Особистісно орієнтоване навчання



Дата конвертації08.03.2016
Розмір54.2 Kb.
Особистісно - орієнтоване навчання.

Немає такої людини, в якій, образно

висловлюючись, не було б закладено

самою природою сім’я могутнього

паростка індивідуальних нахилів,

здібностей… Завдання школи –

побачити в кожному вихованці

“живинку”, корінь, що живить

його духовні сили.

О. В. Сухомлинський.

Витоки ідей особистісно - орієнтовного навчання знаходимо в творах класиків педагогіки, в тих теоріях, які відстоювали гуманістичний характер навчання в протилежність авторитаризму, технократизму.

На початку XX століття Д. Дьюї обґрунтував теорію педоцентризму, виходячи з якої цілі, зміст, методи навчання слід визначати на основі інтересів, потреб дитини як центру навчального процесу. Представники гуманістичної психології А. Маслоу, К. Роджерс розглядали особистість учня як індивідуальну цілісність, неповторну й найвищу цінність, яка володіє потребою в само актуалізації, тобто в реалізації своїх можливостей.

Наукові праці, практична педагогічна діяльність В. О. Сухомлинського доводять необхідність бачити неповторність особистості учня: “Поважати в кожному учні людину, виявляти до нього гуманне відношення означає перш за все розкривати в ньому людську неповторність”.

Особистісно - орієнтоване навчання виходить із визначення індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини, що вимагає забезпечення розвитку і саморозвитку особистості учня, виходячи із виявлення його індивідуального неповторного суб’єктивного досвіду, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій, можливостей реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

Суб’єктивний досвід учня – це досвід його життєдіяльності, який він набуває в конкретних умовах сім’ї, соціокультурного оточення, в процесі сприйняття й осмислення оточуючого його світу.

Реалізація особистісно – орієнтованого навчання спирається на учіння як індивідуальну діяльність школяра, її корекцію і педагогічну підтримку, тобто завдання вчителя в допомозі кожному учневі розкривати свої пізнавальні можливості, визначати педагогічні умови, необхідні для їх задоволення.

Цьому сприяє:


  1. Позиція вчителя як консультанта, який здійснює педагогічну розвивальну допомогу школяреві.

  2. Створення умов для дидактичного вибору як певних активних дій школяра, спрямованих на визначення переваг однієї з альтернатив:

    • у використанні навчального матеріалу різного за змістом, видом, формою;

    • у виборі способів виконання навчальних завдань, що сприяє зниженню емоційного напруження, тому що учень не боїться зробити помилку в своїх діях;

    • у використанні індивідуальних програм навчання.

  3. Створення вільної атмосфери, яка характеризується тим, що учні не бояться робити помилки, вільно обговорюють проблеми, висловлюючи свої особисті думки, підходи, взаємодіють у навчанні один з одним, звертаються за допомогою і підтримкою до вчителя.

  4. Створення умов для творчості в самостійній діяльності, виявлення особистістю пізнавальної активності, чому сприяє використання діалогічних методів навчання, імітаційно – рольова гра, заохочення прагнень учнів знаходити свої способи робіт, аналізувати способи роботи інших учнів тощо.

  5. Постійна увага вчителя до аналізу й оцінки індивідуальних способів навчальної роботи, яка спонукає учня до усвідомлення не лише результату, а і процесу своєї роботи. Важливо, щоб учні могли розповісти, що вони робили на уроці, як організовували свою роботу, які способи діяльності використовували, чим їм більше всього сподобалось займатися та ін. Стимулювання до самооцінки є основою для самоосвіти, саморозвитку, самовираження в навчанні.

  6. Спрямованість роботи вчителя на навчанні можливості кожного учня, складання індивідуальної картки його особистісного розвитку, індивідуальної колекційної програми навчання з опорою, спрямованого перш за все, на успіх у досягненні позитивних навчальних результатів.

Таким чином, позитивним є те, що особистісно – орієнтоване навчання вимагає уваги до внутрішнього світу людини, її розвитку, але не слід перебільшувати її можливості в реалізації поставлених гуманних завдань, тому що неможливо повністю визначати зміст, методи, форми навчання лише на основі інтересів школярів. Проте розумно використовувати прогресивні ідеї цього навчання і в інших видах навчання.
Особистісно – орієнтований підхід до навчання математики.

Особистісно – орієнтоване навчання – це таке навчання, де перш за все ставиться особистість дитини, її самобутність, самоцінність, суб’єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується з змістом освіти.

Особистісно – орієнтоване навчання повинно забезпечувати розвиток і саморозвиток особистості учня як суб’єкта пізнавальної і предметної діяльності.

Особистісно – орієнтоване навчання має забезпечувати кожному учневі, спираючись на його здібності, нахили, інтереси, ціннісні орієнтації та суб’єктивний досвід, можливість реалізувати себе в різних видах діяльності.

Зміст освіти, її засоби й методи організовуються так, щоб учень мав можливість вибирати предметний матеріал, його вид і форму.

Найважливішим чинниками особистісно – орієнтованого освітнього процесу є ті, що розвивають індивідуальність учня, створюють умови для його саморозвитку та самовираження.

Особистісно – орієнтоване навчання будується на принципі варіативності.

Процес навчання, виховання та розвитку особистості складають основу єдиного педагогічного процесу, який у сучасній педагогічній науці прийнято називати педагогічною технологією формування особистості.

Педагогічні технологія формування особистості школяра передбачає такі основні ланки:


  • мету навчання в сучасній школі;

  • основні завдання навчання особистості;

  • удосконалення змісту освіти відповідно до розвитку будівництва незалежної України, втілення в життя програми освіти на XXI століття;

  • традиційні і нетрадиційні методи навчання із застосуванням комп’ютерної техніки;

  • забезпечення навчального процесу необхідними засобами навчання;

  • форми навчання та виховання особистості в процесі пізнавальної діяльності учнів.

Таким чином, названі вище основні ланки є діалектично взаємопов’язані між собою і складають основну структуру педагогічної технології формування особистості в національній школі.
Велику роль у своїй роботі відводжу диференціації та індивідуалізації навчального процесу, особистісно орієнтовному підході під час викладання математики. Отримувати задоволення від математики учень може лише за умови, якщо індивідуалізація та диференціація доступні йому в тій мірі, у якій він бажає. У протилежному випадку один учень буде вчитися легко, не напрягаючись, а іншій – намагаючись подолати непосильне. Перший з них не знайде застосування своїм здібностям і не розвине потенційних, а другий – відчуватиме постійне приниження, свою неповноцінність, розумову убогість, що приведе до відрази до предмета. Індивідуальний підхід я розумію, як однакове ставлення як до обдарованих дітей, у яких треба вкласти максимум знань, розвинути уміння мислити, “виростити” у них крила, так і до “слабких” учнів, яким треба дати обов’язковий рівень знань.

Невід’ємна складова такої роботи – це любов до дітей, вивчення кола їхніх інтересів, визначення потенціалу.



Намагаючись досягти належного підґрунтя навчально – виховного успіху, втілюю такі обов’язкові складові роботи:

  • виявити реальні інтереси учнів та узгодити з ними добір посильних для виконання завдань та організацію опрацювання навчального матеріалу;

  • пропонувати учням на вибір різні види навчальних завдань і форм роботи, заохочуючи самостійність у досягненні наміченого;

  • надавати індивідуальну допомогу учням самостійному плануванні діяльності;

  • навчати дотримуватись певних алгоритмів роботи;

  • навчати співпраці у груповій, колективній роботі (само організованості, взаємоконтролю, толерантності стосунків, уміння обговорювати непорозуміння чи конфлікти і самостійно шукати шляхи їх подолання тощо).


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка