Освіта для сталого розвитку. Історія виникнення та сутність проблематики сталого розвитку



Скачати 123.54 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір123.54 Kb.
ОСВІТА ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ. Історія виникнення та сутність проблематики сталого розвитку.
Проблема виживання й подальшого існування людства гостро постала вже у другій половині XX ст. Вона обумовлена багатьма чинниками. Зокрема, швидким вичерпанням природних ресурсів; екологічною кризою; несприятливою демографічною ситуацією; злиднями і голодом у багатьох регіонах світу; постійними конфліктами в суспільстві; війнами з використанням зброї масового знищення; небезпекою міжнародного тероризму тощо. Очевидною виявилася необхідність формування збалансованої моделі розвитку цивілізації, яка б була безпечною для навколишнього середовища. Спробою реалізації подібних уявлень виступає стратегія сталого розвитку, яка є на сьогодні провідною стратегією соціально-економічного розвитку людства загалом. Стратегія сталого розвитку стала результатом екологізації наукових знань, а також їхнього пристосування до соціально-економічних потреб людства, що розпочалися вже у 70-тих роках ХХ століття, коли були створені такі неурядові наукові організації з вивчення глобальних процесів на Землі як Міжнародна федерація інститутів перспективних досліджень, Римський клуб, Міжнародний інститут системного аналізу тощо.

Проведення у 1972 році у Стокгольмі Конференції ООН та створення Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) визначило процес включення міжнародного співтовариства на державному рівні у процес вирішення екологічних проблем. Почала розвиватися екологічна політика і дипломатія, право з навколишнього середовища та захисту природи тощо.

У 80-ті роки з’являються концепції екорозвитку, тобто розвитку без руйнування, сталого розвитку екосистем. 1980 р. – в доповіді «Стратегія збереження світу», що була підготовлена американськими вченими вперше було вжито термін «сталий розвиток». Авторами терміна були Єва Бальфур та Вессон. У цій доповіді йшлося про те, що шкода, яку людина завдає природі внаслідок розвитку своєї неконтрольованої діяльності, може бути невідворотною катастрофою для всього людства. Дедалі відчутнішою стає обмеженість природних ресурсів планети, а отже й об’єктивна необхідність коригувати масштаби їх використання, темпи світового економічного прогресу, неминуче пов’язаного з антропогенним тиском на природу.

1987 р. Доповідь Всесвітньої комісії з навколишнього середовища й розвитку (Комісія Брундтланд) - Спеціальна комісія ООН із довкілля та розвитку, яку очолював прем’єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брундтланд, у доповіді «Наше спільне майбутнє» вперше розкрила зміст нового поняття: «сталим» почали називати такий розвиток суспільства, що «задовольняє» потреби сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої життєві потреби. У російському варіанті цієї доповіді англійський термін sustainable development перекладений як «устойчивое развитие», в українському варіанті використовують два поняття «сталий розвиток» та «стійкий розвиток». Однак слово sustainable має кілька значень: «підтримуваний чи самопідтримуваний», «тривалий, безперервний», «підкріплюваний», «сталий, збалансований», «гармонійний». Вже у 80-ті роки ХХ століття також широко використовувалося близьке поняття «розвиток без руйнування» (development without destruction), а також «екорозвиток» (ecodevelopment) як екологічно прийнятний, врівноважений розвиток (зараз його використовують як синонім поняття «екозбалансований розвиток»).

Доповідь висунула завдання «примирити» навколишнє середовище й розвиток сучасного світового співтовариства [1]. Сталий розвиток характеризується багатьма соціальними, економічними, екологічними й культурними аспектами. Він припускає:



  1. Екологічно сталий розвиток. Його передумовами є: біологічна розмаїтість локальних, регіональних і глобальних екологічних систем; досить обмежена економічна діяльність у природному середовищі, що здійснюється з урахуванням обмеженості ресурсів і можливостей самовідновлення.

  2. Соціально справедливий розвиток. Сталий розвиток надає людям рівні можливості й права на досягнення відповідних життєвих умов, зберігаючи рівну міру відповідальності за рішення, що приймаються в їх країнах і глобальному співтоваристві.

  3. Інтелектуально й етично вільний розвиток. Сталий розвиток надає людям необмежені можливості для їхньої інтелектуальної активності, етичної зрілості, підтримки й процвітання культурної розмаїтості, збереження етичної наступності поколінь.

У червні 1992 року у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, на якій було прийнято рішення про зміну курсу розвитку світового співтовариства у напрямку його сталого розвитку («Програма 21»). Серед головних глобальних проблем, які були названі: зміна клімату в результаті викидів парникових газів, нестача прісної води та її забруднення, зникнення лісів та опустелювання, скорочення біорізноманіття, зростання численності населення та його міграція, необхідність знищення відходів, забруднення повітря, деградація ґрунтів та екосистем, хімічне та радіоактивне забруднення, урбанізація, вичерпання природних ресурсів, порушення біогеохімічних циклів, розповсюдження та поява нових захворювань тощо.

При збереженні стихійного розвитку цивілізації кожна із цих причин може привести до загибелі людства і біосфери в цілому. Людство зіткнулось із загостренням суперечності між зростанням власних потреб та можливостями біосфери їх задовольнити. Ці суперечності можливо подолати тільки переходом до такого цивілізаційного розвитку, який не руйнує своєї природної основи, гарантує можливості виживання та подальшого сталого розвитку.

Основним документом, прийнятим у підсумку роботи конференції, став «Порядок денний на XXI століття». Цей програмний документ ставить для всіх країн світу головну мету на майбутнє - просування шляхом сталого розвитку суспільства [2].

У главі 36 «Порядку денного на ХХІ століття» зазначено, що необхідною умовою реалізації концепції сталого розвитку є підвищення рівня розвитку освіти [2]. З’являється окреме поняття - «освіта для сталого розвитку»-- це сучасний підхід до організації навчального процесу, який включає інформування членів суспільства про основні проблеми сталого розвитку, формування світогляду, що базується на засадах сталості, переорієнтацію навчання з передачі знань на встановлення діалогу, орієнтацію на порушення та практичне розв’язання місцевих проблем.

Також у цьому документі («Порядку денного на ХХІ століття») визначені найважливіші завдання освіти для сталого розвитку:

- удосконалення базової шкільної освіти - утворене суспільство повинне бути відповідним чином інформовано в області стану й перспектив сталого розвитку. Нації з високим рівнем неграмотності й некваліфікованих трудових ресурсів мають занадто мало шансів і можливостей для майбутнього сталого розвитку;

- переорієнтація змісту й методів існуючої освіти на завдання сталого розвитку - йдеться про конструювання нової педагогічної системи, що інтегрує в деяку органічну цілісність проблеми навколишнього середовища, економіки й суспільства. Особливу увагу в змісті освіти треба приділяти практичним вмінням раціонально й екологічно правильно господарювати, підтримувати здоровий спосіб життя, брати активну участь у демократичному суспільстві й жити повноцінним сталим життям;

- розвиток суспільної думки й місцевих ініціатив - початковою умовою сталого навчання є забезпечення повної грамотності й прийнятного рівня екологічної свідомості широких верств населення;

- виховання [2].

У 1997 р. відбулася конференція в Кіото, на якій був підписаний документ (так званий Кіотський протокол), що передбачав формування ринкових механізмів регулювання викидів парникових газів щляхом торгівлі квотами.

Вперше питання про освіту для сталого розвитку на глобальному рівні було поставлено під час проведення в 2002 році Всесвітнього самміту зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі (Південна Африка). У червні, під час 4-го Підготовчого комітету до Всесвітнього самміту зі сталого розвитку (о. Балі, Індонезія) уряд Японії вперше висунув ідею про проведення Декади ООН по освіті в інтересах сталого розвитку (ДОУР). Всесвітня зустріч зі сталого розвитку дала змогу закласти важливий фундамент - визначити цілі, часові рамки і зобов’язання з широкого спектру питань, що покликані змінити життя людей у всіх регіонах світу. [4].

Провідною установою ДОСР призначена ЮНЕСКО. Основними цілями ДОСР визначені: інтеграція сталого розвитку у системи освіти на всіх рівнях; сприяння розвитку освіти як основи сталого суспільства; зміцнення міжнародного співробітництва для вироблення новаторської політики, програм і практики освіти для сталого розвитку.

23 травня 2003 р. в Києві (Київ-2003) міністри з навколишнього середовища 55 країн Європи, Південної Америки та Центральної Азії на 5-й конференції «Навколишнє середовище для Європи» прийняли Заяву міністрів навколишнього середовища країн ЄЕК ООН, де йдеться про рішення розробити регіональну Стратегію в галузі освіти для сталого розвитку.

20 лютого 2004 р. в Женеві на першій регіональній нараді з освіти в інтересах сталого розвитку було прийнято «Проект Стратегії освіти для сталого розвитку».

18 березня 2005 р. на зустрічі представників міністерств освіти та охорони довкілля країн-членів Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН), яка відбулася у м. Вільнюсі (Литовська Республіка) офіційно було проголошено відкриття ДОСР в Європі.

23 березня 2005 р. ЄЕК ООН видала документ «Стратегія освіти для сталого розвитку». В цьому документі вказано, що «освіту задля сталого розвитку слід розглядати в якості процесу, що охоплює всі елементи життєвої сфери. Слід добиватися його органічного включення в навчальні програми на всіх рівнях, включаючи професійну освіту, підготовку педагогів та безперервну освіту для фахівців та керівників» [3].

Суть прийнятої Стратегії полягає в декількох позиціях. Насамперед, це перехід освіти від простої передачі знань і навичок, необхідних для існування в сучасному суспільстві, до формування готовності діяти й жити в мало передбачуваному майбутньому світі, у швидко мінливих екологічних і соціально-економічних умовах.



2005-2015 рр. Декада ООН освіти в інтересах сталого розвитку – Україна, як член Європейської економічної комісії ООН, взяла на себе зобов’язання щодо виконання європейської Стратегії освіти для сталого розвитку у встановлені строки.

У Стратегії міститься обґрунтування та рекомендації, які стосуються розробки політики та підготовки заходів щодо включення питань сталого розвитку в освіту і просвіту за участю педагогів та інших зацікавлених сторін. Ціль Стратегії – заохочення країн-членів ЄЕК ООН до розвитку та включенню освіти для сталого розвитку в національні системи формальної освіти, а також у неформальну освіту та виховання [3].

Заходи з виконання Стратегії розписані у документі, який був ухвалений на зустрічі високого рівня представників міністерств освіти та охорони довкілля країн-членів Європейської економічної комісії ООН у березні 2005 року – «Вільнюські рамки». Цим документом передбачається 3 етапи реалізації Стратегії:

I етап (до 2007 р.) передбачає створення на національному рівні нормативно-правової бази освіти для сталого розвитку, включаючи прий­няття національного Плану реалізації Стратегії, створення національних Координаційних рад із впровадження освіти для сталого розвитку в сис­теми формальної та неформальної освіти;


  1. етап (до 2010 р.) передбачає практичне впровадження на національному рівні освіти для сталого розвитку у всі навчальні програми фор­мальної освіти (від дошкільної до післядипломної), суттєве поліпшення неформальної освіти;

  2. етап (до 2015 р.) розрахований на досягнення на національному рівні всіх цілей, що передбачені у Стратегії освіти для сталого розвитку.

На сьогодні можна говорити про наступні моделі освіти для сталого розвитку (послідовність відображає оцінку рангу поширеності):

. філософська (інтерпретація сталого розвитку як необхідного історичного етапу еволюції соціуму, співзвучного ідеям формування ноосфери за В.I. Вернадским);

. технократична (використання досягнень науково-технічної революції для звільнення від екологічно обумовленої залежності розвитку);

. екологічна (жорстка адаптація процесу розвитку до виявлених наукою його екологічних обмежень);

. соціальна (інтерпретація розвитку як послідовної гуманізації суспільства, що включає рівність доступу до природних благ);

. економічна (перебудова діючих механізмів природокористування в напрямі посилення їх екологічно орієнтованих економічних інструментів);

. культурологічна (розвиток через виховання екологічної культури як частини загальної культури, через формування культу природи як вищої цінності цивілізації);

. політологічна (трансформація світополітичних відносин у напрямі зниження ризику озброєних конфронтацій у світі і скорочення пов’язаних з ними витрат природних ресурсів та інших природних благ).

Якщо дотепер зміст освіти складався зі знань минулого й сьогодення, то сьогодні стоїть завдання додання освіті випереджального характеру, пошук такої моделі освіти, що могла б відповідати потребам не тільки сучасних, але й майбутніх поколінь. Стають необхідними уміння випускників брати участь у плануванні соціального розвитку території, передбаченні наслідків дій, що вживаються, у тому числі й можливих наслідках у сфері сталості природних екосистем. Відповідно, перед випереджальною освітою в інтересах сталого розвитку постають завдання забезпечити формування в молодого покоління нових форм мислення й поводження в навколишнім середовищі, які припускають уміння прогнозувати й планувати, мислити творчо, критично й самокритично.

Таким чином, поставлені Стратегією завдання перед національними системами освіти припускають кардинальний перегляд цілей освіти: підготовку підростаючих поколінь до участі у створенні інститутів цивільного суспільства, формування готовності й здатності молоді брати участь в екологічній соціально-гуманістичній діяльності заради збереження екологічної якості середовища, дбайливого витрачання природних ресурсів, поширення ідеалів здорового способу життя й захист самого життя людини, особливо в умовах урбанізованого середовища.

Сталий розвиток потребує концепції освіти, спрямованої на комплексний і динамічний підхід, який враховує важливість критичного мислення, соціального навчання і участь у житті суспільства. Саме тому в освіті для сталого розвитку переплітаються економічні, соціальні й екологічні аспекти. У більш широкому контексті важливими компонентами освіти для сталого розвитку є етика та справедливість. Для досягнення ефективності освіти для сталого розвитку необхідно:

• розглядати її у двох аспектах: а) інтегрування освіти для сталого розвитку в навчальні дисципліни, програми і курси; б) організації окремих курсів і програм із сталого розвитку;

• поширювати позитивний досвід в освіті, що сприятиме змінам у поведінці на користь сталості;

• зміцнювати співробітництво і партнерство педагогів з іншими учасниками процесу;

• сприяти розумінню суті глобальних, національних і місцевих екологічних проблем з акцентом на їх соціально-економічні наслідки;

• впроваджувати нові підходи в навчанні: дискусії, круглі столи, заохочувати самоосвіту.

Таким чином, освіта для сталого розвиткуформа освітньої діяльності, спрямованої на впровадження ідей, принципів та цінностей сталого розвитку у навчання та виховання з метою формування культури ощадливого та відповідального відношення до природного та соціального оточення. Це сучасний підхід до організації навчального процесу, який включає інформування членів суспільства про основні проблеми сталого розвитку, формування світогляду, що базується на засадах сталості, переорієнтацію навчання з передачі знань на встановлення діалогу

Сьогодні поняття сталого розвитку почало розумітися у більш широкому значенні як будь-яка форма підтримуваного (самопідтримуваного) розвитку тієї чи іншої галузі суспільства, тієї чи іншої сфери життєдіяльності людини.

Принципи сталого розвитку використовуються також у процесі планування територіальної інфраструктури та містобудування. Відповідна концепція отримала назву «сталий розвиток територій» як забезпечення безпечних та сприятливих умов життєдіяльності людини у процесі містобудування, охорона та раціональне використання природних ресурсів, обмеження негативного впливу на довкілля.

В останні роки розповсюдженим є поняття «стале місто»місто, в якому досягнення у суспільному, економічному та фізичному розвитку залишаються усталеними. Це поняття розроблене в «Хартії міст Європи за сталий розвиток» (Ольборгська хартія, Данія, 27 травня, 1994 р., Європейська конференція зі сталого розвитку). Основною метою цієї хартії є вироблення єдиної стратегії розвитку європейських міст на засадах забезпечення безпеки та високої якості життя при збереженні природного середовища, ресурсного потенціалу та екозбалансованого розвитку економічної та суспільної сфер діяльності городян. Хартія зобов'язує представників великих і малих міст розробити довгострокові плани дій щодо переходу до сталого розвитку. Учасники зібрання заснували мережу організацій «Сталий розвиток міст Європи», яка заохочує до розроблення місцевих планів дій на ХХІ століття, проводить моніторинг досягнень та поширює його результати серед членів організації. На сьогодні мережа об'єднує понад 400 місцевих урядів, які представляють інтереси 300 млн людей. 30 міст України, в тому числі Київ, Ужгород, Вінниця, Одеса, Суми, Чернівці, Івано-Франківськ, Донецьк, Севастополь є учасниками мережі.


Чинники, які визначають сталий розвиток суспільства:

  • Екологічний (вироблення екологічних умов розвитку людства: правові, економічні, політичні, соціокультурні чинники регулювання діяльності людини з точки зору ресурсозбереження та охорони довкілля)

  • Економічний (перетворення ринкової системи на засадах екологізації виробництва, переходу до екобеспечного споживання, розвиток альтернативних технологій ресурсозабеспечення, нешкідливих для довкілля та здоров’я людини)

  • Соціальний (регулювання соціальних глобальних проблем: демографічних, міграційних, соціальної нерівності, ризиків політичної нестабільності, проблем тероризму, військових протистоянь, забезпечення прав людини та демократичних перетворень у світі)

Отже, сталий розвиток – це стратегія соціально природного розвитку, що забезпечує виживання та безперервний прогрес суспільства і не руйнує навколишнє середовище.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР). - М: Прогресс, 1989. - 372 с.

  2. Программа действий: Повестка дня на 21 век и др. документы конференции в Рио-де-Жанейро / Сост. М. Китинг. - Женева. Центр «За наше общее будущее», 1993. - 70 с.

  3. Стратегия ЕЭК ООН в области образования в интересах устойчивого развития // березень, 2005 р.

  4. Еліас В. На зустріч Десятиріччю освіти для сталого розвитку // www.eco-forum.org.

  5. Сталий розвиток: основні міжнародні документи // http://who-is-who.com.ua.

6. Висоцька О. Є. Освіта для сталого розвитку: Науково – методичний посібник. – Дніпропетровськ, 2011. – 200 с.

7. Нєпєіна Г.В., 2009 Освіта для сталого розвитку: витоки та перспектива.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка