Осіннє дерево



Сторінка3/3
Дата конвертації20.02.2016
Розмір0.55 Mb.
1   2   3

V. Закріплення вивченого матеріалу.

  • Користуючись схемою, назвіть основні жанрові групи музичного мистецтва?

  • Розкажіть про особливості жанрів вокально-хорової музики?

  • Схарактеризуйте жанри симфонічної і камерно-інструментальної музики?

• Порівняйте особливості опери, оперети, балету, мюзиклу?

• Що в них спільного й відмінного?



VI. Практична робота.

Створіть фонотеку звучання музичних інструментів різних народів світу.



VIII. Підсумок уроку

Демонстрація, обговорення, оцінювання робіт. Завдання на наступний урок «Музичне мистецтво». Запишіть музичні твори для шкільної фонотеки, систематизуйте їх за жанрами.



Для конспекту учня.

Хор — хороводний танок зі співом.

Балет— музично-сценічний жанр, танцювальна театральна вистава, у якій музика й танець є основними засобами розвитку сюжету і створення певних образів та настроїв.

Опера — музично-драматичний твір, призначений для співу в театрі.

Концерт (від лат. «змагання») — термін, відомий у значенні публічного виконання музики певним виконавцем чи групою виконавців за заздалегідь оголошеною програмою і в спеціально обладнаному приміщенні (у класичній традиції — в концертному залі).

Скалівський НВК «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – ДНЗ»




УРОК ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ НА ТЕМУ:

«ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ДАЛЕКОГО СХОДУ »

(11 КЛАС)

Підготувала

вчитель образотворчого мистецтва

Юзвенко З.О.


2014-2015 н. р


Урок 7 Дата 11.12.2014

Тема:Образотворче мистецтво Далекого Сходу. Естетичний феномен китайського живопису. Жанри: портрет, пейзаж, каліграфічне письмо. 

Мета:ознайомити учнів із особливостями жанрів китайського живопису, їх філософським навантаженням та символікою, навчити класифікувати жанри китайського образотворчого мистецтва, розв'язувати творчі завдання, пов'язані з виявленням оригінальності, аналізувати своєрідність національних ознак образотворчого мистецтва Китаю; розвивати зорову пам'ять, зосередженість, увагу, уміння обґрунтовувати свою думку щодо творів мистецтва; виховувати духовність, шанобливе ставлення до пам'яток далекосхідної культури.

Обладнання. Зоровий ряд: репродукції живописних творів китайських митців (Шень Чжоу «Велична гора Лу»; Го Сі «Рання весна», «Осінь у долині ріки», «Камениста долина й далекий горизонт»; Ма Юань «Навесні на гірській стежці»; Ху Вей «Хризантема і бамбук»; Зоу Шуксі «Квіти камелії»; Гу Кайчжи «Фея річки Ло», «Мудрі й добропорядні жінки» та ін.);

Матеріали та інструменти: туш, пера, акварель, пензлі, 3 аркуші паперу.

Тип уроку: комбінований.
Терміни й поняття: «го-хуа» («живопис нашої країни»), «хуа-няо» («квіти та птахи»), «шань-шуй» («гори та води»), «жень-у-хуа» («люди»), «каліграфія», «ієрогліфи».
ХІД УРОКУ
I.    Організаційний момент
II.    Перевірка домашнього завдання.
Презентація сторінки «Російський живопис XIX
початку XX ст. та його найяскравіші митці»
альбому «Культурна спадщина народів світу» (1—2 учні)
III.    Актуалізація опорних знань
Опитування
    Які жанри живопису ви знаєте?
    Назвіть видатних митців та їх роботи, що виконані у портретному та пейзажному жанрах.
♦    Який жанр подобається вам найбільше? Аргументуйте свій вибір.
IV.    Мотивація навчальної діяльності
V.    Повідомлення нового навчального матеріалу
1. Розповідь учителя
У Китаї картини тушшю (різновид традиційного монохромного живопису країн Східної Азії) відомі під назвою шуймо-хуа або го- хуа (у Кореї — сумук-хва, у Японії — суйбоку-ґа або сумі-е). Картини тушшю як вид живопису було винайдено в Китаї доби династії Тань (618—907) художником Ван Веєм. Подальший розвиток цей живопис отримав за часів правління династії Сунь (960—1279). У XX—XIII ст. техніка малювання цих картин набула поширення у сусідніх Кореї, Японії та В'єтнамі.
Го-хуа — китайське національне малярство. Термін «го-хуа» з'явився в Китаї на початку XX ст. для розрізнення традиційного малярства тушшю від європейського олійного малярства. У наш час цей термін має ширше значення — він поширюється вже на різні види китайського образотворчого мистецтва: малярство, графіку, настінні розписи, новорічні малюнки, народні витинанки з паперу (орігамі) тощо. Але усі ці види зберегли особливості традиційного китайського малярства.
Особливістю техніки створення таких картин є використання туші як основної фарби. Відтінки кольорів наносять шляхом розмивання туші одного кольору водою. Інших кольорів практично не використовують. Темами картин є персонажі китайської чи буддійської міфології, ідеальні пейзажі тощо.
У го-хуа носієм кольору є особливий різновид туші — так звана китайська туш. Розтерта на порох і розведена водою, туш дає багато відтінків чорного — від найслабшого сірого до вугільно-чорного. Слабкі відтінки сірого використовують для умовного позначення перспективи, адже го-хуа не притаманна перспектива італійського зразка. Водночас символіка поширюється на багатоколірність. Усе розмаїття кольорів зведено у проміжок від найслабшого сірого до вугільно-чорного. А вже уява допомагає глядачеві здогадатися, що чорне листя — зелене, сірі квіти — рожеві та червоні тощо. Цікавою особливістю було й використання незвичних для Європи форматів — вузьких і видовжених, вертикальних чи горизонтальних, а також сувоїв із панорамними краєвидами. Паралельно китайські митці використовували різні кольори на зразок акварелі.
Ще однією умовністю го-хуа є активне використання художньої порожнечі та фрагментарності. Для натяку на зображення весняних квітів дикої червоної сливи не обов'язково зображувати дерево. Достатньо накреслити лише одну гілку з поодинокими квітами й бутонами.
Майже обов'язковими були написи ієрогліфами. Напис часто мав віршовану форму. На картині майстер ставив підпис, але особливий — особистою печаткою і для контрасту із чорною тушшю — червоною фарбою. Наприклад, пейзажі школи вень-жень- хуа (з кит. «живопис людей писемної культури») доповнювали вишуканою каліграфією — поетичними й філософськими написами, що безпосередньо не розкривали зміст, а натякали на нього, а також епіграмами (їх писали шанувальники художника у різний час на вільних ділянках зображення).
Основою для го-хуа були шовк, бавовняна або пенькова тканина й особливий папір. Пензлі виготовляли із бамбука і шерсті тварин.
Філософію китайського пейзажу викладено у трактаті живописця Го Сі (бл. 1020—1100) «Про високу суть лісів і потоків».
Об'єктом зображення у цьому виді мистецтва є навіть не сам пейзаж у європейському змісті цього слова, а невловимо мінливий стан природи і переживання цього стану людиною. Якщо людину зображують у пейзажі, вона виглядає там маленькою фігуркою, стороннім спостерігачем.
Портретний — жень- У- хуа («люди»)    За вимогами жанру необхідно було «передавати» у портреті внутрішній світ людини, зважаючи також на зовнішню схожість; він охоплював усе, що стосується образу людини: портрет, історичні та міфологічні сюжети, сцени палацового буття. Побутові сцени вражають реалістичністю і довершеністю, витонченістю й живописністю    Змальовуючи славетних імператорів і палацових красунь, живописці відтворювали не тільки атмосферу життя й побуту палацу, а й тогочасний ідеал земної краси — маленьку, тендітну жінку із крихітними ступнями, довгим чорним прямим волоссям
Пейзажний — хуа-няо («квіти та птахи») та шань-шуй («гори та води»)
Хуа-няо («квіти та птахи»)    Для цього жанру є характерними теми рослин (квітів, трави, бамбуку), каменів, птахів. З-поміж чотирьох так званих благородних рослин, що назавжди закріпилися в живописі Китаю (орхідея, бамбук, мей-хуа та хризантема), найулюбленішим образом стала дика слива — мей-хуа (один із найпоширеніших декоративних мотивів у прикладному мистецтві та філософських мотивів — у живописі й поезії)    Квіти дикої сливи символізують благородну чистоту, незламну стійкість; стрункий бамбук — стійкість і мудрість; гранат із численними зернятами — велику родину; поєднання сосни, бамбука та дикої сливи — вірну дружбу; персик — безсмертя
Шань- шуй («гори та води»)    Панорамні картини наповнені скелями і горами, оповитими хмарами, туманами, крізь які ледь помітними є ліси, людські домівки, човни тощо. Подібні зображення вільно текли сувоєм, їх обмежувала лише його довжина. Художники завдяки лише попереднім спостереженням і багатій    Пара качок означала вірне кохання, бамбук — благородство, сосна — довголіття. Символічність природи, філософське сприйняття часу та простору відобразилися у цьому
Шань- шуй («гори та води»)    уяві створювали ідеальні пейзажні композиції з метою передати якомога точніше свої почуття й настрої. Композиційна побудова, особливості перспективи були розраховані на те, щоб людина, яка сприймає твір, почувалася не центром світобудови, а лише маленькою її часткою    жанрі, гармонійно поєднавши уявлення китайців про головні сили Всесвіту: величезні гори з крихітними деревцями на вершинах (чоловіче начало — ян), тихі озера та річкові плеса (жіноче начало — інь)
Каліграфічне письмо    Китайська писемність (китайське письмо) — давній і загальновживаний спосіб запису китайської мови. Знаки китайської писемності, відомі як китайські ієрогліфи (букви Хань). Вік китайської писемності постійно уточнюється. За останніми дослідженнями, китайська ієрогліфіка виникла у VIII тис. до н. е. Китайські ієрогліфи упорядковані не за абетковим принципом. Кожний знак є словом, так званою логограмою, або складовою певного слова. Ієрогліф або ієрогліфічна комбінація позначають фізичні об'єкти, абстрактні поняття або вимову. Кількість китайських ієрогліфів (згідно з китайським класичним словником Кансі) становить 47 035 знаків. Більшість із них є архаїзмами, що в сучасній китайській мові не вживаються    Усі ієрогліфи, зокрема й найскладніші,— це набір цілком визначених елементів. Кожний з цих елементів містить первинні складові — риски. Існує сувора послідовність написання елементів із рисок та ієрогліфів із елементів. За легендою, завдяки китайським ієрогліфам людські істоти отримали можливість пізнавати принципи й основні закони будови Всесвіту. Злі духи не могли більше легко обманювати людей та брехати їм

2. Словникова робота
Xya-няо (з кит. «квіти та птахи») — один із традиційних жанрів живопису і декоративно-прикладного мистецтва Китаю: вільні композиції мотивів кольорів, птахів, рослин, плодів, комах немовби вихоплені із життя й розміщені на чистому фоні, у супроводі каліграфічних написів, що доповнюють широкий асоціативно-символічний сенс зображення.
Шань-шуй (з кит. «гори та води») — у живописі Китаю на сувоях, альбомних аркушах традиційні пейзажні композиції із зображенням гір та водних потоків як найшанованіших сакральних елементів природи, що асоціюються із протиборчи- ми у Всесвіті чоловічим (ян) і жіночим (інь) началами.
Жень-y-xya (з кит. «люди») — у традиційному мистецтві Китаю жанр живопису на сувоях, ширмах, альбомних аркушах, присвячений різним аспектам духовного і соціального життя людини. Складається із творів портретного, розповідного та релігійного характеру.
Каліграфія — мистецтво красивого й чіткого писання. У Китаї та решті далекосхідних країн каліграфія позначена свободою та експресією ритму, цінувалася особливо високо як мистецтво повідомити завдяки графічному знаку емоційний і символічний зміст, передати у ньому суть слова, думку і почуття каліграфа.
Ієрогліфи — найдавніші знаки письма. Прикметною рисою цього письма є поєднання рисункових знаків та літературних звукових позначень.
3. Розповідь учителя
Звернімося до символічного навантаження кольору у китайському живописі.
Жовтий. Позначає імперську владу й національну державність. Водночас, у старокитайських віруваннях склалися міцні асоціації жовтого кольору зі смертю і світом мертвих: словосполучення «жовта земля» китайською мовою є образним синонімом могильного пагорба; «Жовте джерело» — назва підземного царства мертвих; «піти до Жовтого джерела» — поетична метафора смерті людини. У пейзажній ліриці та пейзажному живописі жовтий колір, усупереч його даоській символіці, є ознакою осені як кінця року і кінця (старості) людського життя. Буддійський жовтий колір (колір одягу ченців) сходить до одягу мандрівних аскетів.
Червоний колір інтерпретується як «темно-червоний» і ототожнюється з кольором свіжої крові. Його хроматичний ряд складає державну символіку (прапор), є колірною характеристикою і ранговими кольорами знаті (одяг, будинки, меблі), ним маркують радісні події в житті людей (новорічна обрядовість і атрибутика), асоціюючи із чоловічим началом (ян). Ще один ланцюжок асоціацій — зв'язок із культом родючості, жіночністю й весільною обрядовістю. Китайською мовою слово «весілля» передається поєднанням слів «червона подія». Усі весільні атрибути китайських наречених — винятково червоного кольору. Якщо йдеться про зовнішність конкретної жінки, то епітет «червоний» передає її красу: «червона жінка» — красуня, «червоне обличчя» — зовнішність красуні.
Синьо-зелений колір, зважаючи на етимологію ієрогліфа, що його позначає, спершу передавав безпосередньо зелений колір, точніше, колір листя. Опорними кольорами цього хроматичного ряду є зелений (люй), що здебільшого стосується рослинності, але також може вживатися і для позначення чорного волосся; синьо- блакитні кольори; кольори бірюзової гами. Кольори власне зеленої гами, окрім асоціацій із рослинністю, утілюють стихію води і жіноче космічне начало (інь). Тому будь-які поєднання з червоним кольором мають еротичну символіку, що простежується в літературно-поетичній образності (наприклад, описі червоних променів сонця, що ковзають по зеленій воді; червоних бутонів (кольорів) поміж зеленого листя). Кольори синьо-блакитної гами найчастіше символізують небо і небесний простір, хоча можуть застосовуватися і до води (зазвичай морських хвиль).
Білий колір є прийнятим траурним кольором, за винятком да- оської образності (де він передає ідею порожнечі як визначальної властивості Дао, утілює чистоту його натхнення і духовних шукань особистості). Білий колір також очолює досить широкий хроматичний ряд, який найчіткіше виділявся і послідовно дотримувався в обрядових практиках і в декоративно-прикладному мистецтві, передусім, у фарфоровому виробництві. У ньому виокремлюють, зокрема: місячно-білий колір — для ритуального одягу; суто білий колір, що втілює внутрішню досконалість людини, а також природних реалій і предметів; декілька різновидів білого кольору з відтінками: «колір м'яса свіжої риби» (із рожевуватим відтінком), «колір слонової кістки» (із палевим відтінком), «колір снігу» (сріблясто-білий), «колір нефриту» (із трохи помітним зеленуватим або сіруватим відтінками).
Чорний колір асоціюється з ученістю й освітою, ставши кольором убрання вченого-книжника, наставника й учнів. Навіть для цього кольору визнавався окремий хроматичний ряд, у якому особливе місце посідає колір сюань — чорний із червонястим відтінком, за допомогою якого передавалися всі ті явища й сутності, що визначаються як «таємниче», «сокровенне».
VI. Практична робота
Творче завдання
1. Виконання творчого завдання — намалювати сувій у конкретному жанрі китайського живопису

VIІ. Завершення уроку. Підведення підсумків і оцінювання роботи на уроці

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка