Павло Тичина



Сторінка1/6
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.33 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Матеріали призначено для доповнення уроків літературного читання в 2 класі навчальним змістом відповідно до навчальної програми для загальноосвітніх навчальних закладів 1-4 класи, укладеної за Державним стандартом 2011року ( Видавничий дім « Освіта» 2012р.), організації самостійної читацької діяльності учнів на уроках, забезпечення диференціації навчання.

https://encrypted-tbn2.gstatic.com/images?q=tbn:and9gcrotxcurcqoa0swb9hidmzvl4iqbykt-afzsncv_2owg6g8zdkvfw

Павло Тичина

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 року у селі Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. Походив зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького). 

Батько Павла, Григорій Тимофійович Тичина (1850 —1906), був сільським дяком і одночасно вчителем у школі грамоти. 

Мати Марія Василівна Тичина (уроджена Савицька; 1861 —1915) була на 11 років молодша від поетового батька. Павло Тичина мав 5 сестер і 4 братів

Співаючи в монастирському хорі, Тичина мав змогу безкоштовно навчатися в бурсі — духовній школі. Хлопчик був обдарований не лише музичними здібностями. Він рано почав писати вірші, гарно малював, грав на сцені. Пізніше Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії, а потім — у Київському комерційному інституті.
Жив Павло Григорович у Харкові, Чернігові, але найдовше у Києві. Тут, на Терещенківській вулиці, у будинку, де жив поет, знаходиться його музей.
Павло Григорович чудово описував красу природи, почуття, які переживає людина, спілкуючись з нею. Чимало віршів Павла Тичини присвячено любові до рідної землі — її лісів, луків, безкрайніх ланів.
Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

ОСІНЬ ТАКА МИЛА

Осінь така мила,

осінь

славна.


Осінь матусі їсти несе:

борщик у горщику,

кашка у жменьці,

скибка у пазусі,

грушки в хвартушку.

Осінь така мила,

осінь

славна.
Яку картину ви уявили, слухаючи вірш?



Цей вірш веселий чи сумний? Чому?

Що подарувала нам осінь?

ДЕ НЕ ГЛЯНЬ – КОЛОСКИ

Гей, простори які!

Любо-мило землі:

де не глянь - колоски

та всі в золоті-сріблі.
Де не глянь - колоски

Проти сонця блись-блись…

Лиш ген скраю ліски,

Ніби дим простяглись.


Прочитай вірш.

Яка картина природи рідного краю постала в твоїй уяві? Розкажи.

ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ

Ми  дзвіночки,  

Лісові  дзвіночки,  

Славим  день.  

Ми  співаєм,  

Дзвоном  зустрічаєм:  

День!  
День.  

Любим  сонце,  

Небосхил  і  сонце,  

Світлу  тінь,  

Сни  розкішні,  

Все  гаї  затишні:  

Тінь!  
Тінь.  

Линьте,  хмари,  

Ой  прилиньте,  хмари,  –  

Ясний  день.  

Окропіте,  

Нас  ошелестіте:  

День!  
День.  

Хай  по  полю,  

Золотому  полю,  

Ляже  тінь.  

Хай  схитнеться  –  

Жито  усміхнеться:  

Тінь!  
Тінь.  
Який настрій створює вірш? Які слова «дзвенять», а які звучать піднесено?
Що можна почути і побачити за словами вірша? Прочитай вірш уголос так, щоб слухачі відчули, як співає лісова галявина.
А Я У ГАЙ ХОДИЛА
А я у гай ходила,
По квітку от яку, 
А там дерева-люлі,
Та всі отак зозулі -
"Ку-ку! Ку-ку!"

Я зайчика зустріла,


Сидів він на горбку.
Була б його спіймала,
Зозуля ізлякала -
"Ку-ку! Ку-ку!"
Чи доводилось тобі бути в гаю? Розкажи про свої враження від побаченого.

Прочитай слова дівчинки, передаючи голосом її радість, захоплення.

ГАЇ ШУМЛЯТЬ
Гаї шумлять — 
Я слухаю. 
Хмарки біжать — 
Милуюся. 
Милуюся-дивуюся, 
Чого душі моїй 
так весело. 

Щось мріє гай
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото —
Поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.
Поясни вислови: милуюсь-дивуюсь, мріє гай, горить-тремтить ріка. Що ними поет хотів підкреслити?

Чим тебе полонила краса гаю?

Вслухайся в музику ріки. Яка мелодія переважає?

Яку роль відіграють порівняння у вірші?

ДОБРИДЕНЬ ТОБІ, УКРАЇНО МОЯ!


Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля
Добридень тобі, Україно моя!
Як ви розумієте слова: «Хвилюють, маюють, квітують поля»?

З чого для поета починається Україна?

Спробуйте гарно розказати про свою землю.

СЛОВО

А Вкраїни ж мова —
мов те сонце дзвінкотюче,
мов те золото блискуче,
вся і давність і обнова —
українська мова.

Розцвітай же, слово,
і в родині, і у школі,
й на заводі, і у полі
пречудесно, пречудово —
розцвітай же, слово!
Хай ізнов калина
червоніє, достигає,
всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
на горі калина!
З чим у вірші порівнюється мова?

Поясніть вислів «Розцвітай же, слово…»



ЗИМА


Вийшли вранці ми.
Дивне місто проти сонця!
Всі взолочено віконця...
Ні, такої ще зими
не стрічали ми.

Проти сонця дим,
проти зимнього патлатий,
що з труби зверта від хати
й понад садом молодим
тане, тане дим...

Ох, яка ж краса!
Сад увесь убрався в іній,
проти сонця він — як синій.
Гілля до землі звиса,—
дим же в небеса...

То який же колір вважають основним кольором зими?

Які ще кольори, крім білого, можна зустріти у зимовій природі?

Як ви гадаєте, чи завжди сніг білий? Коли він буває рожевого відтінку, блакитного, фіолетового, жовтувато-сірого?







Максим Рильський

http://storinka.at.ua/_ph/3/2/772305647.jpg

Поет народився 19 березня 1895 р. в Києві, у сім’ї українського культурного діяча, економіста та етнографа Т. Рильського. Його батько був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької.  



Дитячі роки Максима Рильського минули в селі Романівка на Житомирщині (тепер Попільнянського району). Він зростав у дружбі з селянськими дітьми і палкому, як він сам писав, замилуванні природою.

У 1908 р. Максим поступив до третього класу гімназії у Києві. Великий вплив на формування його світогляду мав композитор

М. Лисенко, у якого мешкав гімназист.

Писати почав рано - перший його вірш був опублікований уже в 1907 р., а через три роки побачила світ дебютна збірка «На білих островах» (1910 р.).

З 1915 р. М. Рильський - студент Київського університету, медичного факультету, через два роки продовжить навчання на історико-філологічному, але революція, громадянська війна змусили його перервати освіту і переїхати на село, де він вчителював у початковій школі.

Пізніше працював у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти. 



     Помер М.Т. Рильський після тяжкої хвороби 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві, на Байковому кладовищі.



БІЛІ МУХИ НАЛЕТІЛИ

Білі мухи налетіли —
Все подвір’я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
— Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати.
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.


Всі з гори летять щодуху,
Щоб піймати білу муху,
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.

З чим автор порівнює сніжинки? Прочитай.

Чи можна з другої строфи вірша дізнатися, як ставиться автор до дітей? Доведи, що це так.

РІЧКА


Хлюпоче синя річка — 
Ой річка, ой ріка! 
Юрба нас невеличка, 
Зате ж бо гомінка!

І співи тут, і крики, 
І радість тут, і сміх,
А вколо, як музики, 
Гурти пташок дзвінких.

І кожна ж то співає, 
І кожна поклика: 
«Ой небо, ой безкрає, 
Ой річка, ой ріка!»

Он рибки затремтіли, 
Пливуть із глибини. 
Коли б співать уміли, 
Співали б і вони.

А так за них співає 
Компанія лунка: 
«Ой небо, ой безкрає, 
Ой річка, ой ріка!»

В дитячому садку ми 
Пригадуєм той день, 
І знов дзвенять нам шуми 
Веселих тих пісень.

Хай осінь, хай тумани,
А пісня та дзвінка
Ніяк не перестане:
Ой річка, ой ріка!
Чому так раділи діти?

Що сказано про пташок? Прочитай.

Знайди слова, що повторюються у вірші. Як їх треба читати?
НЕ КИДАЙСЬ ХЛІБОМ



- Не кидайсь хлібом, він святий, - 
В суворості ласкавій, 
Бувало, каже дід старий 
Малечі кучерявій. 

- Не грайся хлібом, то ж бо гріх! - 
Іще до немовляти, 
Щасливий стримуючи сміх, 
Бувало, каже мати. 

Бо красен труд, хоч рясен піт, 
Бо жита дух медовий 
Життя несе у людський світ 
І людські родить мови. 

Хто зерно сіє золоте 
В землі палку невтому, 
Той сам пшеницею зросте 
На полі вселюдському.
Прочитайте і поясніть значення таких слів: суворості, малечі, немовляти, невтому, вселюдському.

Як ви розумієте вислови: «красен труд, хоч рясен піт»; «жита дух медовий життя несе у людський світ»?

Що стверджує поет у цьому вірші?

Підготуйся до виразного читання вірша: доберіть правильний темп та інтонацію читання кожної строфи.

НОВОРІЧНА ЯЛИНКА

Ой весела в нас зима
Веселішої нема:
Грає срібними зірками,
В’ється синіми димками,
Снігом землю обійма.

Ой струнка ялинка в нас! 


Скільки сяє тут прикрас! 
Ми зібралися юрбою — 
Разом з піснею новою 
Рік Новий стрічать.
СВІЖА ЗЕЛЕНЬ РОЗГОЙДАЛАСЬ...

Свіжа зелень розгойдалась,


Розгулялась, поплила.
Перші краплі засміялись
До голодного зела.
Голуби летять у сховок,
І в тіснім голубнику
Ряд округлих їх головок
Як намисто на разку.

Від чого розгойдалась, розгулялась свіжа зелень?

Як ти розумієш значення виділених висловів? А як їх розуміє твій сусід по парті?

ДІВЧИНА

Бджілки золотисті
В квітах літають,
Роси перлисті
З трав опадають.
З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється.
В шатах зелених
Вийшла дівчина,
В косах студені
Роси-перлини.
З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється.
В квітах барвистих
Дівчина сяє,
В оченьках чистих
Сонечко грає.
З тих оченяток маєво ллється...
Дівчина літом веселим зоветься...
Прочитай правильні слова: перлисті, зіткане, студені, роси0перлини, сяєво, барвистих.

Що допомагають передати у вірші слова: літають, опадають, ллється, купається, сміється, сяє, грає?

З яких рядків тексту літо постає як жива істота?

Придумай до вірша свої уявлювані картини. Розкажи, що і як би ти на них зобразив.

Що з описаного у вірші можна почути, побачити, відчути?

Яке основне завдання треба поставити перед собою під час виразного читання?


Дмитро Білоус

Дмитро Григорович Білоус народився 24 квітня 1920 р. у селі Курмани Недригайлівського району на Сумщині в селянській багатодітній сім'ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича Білоусів (був десятою дитиною). https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:and9gcs_2tbajl8ejgsiss-uuwyebtvj4hv_65wnst-qnbimoiqq30k7fg

По закінченні десятирічної школи  навчався на робітфаці в Харківському університеті, звідки добровольцем пішов на фронти Великої Вітчизняної війни. Був тяжко поранений. По видужанню працював у Москві на радіостанції.

Згодом закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1945 р.) та аспірантуру при кафедрі української літератури (1948 р.).

Дмитро Білоус був членом Спілки письменників України (1947 р.). Працював відповідальним секретарем журналу "Дніпро", у видавництві "Молодь". Керував поетичною студією при Кабінеті молодого автора, яку закінчили багато згодом гарних українських поетів.

Протягом 1958 р. - 1959 р. працював у Болгарії. З 1968 р. завідує кабінетом молодого автора при Спілці письменників України, веде радіопрограму "Диво калинове".

Друкуватися розпочав 1935 р., писав гуморески до радіожурналу "Сатиричний залп", друкувався в журналі "Перець". Є автором збірок гумору та сатири, книжок для дітей, спогадів про видатних людей.

Твори Дмитра Білоуса перекладені білоруською, болгарською, литовською, латиською, російською, узбецькою та іншими мовами...

Займався перекладами, зокрема, перекладав з білоруської, болгарської, литовської, російської мов.

За участь в естетичному вихованні дітей та молоді нагороджений медаллю "За доброчинність" Міжнародного доброчинного фонду "Українська хата".

Помер 13 жовтня 2004 р. Похований на Байковому кладовищі.
ЗВЕРТАННЯ 

Скільки є в нас, любі друзі, 
для звертання ніжних слів — 
і до тата, й до матусі, 
до бабусь і дідусів! 

І татусю, й мамцю, й нене, 
і дідусю, й бабцю теж, — 
миле, ніжне, сокровенне — 
як ще краще назовеш? 

А Федько звертання творить 
так, що душу виверта: 
замість «мамо» — «ма» говорить, 
замість «тату» каже «та»! 

В школі Беллу — «Бе» гукає, 
а Меланю кличе «Me»! 
Леле! Школу оглашає 
белькотіння лиш саме. 

Учня він імення знає, 
та не встигне підійти, 
як за ґудзика хапає 
і вигукує: — Ей ти! 

Дома: — Ба-а! — кричить бабусі. 
(Ліньки повністю назвать). 
Як ви думаєте, друзі, 
що йому на це сказать? 

Мабуть, треба щось кумекать, 
бо інакше мимохіть 
будем тільки бекать-мекать 
там, де треба говорить! 
Як автор звертається до рідних?

Як називаються такі слова?

Які звертання творить Федько?

Чому вони «душу вивертають»?

Чи схвалює автор таке мовлення хлопчика?

Чому ж він так говорить?

Прочитайте, на що може бути схожим наша мова, коли будемо говорити, як Федько.

Прочитайте окличні речення; питальні речення.

У яких реченнях описано захоплення автора красою рідної мови, а в яких — обурення від розмови Федька?


ПІСЕНЬКА ПРО КУЛИЧКА

— Кулик, куличок!


А завбільшки з кулачок.
— Так є ж різні кулачки.
— А є різні й кулички —
і великі і малі,
на Дніпрі і на Сулі.
— Кулик, куличок!
Він у нас не новачок:
ще торік він на лужку
в ямці вивівся в пушку.
І обсохнути не встиг,
як за їжею побіг.
— Кулик, куличок!
Де комашка, хробачок —
піде сушею і вбрід,
а здобуде на обід.
Прийде ж осінь — проводжай
куличка у теплий край!
— Кулик, куличок!
Де зимуєш ти? — Мовчок.
Ми ж чекаєм на приліт
до річок і до боліт,
де улітку на лужку
в ямці вивівся в пушку...
— Кулик, куличок!
До боліт і до річок
лине з теплих він країв.
Де б не пив і де б не їв,
а весною, прийде час —
повертається до нас.

Попрацюйте р а з о м! Між ким відбувається розмова?

З чого видно, що поет прихильно ставиться до куличка, що він добре знає цього птаха?

Пригадайте, як називають вірші такої форми. Навчіться читати вірш уголос, передаючи інтонацію запитання, відповіді, звертання.
Знайдіть у вірші рими до слова куличок.

ЗАРУБАЙ НА НОСІ
Гриць катався на льоду,

не спитавшись мами,

та й потрапив у біду:

шурхнув з ковзанами.

Мамин гнів хлоп’я мале

пам’ятає й досі:

«Бить не битиму, але

зарубай на носії»

Дивно це було сприймать

хлопцеві малому:

«Як? На носі зарубать?

Ще й собі самому?»

Може, нині смішно вам

в теплім дружнім колі.

Гриць тепер сміється й сам,

Гриць давно вже в школі.

В літгурток він став ходить

і знайшов розгадку:

ніс походить від носить

в даному випадку!

Бо носили в правіки*

за собою всюди

палички і дощечки

неписьменні люди.

І, як ми в записники

все заносим з вами,

так вони — на дощечки,

звані в них носами.

Отже, вираз виник там,

а зберігся й досі.

Це, читачу, й ти затям*,

зарубай на носі!


Що нового ти дізнався з вірша?

Прочитай, як поет пояснює вираз «зарубай на носі».

Які ще цікаві вирази із словом ніс ти знаєш?


КОЖНУ ЛІТЕРУ ЦІНИ
Кожну літеру ціни,

бо немає їй ціни.

Ось відома в давнину

дудочка — сопілка:

виймеш літеру одну —

і вже буде спілка.

Сварка йде така, що ну! —

перепалка (бійка): з

міниш літеру одну —

мирна перепілка.

Зміниш літеру одну

у словечку бійка

і вже — леле — на сосну

мчить звірятко білка.

Більше прикладів не дам,

поміркуй — придумай сам.
Чому треба зважати на кожну букву в слові?

Читаючи, зверни увагу на розділові знаки: якої сили голосу вони вимагають, де слід зробити паузи?
Андрій Малишкоhttps://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:and9gcso9k-rn0lheebgdnnzxmfutb_4fn5lgx1hppn8kcz1rwbjiflr

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 р. в Обухові Київської області в багатодітній сім'ї сільського шевця. З самого дитинства майбутній поет виніс незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова, промовленого "в колисці із лози, щоб вічним окаянним боржником його нести, страждати і любити..."

Жилося родині Самійла Малишка важко: землі було дві десятини, а сім'я чималенька (одинадцять дітей), тож доводилося господареві і шевцювати, і на заробітки в Таврію ходити. Малий Андрій пособляв чим міг – то ходив заможнішим по господарству помагати, то грав на весіллях на гармонії, бо мав талант до музики.

У 1927 р., закінчивши Обухівську семирічку, Малишко вступає до Київської медичної профшколи, однак уже тоді у юнаковій душі жив потяг до прекрасного, до пісні, до поезії. Дізнавшись про додатковий набір в Інститут народної освіти, майбутній поет вирішив здати екзамени. На диво, здав їх успішно, після чого його зарахували на літературний факультет, де Андрій потрапив під опіку Максима Рильського, який викладав та вів літературну студію.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах "Молодий більшовик" та "Глобус".

Закінчивши у 1932 р. Київський Інститут народної освіти, викладає літературу в Овручі, на Житомирщині. З 1934 р. по 1935р. служить у армії, а потім працює у Харкові, як журналіст.

Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах.

Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро».

Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань.



За своє життя поет видав близько 40 збірок, створив понад сто пісень.

17 лютого 1970 р. Андрій Малишко помер. Похований в Києві на  Байковому кладовищі.


КОЛИСКОВА
Спи, засни, моя дитино,

Спи, моє маля.

Ніч іде в гаї, долини,

Трави нахиля.

Хай тобі ця ніч насниться,

Що в вогнях сія,

Будеш завтра в світ дивиться,

Зіронько моя.


Посміхнись до мене, сину,

І зрадію я,

Не хвилину і не днину,

Я навік твоя.

Перша ніч твоя почата

В співах солов'я,

Дай же мамі рученята,

Зіронько моя.


Сплять ліси, поля, криниці,

Шепіт ручая,

Ти відкрий, відкрий очиці,

Юносте моя.

Підеш ти по Україні,

Де життя буя.

Виростай, моя дитино,

Зіронько моя.


З яким почуттям ти прочитав вірш? Чому?

Знайди рядки, в яких висловлено велику материнську любов до дитини.

Чому цей вірш має назву «Колискова»? Прочитай його ніжно, з наспівом.

Виконай малюнок до твору і підготуй за ним розповідь.

Згадай, як мама в дитинстві називала тебе. А тепер?

Придумай свою мелодію до колискової. Заспівай пісню.

Пригадай колискові, які тобі співала мама.

ДОЩИК

Вихопивсь дощик поміж заграв:
Чоботи сині, синя сорочка,
Сині мелодії понапинав
З неба широкого аж до листочка;
Синіми стрілами закресав,
Сині листочки дрібно писав – 
Людям, озерам, лукам за обрій,
Ох і смішний же!
І добрий – добрий!
І запрозорились водні гущі,
І посміхнулися темні пущі,
Навіть дуби із важкої породи
Чухали голови від насолоди.
Вихопивсь дощик поміж заграв.

Яким змальовано дощик у вірші?

Який колір переважає у його опису?

Яким ти уявляєш цей дощик?

Які слова вказують на те, що дощ з'явився раптово і що він дуже сильний?

Які слова передають ставлення автора до дощика? Як їх треба читати?

СОЛОВЕЙКУ – СОЛОВ’Ю

Соловейку – солов’ю
Я приспівочку зів’ю,
Свіжу та барвисту,
З золотого листу.
З того листу, що в долині,
На кленині, на калині,
На березовій корі,
На дубочку угорі.
Листя, листя, не шасти,
Соловейка захисти
Од важкого грому,
Вітру – бурелому.
Од яркої блискавиці,
Щоб не сліпнули очиці,
Од дощу в світанки білі,
Од метілі – заметілі,
Холоднючої зими.

БАБУНЯ-ТРАВА
Бабуня-трава, жовтокоса й тиха,
Глянула з-під снігу — а в небі сонце,
Глянула вдруге — жайворон в’ється,
Молоточками дзвонить в синю тарілку. —
Еге ж, виходьте, мої травенята,
Березень! —
І висипали малі травенята
Рястом, проліском, білим роменом,
В луг, на подвір’я, попід ворота,
А чотири травки в глиняний горщик
Вскочили на підвіконня, —
І заглядають в хату.

ПІСНЯ ПРО РУШНИК


Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
І водила мене у поля край села, 
І в дорогу далеку, ти мене на зорі просаджала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі, хороші твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

ДОЩ


Дощик, дощик  голубий, 
Колосків не оббий 
Зливами-проливами, 
Хмарами-огнивами, 
Птицями-зірницями, 
В небі блискавицями. 
Ти спадай на межу, 
Я тобі таке скажу: 
— Понад ріки та ліси 
Хмари-вдари  понеси, 
Крапельками росяними 
Над ланами вівсяними, 
Цебром, цебром, цебрицею 
Над нашою пашницею 
Лийся тихо вдалині 
На гречки та ячмені, 
На гречки та ячмені,— Буде весело мені. 


Андрій М’ястківський

img_5104

Народився Андрій М'ястківський у селі Соколівці на Вінниччині. В усіх документах датою його народження позначено 14. 01. 1924, хоч насправді мама подарувала йому життя 13 грудня 1923 року, якраз на Андрія Первозванного, тому й назвали його Андрієм. Там, у Соколівці, пройшло його дитинство, там закінчив він школу. Рано відчув потяг до слова. Друкуватися почав ще до війни. Та в

творчій біографії письменника була велика перерва, тому що

почалася війна. Солдат М'ястківський пройшов війну в роті

фронтової розвідки. За бойові заслуги він був нагороджений

медаллю «За відвагу».

Після війни Андрій Пилипович продовжив навчання в

Тульчинській фельдшерській школі. Якийсь час працював сільським

фельдшером, а потім вступив на заочне навчання до Вінницького

педінституту. Вчителював, а коли одна за одною стали з'являтися

його збірки для дітей і дорослих, перейшов на редакційно-видавничу

роботу.


В 1955 році з'явилася перша книжка поета «Над Бугом-рікою».

Андрій М'ястківський — відомий автор блискучих новел,

талановитих романів, чудових віршів. Писав для дітей і дорослих.

Весь його творчий доробок втілився у понад сорок книжок поезії та

прози, в численних текстах пісень і перекладів (з білоруської,

молдавської, румунської та інших мов). Але слава, почесті, нагороди

(до яких він був байдужий) його дивовижно обминали. Удостоєний

лише Літературної премії імені Володимира Сосюри.

Він був цікавим співрозмовником, неперевершеним оповідачем,

великим знавцем фольклору. Вільно володів румунською мовою,

німецькою та угорською — зі словником. Писав щодня, а інколи

«видавав» до десятка віршів за день. По

собі залишив величезний рукописний спадок у товстих зошитах, який

ще потрібно належним чином систематизувати, вивчити й

опублікувати.

Помер 17 листопада 2003 року.



ЗАЙЧЕНЯТКО В ЯМКУ ВПАЛО

Зайченятко в ямку впало,

Задню лапку поламало.

Нема хатки в зайченятки,

А малому треба спатки.

Сунуть хмари волохаті,

Горе тому зайченяті.

Я візьму його додому,

Постелю йому солому.

Кішку вижену із хати,

Буду зайку годувати.

Дам капусточки пелюстку,

Потім — моркви на закуску.

Як стрибатиме у хаті,

Пущу в поле пострибати.

Чи повернеться, чи ні —

Буде радісно мені.
КОТИКИ-ВОРКОТИКИ

Котиків-воркотиків
Рясно на вербі.
Котиків-воркотиків
Я нарву собі.
Котики-воркотики
Всілися рядком.
Поїть сонце котиків
Теплим молоком.
Котики-воркотики
В мене на вікні.
Котики-воркотики —
Гості весняні.
Не глядить на котиків
Лиш вусатий кіт.
Мабуть, зна, що котики —
Це вербовий цвіт.

МОРОЗИКУ, МОРОЗИКУ
Морозику, морозику,

Червоний в тебе ніс,

Морозику, морозику,

Тікав би ти у ліс!

Морозику, морозику,

Спішить весна до нас,

Морозику, морозику,

Прощатися нам час.

Морозику, морозику,

Курли тобі курли...

З’явилися журавлики,

І квіти зацвіли.
ВЕСЕЛОЧКА


Я барвиста веселочка,

маю сім кольорів,
засвітилась над селами,
над лісами вгорі.
Житу жовтого кольору
подарую в жнива,
соковито-зеленого
буде мати-трава.
А ясного блакитного
небу дам назавжди,
світанкового синього залишу для води.
Непомітно погаснувши,
упаду між дубів...
Так ніколи нічого я не лишаю собі.

 
Якими барвами веселочка прикрасила жито, траву, небо, воду?
ПАЛИЧКА-СТУКАЛОЧКА

Паличка-стукалочка,
Я жмурюсь...
Паличка-стукалочка,
Не журюсь...
Паличка-стукалочка,
Ховайтеся всі
У ярочку, в балочці,
У вівсі!
Паличка-стукалочка,
Я вже йду
У шипшину, у малину,
В лободу...
Паличка-стукалочка,
Всіх знайду!

 

САМА В ХАТІ




Кошенятко чеше вуса
Лапками двома.

На базар пішла матуся,
В хаті я сама.

Вмиюсь чисто, вмиюсь біло.
І тоді візьмусь за діло.

Підмету гарненько в хаті.
Молока дам кошеняті.

Своє ліжко застелю,
Квіти в горщику поллю,

Заплету я кіски русі
І чекатиму матусі.
 

ЗАЙЧИК МІСЯЦЯ НАДГРИЗ
Чи тепер, чи колись
Із солодким хрустом
Зайчик місяця надгриз
Думав, що капуста.
Місяць скік та й утік
В небо синє-синє.
Не кружок-колобок —
Тільки половина.
Заховався, повис,
Де хмарки, мов хустя...
Зайчик місяця надгриз

Думав, що капуста.



ВЕЧІР ДИХАЄ ВЕСНОЮ


Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та й насправді вже весна.
Сніг крихкий, неначе щебінь,
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче проліски, цвітуть.


КИЦЯ ПРОКИДАЄТЬСЯ

Киця прокидається —
Лапками вмивається;
Квітка прокидається —
Росами вмивається;
Сонце прокидається —
Хмаркою вмивається.
Ну а ми з сестричкою
Вмиваємось водичкою.

ЯК ВЕСНУ Я ПАМ'ЯТАЮ
Наш дідусь малят питає,
Як весну хто пам'ятає.
Пам'ятаю квіти з гаю,
Пам'ятаю - в ліс ходив,
Та найкраще пам'ятаю:
Дві берізки посадив.
Посадив їх навесні
Біля стежки при вікні.
Рясно дощики пішли –
Дві берізки підросли. 

Володимир Самійленко

Володимир Іванович Самійленко народився 3 лютого 1864 року в селі Великі Сорочинці Миргородського району на Полтавщині. Дитинство хлопця минуло на хуторі Михайлівна, де мати Володимира служила управителькою панського маєтку. Навчався Самійленко у Полтавській гімназії, багато читав, пробував перекладати твори античної літератури, писав і власні вірші та оповідання. Вищу освіту здобував на історико-філологічному факультеті Київського університету (1884—1890). У цей час вийшла друком його перша збірка «З поезій Володимира Самійленка» (1890).https://encrypted-tbn2.gstatic.com/images?q=tbn:and9gcs1-7tqtm663fwkv8b89s6itswechqpwgfv7w2zdl-ee-v81jzdvq

Згодом Володимир Іванович переїхав до Чернігова, де працював нотаріусом. Писав ліричні та гумористичні твори. Найвідоміші його вірші — «Українська мова», де він називає рідну мову «діамантом дорогим», та «Вечірня пісня», покладена на музику Кирилом Стеценком. У гумористичних і сатиричних творах Самійленко гостро висміяв лжепатріотів, які лише на словах люблять вітчизну й рідний народ, викрив суспільні вади тогочасного ладу.

У 1920 році разом з урядом Української Народної Республіки переїхав до Галичини, окупованої Польщею. Жив у нестатках, хронічно хворів, а звістка про смерть обох дочок остаточно підірвала здоров'я поета. В 1924 році повернувся до Києва, працював у Державному видавництві України, перекладав твори зарубіжних авторів, адже знав дев'ять мов.

Однак хвороба брала своє... Помер Володимир Самійленко 12 серпня 1925 року, похований у Боярці під Києвом.


ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ

Тихесенький вечір


На землю спадає,
І сонце сідає
В темнесенький гай.

Ой сонечко ясне,


Невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось?
Іще не лягай!

Світи ще годину,


Бо рано ще спати,
Милуй нас, як мати,
Теплом обгортай!

Ой сонечко ясне,


Невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось?
Іще не лягай!

Без тебе так страшно


І темно надворі,
Хоч місяць і зорі
Освітять наш край.

Ой сонечко ясне,


Невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось?
Іще не лягай!

Не слухає сонце,


За гору сідає
І нам посилає
На всю ніч - прощай!

Ой сонечко ясне,


Невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось?
Іще не лягай!
Чи знаєш ти, що цей твір став народною піснею?

Як співають цю пісню? Чому її співають так задушевно, лагідно?

Утвори пестливі слова від слів тихий, темний, ясний, сонце.

Порівняй, як описано сонце в цьому вірші.

НАША СЛАВНА УКРАЇНА
Наша славна Україна, 
Наше щастя і наш рай,
 
Чи на світі є країна
 
Ще миліша за наш край?

І в щасливі й злі години 
Ми для неї живемо.
 
На Вкраїні й для Вкраїни
 
Будем жити й помремо.


Микола Сингаївський

У селі Шатрище Житомирської області в сім’ї хлібороба 12 листопада 1936 року народився Микола Федорович Сингаївський.http://www.silskivisti.kiev.ua/18916/pic/syngaivsky_nekr.jpg

Зовсім малим Микола пережив лихоліття війни, важкі перші повоєнні роки. У школі вчився в місті Коростені, вже тоді пробуючи свої сили в поезії. Якийсь час працював у колгоспі, на будовах Кривого Рогу і Києва. Працював і вчився. В 1961 році Микола Сингаївський закінчив філологічний факультет Львівського університету і почав працювати в пресі. Друкуватися Микола почав ще у школі. Вихід на люди дали районна газета «Радянське Полісся» та обласна «Радянська Житомирщина». Школярем восьмого класу Микола зі сцени вітав депутата Максима Рильського, який приїздив до Житомира на зустріч із виборцями. Пізніше в газеті з’явилась добірка віршів хлопця із напутнім словом сивочолого майстра.

У 1958 році побачила світ перша збірка для дітей «Жива криничка». Схвальним словом про неї відгукнувся Михайло Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок Миколи Сингаївського – поетичних і прозових. Половина з них – для дітей.

Микола Сингаївський плідно працює в дитячій літературі – він видав багато віршованих збірок для читачів молодшого шкільного віку, чимало перекладав з польської, болгарської мов і його поезії перекладалися на болгарську, польську, румунську, німецьку мови. А ще знають читачі Миколу Сингаївського як колишнього редактора журналу «Піонерія», а також як автора багатьох пісень.

Поезія Сингаївського – це суцільна пісня. Багато віршів поета покладено на музику. Та й ті вірші, яких не торкалися композитори, також співучі і музичні. «Вони як пісня, прості, змістовні, - як зазначив Валентин Бичко. - Кожне слово навантажене – в нім і барви, і думка, і почуття».

Микола Федорович Сингаївський - лауреат Республіканської премії імені М. Островського (1972). У 1990 році він став лауреатом премії імені Лесі Українки за поетичні твори для дітей.  

22 лютого 2013 року, після тяжкої тривалої хвороби, на 77-му році життя Микола Федорович Сингаївський помер.
МАТЕРИНА МОВА
Колискова пісня, колискова —
то найперша материна мова.
Пахне вона м’ятою і цвітом,
чебрецевим і суничним літом.
Пахне молоком і споришами...
Скільки в ній ласкавості і шани,

скільки в ній тривожності людської,
і надій, і сивини гіркої...
Колискова пісня, колискова —


То солодка материна мова.

НАЙДЗВІНКІШЕ СЛОВО

Наче з поля чи з лугівки,


У розповні літа
Чую голос перепілки
З чебреців чи жита.
То говорить поле хлібне,
Луг, трава шовкова...
Найдзвінкіше слово рідне,
Найрідніша мова. 
У розповні — тут: у розквіті, в середині літа.

Чебреці — запашні,цілющі, польові квіти.

Н а й д з в і н к і ш е – тут: милозвучне, приємне, дороге.

Яку картину літнього дня ти уявив, прочитавши першу

строфу вірша? Розкажи.

Як ти гадаєш, про що можуть говорити хлібне поле, луг,

шовкова трава?

Що хотів поет підкреслити висловами «найдзвінкіше слово,

найрідніша мова»?
ДОЩ ІЗ КРАПЛІ ПОЧИНАЄТЬСЯ
Все — із доброго чи злого —
Починається з малого.
Листя виросте з листочка,
З нитки витчеться сорочка.
З пагінця чи з бруньки — гілка,
З гілки — дудочка-сопілка.
Хліб — з маленької зернини,
Дощ — із чистої краплини.
Пагорбок стає горою,
А роса стає водою.
Навіть річечка-ріка
Починається з струмка.
День турботою почнеться,
Кожен за своє береться.
Проганяй мерщій дрімоту
І рукам давай роботу.
І роби невтомно, вміло

Хоч мале, та добре діло.


Спробуй продовжити думку першого речення: що ще починається з малого?

Про кого з героїв прочитаних у розділі творів можна сказати, що вони роблять «невтомно, вміло, хоч мале, та добре діло»?

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка