Педагогічна рада з проблеми : «Формування основ патріотичного виховання у дітей дошкільного віку засобами народознавства» Доповідь : «Шляхи, засоби та методи патріотичного виховання у дітей дошкільного віку засобами народознавства»



Скачати 165.25 Kb.
Дата конвертації10.03.2016
Розмір165.25 Kb.
Методичний кабінет

санаторного дошкільного навчального закладу ( ясел – садка) № 23 «Дзвіночок»

Білоцерківської міської ради Київської області
Педагогічна рада з проблеми : «Формування основ патріотичного виховання у дітей дошкільного віку засобами народознавства» Доповідь : «Шляхи, засоби та методи патріотичного виховання у дітей дошкільного віку засобами народознавства»

2014/2015 н.р.

Підготувала: вихователь - методист

Заріцька Зорина Миколаївна

c:\users\admin\desktop\64122054.jpg

2

Шановні колеги, для проведення педагогічної ради нам потрібно  поділитися на дві підгрупи. В народі кажуть «Без верби і калини немає України», тому пропоную назвати наші підгрупи «Калинка» та «Вербиченька» (поділ гравців на команди за вибором емблем).


Дитятко – що тісто,

Як замісив, так і виросло.

Народна мудрість

Духовно-патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Плекання національної свідомості, прищеплення моральних ідеалів та ціннісних орієнтирів починається з раннього дитинства, з перших років життя дитини. Формування національної самосвідомості людини запізно починати в школі. Це потрібно робити вже в дошкільному закладі, бо саме в ранньому віці закладається фундамент особистості. Втрачене на цьому етапі надолужити дуже важко. Усвідомлювати своє українство діти повинні змалечку. У кожну історичну епоху виховується не абстрактна людина, а представник того чи іншого народу, носій певної національної культури. Сьогодні перед нами поставлено завдання виховати інтелектуальну, інтелігентну, високогуманну людину, патріота свого народу, землі своїх батьків. Наймогутнішою дієвою силою, за допомогою якої можна успішно вирішувати питання щодо формування національної гідності, гордості, самоповаги, самодостатності, виховання патріотичних почуттів є народознавство. Народознавство – це знання про сучасне і минуле українського народу, його багатогранне духовне життя. Це інтегрований курс, який не може бути обмежений рамками одного-двох розділів програми. Народознавство має бути не просто складовою частиною кожного розділу програми, а стрижнем усієї навчально-виховної роботи. Народознавство в дошкільному закладі…З чого необхідно починати? Чим обмежити, щоб не переобтяжити? Як осягнути, аби чого не загубити? А головне – як уникнути дитячої байдужості до щирих поривань вихователя дати, навчити, виховати? На сьогоднішній педагогічній раді ми спробуємо показати, як практично втілити народознавство в навчально-виховний процес в дошкільному закладі, в якому напрямку слід проводити роботу, щоб виховати з дітей справжніх, знаючих, допитливих, чутливих людей.



Вправа 1: «Асоціація» -До кожної літери слова народознавство підберіть слово, яке у вас  асоціюється з цим поняттям.

Н народ

А абетка

Р родина

О обряд

Д домівка

О обереги

З забавлянки

Н намисто

А аромат

В вишивка

С сопілка

Т ткацтво

В віночок

О одяг

3

Базовий компонент дошкільної освіти спрямовує роботу педагогів, психологів, батьків на формування різнобічно розвиненої, духовно багатої, оптимістично та патріотично налаштованої особистості в таких освітніх лініях: «Дитина в соціумі», «Дитина у природному довкіллі», «Дитина у світі культури». Реалізація Базового компонента забезпечується освітньою програмою виховання і навчання дітей від двох до семи років «Дитина» та програмою розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт».



У Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.) зазначено, що дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної освіти, становленні і розвитку особистості. Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рідною мовою в сім’ї та дошкільному закладі; виховання поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини, започаткування моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях. Суспільне виховання покликане продовжувати повноцінний і всебічний розвиток дитини на засадах національної культури і духовності, а саме: розвиток у дитини духовності як домінуючого у структурі особистості. Саме це є основною метою концепції дошкільного виховання, а головним її завданням є формування творчої індивідуальності на національній основі і водночас розвитку на рівні сучасності.

Народознавство має відображати національні інтереси, розвивати принципи і найвищі цінності, пробуджувати самостійність, самоповагу. Це інтегративний курс, який охоплює знання про побут, звичаї, традиції, світогляд українського народу, а також матеріал про історію науки, про внесок до скарбниці вселюдських знань українських вчених, мислителів, політичних діячів, матеріал, пов’язаний з державотворчими проблемами нації. Через українознавство іде духовне збагачення дітей, виховання любові до Батьківщини, любові до природи, рідної мови, історії народу, любові до краси і життя; діти переймаються глибоким почуттям національної гідності, гордості за культуру свого народу, невтрачену спадщину.

Сьогодні, коли відбувається повернення до джерел народного буття, до історії народу, постає питання: з якого віку слід присуспільнювати особистість до народної спадщини?

Провідні психологи (В.Т.Ананьєв, Л.І.Божович, Л.А.Венгер та ін.), досліджуючи психологічні механізми особистості і розкриваючи вікові особливості дітей, звертають увагу на необхідність своєчасного виховання моральної свідомості, відповідних почуттів і поведінки. Саме дошкільний вік є найсприятливішим для закладання будь-яких основ ви-ховного процесу.

З чим же ми повинні знайомити дітей в дошкільному віці в плані народознавства? В дошкільному закладі доцільно знайомити дітей з побутом і культурними надбаннями українського народу, виховувати інтерес до національних традицій, знайомити дітей з національними та народними символами, формувати почуття любові до рідної землі, до села (міста), де вони народилися і зростають, розширювати зміст знань дітей про сім’ю, родовід, пробуджувати розуміння історії та інтерес до неї.

Народознавча робота повинна спрямовуватись на:


  • формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

  • формування духовно-моральних взаємин;

  • формування любові до культурного спадку свого народу;

  • виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

  • почуття власної гідності як представників свого народу;

  • відродження національної культури за допомогою різних видів мистецтва рідного народу, використання фольклору, національних мотивів у сучасному інтер’єрі,

4

  • одязі з урахуванням регіональних умов;

  • оволодіння дітьми мовою як найбільшим скарбом нації, плекання любові до материнського слова як першого й могутнього духовного наставника людини, як найдієвішого вияву національної культури та історії, додержання статусу української мови як державної;

  • толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Вправа 2 : « Знавці народознавства»

У вас на столах є картки з запитаннями. Вам потрібно відповісти на них письмово, намагаючись згадати якнайбільше методів роботи з народознавства та засобів усної народної творчості. На виконання завдання дається 4 хвилини.

1. Які  методи роботи з народознавства в ДНЗ ви знаєте?

(Бесіди, читання дитячої художньої літератури, спостереження,

екскурсії, дидактичні, народні, авторські, сюжетно-рольові ігри,

родинні свята, розваги, дозвілля, ігри-драматизації, театралізована діяльність, ярмарки, вечорниці,

концерти, виконання народних українських пісень, зустрічі з  народними майстрами, вивчення віршів,

прислів’їв та приказок, читання легенд)

2. Назвіть засоби усної народної творчості.



( - Народна пісня: колискова,  календарно-побутова (колядки, щедрівки, веснянки), обрядова

(наприклад Купальська).

- Дитячий фольклор: забавлянки, потішки, пестушки.

- Малі жанри українського фольклору: прислів’я, приказки,  мирилки, лічилки, загадки, заклички,

примовки, дражнилки, прозивалки, страшилки, скоромовки.

- Народні казки та легенди.

- Народні ігри).

Засоби та методи патріотичного виховання у дітей дошкільного віку засобами народознавства

Найбільшу увагу необхідно звертати на мову. Рідна мова – найяскравіший вияв національного буття народу, його головна духовна скарбниця. Вона концентрує культурно-історичний шлях нації, є могутнім природним засобом об’єднання людей. Через мову народ передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, традиції і культуру. Оволодіваючи рідною мовою, дитина пізнає свій народ, його характер, його матеріальну та духовну культуру, його історію та думки. Саме рідна мова допомагає дитині пізнати і полюбити природу своєї Батьківщини. Перше слово дитина має почути і сказати рідною мовою. Рідна мова обумовлює її психічний розвиток, формує усвідомлення себе як представника української нації. Дослідження показують, що коли в дитячі роки чуття слова не ввійде у відкрите чисте серце, то вже в підлітковому віці зробити це дуже важко.

5

Любов до мови свого народу найлегше і найкраще сформувати, використовуючи її у повсякденному спілкуванні з дітьми.



В роботі з дітьми необхідно широко використовувати малі форми усної творчості українського народу – потішки, забавлянки, пісні та ін. Усна народна творчість – це живе джерело, яке в доступній формі донесе до малят мелодику української мови, елементи історії, етнографії. Заучування напам’ять малих творів допомагає вдосконалювати мовленнє-ві навички дітей, збагачувати словниковий запас дітей, оскільки запам’ятовуються не лише окремі слова, а й кращі зразки зв’язного мовлення, які потім можуть служити основою для самостійного висловлювання. Заучування скоромовок, забавлянок допомагає формуванню мовного апарату дитини, привчає до складних поєднань звуків, підтримує радісний настрій. Усна народна творчість відображає життя народу, його історію, мову, народну мудрість. Саме через казки, пісні, прислів’я, приказки дошкільник дістає перше уявлення про культуру та побут свого народу.

З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сімю і рід як на святиню, а на виховання дітей – як на святий обов’язок батьків. Тому змалку необхідно прилучати дітей до пізнання своєї сім’ї, свого роду. У повсякденні потрібно ознайомлювати дітей з правилами ввічливого ставлення до рідних, виховувати любов і пошану до матері, батька та інших членів сім’ї. В українському фольклорі багато народних афоризмів, що відображають інституцію роду й сім’ї. Всі вони, як правило, наголошують на важливості роду й родинних зв’язків кожної людини. Дитина повинна засвоїти родинні відносини (батьки – діти), імена матері і батька, дідусів, бабусь, сестер, братів. В повсякденні необхідно знайомити дітей з правилами ввічливого ставлення до рідних: як треба вітатися з ними, дякувати, звертатися з проханням, відгукуватися на пропозиції, допомагати дорослим у хатній роботі, у підготовці до сімейних свят. В роботі з дітьми доцільно широко використовувати давній і водночас сучасний підхід – це звернення до виховання людини через виховання любові до матері. Ідеал матері, яка зігріває дитину теплом, ласкою і палкою любов’ю, виховує в дитині доброту і світлий розум, плекає чуйність і доброзичливість.

Великий виховний потенціал містить у собі історія української козаччини, гетьманщини. Український народ прославляє козаків за їхні звитяжні подвиги в ім’я волі рідної землі, даючи щонайкращі характеристики, виділивши такі їхні типові риси, як вірність службовому обов’язку, відвага, загартованість і витривалість, вільнодумство, здатність до переборення труднощів, лицарська гідність, порядність, а ще козак – надійний товариш і щирий друг. Сучасна козацька педагогіка – це частина української національної педагогіки, яка формує в дітей синівську любов до рідної мови, культури, землі, народу, Батьківщини, виховує в них силу волі і духу, високу лицарську мораль, духовність.

Старших дошкільників доцільно знайомити з історією виникнення Київської Русі, заснування Києва, розповісти про козацьке житло, правила козацького життя, про народних героїв, козаків-оборонців рідної України. Через казки, оповідання, легенди, пісні, забави та ігри, тематичні розваги викликати у дітей інтерес до історичного минулого свого народу. Дітей також необхідно знайомити з історичними місцями, пам’ятниками, музеями.

У єдності з історичним минулим народу потрібно розглядати державну і народну символіку. Вона виражає істотні сторони, доленосні події у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст і спрямованість. Ознайомлення дітей із змістом і мотивацією державних та етнічних символів, доречне їх використання у повсякденному житті, державних урочистостях формує чуття дому, родини, краю, гордості за свій народ,

6

єдності на основі спільних емоційних переживань, духовних цінностей.



Глибокі почуття любові до батьківського дому, рідного краю споконвіку виховували в дітей символи-обереги етнічної пам’яті: верба над водою, калина в лузі, тополя край дороги, соняшник, виноград біля хати, лелече гніздо. Це незрадливі обереги нашої духовності.

З раннього дитинства треба виховувати почуття любові до Батьківщини. Кожна людина повинна пам’ятати те місце, де вона народилася. Образ Батьківщини є важливим фактором формування патріотичної свідомості. Вже молодших дошкільників необхідно підвести до розуміння того, що у кожної людини є місце, де вона народилася і живе, де народилися і живуть батьки. Це місце – її батьківщина. Для молодших дошкільників Батьківщина – це місто (село), це батьківська домівка, рідна вулиця. Поступово слід розширювати поняття батьківщини. Старших дошкільників потрібно вчити, що їхнє місто, край – це частина великої держави України. Для формування могутнього почуття любові до Батьківщини необхідно показати дитині велич і могутність, простори і багатства рідної землі, знайомити з різноманітною природою.



Природа рідного краю є основою матеріальної і духовної культури народу. Географічні, біологічні та інші природні фактори, що зумовили національні особливості українців, формують у дітей чуття єдності, гармонії людини й природи. Щоб у серце дитини назавжди увійшли глибокі почуття любові до навколишнього середовища, необхідно виховувати почуття краси природи в різні пори року. Використання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі стимулює пізнавальну активність дітей, сприяє міцному й осмисленому засвоєнню знань, формуванню інтересу до вивчення природи свого краю, наближує навчання до життя, пробуджує і розвиває у дітей почуття національної самосвідомості. Найдоступнішим для дошкільників є матеріал місцевої природи. Виховна мудрість народу стверджує, що любов до всього живого на землі починається з раннього дитинства, чуйного ставлення до кожної билинки і комашки. Дитяче чутливе сприймання природи як живого ор-ганізму породжує екологічне світобачення, виховує дітей у дусі любові до природи, збереження і примноження її багатств.

Практично невичерпні можливості у формуванні людини-гуманіста відводяться мистецтву. Історична енергія народу, стійкість, багатство і краса його національного духу трансформувалися і акумулювалися в різноманітних видах і жанрах мистецтва – художньому,пісенному, декоративно-прикладному.

У процесі виховання дитина поступово вводиться в світ прекрасного: спочатку вона бачить різьблене чи намальоване “сонечко” на колисці, яскраву саморобну забавку, вловлює гармонійні звуки різних брязкалець, дзвіночків, сприймає колискові пісні, пізніше дитина прилучається до виготовлення іграшок, розмалювання писанок та ін. Далі – особиста участь у хороводах, танках, співі, вишиванні, грі на музичних інструментах, прикрашанні інтер’єру житла. Чільне місце в роботі з дошкільниками займає ознайомлення дітей з творами декоративно-ужиткового мистецтва: керамікою, вишивкою, лозоплетінням, витинанками, писанкарством, килимарством.

Під час ознайомлення дітей із зразками народної творчості треба звертати їхню увагу на розмаїття форм, композицій, на поєднання кольорів, яке є найбільш характерним для українських розписів на кераміці і вишивках. Чи не найбільш поширеним мистецтвом в Україні є вишивка. Велике значення надається вивченню українського костюма, який є справжньою скарбницею духовної культури народу. Належне місце в житті дітей повинні посісти український рушник та сорочка-вишиванка.

7

Неоціненна роль в ознайомленні дітей з творами народного мистецтва належить народній іграшці. Це іграшки керамічні, дерев’яні, із соснових шишок, із сиру та тіста. Народна іграшка ненав’язливо, без зайвого дидактизму розкриває дитині світ, активізує творчі можливості. Оволодіваючи мистецтвом, народними ремеслами, діти засвоюють духовність, ідейність, моральність, естетику рідного народу.



З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжуються ігровою діяльністю: різні фізкультурні ігри та спортивні змагання на народних святах, урочистостях та гуляннях. Боротьба, біг, скачки, метання збирали велику кількість бажаючих помірятися силою, спритністю. Окрім виразного спрямування на фізичний розвиток, народні ігри мали ще й потужний емоційний та пізнавальний заряд. Здебільшого такі ігри супроводжувалися поєднанням фізичних рухів з епічно-пісенним супроводом, а за змістом відтворювали окремі трудові процеси. Гра – це не просто забава, а водночас і весела школа життя. В іграх закладена мудрість народна; вони не лише розвивають фантазію, кмітливість, спритність, а й вчать справедливості, чесності, бережливого ставлення до всього живого, знайомлять нас із давніми народними звичаями, уявленнями про світ. В процесі виховання дошкільнят велику увагу треба приділяти іграм з правилами, лічилками, співом і музичним супроводом. Ігрова форма, емоціний характер фольклорних ритуалів створюють радісний настрій, формують позитивне ставлення до народних звичаїв.

Як носії жарту, сатири, в процесі виховання необхідно використовувати народні театри – сплав пісень, таночків, гри, гумору. Бо ж як відомо, українці відзначаються таким естетичним і інтелектуальним почуттям, як почуття гумору. Вже змалку в дітей необхідно розвивати вміння бачити і чути смішне, здатність самим пожартувати, адже гумор – це така цінна якість, яка, коли діти виростуть, збільшить їхній опір несприятливому середовищу і поставить вище над життєвими дрібницями.

До живої енциклопедії побуту й дозвілля народу дошкільнят можна прилучати через народний календар. Народний календар – це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності відзначає весь народ протягом року. Зміст та ідейно-моральна спроможність народного календаря виховують у малюка добропорядність, милосердя та інші чесноти. Традиції і обряди, притаманні кожному святу, пов’язані з природою рідного краю, природою самої людини, трудовою діяльністю народу в різні пори року. Активна, доступна дошкільникам участь у підготовці та відзначенні свят, урочистостей поглиблює зв’язок дітей з сім’єю, рідним народом. Традиції, звичаї і обряди народного календаря комплексно діють на особистість, всебічно розвивають її. Педагогіку народного календаря можна назвати педагогікою життя і праці, добра і краси.

В час національного відродження України, повернення до витоків свого народу, відтворення національного духу, різко зростає роль сімї як важливої виховної ланки. Поряд із дошкільним закладом і школою, сім’я має стати рівноправним інститутом у вихованні дитини. Для того, щоб кожна сім’я зрозуміла своє призначення, усвідомила свою відпові-дальність за справу виховання дітей, аби підказати їм дієві шляхи виховних зусиль, які принесуть бажані результати, дошкільний заклад повинен тісно співпрацювати із сім’єю. Вихователь повинен постійно залучати батьків до підготовки та проведення свят, проведення виставок сімейної творчості, спільно з батьками проводити дні іменинника, організовувати обмін батьківським досвідом сімейного виховання.

Мета народознавчих заходів включає в себе виховні, розвивальні і навчальні цілі, що сприяють формуванню, закріпленню і розвитку і дошкільників морально-етичних та громадських якостей: любові до рідного краю, села, міста, країни,

8

усвідомлення себе громадянином України, прагнення бути добрим, турботливим, оберігати навколишнє середовище, шанувати народні традиції і звичаї, розуміти красу в природі, предметах побуту, праці, людських взаємин. Слід пам’ятати, що зміни в якості особистості дитини відбуваються поступово: формуючи їх, треба багато разів повертатися до однієї і тієї самої мети. Вихователь, проводячи роботу з народознавства, повинен спиратися передовсім на той життєвий досвід, який уже мають діти. Він здобутий у сім’ї, під час спілкування зі старшими дітьми, в дитсадку. Це можуть бути жваві і цікаві заняття-бесіди, заняття-ігри, де якнайбільше використано фольклорного матеріалу, творів образотворчого мистецтва і ху-дожньої літератури, з багатим наочним матеріалом. При цьому діти мають одержати найяскравіші зорові, слухові, емоційні враження. Педагогічний досвід підказує, що дитина не може тривалий час підтримувати інтерес до одного виду діяльності у чистому вигляді, тому варто об’єднати розповідь з поезією, театром, піснею, танцем, малюванням, аплікацією.



Зміст народознавчої роботи пропонується реалізовувати не тільки на заняттях з усіх розділів програми. Особливої уваги потребує організація змістовної діяльності дітей поза заняттями, адже саме у грі, спостереженнях, в самостійній художній діяльності в основному засвоюється визначене програмою. Більшість занять щодо ознайомлення з навколишнім середовищем та природою варто проводити як узагальнюючі після набуття дітьми знань у процесі спостережень, ігор, праці, подорожей у світ мистецтва. У повсякденні необхідно ознайомлювати дітей з історією родоводу, народними ремеслами, народною іграшкою, іграми, дитячим фольклором .

Підсумок :

Саме в дошкільному віці, коли дитина дуже чутлива до емоційних впливів і схильна до наслідування, створюються сприятливі умови для того, щоб поступово розкрити їй зміст народної і світової спадщини через мистецькі твори, етику людських взаємин, сформувати перший практичний досвід прояву душі стосовно рідних та близьких людей, рідної домівки, отчого краю з його природою, історією і традиціями, рідної мови, - всього, з чого для кожного починається Батьківщина. Патріотичне виховання – це не визначені заняття щотижня, це саме життя, те, що має наповнювати душі, почуття наших дітей. Тоді тільки можна буде говорити про відродження української нації.


Використані джерела:

1. Артемова Л. Програма з українознавства. Журнал ”Палітра

педагога” № 1, 1997.

2. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному

закладі. К. 1994.

3. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття).

4. Концепція дошкільного виховання в Україні. К. 1993.

Народознавство в дошкільному закладі. Тернопіль.

1993.

5. Пепа В. Горохова скриня. Українські народні ігри. К. 1990.



6. Програма виховання дітей дошкільного віку “Українське дошкілля”. К.2013

7. Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку “Впевнений старт”.



К.2010.

8. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. К.1985.



9. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. К. 1966.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка