Особливості роботи з дітьми, схильними до девіантної поведінки



Скачати 96.91 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір96.91 Kb.
Особливості роботи з дітьми, схильними до девіантної поведінки.

Улятовська Н.Л., практичний психолог Київської санаторної загальноосвітньої

школи–інтернату №21 І-ІІ ступенів Оболонського району.

Підлітків, поведінка яких відхиляється від прийнятих у суспільстві правил, норм поведінки, називають важкими або важковиховуваними.

Важковиховуваність підлітка, недотримання ним норм і правил, встановлених у суспільстві, в науці розглядають через явище, яке називається девіація. Девіація включає в себе девіантну, делінквентну і кримінальну поведінку.

Девіантна поведінка – один з видів поведінки, яка відхиляється від норми, пов’язаний з порушенням відповідних віку соціальних норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин ( сімейних, шкільних ) і малих статево-вікових соціальних груп. Цей тип поведінки можна назвати антидисциплінарним.

Типовими проявами девіантної поведінки є ситуаційно обумовлені дитячі та підліткові поведінкові реакції, такі як: демонстрація, агресія, виклик, свавільне і систематичне відхилення від навчання та праці; систематичні уходи з дому і бродяжництво, п’янство і алкоголізм дітей та підлітків; рання наркотизація і пов’язані з нею асоціальні дії; анти суспільні дії сексуального характеру, спроби суїциду.

Сьогодні піде мова саме про систематичні уходи з дому і бродяжництво.

Психіатри, що досліджували проблеми втеч ( як у дітей, так і в підлітків), виділяють кілька основних механізмів бродяжництва неповнолітніх. Найголовніший з них – так звана сенсорна жага , тобто потреба у різноманітті нових і яскравих враженнях. Таким дітям хочеться побільше отримати нову інформацію, якщо вона не достатньо надається, вони тікають з дому, бродяжничають і, лише подорослішавши, заспокоюються і іноді використовують набутий досвід у мандрівках для створення яскравих і зовні правдоподібних історій.

Романтична пристрасть до пригод теж приводить багатьох дітей до бродяжництва. Ці діти інфантильні, нестримні фантазери, любителі пригод. Вони й самі захоплюються грою, гублячи почуття міри та реальності, відповідальності перед ближніми, і здатні заманити інших, більш слабких і навіюваних дітей. В школі і вдома їм нудно, але визначити свої інтереси вони не можуть. Деякі з цих дітей, безцільно тиняючись по вулицях, досить швидко опиняються в одній компанії з п’яницями, злочинцями і самі починають красти, курити, пити, хуліганити. Діти з неблагонадійних сімей втікають з дому неодноразово. Ці види бродяжництва є результатом педагогічної запущеності. Важливо вчасно зрозуміти таких дітей і підлітків, приділити їм свій час, відчути від безглуздої пристрасті, створити афективно-насичену соціально-позитивну домінанту (хобі). Якщо ж пристрасть до бродяжництва – відображення глибокого порушення потягу внаслідок органічного захворювання головного мозку, шизофренії, епілепсії, психопатії та ін., то ніколи не уникнути втручання психіатра та спеціального лікування.

Існують також підлітки в яких бродяжництво увійшло випадково у звичку при відсутності хворобливої схильності. До них відносяться діти, які рано познайомилися з вуличним життям. Щоб з’ясувати причини таких випадків, необхідна тісна співпраця соціального педагога, психолога, класного керівника, служби в справах дітей та ін.

Часто зустрічаються діти, у яких ведучим механізмом бродяжництва є реакції протесту проти несправедливого, на думку підлітка, ставлення до нього зі сторони старших чи однолітків. В результаті дитина тікає з дому, зі школи. Такі реакції протесту можуть, закріпившись, часто повторюватись уже відповіддю на незначно зауваження, докори, вимоги. Вони стають похмурими, недоброзичливими, примхливими. В деяких підлітків розвивається надмірна підозрілість, загострене сприйняття будь-якої справедливості...Тобто, під впливом довготривалих психотравмуючих ситуацій і загостреного переживання реальних неприємностей ( частіше вигаданих), несправедливостей поступово змінюється характер, порушується спілкування, деформується особистість.

Таким дітям не завжди вдається допомогти, цьому сприяють ряд причин: невчасне лікування, неможливість корекції всіх психотравмуючих умов у сім’ї та в школі, продовження алкоголізму батьків та ін. Тоді “важка” поведінка дітей ще більш посилюється, з’являється агресивність і конфліктність. Втечі перестають бути більш чи менш ізольованим симптомом і відходять на задній план, виявляючись все менш і менш зрозумілими психічно, мотивованими і більше не пов’язуються з неблагоприємними ситуаціями. Поступово наступає глобальна зміна особистості людини, в багатьох випадках вже (незворотна) безповоротна.

В практиці нашої країни зустрічаються втікачі, у яких ведучим механізмом є реакція емансипації, яка характерна для підліткового віку. Коротко цей феномен можна охарактеризувати як сильне прагнення до автономності, віддалення від сім’ї дорослих звільниться від опіки. Цю волю чи ілюзію волі дає вулиця. Приводом для першої втечі нерідко стає сварка, вірніше зіткнення з батьками чи педагогами. Але не страх перед ними, а жага звільнення від надзору, надоїдливого режиму, занудливого способу життя підштовхує до втеч.

Емансипаційні втечі часто здійснюються з одним-двома друзями або вони з’являються вже в процесі втечі. Дослідження показують, що підлітки бажають проводити вільний час, в першу чергу, з однолітками, друзями, подружками, а останні в цьому списку педагоги і батьки. Але в проблемних ситуаціях неповнолітні звертаються до батьків та друзів, залежно від ситуації. Це нормальна тенденція поведінки.



Демонстративні втечі можна сплутати з реакцією протесту, оскільки вони є наслідком реакції опозиції. Їх відрізняє суттєва ознака: при демонстративних втечах діти втікають недалеко або в ті місця, де сподіваються бути побаченими, спійманими і поверненими. Під час втечі поводяться так, щоб звернути увагу навколишніх на себе. Основна причина таких втеч – прагнення привернути до себе особливе положення, відношення близьких чи привернути їхню увагу, втрачену чи послаблену з-за певних причин. Іноді підліток вимагає не тільки уваги, а якихось переваг, виконання певних бажань, благ, особливо тих, що дозволять йому піднестись в очах однолітків.

Ще для підліткового віку характерна реакція групування пов’язана з яскраво вираженими прагненням до групування з однолітками. Групи можуть мати жорстку структуру або бути аморфними. Перше характерно для груп кримінальної спрямованості і для одностатевих чоловічих груп; друге більш характерно некримінальних груп і для різностатевих груп. Як мінімум, є дві причини, що спричиняють проблеми виходу з групи. Перша – при жорсткій структурі групі вихід повинен бути санкціонованим, дозволеним лідером. Несанкціонований вихід карається, і нерідко досить жорстоко. Друга причина більш важлива і розповсюджена – має глибокий внутрішньоособистий характер. Дослідження показують, що у більшості “важких” дітей і підлітків блокована одна з фундаментальних потреб людини – потреба в повазі, прийнятті і любові. Вона входить в “п’ятірку” базових потреб, поряд з фізіологічними (харчі, напої, сон та ін.) проблеми та потребою у безпеці. Школа чи сім’я, в якій блокується можливість задоволення потреб у дитини в прийнятті та повазі, “виштовхує” її на вулицю, там він шукає і в результаті іноді довгих пошуків знаходять ту групу, в якій ця потреба може бути задоволена. Саме психологічним конфліктом перебування дитини, підлітка в такій групі пояснюється те, чому зазнають краху багато чисельні спроби батьків, школи, міліції силою вирвати дитину з цієї групи. Вихід є. Але пов’язаний він не з силовими діями, а з психологічним та педагогічними зусиллями по формуванню й включення підлітка в таку неформальну групу просоціального спрямування , в якій би вищеназвана потреба була б реалізована.

Ще хочеться розглянути один вид втеч – імпульсивні. Вони виникають у відповідь на стресову, загрожуючи ситуацію. Якщо підліток боїться покарання за якийсь проступок, він намагається уникнути його. В таких випадках втечі в основному здійснюються однією дитиною, він залишається в межах міста, ночує на горищі і в підвалах. Надалі цей поведінковий стереотип може закріплюватись і повторюватися при наступних проблемних ситуаціях. Умови виховання є надмірно строгими, по типу домінуючої гіперпротекції.

Феномен під назвою дромоманія (від грецьких слів: манія – пристрасний потяг, дромос – шлях, дорога) пов’язаний з міцним, навіть хворобливим, потягом до мандрівок. Ці втечі починаються з раптових і безпричинних змін настрою ( “нудьга”, “туга”). Виникає немотивований потяг до змін обстановки, в дальні місця. Діти втікають без супутників, або заводять їх випадково. Під час втечі раптом з’являється бажання повернутися додому – повертаються вимучені, слухняні, занадто велика настирливість при розпитуванні може підштовхнути на нову втечу.

В таких неповнолітніх під час втеч часто різко знижується апетит, сплять менше звичайного, весь час знаходяться в якомусь незвичайному, згвинченому стані.

Підведемо підсумки: можна визначити мотив втечі підлітка з дому чи школи і розпочати відповідно до причин уходу роботу з учнем, але акцентувати увагу необхідно на задоволення базових потреб дитини.

У роботі з дітьми, схильними до девіантної поведінки варто використовувати такі принципи:

- зацікавлення можливістю само реалізуватися в певному виді діяльності;

- створення «групи підтримки» дитині;

- розвиток позитивних якостей учня та позитивного соціального досвіду;

- органічне поєднання поваги до вихованця з існуючою системою вимог;

- тісна взаємодія всіх дорослих, що займаються вихованням підлітка;

- індивідуальний підхід до учня;

- гуманне, об’єктивне ставлення до дитини у процесі її перевиховання;



- встановлення емоційного зв’язку зі значущим дорослим;

12 основних кроків профілактично-корекційного впливу на учнів з відхиленнями у поведінці:

  1. Включення підлітка в творчу роботу: гурток, спортивна секція, предметний факультатив, туристичний клуб.

  2. Задоволення потреб в нових емоційних враженнях.

  3. Зміцнення зв'язку з класним колективом.

  4. Постійна мотивація навчання і надання допомоги у визначенні та подоланні труднощів у навчанні: додаткові заняття по предметам відстаючим учням…

  5. Методична допомога сім'ї в організації виховного процесу.

  6. Організація успіху в навчанні, праці, підкріплення старань похвалою.

  7. Розширення кола завдань при участі дитини у спільному житті класу.

  8. Прояв уваги та довіри до підлітка: формування близьких взаємин…

  9. Шанобливе відношення до учня, сприйняття як дорослого, незалежного, допомога в індивідуалізації.

  10. Проведення індивідуального аналізу конфліктних ситуацій, бесід з психологом, класним керівником, педагогами…

  11. Відокремлення “негативного” підлітка від “негативного” оточення.

  12. Ознайомлення дитини з правами, обов'язками та відповідальністю: закони України, Конституція…

Що може зробити вчитель з метою попередженню відхилень у поведінці підлітків.

  1. Виявлення у підлітків якостей, здібностей, умінь, які можуть отримати позитивну оцінку в колективі, і їх розвиток.

  2. Залучати підлітка до колективної роботи, періодична звітність його перед колективом і оцінка колективом його успіхів.

  3. Надання допомоги підлітку для відновлення його дружніх відносин в школі та поза нею.

  4. Систематичне заохочення за успіхи.

  5. Поступове привчання до правильного відношення до критики.

  6. Доручення підлітку не завжди цікавих справ для нього, але необхідних для колективу.

  7. Естетичне виховання при особливій увазі до естетики одягу та поведінки.

  8. Навчання правильній самооцінці особистості та вчинків, здійснення допомоги при самовихованні.

  9. Поступове залучення підлітка до керівництва колективною роботою.

  10. Систематичне здійснення допомоги підлітку в навчальній та іншій роботі, в спілкуванні з ровесниками.

  11. Залучення підлітка до участі в добрих справах по відношенню до ровесників, молодших, хворих та людей похилого віку.

  12. Направлення на психоневрологічне обстеження, лікування нервових, психічних, соматичних відхилень.

Рекомендована література:

  1. Дубровина И.В.,Акимова М.К. и др.Рабочая книга школьного психолога .-М.: Просвещение, 1991.- 303 с.

  2. Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированными школьниками. – Киев, 1997.

  3. Канішевська Л.В. Педагогічні основи виховання соціальної зрілості учнів старших класів шкіл-інтернатів для дітей-сиріт. — Київ, 1998

  4. Подмазін. Як допомогти підлітку з «важким» характером. / Шкільний світ № 13-14 (45-46), липень 1999.

  5. Раттер М. Помощь трудным детям. / Общ. Ред. А.С. Спиваковской.– Москва, 1987.

  6. Канішевська Л.В. Основи формування гуманних відносин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів. – Київ, 1997.

  7. Кобзар Б.С., Постовойтов Є.П. Специфіка позаурочної виховної роботи з учнями шкіл-інтернатів для дітей-сиріт. – Київ, 1997.

  8. Автономов П.П., Жогло Л.В. Діти вулиці: проблеми та профілактика / Практична психологія та соціальна робота № 8, 1998.

  9. Личко Е.А. Типы акцентуаций характера и патологий у подростков. – М.: ООО АПРЕЛЬ ПРЕСС, ЭКСМО- Пресс, 1999.

  10. Милютина, Максимова Основы детской патопсихологии *
  11. Суїцидальна поведінка. Психологічний аналіз і профілактика. (Методичні рекомендації для практичних психологів та соціальних педагогів). / Авт.-упор. В.М.Прийменко. — К.: КМПУ імені Б.Д.Грінченка, 2005.



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка