Павло Тичина



Сторінка2/6
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.33 Mb.
1   2   3   4   5   6

ВЕСЕЛИЙ ДЗВІНОК


 

Вересень. Стежка до школи.


Дзвонить веселий дзвінок. 
І через луг, через поле 
Сонце спішить на урок.

Промінь лягає на трави, 


Лукам навіє тепла. 
Осінь стрічки золотаві 
В коси дерев заплела.

Пахне прив’яленим цвітом –


З гаю, з городу, з двора. 
Ми попрощалися з літом, 
Ось і до школи пора.
Прочитай вірш. Зверни увагу на вислови: «сонце спішить на урок», «осінь стрічки золотаві в коси дерев заплела», «дзвонить веселий дзвінок», «сміх розсипає дружна учнівська сім’я». як ти гадаєш, що хотів ними підкреслити поет?

Подумай, в якому темпі і з якою інтонацією слід читати вірш.

А як ти зустрівся в школі зі своїми товаришами?

Що тобі особливо запам’яталось? Розкажи.
ДЯТЛОВА КУЗНЯ
У дятловій кузні
Гаряча пора.
Дятлова кузня
Стоїть край двора.
Дятел невтомно
Працює щодня, —
Така роботяща
В нього й рідня.
Вчився він змалку
Так працювать,
Щоб шкідників
З-під кори добувать.
Шишку розлущить -
Де тут зерно?
Так і обідає
Він заодно.
В дятловій кузні
Гаряча пора.
Дятлова кузня —

То груша стара.


НАЙРІДНІША
Батьківщино, земле рідна,
Земле сонячна і хлібна,
Ти навік у нас єдина.
Ти, як мати, найрідніша,
Ти з дитинства наймиліша,
Ти і взимку найтепліша —
Наша отча сторона. 

МАТИ-УКРАЇНО!


Перше наше слово з нами повсякчас,


Мати-Україно, ти одна у нас!
Ниви і діброви, і садів окрас —
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж одна у нас!

Хай же мир і дружба поєднають всіх,


І дзвенить дитячий безтурботний сміх.
Нам зоріє доля світла і ясна.
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж у нас одна!
Михайло Стельмахhttp://www.ukrlit.vn.ua/biography/stelmah.jpg

Народився Михайло Панасович Стельмах 24 травня 1912 року в селі Дяківці Літинського повіту на Вінниччині. Його дитячі роки минали серед мальовничої природи Прибужжя .

Мати його, Ганна Іванівна, добра, ласкава і невтомна трудівниця, перша пробудила в його дитячому серденьку любов до природи, навчила милуватися вранішніми росами і легеньким ранковим туманом, вслухатися в «бентежні звуки далеких дзвонів», що їх струшують з далекого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.

Великий вплив на формування письменницького таланту в малого Михайлика мали також батько, дід Дем’ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого в селі прозвали Бульбою, а особливо бабуся, яку він дуже любив.

Дитинство письменника припало на перші пореволюційні роки – тяжкі роки громадянської війни, руїни, голоду. На всю сім’ю були одні чоботи, тож батько мусив нести до школи Михайлика на руках, загорнувши в свою кирею.

Змалку в хлопчика виявився великий потяг до знань, до книжки. Він самотужки навчився грамоти ще вдома, лише мріючи про школу. Читав усе, що потрапляло до рук. Найбільше захопили його дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя.

До школи Михайлика віддали, коли йому було дев’ять років, і відразу його прийняли в другий клас. Умови для навчання були важкі. Не було книжок, зошитів, навіть чорнило доводилося робити з бузини або з сажі, а ручку вистругували з гілочки молодого кленочка чи то з верболозу. Навчався майбутній письменник у початковій сільській школі, згодом – у школі колгоспної молоді та Вінницькому педагогічному технікумі. А після закінчення Вінницького педагогічного інституту вчителював у школах Поділля і Полісся.

Перша збірка віршів «Добрий ранок» побачила світ у 1941 році. Рядовим солдатом-артилеристом пішов М.Стельмах на фронт у перші ж дні війни. Контузія, поранення, госпіталь, лікування….І ось така бажана Перемога! Поет-воїн повернувся до улюбленої справи – глибокого вивчення усної народної творчості.

У повоєнні роки працював науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, де упорядковував і редагував збірники народної творчості, писав наукові статті, працював над власними творами.

Помер М.Стельмах 27 вересня 1983p. в Києві. Похований на Байковому кладовищі в Києві.


ЯК ЖУРАВЕЛЬ ЗБИРАВ ЩАВЕЛЬ

На болоті журавель


Цілий день збирав щавель.
Назбирав собі на борщ,
Та якраз вперіщив дощ,
І щавель знесла водиця,—
Без борщу лишилась птиця.
З того часу журавель
Сировим жує щавель.

ЖУРАВЛИК І РУКАВИЦІ

До журавлика під стіг

Баранець з села прибіг.
Він приніс в своїй торбині
Для журавлика хлібину,
Трохи ярої пшениці
І червоні рукавиці.
Та не знає птиця,
Нащо птиці рукавиці:
Чи на ноги їх надіти,
Чи на крила почепити,
Чи принести у хатину,
Де живе мала дитина?


 

ГРИБ ДІТКАМ КУПИВ ШАПКИ

Гриб діткам купив шапки.
Повдягалися грибки
І стають аж на носочки,
Щоб їх бачили в лісочку.
Гриб говорить їм: —
Дітки,
Не спинайтесь на носки,
Не показуйте шапки:
Ходить баба за дубами —
Попадете в борщ грибами.

БОРСУК
Біля гатки, коло хатки


Засадив борсук дві грядки
І світанням на зорі
Завалився спать в норі.
Спав борсук два дні й дві ночі,
Аж запухли в нього очі,
Потім встав, ум’яв пиріг,
Позіхнув і... знову ліг.
Коло гатки, де дві грядки,
Бачить заєць непорядки:
Не полив посів борсук,
Заєць в нору — тук-тук-тук!
Уставай скоріш, земляче,
Без води посів твій плаче!
Зараз, взую чобітки —
За відро — і до ріки!..
Встав борсук, розправив плечі
І — не в двері, а до печі:
З’їв картоплю, з’їв кисіль,
Позіхнув — і у постіль...
Кажуть, горе тим грядкам,
Що попали борсукам!

Чому вчинки борсука видаються вам смішними?

Про яку негативну рису характеру борсука йдеться у вірші?

Як ви розумієте два останні рядки вірша?

ЧЕРЕПАХА

Кіт побачив черепаху,


Черепаху-костомаху,
Та й говорить: —
От невдаха!
Зверху миска,
Знизу миска,
А між ними черепаха.
Де взялось на тебе лихо?
Черепаха каже тихо:
— Ще давно колись мій дід
В косаря украв обід.
Той обід у двох мисках
Над лугами смачно пах.
Дід підважив першу миску,
В другу вліз, мов у колиску,
І кисіль до смерку їв,
А кисіль миски зліпив.
Так з’явилась черепаха,
Черепаха-костомаха.
І ти, коте, не кради,
Не минеш тоді біди.
Що засуджує і від чого застерігає М. Стельмах в цьому вірші?

Чи викликає у вас симпатію черепаха? Чому?

ДЯТЕЛ


По рецепту на базарі
Дятел вибрав окуляри,
Натягнув собі на ніс,
Полетів трудитись в ліс.
У осінню хмуру пору
Хитрий жук зашивсь під кору.
Дятел глянув, сів на сук,
Носом тук — і згинув жук.
От які-то окуляри
Вибрав дятел на базарі!

ЧИМ ВЕДМЕДЮ ПОСОБИТИ?

У діброві при долині,
Де біжить-дзвенить струмок,
Посадив ведмідь малину
І для себе, й для діток.
Взяв ведмідь відро із хати
Та й чалапає в струмок:
Взявсь малину поливати
І для себе, й для діток.
А вода біжить з відерця,
Витікає прямо вмить.
Ухопивсь ведмідь за серце —
І не знає, що робить.
Підкажіть скоріше, діти,
Чим ведмедю пособити?

ЧАЙКА

(за народними мотивами)

Хочеш — вір, а хоч — не вір:
В чайки шапка набакир,
Бо носила чайка сіно,
Обросилась по коліна;
Збило сіно шапку чайці,
Натрусилось у сап'янці, —
Так зате дітки чаїні
Не в болоті сплять, а в сіні. 
Що і як поет говорить про чайку та її працьовитість, турботливість?

ГУСАК

Наш гусак піднявсь на кладку,


Став, як завше, на зарядку.
Повернувся вліво, вправо,
Чітко робить вільні вправи.
От зробив гусак зарядку
Та й у річку — бух із кладки! —
Миє крила, чистить лапки.
Каже качур: — Так-так-так,

Фізкультурник наш гусак!



Чи корисною справою займається гусак? Чому ви так гадаєте?

Чи робиш ти щодня зарядку?

МИ САДИЛИ ЛІС У ПОЛІ...
Ми садили ліс у полі —
І дубочки, і тополі,
І осику, і ліщину,
І червону горобину.
Виростай, наш ліс могучий,
Піднімайсь під самі тучі,
Щоб хмарки тебе гойдали,
Дощ на землю проливали.
Щоб хмарки тебе гойдали,
Дощ на землю проливали,
І на житечко зелене,
І на тебе, і на мене! 

ЩО ЗА ДІМ І ХТО ЖИТИМЕ У HIM?
Цілий ранок, цілий ранок
Тягне стружку мій рубанок:
З дідусем ми цілий день
Дім будуєм для людей,
Дім на тисячу людей!
Дім без вікон, без дверей!
Тільки є у домі вічко,
Вічко зовсім невеличке,
Є з вощиною і рами —
Пахнуть цвітом і медами.
Ми ладнаєм дах на дім,
А хто житиме у нім?

СКОРО Я ПІДУ ДО ШКОЛИ
Скоро я піду до школи,
От зберуть врожай із поля,
Повезуть на трудодні.
Значить в школу час мені.

А сестричці ще не час,
Бо вона маленька в нас.
Не запишуть в перший клас.
От і журиться сестричка,

Що вона ще невеличка.
Я кажу їй:
- Не журись,
Сам маленьким був колись!


МИ ЛЮБИМО ВЕСНУ

 




Ми любимо весну, 
Зелену, чудесну, 
Грімницю у тучі, 
І дощик співучий, 
І луки широкі, І ріки глибокі, 
І поле веселе, 
І рідні оселі, 
І цвіт у маю — 
Всю землю свою!



Олег Буценьhttp://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/a/a5/img_0501.jpg/250px-img_0501.jpg

Олег Буцень народився Народився 4 березня 1923 року в Києві в сім'ї службовця. Дитинство його пройшло у веселих розвагах і цікавих походах. Хлопчик захоплювався моделюванням літаків, робив радіоприймачі, любив малювати і, звісно, зачитувався книжками. Мандруючи стежками рідного краю, він мріяв про подорожі — не менш як у джунглі Африки чи на Південний полюс. «Та не так часто діється, як в дитинстві мріється», — любив повторювати в зрілому віці Олег Васильович. Тільки закінчив десятирічку, як почалася війна. Усі мрії дитинства змінилися на шинель і гвинтівку. Після закінчення Тбіліського авіаційного училища юнак воював на фронтах Вітчизняної війни аж до Дня Перемоги. Демобілізувавшись, він вступив на філологічний факультет Київського університету. Після його закінчення працював учителем української мови і літератури в Бережанському педагогічному училищі на Тернопільщині, потім — у дитячій редакції Українського радіо, у видавництві «Веселка».

Олег Буцень ще з дитинства писав вірші. Постійні зустрічі з дитячою аудиторією спонукали його писати для дітей. Це були здебільшого оповідання і казки.

Письменник любив ділитися з друзями своїми планами, спостереженнями. «Знаєте, — розказував він, — був нещодавно в лісі. Лежу під сосною, на небо дивлюся, замислився. Раптом: кап, кап... Що за дивина? Небо як вимите, ані хмаринки. А тут дощ! Приглядаюся — аж то мурахи капають! Поспішають, бач, до хати, поки сонце не сіло. Без парашутів стрибають. Напишу...» І написав оповідання «Наше відкриття».

Багато відкриттів зміг би ще зробити Олег Буцень, та важка недуга передчасно зламала його. Помер після важкої хвороби 11 жовтня 1966 року. Похований на Байковому кладовищі




ПОМІЧНИЦІ


Оля і Ліда гуляли у дворі. Побачила Оля, як сусідка тітка Одарка розвішує білизну, і сказала подрузі:
—    А я сьогодні мамі допомагала.
—    Що ж ти робила? — запитала Ліда.
—    Тарілки витирала, ложки, виделки.
—    А я,— похвалилася Ліда,— черевички почистила.
—    Мамі? — поцікавилась Оля.
—    Ні, собі.
—    Хіба ж то допомога мамі?
—    Звичайно,— відказала Ліда. — У мами ж тепер роботи менше буде.
А як ви гадаєте?

Про яку дівчинку можна сказати, що вона справжня помічниця? Чому?
Уяви, що ти розмовляєш на цю тему зі своїм другом. Про що ти спитав би спочатку? А про що — потім?

НА ВУЛИЦІ


Іде дівчинка в школу. Бантики чистенькі, платтячко випрасуване, черевики блищать. Поряд з нею мама, несе їй портфель. А позаду двоє хлопців ідуть, розмовляють.
Один каже:
—    Дивись, яка чепурна дівчинка. Аж глянути любо. Чепуруха!
—    І зовсім не чепуруха вона.
—    Це чому? — здивувався перший.— Вона ж он яка чистенька.
—    А тому, що все за неї мама робить. Навіть портфель їй до школи носить, я щодня бачу. Ліниві охайними не бувають.

Так чи не так?

Що сподобалось одному хлопчикові і не сподобалося іншому?

Який висновок про дівчинку зробив другий хлопчик? Чи погоджуєшся ти з ним? Доведи свою думку.



НОВИЙ МЯЧ

Вийшла Клава у двір з новеньким м’ячем. Одразу до неї дівчатка прибігли.



  • Давай пограємось, - кажуть.

А Клава притисла до себе м’яч, відповідає:

  • Я з ним ще сама не гралась. Я тільки спробую.


Роз’єднай слова і прочитай речення.
Іпочаладолонеюбитим’ячобземлю.Легкопідстрибуєм’яч. Точервонийбікпокаже,тосиній,атозакрутитьсятак,щоажв очахмигтить.Адівчаткамщедужчехочетьсявм’ячапогратись.


  • Ну давай же, - нетерпляче просять вони.

  • Я ще лівою рукою трошки пограюсь, - відповідає їм

Клава.

А сама і лівою, і правою грається – нікому м’яча не дає.

Постояли дівчатка та й почали розходитись.

Раптом м’яч вислизнув з Клавиних рук і пострибав під паркан у кущі. Кинулась Клава за ним – не догнала. Нахилилась до куща, а там кропива, кусюча така! Всю руку Клаві нажалила. Не може Клава м’яча дістати.



  • Дівчатка! – загукала вона. – Та куди ж ви? Давайте в

м’яча гратись.

А дівчатка й кажуть:



  • Сама тепер грайся!



З чого розпочалися описувані події. Про що розповідається спочатку, а потім? Чим закінчилась розмова? Що трапилось з м'ячем? Що запропонувала Клава? Що відповіли діти? 

А що ти відповів би Клаві?

ДОБРИЙ ВАСИЛЬКО


І
Була у Василька сестра Наталя. Зібралась вона якось іти до школи і раптом згадала: забула олівці купити. А в неї сьогодні урок малювання.
— Васильку,— сказала вона братові,— позич мені свої олівці. Я тобі після школи віддам.
Надувся Василько, видно, що не хоче давати.
— Чуєш, я ж до школи спізнюся!
— А я не знаю, де вони.
— От жадний,— спалахнула Наталя. — Та вони ж у шухляді лежать!
Поліз Василько в стіл, довго там рився, нарешті знайшов олівці і каже:
— На, тільки не загуби.


Схопила їх Наталя, вкинула у   портфель  і   побігла   на   вулицю.



ІІ
Повернулась Наталя із школи додому, бачить: стоїть Василько посеред кімнати, задоволений такий і жує пиріжок.
— Що, обіду не дочекаєшся? — спитала його Наталя.
— Ні,— каже Василько. — Це я бабусі сказав, що позичив тобі олівці. А вона дала мені пиріжок.
Трохи згодом прийшла з роботи мама. Підбіг Василько до неї і розказав, що позичив Наталі олівці. А сам у мамину сумку заглядає.

Дала мама Василькові цукерку.


Поки стрибав Василько по кімнаті на одній ніжці, цукерка і розтанула в роті. Зітхнув він і подався знову до сестри:
— Може, тобі ще чогось треба? Я дам, мені не шкода.
— Коли було б не шкода, то нікому б не хвалився,— сердито сказала Наталя і пішла з кімнати.

Прочитай правильно слова і поясни їхнє значення: спалахнула, рився, подався.

Прочитай уважно текст за частинами. Придумай до кожної свій заголовок. Які запитання ти б поставив.

Прослідкуй за поведінкою Василька. Який він? Чи справді добрий?

Що б ти порадив Василькові?

Як ти ставишся до своєї сестрички (братика)? Розкажи.

АЙСТРИ

Побачив Сергійко в дворі сестру Юлю й одразу до неї:



  • Дивись, які насінинки,— і розтулив кулак. — З них айстри будуть. Дядько Семен мені дав.

— Дай мені,— попросила Юля.

  • Не дам, я сам посію!

Дуже хотілося Юлі виростити свої квіти. Вона вже давно про де думала.

  • Хочеш,— запропонувала вона братові,— бери за них мої кольорові олівці.

Повагався трохи Сергійко і згодився: виміняв олівці на чотири насінинки, а решту — собі залишив.

Посіяла Юля насінинки в горщику. Щодня поливала. А як з'явилися стебельця — горщик на балкон поставила. Щоб і сонце пестило квіти, і дощик напував. Чудові в неї виросли айстри! А Сергійкові насінинки так і залишилися лежати в коробочці.

Прийшли якось до мами гості, побачили квіти, кажуть:


  • Гарні які! Де ви їх узяли?

Почервоніла Юля від похвали і зніяковіло всміхається.

А тут Сергійко де не візьмись:



  • Це мої айстри.

  • Як це твої? — здивувалась Юля.

  • А я ж тобі насінинки дав! Пам'ятаєш?

  • Так то ж насінинки, а не квіти,

  • Ну то й що?! Значить, і квіти мої.

Так чи не так?

Уважно прочитай оповідання

Яка розмова відбулася між братиком і сестричкою?

Розкажи, як Юля виростила айстри.

Яку оцінку ти дав би дітям?

Прочитай останнє речення і дай відповідь. На які роздуми наштовхує тебе оповідання?


ХТО ДУЖЧЕ ЛЮБИТЬ
Були якось Петько з Миколою в лісі. Суниць вони назбирали мало, зате двох їжаків зловили. Трапились вони на дорозі — ну як їх не взяти?
Понесли хлопці їжаків додому, кожний до себе.
Минуло ще кілька днів. Знову зустрілися хлопчики і засперечались, хто з них більше любить свого їжака. Петько хвалиться, що годує їжака молоком, ганчір’я намостив у коморі, мало не голки йому чистить.
— А ти що зробив для свого їжака? — питає Миколу.
— Нічого,— похмуро відповів хлопчик.
— От бачиш,— сказав Петько,— не любиш ти свого їжака.
— Ні, люблю,— заперечив Микола,— я його оце до лісу відніс, випустив на волю.

0

Чи сподобалось тобі це оповідання? Чим?

Підготуйся до читання тексту в особах. Голосом передай ставлення хлопчиків до їжаків.

Подумай і дай відповідь на запитання автора. Поясни свої міркування.

У НОВІЙ ШКОЛІ


У новій школі Нюра нікого не знала. Тому все придивлялася до учнів, до вчительки, до класу.
Якось на великій перерві підійшла до неї однокласниця Галя і питає:
—    Ти ще ні з ким не дружиш?
—    Ні,— відповіла Нюра.
—    І я ні з ким не дружу,— зітхнула Галя.— Погані в нас дівчата. Оленка — задавака, Вірка — хитруля, Надька — брехуха, Ірка — задирака...
Майже всіх дівчат класу перебрала Галя — всі погані виявились. Лише про себе нічого не сказала.
—    Просто не знаю, з ким ти зможеш у нас дружити.
—    Не турбуйся,— відповіла їй Нюра. — З ким я дружитиму, я ще не знаю. Зате знаю, з ким мені не треба дружити.

Як ти розумієш відповідь Нюри?

Про яку рису характеру дівчинки вона свідчить?

Підготуйся до читання оповідання в особах. ?

Зверни увагу, де слова Галі, а де — Нюри.

Поміркуй, з якою інтонацією слід читати запитання. А відповідь?

З яким почуттям читатимеш останнє речення?
 



СОЛОДКИЙ ДОЩ


Закінчилася зима. Прокинувся муравлик від довгого сну. Поворушив мляво рудими вусиками, випростав лапки — час за роботу братися. Побіг на розвідку.
Як гарно навколо! Сніг недавно зійшов, приємно парує вогка земля. Заспівали пісень дзвінкоголосі пташки. То там, то тут зеленіє перша травиця. А ось вилізла з моху волохата квітка сон.
— Ой, як ти мене налякала! — зупинився на хвильку перед нею муравлик. — Думав, потвора яка. Зараз і кінець мені буде. — Поворушив невдоволено вусиками і поповз собі далі.

Коли це згори щось йому ляп! Краплина. Та яка ж велика! Мало не прибила бідолаху.
Обтрусився муравлик і щодуху додому. Прибіг у мурашник, репетує:
— Закривайте мерщій входи: дощ починається!
І такий галас учинив — уся мурашва позбігалась. Заметушилась. Нумо входи-виходи закривати, щоб вода у мурашник не просякла.
Коли хтось каже:
— Братця! А наш муравлик від дощу солодкий. Ось покуштуйте його.
Кинулась мурашва до нього, обнюхують, смакують — справді солодкий!
— Де ж ти солодкий дощ бачив? — питають. — На небі ні хмаринки не було.
— Не знаю,— ніяковіє муравлик. — Я під березою біг. А мене щось мокре зверху лясь!
— Так то ж не дощ, а берізчині сльози. Сік капає. Ану, веди нас туди.
І побігли за муравликом по березовий сік.
Стоїть береза в лісі. Кап-кап-кап,— на сухе листя скидав великі краплини соку. Кажуть: то береза плаче. Чого? Від тепла, від сонця, від радості, що знову весна прийшла. Тому і сльози солодкі.
1.    Хто прокинувся від довгого сну?
1) Муравлик


2) Ліс

3) Зайчик.

2.    Чого злякався муравлик?


1)    Шуму дерев
2)    Краплини дощу
3) Комах із сусіднього мурашника

3.    Від чого був солодкий муравлик?


1) Від меду
2)  Від березового соку
3)   Від пилку квітів

4.    Чого плаче береза солодким соком?
1) Від болю, від жалю
2) Від тепла, від сонця, від радості, що знову весна прийшла
3) Хоче поділитися соком з лісовими мешканцями







Василь Чухліб

Письменник-природолюб Василь Чухліб народився в сім’ї вчителів 19 липня 1941 року в селі Лебедівка на Чернігівщині. Мальовнича краса її природи з малих літ глибоко запала йому у серце, щоб вихлюпнутися схвильованими рядками в його поетичній прозі.http://www.day.kiev.ua/sites/default/files/main/openpublish_article/20110714/4122-23-2.jpg

Семирічку Василь закінчував у сусідньому селі Соколівці, куди переїхали батьки після війни, а десятий клас хлопець закінчив у місті Острі. Районна газета «Правда Остерщини» опублікувала перший вірш Василя Чухліба, коли він був ще учнем середньої школи. А по закінченні школи хлопця запросили на роботу до редакції цієї газети. Тут він і розпочав свій трудовий шлях — то пішки, то на велосипеді, то на попутному транспорті дістаючись до найвіддаленіших сіл району і повертаючись до редакції з репортажами, статтями, нарисами. Потім Василь вступив на мовно-літературний факультет Київського педагогічного інституту. Здобувши диплом викладача мови та літератури, він деякий час працював учителем у місті Добропіллі на Донеччині та в місті Обухів на Київщині.

У 1970-ті роки новели В. Чухліба, надруковані в періодиці, привернули увагу редакції журналу «Малятко», і тоді письменникові запропонували виступити з оповіданнями для дітей. Згодом з творів, надрукованих у «Малятку», склалася перша книжечка молодого літератора «Хто встає раніше». Відтоді письменник не полишає працю літературі для дітей. Пише В. Чухліб короткі оповідання та казки — прозорі, як кришталь, тихі, як тепле літо. Більшість із них — про природу. Письменник просто, без зайвих сюжетних ходів і вигадок малює сучасний світ, у якому діють дорослі та діти, які так чи інакше перебувають на природі. Представників природного світу автор наділяє тими рисами, характером та поведінкою, які властиві добрим та лихим людям. В усіх героїв творів В. Чухліба — людей, тварин, рослин — є одне спільне: вічно молода річка Десна.

Василю Чухлібу присуджено премію імені Лесі Українки 1996 року.

20 листопада 1997 р. письменника не стало. Але його поетичну прозу, написану з великою любов’ю до всього живого, продовжують читати і діти, і дорослі.

ЖУРАВЛІ - ВЕСЕЛИКИ

Дід Матвій і Тарасик колють дрова біля повітки. Дід як гахне колуном по сосновому чурбаку, так він і розлітається. А Тарасик довго цюкає своєю сокиркою, поки розрубає.
— А чи не час уже й перепочити?— поглядаючи на онукові силкування, каже дід і всідається на дровітні.
А Тарасик знайшов товстий шмат соснової кори, видовбує човник.
Тихо на подвір’ї. Тільки іноді налетить вітерець-пустунець, побавиться вербовим віттям та й далі полетить.
«Курли, курли!» — раптом долинуло з вишини.
Тарасик підводить голову, вдивляється в небо.
 
А курликання все ближчає. Ось уже видно в голубому небі рівненький трикутник.
— Журавлі! Діду, діду, журавлі летять! — вигукує Тарасик.
Дід, крекчучи, встає з дровітні. Прикладає до чола долоню.
— Повертаються з вирію веселики наші,— розгладжує вуса.
— А чому веселики? — дивиться на діда Тарасик.


— Журавлі!
— Ні, зараз, навесні, звуть люди журавлів веселиками.
— А чому?
— Бо повертаються птахи додому, і радіють вони, весело їм, що здолали далеку дорогу, що знову в рідних краях. І люди з ними радіють.
— Дивіться, дідусю, строєм летять! Наче солдати! — показує Тарасик.
— Строєм краще летіти. Так і з вітром легше змагатися, а як виб’ється котрий із сил, інший підтримає.
— Егей, веселики! Привіт! — гукає Тарасик.
Птахи ніби вчувають його вітання й у відповідь голосно курличуть.
— А восени зватимуться вони журавлями,— продовжує дід. — Розстаються тоді з батьківщиною й журяться від того, що мусять летіти на чужину. Через те й — журавлі.
Стоять серед двору старий і малий, дивляться в небо. Курликання поволі стихає, розтає у високості. Тарасик береться за сокирку та все промовляє:
— Журавлі-веселики! Журавлі-веселики!


Що нового ти дізнався з цього твору?

Чи погоджуєшся ти з поясненням дідуся?

Як ти розумієш речення : «Курликання поволі стихає, розтає у високості»?

Прочитай, яким був день, коли прилетіли журавлі. Як сказати про нього одним словом?

Підготуйся читати оповідання в особах.


ЗОЛОТИЙ ДОЩ

до

Дощ сіявся й сіявся, ніби крізь сито. Дрібненький, теплий.


Тетянка сиділа на ґанку й чекала, поки дощ перестане. А він не вщухав.
З хати вийшов тато. Поглянув на небо, на струмочки, що дзюркотіли по стежині й губилися в спориші.
— Золотий дощик! — мовив.
— Який же він золотий! — заперечила Тетянка. — Може, голубий чи синій?
— Ні, доню, золотий. Зараз жито-пшениця сили набирається. І кожна дощова краплина — то майбутнє зерня в колоску. Ось настануть жнива, візьму тебе в поле.
Тато в Тетянки такий: як пообіцяв що, не забуде. Час від часу він хвалився мамі й Тетянці:
— Пшеничка вже красується.
— На погоді стало, це добре, саме колос наливається.
— Починають хліба половіти...
А одного дня повіз Тетянку в поле.
З Дівич-гори мотоцикл пірнув у вибалок. Очам відкрився жнивний лан, на ньому — кілька комбайнів.
Під’їхали до одного. «Ни-ва»,— прочитала Тетянка напис на комбайні. З кабіни, що, здавалося, пливла аж під хмарами, помахав їм кашкетом комбайнер Микита Парфенович. Мовляв, усе гаразд.
До комбайна підрулював грузовик. Порівнявся кузовом із схожим на хобот рукавом, що звисав із комбайна. І раптом із рукава сипонуло зерно. Лилося струменем, розсипалося бризками.
— Тату, золотий дощ! — вигукнула Тетянка.

— Авжеж, золотий! — яснів смаглявим обличчям тато. — Краплина в краплину, зернина в зернину.


У кузові сусідський Іванко, голий до пояса, розгортав зерно дерев’яною лопатою. І немовби купався в золотому дощі.
Прочитай першу розмову Тетянки з татом.

Що засвідчує турбота тата про врожай?

Поясни значення висловів: жито-пшениця сили набирається, колос наливається, хліба половіють.

Знайди у тексті вислови про золотий дощ. Чи є відмінність між весняним золотим дощем і осіннім?

У яких випадках про людину говорять золоті руки, золоте серце?
СТЕЖИНКА
Якщо дружити із стежинкою, вона багато цікавого розповість. Тетянка вийшла на ґанок, а стежинка неначе взяла її за руку і повела за собою.

Довкола картопля цвіте біло й рожево, соняхи в золоті бубни вигупують. Зелений огірочок виповз із грядки на стежку: а що тут робиться? Квасоля-повитиця пишається на високих тичках, їй звідтіля все видно. А гарбуз та гарбузиха з гарбузенятами сховалися під лапатим листям — щоб сонце не напекло.

Через стежину снують мурашки. Такі малі, а тягнуть більші за себе гілочки й бадилинки. Тетянка знає: отам, під старою грушею, вони дім собі будують.

А в повітрі золоті цяточки блискають. То бджоли летять по мед: на город, на леваду, в поле.

Веде стежинка Тетянку і все їй показує. Уже й город кінчається. Що ж там далі?

А тут бабуся:

— Внучко, іди-но до хати!

По правді, Тетянці не хочеться вертатись. Але треба слухатися. Ну що ж, вона завтра із стежинкою далі піде.


Що з прочитаного можна побачити, а що почути?

Створи з однокласниками живу картину, яку побачила Тетянка літньої пори в городі. В якій ролі ти хотів би виступити?

Уяви собі, що ти мандруєш стежиною літа разом з Тетянкою на річку, в ліс, у поле. Вслухайся в чарівну музику цієї пори. Розкажи про свої враження від побаченого.

Прочитай речення, збільш його, додаючи по одному слову.

Стежинка веде.

Стежинка веде в поле.

…………………………………….

……………………………………..

РОСТИ, КЛЕНОЧКУ!
З кленового гаю прилетіла на вітрильці насінина. Край городу упала. Сховалася під бадилину і до весни пролежала.

Пригріло сонце, задзюркотіли струмки. Схотілося насінинці дзвінкої водиці напитися, на сонце поглянути. Пустила вона росточки. Один – до землі, другий – до сонця.

Біг якось хлопчик городом. Дивиться — кленочок. Такий кумедний, ледь від землі видніється. Усього два листочки. Біля нього кури порпаються. їжу вишукують. «Ще зламають кленок!» — подумав хлопчик. Майнув у лозняк, нарізав пруття. Обгородив дерево тинком.

Рости, кленочку, міцний та високий!


З чого видно, що хлопчик любив природу?

Що можна сказати про хлопчика? Який він?

До слова майнув добери близьке за значенням. З якою метою автор вжив саме його?
ПОВІНЬ


На Десні — повінь. Навколо вода, берегів не видно. Верби у воді стоять, гілля полощуть. Поміж вербами човен пливе. А в човні — Тетянка з татом.
Над водою, на вербовій гілці, пухова рукавичка гойдається.
—    Хтось рукавичку на вербу закинув! — дивується Тетянка.
—    То ремезове гніздо. Маленький ремезок, непримітний, а бач, який майстер,— розповідає тато.
Біля човна щось довге й зелене зблиснуло, аж вода завирувала.
—    Ой, чи не крокодил?! — злякалася Тетянка.
Тато голосно засміявся, аж луна покотилася.
—    Це щука ганяє.
За вербами — невеличкий острівець, наче круглий столик.
—    Отут і нарвемо щавлю,— прип'яв тато човна до кор-

ча. — 3 молодим щавликом борщ смачний!


Тетянка рве щавель у торбинку і раптом до тата:
—    Заєць! Он там, у кущі!
Заєць зіщулився, тремтить, але не тікає. А куди ж йому тікати?
—    До ранку острівець затопить повінню. Так що поїхали, вуханю, з нами,— примовляв тато, несучи зайця до човна.
Коли перепливали повноводу Десну, заєць притиснувся до Тетянки, а вона його полою плащика прикрила.
—    Тату, ми вуханя додому заберемо? — питалася в та-

та. — Буде з кролями жити...


—    Еге, в клітці ніби затишніше. І їжі досхочу дають. Але заєць — не кріль. Йому воля треба, роздолля,— тато налягав на весла і розмовляв з Тетянкою.
Тут човен ткнувся носом у берег. Заєць повів туди-сюди косими очицями та як стрибне, та як чкурне до лісу! Тільки смуга лягла.


Де відбувалася описувана подія?
Як в оповіданні пояснюється, що таке повінь? Які дива спостерігали Тетянка з татом, пливучи в човні?
З чим порівнюється гніздечко ремеза? Які ще порівняння є в творі?

Знайди в оповіданні слова, якими описано поведінку зайця під час пригоди.
Поясни значення висловів: аж луна покотилася; як чкурне.


ЧИ ДАЛЕКО ДО ОСЕНІ
Лелека живе на старому в’язі з лелечихою й лелеченятами. Прибігають до в’яза Тарасик, і Гриць, і Миколка, і Тетянка. Витанцьовують під в’язом і гукають:
— Лелеко, лелеко, до осені далеко?
Лелека, нагнувши дзьобату голову, незмигливо дивиться на дітей, а потім починає клекотати.

Про що він клекоче? Спробуй розбери.


Лелека й лелечиха враз знімаються й летять на луги, до Десни. Лелеченята топчуться в гнізді, перебирають цибатими ногами, але летіти не наважуються.
— Лелеко, лелеко, до осені далеко? — знову прибігають до в’яза діти.
Лелека й лелечиха заклопотані. Їм ніколи відповідати. Вони щось говорять до своїх лелеченят, а потім беруться штовхати їх на край гнізда.
— Ой, вони ж розіб’ються! — злякано шепоче Тетянка.
У них же крила є! — заспокоює її Тарасик.
Лелеченята, неохоче відірвавшись від гнізда, злинають у небо. Плавно летять над садом, над городами, туди, де голубіє річка. А за ними старі лелеки.
Діти полегшено зітхають і весело галасують.

Ідуть дні за днями. На зеленому човні пропливає літо.


— Лелеко, лелеко, до осені далеко? — виспівують під в’язом Тарасик, Гриць, Миколка й Тетянка.
Тиша. У гнізді порожньо. Із в’яза зривається жовтий листочок і, кружляючи в повітрі, поволі опускається на землю.
Про що запитували діти у лелек?

Як ви думаєте, чому діти про це питали саме у лелек?

Що змінилося в природі, коли у гнізді стало порожньо?


БАБИНЕ ЛІТО
Чи буває літо восени? А буває. Тоді, восени, можуть іти надокучливі дощі, віють холодні вітри. Та нараз стає тихо, тепло і сухо.
— Золоті деньки! — каже дідусь.
Тарасик і Миколка допомагають йому зносити гарбузи з городу. Поскидали сорочки й підставляють сонцеві й без того чорні спини.
— І я хочу гарбузи носити! — прибігає до них Тетянка.
— Так бери он того, що на пагорбку.
Тетянка схиляється над бокатим жовтим гарбузом. Та навіть з місця його не зрушить.
Хлопці переморгуються, а в Тетянки на очах сльози.
— То вони жартують,— заспокоює її дідусь. — Ось цей гарбузик по твоїй силі.
— Гей, Тарасе, бабине літо летить! — вигукує раптом Миколка.
Хлоп’ята облишають гарбузи й ну гасати по городу.
— Лови! Лови! — ганяються за білим павутинням. Воно пливе і низько, над самими головами, і ген високо, в голубому небі.
Тетянка то несе свій гарбузик, то котить. Врешті віддає його бабусі.
— Там твоє літо полетіло,— каже.
— Літо? Авжеж, полетіло моє літо,— зітхає бабуся.
— А Тарасик і Миколка хочуть наздогнати...
Бабуся пригортає Тетянку.
— Отаке придумали. Ніхто вже мого літа не наздожене. А до вас скільки ще весен зелених, скільки літечок красних прилине!

У якому значенні вжито слово золоті? Чому? Знайди в навколишній природі якнайбільше відтінків жовтого кольору.

Прочитай виділені речення. Про яке літо говорить бабуся?

Придумай казочку «Золотенький деньок», проілюструй її.

Як називають у народі тонесенькі срібні ниточки, які літають восени в повітрі?




КРИНИЧКА
У лузі — криничка. Вона тут давно-давно. Хто її викопав - невідомо.

Над криничкою верба схилилася. На гілці глиняний кухлик висить.

Не минають люди кринички. Ось і Тетянка, Тарасик Миколка йшли з лісу,гриби та ягоди несли. Притомилися, то й звернули до кринички. Верба подала їм кухлика, а криничка пригостила водицею. Чистою,

прохолодною, на лугових травах настояною.



Як напилися, де й утома поділася.

Усіх щедро напуває криничка: і трактористів, і пастухів, і перехожих. А води в ній не меншає.

Подумай і скажи, що треба робити, щоб не замулювалися джерела?

Який настрій переважає у творі? Чому?

Чи можна речення «Наберіть нам із криниці свіжої води і дайте напитися» сприйняти як ввічливе прохання?




Дмитро Білоус
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка