Павло Загребельний Я, богдан сповідь у славі



Сторінка29/29
Дата конвертації09.03.2016
Розмір7.24 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

38

Як орлина юність… Зозуля літала над ним, куючи.


Коники іржали, його везучи,
Колеса скрипіли, під ним котючись,
Служеньки плакали, за ним ідучи!

Вершники чорні полетять на всі усюди. Народ кинеться до Чигирина. Хто міг їхати, йти, хто не міг, того везтимуть. Старі, немічні, каліки. Жінки на останнім місяці. Діти. Земля оголиться, і стане видко, хто є хто. Народ ридатиме, полковники вдаватимуть тугу. Для них герой — допоки живий, мертвий одразу стає тягарем. Спека й задуха стоятимуть такі, що здаватиметься людям, ніби вони всі мертві. Дерева, трави, птахи, звірі, земля Все вмерло. Страх повисне над усіма замість неба. Як же так? Смерть і безсмертя несумісні. Боронь Боже смерті на пана гетьмана, бо всяк чоловік смертен — і без того не може бути. Не міг їхній гетьман умерти, вони не могли в це повірити і не хотіли, бунтувалися, обурювалися; святотатствували, посилаючи хулу самому Богу. Відчаєний погук в глибину долі й усього світу. Часи змішалися й переплутались, все переплуталося, З висоти своєї смерті бачитиму я мішанину голів чупринних чоловічих, жіночих, дитячих, вони так тісно збиті докупи, що по них можна йти, як по дорозі або по полю. Всі плакатимуть: і ті, хто знав чому, і ті, хто й не знав. І тоді з’явиться мій Самійло з Орка, віднайде свою тілесність, втрачену, здавалося, вже навіки, і скаже їм слово про їхнього гетьмана, яке він уже проголосив мені, з’явившись духом в покої, де я лежу in extremis: «Ласкаві пани полковники, та вся старшина з усім товариством Запорозького Війська, та вся Українська Річ Посполита! Хоч життя і смерть від початку світу присуджені волею всемогутньою, висловленою нашим предкам найвищим законом: „Живіту і намножуйтесь“, „земля ви та в землю ввійдете“, одначе, не зважаючи на це, смерть людини наповняє серця живучих нестримним і непоборним смутком. Судилося нарешті й нам по минулих веселих днях чути сумне голосіння і потоками сліз заливати лиця свої, бачачи, що гетьмана Богдана Хмельницького, котрого справді Бог дав нам за полководця, поразила невблаганна смерть і що тут на марах відбирає він наші останні прислуги. Умер наш лицарський полководець, лишивши по собі безсмертну славу, той, від мудрості якого не тільки ми, його підручні, але й уся Українська Річ Посполита сподівалися довгих літ щасливого життя й розквіту! Умер той, якому правиця Всемогутнього подавала скрізь швидку поміч, коли він із вашими милостями, ласкавим панством, праведно ополчувався за вольності й давні права на братів і заразом наших ворогів — польських савроматів! Умер той, від чиїх гарматних і мушкетних громів тряслася не тільки ясносвітна Сарматія давніх вандалів і береги бурхливого Евксинопонту з їх кріпостями й замками (передовсім у війні 1621 року, що довго й щасливо велася під Хотином між польською короною й оттоманським царем Османом при помочі козаків, нашої братії), але й дрижали самі стіни Царгорода, окурені димом козацьких рушниць! Умер, нарешті, той, чиїми зусиллями оживлені, може, раз назавжди давні українські права й вольносії. Не час мені малювати й виставляти заслуг і лицарських діл, якими ви славно зазначили себе з сим полководцем, Богом вам даним, гетьманом Хмельницьким, успішно й хоробро борючись, за давні права і свободи, потоптані й висміяні поляками, нашими братами; це йшли ви слідами стародавніх помічників Александра Великого Македонського, своїх предків слов’ян, так само скіфів, кімврів і хозарів. Хай говорять людською мовою про вашу лицарську хоробрість поля і долини, вертепи й гори, замки й гарматні пащі; хай сповістять, з якою хоробрістю І геройською відвагою стояли ви за свої вольності проти неприятелів і нашої сармато — польської братії, до чого простували й чим зазначили себе, при всесильній Божій помочі, на Жовтих Водах, під Корсунем, Пилявою, Збаражем, Зборовом, Берестечком, під Білою Церквою, Львовом, Замостям, Нестерваром і Баром, під Кам’янцем на Поділлі, Батогом, Охматовим і на інших місцях, яких не можу перечислит. До тебе звертаю я марне слово, наш улюблений полководче, давній український Одоакре134, славний Скандербегу, гетьмане всього славного Запорозького Війська та всієї козако — руської України, Хмельницький Богдане! До тебе промовляю, хоч ти тепер непорушно мовчки лежиш між чотирма могильними дошками; до тебе, чийого владного слова ми, в числі сто тисяч, недавно слухали й були готові на кожне кивнення головою! Чому так швидко перемінився ти в безмовного Гарпократа135? Краще йди слідами німого Агіса136! Промов до нас і навчи, як жити й поводитися з другами й недругами, що нас оточують. Німий із уродження Агіс урятував виразною пересторогою свого батька царя від убивства; ти ж, красномовний від уродження, промов і охорони нас, щоб не побілили й не погубили наші вороги; розірви хоч на малий час кайдани смерті й промов до нас ласкаве та добре слово на дорогу нашого дальшого життя, наш хоробрий і улюблений гетьмане! Коли ж, піддаючись смертному засудові, не можеш виповнити бажання живих, то бодай там, біля трону Всевишнього, де ми сподіваємося тебе, випроси, щоб Всемогутній дав нам по твоїм відході щасливе життя та зберіг нашу батьківщину від ворогів у цілості й мирові. А ми, мешканці землі, складаємо від себе урочисту обіцянку, що молитимемо Всевишнього, щоб разом із своїми вибранцями зробив тебе учасником безмежної хвали». Будучи в здоровім розсудку, твердій пам’яті й розумі, як знайшли свідки по моїх словах, жестах і поведінці, і вважаючи, що немає нічого певнішого, як смерть, і більш непевного, як день і година її приходу, і не бажаючи покинути сей світ, не сказавши всього, що про нього думаю, я заліг у гетьманських покоях in extremis і веду сю сповідь свого життя, нічого не втаюючи, тримаючись в усьому істини. Коли істину не завжди можна захистити, то завжди є змога за неї вмерти. Часто я рятувався в словах і в посланнях до можних світу сього, і в гетьманських універсалах, і в мові до людей. Не почуті будете в многоглаголанії. Як то казано колись: aliud in оге, aliud in corde — що іншого в словах, що іншого в серці. Тепер Можу втішитися, бо слово і серце злилися в моєму вмиранні. Полковники гризуться коло мого ложа смертного. Ходять по помосту, великі, обурливо здорові, байдужі, стукотять — грюкотять, як кобиляча голова в. казці. Яка марнота. Я вмираю, а полковники в сусідній світлиці грають у підкидного. «Ходи, Йване! Чим ти криєш? Чирва ж козир! Не виставляй карт: у тебе ж самі карасики! Не буду дивиться, нехай козириться!» Гра в підкидного. Все життя — в підкидного. Накидають, обкидають, закидають. Паскаль сказав: чоловік грає в карти, щоб не лишатись наодинці з собою. А вони грають, аби показати мені, які живі. Зазирають до мого покою. Дивляться, як умираю, чи ще не вмер. Завжди любили дивитися, як страждає плоть, бо страждання душі для них недоступні й незнані. Тільки смерть знає все. Тепер я можу судити про своїх спадкоємців, бачу їх нагими перед судом вічності, жалюгідними й нездарними. Кому передати владу? І як її передавати, коли сам отримав з рук народу цілого? Володарі смертні, але добро суспільства безсмертне, як мовив Таціт в «Анналах»: «Principes mortales, rem publicam aetemam esse». До чого доведуть мої найближчі наступники велике діло, яке я розпочав? Тільки до занепаду й запропащення цілковитого. В моїх словах багато гіркоти, але немає несправедливості. Всіх їх я підняв з невідомості, возвисив, а що отримав навзамін? Погорду, несправедливість і помсту навіть по смерті. Мститися людині — це ще може бути прощено, а справі великій — то вже злочин і підлість перед людьми й Богом. Що більше мені вечоріє, то більше розвидняється.  

«Ще вогонь мйогокровної і мношплачевної війни моєї запалений і через вісім літ сильно палаючий і Україну з короною польською в распрі сущу зело снідавший не погаснув. Ще трупи людські на лядських і українських полях, бранним оружжям постлані, до кінця не зотліли, ще зешія по многих горизонтах кровію людською обагренна, дощовими краплями не змита, ще очерети, від трупів чоловіцьких просмерділі, не повернулися до первобутнього чистого й невредительського естества свого, ще у матерів по синах і в жон по мужах і інших кревних своїх, оружжям воєнним умерщвленних, від сліз не висохли зіниці, ще ні Україна від поляків, ні поляки від України не могли в домах своїх милої з покревними своїми компанії ужити, а чи солодким сном заснути, ані вожделенного покою певними бути: аж тут, на сій стороні Дніпра, од Переяслава і Полтави, з причини двох мужів, нового тоді гетьмана Виговського і Мартина Пушкаря, полковника полтавського, новий внутрішнього междоусіб’я і кроволиття великого вогонь, добра людські спалюючий і вкінець істребляющий, воспламеняється і свою на розоріння людське приємле силу». Виговський став топтати велику Переяславську угоду, Пушкар спротивився: Тоді топтався по моєму серцю Тетеря, тоді Брюховецький, Самойлович, Дорошенко, Мазепа. Хіба ж то не я вніс у перший свій реєстр аж кілька Мазеп: Черкаського полку сотні Лазаря Петровича Васько Мазепа, полку і сотні Білоцерківських Мирон Мазепа, Уманського полку сотні романівської Максим Мазепа, Кальницького полку сотні оментовської просто Мазепа, Полтавських полку і сотні Василь Мазепа, Миргородського полку сотні краснопільської Мазепа без імені. Аби ж то знаття, в яких прізвищах вигніздюється зрада! Але прізвищ стільки, як і людей, і земний круг дано тобі пройти між них і з ними, бо й ти людина. Після смерті я вже не зустрічаю людей. Отож мої помисли чисті, не скаламучені злобою, наговором, гіркотою і навіть — страшно сказати! — правдою про те, чого не хотілося чути за життя. Тепер слух мій нарешті очистився, не долинають до мене ні зойки, ні прокляття, ні клевета. За життя ми беремо за істину навіть почуте від тих, кого ми зневажаємо й ненавидимо, зате по смерті визволяємося від усього, що нам огидне. Смерть приносить самотність? А може, ми приєднуємося до більшості? Бо хоч би як багато народжувалося людей на землі, мертвих завжди буде більше. Доброта не старіє, жорстокість не старіє, світ залишається вічно молодим, старіє й умирає тільки людина, і нічого немає певнішого за смерть. Кажуть: там поєднуються душі, там в Єлісейських райських полях зустрінеш найдорожчих утрачених, бо любов щаслива навіть тоді, як безприютна і безпритульна. Яка омана! Вже як згасатиме остання іскра сонця в мені, постане переді мною лице, яке я знав і любив живим і молодим, вічно молоде для мене, чисте і чесне, як її душа. І погляд сірих очей летить тепер з такої страшної далечини, що й не знати, чи долетить до мене, коли ж це станеться, то полине він далі, повз мене, і в ньому втома, і мука, і безодня, якої вже мені Не заповнити ніколи. І ніколи більше не засміється мені сонце у зеленому листі… А тоді пісня народилася востаннє в моїй душі, далека, як степи, і тужлива, як осінь у гаях. Вона йде від мене, і я йду за нею, доганяю й не можу наздогнати, ніколи, ніколи: Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу вас, добре дбайте:
Борошно зсипайте,
До Загребельної могили прибувайте,
Мене, Хмельницького,
К собі на пораду ожидайте.

КІНЕЦЬ МОВІ МОЇЙ

notes

Примітки


1 При смерті (лат.). 2 Той, що володарює в мові (лат.). 3 Душі й серця зачаровує (лат.). 4 Не так з охоти, як зі страху (лат.). 5 Тут: привілей. 6 Тут: майно, належність. 7 Тут: майно, статки. 8 Тут: майбутній. 9 Тут: тому, що було. 10 Не знають нічого святого (лат.). 11 Прірва, безодня. 12 В будь — який спосіб (лат.). 13 Так звалися в Османській державі повстанці з місцевого населення по імені Джеляля, який очолив повстання бідноти в околицях Токата в 1519 році. 14 Незрівнянний (тур.). 15 Друг і брат (тур.). 16 Не така, як написано буде про неї через триста літ: «Запаска туго облягала стан, розкішна пазуха гаптованої сорочки коливалася від нагальної ходи молодиці», Коли вже несила роздивитися через 300 років жінку, то поглянули б хоч на мене. Розкішна пазуха і великий гетьман? Гай, гай!.. 17 Тут: скарга з правом вносити зміни й доповнення. 18 Так звано в ті часи ката. 19 Тут: обважнілої. 20 Згода (лат.). 21 Незгода (лат.). 22 Слава. 23 «Муж істинно гідний гетьманського імені: сміливо підіймав він біди, добру раду знаходив у самих бідах; тіло його не утомлялось ніякими трудами, добрий настрій не упадав під ніякими неприємностями. Однаково витривало зносив він холод і спеку. Страву і пиття вживав не зайвим лишком, а скільки лише природі було потрібно. Хіба як від справ і воєнних занять час вільний лишався, тоді трохи спочивав, і то не на дорогоцінних ліжках, а на такій постелі, яка і військовій людині випадає. І не клопотався вибирати для спання десь місце на самоті, але спав спокійно серед немалого воєнного крику, ніскільки тим не журячись. Одежею від інших не різнився нітрохи, тільки збруя на коні була трохи краща від інших. Часто бачили його вкритого вояцькою свитою, як він спав між вартовими, знемігшися від труду. Першим виходив на бій, останнім полишав». 24 Тут: Тясьмин. 25 Ненавидять примітивних дурнів. 26 Тут: втручання, заступництво. 27 Місцевість для військового постою. 28 Смертна кара, тут: карати й милувати (лат.). 29 Суперник (польськ.). 30 Тут: вчинком. 31 «Промова Івана Мелешка» — українсько — білоруський памфлет кінця XVI ст., складений у формі промови, яку буцімто виголосив у 1589 р. на сеймі при королеві Зигмунду III каштелян мозирський Іван Мелешко. Насправді такого каштеляна не було. Постать вигадана. 32 Так тоді називано ката. 33 До охайності (польськ.). 34 Зала. 35 Пір’ям. 36 Тут: весела оповідка. 37 Прісні коржі, які пекли, загрібаючи в попіл. 38 Шлях. 39 Цибуля. 40 Овечий сир. 41 Перекладач. 42 Переклад І. Франка. 43 Ханські чиновники. 44 Кінська збруя (польськ.). 45 Зброєносець. 46 Ханські кухарі. 47 Кисле молоко. 48 Рукави до панцира. 49 Рушниця турецької роботи. 50 Соболі. 51 Верхня чоловіча одіж. 52 Магерками звалися угорські шапки, запроваджені королем Стефаном Баторієм. Шапка з пером — магерка зухвала. Кабардинкою звалася козацька шапка з дніпрового звіра водяного, найчастіше з видри. 53 Штани. 54 Верхня одіж. 55 Тут: паніка. 56 Народу руського, віри грецької, а одягом — німці. 57 Паювання здобичі. 58 Смутку. 59 У Дикім полі (лат.). 60 Чиж? 61 Чи? 62 Відмова, зречення усіх прав (лат.). 63 Фортеця Кодак мала форму шестикутної зірки. 64 Впадати у відчай. 65 Незгода. 66 Військові громовиці. 67 Наперед змовившись. 68 Зламавши вірність. 69 Тут: належного супроводу, почту. 70 Пісня про одного з перших запорозьких гетьманів XVI ст. Богдана Рожинського, в якого орда вбила матір, а жінку забрала в ясир. 71 Про ведмедівську попівну була приказка: хоробрий, як ведмедівська попівна. Приказка, ж пішла з жартівливої пісеньки отакої: Ведмедівська попівна Горос учинила: Сімсот турок — яничар З коней повалила. Горос — тут означає «перемога». 72 Тут: підлабузництво, хитрування. 73 Тут католицькими черницями. 74 Тут: пробачення (від лат. Excusatio). 75 Прямуючи. 76 Тут: за харчами. 77 Відступ (лат.). 78 Тут: сваволя. 79 Оргія. 80 Тут: бистронога. 81 Коштовності. 82 Злоба. 83 Дарунки. 84 Задарма. 85 Впорядкування становища, наведення ладу. 86 Тут: пропозицій. 87 Так звано тоді австрійців. 88 «До чого прагнуть і на що здатні гармонія і роздор у світі» (Горацій, Послання, 1, 12). 89 Міцна горілка. 90 Довкола (лат.). 91 Через нестачу поживи, з голоду. 92 В «Хроніці міста Львова» перелічено все до нитки: «1. Видано окупу, який дістався татарам, в готівці — 16 тисяч золотих, в товарах 136 тисяч, в блаватах — 91 тисяча, в полотнах 11 тисяч, в шатах різних — 4,3 тис., в хутрах — 4,8 тис., в перці — 800 золотих, в сап’яні — 3 тис., в сріблі — 57,5 тис., в золоті — 3,7 тис., в кожухах і опанчах — 60 золотих. 2. Хмельницькому на його особу талярів — 100, червоних золотих — 307, сережки діамантові — 1,5 тис., ланцюг золотий вагою в 60 дукатів — 360, хрестик рубіновий — 150, ферезія соболина — 2 тис., дорогі шкури й шовки — 5,8 тис., юхтові шори на коней — 300, пас саквовий — 90. 3. Гловацькому — 100 талярів, два паси — 150, рубінові сережки — 150, червоних золотих — 90, шабель дві срібно — золотисті — 180, чекан срібний — 36, буздиган срібно — золотистий — 65. 4. Різним, як — то: татаринові Паріс — азі в готовизні й коштовностях — 990 золотих; татаринові Радолі — 300; татаринові Рахманові — 600; двом татаринам дали комісари 200 дукатів; полковнику Марноті — 510; Кривоносові — талярів 100; трьом осавулам — 230; писарям — 390; хорунжим — 300; Захаркові Козакові, що зостався з залогою, — 230; попові, Якого Хмельницький найпершого до міста прислав, — 280». 93 Натиск. 94 Аж у далеких ангелян знані були мої героси, між них і Кривоніс. Але й там його смерть приписувано не чорній пошесті, а рані, отриманій ним під Замостям. «The Moderat Intelligencer» 4–11 січня 1649 р. писала «Report of Stokholm of November 21, 1648: „Newes was trought out Zamoscz that Krevinos was mortally wounded at stormind a place…“ Report from Danzig of Nov. 26, 1648, „at the third Assault of Wicht Place their Gen, Krevinos was wounded to death“». 95 Нешанобливо. 96 Право вільного голосу, згідно з яким будь — який депутат сейму міг одним своїм голосом відхилити постанову, прийняту всіма. 97 За існуючим звичаєм вмерлого короля не могли поховати, доки не буде обраний новий монарх. 98 Шкіряний каптурець, який надівали мисливським соколам на голову, щоб затулити очі. 99 Щит. 100 Український шляхтич. 101 Короля мали обрати на сеймовому полі просто неба, тільки для сенаторів була «шопа». 102 Відвертість, зробити або сказати щось просто в очі. 103 В урочистій обстановці. 104 Хай збудеться воля твоя (лат.). 105 Відсутньою. 106 Відпущення. 107 Тут: просвіщенних, освічених. 108 Хмельницький має на увазі дві тогочасні придунайські держави: Молдавію і Валахію. Часто Волощиною він називав тільки Молдавію. Так тоді за звичаєм мовлено. 109 «Фортеця Чигирин. Нині це міцна фортеця, що має три ряди мурів. Вона має сорок тисяч озброєного рушницями війська. Цитадель її стоїть на крутій скелі. Довкола фортеці три ряди непрохідних ровів. Стоїть вона лівобіч од Дніпра і правобіч од Тясьмину, і тут обидві ріки зустрічаються одна з одною. Фортеця розташована на просторому острові, ліворуч і праворуч од нього перекинуті наплавні дерев’яні мости. В цитаделі стоять доми воїнів — козаків, всі криті тесом, з городами й садами. Там же арсенал, прекрасні гармати, монастирі із дзвіницею, схожою на башту. Її нижній зовнішній посад. Всього в нім налічується десять тисяч критих дранкою домів з верхніми поверхами. Було видно двадцять сім дзвіниць. В торгових рядах розташувалися всілякі ремісники, але число їхнє мені незнане. В крамницях здебільшого торгують горілкою, пивом, медовухою і вином. Садів без числа. Дуже багато слив, груш, яблук, капусти, цибулі — порею і звичайної. Однак лимонів, померанців, гранатів, інжиру в цих місцях не водиться.. Той, хто побаче довкола цієї фортеці знаряддя війни і всілякі диявольські пристосування, рогатки, щити, ядерні щипці й самостріли, вражений буде безмірно. Через рів, що оточує передмістя, протікають води ріки Тясьмин, а в тих водах видно всілякі піки, менаби і сталеві луки. Тут і сам хитроумний диявол був би вражений, побачивши знаряддя нищення» (Эвлия Челеби. Книга путешествия, 1, с. 82). 110 Безчесний. 111 Непристойність. 112 Муж незрівнянний. 113 Білим морем звалося Егейське. 114 Охоронні. 115 Великого візира. 116 Турецька міра ваги — 1282 г. 117 Г. Сковорода. 118 У відповідь, око за око. 119 Кинджал. 120 Астрологи. 121 Гомер. Одіссея. Переклад Б. Тена. 122 Забруднені. 123 В центрі землі. 124 Франсуа Війон у перекладах Л. Первомайського. (К.: Дніпро, 1973). 125 Місця перемог татарських над польськими військами в XV і XVІ ст. 126 Дозволена доблесть дотримуватися міри (лат.). 127 На ката. 128 Загрозливий, немилостивий. 129 Охочих, добровільних. 130 Шлюбну угоду. 131 Трохи переінакшені вірші Яна Кохановського. 132 Настрій, охота будь — що робити. 133 Ворами тоді звано бунтівників. 134 Одоакр (вмер 493 р. н. е.) — король герулів, вождь армії германців, що була на службі в Західноримській імперії. В 476 р. позбавив трону останнього римського імператора Ромула Августа і проголосив себе королем Італії. В 489 р. поконаний королем остготів Теодоріхом, убитий Теодоріхом на учті в Равенні. 135 Гарпократ — грецька транскрипція одного з епітетів єгипетського бога сонця Гора. Він зображувався з дитячою кісткою на голові і пальцем правої руки в роті — ознаки дитинства. Греки не зрозуміли цього умовного знаку і зробили з Гарпократа бога мовчання. 136 Агіс — син спартанського царя (IV ст. до н. е.).
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка