Особливості організації І методики проведення уроків фізичної культури у V – VII класах загальноосвітньої школи



Сторінка2/5
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.69 Mb.
1   2   3   4   5
- виконується загальна розминка1. Вона має за мету підготовку м’язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. Найбільш ефективними в цьому плані є вправи в русі: різноманітні способи ходьби (навшпиньках, перекатом з п’ятки на носок, похідним, стройовим, м’яким, гострим кроком тощо); біг, стрибки, підскоки, танцювальні вправи, галопом, приставними кроками; загально розвиваючі вправи (ЗРВ) без предметів і з предметами (великі м’ячі, гімнастичні палиці, обручі, прапорці тощо).

При виконанні комплексу вправ для загальної розминки на місці, як правило, дотримуються такої послідовності: потягування, вправи для рук і поясу верхніх кінцівок, вправи для тулуба, стрибки, дихальні вправи і вправи на розслаблення.

Усі вправи, як в русі, так і на місці доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю. На кожному уроці під час розминки повинні бути оптимально співвіднесені нові та відомі вправи. Змінюючи характер виконання ЗРВ, корисно змінювати форму розташування (в колоні, шерензі, у замкнутому і розімкнутому строю, колі, квадраті, дугами і т. д.) і прийоми управління учнями (під рахунок, музичний супровід, оплески, постукування паличками, самостійний рахунок вголос і мовчки, елементи змагань і т. ін.).

Дуже важливо, щоб кожна вправа виконувалась учнями технічно правильно, в протилежному випадку вона не подіє на організм учнів з очікуваною ефективністю.

Виконання вправ під час розминки слід строго індивідуалізувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання (вправи повинні виконуватись по-різному дівчатками і хлопчиками ). Ефективність загальної розминки загалом оцінюється щонайменше за двома показниками:

- за самопочуттям учнів і рядом об’єктивних показників, викликаних нею (збільшення амплітуди рухів, швидкості і темпу виконання вправ, потовиділення, частоти дихання і серцевих скорочень тощо).

- за схожістю використаних вправ (змістом і формою) до тих, які будуть виконувати в основній частині уроку

Незважаючи на те, що під час загального розминки відтворюються окремі елементи наступної основної діяльності (це певною мірою надає розминці відповідної спрямованості) тим не менше, вони не замінюють того, що повинна дати спеціальна розминка.

Суть спеціальної розминки полягає у забезпеченні оптимального впрацьовування систем організму у напрямі, адекватному особливостям наступної діяльності.

Ступінь різноманітності вправ загальної і спеціальної розминки залежить, перш за все, від кількості запланованих основних вправ і рівня їх засвоєння (етапу процесу навчання). Якщо в урок включено, наприклад, три основні вправи, то кожній з них повинна передувати спеціальна розминка.

У процесі проведення спеціальної розминки доцільно передбачити місце для короткочасної індивідуальної розминки, під час якої учні виконують запропоновані учителем і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв’язання наступних завдань.

В основній частині уроку (фаза відносної стабілізації) вирішуються такі завдання:

- набуття учнями знань, умінь і навичок виконання фізичних вправ за планом даного уроку;

- навчання учнів самостійно займатись фізичними вправами;

- формування правильної постави учнів у процесі виконання фізичних вправ;

- виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність учнів;

- сприяння моральному, трудовому, розумовому і естетичному вихованню, зміцненню волі учнів;

- підвищення рівня спортивних досягнень учнів.

Названі завдання визначають головні підходи до формування змісту і методики проведення основної частини уроку.

Враховуючи той факт, що стан максимальної працездатності, особливо психічної, явище відносно короткочасне — вирішення завдань на уроці здійснюється у такій послідовності: на початку основної частини уроку вирішуються завдання, пов’язані з вивченням нового матеріалу, діями високої координаційної складності. Потім відпрацьовуються вправи, які потребують деталізованого розучування. І в кінці основної частини уроку — удосконалення в техніці виконання вправ.

Вирішуючи завдання у такій послідовності учитель повинен забезпечити достатній рівень навантаження шляхом досягнення оптимальної інтенсивності і необхідної кількості повторення вправ: при розучуванні, закріпленні і вдосконаленні навчального матеріалу [14].

Паралельно з формуванням умінь і навичок особливого значення набувають теоретичні відомості. Умовно їх можна поділити на чотири основні групи:

- відомості, що сприяють організації учнів у процесі занять фізичними вправами (наприклад, правила безпеки на заняттях з фізичної культури (V клас); правила організації рухливих ігор та розваг з молодшими школярами (VII клас); правила суддівства з різних розділів програми та ін.);

- відомості медико-біологічного спрямування (наприклад, надання першої медичної допомоги при травмах (VI клас), зовнішні ознаки втоми і біологічне значення втоми (VII клас) та ін.);

- відомості, які безпосередньо пов’язані з практичним виконанням фізичних вправ (знання основних вимог техніки виконання рухових дій, наприклад, при розучування перекиду вперед, використовуючи такі різновиди методів слова, як опис і поясненні, учитель озброює учнів знаннями техніки виконання вправи, сприяє розвитку свідомого ставлення учнів до виконання рухової дії);

- відомості з організації і методики проведення самостійних занять фізичними вправами (наприклад, самоконтроль за станом організму під час виконання фізичних вправ (V клас), щоденник самоконтролю (VІ клас), самострахування при виконанні вправ (VII клас), правила самостійного виконання швидкісних і силових вправ, правила медичного самоконтролю (VII клас) та ін.).

Ефективність методики формування знань на уроках фізичної культури визначається дотриманням таких правил:

- оволодіння руховою дією повинно починатись з формування знань про сутність рухового завдання і шляхи його вирішення;

- обсяг і зміст теоретичних відомостей залежить від віку учнів, їх попередньої теоретичної і практичної підготовленості, а також інтелектуального розвитку;

- учні краще засвоюють теоретичний матеріал, якщо при вивченні певних видів рухів ґрунтуються на знаннях з математики, фізики, біології і т.д.; - особливістю засвоєння теоретичних відомостей є те, що джерелом знань служить не тільки інформація вчителя, але й сама рухова діяльність учнів. На основі м’язових відчуттів, аналізу результатів виконання фізичних вправ, учень пізнає закономірності рухів, отримує уявлення про вплив конкретних видів вправ на розвиток фізичних якостей, удосконалення функцій різних систем організму, переконуються у власних рухових можливостях і значенні занять особисто для себе. Ефективність засвоєння теоретичного матеріалу залежить від оптимального вибору форм і методів його викладання;

- основною формою повідомлення теоретичних знань є усний виклад. Найбільш успішно застосовується розповідь, бесіда, опис, пояснення, а також поєднання цих засобів із засобами наочної демонстрації [13].

Виховання фізичних якостей є обов’язковою умовою кожного уроку. Хоча їх розвиток невіддільний від усього процесу навчання (завдяки дії «методу паралельного впливу»), тим не менше, згідно змісту і завдань уроку, необхідно включати в нього і спеціальні вправи, що найбільш активно впливають на ту чи іншу фізичну якість. На уроках з комплексним змістом навчального матеріалу вправи для спрямованого впливу на фізичні якості виконуються у такій послідовності: розминка — прудкість, спритність; основна частина — сила, витривалість; заключна — гнучкість. На уроках з предметним змістом послідовність виконання спеціальних вправ залежить від характеру навчального матеріалу. Витривалість, наприклад, краще розвивати на уроках, де використовується біг на довгі дистанції, сила і гнучкість — при застосуванні гімнастичних вправ, спритність — у спортивних і рухливих іграх [4].

Значну цінність у комплексному розвитку фізичних якостей має така організаційна форма занять, як “колове тренування ”.

Для досягнення оптимального рівня рухової підготовленості учнів V-VII класів протягом усього навчального року пропонується: у І чверті сприяти розвитку переважно загальної витривалості; у ІІ чверті — силі, гнучкості і спритності; у ІІІ чверті — загальній витривалості; у IV чверті — швидкості і швидкісної витривалості.



Фізичні якості

Відсотковий зміст в обсязі навчальної чверті

І чверть

ІІ чверть

ІІІ чверть

IV чверть

Витривалість:

загальна


50




60




Силова




25







Швидкісна










40

Швидкість

10

5

10

40

Швидкісно-силові якості і сила

10

20

15

10

Гнучкість

10

20

5

5

Спритність

20

30

10

5

Конкретна тривалість основної частини уроку залежить від об’єму і інтенсивності навантаження, віку і статі учнів, кількості часу, який буде витрачений у підготовчій і заключній частинах уроку. В середньому вона триває 30-35 хв.

Заключна частина уроку (зона тимчасової втрати працездатності). Її тривалість 3-5 хв. За цей час необхідно забезпечити спрямоване поступове зниження функціональної активності організму. Міра відновлюваної спрямованості заключної частини уроку залежить від тих функціональних зрушень, які мали місце в основній частині уроку. Разом з тим, треба пам’ятати, що використання тут засобів, що прискорюють відновні процеси, не повинно зводити нанівець той позитивний ефект заняття, завдяки якому досягаються позитивні зміни в стані учнів.

У заключній частині, як правило, застосовують стройові і порядкові вправи, дихальні вправи, вправи на розслаблення, вправи на увагу та інші вправи, що не пов’язані з інтенсивними навантаженнями. У кінці уроку учитель коротко підводить підсумки, оцінює дисципліну, загальні успіхи і недоліки, повідомляє або нагадує про домашні завдання.

Завдання додому можна давати усьому класові, групам учнів і окремим учням по ходу уроку. Зміст домашніх завдань складають вправи, що спрямовані на розвиток основних рухових якостей і повторення нескладних елементів техніки рухів. Зміст завдання додому повинен бути доступним і не пов’язаним з небезпекою травматизму і перенавантаження.

Уроки фізичної культури в комплексі з іншими предметами, позакласною та позашкільною роботою покликані забезпечувати всебічний гармонійний розвиток особистості школяра. Проте це не знижує її освітнього і виховного значення. У процесі педагогічно спрямованих занять фізичною культурою в учнів формуються теоретичні знання і практичні навички, уміння раціонально виконувати рухи в усіх видах діяльності.
1.3 ЗАВДАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ШКОЛЯРІВ 10-13 РОКІВ

У школі закладаються основи фізичної культури підростаючого покоління. Це здійснюється всією системою фізичного виховання: уроками фізичної культури, позакласною роботою, позашкільними заняттями, масовою оздоровчою роботою, тобто цілим комплексом заходів, в процесі проведення яких формуються знання, навички і звички, складові фізичної культури школяра.

Основна форма занять — уроки фізичної культури, мета яких — дати учням знання і практичні навички, необхідні для опанування життєво важливими руховими діями; сприяти розвитку спритності, сили, прудкості, витривалості і інших фізичних якостей; зміцнювати здоров'я і фізичний розвиток дітей, а також підвищення фізичної і розумової праце спроможності; прищепити зацікавленість і виробити звичку до регулярних самостійних занять різними видами фізичних вправ оздоровчого характеру; сприяти гармонічному вдосконаленню особи учнів.
НАВЧАННЯ РУХОВИМ ДІЯМ

У процесі навчання руховим діям повідомляються теоретичні відомості (про які йшлося вище) і виконуються практичні вправи.

Практичні вправи проводяться у такій послідовності :

П е р ш и й э т а п — ознайомлення з руховою дією, створення уявлення про неї. Уявне відтворення приводить до виникнення зв'язків між чуттєвою(сенсорною) і руховою (моторною) областями кори великих півкуль мозку. Це виявляється в прихованій уявно-руховій (ідеомоторній) реакції.

Головними способами створення у учнів чуттєвих образів і уявних зв'язків є наочний показ (показ рухів вчителем, використання технічних засобів) і словесне пояснення. Виконання рухових дій після показу засноване на здібності людини до наслідування, імітації. Зорове ж сприйняття включає елементи виділення, відволікання, порівняння і узагальнення параметрів руху (напрямку, амплітуди, швидкості і ін.). Але зв'язки (знання), придбані за допомогою одних спостережень, поверхневі і не міцні, вони мають бути заповнені словесними поясненнями.

Підготувати учнів до активного сприйняття і засвоєння нового матеріалу допомагає повторення раніше пройденого. При цьому ставляться завдання: відновити наявні навички, подібні до нової дії, що вивчається, розширити колишній досвід, виявити пробіли у підготовці. Повторення раніше пройденого матеріалу зазвичай проводиться зі всіма учнями, якщо ж потрібно лише виявити, як вони володіють матеріалом, то вибірково перевіряються два-три учні.

Пояснення даються короткі, образні, ясні, з вказівкою на призначення вправи, її дії на організм, основний механізм (фази і найважливіші елементи руху).

Показ рухової дії має бути чітким, з поясненням основних елементів. Вказуються орієнтири: куди повинен бути направлено той або інший рух, до якого рівню потрібно нахилитися і тому подібне. Показ може бути повторений після пробного виконання рухових дій учнями. При повторному показі деякі елементи, на які повинно було звернути увагу, акцентуються, тобто виконуються особливо чітко.

Рухові дії демонструють в звичайному темпі, потім в повільнішому, з підрахунком. По закінченні корисно встановити правильний ритм рухів, для чого застосовують підрахунок. Під час пояснень необхідно користуватися прийнятою у спорті термінологією.

При випробуванні рухових дій увага учнів зосереджується, на основний механізм, деталі не мають значення. Умови виконання полегшуються, наприклад: знижується висота снаряду, надається допомога. Практичне випробування простих рухів можна проводити без попереднього пояснення («з аркуша») разом з вчителем. Складні рухи випробуються лише після того, як будуть добре зрозумілі. При виконанні важких вправ вчитель обов'язково страхує учнів від можливих травм (зривів з снарядів і т. п.).

Д р у г и й э т а п — практичне опанування рухових дій шляхом розучування його елементів і їх поєднань. Для створення нових рухових навичок можуть бути використані деякі методичні прийоми.

Використання підготовчих вправ. Суть цього прийому -— у виробці запасу простих навичок, схожих з елементами рухової дії, що вивчається. При вченні техніки рухів застосовуються три види підготовчих вправ: 1) повна імітація техніки (наприклад, біг на роликових ковзанах); 2) імітація переважно форми рухової дії, тобто просторово-часових параметрів (відтворення всіх рухів, стоячи на місці); 3) імітація переважно характеру рухової дії, тобто силових параметрів (для відтворення сили відштовхування при стрибках у висоту через планку — підстрибування на лаву). Підготовчі вправи, що безпосередньо наближають до опанування руховою дією, називаються підвідними.

Спрощення зовнішніх умов на початку вивчення рухових дій. Наприклад, при вивченні гальмувань і поворотів на лижах головними причинами помилок, а часто і падінь є побоювання крутості схилу і швидкості. Тому спочатку потрібно вивчати ці рухові дії на рівному майданчику, після викочування з гори, потім при невеликій швидкості на пологому схилі.

Спрощення структури руху. Всяку нову рухову дію, якщо вона може бути виконана учнями достатньо правильно відразу або після декількох спроб, бажано вивчати в цілісному вигляді. Але координаційно складні рухи спочатку розчленовують на фази або елементи, вивчають окремо, а потім сполучають.

Розчленовуючи рухові дії, не слід дробити їх на дуже дрібні частини. Об'єднувати розучені елементи у поєднання слід поступово по два, по три, спочатку виконуючи в повільному темпі, а потім у звичайному. Інший спосіб — послідовне перемикання уваги з одного елементу на іншій.



Вживання орієнтирів. Щоб учні могли контролювати правильність початкових і прикінцевих положень при виконанні тих або інших елементів рухових дій, вчитель може вказувати деякі орієнтири. Наприклад, при навчанні стрибкам кроки при розгоні і місце відштовхування позначаються на підлозі крейдою і тому подібне

Т р е т і й э т а п — поліпшення і зміцнення навичок. Усуваються скутість, непотрібні супутні рухи, помилки в техніці. Причинами помилок можуть бути: недостатньо ясне уявлення механізму рухової дії, слабкий розвиток координаційних здібностей, точності і інших рухових якостей, вплив конкуруючих навиків, побоювання, неуважність, невпевненість і т. ін.

Помилки можуть виникнути і з вини вчителя, якщо він недостатньо чітко показав і пояснив рухову дію, не врахував можливостей окремих учнів.

Основний напрямок виправлення помилок: необхідно вказати учню на помилку, показати правильне виконання і провести повторні спроби для оволодіння правильним способом. Можна застосувати інший метод: запропонувати коригуючі вправи, зокрема контрастні завдання (щоб навчити групуватися під час польоту у стрибках в довжину, пропонується стрибати через вірьовку або пруток на висоті 20— 30 см).

Зміцнення навичок відпрацьовується шляхом багатократних спроб, але в одних і тих самих умовах така робота не приносить бажаного результату. Тому бажано міняти висоту гімнастичних снарядів, вихідні положення і тому подібне.

Ч е т в е р т и й э т а п — вдосконалення навичок, тобто підвищення стійкості, точності, швидкості, економічності рухових дій. Одночасно відбувається їх поступова автоматизація, яка не виключає ролі свідомості, контролю за протіканням рухових дій. У будь-який момент може бути звернуто увагу на ту або іншу деталь, скориговане те або інше положення. Рухові дії, яка не усвідомлені, не можуть бути розчленовані, вони завжди протікають злито [4].


ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ'Я, СПРИЯННЯ ФІЗИЧНОМУ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ

Здійснення цього важливого завдання вимагає виконання наступних умов:

1. Рухова діяльність учнів на уроках повинна надавати формуючого, стимулюючого впливу на організм, сприяти його зростанню і розвитку. Проте не повинно бути надмірних навантажень, тому що енергетичні ресурси — у віці 10—13 років значною мірою витрачаються на пластичні процеси, а інтенсивна і тривала робота, що вимагає також напруженої уваги, гальмує зростання і розвиток дитини.

2. Фізичні вправи, що виконуються на уроках, повинні зробити різносторонній вплив на організм дітей: сприяти розвитку опорно-рухового апарату, формуванню хорошої постави, підвищувати дієздатність кардио-респираторної системи, стимулювати обмін речовин у відповідності з потребами зростаючого організму, укріплювати нервову систему.

При підборі вправ, які найсприятливіше впливають на розвиток дітей, слід враховувати особливості їх віку. До 11 років у дівчаток і до 12 років у хлопчиків зростання тіла у довжину відбувається інтенсивніше, ніж приріст у вазі, а потім починає переважати збільшення ваги. У 11—13 років у дівчаток і в 12—14 років у хлопчиків приріст грудної клітки також починає переважати над приростом у вазі. У зв'язку з цим до 11 —12 років діти здібніші до бігу і стрибків, чим до силових вправ. Приросту грудної клітки сприяє вживання значного об'єму вправ з бігу, плавання, пересування на лижах. Ці вправи допомагають збільшити життєву ємність легенів і силу дихальних м’язів, одночасно різносторонньо впливають на всі інші функції організму. З 11—12 років рекомендується поступово збільшувати на уроках питому вагу силових вправ.

4. При виборі вправ і дозуванні фізичних навантажень потрібно враховувати статеві особливості дітей. До 11 —12 років великих відмінностей у фізичному розвитку хлопчиків і дівчаток немає, але потім у дівчаток починається інтенсивне зростання тіла в довжину, головним чином за рахунок подовження ніг, на 5—7 см в рік, збільшення у вазі на 4—6 кг в рік. В період 11—13 років дівчатка випереджають хлопчиків за зростом і вагою. Проте серце дівчаток менше по вазі і об’єму, грудна клітка менш розвинена, життєва ємкість легенів складає 65—70% в порівнянні з хлопчиками, дихання частіше, сила дихальних м'язів менша, сила м'язів кисті в 11 —12 років менше на 10 кг.

Навантаження і у вправах на витривалість і у вправах на силу для дівчаток мають бути декілька меншими, ніж для хлопчиків.

В той же час рухової реакції у дівчаток до 12 років краще, ніж у хлопчиків, вони більш координовані тому у вправах на прудкість, у виконанні одиночних рухів і у вправах на спритність вони мають деякі переваги перед хлопчиками.

5. У кожній віково-статевій групі навантаження встановлюються диференційовано — з урахуванням рівню фізичної підготовленості учнів (стану здоров'я, фізичного розвитку, розвитку рухових навичок і якостей).

За станом здоров'я і фізичного розвитку діти поділяються лікарем школи на три медичні групи: основну, підготовчу і спеціальну.

Усі учні основної групи, добре і середньо розвинуті, як правило, мають відповідно високий або середній, рівень розвитку рухових якостей. Для них необхідно постійно підвищувати фізичні навантаження, вимоги що до техніки виконань фізичних вправ. Цих учнів слід залучати до надання допомоги менш підготовленим товаришам.

В той же час у основній групі є учні з гарною пристосованістю до фізичних навантажень, але без систематичної фізичної підготовки — що погано відвідують уроки і не займаються самостійно. Таким дітям рекомендується давати домашні завдання, аби залучити їх до систематичних занять фізичними вправами.

Серед учнів підготовчої групи близько половини складу мають фізичний розвиток нижче середнього, у них часто спостерігаються порушення постави і плоскостопість, диспропорції у кількості м'язової і жирової тканини. Ці діти помітно відстають у показниках життєвої ємкості легенів, станової сили, мають погані результати з бігу, стрибків і метання. У відносно легких вправах на координацію, точність і прудкість реакції, на гнучкість учням підготовчої групи можна дати ту ж кількість повторень, що і учням основної групи, але при більш важчих вправах число повторень зменшується. Для цієї групи слід підбирати більше підготовчих і підвідних вправ, виключати вправи, що вимагають інтенсивних зусиль, особливо статичних, і великої витривалості, складні за координацією, що виконуються з максимальною прудкістю. Учні підготовчої групи не звільняються від виконання навчальних нормативів, але на кожного з них потрібно мати індивідуальну характеристику від шкільного лікаря, щоб встановити, які вправи він виконувати може, а які ні.

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка