Особливості виховної роботи з важковиховуваними дітьми план Поняття важковиховуваності у сучасній психолого-педагогічній літературі



Сторінка1/5
Дата конвертації08.03.2016
Розмір0.77 Mb.
  1   2   3   4   5
ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ З 

ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ ДІТЬМИ

План

1. Поняття важковиховуваності у сучасній психолого-педагогічній літературі.

2. Причини девіантної поведінки неповнолітніх.

3. Педагогічна профілактика девіантної поведінки:

3.1. Сутність профілактики правопорушень неповнолітніх.

3.2. Використання можливостей педагогічної діагностики у профілактичній роботі.

3.3. Особливості педагогічного керівництва в роботі з важковиховуваними учнями.

4. Методика організації роботи з важковиховуваними.

1. Поняття важковиховуваності у сучасній психолого-педагогічній літературі

Термін "важковиховуваність" пройшов ряд перетворень. Ще у першій половині XIX ст. "важкими" вважали лише дітей з різко вираженими фізичними вадами: сліпих, глухих, глухонімих тощо. Частіше використовували термін "важке дитинство", "морально-дефективний", "бездоглядність".

У загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних відносяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігаються неорганізованість, недисциплінованість, хуліганство, правопорушення, опір виховним впливам. Процес виховання являє собою складну взаємодію вихователів та вихованців, основану на взаєморозумінні та позитивних взаємостосунках. Послаблення виховного впливу здебільшого призводить до посилення негативних впливів оточуючого середовища.

У результаті знижується рівень вихованості дитини, виникає та закріплюється стан її невихованості, педагогічної занедбаності. Якщо взаємодія та позитивні взаємостосунки у системі "вихователь - вихованці" не відновлюється, педагогічна занедбаність може перерости у соціальну, тобто від непокори щодо педагога дитина переходить до порушення норм та вимог суспільства. Дитина, підліток, що не піддається, або важко піддається вихованню, стає важким у виховному відношенні, важковиховуваним.

Стосовно учнів, що відстають у навчанні, постійно порушують дисципліну на уроках, на перервах, виявляють негативізм, конфліктують з однолітками та вчителями, скоюють негативні вчинки та правопорушення, 

В. О. Сухомлинський вжив поняття "важкий".

П. П. Блонський у книзі "Трудные школьники" пише, що поняття "важкий учень" можна вживати і в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. З об'єктивного погляду важкий учень - такий, з яким учителю обтяжливо займатися, який вимагає від учителя багато роботи. П. П. Блонський, аналізуючи типологію "важких", виділяє невстигаючих, дезорганізаторів, лінивих, одинаків у сім'ї, психічно нерозвинутих дітей (в основу типології закладені провідні причини важковиховуваності дитини).

В. М. М'ясищев доводив, що "трудність" - поняття умовне, не становить стійкої, невід'ємної якості особистості і виявляється у певних ситуаціях, викликаних зовнішніми обставинами і особистими особливостями дитини, причому особисті особливості в кожен даний момент визначаються усією історією попереднього розвитку дитини.

Особливий аспект проблеми важких полягає в тому, що не лише з ними важко, але й і їм важко через невлаштованість життя, непідготовленість до нього. А.С. Макаренко підкреслював, що людина погана лише через те, що знаходиться в поганій соціальній структурі, поганих умовах. А польський педагог Я. Корчак писав, що дитина недисциплінована і зла тому, що страждає.

Термін "важкий", "важковиховуваний", "учень з відхиленнями у поведінці" вживають найчастіше як синоніми, їх використовують, як правило, для характеристики учнів з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

Відхилення в поведінці людини - це такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, членом якого вона є.

Виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (аморальну), правових (протиправну), медичних (поведінку хворої людини) та інших норм. Відхилення у поведінці неповнолітніх призводить до важковиховуваності.

Динаміка розвитку відхилень у поведінці педагогічно та соціально занедбані підлітки; важковиховувані; підлітки-правопорушники; неповнолітні злочинці.

Педагогічно занедбані - це переважно фізично та психічно здорові підлітки, які стали важкими через неправильне виховання чи відсутність його протягом тривалого часу. Специфічною особливістю цих дітей є прагнення задовольнити свої бажання, не зважаючи на вимоги оточуючих, колективу. Відхилення від моральної норми набувають у них стійкого характеру.

Підлітки-правопорушники - це важковиховувані, педагогічно занедбані підлітки, які скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хуліганства тощо), порушують адміністративні та інші норми, стоять на обліку в органах у справах неповнолітніх.

Неповнолітні злочинці - важковиховувані, педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми і направляються судом до виховно-трудових колоній.

Для педагогічної профілактики доцільно розрізняти проступок у вигляді прогулів, бійок, паління, вживання алкоголю, проявів грубощів, нечесності, лінощів, жорстокості, систематичних порушень дисципліни, норм моралі.

Правопорушення - дрібні крадіжки, хуліганство, порушення адміністративних та правових норм.



^ Злочини - порушення норм кримінального кодексу.

Особливо важливо в умовах школи розмежовувати порушення дисципліни з проступком. Тому важливо визначити не лише об'єкт, на який спрямоване порушення підлітка, а й почуття, які призвели до цього порушення. Докази провини повинні мати форму зловмисності, необережності, недбайливості. Педагог не може припускатися суто емоційної оцінки вчинку (а не моральної чи правової), повинен прагнути до об'єктивності.

Поняття девіантна поведінка походить від лат. - відхилення і позначає в психології та педагогіці поведінку, що відхиляється. Таким чином, девіантність - це характеристика поведінки, що знаходиться на межі між правовідповідальністю і кримінальністю (делінквентністю). Делінквент - від латинського слова - правопорушник, злочинець, заколотник. Безсумнівно, ця межа надзвичайно тонка і найчастіше визначається випадковістю, оскільки спосіб життя і спрямованість учинків підлітка з девіантною поведінкою такі, що він у будь-який момент може бути названий суспільством як делінквент.

Аналіз психолого-педагогічної літератури не дозволяє знайти якого-небудь єдиного, загальновизнаного підходу до визначення підліткової девіантності. Тому немає і єдиного розуміння щодо діагностичних критеріїв, корекції поведінки й особистісного розвитку підлітків. Кожний з наявних підходів має свої підстави, власну логіку.

Найбільш узагальненим виглядає поділ підлітків з девіантною поведінкою на дві категорії. По-перше, це діти з так званими "соціалізованими формами" антигромадської поведінки. Для них не характерні емоційні розлади, вони легко пристосовуються до соціальних норм тих антигромадських груп (друзів, родичів), до яких вони належать. Свою антигромадську спрямованість ці підлітки не демонструють явно, розуміючи, що це спричинить негативні наслідки. Однак час від часу девіантна поведінка може проявлятися, будучи при цьому повною несподіванкою для оточуючих. Таким дітям властиві розвинений інтелект, достатньо розвинута рефлексивність і при цьому низький рівень моральної свідомості. їх вирізняє вміння маніпулювати оточуючими і почуття міри в цій діяльності.

По-друге, це діти з асоціальною, агресивною, антигромадською поведінкою. В них, як правило, погані відносини з однолітками і зі своєю родиною. Підлітки, що відносяться до цієї категорії мають значні емоційні розлади, які виявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості і мстивості. Отже, це один з можливих підходів до диференціації важковиховуваних підлітків.

В.М. Воробйов, Н.Л. Коновалова розглядають типи важковиховуваних учнів залежно від форм шкільної дезадаптації. Перша форма названа ними "деприваційною". У цьому контексті поняття "депривація", на відміну від традиційного розуміння (позбавлення, ненадання відповідних умов), розглядається як нездатність особистості побачити в реальній ситуації власну психологічну проблему. Певно, причиною такого "безпроблемного" розвитку особистості може бути не тільки справжня депривація (позбавлення материнської турботи та любові), але й гіперопіка (батьки вчасно не "передають" дитині відповідальність за її долю). У результаті діти не мають досвіду нормальної психологічної адаптації, не актуалізується потреба до пізнання. Таким чином, шкільні проблеми цих учнів будуть скоріше проблемами вчителів, батьків, а не їхніми власними психологічними проблемами.

Друга форма дезадаптації має невротичну природу. Причина порушень у цьому випадку - непродуктивність процесів адаптації. Це означає, що хоча учні усвідомлюють власні проблеми, вони залишаються нерозв'язаними і тому на підсвідомому рівні ці діти вдаються до їх витіснення, придушення як психологічного захисту.

Третя форма "психопатична". У випадках таких порушень,- проблеми, що виникають, розв'язуються дитиною неправильно, тому в результаті особистість не тільки не збагачується, а, навпаки, набуває неадаптивних стратегій і тактик поведінки в нових проблемних ситуаціях. До таких неадаптивних стратегій можна віднести, наприклад, демонстративні втечі з дому, вибіркову неуспішність як протест проти конкретного вчителя тощо.

Н.Ю. Максимова й Е.Л. Мілютіна побудували типологію соціально неадаптованої поведінки підлітків залежно від різних детермінант дезадаптації:



^ 1 тип - підлітки, що чинять опір педагогічним впливам через недостатню сформованість особистості, низький рівень розвитку моральних уявлень і соціально схвалюваних навичок поведінки (педагогічна занедбаність);

^ 2 тип - підлітки, опір педагогічним, впливам яких, зумовлюється особистісними і психофізіологічними особливостями: акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю;

^ 3 тип - підлітки, чий опір педагогам чи батькам викликаний невмілими виховними впливами (помилкова чи ситуативна важковиховуваність);

4 тип - власне важковиховувані, у яких опір педагогічним впливам викликаний сформованими механізмами психологічного захисту.

Педагогу з метою правильного обрання стратегії корекційної робота необхідно орієнтуватися у формах відхилень у поведінці. На основі систематизації досліджень ми виділяємо такі типи важковиховуваних:

1. Пасивно-позитивний, або ж конфліктно-ситуативний з переважною позитивною спрямованістю.

2. Байдуже-нестійкий, або ж неврівноважено-ситуативний з незначною негативною спрямованістю.

3. Пасивно-негативний, або ж нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю.

4. Активно-негативний, або ж стійкий з негативною спрямованістю.

Отже, за основу береться спрямованість особистості

Формування особистості першого типу відбувається в позитивному середовищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в галузі потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба в праці. Є незначно спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально-корисні інтереси, хоч правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звичка до безцільного проведення вільного часу виражена слабко. Має місце середній рівень розумової діяльності і самоорганізації. Ставлення до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно вони прийняті колективом класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків.

Правопорушення для них - випадкове явище, яке стало можливим через випадкову ситуацію. Такі підлітки гірко каються у скоєному. Для них достатньо докірливих бесід, допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Не варто поспішати ставити їх на облік до інспекції у справах неповнолітніх чи викликати на комісію. Корисний постійний контакт з батьками. Такі діти вимагають ненав'язливого, незримого, але постійного контролю.

^ Другий тип важковиховуваних підлітків характеризується тим, що вони виховувались у середовищі з незначними відхиленнями. У галузі матеріальних потреб - бажання йти в ногу з модою. Відзначаються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва. Інколи служать мішенню для шкільних рекетирів-здирників. Аморальні елементи свідомості і поведінки незначно виражені. У них середня працездатність, знижений інтерес до навчання. Вони важко уживаються в групі, терплять образи, їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля приводять неповнолітніх цього типу до компанії з негативною спрямованістю, де їм відводять ролі виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних учинків. Без особливих умовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це є засобом матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливості розвинути професійні навички.

Таких підлітків (як і першого типу) ми називаємо групою ризику. Вони потребують постійного контролю і допомоги у виборі діяльності, особливо трудової. Нагляду - де, коли, і з ким проводить час підліток. Щодо них слід тактовно коригувати взаємостосунки з класом на користь підлітка, допомагати батькам у вихованні.



^ Підлітки третього типу формуються в несприятливому середовищі. У них примітивні матеріальні потреби, вони схильні до вживання не лише тютюну, а й спиртових напоїв. Виражена схильність до самостійності, вони агресивні, полюбляють бійки, наслідують негативні звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією: брехливі, недоброзичливі, заздрісні. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не здійснюючи своїх установок і ціннісних орієнтацій. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різних правопорушень. Дотримуються принципу "постою сам за себе". Ці неповнолітні, як правило, стоять на обліку. Водночас вони виявляють високу трудову активність. З них бувають добрі керівники трудових учнівських підрозділів. У трудовій діяльності вбачають шлях до самоствердження, можливість заробляти гроші.

Таких підлітків слід залучати в першу чергу до трудової госпрозрахункової діяльності. Потрібна постійна робота з батьками, які переважно негативно впливають на підлітка. Намагатися виявляти до підлітка чуйність та увагу. Обов'язково залучити його до занять з метою подолання наркогенних звичок: аутотренінг, навчання прийомів самовдосконалення, проведення духовних бесід.



^ Підлітки четвертого типу формуються переважно у вкрай несприятливому середовищі. У них переважають примітивні негативні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними установками та переконаннями. Як правило, вони невстигаючі-другорічники. Цілеспрямовано негативно впливають на колектив. Крадіжки - їхні переважаючі правопорушення. Як правило, це лідери груп, навколо яких групуються підлітки протиправної спрямованості. Стоять на обліку.

Такі підлітки потребують жорсткого контролю з, боку педагогічного колективу. їх слід працевлаштувати.

Звичайно, цей поділ дещо умовний. "Чисті" типи зустрічаються рідко. Найхарактернішими є кілька з них. Педагогічний аналіз поведінки важковиховуваних підлітків передбачає з'ясування характеру проступку:

- навмисний чи ненавмисний, через необачність;

- неусвідомлення засобів досягнення мети (боротьба за справедливе насильницькими методами);

- випадковий збіг обставин.




^ 2. Причини девіантної поведінки неповнолітніх

Сьогодні неможливо розв'язувати проблеми виховання, не враховуючи загального соціального тла. Негативні соціально-економічні та політичні процеси, які відбуваються в суспільстві, тяжко вразили і навчальні заклади, гострота проблем злочинності і правопорушень серед учнів посилюється. Причин чимало: погіршення криміногенної обстановки в умовах кризових явищ в економіці, падіння виробництва, порушення колишніх виробничих та людських стосунків, гострий дефіцит та низька якість промислових товарів, продуктів харчування, дедалі зростаюча активність ділків тіньової економіки, незаконна спекуляція, шахрайство, підпільний бізнес, азартні ігри тощо. Прискореними темпами триває майнове розшарування населення. Освіта перебуває в жебрацькому стані. 

Статистика викликає тривогу та занепокоєність. За останні 10 років удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч підлітків стоять на обліку в правоохоронних органах. Питома вага юних правопорушників складає 25% проти 13% 10 років тому.

На основі особливостей соціального розвитку в сучасних умовах спробуємо виділити ситуації із зниженим виховним потенціалом, за яких збільшується вірогідність відхилень у поведінці учнів, коли з'являється ризик переходу незначних порушень дисципліни у серйозні правопорушення підлітків.

Створення типової соціальної ситуації розвитку дитини розкрив ще Л.С. Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періоду створюються зовсім своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині і неповторні відносини, стосунки між дитиною та оточуючою дійсністю, перш за все соціальною. Це відношення ми називаємо соціальною ситуацією розвитку в даному віці. Соціальна ситуація розвитку являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що проходять у розвитку протягом даного періоду.

Тому суттєвим у визначенні причин правопорушень слід вважати динамічний зв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціальної ситуації розвитку учня, що впливає на соціальну адаптацію.

Соціальна адаптація - це процес активного пристосування індивіда (групи індивідів) до соціального середовища, який проявляється в забезпеченні умов, що сприяють реалізації потреб, інтересів, життєвої мети цього індивіда (чи групи).

Процес соціальної адаптації тісно пов'язаний з процесом соціалізації індивіда. Соціалізація означає суспільний процес поєднання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та інших) на основі навчання та виховання, засвоєння соціальних ролей, унаслідок чого людина перетворюється у члена сучасного їй суспільства.

Несоціалізованих людей немає. Асоціальна поведінка - результат упущень у ході соціалізації. Соціалізація, по суті, є самореалізацією індивіда у процесі його активно-трудової діяльності.

У даному випадку мова йде про соціальну дезадаптацію учнів, тобто таке пристосування їх до соціального середовища, за якого вони не можуть правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні, а тому набувають негативного соціального досвіду, що спричиняє їх подальші протиправні вчинки.

Необхідно відзначити, що девіантна поведінка спостерігається у підлітків частіше," ніж у інших вікових групах. Відомий психолог Л. С. Виготський головною причиною важковиховуваності вважав труднощі підліткового періоду з його інтенсивним анатомо-фізіологічним та психологічним розвитком, підвищеною збудливістю, вразливістю, неузгодженістю психологічних процесів. Проявляються вони у прагненні випробувати нові відчуття, у допитливості, цікавості, недостатній здатності прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії, у підвищеному бажанні незалежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які висуває до нього суспільство щодо виконання ним певних соціальних функцій, сам же він, у свою чергу, вважає, що не одержує від суспільства того, на що має право розраховувати. Подібний сплав біологічних та соціальних факторів, мотивацій утруднює соціальну адаптацію дітей та підлітків.

У загальній структурі соціальної дезадаптації, несприятливої ситуації розвитку чітко простежується група причин, які спричиняють девіантну поведінку неповнолітніх: соціально-економічні, психолого-педагогічні та медико-біологічні. Усі вони мають чітку тенденцію до загострення і поглиблення у сучасний період.

Соціально-економічні умови, які впливають на кримінальні відхилення у поведінці неповнолітніх:

-загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціальної справедливості, крах соціальних ілюзій, дегуманізація суспільства);

економічні (порушення і диспропорції у народному господарстві, плануванні і розподільчих відносинах, невдоволеність потреб молоді у модних предметах, засобах дозвілля);

-соціально-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, масове залучення жінок до виробництва і відчуження дитини від сім'ї, роз'єднання поколінь);

соціотехнічні (втрати від науково-технічного прогресу у вигляді міграційних процесів, що виходять з-під контролю, урбанізація, негативний вплив засобів масової інформації тощо);

-організаційно-управлінські (несвоєчасність прийняття і відсутність послідовності у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).

^ Психолого-педагогічні причини.

Психологічними причинами важковиховуваності підлітка можна вважати його неспроможність соціально прийнятним способом компенсувати свою непристосованість до соціального середовища, органічну ваду чи іншу дефективність, порушення нервової діяльності.

Із серйозними проблемами зустрічаються педагоги при вихованні підлітків з акцентуаціями характеру чи темпераменту: надмірною збудливістю, тривожністю, демонстративністю, педантичністю тощо. У зарубіжній літературі широко розповсюджений термін "делінквентна поведінка", яка характеризує психологічний нахил до правопорушень. Така поведінка вбачається у суперечності норм суспільства та оцінок поведінки в ближньому оточенні, заниженій самооцінці підлітків, у неблагополучних сімейних стосунках; у розходженні норм та оцінок різних груп; вживанні алкоголю, наркотиків (до цієї групи ще вживається термін "адиктивна поведінка"); відчуженні від дорослих і негативному самоствердженні, в наслідуванні окремих асоціальних типів.

Відхилення в поведінці дітей цілком обґрунтовано можуть бути пов'язані зі стилем сімейного виховання і взаєминами в родині. Д. Боумрик виділила параметри сімейного стилю (контроль, вимоги, засоби спілкування, емоційна підтримка), які "відповідають" за певні риси характеру дитини, пов'язані з відповідною поведінкою.

Отже, існує причинно-наслідковий зв'язок між стилями сімейного виховання і формуванням негативних форм поведінки дітей. Зокрема, висока агресивність найчастіше спостерігається в дітей з родин з такими типами виховання:

- "емоційне відкидання" (тип "Попелюшка", коли мінімальна увага до дитини поєднується з надмірністю заборон, суворістю вимог);

"гіпопротекція" (дитина полишена сама на себе, батьки не цікавляться нею, не контролюють її поведінки). Висока інтенсивність агресивності при стійкому почутті провини (тобто дитина переконана в тому, що вона є поганою людиною, постійно вчиняє щось недобре) відзначається в дітей з родин:

-з "жорстоким поводженням" (надмірно суворі покарання навіть за незначні порушення поведінки);

-з "домінуючою гіперпротекцією" (приділяють занадто багато уваги, позбавляють самостійності).

Негативізм у відносинах з оточуючими, дорослими, однолітками є результатом гіперпротекції, що потурає: приділяють велику увагу дитині, але тільки щодо задоволення її особистих потреб. Таким чином, навички соціалізації не формуються.

Стає очевидним, що найбільш значущим механізмом формування характерологічних рис дитини, відповідальних за самоконтроль і соціальну компетентність є механізм засвоєння засобів і навичок контролю, використовуваних батьками. Зрозуміло, ця залежність не завжди пряма, частіше вона опосередкована додатковими умовами і факторами: соціальними, економічними, інтелектуальним кліматом у родині, особливостями когнітивного і фізичного розвитку дитини.

А. Бандура і Р. Уолтерс, спираючись на проведене ними дослідження процесів, що сприяють соціалізації, вважають, що вирішальними для успішної соціалізації є: готовність дитини встановлювати залежні стосунки, ступінь розвитку сумління і сила мотивації до агресії. Саме ці складові відрізняють агресивних і ворожих дітей від добре адаптованих підлітків. Відповідно до цього на характер агресивної і ворожої поведінки дітей впливає:

наскільки сильно батьки карають і не приймають дитини;



- ступінь провокування і заохочення агресії;

- послідовність вимог виконання соціальних норм поведінки

Сім'я - відправний момент формування особистості, тому вона повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати ґрунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у розв'язання завдань соціалізації індивіда. Криміногенний вплив з боку сім'ї на особистість полягає в стихійному чи цілеспрямованому формуванні антигромадських якостей (в Україні 1,5 млн. алкоголіків, з них 230 тис. - жінки, щорічно 20 тис. дітей через пияцтво та алкоголізм залишаються без батьківської опіки; 49% сімей розривають щорічно шлюб; серед засуджених підлітків - 40% з неповних сімей).


  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка