Основи християнської етики посібник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів



Сторінка5/8
Дата конвертації23.02.2016
Розмір1.65 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
УРОК 17. Віра та довіра.

Ключовий вірш з Біблії: «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Послання до євреїв 11:6).

Дивись також у Біблії: Перша книга Царів 18:23-39.




Хочеш знати відповіді на ці важливі для кожної людини питання? – Вивчи урок 17!



1. Що означає вірити.

2. Що таке віра.



Запам’ятай нові слова і поняття

Віра – це упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь; визнання існування Бога.

Довіра – ставлення до когось, що виникає на основі віри в чиюсь правоту, чесність, щирість.

Пророки – люди, які говорили в ім’я Боже, мали Божий дар передбачати майбутні події та навчати мудрості.
1. Що означає вірити

Антон повертався зі школи і дорогою зустрів свою однокласницю Марійку, яка сказала, що його матуся впала зі сходів, зламала ногу і тепер лежить у лікарні.

У приймальному відділенні він побачив татуся і свою старшу сестру Аню. Вони здивувалися: “Звідки ти дізнався?” Антон сказав, що повірив Марійці, тому що вона ніколи ще його не обманювала.

Ми також часто віримо словам, почутим від інших. Але коли нам хтось скаже неправду хоча б один раз, потім важко знову повірити цій людині.

Однак є Хтось, хто завжди каже правду, бо є самою Правдою. Ми можемо Йому вірити і довіряти - це наш Бог, котрий хоче, щоб ми вірили в Нього і цілком на Нього покладалися.
Дай відповідь:


  • У кого з біблійних героїв була велика віра?

  • На чому вона ґрунтувалася?


Біблійна історія

Пророк Ілля

…Ілля довгий час мешкав у бідної вдови. Ахав, нечестивий цар, бажав знайти його й убити. Чому Ахав ненавидів Іллю? Тому що Ілля йому сказав, що Бог гнівається на нього за його поклоніння ідолам.

Ілля дуже сумував, що його народ спіткало нещастя: голод в країні не припинявся, навіть цар Ахав не мав паші на пасовищах для своїх коней, так що почався падіж худоби народ. Ілля почав благати Бога послати дощ, щоб зросити поля і луки. Бог почув молитву і обіцяв Іллі невдовзі послати дощ, але перед цим Бог звелів піти до Ахава.

Чи боявся Ілля попадатися Ахавові на очі? Незважаючи ні на що, він виконав Божий наказ, тому що знав, що Бог збереже його від усякого зла. Ілля залишив бідну вдову і сина її і пішов до міста, де жив Ахав. Побачивши Іллю, Ахав гостро сказав йому: “Чи це ти, що бентежиш Ізраїль?”

Ахав звинувачував Іллю в тому, що Бог так довго не посилав дощу. Ілля відповів Ахавові: “Не я бентежу Ізраїль, але ти і дім твій є причиною нещасть, тому що ви не слухаєте наказів Божих і служите Ваалові”. Тоді Ілля сказав Ахавові: “Збери на гору Кармел народ і всіх пророків Ваалових”. Чи виконав Ахав це бажання Іллі? Так, він зробив це, тому що дощ був дуже необхідний землі, і він мав надію, що Ілля вблагає Бога послати дощ. Він боявся вбити Іллю, побоюючись, що Бог у такому разі ще довго не пошле на землю дощу.

Ілля пішов на гору Кармел. Пророки Ваалові і народ оточували його. Був там і Ахав.

Що ж хотів Ілля сказати народові? Він хотів показати їм, що його Бог є Богом справжнім. Тому він сказав їм: “Нехай пророки Ваалові візьмуть собі одне теля і розрубають його, і покладуть його на дрова, і нехай закличуть ім’я Ваала, і вблагають його послати вогонь з неба. Якщо Ваал пошле вогонь, тоді він таки справжній Бог, а я покладу на другий жертовник друге теля, і якщо мій Бог пошле вогонь з неба на жертву, то ви змушені будете визнати, що Він є Бог істинний”.

Народові сподобалася пропозиція Іллі і вони відповіли: “Згода!” Першими поклали своє теля на дрова жертовника пророки Ваала, та вогонь не запалювався. Потім вони почали благати свого бога послати вогонь. Вони вигукували: “Ваале, почуй нас!” Ілля сказав їм: “Волайте голосніше, може Ваал замислився, або чим зайнятий, може кудись помандрував, або, може він спить?” Пророки Ваалові кричали і молилися від самого ранку до трьох годин дня, але не було ні відповіді, ні вогню.

Тоді Ілля попрохав Бога послати вогню з неба на його жертву. Він зробив жертовника з дванадцяти каменів, поклав на нього дрова, а на дрова — теля. Потім він наказав вилити на жертву дванадцять відер води, яка наповнила рів навколо жертовника. Біля підніжжя гори Кармел був струмок, звідки можна було набрати води. Вода заповнила рів, жертовник і дрова були мокрими від надміру води. Тоді Ілля став молитися: “Господи, Боже! Нехай пізнають цього дня, що Ти єдиний Бог і що я — раб Твій. Почуй мене, Господи, почуй мене!” - Вогонь злетів з неба і спалив і жертву, і дрова, і навіть каміння, а вода в рові висохла.

Як здивувалися люди, побачивши все це! Вони впали долілиць і сказали: “Господь - це Бог! Господь - це Бог!”


Дай відповідь:

  • Для чого Ілля наказав народові зібратися на верховині гори Кармел?

  • Що говорив народ Ваалові?

  • А що говорив їм глузливо Ілля?

  • Чому Ілля вилив на жертовник воду?

  • Про що молився Ілля?

  • Чому Ілля вірив Богові?

  • Чи можемо ми покладатися на Бога та Біблію? Чому?

  • Що ж таке віра та довіра?


2. Що таке віра
Слово “віра” вживається в Біблії 239 разів. Це показує нам, якого значення надає Бог вірі. Що таке віра? - Це прийняття Бога через Писання і дія у відповідності з його настановами та заповідями. Біблія пояснює, що всі Божі благословення приходять до нас через віру. Без віри ми не можемо подобатися Богові. У Біблії говориться: “ Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду” (Євр.11:6).

Таким же важливим, як і віра, є основа, на якій вона знаходиться. Віра має на чомусь, ґрунтуватись, і це щось має бути істинним. Ось чому наша віра має ґрунтуватись на Слові Божому. Пригадайте Іллю, який довіряв сказаному Господом.

Ми не можемо бачити Бога, але, маючи віру, знаємо, що, справді, існує місце, яке називається небесами. У Біблії говориться: “А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого” (Євр.11:1). Це означає, що віра показує в реальних речах те, чого ми не можемо побачити. Ми не можемо бачити речі духовного світу, але, віруючи в Слово Боже, знаємо, що вони є реальністю.

Людина, яка має віру, довіряє Богові, незважаючи на несприятливі обставини. Віра та слухняність ідуть поряд. Істинна віра завжди виявляється у послуху. Віруючі є слухняними. Говорити, що ти в щось віриш, але не робити так, як заповідає ця віра, ще не означає вірити. Справжня віра вірить Богові і слухає Його. Віра, яка не слухає Бога, не є живою вірою. У Біблії говориться: “... віра без діл мертва! ” (Як.2:26).

Ви можете сказати: “Я хотів би мати більше віри. Що мені робити, щоб зміцнити свою віру?” - Віра зростає завдяки пильній, постійній увазі до Божого Слова.

Почніть вивчати Слово Боже старанно, щодня, щоб точно зрозуміти, що Бог промовляє через нього. Вірте йому і застосовуйте у своєму житті. Ваша віра невпинно зростатиме.


Повчальне оповідання

Віра і парасолі

П. Вортон

В одному селищі же більше тижня безперервно пекло сонце. Була страшенна посуха. Весь врожай на полях, в городах почав сохнути. Люди в розпуці не знали, що мають робити. Священик на проповіді в не­ділю сказав:

— Це, видно, кара Господня за ваші гріхи. Врятувати нас може щиро, дотримуйтесь увесь тиждень посту і вірте, що Господь вис­лухає вас. На другу неділю приходьте до церкви, і спільно відпра­вимо Службу Божу в намірі дощу.

Усі вірні послухали пораду свого душпастиря, розійшлися по домівках, постили і молились увесь тиждень, а в неділю прийшли до церкви, як було сказано.

Коли священик побачив їх у церкві, з обуренням вигукнув:

— Вертайтеся додому! Для недовірків не буду правити Служби Божої.

— Але ж панотче! Ми прийшли з повною вірою, що Бог вислухав наші молитви, — сказали прихожани.

— З вірою? — обурився священик. — А де ж ваші парасолі? Чому не взяли їх зі собою? То така ваша віра!
Дай відповідь:


  • Чому обурився священик?

  • Чи вірите ви Богові у скрутних обставинах? А в сприятливих?

  • Від чого залежить ваша віра?

  • Наведіть приклади з життя, коли ми віримо комусь.


Вірити – це прийняти щось за правду, повірити, довіритися.
Часом буває, що хтось повірив, довірився іншій людині і був ошуканий. Тому що той, хто обіцяв нам щось, не дотримав слова. Люди, котрі були ошукані, обмануті, часто не хочуть вірити іншим, не довіряють більше нікому, бояться, щоб їх знову не скривдили. (Наведіть приклади таких випадків із вашого життя.)
Є тільки один єдиний Бог, котрому можемо довіряти, цілком повірити. Бог завжди говорить правду. Він завжди вірний Своїм обітницям і ніколи не покине того, хто Йому вірить, хто просить допомоги. Господь Бог прагне від нас, людей, щоб ми вірили в Нього і Йому довіряли.
Найцінніший скарб від Бога – це віра. Віра розвивається в наших серцях, як розвивається зернятко, вкинуте в землю. А зернятком цим є Слово Боже. Наша віра повинна зростати так, як зростає дитина. Аналізуючи своє життя, помічаючи Божу дію в ньому, наша віра буде збільшуватися. Віра зростає також, коли нею діляться, коли її видно з наших вчинків. Багато людей ще не знають Бога і того, що Він говорив, не вірять у Нього. Ми можемо розповісти їм про це, а також добрими вчинками доводити свою віру. Також будьмо щирими і говорімо правду – тільки таким чином нам зможуть довіряти батьки, вчителі, друзі й сам Бог.
Перевір себе!

  • Прочитай вірші з Біблії і склади розповідь «Що таке віра».

... віра без діл – мертва! ” (Послання Якова 2:26).

А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого” (Євр.11:1).

Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (Рим.10:17).

Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду” (Євр.11:6).

Ісус же до нього промовив: Іди, твоя віра спасла тебе! І той зараз прозрів, і пішов за Ісусом дорогою” (Мр.10:52).

А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!” (Гал.5:22-23).


УРОК 18. Мужність і непохитність переконань
Ключовий вірш із Біблії: «Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий» (Євангеліє від св. Луки 16:10).
Дивись також у Біблії: Книга пророка Даниїла 3:1-29.




Хочеш знати відповіді на ці важливі для кожної людини питання? – Вивчи урок 18!



1. Що таке вірність переконанням

2. Як проявили мужність біблійні герої

3. Як залишитися непохитним у своїх переконаннях

за будь-яких обставин




Запам’ятай нові слова і поняття

Бовван – у язичників статуя, що зображає бога; ідол.

Вірність – властивість людини, яка заслуговує на довір’я; постійна у своїх поглядах і почуттях; віддана.

Мужність риса характеру людини, у якій поєднуються хоробрість, рішучість, витримка.

Непохитність – риса людини, яка проявляє стійкість, твердість у чомусь.

Переконання – тверда, міцно усталена думка про щось; впевненість; віра у щось.

1. Що таке вірність переконанням
Наші переконання – це система певних цінностей. Які у нас цінності – такі й учинки. Якщо людина твердо переконана, що обманювати – це гріх, то за будь-яких обставин вона буде казати правду. Навіть, якщо за правду прийдеться постраждати, людина залишиться непохитною, таку людину можна назвати вірною і на неї завжди можна покластися.


Вірність своїм переконанням – це прекрасна якість характеру

і за неї (вірність) людина буде нагороджена.


2. Як проявили мужність біблійні герої

Це цікаво!

◊ У вавілонян дуже довга історія, проте знаменитими вони стали, коли 626 року до Р.Х. батько Навуходоносора відбудував столицю Вавилон. Стіни міста були настільки великими і широкими по товщині, що зверху по них могли їздити колісниці. Місто мало велику і міцну головну браму і так звані Висячі сади, які свого часу були віднесені до одного із Семи чудес світу. До того ж, Вавилон був важливим центром науки та культури. Тут вивчалися та практикувалися такі науки, як медицина, хімія та математика, вивчалося право. Вавілоняни були дуже релігійними людьми і поклонялися багатьом богам.


Біблійна історія

Четверо людей у полум’ї

Одного разу цар Навуходоносор зробив золотого боввана (його величина: висота ≈ 30 м, ширина ≈ 3 м) і поставив його близько Вавилону на полі Деїр. Потім він наказав сурмити у всі сурми та грати на всіх музичних інструментах, а весь народ і всі наближені до царя, почувши музику, повинні були впасти додолу і, схиливши обличчя свої до землі, вшанувати золоту статую. А того, хто не поклониться, чекало неминуче покарання: спалення в печі.

Усі люди, малі і старі, впали долілиць перед золотим бовваном. Усі, за винятком трьох.

Даниїл був одним із ізраїльських полонених, який оселився у Вавилоні. У перших розділах книги Даниїла записані історії про нього та його друзів – Ананію, Мисаїла та Азарію. Вони були вродливими та обдарованими молодими ізраїльтянами. Усім чотирьом юнакам дали вавилонські імена і забрали до царського двору, де їх навчали майбутньому управлінню справами держави. Вони відмовилися їсти царську їжу, оскільки вона присвячувалася вавилонським богам.

Багато хто з царедворців заздрили Даниїлові та його друзям і шукали нагоди, аби звести з ними рахунки. Отож вони мерщій кинулися до царя та доповіли йому про трьох людей, що наважилися знехтувати його наказом.

Троє Даниїлових друзів стояли, сміливо випроставшись, і не впали на коліна перед бовваном. Вони залишилися вірними Богові та Його заповіді – вклонятися лише Йому одному.

Цар дуже розлютився, дізнавшись про непокору його наказу. Він негайно звелів привести до нього Шадраха, Мешаха та Авед-Него (вавилонські імена ізраїльських друзів).

«Це правда, – запитав він, – що ви відмовилися вклонитися моїй постаті? Я готовий надати вам ще одну змогу довести свою відданість мені. Вклоніться, і вас не буде кинуто у вогонь».

«Нам не потрібна ще одна змога, великий царю, – відповіли троє друзів. – Ми ніколи не будемо вклонятися комусь іншому, окрім Бога нашого. І Він здатен урятувати нас навіть і з полум’я. Та, незважаючи на те, чи врятує Він нас, чи ні, ми однаково залишимося відданими Йому».

Обличчя царя почервоніло. «Розпаліть вогонь якнайсильніше!» – наказав він. Слуги заходилися біля вогню і так розжарили піч, що вона аж побіліла.

«Зв’яжіть їх і киньте у піч», – звелів цар. Однак жар від печі був такий сильний, що слуги, які кинули друзів у піч, самі впали, уражені жаром, і вмерли.

Цар задоволено спостерігав. Це буде добрим уроком для тих, хто схоче не підкоритися волі.

Раптом вираз царевого обличчя змінився. Вражений, він указував на отвір печі, наче щось неймовірне відбувалося перед його очима. «Скількох людей ви кинули до печі?» – запитав він.

«Трьох, великий царю», – відповіли прислужники.

«Однак у печі їх четверо. Вони не зв’язані і цілком вільно ходять посеред вогню. Четверта людина якась незвичайна, вона схожа на Ангела Господнього».

Навуходоносор підійшов ближче і покликав: «Шадрах, Мешах і Авед-Него, ви, які служите Великому Богові, виходьте сюди!»

І троє людей вийшли з полум’я. Їхня шкіра не обпалилася, і одяг не мав ознак вогню. Від них навіть димом не пахло. Тільки мотузки, якими їх було зв’язано, впали з них та згоріли.

Навуходоносор знову заглянув до печі, але четверта людина зникла.

«Ваш Бог великий і заслуговує на те, аби Йому служити», – промовив вражений цар.

Відтак він звернувся до своїх царедворців: «Їхній Бог послав Ангела, аби охороняти цих трьох людей, які готові були накласти життям, але зберегти вірність йому. Нехай відтепер ніхто не зважується хоча б слово промовити супроти Нього, бо немає іншого бога, який би отак рятував тих, хто вірою йому служить».


Дай відповіді:

1. Який наказ видав вавилонський цар Навуходоносор?

2. Хто не поклонився золотому боввану?

3. Яким було покарання за невиконання царського наказу?

4. Якою була реакція царя від побаченого в печі?

5. Яке рішення прийняв Навуходоносор?


Поміркуй!

  • Що відчували троє юнаків, опинившись «білими воронами» в очах вавілонян?

  • Можливо, тебе щось утримує від Ісуса?

  • Як ти бережеш вірність своїм переконанням?

До сьогоднішнього дня в різних країнах світу поклоняються великій кількості кумирів; ідолів є достатньо. З «хорошої речі» теж можна зробити кумира. Для свого дозвілля часто використовується багато часу. Але людина, яка дійсно любить Бога всім своїм серцем, своєю силою та розумінням, повинна знаходити для Господа більше за все часу.




Варто поставити Бога на перше місце у своєму житті!


3. Як залишитися непохитним у своїх переконаннях за будь-яких обставин
Можливо, ти іноді опиняєшся в ситуації, коли тебе не розуміють, насміхаються з тебе, бо ти не так себе ведеш, як інші. Пам’ятай: варто бути мужнім і непохитним у своїх переконаннях. Незважаючи на насмішки з боку інших, стій твердо, будь переможцем, і Господь допоможе тобі у всьому, а саме: ти матимеш радість у своєму житті, будеш щасливим.
Повчальне оповідання

На захист переконань

У Люби прекрасна сім’я: тато, мама і два братики. Всі вони любили та шанували Господа. Дівчинка любила усіх членів родини, але більше за всіх маму чи, можливо, їй так лише здавалося.

Щодня, приходячи зі школи, вона запитувала маму, чим може їй допомогти, і мама завжди пропонувала Любі певну роботу відповідно до її сили та здібностей. Дівчинка мила посуд, прасувала простіші речі.

Люба завжди розповідала мамі все, що відбувалося з нею у школі і ніколи нічого не приховувала від неї. Навіть такі випадки, коли її ставили в куток за те, що вона багато розмовляла на уроках, не приховувалися від маминих вух. Мама все вислуховувала й радила Любі, як себе краще вести. Вони разом вирішували проблеми дівчинки.

Одного разу відбулося щось незвичайне. У школі з’явилася нова дівчинка. Звали її Галя, і всі дівчатка запобігали перед нею і намагалися подружитися з нею. Галя була чванькуватою і демонструвала свою дорослість та зверхність. Вона зарозуміло ставилася до вчителів і відразу ж стала ватажком усіх порушників порядку в класі.

Галя придумувала різноманітні пустощі (збитки) і розповідала дівчаткам історії, які їм зовсім не варто було знати.

Любу приваблювала до себе ця нова, розбитна, бойова дівчинка, але щось у ній було таке, що заважало Любі сповна довіритися їй.

Перед великою перервою Галя сказала дівчаткам: «Приходьте в куточок майданчика, і я розповім вам прекрасну історію, якої ви ще ніколи не чули. Вам буде дуже смішно».

Під час перерви дівчатка побігли юрбою в куточок майданчика, де на них вже чекала Галя. Вона посміхнулась їм і сказала: «Ось що, дівчатка, пообіцяйте мені зараз, ще до початку моєї розповіді, що ви нікому, особливо вашим мамам, не розповідатимете цю історію, яку почуєте від мене». «Добре», – сказала одна дівчинка. «Ви всі обіцяєте?» – ще раз запитала Галя. «Ні, – сказала Люба, – я дуже люблю мою маму і завжди їй все говорю». «О, матусина дочка, – єхидно промовила Галя. – Нехай тоді вона залишить нас, чи не так, дівчатка?» «Так, цяця, йди звідси», – сказали хором решта дівчаток.

Люба почервоніла сльози підступили до горла, проте вона знала, що вчинила правильно і тихенько відійшла в сторону. За її спиною почувся сміх дівчаток, і Люба знала, що вони сміються з неї, але не оберталася, продовжувала крокувати у клас.

Додому того дня вона прийшла сумна, і мама відразу ж помітила, що з її донечкою не все гаразд. Люба, як завжди розповіла мамі все, що трапилося з нею у школі, і мама ніколи ще не була настільки задоволена своєю донькою, як того дня.

Але найрадісніше відбулося наступного дня, коли листоноша приніс листа від учительки. В листі вона писала: «Я бачила і чула все, що відбулося вчора на майданчику. Я впевнена, що Люба вже сама все вам розповіла, але я не можу змовчати про те, як я пишаюся нею, бо вона не побоялася стати на захист своїх переконань перед однокласницями. Я вважаю її вчинок просто геройським».

В очах у Люби світилася радість, і мама, ледве ховаючи сльози, з гордістю дивилася на неї, але славу вони все-таки віддали не одна одній, а Господу, біля ніг Якого навчилися бути відвертими одна з одною і твердими, непохитними у своїх переконаннях.
Дай відповіді:

1. Які відносини були в Люби з її мамою?

2. Якою була Галя, новенька однокласниця?

3. Для чого дівчатка зібралися в куточку на майданчику?

4. Як зреагувала Люба на пропозицію Галі?

5. Що відчувала дівчинка, залишившись сама?

6. Як назвала вчинок Люби її учителька?

7. Як ти думаєш, кому віддали славу мама та Люба?


У трьох друзів (біблійних героїв) їхнє життя залежало від їхньої поведінки. Троє друзів діяли за одним основним правилом: треба більше покорятися Богові, аніж людям (Дії 5:29). Це правило і сьогодні має цінність.

Звичайно, нелегко залишитися вірним у власних переконаннях, коли з тебе сміються і ти залишаєшся одиноким. Однак пам’ятай: є Господь, Який бачить усі життєві ситуації і керує ними, Він обов’язково тобі допоможе, і ти знайдеш однодумців. Головне: вистояти до кінця, все перенести, і врешті-решт мати повну радість.

Вірність своїм переконанням формується у шкільному віці. З дитинства також формуються переконання, але важливо, на яких принципах (що є в основі) побудовані ці переконання. Залишитися вірним своїм переконанням – це життєвий подвиг. Християни довіряють Богові і зберігають Йому вірність у всіх обставинах.
Запам’ятай!


Людина, яка береже вірність своїм переконанням –

цілеспрямована та послідовна людина.


Перевір себе
1. Що таке вірність переконанням?

2. У чому проявилася мужність біблійних героїв?

3. Що означає вислів «непохитність переконань» і як розвинути в собі цю чесноту?
УРОК 19. Мудрість як Божий дар
Ключовий вірш із Біблії: «бо Господь дає мудрість, з Його уст знання й розум!» (Книга приповістей Соломонових 2:6).
Дивись також у Біблії: Перша книга царів 3



Хочеш знати відповіді на ці важливі для кожної людини питання? – Вивчи урок 19!



1. Яка різниця між мудрістю та знанням.

2. Кого називають наймудрішою людиною на землі.

3. Джерело мудрості.




Запам’ятай нові слова і поняття

Блаженний – дуже щасливий, переповнений радістю від спілкування з Богом.

Мудра людина – наділена, обдарована великим розумом; яка має значний життєвий досвід (розумна, досвідчена).

Освічена людина – людина, яка має освіту, засвоїла різнобічні знання.
1. Яка різниця між мудрістю та знанням
Господь є учителем для Свого народу. Колись Він давав знання через вчителів ізраїльського народу – пророків та священиків. Пророки навчали людей про Божі наміри, а також вказували, якого шляху слід дотримуватися, щоб мати благословення.

Люди вважають, що мудрість – це знання. І якщо людина має вищу освіту, то вона звичайно має бути мудрою. Знання і мудрість – далеко не одне і те ж; часто між ними взагалі не існує жодного зв’язку.

Людська мудрість прагне до пізнання усього доброго та поганого і при цьому не вірить в абсолютну істину. З іншого боку, Божа мудрість – це пізнання різниці між добром і злом та обрання при цьому тільки добра. Здатність обирати добро, втілюючи його в життя, стало можливим лише через життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа.

У кожній приповістці (у Книзі Приповістей Соломона) змальовано контраст між Божими шляхами та шляхами цього світу.

Розумна людина завжди є розважливою і приносить користь. Для прикладу, розумна людина може розпізнати, коли хтось іде у неправильному напрямку і попередити про небезпеку. Мудрий передбачає лихо і підготовлюється до нього, формулює корисні думки та ідеї.

Де ж початок мудрості? Соломон відповідає: «Страх Господній початок премудрости, нерозумні погорджують мудрістю та напучуванням» (Пр.1:7).

Страх Божий не є якимось хворобливим страхом, навпаки, - це шанування і любов до Бога. Яка ж цінність людського знання і мудрості, якщо в них немає страху Божого?
2. Кого називають наймудрішою людиною на землі
Біблійна історія

Сон Соломона та мудрі рішення

Соломон – людина, про яку пам’ятають навіть крізь тисячоліття. Другим царем Ізраїлю після Саула був Давид. Він правив країною мудрими руками та чистим серцем. За його правління Ізраїль був зібраний із окремих князівств, переміг своїх ворогів і став сильною, процвітаючою державою. Коли Давид зістарівся, Адонія, один із його синів, сам себе оголосив царем і запросив на бенкет усіх старійшин народу. Тоді пророк Натан розповів про це Вірсавії, дружині Давида, котрій цар обіцяв благословити на царство після себе її сина, Соломона. Жінка покликала сина, той слухняно явився, і всі троє вони пішли до царя. Дізнавшись про справи Адонії, Давид обурився: «Я ще живий. Живий Господь, Котрий зберігає мене від усякої біди». Він благословив сина на царство, і Натан перед народом оголосив Соломона царем.

Перед смертю Давид дав Соломону добру пораду. Він нагадав синові, що той над усе повинен шанувати закони Божі.

Після смерті свого батька, Соломон докладав великих зусиль, щоб згуртувати народ Ізраїлю під єдиною владою.

Одного разу він вирушив до міста Гівона, аби помолитися й принести жертву Богові. Вночі йому наснився сон. Бог з’явився йому і запитав: «Що би ти хотів, Соломоне, щоб Я дав тобі?»

Соломон добре знав, чого він найбільше прагне. «Будь ласка, Боже, – змолився він, – дай мені мудрість. Я молодий і не маю досвіду. Я не знатиму, як мені керувати усім народом ізраїльським, якщо Ти не допоможеш мені».

Бог був задоволений такою відповіддю. «Ти міг попросити багатства, або тривалого життя, або смерті ворогам своїм, – сказав йому Бог. – Замість цього ти попросив мудрості. Я дам тобі мудрість, аби міг добре правити і справедливо судити. Ти будеш людиною, наймудрішою з усіх людей, що будь-коли жили на землі. А ще Я дам тобі те, чого ти в Мене не просив. Ти будеш багатий, і всі шануватимуть тебе. Якщо ти слухатимешся Мене і підкорятимешся Моїм настановам, Я дам тобі довге життя».

Соломон прокинувся й зрозумів, що це йому наснилося. Однак він був певен того, що Бог дійсно розмовляв із ним. Він відчув упевненість, бо знав, що Бог допоможе йому і надасть усе необхідне для того, аби він став гарним царем.

Бог зважив на Соломонову молитву і подарував йому велику мудрість. Соломон зібрав три тисячі мудрих висловів і написав тисячу пісень. Він знав усе про птахів і звірів, про риб, рослини й квіти. Його слава поширилася далеко за межі його країни.

Бог також дав йому розум вирішувати усі державні справи.

Багато підданих його приходило до нього, аби цар вислухав про їхні справи і мудро їх вирішив, як приходили люди й до царя Давида.

Одного разу прийшли дві жінки, і їх провели до тронного залу. Коли вони увійшли, то одна з них спробувала одібрати в іншої пакунок, якого та тримала в руках. Але суперниця вчинила опір і не віддавала. З пакунка почувся плач і крики. То була сповита маленька дитина!

Хтось із царедворців узяв дитину і почав її колисати, поки жінки навперебій викладали свою історію.

«Ми живемо разом, – почала перша жінка. – І в обох із нас нещодавно народилося по дитині. Якось уночі вона уві сні придушила своє дитя, і воно померло. Поки ж я спала, вона взяла тихенько від мене мою дитину, а на її місце поклала свою, мертву. Я прокинулася й побачила біля себе мертву дитину. Коли я придивилася уважніше, то помітила, що це не моя, а її дитина!»

Друга жінка обурено перебила її. «Померла дитина твоя, а не моя, – запевняла вона, – моє дитя живе. Це твоє померло!»

Цар дав їм змогу накричатися й висловитися, а відтак сказав: «Чи ви обидві наполягаєте на тому, що це ваша дитина?»

«Так!» – вигукнули вони разом.

«Принесіть сюди меча!» – наказав цар.

Меч принесли, і Соломон звернувся до одного з царедворців: «Оскільки кожна з двох матерів запевняє, що це її дитина, то розруби дитину навпіл і віддай кожній по половині».

Справжня мати дитини відразу вигукнула: «Не вбивайте малюка! Краще віддайте дитину їй, аніж таке!»

Друга ж жінка сказала так: «Давайте, робіть, як цар наказав! Це буде справедливо!»

«Зупиніться! – вигукнув Соломон. – Не займайте дитини. Я хочу назвати справжню матір. Дитина належить тій, яка намагалася врятувати їй життя. Віддайте дитину цій жінці».

Усі в Єрусалимі довідалися про випадок із дитиною та двома матерями. Люди міркували собі, який же мудрий і розумний цар, якщо у такій заплутаній справі зумів дізнатися правду.
Дай відповіді:

1. Чим був відомий Соломон?

2. Яким було прохання Соломона?

3. З якою проблемою обидві жінки прийшли до царя?

4. Як би ти вчинив на місці Соломона?
Поміркуй!

З якими проханнями ти звертаєшся до Господа?
3. Звідки береться мудрість?
Чи відомо тобі?

Приповісті (прислів’я) – це мудрі висловлювання, в яких підсумовується істина з тієї чи іншої тематики. У біблійній книзі Приповістей міститься чимало мудрих висловлювань щодо праці, справедливості, сімейного життя та взаємовідносин, а також про те, як поводитися у різних ситуаціях, та поради щодо багатьох інших суто практичних питань.

Цар Соломон виголосив три тисячі приповістей. Істини, висловлені в цих приповістях, відображають Божу мудрість і є вічними. Мати мудрість – означає розуміти суть речей і використовувати знання, аби вирішувати проблеми, досягати цілей, уникати небезпек, запобігати їм і допомагати іншим робити так само. Якщо висловитись коротко, це означає мати здатність мудро робити вибір між добром та злом й успішно жити.




Бути успішним у житті тобі допоможе Книга Біблія.

Читай її та набувай мудрості!


Поміркуй!

У книзі Приповістей записані такі слова:

◦ «Страх Господній початок премудрості,…» (1:7).

◦ «Блаженна людина, що мудрість знайшла, і людина, що розум одержала» (3:13).

◦ «Початок премудрости мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму!» (4:7).

◦ «На мудрість скажи: «Ти сестра моя!»…» (7:4).

◦ «ліпша-бо мудрість за перли, і не рівняються їй всі клейноди!» (8:11).

◦ «В устах розумного мудрість знаходиться,…» (10:13).

◦ «Прийде пишність, та прийде і ганьба, а з сумирними мудрість» (11:2).

◦ «Мудрий боїться й від злого вступає,…» (14:16).

◦ «Слухай ради й картання приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці» (19:20).

◦ «До міста хоробрих увійде премудрий, і твердиню надії його поруйнує» (21:22).

◦ «Людина, що мудрість кохає, потішує батька свого,…» (29:3).



  • Прочитавши ці біблійні вірші, який висновок ти зробив для себе?




Мудрість життєва набувається з роками, завдяки досвіду,

але мудрість Божа – через виконання біблійних істин.

Вирішуючи будь-яку життєву проблему, людина ставить питання: «Як вчинити?». Щоб прийняти рішення, варто подивитися зі сторони життєвої мудрості і знайти, що говорить із цього приводу Біблія. Також варто пригадати, як вирішувалася подібна проблема в житті біблійних персонажів.

Отже, що таке мудрість у нашому сьогоднішньому житті? Мудрість – це не наше розуміння і кмітливість, не кількість знань, але правильна дія згідно з волею Божою.

У Біблії написано: «А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана» (Як.1:5).


Запам’ятай!

Мудрістю неможливо поділитися з іншими, але її можна набувати, читаючи та розмірковуючи над Словом Божим – Біблією.

Приклади з Біблії можуть допомогти у важких ситуаціях.


Перевір себе

1. Хто такий Соломон?

2. Як мудрий цар розсудив двох жінок?

3. Яким чином набувається мудрість?

4. Кого з мудрих людей ти знаєш? Як у їхньому життя виявляється мудрість?

5. Назвіть приклади, які свідчать про мудрі вчинки.


УРОК 20. Служіння як відповідь на покликання.

Ключовий вірш з Біблії: «І почув я голос Господа, що говорив: Кого Я пошлю, і хто піде для Нас? А я відказав: Ось я, пошли Ти мене!” (Книга пророка Ісаї 6:8).

Дивись також у Біблії: Книга Естер; Книга пророка Ісаї 6.




Хочеш знати відповіді на ці важливі для кожної людини питання? – Вивчи урок 20!



1. Що таке покликання.

2. Роль Бога у людському покликанні.



Запам’ятай нові слова і поняття

Покликанняце внутрішній потяг, здатність, схильність до певної справи, поклик, нахил, призначення.

Серафими – ангели, що стоять біля престолу Бога, мають шість крил і людський образ.
1. Що таке покликання

Покликання люди розуміють по-різному. Це – розуміння свого місця в світі, улюблена професія, призначення людини на землі, застосування своїх умінь і талантів на благо ближніх та народу.


Дай відповідь:

Кого із героїв Біблії ти знаєш, хто любив свій край, народ, брав відповідальність за долю своєї Батьківщини на себе, бачив своє покликання в служінні людям?


Біблійна історія

Пророк Ілля

За днів, коли цар Єровоам II насо­лоджувався своїм тривалим і вдалим правлінням в Ізраїлі, цар Уззія посідав трон в Юдеї. Царювання його також було тривале і вдале, але він над усе в житті любив Бога і був Йому покірливий. Коли ж Уззія помер, люди непокоїлися, вболі­ваючи за майбутнє Юдеї.

Юнак Ісая з вельможного роду також поділяв це занепокоєння. Одного разу, коли він, перебуваючи в храмі, думав і молився про долю своєї країни, то побачив чудове видіння. Пізніше Ісая написав про це так:

“Я бачив Бога, Який сидів високо на престолі Своїм. Його царські шати переповнювали храм. Вогненні серафими оточували його і крилами своїми затуляли обличчя свої від сяючої слави Божої. І озивалися вони один до одного: “Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна славою Його!”

І коли голоси їхні залунали в храмі, то захитався храм, і все затягло наче димом. Я вжахнувся. Бог був такий великий і святий, що я відчув занепащеність свою й сором. Тоді я сказав: “Що буде зі мною? Я бачив Бога, єдиного святого, а я - грішна людина. І живу я серед народу неправедного”.

Тоді один із серафимів злетів до мене. Він узяв із жертовника розпалений вугіль і доторкнувся ним до моїх вуст.

“Тепер ти зробився чистим, - сказав він, - і гріхи твої даровано тобі”.

Відтак Бог промовив.

“Кого Я можу послати? - запитав Він. - Хто буде посланцем Моїм?”

Відразу ж я відповів: “Я піду, пошли мене!”

Бог дав Ісаї доручення, однак попередив його, що люди – жорстокосердні. Вони не слухатимуть посланця Божого і не покаються перед Богом. Однак Ісая не зрадив своєму бажанню бути пророком Божим. Він усвідомив своє покликання як служіння Богові та людям та відповідальність за долю народу, якому мав передати Слово Боже.
Це цікаво!

Ісая є одним із найважливіших пророків Біблії. Книга Ісаї має 66 розділів і містить дуже відомі місця Старого Завіту. Автори Нового Завіту цитують з книги пророка Ісаї частіше, ніж з будь-якої іншої книги Старого Завіту.



Ким був Ісая? - З усього видно, що Ісая походив із заможної і дуже відомої сім’ї. Він жив у Єрусалимі й, очевидно, служив царю Уззії, як письменник та історик. До того ж він був поетом, пророком і вчителем. Записані в його книзі вістки викладені у вигляді псалмів хвали Богові; там містяться слова, безпосередньо звернені до Божого народу, а також думки самого Ісаї стосовно подій того часу. Він передбачив, що Бог пошле ізраїльтян у полон до Вавилона. Ісая намагався підготувати їх до цього лиха, пояснюючи, чому так допускає Бог.

Вістка Ісаї. - Як і багато інших Божих вісників, Ісая був обурений несправедливістю, яку він спостерігав у ізраїльському суспільстві. Ісая вбачав у цьому зневажання Святого Бога. Разом з тим у відомому уривку він передбачає, що “Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім'я Йому: Еммануїл” (Іс.7:14). Християни вірять, що це пророцтво сповнилося, коли народився Ісус. Далі пророк додає: “Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру” (Іс.9:5).
Дай відповідь:

  • Ким був Ісая?

  • Як він зрозумів своє покликання?

  • Хто сказав йому, що він має робити надалі?

  • Чи знаєш ти своє покликання?


2. Роль Бога у людському покликанні

Біблійна історія
Історія Естер

Отже, в Ахашвероша було багато наложниць у гаремі, та жодна з них не могла й мріяти, аби посісти місце його першої дружини й цариці Вашті, яка викликала на себе царський гнів і яку було вигнано.

Вона наважилася сказати “ні”, коли цар наказав, аби вона з’явилася, щоб показати гостям, які зібралися на царському бенкеті, її вроду. Царську гордість було вражено.

“Збери всіх вродливих дівчат з усієї імперії, - дипломатично пора­дили цареві його міністри, - та й обери собі нову царицю”.

Мордехай опікував свою вродливу племінницю Естер, яку разом з іншими вродливими дівчатами привезли до палацу, аби й вона взяла участь у параді краси та вроди.

“Нікому не кажи, що ти єврейка”, - наказав Мордехай Естер.

Естер дуже сподобалася розпоряд­никові, який керував дівчатами. Вона була скромна та приязна. Вона не пишалася і не вимагала, аби всі метушилися навколо неї. Тому цей високий урядовець поставився до неї особливо приязно.

Мордехай прийшов до палацу, аби бути поряд із племінницею. Естер поселили у спеціальному приміщенні для жінок, куди ніхто не мав доступу, однак Мордехай ходив навколо, сподіваючись, що випадкова нагода допоможе йому довідатися, як почу­вається Естер.

Нарешті, після тривалого навчання красі та грації, дівчатам дозволили ви­брати собі нове вбрання. Відтак, одну за одною, їх запрошували до царя.

У ту мить, коли очі Ахашвероша побачили Естер, він утратив розум від неї. “Ця дівчина буде моєю новою царицею”, - сказав він.

Естер водночас і зраділа, і зляка­лася. Імператор був людиною сва­вільної та мінливої вдачі. Вона знала, що будь-якого моменту може виклика­ти невдоволення царя, як це сталося з попередньою царицею.

А тимчасом Мордехай отримав місце управителя царського двору, і тепер їм з Естер стало значно легше обмінюватися звістками.

Одного дня Мордехай, який повинен був спостерігати за всім, довідався, що на життя царя готу­ється замах. Він мерщій сповістив про це Естер, яка й переповіла все цареві. Злочинців було схоплено й покарано.

“Напишіть звіт про цю справу в мою царську книгу-хроніку”, - наказав цар.

Гаман, новий перший міністр, був дуже високої думки про себе. Він був другою після царя людиною в імперії, і кожний мав це усвідомлювати. І прості люди, і всі царські міністри вклонялися до землі, коли Гаман про­ходив повз них. Усі, крім одного. Мордехай незмінно залишався стояти, гідно випроставшись.

“Чому ти не вклоняєшся Гаманові, - запитували в нього. – “Я - єврей, - відповідав Мордехай. - Я не вклонюся нікому, окрім Бога”.

Гаман упадав у лють через цього єврейського зухвальця. І він вирішив помститися не тільки Мордехаю, а й усьому єврейському племені.

Він звернувся до свого астролога, аби той визначив найбільш сприятливий день для виконання задуму. Відтак пішов до царя.

“Великий царю, - почав він, - є в твоїй імперії народ, який не підкоряється твоїм законам. Видай наказ, за яким їх усіх належить знищити в день, який я призначу пізніше. Якщо ти накажеш так чинити, то твоя скарбниця попов­ниться чималою кількістю срібла”. Гаман насправді планував покласти єврейське срібло не до царської скарбниці, а до власної кишені.

Цареві сподобалася така ідея. Він поставив свою печатку під Гамановим наказом і звелів надіслати копії у всі куточки імперії.

Мордехай та його друзі були шоко­вані. Вони почали ревно поститися й молитися. Відтак Мордехай послав записку цариці, в якій розповів їй про царський едикт.

“Йди до царя та проси за нас”, - пи­сав він.

Однак зробити це було не так просто, як Мордехай собі це уявляв.

“Кожний, хто явиться перед царем без його запрошення, підлягає смерті, - відповіла Естер. - Я дійсно не можу прийти до нього без його запрошення. Вже проминув місяць, як він останній раз посилав по мене, і, можливо, я вже набридла йому”.

Мордехай усвідомлював, що Естер - єдина надія для євреїв.

“Невже ти не розумієш, що загинеш у будь-якому разі, - йшлося у другому листі Мордехая. - Ти єврейка, і навряд чи тобі вдасться уникнути різанини. Іди до царя. Він може прийняти тебе. Можливо, ти стала царицею саме для того, щоб урятувати свій народ”.

Серце в Естер колотилося і думки вихором кружляли в голові. Однак вона прийняла рішення – вона мусить, нехтуючи власним життям, піти до царя.

У неї жевріла слабка надія: якщо цар буде в доброму гуморі, він простягне в її бік руку із золотим берлом. Це буде ознакою, що життю її ніщо не загрожує. Вона послала записку до Мордехая з проханням, аби всі євреї постили й молилися за успішне здійснення н наміру.

Відтак вона вбралася у своє парадне царське вбрання і рушила до тронної зали. Цар, побачивши її, подумав: “Яка вона гарна! Як я міг так довго не згадувати про неї?!” З ласкавою посмішкою він спряму­вав до неї руку із золотим берлом. Естер була врятована.

“Чого ти бажаєш?” - звернувся до неї цар.

“Будь ласка, прийди вечеряти до мене сьогодні і візьми із собою Гамана”, - відповіла Естер.

Цареві це прохання сподобалося, а про Гамана й казати нічого. Того вечора під час учти Естер знову запросила своїх гостей відвідати н наступного дня.

“І тоді я висловлю тобі, царю мій, своє прохання”, - сказала вона.

А Гаман вихвалявся перед своєю дружиною:

“Навіть цариця шанує мене”. А відтак додав: “Але не почуватимусь щасливим, поки Мордехай живий!”

“То накажи побудувати шибеницю й повісь його” - порадила йому дружина.

Гаман негайно заходився викону­вати цю пораду і пішов до царя, аби отримати дозвіл на страту Мордехая.

Цієї ночі цареві не спалося.

“Почитайте-но мені з книги щоден­них палацових подій", - наказав він.

Коли службовець читав про змовни­ків, які зазіхали на життя царя, і про те, що саме Мордехай викрив їх, цар запитав:

“Чи був Мордехай винагороджений за це?”

“Ні”, - відповів царедворець.

Негайно було послано по Гамана, який саме чекав, аби йому дозволили прийти до царя.

“Що слід зробити для людини, яку я хотів винагородити?” - запитав у нього цар.

“Певно, він має на увазі мене!” - подумав Гаман. І він запропонував зробити процесію з царською пиш­ністю, та пройти нею всім містом, а вшановану людину ще й посадити верхи на царського коня.

“Добре, - погодився цар. - Знайди Мордехая і супроводь його в цій процесії, виголошуючи, що він – людина, яку я особисто відзначив”.

Гаман мало не впав від несподіван­ки, однак цієї миті не наважився щось закидати проти свого супротивника.

Коли Гаман, нарешті, дістався додому, його дружина сердито здвигнула плечима:

“Щастя відвернулося від тебе! –с казала вона. - Цей Мордехай, здається мені, врешті-решт отримає більшого, аніж ти”.

На другому бенкеті в Естер Гаман був мовчазний і видавався хворим. Проте цар був у доброму гуморі. Він посміхався до Естер, смакуючи вино, і нарешті запитав:

“То яке ж твоє бажання, царице Естер? Ти можеш просити чого тільки забажаєш, хоч половину мого царства”. “Я хочу просити тільки за своє життя і за життя мого народу, царю мій, - тихо вимовила Естер. - Через підступність однієї людини всі мої одноплемінники приречені на смерть”.

“Хто зважився на таку справу?” - вигукнув розгніваний цар.

Естер указала на Гамана. Пополот­нілий і принишклий, він не зронив і пари з вуст.

“Ось ця людина!” - сказала вона.

Цар рвучко звівся й вибіг у садок, де, не маючи сили заспокоїтися, ходив швидкою ходою туди й сюди. Гаман упав до ніг цариці, благаючи в неї прощення й милосердя. Але тут повернувся цар і розгнівано вигукнув:

“Як ти наважуєшся звертатися до цариці!”

Тим часом до приміщення зайшов слуга і сповістив, що Гаман уже побудував і шибеницю для Мордехая на міському мурі.

“То й повісте на цій шибениці самого Гамана! - закричав цар. - Мордехай заступить його на посаді першого міністра”.

Гамана виштовхали з палацу і, не гаючи часу, повісили.

Тоді Естер звернулася до царя з проханням відмінити наказ про знищення євреїв.

“Одного разу виданий мій наказ не може бути скасований”, - сказав Ахашверош. – Однак до нього можна додати те, про що ти просиш, і таким чином, аби це не суперечило моїй волі”.

Мордехай поміркував над додатком до царського наказу і було виголошено, що євреї мають право зі зброєю в руках захищати своє життя у той день, на який було призначене їхнє знищення.

Коли цей день нарешті прийшов, ніхто не наважився нападати на євре­їв. Усі знали, що і Мордехай, і Естер - євреї і користуються царською милі­стю. А ще було добре відомо, що євреї не виказують слабкості перед своїми ворогами.

Єврейський народ не забув про муж­ність Естер, яка ризикувала власним життям заради свого народу. До наших часів книга про Естер донесла цю історію – про перемогу над віролом­ством і підступністю Гамана. Історію про справжній патріотизм простої дівчини, яка волею Бога стала царицею саме для того, щоб ризикуючи власним життя, люблячи свій народ і усвідомлюючи свою залежність від Бога, врятувати народ від загибелі.


Дай відповідь:

  • У чому було покликання Естер?

  • Як виявлялася її любов до рідного народу?

  • На кого цариця покладала свої сподівання та від кого чекала допомоги?

  • Яка її роль у долі народу?

І почув я голос Господа, що говорив: Кого Я пошлю, і хто піде для Нас? А я відказав: Ось я, пошли Ти мене!” (Книга пророка Ісаї 6:8)


Щороку 11 липня православна церква вшановує пам’ять великої княгині Ольги. Серед вітчизняних діячів, канонізованих церквою, за часом свого життя вона є перша з найдавніших святих Київської Русі. Вшанування княгині Ольги набрало значного масштабу вже невдовзі по її смерті, за часів правління внука її, великого князя Київського Володимира Святославича. Головною й найпершою заслугою Ольги було прийняття нею християнства. В княжому роду Рюриковичів вона була першою княгинею-християнкою, торуючи онукові шлях до подвигу хрещення Русі. Тож Ольга і Володимир здійснюють апостольський подвиг, заслуживши тим імення “рівноапостольних”.

Ми знаємо, що княгиня виховувала своїх внуків, серед яких був і князь Володимир, в пошані до віри Христової, в любові до Бога. Вона з раннього дитинства намагалася прищепити їм любов до Слова Божого, адже розуміла, що хтось із її онуків буде правити Київською Руссю, вона дуже хотіла, щоб майбутній правитель, князь, був послідовником Христа і втілював заповіді Божі не тільки в своєму власному житті, але й у керівництві країною. Молитви, старання, надії Ольги на Бога дали свої плоди: наша Україна вважається християнською завдяки тому, що її онук, князь Володимир, у 988 році офіційно запровадив християнство на Русі-Україні.


Дай відповідь:

  • У чому полягає твоє покликання?

  • Як ти можеш любити свою Батьківщину, реалізовуючи своє покликання?

  • Як впливають на життя народу великі люди, патріоти?

  • Наведіть приклади з історії та сучасного життя.

Україно моя, я з тобою радію і плачу,

І за тебе молюсь, за безсмертя твоє.

Сергій Рачинець


Сьогоднішня мандрівка сторінками Біблії та дорогами історії Київської Русі-України показала нам значення великих людей, зокрема двох великих жінок – цариці Естер та княгині Ольги - справжніх патріотів у житті народу, а також пророка Ісаї, який зрозумів своє покликання. Ці історії навчили нас відповідально ставитися до своїх вчинків, думати не тільки про їх вплив на власне життя, але й на життя оточуючих людей. Патріотизм починається зі своєї сім’ї, зі свого класу, зі своєї школи. Бог любить кожен народ, адже за кожного з нас, людей, страждав і помер Ісус Христос, щоб стати нашим Спасителем. Для відродження нації, народу Бог обирає людей, які щиро віддані Йому, які люблять Його, слідують Його заповідям і настановам. Такі люди щиро люблять свій край, адже усвідомлюють, що Господь дав їм цю землю для життя та праці на ній у щасті, мирі і злагоді. Ми маємо розуміти покликання як служіння Богові й людям та відповідальність за долю народу, якому ми маємо передати Слово Боже.
Перевір себе!

Підшукай в українській літературі, історії оповіді про великих синів та доньок українського народу (напиши невеличкий твір-розповідь).


Розділ ІІ. Значення приходу в світ Ісуса Христа
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка