Особливості організації І методики проведення уроків фізичної культури у V – VII класах загальноосвітньої школи



Сторінка5/5
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.69 Mb.
1   2   3   4   5

Індивідуально-психологічні властивості особи,виступаючі в якості внутрішніх регулювальників соціальної поведінки, в основному, впливають на вибір того або іншого виду фізкультурно-спортивної діяльності. Причому діють вони, вочевидь, опосередковано, найчастіше через проміжні інстанції, якими є соціально-психологічні і мотиваційні чинники.

Разом з вивченням фізкультурних і спортивних вподобань школярів, велику увагу дослідники приділяють чинникам впливу на виникнення і розвиток інтересів. За допомогою аналізу ретроспективних даних учнів IX класів міських і сільських шкіл встановлено, що пік активних занять фізичною культурою і спортом приходиться у хлопчиків на VIII клас, а у дівчаток — на VII. Потім спостерігається зниження числа підлітків, що займаються фізичною культурою і спортом, і, що найбільш важливо, особливо інтенсивно цей процес відбувається у тих населених пунктах, які мають кращі матеріальні умови для фізкультурних занять. Можна припустити, що значний вплив на фізкультурно-спортивну активність дітей шкільного віку роблять умови соціального середовища.

У дослідженнях ряду вчених відзначається залежність інтересу до фізичної культури і рівня фізичної підготовленості від величини знань про фізкультурно-спортивну діяльність і її дію на людину. Роль педагогічних знань методичного характеру з віком збільшується, чого не можна сказати про вплив знань довідково-інформаційного характеру.

Знання не завжди відбиваються у особовому відношенні учнів до занять. Причому знання про спорт в 5,5 разів перевершують знання про оздоровчу функцію фізичної культури.

Багато хто з авторів досліджень погоджується з думкою, що велике значення на формування у школярів фізкультурних і спортивних інтересів, має праця вчителя фізичної культури. Вказується також, що діяльності по формуванню у школярів потреби у фізкультурному вдосконаленні має бути підпорядкована уся система навчально-виховної роботи.

Велику роль в формуванні у школярів фізкультурних і спортивних вподобань відіграють батьки та їх відношення до занять фізичними вправами. Активна просвітницька робота батьками сприяє підвищенню фізкультурно-спортивної активності школярів. Лише при органічній єдності спільної діяльності вчителів школи, класних керівників, батьків і громадськості, можливі успіхи у напрямку фізкультурного розвитку учнів.

Формування інтересу учнів до занять фізичною культурою і спортом немислимо без урахування специфіки їх інтересів і відношення до різних видів спорту, у тому числі до спортивних і рухливих ігор.

Спостереження показали, що, наприклад, включення в уроки фізичної культури елементів боротьби самбо робить позитивний вплив на динаміку розвитку основних фізичних якостей дітей і підлітків 10-12 років. Тренувальна спрямованість занять фізичною культурою з використанням найбільш адаптованих засобів і методів спортивної підготовки дозволяє не лише поліпшити відношення учнів загальноосвітніх шкіл до даної дисципліни, але й підняти на вищий рівень їх фізичну підготовленість.

Також спостерігається підвищений інтерес учнів середньої і старшої ланки до ігрових форм рухової активності.

Вивчення рівня фізичної підготовленості школярів — завдання, яке часто ставиться і вирішується в практиці фізкультурно-спортивної роботи. Такий підхід спостерігається не лише при встановленні певного рівня нормативів фізичної підготовленості учнів різного віку і статі, що проживають в різних регіональних і соціальних умовах, але і при розробці нормативних вимог в системі фізкультурної освіти і виховання. Дефіцит фізичної активності негативно позначається на розвитку дитячого організму.

Багаточисельні дослідження переконливо показали широкий спектр позитивної дії занять різними формами (у тому числі і урочними) фізичних вправ на біологічні функції, працездатність і розвиток організму, успішність, психічні процеси, соціальну активність і поведінку учнів різного віку.

Недооцінка ж ролі фізичної культури в сучасних умовах, малорухливого способу життя і пасивного використання дозвілля спричиняє за собою несприятливі наслідки для значної частини підростаючого покоління.

Саме у дитячому віці необхідно виховувати звички фізкультурно-спортивної активності, які допоможуть підтримати хороше здоров'я і високу працездатність впродовж всього життя, бо інакше неправильний спосіб життя в цьому віці приводить до виникнення деяких хронічних захворювань, які повною мірою проявляються в пізніші періоди життя. Чим ширше діапазон використовуваних засобів і вправ, тим яскравіше виявляється їх стимулюючий вплив на фізичний розвиток дітей.

Сьогодні вельми нелегко залучити учнів до регулярних занять фізичною культурою і спортом. Вочевидь і те, що старі підходи до даної проблеми, засновані на примушуванні, безповоротно пішли в минуле, а пошуком найбільш сильних мотиваційно-ціннісних станів дітей займається цілий ряд учених.

Зі вступом до школи рухова активність дітей зменшується на 50 відсотків, що викликає погіршення здоров'я, швидку стомлюваність протягом навчального дня, зниження рівня фізичної і розумової працездатності.

Негативне відношення до уроків фізичної культури виразили більше 80 відсотків учнів старших класів нашої країни. Ці дані збігаються з думкою американських вчених, які встановили, що 84,6 відсотків школярів США займаються фізичними вправами за межами шкільного закладу . Результатом негативного відношення до уроків фізкультури явився низький рівень фізичного розвитку і високий відсоток захворюваності дітей і підлітків.

У школярів середньодобові показники рухової активності на 40-50 відсотків нижче за вікову потребу в русі. За даними НДІ фізіології дітей і підлітків АПН України, у школярів, що схильні впливу гіподинамії, у 3-5 разів вище захворюваність верхніх дихальних шляхів, у них спостерігається також відставання в формуванні моторики (зниження прудкості, сили, витривалості), затримка розвитку вегетативних функцій.

Дослідження деяких учених показали, що спонтанна рухова активність і організовані заняття фізичною культурою у школі не можуть забезпечити добовий об'єм рухів, необхідний школяру, що нормально розвивається, і те, що урок фізичного виховання компенсує в середньому лише 11 відсотків необхідного добового об'єму рухів. Встановлено, що для збереження здоров'я і нормального розвитку дівчаток середнього шкільного віку вистачає 4-8 годин в тиждень інтенсивного фізичного навантаження, а для хлопчиків того ж віку — 7-12 годин.

Результати проведених досліджень показують, що школярі з малою руховою активністю мають підвищений рівень захворюваності внаслідок зниження функціональних можливостей і імунітету свого організму. Положення в даний час таке: 43 відсотки учнів страждають різними хронічними захворюваннями, 63 відсотки мають порушення постави, 22 відсотки мають передумови гіпертонічної хвороби; число дітей з порушенням постави за 8 років навчання у школі зростає в 3 рази; до закінчення 11-го класу у 45 відсотків дітей погіршується зір.

Таким чином, три шкільні уроки фізичної культури в тиждень не компенсують дефіциту рухової активності дітей і підлітків. Вони не в змозі сформувати у учнів ні потреби, ні звички у фізичному самовдосконаленні і, зрештою, не в змозі вирішити ті завдання, які ставляться перед шкільною фізичною культурою на сучасному етапі.

Дія фізичних навантажень і загартовуючих чинників на організм школярів під час таких уроків фізичної культури в цілому відносно невелика. Сумарне навантаження трьох уроків в тиждень складає не більш десятої долі потрібної школяреві рухової активності. Ще менше гартуюча дія уроків. Отже, аби використовувати уроки фізичної культури в цілях сприяння зміцненню здоров'я і фізичного розвитку школярів, вчитель повинен шукати резерви і мати на увазі не лише пряму дію фізичних навантажень уроку і його загартовуючого чинника на організм учнів, але і повідомлення ним необхідних знань, вироблення практичних навичок гігієнічно правильної побудови самостійних занять фізичними вправами з використанням гартуючих засобів.

ВИСНОВКИ


Головне завдання методики організації і проведення уроків фізичної культури у V-VII класах загальноосвітньої школи – викладення правил і умов, що ґрунтуються на них для того, щоб озброїти вчителя фізичної культури знаннями, які необхідні для вирішення педагогічних завдань що виникають у процесі навчання.

Як опанувати педагогічною майстерністю? Як забезпечити фізичну підготовленість і вирішити виховні завдання? Як будувати і проводити заняття, аби добитися найбільш позитивних результатів у формуванні особи, зміцненні здоров'я, поліпшенні фізичного розвитку, вдосконаленні рухових здібностей учнів, у досягненні бажаних спортивних результатів? Ці питання завжди хвилюють, змушують шукати, пробувати, і накопичувати у своєму досвідові.

Одна з основних умов , що дозволяють дати відповідь на ці питання – безперервне самовдосконалення в опануванні методикою фізичного виховання, розвиток здібності до аналітичного мислення, постійна самоосвіта і залучення до самостійних занять своїх учнів.

У цій роботі я хотів поділитися своїми напрацюваннями, знахідками і прийомами з даної тематики. Вчитель фізичної культури, як і будь-який інший педагог, що розуміється на значенні занять фізичними вправами, їх ролі у повсякденному житті людини, повинен досконало володіти методикою їх викладання і застосування. Керувати колективом учнів, вирішувати освітні завдання і здійснювати виховний вплив у процесі організації і проведення занять – справа не проста така, що вимагає підготовки і досвіду.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Ашмарін Б.А. Теорія і методика фізичного виховання. Б.А. Ашмарін – М.: Освіта, 1990. - 287 с.

  2. Богданов Г.П. Уроки фізичної культури в IV-VI класах. Г.П. Богданов – М.: Освіта, 1979.-192с

  3. Кузнецова З.І. Фізична культура в школі. Методика уроків в IV-VIII класах. З.І. Кузнецова – М., «Просвещение», 1972. - 350 с.

  4. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. М.М. Линець — Львів: Штабар, 1997.— 207 с.

  5. Линець М.М. Витривалість, здоров’я, працездатність. М.М. Линець, Г.М. Андрієнко — Львів, 1993.— 131 с.

  6. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для институтов физ. Культуры. Л.П. Матвеев — М.: ФиС, 1991.— 543 с.

  7. Мейксон Г.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре. Г.Б. Мейксон, Е.Б. Шаулин — М., 1986.

  8. Определение физической подготовленности школьников /Под. ред. Б.В.Сермеева. Б.В. Сермеев — М.: Педагогика, 1973.— 104 с.

  9. Тер-Ованесян А.А. Обучение в спорте. А.А. Тер-Ованесян, И.А. Тер-Ованесян — М.: ФиС, 1993.— С. 181.

  10. Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов. В.П. Филин — М.: ФиС, 1974.— 232 с.

  11. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів. Б.М. Шиян — Львів: ЛОНМІО, 1996.— 232 с.

  12. Шиян Б.М. Теорія фізичного виховання. Б.М. Шиян, В.Г. Папуша — Тернопіль: Збруч, 2000.— 183 с.

  13. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2. Б.М. Шиян - Тернопіль:Навчальна Книга - Богдан, 2002.-248с

  14. Шлемин А.М. Один из эффективных методов . А.М. Шлемин. Физическая культура в школе. - 1981.- № 11.- С. 27-29.

1 Наказ МОЗ України, МОН України № 518/674 від 20.07.09 року. Додаток 4 до Положення про медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка