«Патронат сім’ї: теорія і практика деінституалізації» Зміст Вступ



Скачати 477.51 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації09.03.2016
Розмір477.51 Kb.
  1   2   3
«Патронат сім’ї: теорія і практика деінституалізації»

Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади здійснення патронату сімї……...6

    1. Деінституалізаційні форми роботи із сім’єю як сфера наукового пошуку………………………………………………………………………...6

    2. Патронат сім’ї як форма деінституалізації………………………………...7

1.2.1. Патронат сім’ї - інноваційна соціальна послуга із задоволення потреб дітей……………………………………………………………..........9

    1. Роль соціального педагога у здійсненні патронату сім’ї………………...10

Розділ 2. Науково-практичний досвід здійснення патронату сімї у процесі деінституалізації……………………………………………………......................12



    1. Зарубіжний досвід здійснення патронату сімї…………………………..12

    2. Вітчизняний досвід здійснення патронату сімї…………………………13

      1. Модель здійснення патронату сімї в Україні………………………15

      2. Відповідність законодавства та досвіду здійснення патронату сім’ї потребам дітей…………………………………………………………..16

Розділ 3. Дослідження емпіричного досвіду здійснення патронату сім’ї (на прикладі Миколаївського району Львівської області)………………………19

3.1. Програма, хід та результати дослідження……………………………..19

3.2. Науково-методичні рекомендації для фахівців, які працюють у сфері охорони сім’ї…………………………………………………………………26

Висновки……………………………………………………………………….......27

Список використаної літератури та джерел………………………………………31

Додатки………………………………………………………………………….......37


Вступ

Актуальність дослідження обумовлена тим, що сучасна соціокультурна ситуація, яка характеризується дестабілізацією сім’ї, цінностей суспільства і сімейного виховання, дезорієнтацією в різних моделях поведінки, погіршенням стану дитинства в цілому і соціально-психологічного благополуччя дітей та батьків, поширенням шкідливих звичок, станів залежності, різних видів насилля над особистістю, злочинів серед дітей щодо неповнолітніх актуалізує проблему підвищення уваги до сім’ї та середовища її життєдіяльності, в якому відбувається первинна соціалізація дитини [3, с.4-5].

Проблема формування цінностей демократичного правового суспільства в Україні актуалізує привернення уваги громади до соціальних проблем і спільного пошуку та реалізації шляхів їх вирішення, спонукає до розвитку педагогічних властивостей середовища, спеціально-організованої роботи з сім’ями за місцем їх проживання шляхом включення їх у процес допомоги нужденним, самодопомоги, колективні дії, креативну діяльність (педагогічну анімацію), підготовку до відповідального батьківства і визнання його соціального престижу. Однією із сучасних форм допомоги сім’ї в контексті деінституалізації є патронат, який включає в себе низку завдань задля покращення функціонування родини. Проте ця послуга є новою для України, тому необхідно провести низку досліджень, за допомогою яких ми зможемо ще детальніше ознайомитися з особливостями здійснення патронату сім’ї [27].

У ході дослідження ми плануємо розв’язати головну дослідницьку проблему, що полягає у пошуку шляхів задоволення потреб дітей та надання допомоги родині шляхом запровадження нових сімейних форм опіки в процесі деінституалізації, яку формулюємо як дослідницьке запитання: «Наскільки послуга «патронат сім’ї» як одна із форм деінституалізації відповідає потребам дітей та надає підтримку родинам?».



Метою роботи є виявлення особливостей підходу «патронат сім’ї» в процесі деінституалізації та отримання відповіді на вищезазначене дослідницьке запитання.

Об’єктом дослідження є сімейні форми опіки в контексті деінституалізації.

Предметом дослідження є здійснення патронату сім’ї в контексті деінституалізації.

Для реалізації поставленої мети визначено завдання дослідження:



  1. Проаналізувати ступінь розробленості досліджуваної проблеми у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі;

  2. Дослідити патронат як одну із форм деінституалізації;

  3. Проаналізувати особливості патронату як інноваційної соціальної послуги із задоволення потреб дітей;

  4. Вивчити особливості соціальної роботи у здійсненні патронату сім’ї;

  5. Дослідити зарубіжний досвід здійснення патронату сімї;

  6. Розкрити суть моделі здійснення патронату сім’ї в Україні;

  7. Дослідити відповідність законодавства та досвіду здійснення патронату сім’ї потребам дітей;

  8. Розробити науково-методичні рекомендації для фахівців, які працюють у сфері охорони сім’ї.

В ході дослідження ми зробили припущення, що:

  1. послуга патронату сім’ї знаходиться на початковому етапі впровадження в умовах України;

  2. послуга патронату сім’ї відповідає потребам дітей та сприяє у наданні допомоги родинам.

Методи дослідження. Для досягнення мети та реалізації завдань дослідження використовувалися такі загальнонаукові методи:

Теоретичні:

а) теоретико-методологічний аналіз соціальної, соціально -

психологічної та соціально-педагогічної літератури;

б) порівняльний, логіко-теоретичний аналіз літературних джерел з

проблеми дослідження та зіставлення вітчизняного й зарубіжного

досвіду здійснення патронату сім’ї; і

в) методи узагальнення і систематизації теоретичних і

експериментальних даних, написання висновків.



Емпіричні:

спостереження, аналіз документації, бесіда, експертне опитування.



Теоретичну основу дослідження становлять: загальнонаукові праці Н. Несмєянова, С. Чіганової, П. Шахова, І. Назарової, А. Зінченка, В. Козубовського, Т. Алексєєнко та інших.

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що: вивчено та структуровано інформацію, що стосується деінституалізаційних форм загалом та патронату сім’ї зокрема як інноваційноїпослуги із задоволення потреб дітей.

Практичне значення полягає у тому, що: розроблено науково-методичні рекомендації для актуалізації сімейних форм виховання та запровадження інноваційної послуги для допомоги родині, зокрема такої як «патронат сім’ї».


Розділ 1. Теоретико-методологічні засади здійснення патронату сімї

    1. Деінституалізаційні форми роботи із сім’єю як сфера наукового пошуку

Деінституціалізація  це процес заміни системи інституційного догляду дітей на систему, яка забезпечує виховання дітей в сім’ї або умовах, максимально наближених до сімейних. Він не обмежується тільки виведенням дітей із закладів, а передбачає розвиток мережі превентивних і підтримуючих послуг на рівні громади, орієнтованих на задоволення потреб дітей і захист їх прав [50, с.29-30].

Деінституалізація має на меті запровадження змін у системі захисту дітей, орієнтованих передусім на збереження та підтримку сім’ї, якнайкраще забезпечення прав та інтересів дитини [36].

З метою виконання завдань та досягнення мети наукової роботи зроблено огляд літературних джерел, які висвітлюють питання, дотичні до теми даного дослідження та безпосередньо стосуються деінституалізаційних форм роботи з сім’єю.

Зроблений аналіз літературних джерел свідчить про те, що питання патронату сім’ї в контексті теорії і практики застосування як однієї із форм деінституалізації, спрямованої на надання допомоги родині та задоволення потреб дітей, перебувають у центрі уваги авторів численних публікацій. Існує широкий спектр літературних джерел, в яких висвітлюється досвід поширення у світовій практиці патронату сім’ї, інших форм деінституалізації, спектр концептуальних питань теорії і практики роботи соціального працівника з сім’єю та розвитку нового бачення у галузі охорони дитинства. Розпочато проведення наукових досліджень, спрямованих на з’ясування особливостей практичного застосування цього підходу у різних галузях діяльності та формування сфери професійної освіти з метою підготовки фахівців до його здійснення. Відстоюється думка про те, що деінституалізація як процес є орієнтованою на задоволення потреб дітей та захист їхніх прав, а патронат сім’ї як «швидка допомога» дозволяє попередити потрапляння дитини в інтернатний заклад та передати її на виховання у професійну патронатну сім’ю, поки фахівці допомагатимуть рідній сім’ї дитини долати складні життєві обставини.

Переважна більшість публікацій з окреслених питань є україномовними, що ще раз підкреслює важливість запровадження в Україні нових форм та послуг допомоги родині, які ґрунтуються на закордонному досвіді.

Питання, підняті у роботах вищеназваних авторів та публікаціях, на які було зроблено посилання, будуть розглянуті у наступних параграфах та розділах цієї бакалаврської кваліфікаційної роботи.



    1. Патронат сім’ї як форма деінституалізації

Розвиток сімейних інститутів улаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що в останні роки набув загальнодержавного значення, є життєво необхідною умовою виховання дітей, позбавлених можливості виховуватися в біологічній родині.

Усиновлення, опіка та піклування над дітьми – перевірені часом форми сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, тоді як альтернативні форми, що набули розвитку останнім часом, - прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу та патронат сім’ї є новацією сімейного законодавства України [5, с.32-33]. Саме патронат сім’ї виступає як найінноваційніша форма допомоги родині, яка впроваджується в дію шляхом деінституалізаційних реформ.

Соціально-педагогічний патронат сім’ї – система гуманітарних послуг і соціально-педагогічної роботи з батьками та дітьми, спрямованих на підтримку різних форм сімейного виховання, захист дитинства, пропаганду здорового способу життя і активізацію громади у створенні оптимальних умов для профілактики соціального сирітства, девіантної поведінки, бездоглядності й безпритульності дітей, насилля і злочинності, підвищення функції соціального контролю суспільства та виховного потенціалу сімей групи ризику і середовища їх проживання [49, с.11-12].
Принципами, на яких базується сімейний патронат в Україні, є: гуманізм, компетентність, етичність, відповідальність, міжсекторна і міжвідомча взаємодія; партнерство; позитивізм [45].

Патронат сімей базується на таких функціях:

- виховній – передбачає включення батьків і дітей у виховний процес і довкілля, процес їхньої позитивної соціалізації, спрямований на зміцнення інституту сім’ї і добросусідства, розуміння і повагу інших, розвиток конструктивної взаємодії та ініціативи; формування психолого-педагогічної компетентності сім’ї і сприятливого середовища для дітей; виховання молоді на засадах етики і моралі; профілактику девіантної поведінки неповнолітніх, соціального сирітства, бездоглядності й безпритульності; соціальний супровід прийомних сімей і ДБСТ, звільнених з місць позбавлення волі; підготовку кандидатів у прийомні батьки і батьки-вихователі; ресоціалізацію засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання у виправно-виховних колоніях, і їх підготовку до життя на волі; соціально-педагогічну підтримку дітей з ризикованою поведінкою; корекцію девіантної поведінки [6];

- соціально-правовій – виявляється у правовому захисті материнства і дитинства; формуванні правової компетентності сім’ї шляхом ознайомлення із чинним законодавством і підвищенням відповідальності за його порушення; вихованні правової культури батьків і дітей;

- соціально-реабілітаційній – передбачає виховну, освітню і певну опікунську роботу з неблагополучними сім’ями і сім’ями групи ризику, з постраждалими членами сімей у результаті дії різних травмуючих факторів природних та техногенних катастроф, з постраждалими від різних видів насилля у сім’ї, з сім’ями дітей з інвалідністю та з прийомними дітьми і вихованцями;

- креативній – полягає у пропаганді здорового способу життя, організації змістовного дозвілля сімей і дітей за місцем проживання, продуктивній творчості, соціально-педагогічній підтримці сімейних, дитячих і молодіжних ініціатив, здійсненні доброчинних акцій, розвитку волонтерського руху [49, с.65 – 67].

Типами виховного середовища, які потребують особливої психолого-педагогічної турботи є: конфліктне; емоційного відчуження (де про дітей не дбають належним чином; не люблять; не поважають їхню гідність); прихованого насилля і асоціального спрямування (де спостерігаються жорстоке поводження з дитиною, виявляються різні види насилля, прилучення до шкідливих звичок, втягування у кримінальну сферу тощо) [32, с.44 - 45].

Окрім функцій допомоги родині у різноманітних сферах, патронат сім’ї має на меті якомога більше задовольнити потреби дитини, сім’я якої опинилася в складних життєвих обставина.



1.2.1. Патронат сімї - інноваційна соціальна послуга із задоволення потреб дітей

Сімейний патронат – це професійна комплексна послуга, що передбачає: тимчасовий догляд і виховання дитини, яка опинилася в складних життєвих обставинах, потребує захисту та отримує його в сім’ї патронатних вихователів, одночасне надання фахівцями соціальної сфери інтенсивних підтримуючих послуг сім’ї дитини для відновлення її здорового функціонування.

Патронат поділяється на: короткостроковий (до 6 місяців), довгостроковий (до 2-х років чи на термін, що визначається інтересами конкретної дитини). Він може бути застосований не лише у випадках, коли дитина з певних причин залишилася без піклування батьків (якщо останні загинули, перебувають у лікарні тощо), а й опинилася в соціально небезпечному оточенні. Зокрема, найпоширенішими ситуаціями, коли виникає потреба в патронатній сім’ї, є внутрішньосімейні конфлікти, тимчасова асоціальна поведінка батьків тощо [43].

Під час перебування дитини в патронатній сім’ї проводиться робота з реабілітації її біологічної родини, аби повернути дитину в належне сімейне середовище. Така форма виховання дає змогу не влаштовувати її в інтернатні заклади, а відразу ж передавати патронатному вихователю до вирішення питання подальшого влаштування. Існують й інші аспекти використання патронатного влаштування дітей [10]. Важливим стимулюючим чинником є те, що патронатному вихователю виплачують заробітну плату та зараховують трудовий стаж [8].

Патронатний вихователь – це працівник відділення сімейного патронату, який на основі договору приймає у свою сім’ю дитину, влаштовану до відділення, здійснює її догляд та виховання в терміни та на умовах, визначених договором [44].

Патронатними вихователями можуть бути громадяни України віком від 35 до 60 років (для жінки) і від 35 до 65 років (для чоловіка), які: перебувають у зареєстрованому шлюбі; проживають на спільній житловій площі; мають позитивний досвід виховання дітей; одна (один) з яких виконання обов’язків патронатного вихователя не поєднує з іншою трудовою діяльністю; пройшли курси спеціальної підготовки; відповідають іншим вимогам, визначеним у чинному законодавстві [34].

У своїй роботі патронатні вихователі тісно співпрацюють з різного роду спеціалістами, які допомагають їм виконувати основні завдання. Одним із таких фахівців є соціальний педагог [13].


    1. Роль соціального педагог у здійсненні патронату сімї

Забезпечення добробуту, соціального й морального здоров'я сімей і дітей - фундаментальний обов'язок соціальної держави, якою, згідно з Конституцією, є Україна. Перенос акценту на раннє виявлення соціальних відхилень, тобто на профілактичні заходи, потребує запровадження ефективних інноваційних технологій, що дозволили б реально впливати на виправлення складних життєвих ситуацій у сім'ї і суспільстві загалом. Покращення життєдіяльності родини вимагає максимальної мобілізації сил спеціалістів різних сфер у здійсненні патронату сім’ї [25, с.51-52].

У штат команди, яка здійснює патронат сім’ї, входять фахівці, які допомагають як дитині, так і дорослим. Обов’язково має бути психолог, який з’ясує, чи не почала дитина через занедбаність відставати в розумовому розвитку; вчитель, який перевірить рівень шкільних знань та допоможе надолужити пропущене; дитячий лікар-терапевт, який може визначити, чи не били дитину або які в неї можуть бути хвороби від занедбаності (недоїдання, переохолодження тощо) [29].

Проте ключовою особою в команді є соціальний педагог. Він допомагає батькам подолати кризу, дає другий шанс. І найчастіше з’ясовується, що провина тата й мами полягає лише в тому, що опустили руки та піддалися життєвим негараздам. А поряд не було тих, хто міг би підтримати, допомогти, мотивувати [19].

На основі вивчення теоретичних положень і аналізу результатів наукових досліджень можемо констатувати, що працюючи з родинами, соціальний педагог виступає у відповідних соціальних ролях:

1. Радник – інформує родину про важливість і можливість взаємодії батьків і дітей у родині; розповідає про розвиток дитини; дає педагогічні поради щодо виховання дітей.

2. Консультант – консультує з питань сімейного законодавства; міжособистісної взаємодії в родині; інформує про існуючі методи виховання, орієнтовані на конкретну родину; роз’яснює батькам способи створення умов, необхідних для нормального розвитку і виховання дитини в родині.

3. Захисник – захищає права дитини у випадку, коли доводиться зіштовхуватися з повною деградацією особистості батьків (алкоголізм, наркоманія, жорстоке ставлення до дітей)[24, с.11-12].

Напрями діяльності соціального педагога із сім’єю:



  • освітня/ педагогічна модель допомоги;

  • посередницька [22].

На основі викладеного матеріалу ми дійшли висновку, що соціально-педагогічна робота у родині вимагає від фахівця здатності успішно функціонувати в системі міжособистісних відносин, а патронат сім’ї є однією із сучасних і пріоритетних форм взаємодії з різними типами родин, який впроваджується завдяки деінституалізаційним реформам.

Розділ 2. Науково-практичний досвід здійснення патронату сімї у процесі деінституалізації

2.1. Зарубіжний досвід здійснення патронату сім’ї

Стратегія деінституціалізації дітей-сиріт стала першочерговим завданням у реалізації державної політики соціального захисту дітей-сиріт у більшості країн, починаючи з другої половини XX ст. [31].

Європейські країни, залучившись до механізмів реорганізації форм виховання дітей-сиріт у минулому столітті мають певні проблеми з подоланням дитячого сирітства й на сучасному етапі. Кожна країна намагається адаптувати існуючий досвід до своїх реалій, використовуючи численні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Однією з таких форм допомоги родині виступає патронат сім’ї [14].

У США розроблено спеціальні програми підготовки патронатних вихователів, основною метою яких є «партнерство вихователів з кровною сім'єю дитини».

Впроваджена модель патронатного виховання у Великобританії забезпечує повернення двох третин усіх дітей, які побували під патронатом, до своїх родин протягом шести місяців. У Великій Британії інституційні заклади останнім часом втратили популярність, і на зміну інтернатним закладам прийшла ціла система альтернативних форм опіки – екстренного та короткотермінового влаштування дітей, на період подолання кризи в їх біологічних сім’ях (патронат), середній термін перебування дітей в таких сім’ях не перещує 9 тижнів. Тільки 10 відсотків дітей виховуються в прийомних сім’ях до повноліття [23].

У Польщі була розроблена й упроваджена нова модель установ для дітей-сиріт, які з різних причин не можуть бути повернуті в біологічні родини чи влаштовані в сімейні форми виховання. У такому будинку одночасно проживають не більше 12-14 дітей, з якими працюють 4-5 вихователів [4].

Німеччина практикує поєднання у виховній системі функціонування оновлених інтернатних закладів та стимулювання розвитку прийомних сімей. Державна політика практикує довгострокове утримання дитини в подібних закладах задля повернення її в біологічну родину, і лише не маючи реальних можливостей для здійснення цього приймаються інші рішення. Пріоритетність форм у цій державі виглядає наступним чином: біологічна родина – усиновлення. Усі інші форми визначаються як проміжні й тимчасові. Німецька держава намагається розглядати державні структури утримання дітей як останній механізм у вирішенні проблем сирітства [9].

У Канаді діє модель, так званого диференційованого реагування або підсилення дієздатності сімей, яка сформувалася для надання додаткових послуг з підтримання дуже вразливих родин [14].

Отже, зарубіжний досвід передбачає різні механізми подолання сирітства в своїх національних державах. Більшість держав мають схожу практику впровадження послуги патронату сім’ї, проте майже кожна країна, залучаючи зарубіжний досвід, адаптує його до своїх реалій. Саме впровадження зарубіжного досвіду допоможе Україні швидше вийти на один рівень з іншими європейськими державами в питаннях здійснення патронату сім’ї.


    1. . Вітчизняний досвід здійснення патронату сім’ї

Ще недавно наше суспільство було впевнене, що в інтернаті дитині багато не треба: нагодований, одягнений, взутий, і цього достатньо... Але дитина - це особистість. І неважливо, скільки йому років чи місяців. Для нього важливо не те, у що він одягнений, для нього важливо внутрішній стан упевненості, що він комусь небайдужий і потрібен [20, с.6-7].

Сьогодні наше суспільство вперше за довгий час, нарешті, повернулося обличчям до проблем випускників інтернатів та дітей-сиріт, і робить дуже важливі кроки в напрямку захисту прав дитини на сім'ю. Ми, нарешті, заговорили про реформування інтернатної системи України і почали розвивати сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [21].

Безсумнівно, закрити в один день всі дитячі будинки та інтернати - це не вирішення проблеми. Кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в наших інтернатах залишається ще величезним, однак рішенням проблеми може стати поступове реформування всієї інтернатної системи України [49].

Реформування - вже давно назріла необхідність, яка допоможе кожній дитині, позбавленій батьківського піклування, придбати сім'ю, а інтернатам припинити своє існування [41, с.32-34].

Саме тому 11 травня 2006 року Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію Державної цільової програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Основна її мета – створити умови для реалізації державних гарантій і конституційних прав кожної дитини, зокрема: реалізація права на розвиток у сім’ї, виховання дітей за місцем їх походження, створення умов для фізичного, розумового і духовного розвитку кожної дитини.

Одне з основних завдань – забезпечити соціальний захист дітей, здобуття ними належної освіти та опанування навичок до самостійного життя, розвиток здібностей кожної дитини [39].

Одними з ключових пунктів Концепції програми є сприяння поширенню сімейних форм виховання, зокрема, утворення закладів нового типу з такими формами виховання. А також, запобігання дитячій безпритульності і бездоглядності, поширенню сирітства, жорсткому поводженню з дітьми та насильству над ними [35]. 

Впродовж останніх десяти років Україна здійснила низку прогресивних кроків на шляху реформування державної системи опіки над дітьми. Міжнародною спільнотою високо оцінені її досягнення з розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема: усиновлення, опіка, піклування, прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу (83 % дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, виховуюся в сімейному середовищі) [40, с.87-88].

Впровадження нової для України соціальної послуги вирішили розпочати традиційно зі столичного регіону. У 2009 році в рамках соціального експерименту спільно з органами місцевого самоврядування в м. Бровари Київської області було створено першу в Україні патронатну сім’ю. Її метою стало забезпечення права дитини, що опинилась у складних життєвих обставинах, на сімейне виховання під час подолання кризи її рідною сім’єю, або ж підготовка малюка до переходу в інші сімейні форми. У 2010 році до експерименту долучилась Біла Церква, а з 6 листопада 2012 року за розпорядженням Голови Київської міської державної адміністрації було розпочато надання послуг сімейного патронату в Києві.



Перші результати сімейного патронату в Україні, що реалізовується Партнерством «Кожній дитині», засвідчили нагальну потребу та ефективність послуги. За три роки існування програми – з 2010 по 2013 рік – до патронатних сімей було влаштовано 32 дитини. З них сім повернулися в рідні сім’ї, всі інші – знайшли собі нову родину: дванадцять було усиновлено, вісім передано в прийомні сім’ї, ще п’ятеро продовжують отримувати послуги. Жодна дитина не потрапила до інтернату – і це вже неабияка перемога!

В організації роботи принципово важливим є розуміння того, що ефективність виховання дітей у сім’ї значною мірою забезпечується рівнем вихованості самих батьків, їх готовністю до виховання дітей; забезпеченням умов повноцінного функціонування сім’ї, їх педагогічною доцільністю[51].



2.2.1. Модель здійснення патронату сімї в Україні

Послугу «патронат сім’ї» в Україні розроблено з метою удосконалення системи забезпечення прав дітей, зокрема права на виховання у сім'ї, шляхом розвитку надання допомоги з підтримки сімей з дітьми на рівні громади, механізмів прийняття рішень в найкращих інтересах дитини та державної підтримки сімей з дітьми, які потрапили в складні життєві обставини.

Модель здійснення патронату сімї в Україні включає в себе три основні етапи: підготовчий, практичний та узагальнюючий.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка