Партнерство



Скачати 280.63 Kb.
Дата конвертації17.03.2016
Розмір280.63 Kb.
ПАРТНЕРСТВО

З ГРОМАДОЮ

Партнерство як умова розвитку громади

Розвиток громади – один із небагатьох видів діяльності громадсько активної школи, який вирізняє її з-посеред інших, «звичайних» українських шкіл. І справді, кожна школа, що пропонує якісні освітні послуги та дбає про високий рівень навчально-виховного процесу, зобов’язана залучати до своєї діяльності батьків, створювати сприятливу шкільну культуру для утвердження демократії, компетентнісного підходу та ціложиттєвого навчання, розвивати волонтерство та лідерство, щоб користуватися авторитетом у місцевих мешканців, налагоджувати партнерські стосунки з важливими для громади, а отже, і школи установами.

Розвиток громади – той обов’язковий компонент діяльності школи, що впливає на ефективність виховного процесу. Можна сміливо стверджувати, що через розвиток громади справжня школа розвиває особистість учня.

Крім того, розвиваючи громаду і працюючи на свій авторитет, в умовах оптимізації шкільної мережі ЗНЗ працює на своє збереження і свій захист, особливо в сільській місцевості. Адже п. 6 ст. 11 Закону про загальну середню освіту гарантує, що дозвіл на закриття або реструктуризацію школи комунальної власності в сільській місцевості дає територіальна громада [5].



Що можна зробити, щоб удосконалити виявлені слабкі ланки школи у сфері партнерства та розвитку громади

Громадсько активні школи, які мають досягнення в цьому стандарті, одностайно переконують у тому, що розвивати громаду значно легше, якщо мобілізувати вчителів, батьків, учнів до створення місцевих громадських організацій. Саме вони стануть тим інструментом, що здатний розв’язати руки всім учасникам навчально-виховного процесу, які в українських реаліях працюють у дуже вузькому правовому полі. Зате громадська організація віднедавна має змогу компенсувати це безсилля. 1 січня 3013 року набув чинності новий закон «Про громадські об’єднання» [4]. Він передбачає спрощення та зниження вартості реєстрації громадської організації, послаблення державного контролю за статутною діяльністю та розширення можливостей для отримання плати за своє функціонування1. Сподіваємося, що новий закон стане стимулом до створення громадських організацій в Україні, зокрема за участю вчителів громадсько активних шкіл, що, своєю чергою, зміцнить громадський сектор і сприятиме розвитку громади.

Друга причина низьких оцінок – слабка поінформованість громади в тому, що школа прагне розвивати партнерство і навіть робить у цьому конкретні кроки. Тому потоваришувавши із засобами масової інформації або ж створивши їх (напр., як це зробила Бродівська гімназія імені І. Труша, що видає офіційно зареєстровану газету «Ватра», яку передплачують мешканці Бродівського району), можна підвищити рейтинг не тільки за цим, а й за іншими стандартами.

Слабкі ланки школи стосовно партнерства мали б стати відправним пунктом до того, щоб внести корективи у шкільні плани (план розвитку школи, виховну програму) і діяти не наосліп, а продумано й ефективно.


Як використати ті сильні сторони, що має школа, яка дбає про розвиток партнерства?

Школа, яка працює на розвиток партнерства, винагороджує себе сама: вона і її вчителі користуються повагою серед мешканців, до неї, а не до сусідньої школи в райцентрі, приводять дітей, її відстоюють при спробі закриття тощо. Здебільшого школи, що одержали найвищі оцінки в цій сфері, можуть похвалитися і матеріальними ресурсами. Участь у проектах дає їм змогу створювати комфортне навчальне довкілля: оснащувати комп’ютерні класи чи спортзали, покращувати санітарно-гігієнічні умови школи, утеплювати її приміщення із застосуванням енергозберігаючих технологій тощо.

Важливою умовою досягнень у сфері розвитку громади є кількість учителів школи, які належать до громадських організацій, та й сама діяльність (і дієвість!) цих організацій у громаді (див. Табл. 2 «Активізація громади до ухвалення рішень на локальному рівні»). Хоча власний досвід проведення конкурсного анкетування для участі в одному проекті показав недостатність формального чинника «належність до громадської організації» і засвідчив неабияку винахідливість українського вчительства: кожен стверджував, що є членом громадської організації, наприклад «Червоний Хрест», а діяльність у ній виявляв у систематичному придбанні марок (тобто сплачуванні членських внесків). Зрозуміло, така діяльність не є вагомим чинником розвитку громади, а нагадує про давні радянські часи, де більшість була громадсько активною, але тільки за наказом згори.

Навіть якщо школа не належить до тих, які розвиток громади ставлять своїм пріоритетом, існує така ланка цього стандарту, де майже кожна школа може похвалитися високими оцінками. Це надання засобів та обладнання для потреб громади. Звичною практикою стало для наших шкіл відзначення з громадськими організаціями визначних дат для всіх мешканців громади, спільна організація спортивних заходів, що передбачає позичення шкільних засобів та обладнання. Така допомога мала б відбуватися відповідно до умов угоди про співпрацю між громадською організацією та школою, що стало б додатковим приводом для того, щоб поінформувати громадськість про її підписання, запросити представників громадського сектора на День відкритих дверей школи, подати цікаві повідомлення у засоби масової інформації.

І найважливіше, позитивна зворотна інформація, отримана під час самооцінювання, дасть можливість учителям і керівництву школи одержати моральне задоволення і мотивацію до роботи.

Налагодження партнерства: труднощі і ризики

Труднощі в розвитку партнерства

Партнерство з громадою – складне завдання для школи, яка в сьогоднішніх умовах бореться з масою інших, здавалось би, нагальніших до вирішення проблем. Однак така діяльність належить до стратегічно важливих, бо збільшує ефективність навчально-виховного процесу, підвищує довіру до школи, додає впевненості в майбутньому (див. Розділ 3 «З успішного портфоліо школи»). Ті керівники, які усвідомлюють потребу такої роботи, зазначають серед найбільших труднощів такі:



  1. Слабке громадянське суспільство в Україні.

  2. Зниження довіри громадян до школи і вчительства.

  3. Пасивність освітян.

  4. Декларативний характер державно-громадського управління освітою.

  5. Функціонування «трансляторної» школи, якій не залежить на діяльнісному підході.

1. Сьогодні, як і десятиріччя тому, міжнародні експерти, що працюють в Україні, відзначають слабкість громадянського суспільства в Україні [15]. Це пов’язано і з централізованою системою управління на пострадянському просторі, і з перерваною традицією функціонування громадських організацій в Україні [18, 15–18], і зі складною процедурою реєстрації громадських об’єднань та значно меншими, ніж у розвинутих європейських державах, їхніми повноваженнями. Ситуацію мав би змінити новий Закон України «Про громадські об’єднання», що почав діяти від 1 січня 2013 року. Однак цього часу ще замало, щоб як гриби після дощу в Україні з’явилися громадські організації, які покликані формувати громадянське суспільство, і виросло покоління людей, «здатних діяти незалежно від держави». Саме так визначив громадянське суспільство один із його будівничих Джордж Сорос [16, 108]. Стандарт «Розвиток громади», окреслений у «Міжнародних стандартах…», є індикатором співпраці між школою і структурованим громадським сектором, якого, на жаль, часто немає в українських містечках і селах. Ще менше громадських організацій освітнього спрямування, які разом зі школами могли б впливати на формування локальної освітньої політики.

2. Мусимо констатувати ще один прикрий факт: сьогоднішнє вчительство не повторює феномену кін. 1980-х–поч.1990-х, коли освітяни, часто із ризиком для своєї кар’єри, масово вступали в Товариство української мови, Народний Рух України, «Меморіал» чи «Зелений світ». Саме вони організовували мітинги та віча, ініціювали відновлення могил тих, хто поліг за волю України, збирали людей на пікети на захист чистоти довкілля. Такі педагоги були рушіями розвитку громади, лідерами, які формували громадську думку. Сьогодні переважають інші факти, якими щедро рясніють ЗМІ: учителі не соромляться брати хабарі, у складі виборчих комісій вони, викривлюючи волевиявлення своєї ж громади, – слухняні маріонетки в руках тих, хто будь-яким коштом прагне до влади, тощо. Як свідчить власне нерепрезентативне опитування, тільки 23% сільських мешканців Львівщини уважають учителів моральними авторитетами в громаді. А якщо згадати славнозвісне Франкове «учителем школа стоїть», то стає зрозумілим і низький рейтинг довіри до української освіти загалом – 2010 року 59% українців поставили їй оцінку «незадовільно», про що згадувано на громадській Гуманітарній раді при Президентові України в серпні 2010 року.



До речі, щорічне опитування громадської думки про ставлення до шкільної освіти у США, що здійснює компанія Геллап, засвідчує цікаву особливість: шкільництво загалом отримує значно нижчі бали, аніж конкретна школа, яка розташована по-сусідству з громадянами і з діяльністю якої вони знайомі глибше [2, 268]. Це наштовхує на втішні думки: негативний образ освіти загалом зазвичай формується через ЗМІ, але образ конкретної школи – через її діяльність. Отож, як ми діятимемо, так до нас і ставитимуться люди. Л. Керол та Л. Каннінгем уклали рейтинг характеристик школи, які збільшують до неї громадську довіру [14, 53]:

Характеристика

Кількість ствердних відповідей, %

Компетентність і відповідальність учителів

75

Спеціальні навчальні та позашкільні програми

75

Ефективна робота керівника

61

Приміщення й територія школи

61

Тепла, дружня атмосфера

51

Позитивне ставлення працівників до учнів

40

Дисципліна

38

Навчальна програма

36

Успішність учнів

30

Участь батьків

28

Спілкування з батьками

22

Громадське уявлення (Імідж в очах громади. – М. Т.)

22

Високі стандарти, цілі і вимоги

15

Відносини з керівниками шкільних округів/ радами у справах шкільної політики

15

Програми суспільно корисних робіт

13

Тактовність працівників

12

Зв’язки з іншими закладами та секторами освіти

11

Випускники, які мають життєвий успіх

10

Учнівські нагороди

9

Програми консультацій і тестування

9

Залучення громадськості до роботи школи

9

Відповідне фінансування

5

Одяг учнів

4

Рівність

3

Навчальні суспільні програми

3

Схожу неформальну громадську атестацію проходить кожна школа, навіть якщо громада не має офіційних повноважень виставляти оцінки за діяльність ЗНЗ. Цікаво було б провести подібне опитування у власній місцевій громаді2, щоб пересвідчитись, а які риси цінує Ваша громада і чим може похвалитися Ваша школа.

3. Розвивати громаду – складна річ, особливо в ситуації, коли самі громадяни й не надто прагнуть цього. Принаймні така думка побутує серед багатьох освітніх керівників-прагматиків, які вважають цю діяльність даремно витраченими зусиллями. Їхній аргумент, на жаль, не безпідставний в умовах, коли громада позбавлена голосу у призначенні та звільненні директора ЗНЗ та майже не бере участі в управлінні навчальним закладом. Положення про порядок звітування керівників ЗНЗ перед громадою [12], яке мало б стимулювати освітніх керівників до розвитку громади й налагодженні тіснішої співпраці між школою і громадою, не надало серйозних повноважень громаді впливати на політику школи, а тому часто сприймається обома сторонами як обтяжлива формальність, що ні до чого не призводить. Важливий виняток у цьому твердженні – дозвіл територіальної громади на реструктуризацію та закриття шкіл комунальної власності в сільській місцевості, про що йшлося вище. 2013 року Департамент освіти, науки, сім’ї та молоді Львівської облдержадміністрації спільно з Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» та Львівським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти започатковує експеримент, оголошуючи конкурс шкільних проектів із залучення громадян до управління навчальним закладом. Мета конкурсу – мотивувати керівництво навчальним закладом до розвитку громади й надання їй ширших повноважень у школі, аніж це передбачає сучасна нормативно-правова база. Які цікаві проекти будуть реалізовані завдяки цьому конкурсу, покаже час, однак уже сьогодні зрозуміло, що без громадської участі наша освіта і далі приречена одержувати «незадовільно» від 57% українців.

Пасивність освітян щодо активізації громади на захист своїх інтересів має своє пояснення і в несамостійності фігури освітнього керівника в умовах централізованої системи управління, до якої ми негласно повертаємось від 2010 року, та його повної залежності від органів державної влади. Тому очолити, наприклад, батьківську громаду в захисті інтересів дітей усупереч волі місцевого начальства директорові школи надзвичайно складно.

4. Громадська участь в ухваленні рішень на рівні школи передбачена державно-громадським управлінням освіти, що задеклароване Національною доктриною розвитку освіти (2002) та підтверджене Національною стратегією розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. (2011). Однак половинчастість норм, які проголошують ці та інші документи3, суперечливість тверджень навіть у рамках одного документа4 та й відсутність волі вищого керівництва держави вплинули на те, що 11 років державно-громадського управління в Україні не вилилися в серйозні результати ані для освіти, ані для розширення повноважень громади в освітній сфері. Яскравим винятком стало хіба Положення про громадський контроль за проведенням в Україні зовнішнього незалежного оцінювання, яке активізувало громадян до тренінгів, моніторингової діяльності заради того, щоб зменшити корупцію під час вступу до внз. Показово, що від грудня 2011 року змінено його назву: Положення про громадське спостереження за проведенням зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів [10], а відповідно, і повноваження громадян.

5. Сьогодні, попри проголошення компетентнісного підходу в освіті, в Україні функціонує «трансляторна» школа (за визначенням Л. Любімова [19, 16]), якій не залежить на діяльнісному підході. Останній, власне, реалізується у співпраці з громадою, через його розвиток. Трансляторна школа працює на відтворення та нав’язування цінностей, напр., через виховні заходи. Майбутнє за школою діяльнісною, яка створює можливості для пошуку та розвитку особистості, тобто щоб дитина сама у сприятливих життєвих обставинах (напр., у місцевій громадській організації, через волонтерську акцію), тобто через розвиток громади, формувала в себе людські цінності. Діяльнісна школа, на відміну від трансляторної, не терпить подвійних стандартів і пустослів’я.

Тут згадую про один із семінарів методистів районних методкабінетів та репліку одного з них. Педагог нарікала, що сьогоднішня молодь байдужа до національних свят, говорить суржиком, віддає перевагу російській музиці і відмовляється співати на шкільних лінійках пісню «Гей ви, козачата». Я мала сумніви щодо цієї пісні як індикатора національної свідомості в учнів, однак не відважилася сказати про це вголос на семінарі. Тому наступного дня вирішила зателефонувати до небайдужого педагога. Набравши номер методистки, на своє велике здивування в телефоні я почула рингтон – «Дым сигареты с ментолом».

Цей випадок можна було б уважати нетиповим, якби не факт, що в Україні половина вчителів української мови твердять на уроках учням про красу і велич солов’їної, але не послуговуються нею в побуті – у родині і громаді… Хоча саме вчителі української могли б стати тими волонтерами, хто розвиває у громади любов до рідної мови, допомагає вивчати її дорослим мешканцям на кількатижневих курсах, працюючи на підвищення її престижу. І як тут не вболівати за діяльнісну школу...


Ризики, з якими стикаються ті, хто прагне розвивати партнерство з громадою

Ті школи, які, долаючи труднощі, намагаються розвивати партнерство, потребують неабиякої відваги. Через надмірно забюрократизовану систему бажання допомогти громадській організації, надаючи їй можливість користуватися шкільним обладнанням, часто розбивається об мур непотрібних паперів, а велика кількість перевірок, які нависають над освітнім керівником, змушує його і зовсім відмовитися від допомоги. Директори і координатори громадсько активних шкіл щораз частіше скаржаться на те, що через вимоги відповідних органів щодо економії енергоресурсів вони не можуть організовувати комп’ютерні курси для дорослих (на безоплатній основі), хоч такі освітні потреби у громадян є.



У розмові про розвиток громади як важливу ділянку роботи школи один директор школи розповів свою повчальну історію. До нього звернулися представники Братства колишніх воїнів УПА із проханням орендувати автобус, щоб поїхати на місце поховання своїх побратимів. Оскільки це був час канікул і автобус простоював, молодий директор вирішив допомогти.

З’ясувалося, справа була хитка і небезпечна. Попри те, що громадська організація готова була покрити витрати на пальне, а водій на добровільних засадах зголосився завезти ветеранів на могилу, потрібна була угода про надання такої платної послуги, як транспортні перевезення. Бухгалтерія відділу освіти за оренду шкільного автобуса нарахувала такі кошти, що літнім людям вигідніше було б добиратися до місця поховання самостійно рейсовими автобусами. А це було б важко з огляду на вік і стан здоров’я цих осіб. І тоді директор взяв на себе сміливість «заплющити очі» на бюрократичні формальності (їхати було всього 30 км у межах одного району), однак виніс із ситуації один урок: формальності українського законодавства не сприяють тому, щоб школа налагоджувала співпрацю з громадськими організаціями…

Тільки компетентний і впевнений освітній керівник, який добре знає нормативну базу, може працювати на розвиток школи і місцевої громади. Робити це – стратегічне завдання освітнього закладу, який дбає про майбутнє. Своїми досягненнями в розвитку громадянського суспільства діляться громадсько активні школи, про що можна прочитати далі (див. Розділ 3 «Із успішного портфоліо керівника»).

Із успішного портфоліо школи

Коли керівники шкіл розповідають про співпрацю школи з громадою, найчастіше розмова переходить у русло того, як школа користає від такої співпраці: який спонсор подарував їй проектор, зробив водогін, допоміг із спортзалом та футбольною формою для школярів. І це справді важлива ланка роботи шкільного директора з огляду на тотальний дефіцит, у якому перебувають українські навчальні заклади. Однак дуже рідко в таких розмовах акцент падає на те, що школа, особливо в сільській місцевості, є єдиним осередком розвитку громади. Дивіденди від такої співпраці не виміряти кількістю подарованих футбольних м’ячів, комп’ютерів і проекторів. Вони значно вагоміші, бо працюють на майбутнє і вимірюються ступенем довіри до школи з боку громади. Як зміцнити її, діляться досвідом громадсько активні школи, представники яких на семінарах і практичних заняттях у рамках курсів ЛОІППО сформували свої правила.



Правило І. Якщо прагнете розвивати громаду і зміцнювати довіру до школи, самі створіть щось важливе, або ще раз про оптимізм і рожеву мрію громади

Розвиток громади – творча справа, яка вимагає креативності й оптимізму. Дуже важливо показати громадянам конкретні результати спільної роботи і вселити надію, що разом можна багато зробити для задоволення суспільних потреб.



Галина Козяр, тодішня5 директорка ЗОШ І-ІІ ст. Квітневого Жидачівського району, після тренінгів із проектного менеджменту в Українському Католицькому Університеті вирішила змінити світ. Пам’ятаючи про те, що глобальні зміни варто починати з локальних, Галина Козяр разом з однодумцями розпочала з малої, але важливої справи – відновлення будинку «Просвіти», який із десяток років стояв напівзруйнованим поблизу школи. Місцеві мешканці постійно нарікали, що в селі немає де зібратися, щоб провести концерт до свят, показати виставу, організувати схід села, а крім того, зруйнована будівля загрожувала безпеці школярів, які на перервах мали неабияку спокусу втекти від пильних очей учителів, щоб пограти в карти чи покурити. Учительські рейди зовсім не застраховували від того, що одного дня комусь з учнів на голову не впала б прогнила кроква з даху чи шмат вологої штукатурки. Для того, щоб розширити свої повноваження і згуртувати небайдужих, директорка школи створила громадську організацію. Першим її кроком було діагностування потреб і ресурсів громади. Галина Козяр зробила це просто: відвідавши кожен сільський двір, вона запитала мешканців села, що їм подобається в громаді (щоб розпочати з позитиву), що не подобається (першою в зошит вписала себе і зазначила, що їй не подобається зруйнована ний будинок «Просвіти») і що вони можуть змінити, покращуючи те, що не подобається (навпроти свого прізвища позначила, що може дати певну суму грошей і допомогти як волонтер під час відновлювальних робіт). Кожен, побачивши позитивний приклад директорки, робив приблизно те саме: писав, що не подобається зруйнована будівля і вписував свої ресурси на допомогу: хтось – дві крокви, що залишилися зі своєї новобудови, хтось зазначав, що має коні і воза, хтось писав, що може на волонтерських засадах заштукатурити стіни чи полагодити дах. Наступним кроком було збір пожертв, що його організували представники громадської організації, шкільний вертеп, церковний хор на чолі із священиком. Силами громади розпочався ремонт. І тільки тоді, коли зовнішні роботи добігали до кінця, а внутрішні ресурси майже закінчились, директорка рушила до очільника місцевої райдержадміністрації. Бачачи згуртованість громади і остаточний результат не за горами, він теж не відмовив, допомігши із сценою та іншими внутрішніми роботами.

Так посеред села постав відновлений будинок «Просвіти», який став справжнім осередком культури. А що пофарбували його в рожевий колір (саме таку фарбу, яка залишилася після ремонту, пожертвував один із сільських господарів), то перший свій проект директорка назвала влучно і поетично – «Рожева мрія мого села». Він і став уособленням громадського оптимізму.


Правило ІІ. Знайдіть те, що об’єднає всіх, і на цьому збудуйте спільний план, або все почалося з малого проекту

Усі освітяни, що пріоритетом своєї діяльності ставлять розвиток громади, переконані, що дуже важливо консолідувати громаду навколо спільної важливої для всіх ідеї. Знаходження такої ідеї є інформаційним приводом до такого розвитку.



Учителька біології й екології Оксана Мандибура Городоцького НВК №5 на Львівщині, щоб заохотити дітей глибше вивчати свої предмети і показати їхню важливість для життя поза стінами класу, вирішила зініціювати невеликий шкільний проект «Великі проблеми малого міста». Діти, які із захопленням слухали розповіді старших про колись кришталево чисту воду річки Верещиці і її мальовничі береги, із сумом порівнювали цей опис із тим, що бачили самі на власні очі: брудна вода, захаращене русло, пластик, розбите скло, а до цього за останні роки додалися викиди одного з підприємств, що розмістилося в містечку. Власними силами та за допомогою санепідемстанції вдалося з’ясувати хімічний склад води (вона виявилася не придатною не тільки до пиття, а й до купання людей та плавання домашньої птиці), та основне джерело забруднення (місцеве підприємство і відходи з приватних господарств).

У рамках проекту був складений чіткий план дій. Окрім волонтерських толок на користь рятування річки та очищення її від механічних забруднень, члени шкільного гуртка «Юний еколог» розгорнули велику інформаційну кампанію. Власними силами були випущені спеціальні буклети з інформацію про вплив викидів на людське здоров’я. Це збудило громадськість до протестних дій не тільки на захист річки, а й звернуло увагу на ті екологічні проблеми, у яких місто жило давно (напр., завантаженість автотраси Львів – Шегині, яка пролягає через Городок, а відповідно, засміченість і стихійні зупинки важкого автотранспорту на міських узбіччях).

Маленький шкільний проект розгорнувся у велику громадську програму із захисту довкілля, поглинувши всіх небайдужих мешканців маленького містечка, які розуміли, що турбуються не лише про екологію міста, а й передусім про своє здоров’я. До честі підприємства, воно зреагувало на негативну громадську думку і незабаром збудувало відстійники, а тепер зводять сучасні очисні споруди, щоб місто не задихалося від неприємного запаху. На вимогу громади було розвантажено автотрасу та узбіччя. І сьогодні стан води в річці Верещиця покращився, а схожі проекти почали проводити інші школи містечка, здійснюючи своєрідний громадський моніторинг за чистотою довкілля. Проект став гарною школою громадського лідерства для учнів, які усвідомили, що їхня активність та ініціатива може змінювати світ. Можливо, покоління цих дітей, навчене громадською ініціативою, перестане висипати в річку сміття із власних господарств. На це сподіваються члени шкільного гуртка «Юний еколог».

Правило ІІІ. Ніщо так не переконує громаду, як потреби її власних дітей, або діти – наше багатство

Найкращою ідеєю, що здатна об’єднати громадян, є потреби дітей. Часто, відштовхуючись від них, керівники шкіл стають ініціаторами й інших цікавих проектів, що виходять за рамки навчального закладу, і працюють на розвиток громади.



Агенція місцевого розвитку, створена в селі Дмитровичі Мостиського району на Львівщині, працює для громади вже 8 років. Від початку її очолює директор Дмитровицького НВК і координатор ГАШ Олександра Плахтина. Більшість проектів, які реалізує асоціація у співпраці з європейськими фондами, скерована на потреби дітей, без них село не мало б майбутнього. Завдяки цим проектам у школі тепло і затишно, вона має сучасний спортивний зал і комп’ютерний клас. Для того, щоб розширити потенціал громадського сектора, представники агенції й одночасно вчителі школи на базі навчального закладу проводять тренінги із проектного менеджменту, зокрема для місцевих фермерів, приватних підприємців. Спільними зусиллями агенції, громади та місцевої влади здійснено заміну покриття Народного дому с. Дмитровичі, відновлено пам’ятний хрест у селі та могилу борцям за волю України.

Останній успішний проект із розвитку громади – створення дошкільного закладу (для 35 осіб) на базі школи, а отже, піклування про тих дітей, які в умовах сільського побуту часто приречені бути недоглянутими або сидіти закритими в межах своїх обійсть у час, коли батьки зайняті на господарствах.

Як і всі інші проекти, у яких бере участь агенція місцевого розвитку, проект із створення дошкільної групи передбачав підтримку громади, а саме участь у фінансуванні на рівні 20% від потрібних для реалізації ідеї коштів. До збирання потрібної суми долучилися не тільки ті родини, що мали дітей дошкільного віку, а майже всі мешканці громади. Додатковим стимулом до благодійництва стало прохання сільських парохів греко-католицької та православної церков, регулярні подяки в церквах усім добродіям школи. Сьогодні дмитровицька громада може похвалитися не тільки НВК із дошкільною та середньою групами, де навчаються 35 дітей, додатковими робочими місцями для мешканців, а ще сильною громадською організацією, що спільно зі школою працює на користь громади. 2012 року агенція здобула І місце в області за мікропроект у сфері енергозбереження «Ремонт Народного дому с. Дмитровичі», тому в березні 2013 року дмитрівчани відзначать Шевченківські дні у відремонтованому приміщенні.


Правило ІV. Розвиток громади завжди потребує лідера, або як мами стали папараці

Зрозуміло, що розвиток громади – важливе завдання для школи в сільській місцевості та малих містах. Усі попередні історії стосувалися саме таких регіонів. Ще одна історія, почута на згаданому семінарі з розвитку громадсько активних шкіл, стосується великого міста, і її головні герої – не вчителі школи, а батьки учнів. Саме вони стали лідерами громадського руху на захист інтересів дітей.



Турботливі батьки школярів, які щоранку водили своїх дітей до НВК ім. Василя Симоненка (м. Львів), звернули увагу на небезпечні тенденції сьогодення: щораз ближче «підбиралися» до школи мафи, де можна було приховано чи відкрито придбати пиво й цигарки, колись спокійна вуличка коло школи стала місцем автогонок для місцевої молоді, а дефіцит місця для автостоянок спричинився до того, що всі тротуари довкола школи загородили автівки; деякі батьки, особливо піклуючись про чистоту взуття своїх дітей, ладні були заїхати машиною мало не під поріг шкільної будівлі. Від цього страждали не тільки учні школи, а й більшість мешканців мікрорайону, особливо маленькі діти.

Рейди дирекції, щоб зупинити насування небезпечного довкілля на школу, закінчувалися нетривалими перемогами, а далі все починалося заново – не могло ж керівництво школи увесь робочий час приділяти нагляду за дотриманням норм мафів чи правил дорожнього руху місцевих водіїв. Здавалося, справа була безнадійною, допоки у школі не сформувалася група з кількох активних мам, які вирішили взяти справу в свої руки. Точніше, спочатку вони взяли в руки відеокамери та фотоапарати. І почалося полювання на злісних порушників дорожнього руху, «мажорів», які не соромилися заїжджати на шкільне подвір’я, продавців мафів, що збували дітям цигарки з-під поли.

Громадський аналіз відеофактів відбувався в кілька етапів: зустрічі з порушниками і переконування їх не створювати небезпеки для дітей громади, у разі наступних порушень – звернення до міліції та ДАІ. Фото- і відео документація дала змогу виявити справді небезпечні місця на дорозі і встановити там належні знаки. Така діяльність об’єднала всіх небайдужих. На звернення керівництва школи і батьків до відповідних органів на вуличці в потрібному місці з’явилися зебра і «лежачий поліцейський», довкола школи було встановлено пішохідну зону, а продуктову крамницю позбавили ліцензії на продаж тютюну та алкоголю. Досвід школи показав, що і міська громада під натиском лідерів-ентузіастів здатна розвиватися, перетворюючись із пасивної та байдужої на активну й організовану. До речі, з огляду на тодішнє несприятливе законодавство щодо громадських об’єднань, активні мами так і не створили громадської організації, хоч прагнули це зробити, щоб зміцнити свій вплив на органи правопорядку. Новий Закон України «Про громадські об’єднання»,що набув чинності 1 січня 2013 року, працює на користь таких батьків.

Правило V. Розвиток громади вимагає відваги освітян, а часто й ризику, однак робить навчально-виховний процес ефективнішим, або історія одного зухвалого експерименту

Розвиток громади – інноваційна діяльність школи, яка часто перебуває «на межі» правового поля. Тому можна знайти безліч причин, щоб не розвивати громадського сектору, і одну, але суттєву причину, щоб робити це – прагнення щось змінити.



Один із прикладів такої відваги освітніх керівників продемонструвала Сокальщина (Львівська область) улітку 2012 року. Йдеться про змістовний літній відпочинок у наметовому вишкільному таборі «Лицар Честі», який би поєднав і виховання, і навчання школярів. У червні студенти – вихідці із Сокальщини й одночасно члени Всеукраїнської молодіжної організації «Молодіжний Націоналістичний Конгрес» (МНК), повернулися на канікули додому й вирішили зібрати на табір старшокласників, охочих загартувати дух і тіло й поглибити знання з історії визвольних змагань середини ХХ століття. Особливість цього табору була і в залученні до співпраці всіх молодіжних громадських організацій (зокрема «Тверезої України», «Пласту» та ін.), які діють на Сокальщині, та позапартійність в ідеологічному плані. Студенти (а це 18-20-річні юнаки та дівчата) зіткнулися з багатьма труднощами – дозволи санепідстанції, лісгоспу (місце для таборування вибрано в лісі), фандрайзингові проблеми, рекламна кампанія в місцевих ЗМІ, переконування батьків. Але їх окрилювало одне: до 10-денного табору (на безкоштовній основі) зголосилося 70 дітей віком 16-17 років.

Програма табору спиралася на кількох стовпах:

1) історичному – докладне вивчення краєзнавчого матеріалу часів ІІ світової війни (через тренінгові заняття, живе спілкування з очевидцями, вивчення фольклору);

2) виховному – виховання лідерських якостей, національної свідомості, співпраці, відповідальності за життя громади (через таборовий побут, тренінги);

3) оздоровчо-спортивному – фізичне зміцнення, загартування учасників (через життя в наметах, руханки, теренову гру, 30-кілометровий одноденний похід, спортивні і туристичні змагання);

4) духовно-релігійному – розвиток моральних якостей дітей, вміння співпрацювати і співжити в товаристві, поглиблення релігійних почуттів (через щоденну молитву, зустрічі зі священиком, участь у панахиді в пам’ять мешканців спаленого села Городиловичі);

5) волонтерському – наведення порядку на старому городиловицькому цвинтарі силами учасників табору.

І хоча МНК від 2004 року організовував схожі табори в Україні під егідою обласних управлінь сім’ї, молоді та спорту, без сприяння районного відділу освіти під керівництвом Романа Монастирського було б важко. Його переконання в тому, що патріотична молодь здатна допомогти навчальному закладу сформувати патріотизм у дітей, а отже, школа мала б розвинути цю громадську ініціативу, та особиста довіра стала першою цеглинкою успіху. Учителі шкіл спочатку були налаштовані скептично: у таборі жодного дорослого. Які можуть бути тренінги влітку, якщо школярі не надто прагнуть вчитися під час навчального року? Або ж чи захочуть діти вставати раненько й бігти крос, замість того, щоб солодко поспати? А як же дівчата, не звичні до спартанських умов (їх записалася майже половина)? Хто буде стежити за порядком, щоб діти не розпивали алкоголь і не курили цигарок? Діалог відділу освіти з молодіжними громадськими організаціями переріс у конструктивне русло. Члени МНК разом з учителями розробили серію тренінгів на історичну тематику, методист районного відділу освіти Галина Матвіїв скорегувала програму табору, вчителі, які зрозуміли його важливість, допомогли в роботі з батьками учнів. Решту ж роботи – обов’язки коменданта (Андрій Бень), бунчужного (Назар Франчук), виховників, кухарів, медсестри, виконали самі молоді люди.

Дев’ять днів діти жили без нагляду дорослих. Вони мали змогу відчути на собі, що таке життя без комфорту і зручностей у лісі (щоправда, замість землянок були намети), що таке боротьба (у випадку цього табору – за прапор у тереновій грі), як долати труднощі 30-кілометрового походу (на щастя, не рятуючись від переслідувачів, а шукаючи з картою і компасом потрібні “точки”), зрештою, як смакує перемога, здобута потом (у туристичному змазі чи під час гри в регбі). До речі, їжа – проста, селянська, зварена на вогні в польовій кухні, – теж мала особливий смак у таборі.

В останній день роботи табору «Лицар Честі» до дітей завітали педагоги, які сприяли його організації, спонсори, місцевий хор «Повстанець. Їх подивувало, що за 10 днів діти, які зголосилися на табір часто через те, щоб утекти від нагляду дорослих, натхненно співали гімн, брали участь у дебатах на патріотичну та історичну тематику, демонстрували свій фізичний розвиток.

Основним синергетичним ефектом такої співпраці стало не стільки розвиток громадського сектора на Сокальщині, а виховання дієвого патріотизму в учнів (не через моралізаторство, а через активну діяльність), а отже, соціальна і громадянська компетентності, які важко сформувати на звичайних шкільних уроках.

Це підтвердили результати анкетування:

100% учасників табору визнали, що табір був ефективним для навчання;

100% уважають, що табір допоміг підвищити патріотизм;

76% дітей наприкінці першого семестру (кінець листопада 2012 року) визнали, що літній вишкільний табір допоміг у вивченні шкільних курсів історії та географії;

100% дітей уважають, що табір допоміг фізичному розвитку (і дівчата, і хлопці після закінчення табору змогли відтиснутися як мінімум 10 разів і пробігти 3 км);

100% учасників табору визнали, що набули життєвих навичок, як-от куховарити, розпалювати багаття, ставити намет, орієнтуватися на місцевості;

21% старшокласників-учасників табору на час анкетування (листопад 2012 р.) започаткували молодіжні організації в Сокалі, що свідчить про ефективність формування лідерських якостей.

А ще табір виховав у дорослих відвагу та довіру до того, що робить молодь.


Як висновок

Самооцінювання школи за стандартом «Розвиток громади» є важливим інструментом налагодження співпраці між навчальним закладом і громадянами, часто безпосередньо не причетними до навчально-виховного процесу. Однак ці люди, маючи незаангажований погляд збоку, можуть допомогти з’ясувати реальні проблеми школи. А це перший крок до їхнього розв’язання. Результати самооцінювання за стандартом «Розвиток громади» показали, що українські школи не належать до тих, де розвиток громади є пріоритетним завданням. Дуже часто цю діяльність гальмує неврегульована або суперечлива нормативна база, яка стосується освіти, централізована система управління, декларативний характер державно-громадського управління, страх і некомпетентність освітніх керівників. Серйозна перешкода у розвитку громади (а в цьому міжнародному стандарті йдеться передусім про громадські організації) – невелика кількість громадських об’єднань у селах і малих містах, низький відсоток учителів, які працюють у громадських організаціях, до початку 2013 року урізані повноваження громадських об’єднань, складність із реєстрацією, порівняно з Європою. Незважаючи на ці проблеми, громадсько активні школи, і це теж виявило самооцінювання, можуть похвалитися здобутками в розвитку громади. Досвід педагогів-ентузіастів, озброєних професійними компетентностями, оптимізмом, лідерськими якостями і бажанням зламати пасивну позицію громадян, показали, що зусилля, витрачені на розвиток громади, повертаються сторицею. І саме така праця слугує зміцненню довіри до школи.



Використана література
1. Баумґартнер-Шаффер М., Бруднік Е., Фіалковська Е., Кендрацька-Фельдман Е., Овчарська Б., Зелінська М., Шиян Р. Самооцінювання в школі / За ред. Е. Толвінської Круліковської. – Львів: Літопис, 2011. – 186 с.

2. Генсон М. Керування освітою та організаційна поведінка. – Львів: Літопис, 2002. – 380с.

3. Гопкінз Д. Оцінювання для розвитку школи. – Львів: Літопис, 2003. – 256 с.

4. Закон України «Про громадські об’єднання». – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4572-17.

5. Закон України «Про загальну середню освіту». – http://www.osvita.org.ua/pravo/law_02/part_02.html.

6. Міжнародні стандарти якості діяльності громадсько-активної школи / Програма «Школа як осередок розвитку громади. – Київ: ВФ «Крок за кроком», 2010. – 44 с.

7. Національна доктрина розвитку освіти. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/347/2002.

8. Національна стратегія розвитку освіти в Україні. – http://www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf.

9. Новий закон дозволить українцям активніше відстоювати свої права, – експерти ООН. – http://civil-rada.in.ua/?p=235.

10. Про затвердження Положення про громадське спостереження за проведенням зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів. – http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1481-11.

11. Про затвердження Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0146-01.

12. Про затвердження Примірного положення про порядок звітування керівників дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів перед педагогічним колективом та громадськістю http://zakon.nau.ua/doc/?doc_id=253764.

13. Про затвердження Примірного положення про раду загальноосвітнього навчального закладу. – http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0159290-01.

14. Серджіовані Т., Барлінґейм М., Кумз Ф., Тарстон П. Керування освітою і шкільне врядування. – Львів: Літопис, 2002. – 440 с.

15. Смола Л. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення. Чи буде в Україні буде побудоване громадянське суспільство? – https://peoplefirst.org.ua/uk/articles/civil-society-in-ukraine-problems-of-formation.

16. Товкало М. Партнерство школи і громади як чинник громадянського суспільства. Громадсько активна школа // Освіта як рушій розвитку громадянського суспільства (обмін досвідом між Україною та Словаччиною : Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції 28 жовтня 2011 року, м. Львів. – Львів: Літопис, 2011. – С. 108–113.

17. Форми та методи залучення громадськості: Навчальний посібник / Інститут громадянського суспільства; за заг. ред. В. Артеменка. – Київ: ІКЦ «Леста», 2007. – 240 с.

18. Шиян Р., Товкало М. Становлення української громадсько активної школи в Галичині // Імідж сучасного педагога: Управління адаптивною школою. – Полтава, 2009. – 8-9 (97-98). – С. 15-18.



19. Любимов Л. Л. Что мешает нашей стране улучшить качество школьного образования // Вопросы образования. – 2011. – №4. – С. 11–26.


1 Закон має свої недоліки, про що згадують експерти. Зокрема він несе загрози для всеукраїнських організацій, скасовуючи можливість надання філіям у регіонах статусу окремих юридичних осіб [9]. Однак тут без перебільшення можна сказати, що переваг у закону значно більше, ніж недоліків.

2 Див. схожу анкету, розроблену автором, у Додатках наприкінці книжки.

3 Див., зокрема, Типове положення про раду ЗНЗ, Типове положення про піклувальну раду, Положення про порядок звітування керівника ЗНЗ перед громадою та ін.

4 Національна стратегія проголошує утвердження державно-громадського управління, з одного боку, а з іншого, централізацію вищої школи, що перекреслює суть цього типу управління.

5 Сьогодні Галина Козяр успішно керує школою в іншому селі на Жидачівщині. Напевно, там теж не бракує громадських будівель, які просять допомоги…


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка