Орієнтовний навчально-тематичний план позакласного педагогічного всеобучу батьків І клас



Сторінка2/16
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.27 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Батьківські збори №2. Дбайте про культуру поведінки дитини
1. Що таке вихованiсть?

2. Ознаки вихованості дитини.

3. Основаi правила співжиття в колективi ровесникiв.

4. Роль батькiв у вихованні культури поведiнки.
Вихована i невихована людина... Ми часто вживаємо цi слова вiдносно своїх знайомих, колег, друзiв, всiх людей, з якими доводиться контактувати. Незаперечно, що вихована людина притягує нас своєю поведiнкою, умiнням слухати i говорити, зовнiшнiм виглядом, ерудицiєю, душевнiстю i масою iнших дрiбниць, якi разом створюють приємне враження i викликають бажання спiлкуватися з нею.
Вихованiсть — це гармонiя зовнiшньої i внутрiшньої культури; це не вроджена якiсть, а результат довготривалої працi, яка вимагає вiд батькiв чималих душевних затрат. Ще в дошкiльному вiцi дiти починають усвiдомлювати, що можна робити, а чого не можна, що добре, а що погано. В молодшому шкiльному вiцi вони вже повиннi чiтко знати, якi норми поведiнки схвалюються, а якi — засуджуются. Для дiтей цього вiку має велике значення оцiнювання дорослими поведiнки людей, позитивний приклад, роз’яснення i переконання.
Обов’язковими ознаками вихованостi людини є: тактовнiсть, ввiчливiсть з різноманітними її вiдтiнками (коректнiсть, чемнiсть, люб’язність, делiкатнiсть), щирість, вiра в людей.

Молодший шкiльний вік - сприятливий час для формування санiтарно-гiгiєнiчних навичок (чисте тiло, одяг, повiтря в кiмнатi, ліжко; чистота i охайнiсть), мiмiки, жестiв, рухiв (вираз обличчя, хода, погляд), естетичного смаку (в одязi, у влаштуваннi квартири, у колекцiонуваннi листiвок, у виборi книжок i доборi кольорiв для аплікації). Доброю традицiєю, що сприятиме привчанню дiтей до гарних манер, можуть стати суботнi i недiльнi обiди, коли вся сiм‘я збирається разом. Погано, звичайно, якщо повчання за столом наберуть форми нескiнченних докорів, моралiзування уїдливих насмiшок типу: «Прибери лiкті зi столу ... Кому я кажу? Не плямкай. Як ти їси?! А як сидиш? Дивитись гидко! Не пiдпирай голови, вона ж не глиняна. А хто за тебе «дякую» скаже?» Найкраще показати синовi (доньцi), як треба поводитись, роз’яснити i практично допомогти опанувати навички культурної поведiнки.


Як вiдзначають психологи, дiтям молодшого шкільного вiку важко оволодiти навичками культури спiлкування, зміст якої має рiзнi вiдтiнки у спiлкуваннi з батьками, ровесниками, старшими й молодшими. В основі лежить доброзичливе ставлення до людей. Звичайно, бiльшу частину дня дiти перебувають у колективi ровесникiв. І не тiльки вчитель, вихователь, але й батьки повиннi дбати, щоб школярi мiцно засвоїли правила співжиття у колективi i виконували їх. Добре визначив змiст цих правил педагог М.А.Зiнчук (Початкова школа. — 1972. - №7).
1. Ти — хлопчик, сильніший за дівчаток, а це означає, що ти повинен допомагати, коли їм важко. Будь ввiчливим у взаєминах з ними. Коли дiвчинка йде разом з тобою до класу або виходить у коридор, пропусти її у дверях поперед себе.

Якщо в неї випала книжка, олiвець чи портфель, не соромся пiдняти й подати їй - тобi це не важко, а дiвчинцi твоя допомога буде приємною. Не гiдний називатися хлопцем той, хто б’є дiвчаток або кривдить їх. Навпаки, треба завжди захищати дiвчаток. Коли дiвчинка плаче, скажи їй тепле, ласкаве слово.


2. Ти — дiвчинка. Будь скромною i ввiчливою. Нiколи не говори своїм товаришам грубих i рiзких слiв. Коли звертаєшся з проханням, не забудь сказати «будь ласка» (це чарiвне слово). Якщо товариш зробив тобi послугу, не соромся подякувати. Це показує, що ти розумна i культурна людина. Будь для хлопчикiв прикладом акуратності, старанності i вихованості.
3. Усi однокласники — твої товаришi. Але хтось один iз них подобається тобi найбiльше. Це — твiй друг або твоя подруга. Допомагай друговi. Дiлися з ним усiм, що в тебе є. А якщо він хоче зробити щось погане, відвертай його вiд такого вчинку, допоможи зрозумiти, що це недобре.
4. Будь справедливим. Щоразу думай над власними вчинками i, якщо ти в чомусь помилився, чесно визнай свою помилку перед товаришами. Цим ти не осоромишся, а, навпаки, покажеш усім, що ти чесна, справедлина людина. Коли вчинив щось погане, чи то ненароком, чи в поривi роздратування, попроси вибачення. Тiльки несправедлива людина відмовляється визнати свою провину i вибачитися за неї.
5. Будь чесним у навчаннi. Не списуй домашнiх завдань, не пiдказуй і не чекай пiдказки від однокласникiв.

Якщо вiдчуваєш труднощі, звернись за допомогою до товаришів або чесно скажи вчителевi: «Я цього не можу зробити».


6. Будь стриманим. Якщо в поведiнцi товариша тобі щось не подобається, не гарячкуй, не кричи, не кидайся в бійку, не плач. Стримай себе і подумай: "Може, я й сам щось неправильно роблю?”. Завжди краще спочатку подумати, а потiм зробили, нiж навпаки.
Запам’ятайте, що вихованi дiти можуть бути лише в тих батькiв, якi самi повсякчасно дбають про свою вихованiсть. Адже, як говорив стародавнiй мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчаннями, а легко — прикладом».


Батьківські збори №1. Зміст і організація навчально-виховного процесу у 4 класі
1. Перелік навчальних предметiв, які вивчають у 4 класi та їх характеристика.

2. Основні вимоги до знань, умiнь та навичок учнiв.

3. Ознайомлення з планом виховної роботи.

4. Організаційні питання.
Основні вимоги до знань, умінь та навичок учнів. У 4 класi закрiплюються i уточнюються навички свiдомого, правильного, виразного читання вголос (90 -95 слiв за хвилину) i читання мовчки (110-170 слiв за хвилину). Дiти вчаться членувати текст на логічно закiнченi частини, складати план прочитаного встановлювати послідовність, часовi i причинно-наслідковi зв’язки частин твору, знаходити зображувально-виражальнi засоби мови (влучнi, емоцiйнi уривки тексту, слова i вирази), знаходити слова, близькi та протилежнi за значенням, а також слова, вжитi у переносному значеннi. Учнi повинні вміти орiєнтуватися в змiстi пiдручника, знаходити прiзвище письменника, твори якого вміщені у ньому.
Об’єм тексту для аудіювання – 260-300 слів, а звучатимемо він – 2,5 – 3 хвилини. Діалог має складатися з 5-6 реплік без етикетної лексики. Усний переказ – 65-75 слів, а усний твір – 55-65 слів. Об’єм тексту для списування 65-80 слів, а диктанту у І семестрі – 60-65 слів, а у ІІ семестрі – 70-75 слів. Твір – 10-12 речень, а письмовий переказ – до 100 слів.
Важливо дбати про те, щоб дiти осмислено говорили i писали; з повагою ставилися до думки iнших людей; вмiли мiркувати, наводити переконливi аргументи, вiдстоювати власну думку.
Учнi повиннi вміти робити звукобуквений аналiз слова; розбирати слово за будовою; розрiзняти частини мови; визначати головнi i другоряднi члени речення; складати уснi розповiдi (за опорними словами, картиною, за аналогією з прочитаним тощо). Дiти оволодiвають найпростiшими умiннями редагувати власний текст.
Темп письма на кінець року має складати 25-30 знаків за хвилину, а обсяг домашнього завдання – 90 хвилин.
У 4 класi учнi вчаться читати, записувати i порiвнювати числа в межах мільйона, виконувати уснi та письмовi обчислення. Дiти розв’язують складнi задачi на використання залежностей мiж величинами.
Важливе мiсце в навчаннi займає формування геометричних уявлень. Учнi вчаться розпiзнавати i зображати на паперi в клiтинку простi геометричнi фiгури (точка, вiдрiзок, ламана, коло, кут, багатокутник), вимiрювати довжину відрізка i ламаної.
Дiти повиннi вмiти тримати в порядку своє робоче мiсце та навчальне приладдя, планувати свою дiяльнiсть, доводити правильнiсть власної думки, користуватися прийомами осмисленого запам’ятовування, оцiнювати якiсть виконаної роботи, здiйснювати само- та взаємоконтроль, використовуючи вiдомi способи перевiрки навчального матерiалу.

Батьківські збори №6. Екологічне виховання дітей у сім’ї
1. Завдання екологічного виховання на сучасному етапі.

2. Засоби екологічного виховання дітей в сім’ї.

3. Роль особистого прикладу батьків в екологічному вихованні молодших школярів
Екологiчне виховання є складовою частиною всебiчного i гармонiйного розвитку особистостi. На нинiшнiй день важливо добиватися, щоб почуття особистої вiдповiдальності за все живе на Землi, турбота про збереження i планомiрне використання природних ресурсiв стали рисою характеру кожної людини.
З молодшого шкiльного вiку ми зобов’язані формувати у дiтей якостi доброго i дбайливого господаря, який охороняє i примножує природнi багатства. Успiх у розв’язаннi цiєї проблеми можливий лише при тiснiй спiвпрацi школи i сiм’ї.
Вiдомо, що у дiтей молодшого шкільного віку пiдвищений iнтерес до природи. Тому так важливо формувати розумне, бережне ставлення до неї; збагачувати досвiд дiтей розумiнням того, що природа є основою життя кожної людини, адже все необхiдне люди беруть у неї. Крiм того, краса навколишнього приносить велику радiсть i естетичне задоволення. Тому треба у юних розвивати i поглиблювати мотиви охорони природи, виробляти потребу в природоохоронній діяльності; попереджувати негативне ставлення до неї; виховувати доброту, турботу, вiдповiдальнiсть i любов до рiдного краю i держави.

З раннього дитинства важливо привчати дiтей трудитись на загальну користь (озеленення села, мiста; пiдтримання чистоти в парках, на вулицях, в зелених зонах, пiдгодовування птахiв i звiрiв та iн.). На прикладах мiсцевого господарства показувати дiтям, як використовуються землi, водойми i лiси, якi заходи вживаються з метою їх збереження для прийдешнiх поколiнь.


Стимулювати дiтей до участi в роботi зелених i голубих патрулiв, природознавчих клубiв i гурткiв. Ознайомлювати учнiв з професiями людей, якi турбуються про охорону природи (санiтарний лiкар, лiсник, мисливець та iн.) i переконувати їх у тому, що кожний школяр i дорослий зобов’язані надавати цим людям посильну допомогу.
Це — сiмейне читання i обговорення тематичних статей, журналiв, книг. Зразками прояву гуманних почуттiв i поведiнки в природi для дiтей можуть стати твори М.Вiнграновського, Л.Костенко, О.Олеся, Д.Павличка, М.Підгiрянки, О.Пчiлки, герої яких дбайливi, добрi, чуйнi до навколишнього, застерiгають вiд бездумного зла, жорстокого ставлення до всього, що оточує нас.
Великою силою є позитивний приклад батькiв. Вiн сприяє виробленню загальних уявлень про необхiднiсть бережного ставлення до природи, виховує якостi дбайливого господаря природи.
Можна запропонувати батькам зразки iгор.
Гра-вправа «Що росте, хто живе?»

Під час прогулянки в природу накрийте ділянку квiтника або лiсової поляни хустиною чи шарфом. Потiм пiднiмiть хустину і запропонуйте дитинi уважно розглянути цю дiлянку і розповiсти, що на нiй росте, якi рослини цвітуть, або хто живе і що робить; як потрібно себе вести, щоб не зашкодити їм.


Гра-загадка «Хто обiдав у пташинiй їдальні»

Батько говорить синовi: "Вчора ми поклали з тобою в годiвничку гiлочку сушеної горобини і крихти хлiба. Вранцi, коли ти ще мiцно спав, прилетiли маленькi сiренькi пташки, хлiб поклювали, горобини не зачепили.

Давлюсь, аж сіли на годівничку iншi птахи. Животики у них червонi, хвостики, кінцi крил і головки темно—синi, а на крильцях - по бiлiй смужцi. Горобини в годiвничцi не залишилось.

Подумай, будь ласка, і скажи мені, якi птахи прилiтали до нашої годiвнички? Якi ще птахи могли б з’їсти залишену їм їжу? Яких птахiв потрiбно підгодовувати взимку?


"Термiновi телеграми”

«Дорога Надiйко! Від iменi всіх квітiв, що ростуть на клумбi біля твого будинку, до тебе звертається настурція. Давно вже не було дощу. Нам не вистачає вологи, ми голодуєм, не ростем. Дуже просимо - допоможи нам!».

«Ми — першi дерева i кущi, що зацвіли у лісі край вашого села. І за це нас всі обламують. Просимо, Андрiйку, тебе і твоїх друзiв — зелених патрулiв; допоможіть нам! Ваші зелені друзі».
Гра-завдання «Що дiти робили неправильно?»

Чудовий травневий день діти провели в лісі. Вони грались, бiгали, кричали, рвали квіти, плели вінки, збирали великi букети конвалій. На галявинi розполили вогнище, пообідали і залишили пiсля себе багато сміття. Впiймали їжачка й забрали його з собою.



Батьківські збори № 5. Проблеми спілкування батьків і дітей. Педагогічний такт батьків

1. Взаємовідносини в сім’ї та вплив на організацію спілкування.

2. Чи вміємо ми розмовляти з дитиною?

3. Вчити дитину спілкуватися.
Проаналiзуйте педагогiчну ситуацiю.
Одного разу вчителька запитала першокласницю, тиху, задуману дiвчинку:

- Чого тобi найбiльше хочеться?

- Я хочу захворiти.

- Чому? - здивувалася вчителька.

- Коли я хворiла, мама сидiла бiля мене, розмовляла, розказувала менi казки, читала книжки. Менi було так добре.
1 Про що свiдчать слова дiвчинки?

2. Чому так часто нашим дiтям не вистачає уваги батькiв?


З раннього дитинства малюка виховує все, що його оточує: люди, речi, природа, суспiльнi явища: Але у всi перiоди дитинства i юностi, незважаючи на рiзноманiтнi впливи, найвiдповiдальнiшою є роль батькiв.
Сiм’я - особлива атмосфера, куди дитина несе свою радiсть i горе, роздуми i сiмнiви. І якщо учень не дiлиться з батьками своїми помислами, не розказує про свої справи, батькам варто задуматися над тим, чи справна їхня «машина сiмейного виховання».

Сiмейне спiлкування ... Вiд цих слiв вiє теплотою i сердечнiстю, турботою про дiтей, доброзичливiстю i чуйнiстю. Психологи ствержують, що правильно органiзоване спiлкування - запорука доброго настрою, душевного спокою. З другого боку, встановлено, що нiде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, в сiмейних конфлiктах.


Правильно роблять тi дорослi, якi велику увагу придiляють повсякденному спiлкуванню з дитиною. Вони розповiдають багато цiкавого, читають книжки, складають казки, обговорюють подiї дня.
Виявляється, що вмiнням говорити з дитиною, правильно будувати спiлкування володiють не всi батьки. Розмовляючи з колегою по роботi, ми вiдповiдним чином пiдбираємо слова, намагаємося передбачити реакцiю спiвбесiдника, а спiлкуючись з власними дiтьми, керуємось, як правило, принципом: кажу все, що хочу.
Слово - могутнiй засiб виховання, тому i користуватися ним слiд дуже обережно, особливо в конфлiктних ситуацiях.
В.О.Сухомлинський пiдкреслював, що вiд того, яким буде слово у матері — лагiдним, добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратiвливим, сварливим, злим - залежить i виховання у дiтей почуття вiдповiдальностi.
Відомий педагог неодноразово вказував на емоцiйнiсть мовлення. «Як важливо, - пiдкреслював вiн, - щоб у кожному словi вихователя трепетала, хвилювалась, раділа і обурювалась жива людська пристрасть!

Бо хоч який високий буде змiст слiв, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченiсть слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібникiв, вказiвок. Вона дається тільки життям…»


Стежте за власним мовленням. Пам’ятайте, що воно — вiдображення вашої особистостi. Намагайтеся говорити спокiйно, доброзичливо. Не зловживайте словами «повинен», «треба». Звернiть увагу на те, чи говорите дітям "дякую”, "вибач”, чи вистачає вам терпiння шукати все новi i новi слова для роз’яснення i переконання.
Звичайно, спiлкування не виключає вимогливості, але вона не повинна домiнувати у вiдносинах дiтей i батькiв. Не помiчати «дрiбниць» означає зовсiм не проти «дрiбниць». Їх слiд виправляти, реагувати на них, але iнколи вмiти i не бачити.
Пам’ятайте, що дiти люблять не тiльки слухати, але й думати, висловлювати власнi судження, тобто вони хочуть брати участь у спiлкуваннi. Будьте уважними до мовлення дитини, адже мова, як відомо, знаряддя культури спiлкування. Ненав’язливо поправте малюка, який неправильно промовив слово чи побудував фразу, причому краще робити це по ходу розмови, так, щоб не перебивати спiлкування.

Важливо формувати у дiтей навички ввiчливого спiлкування: вмiти вислухати спiвбесiдника, з повагою ставитися до його думки; вживати слова ввiчливостi вiдповідно до ситуацій, звертання: пробачте, чи не скажете ...; перепрошую, скажiть, будь ласка, ...; вибачте ...; спасибi ...; дякую ...; щиро дякую ...; велике спасибi ... тощо.



Батьківські збори № 4. Незмінний вихователь – рідна мова
1. Вiдродження мови – необхідна умова відродження духовності нашого народу.

2. Чарiвний світ казки.

3. Виховні можливостi народних пісень, прислів’їв і приказок.

4. Шляхи підвищення мовної культури батьків.
В перiод становлення незалежної Украни особливо актуальним є вiдродження духовностi нашого народу: його iсторiї, традицiй, мови. Батьки повиннi вчити дитину любити рiдну землю, плекати рiдну мову.
Найперше це чарiвний свiт казки. «Через казковi образи, — писав В.О.Сухомлинський, в свiдомiсть дiтей входить слово з його найтоншими вiдтiнками ... Пiд впливом почуттiв, що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами ... П’ять, десять разів дитина може переказувати одну й ту саму казку i щоразу вiдкриває в нiй щось нове. Знайдiть кiлька вiльних хвилин для того, щоб прочитати дитинi казку або послухати, як читає чи розповiдає вона сама. Такий вид роботи розвиває мовлення учня, вчить логiчно i послiдовно викладати думки.
Повернiться обличчям i серцем до народної пiснi. Залучення дитини до свiту мови через пiсню має велике педагогiчне значення. Досконалiсть, милозвучнiсть українських пiсень виховує любов до свого народу, рiдної мови, традицiй. Нехай звучить у ваших домiвках народна пiсня, хай сон навiює нiжна колисова…

Ще К.Д.Ушинський писав, що прислiв’я тим i хороше, що в ньому майже завжди, незважаючи на те, що воно коротше пташиного носа, є те, що дитинi належить збагнути. Прислiв’я становить маленьку розумову задачу, цiлком посильну дiтям. Вчiть учнiв пояснювати, чому саме так говорить народ. Це розвиває усне мовлення школярiв, умiння зв’язно висловлювати думки. Безпосереднє засвоєння прислів’їв i приказок має велике виховне значення, бо допомагає дитинi подивитися на предмети очима народу та висловитися влучним словом. Радимо батькам заохочувати учнiв до вивчення прислів’їв, записувати їх у спецiальний зошит, органiзовувати сiмейнi змагання на кращого знавця прислiв’їв чи приказок (хто бiльше назве прислiв’їв на певну тему).

Загальновiдома психологiчна особливiсть молодших школярiв — здатнiсть до наслiдування, а значить i до виконання дiй за зразком. Зразком у даному випадку виступає мовлення батькiв, тому так важливо дбати про власну мовну культуру.

Пам’ятаймо, виконуймо самi i привчаймо дiтей виконувати мудру пораду великого поета i знавця рiдної мови М.Рильського:



Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний сад, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садiвник,

Достиглий овоч у Грiнченка й Даля…
"В руках вихователя слово — такий же могутнiй засiб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як рiзець i мармур в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарби i пензля - живопису, без мармуру й рiзця — скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогiки.

Слово — це ніби той мiсточок, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстернiсть”.



Батьківські збори №3. Вчити дитину вчитися
Збори-лекцiя
1. Що означає вміти вчитися.

2. Характеристика найважливiших умінь, якi входять у дане поняття.

3. Опосередкований шлях формування умiння вчитися.
В.О.Сухомлинський пiдкреслював, що головне завдання початкових класiв полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися, сформувати інструмент, без якого вона стає невстигаючою, нездiбною. Цим iнструментом, на думку відомого вченого, є п’ять умiнь: вмiння спостерiгати; думати; висловлювати думку про те, що бачу, роблю, думаю, спостерiгаю; читати; писати.
"Хiба школяр не вмiє вчитися? — дивуються деякi бiтьки. — Адже дитина ходить у школу, готує уроки. Невже цього недостатньо?” Виявляється, що так. Невмiння вчитися найчастiше є причиною того, що дiти вчаться нижче своїх можливостей або досягають певних результатiв цiною надмiрних зусиль.
Щоб сформувати в учнiв умiння вчитися, рацiонально оволодiвати знаннями, важливо виробити в них цiлий комплекс рiзноманiтних органiзацiйних та iнтелектуальних умiнь, якi забезпечують самостiйнiсть у навчаннi. Яка участь батькiв у даному процесi?
На думку О.Я.Савченко, сiм’я може зробити дуже багато: привчати дiтей до виконання режиму дня, виховувати органiзованiсть, озброювати рацiональними способами запам’ятовування, розвивати мислення, спостережливiсть i обов’язково — прагнення до самостiйної працi.
Охарактеризуємо деякi з видiлених напрямiв.
Як ми уже пiдкреслювали, успiшне навчання молодших школярiв тiсно пов’язане з організацією їх робочого мiсця. Дитина повинна вмiти вiдiбрати все необхiдне для заняття, правильно розташувати навчальне приладдя на столi, пiдтримувати порядок на робочому мiсцi протягом виконання домашнiх завдань. Це допомагає уникнути побiчних подразникiв, зосередитися, мобiлiзувати всi сили на роботу.
Щоб навчити дитину вчитися, важливо сформувати в неї умiння планувати майбутню дiяльність, тобто визначати мету роботи, вiдбирати необхiднi прийоми й виконання, встановлювати їх послiдовнiсть, здiйснювати контроль за ходом роботи згiдно з накресленим планом. Варто виробити в учнiв узагальнений пiдхiд до виконання будь-якого завдання: спочатку треба подумати, а потiм виконувати. Привчайте дитину мiркувати так: з чого почнеш роботу, що зробиш потiм, чим закiнчиш, як перевiриш. Не скупiться на похвалу, заохочуйте найменшi прояви самостiйностi: "Ти чiтко спланувала свою роботу, працювала за планом, нiчого не пропустила, тому i виконала завдання правильно. Я рада за тебе.”
Якщо на перших порах дитинi важко передбачати послiдовнiсть виконання роботи, батьки з успiхом можуть використовувати прийом "роби, як я” ("Якби я це робила, — каже мама, — я б спочатку ...").
Щоб скласти план твору, учень повинен: уважно прочитати текст, подiлити його на логiчно завершенi частини, до кожної частини пiдiбрати заголовок, чiтко та стисло його сформулювати i записати. Слiд пам’ятати, що цим складним умiнням дiти оволодiвають поступово. Спочатку вони вчаться вiдповiдати на запитання щодо прочитаного, дiлити текст на частини, визначати (з допомогою вчителя) головну думку. І лише в 4 класi молодшi школярi оволодiвають умiнням членувати текст на логiчно закiнченi уривки, складати план, проводити спостереження за змiстом i логiкою абзацiв. Центральна ланка у складаннi плану — вмiти визначити головну думку твору.
Таким чином, ми видiлили наступне умiння, яке необхiдне для того, щоб навчити дитину вчитися — вмiння визначати головнi i другоряднi ознаки. У процесi навчання школярi дiзнаються, що всi ознаки, якi притаманнi даному предмету, подiляються на головні i другоряднi. Головнi - це ті, якi завжди належать предмету, без яких вiн не може iснувати. Другоряднi ознаки в одному випадку можуть належати даному об’єкту, а в iншому — нi. Так, наприклад, головна ознака м’яча — кругла форма. Оскiльки вiн може бути великим i маленьким, червоного або синього кольору, то розмiр i колiр м’яча - ознаки другоряднi. Пограйте з дитиною у гру "Хто бiльше?”. Виберiть якийсь предмет (наприклад, снiг) i постарайтеся видiлити якнайбiльше властивостей (холодний, блискучий, бiлий, м’який, iскристий, раннiй, глибокий, дрiбний, несподiваний тощо). Якi серед цих ознак головнi? Чому? Помiркуйте разом.
З початкових класiв дитину варто привчати точно виконувати вказiвки дорослого. Адже, як правило, у процесi виконання домашнiх завдань часто виникають такi питання: «Переписувати у зошит вправу чи виписувати лише окремi слова?», «Задачу розв’язувати окремими дiями чи виразом?» та iн. Щоб цього уникнути, важливо, насамперед, навчити дитину уважно слухати вчителя, найважливiше записувати у щоденник.
Добре розвиває уважнiсть вiдомий у психологiї метод коректурної проби. Суть його ось у чому. Дитинi пропонується друкований текст. Читаючи, вона повинна закреслювати (або пiдкреслювати) певну букву (наприклад, "к”). Завдання можна урiзноманiтнити: одну букву пiдкреслювати, iншу закреслювати.
Формуванню умiння точно виконувати вказiвки дорослого сприяють "графiчнi диктанти”. Суть вправи пояснiть дитинi таким чином: "Зараз ми будемо малювати узор. Робити це потрiбно так: я буду говорити, в який бiк i на скiльки клiтинок проводити лiнiю, а ти виконуй. Кожну наступну лiнiю починай там, де закiнчилася попередня, не вiдриваючи олiвця. Наприклад, вiдрахуй чотири клiтинки зверху, двi злiва i постав крапку. Звiдти починай малювати узор: 2 клiтинки вправо, 3 — вверх, 3 вправо, 5 вниз, 1 вправо, 2 - вверх. А тепер самостiйно продовж узор.” Поступово малюнок варто ускладнювати.
Умiння вчитися включає в себе i навички умiлого користування підручником. Дитина повинна вмiти швидко знаходити тi сторiнки, на яких буде працювати. Ефективним у даному випадку є використання закладки, яка перекладається з уроку на урок на потрiбне мiсце. Поряд з цим важливо вчити дiтей знаходити за вказаним номером сторiнку у пiдручнику. Iншим орiєнтиром, за допомогою якого школяр може швидко вiдшукати потрiбний матерiал, є номер вправи чи задачi.
Основнi вимоги до роботи з навчальною книгою у початкових класах такi:
1) вмiти користуватися змiстом, тобто знати, що назви всiх оповiдань, вiршiв, байок є у змiстi, тому, щоб знайти потрiбний твiр, не треба гортати сторiнки, швидше буде знайти його назву у змiстi, а потiм, за номером сторiнки, — у книжцi;

2) користуватися пiдрядковим словником, у якому пояснюються невiдомi або маловживанi слова з читаного твору;

3) знаходити червоний рядок (початок абзацу), абзац (частину твору в промiжку мiж двома червоними рядками).
Учнi повиннi знати, що видiленi жирним шрифтом слова, визначення обов’язково треба прочитати кiлька разiв, щоб запам’ятати; на всi запитання, поданi до тексту, потрiбно дати вiдповiдь.
При заучуваннi вiршiв рекомендуємо молодшим школярам таку послiдовнiсть дiй:
1. Уважно прочитай вiрш, вдумайся у його змiст (що за чим iде).

2. Завчи перший стовпчик, потiм другий.

3. Повтори перший з другим.

4. Завчи третій стовпчик.

5. Повтори перший, другий, третiй i т.д.

6. Повтори вiрш ввечері i зранку, дотримуючись вiдповiдної інтонації. Невеличкий вiрш краще прочитати 2—3 рази весь, а потiм вiдтворювати.


Обов’язковою умовою повноцiнного навчання є формування у молодших школярiв умiння контролювати виконану роботу. Вченi стверджують, що оволодiння контрольними умiннями здiйснюється двома шляхами: вихованням потреби в самоконтролi i озброєнням дитини конкретними способами контролю.

Таким чином, спонукання дорослих: "Перевiр роботу! Ще раз перевiр!” — малоефективнi. Важливо практично ознайомити дитину з тим, як переконатися, чому вiдповiдь правильна або в чому її помилковiсть.

Молодшi школярi порiвняно легко оволодiвають способом перевiрки завдань шляхом спiвставлення зi зразком (текстом пiдручника, словником). Батькам не варто поспiшати виправляти помилку. Важливо ще раз звернути увагу дитини на зразок: "Давай зiставимо зi зразком”, "Послухай уважно, як я вимовляю це слово... ”. Щоб зосередити увагу учнiв на складних у написаннi словах, варто попередньо пiдкреслити їх олiвцем у текстi, а потiм порадити побуквено звiрити цi слова.

Пiзнiше дiти оволодiвають складнiшими способами перевiрки: спiвставляють написане з вивченими правилами; перевiряють, чи виконано все, що вимагає завдання; записують пiд диктовку з поясненням; вiдповiдають на контрольнi запитання, якi є в кiнцi теми; пiдбирають слова на певне правило.

Характерною особливiстю математичних завдань є те, що правильнiсть їх розв’язання не можна проконтролювати, спiвставляючи результат дiяльностi зi зразком. Існують спецiальнi способи перевiрки математичних завдань: повторне розв’язання того ж прикладу, виконання оберненої дiї, застосування переставної властивостi додавання, розв’язування "кругових” прикладiв.
Можна застосовувати i такi способи перевiрки прикладiв: "Перевiр правильнiсть виконання, якщо вiдомо, що сума вiдповiдей п’яти прикладiв дорiвнює 100”, "Випиши всi приклади з вiдповiддю 50 (з двоцифровими результатами, з однаковими вiдповiдями), "Перевiр себе: кожна наступна вiдповiдь повинна бути бiльшою за попередню”.

З метою перевiрки правильностi розв’язання задачi доречно запитати у малюка, про що в нiй йдеться; що вiдомо, а що потрiбно знайти; як саме знайшов невiдоме; чи впевнений у правильностi результату; як можна перевiрити. Такий пiдхiд привчає дитину осмислювати виконану роботу, засвоювати спосiб мiркування.

Навчаючи школярiв перевіряти розв’язання задач, можна користуватися такими способами: прикидка вiдповiдi або встановлення меж шуканого числа, розв’язування задачi iншим способом, складання i розв’язування оберненої задачi, встановлення вiдповідностi мiж результатом i умовою задачi.

Таким чином, ми розглянули найважливiшi умiння, якi складають основу умiння вчитися. Формуються вони не лише прямим шляхом, але й опосередкованим.

Опосередкованi засоби впливу це, насамперед, особистiсно орiєнтоване спiлкування, атмосфера доброзичливостi, радостi спiльної працi. Якщо в сім’ї склалися такi стосунки, учень не боїться висловлювати власну думку, запитувати, мiркувати.

Народна мудрiсть говорить: "Хто думає, той i розум має”. Тому частiше ставте перед своїми дiтьми запитання: "Чому ти так думаєш?”, "Як це можна довести?”, "Ти впевнений?”, "Чому ти вважаєш цей шлях правильним?” та iн. Не скупiться на похвалу, помiчайте найменшi успiхи у навчаннi: «Минулого разу ти допустив шiсть помилок у завданнi, а цього разу лише три”. "Молодець, ти вже навчився розв’язувати задачі на двi дiї”. Дитинi так потрiбна ваша підтримка!


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка