Вчитель може скласти систему запитань, на які в тексті підручника потрібно знайти відповідь. Можна запропонувати учням переказати своїми словами основну думку прочитаного абзацу, доведення, розділити текст на частини, виділити в них опорні пункти, які є стрижнем абзацу чи тексту.

9. Складання різних планів тексту: простих, розгорнутих, усних, письмових, які складаються у вигляді запитань, цитат, тез.

10. Робота з першоджерелами.

В процесі самостійної роботи з книгою можна індивідуалізувати процес читання: учням з різними навчальними можливостями можна дати завдання різного рівня самостійності.

Гарні результати дає рецензування книги, журнальної чи газетної статті, радіо- або телепередачі. Народжується реальний зв'язок уроку з життям.

Особливе значення на уроці має робота з різноманітною довідковою літературою. Завдання бажано продумувати так, щоб необхідні довідкові дані учень знаходив самостійно.

2.4. Інноваційні технології, як засіб підвищення самостійності учнів на уроках етики


Творчість людини — це діяльність, спрямована на створення ново­го продукту, тобто нового матеріального об´єкта, нового знання, нової технології. При цьому новизна продукту може бути об´єктивною, якщо його не було в минулому досвіді людства, і суб´єктивною, якщо цей продукт був відсутній лише в досвіді самої людини.

Очевидно, необхідно виділяти творчий урок як для вчителя, так і для учнів.

Творчий урок для вчителя — це урок, на якому організовується твор­ча діяльність учнів, які самостійно "створюють" новий для себе про­дукт: нові знання, нову систему дій, новий метод досягнення тощо.

Творчий урок для учня — це урок, на якому учні для особистих по­треб і мотивів формулюють цілі діяльності, організовують адекватну цим цілям діяльність.

Зрозуміло, для того, щоб викликати в учня особисту потребу в "ство­ренні" нового для себе продукту діяльності, необхідно поставити учнів у таку ситуацію, вихід із якої неможливий без цього продукту. Для за­безпечення творчого характеру уроку вчителеві необхідно здійснити вибір того продукту, який повинен бути створений учнями на уроці, скласти його характеристику, здійснити добір і створення засобів, не­обхідних для організації творчої діяльності учнів, скласти програму своєї діяльності і учнів, реалізацію цієї програми, здійснення коригу­ючої діяльності.

Учитель має встановити, які з елементів діяльності: цілі, предмет, засоби, програма дій мають бути дані учням у "готовому" вигляді, а які вони повинні "створити" самостійно. Розробка нового продукту вимагає колективних зусиль. У закінченому вигляді продукт фор­мується в ході обговорення одержаних усіма результатів. Оцінка якості створеного продукту має проходити на тому ж уроці, через його зас­тосування.



  • Урок-аукціон. Це урок-повторення з акцентом на показ практичного значення вивчених питань.

  • Урок-гра "Чи знаєш ти підручник.?"

  • Урок-гра "Телеміст".

  • Урок - обмін інформацією.

Одне із головних завдань, які стоять перед учителем, — добре організувати обмін знаннями, які здобувають учні під час роботи зі "своїми" книгами, подбати про дотримання регламенту, відфільтровувати від неістотної інформації істотну, нову, актуальну.

  • Узагальнюючий урок з теми (розділу).

Підготовка розпочинається за два тижні до нього. Кожен учень вибирає собі справу за бажанням: по­відомлення, розповідь, історична довідка, цікава інформація, цікаві ігри. Те, що готує кожен учень, тримається в секреті. Учні приходять схвильовані і в піднесено­му настрої. Вони переконуються, що урок — їхнє творіння. Як відзна­чають учителі, учні починають осмислювати, що процес пошуку при­носить істинну насолоду людині.

  • Урок - огляд знань.

Цей урок має ту особливість, що перевірка організовується з метою ознайомлення громадськості — учнівських організацій, батьків, шефів, класних керівників, учителів інших пред­метів, ради школи — з тим, чого досягли школярі.

  • Урок-диспут.

Коли щодо якоїсь проблеми існують протилежні дум­ки, принципово різні підходи, то ця проблема може стати темою уро­ку-диспуту. Цінність таких уроків полягає в тому, що на них формується діалектичне мислення школярів. Такі уроки допомагають залучити учнів до живого, емоційного спілкування і цим сприяють униканню формалізму в знаннях учнів. Вони також вчать висловлювати свою дум­ку, обґрунтовувати її, вести діалог, вникати в доводи опонента, вияв­ляти в них слабкі місця.

  • Урок - рольова гра.

Він подобається учням тим, що ставить їх в умо­ви, коли потрібно розв´язати виробниче завдання, дає можливість відчу­ти себе дорослими. У школах практикуються уроки - рольові ігри "Захист дисертації", "Зліт спеціалістів", "Ранокуселі", "Ря­тівники", "Інформаційний пошук" та ін.

Під час гри учні переконуються, що можна багато дізнатися ціка­вого, якщо матеріал вивчати не тільки з підручника, а й користуватися додатковою літературою.



  • Урок - прес-конференція.

Такий урок проводять декілька учителів. Клас розбивається на групи. Одна їх частина перетворюється на пред­ставників преси — співробітників різних газет, інша — на спеціалістів різних галузей. Спеціалістів одного профілю може бути декілька, їх очолюють консультанти. Спочатку проводиться загальний інструктаж консультантів, а ті вже починають готувати свої групи.

До закінчення прес-конференції має бути випущена газета, при­думані її назва і рубрики. План проведення уроку може бути таким: виступи тих представників груп, які займаються історією питання, теоретиків, практиків і т.д.; після кожного повідомлення представ­ники преси ставлять запитання виступаючому, далі проводяться оформлення газет у групах, огляд-конкурс газет і підсумки прес-кон­ференції.



  • Урок-змагання.

Це уроки, на яких навчання стає цікавим і захоп­люючим процесом, що поглинає думки і почуття всіх. Вони цінні як засіб для формування колективу, почуття власної відповідальності і гордості, своєї значимості.

Урок складається із декількох конкурсів. Учнів попереджають, що в ході змагання буде враховуватись активність кожного члена команди і всієї команди в цілому.

Під час підготовки учні зайняті розробкою запитань своїм супер­никам і відповідей на них. Одночасно готуються до того, щоб грамотно і правильно відповісти на запитання своїх суперників.


  • Уроки-КВК, як правило, дуже схожі на телевізійну гру КВК і мо­жуть бути проведені за схемою: "Розминка", "Домашнє завдання", "Індивідуальна робота", "Конкурс "Вгадай", "Конкурс майстрів мис­тецтва", "Конкурс розповідачів", "Конкурс капітанів".

Це повторювально-узагальнюючий урок. Завдання має як репро­дуктивний, так і продуктивний характер, але форма висунутих завдань гумористична, просто цікава

Урок-КВК учні дуже люблять, оскільки він відбувається у теплій, довірливій обстановці. Музичні, поетичні вставки допомагають підтри­мати ці обставини.



  • Урок-спектакль у формі судового засідання.

Дуже поширені уроки-спектаклі у формі судового засідання. Ця форма приваблива тим, що в ній стикаються протилежні погляди на суть окремих питань. Вирок обґрунтовується, отже, така форма проведення заняття сприяє з´ясуванню суті проблеми. Як і на звичайному суді, тут дійовими особами є свідки, адвокати і ті, кого звинувачують.

Кожен із учнів, одержавши свою роль, має підготувати свій виступ, використовуючи рекомендовану літературу. Кожен має знати, що перед початком свого виступу він повинен представитися, хто він є, в за­хист кого він виступає і чому. Свідчення мають бути доказовими і обґрунтованими.



  • Урок - літературний концерт "Година спогадів", або "Зустріч з минулим".

Із назви уроку видно, що він має яскраво виражену істо­ричну спрямованість. Дійовими особами такого уроку є ведучий, уче­ний, його сучасники, архіваріус. Оформлення приміщення (класу, ка­бінету) має нагадувати минуле, ту епоху, про яку йде мова.


  • Урок-твір.

Час уроку повністю використовується для літературно­го, художнього оформлення розповіді з будь-якої конкретної. План твору складається напередодні уроку-твору, отже, учні мають час на підготовку. У плані передбачена і творча частина, яка може бути представлена в будь-якій формі. Твір учні пишуть у робочих зошитах. Дуже цікаво відбувається на наступному занятті читання вголос усього твору або цікавих фрагментів. Роботи оцінюються. Для їх перевірки залучається учитель літератури чи мови.

  • Урок - творчий звіт.

На такому уроці учні показують і захищають перед спеціальною комісією свої творчі роботи. У комісію входять чле­ни батьківського комітету, шкільного наукового товариства, учні па­ралельних класів.

За 2-3 місяці до проведення цього уроку учням пропонується ство­рити творчі групи за інтересами і вибрати проблему для розробки. До групи можуть входити консультанти з числа дорослих, базовиків. Звіт включає аргументацію теми, суть роботи, пояснення одержаних резуль­татів, ілюстрацію практичного застосування одержаних результатів.



  • Урок-турнір.

Його мета — повторення й узагальнення вивченого. За два тижні до уроку вивішується плакат із запитаннями за темою. У класах створюються групи учнів, які одержують неоднакові завдання. Консультанти готують слабших учнів, працюють з ними, ерудити роб­лять повідомлення на запропоновані теми, аналітики розв´язують за­дачі (їх перелік дається).

  • Урок-телепередача.

Це урок вивчення нового матеріалу з поперед­ньою підготовкою учнів. Він будується в стилі інформаційно-розва­жальної телепередачі. Його структура являє собою послідовність фраг­ментів із найпопулярніших телепрограм минулого і сьогодення: "Поле чудес", "Закон є закон", "Погода", "Пісня - 2012", "Служу народу Ук­раїни", "Літературна студія", "Свічадо", "Вечірня казка", "П´ятий кут" і т.ін., побудованих на предметному навчальному матеріалі. Матеріал розробляється аспектно, відповідно до тієї чи іншої передачі, її спря­мування. Очевидно, добір тих чи інших телепередач, послідовність їх фрагментів, трансформованих змістом навчального матеріалу, визна­чається можливостями навчальної теми уроку.

Для підготовки уроку вчитель створює ініціативну учнівську групу, визначає ведучого телепередачі. Спільно з учителем ця група з´ясовує, які конкретно телепередачі будуть копіюватися на уроці, яким змістом наповнити кожний фрагмент. Створюються мікроколективи учнів, на чолі яких стоять члени ініціативної групи. Кожен мікроколектив готує свій фрагмент, свій вихід в "ефір", свою частину всієї "телепрограми".

Перед уроком класна кімната відповідно оформлюється. Зміст оформлення, зрозуміло, відповідає темі "телепередачі".

Під час уроку учні в своїх робочих зошитах роблять записи, малю­ють схеми, малюнки, пишуть замітки тощо.

На таких уроках простежуються міжпредметні зв´язки, тому одним із варіантів уроку-телепередачі може бути інтегрований урок з участю 2-3 вчителів споріднених предметів.


  • Урок духовної причетності до рідної землі.

Це уроки, яких, при всій різноманітності їх форми, об´єднує ідейно-національна спря­мованість. Слова Олександра Довженка: "Людина завжди повинна знати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбат­ченком" та. Миколи Вороного "А хто є ти для своєї землі, народу?", звернуті до совісті кожного з нас, можуть бути епіграфом до таких уроків.

Урок філософського дослідження психології людських почуттів допо­магає учням шляхом філософського аналізу розкрити глибину і красу людських почуттів, перемогу добра над злом, сприяють духовному зба­гаченню, розкривають гармонію людської душі з природою. Через глибокий психологічний аналіз героїв, форму і зміст твору, авторську по­зицію вони підкреслюють причетність кожного з нас до народження краси і її руйнування.




  • Урок-спогад.

Учитель робить історично-літературний екскурс і після цього учні працюють за планом, написаним на дошці. Виступаючи, учні викори­стовують інформацію, одержану з довідкової, історичної та художньої літератури, обмінюються своїми враженнями, міркують вголос. Висновки роблять самі учні.

  • Урок-композиція.

Він дає цілісне і повне уявлення про тему вив­чення, забезпечує широку участь учнів як у підготовці, так і в прове­денні уроку, передбачає комплексне застосування різних засобів на­вчання: плакатів, схем, портретів, картин, музичного супроводу, худож­ньої і довідникової літератури та ін. Такі уроки забезпечують потуж­ний емоційно-почуттєвий вплив на учнів, учать сприймати, пізнавати світ не тільки через раціональну сферу, сферу мислення, а й через по­чуття, емоції.

  • Урок-подорож.

  • Урок-розслідування.

Назва уроку говорить сама за себе: хтось щось розслідує. Хтось — це учні під керівництвом учителя, щось — факт, про­цес, явище, яке є змістом засвоєння. Урок орієнтує на високу активність учнів.

Головне завдання таких уроків — засобами конкретного навчального предмета забезпечити оптимальний розвиток кожного учня. Спрямо­ваність уроку на розв´язання даного завдання, на формування в учнів високої загальної культури, широкого наукового світогляду, вихо­вання працелюбства, вимогливості до себе, а також інших позитив­них людських якостей - ця тенденція має переважати в діяльності учи­телів етики.



ВИСНОВКИ
Експериментальні дослідження підтверджують, що самостійна робота учнів у процесі вивчення етики є основним засобом виявлення і розвитку в них творчих здібностей і обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності. Залежно від підготовленості учнів учитель щоразу повинен сам визначати послідовність і насиченість самостійної роботи, проявити свою творчість та ініціативу. В міру переходу учнів з класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальні можливості. Морально-етичний виховний процес розкривається все повніше й глибше. У зв'язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються, але треба також пам'ятати, що самостійна робота - не самоціль, а один із засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності.

Як показує досвід роботи педагогів, що для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною потрібно дотримуватись певних умов:

1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;

2) характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;

3) завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;

4) повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь);

5) повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання;

6) важливо дотримуватись взаємозв'язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх;

7) повинен існувати взаємозв'язок класної і домашньої самостійної роботи.

Оскільки йдеться не тільки і не стільки про організацію навчаль­но-пізнавальної діяльності учнів у межах певного часового проміжку, який охоплюється тривалістю уроку, а йдеться взагалі про організацію навчально-пізнавальної діяльності учня з конкретного предмета теми, то урок є не тільки формою організації навчання, виховання і розвит­ку, а й формою надання методичної допомоги учням з організації са­моосвіти.



Кожна дитина — проект світу... У цих глибоких за змістом словах закладена суть педагогіки життєтворчості, яка спрямована у XXI ст., коли перед людством встає завдання — створити собі сутність, оскільки бути людиною — означає стати нею, і це – нескінченний процес самотворення.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Баєв Б.Ф. Психологія навчання / Баєв Б.Ф. – К., 1994. – 228 с.

  2. Єсипов Б.П. Самостійна работа учнів на уроці / Єсипов Б.П. – К., 1981.

  3. Корецька Л.В. Увага: обдаровані діти! : методичні рекомендації на допомогу організаторам роботи з обдарованими дітьми / Корецька Л.В., А.І.Постельняк. – Кіровоград : КОІППО ім. В.Сухомлинського, 2006. – 72 с.

  4. Костюк Г. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості / Костюк Г. – К. : Вища школа, 1990. – 140 с.

  5. Подкасистый П.И. Организация деятельности учащихся на уроке / Подкасистый П.И., Коротяев Б.И. – М., 1985.

  6. Ткаченко Л.А. Роль позакласної роботи в розвитку здібностей і обдарувань дитини / Л.А.Ткаченко, О.А.Калашник // Методичний вісник. – Вип. 44. – Кіровоград : КОІППО імені Василя Сухмлинського, 2008. С. 38-49.




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка