Пейзаж як жанр образотворчого мистецтва



Скачати 277.52 Kb.
Дата конвертації03.03.2016
Розмір277.52 Kb.
ПЕЙЗАЖ ЯК ЖАНР ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Анотація

Наш час дарує нам багато можливостей. Про неповторність природи і її особливості на різних континентах, традиції та культуру різних країн і народів, сутність сучасного мистецтва і про інші цікаві речі ми можемо додатково довідатись за допомогою книжок, мережі Internet та пізнавальних програм телебачення. Все це допомагає нам розширити границі пізнання краси і гармонії навколишнього світу, відтворити їх у своїх творчих роботах.

Завдяки цій добірці інформації про пейзаж як вид мистецтва ви не тільки навчитеся милуватися зображеними куточками природи, а й оволодієте знаннями про лінійну перспективу, побудову глибини простору, колорит картини, тональні й колірні співвідношення, навчитеся самостійно передавати їх у власних пейзажах.

Дана добірка навчить вас бачити, відчувати, аналізувати твори образотворчого мистецтва в усьому їх видовому та жанровому розмаїтті; допоможе зрозуміти мову мистецтва як форму спілкування через простір і час завдяки творам мистецтва і митцям, що їх створили; навчить на основі опанованих умінь і навичок самостійно творити; сформує здатність до самоаналізу та самооцінки;поглибить ваші знання, зробить більш освіченими, ерудованими й творчими особистостями.

Матеріали добірки можуть бути використані вчителями для проведення уроків з даного предмету, щоб поглибити знання учнів про пейзаж; вчителями початкових класів для ознайомлення учнів з пейзажем та його видами, а також основними техніками виконання пейзажних малюнків; для проведення шкільних виставок, присвячених даній темі.

ЗМІСТ

I. Вступ.

II. Мистецтво як найдавніша сфера людської діяльності:

1) становлення мистецтва;

2) поняття «мистецтво»;

3) художній образ у мистецтві.

III. Поняття про пейзаж як жанр мистецтва.

IV. Зародження і розвиток пейзажного жанру:

1) єгипетський пейзаж;

2) пейзажні твори Китаю;

3) пейзаж у період Відродження;

4) розквіт реалістичного пейзажу;

5) пейзаж у роботах українських митців XX ст.

V. Види пейзажу:

1) сільський;

2) міський;

3) індустріальний;

4) гірський;

5) морський.

VI. Види пейзажів за способом виконання:

1) реалістичний;

2) декоративний;

3) абстрактний.

VII. Пейзаж у творчості Т.Г.Шевченка.

VIII. Відомі митці пейзажного жанру.

IX. Розробка уроку на тему: «Музика та візуальні образи. Біла казка зими (5 кл.)

X. Висновки.

XI. Бібліографія.


ВСТУП

Оновлення сучасного суспільного життя в Україні потребує формування національно свідомих громадян. А тому освіта та виховання нового покоління повинні відігравати першорядну роль у нашому державному будівництві. Особливого значення набувають культура, мистецтво, власне, все те, що духовно звеличують людину. В цих умовах варто замислитися, чи може керувати культура без національного коріння, без генетичної пам'яті, без набутої у віках духовної спадщини? За всіх часів в Україні традиційна народна культура відігравала роль національної.

Гарний пейзаж несе в собі почуття художника, втілені на картині в художній образ. І чим відвертіше в роботі і здібніший художник, тим цікавіший та привабливіший створюваний ним образ, тим сильніше він впливає на глядача. Такі картини пейзажу лишаються в пам'яті і навіть через багато років одне лиш нагадування назви викликає в пам'яті через асоціації саме цю картину. Пейзаж завжди несе в собі ідею, в ньому є настрій. Це далеко не змальоване чи скопійоване зображення, а більше відчуте та пропущене крізь себе враження, ніж побачене. Художник вчиться слухати природу, відчувати її та відображати в собі та приносити щось своє. Саме уважне ставлення до пейзажу дає художнику розуміння краси цього жанру живопису та почуття єдності людини та навколишньої природи



МИСТЕЦТВО ЯК НАЙДАВНІША СФЕРА ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Мистецтво єдине, а виявів його – тисячі.

Мистецтво є однією з найдавніших сфер людської діяльності, адже людина здавна прагнула оточити себе мистецькими речами, прикрасити своє житло, одяг, побут. Поступово відбувалося становлення системи образів, пов’язаних з етнічними особливостями, які згодом визначили особливості національної культури того чи іншого народу. Яка ж роль художніх цінностей у житті людини та суспільства?

Мистецтво виникло завдяки одвічному прагнення людини до краси й гармонії в усьому, до творчості, естетичного самовдосконалення. У чому сила краси? Як досягти гармонії? Чи можливо розшифрувати загадки шедеврів й осягнути їх зміст? Щоб про це дізнатися, треба прочитати чимало книжок, та водночас знайти повні відповіді на поставлені запитання можна, безпосередньо сприймаючи твори мистецтва, звернені, як відомо, і до серця, і до розуму одночасно.

Поняття «мистецтво» об’єднує всі види художньої творчості й водночас відокремлює їх від інших видів людської діяльності. У сучасному тлумачному словнику української мови слово мистецтво по трактовано так:

1) творче відображення дійсності в художніх образа; творча художня діяльність; 2) досконале вміння в якійсь галузі; майстерність.

Термін «мистецтво» не відразу набув сучасного значення. У Стародавні й Греції, наприклад, і мистецтво, і техніку виконання, тобто майстерність, позначили одним словом – «техне».

Нині ми вживаємо слово мистецтво, коли говоримо про музику, літературу, живопис, графіку, скульптуру, архітектуру, театр, кіно тощо.

Попри всі відмінності, різновиди мистецтва об’єднані спільною властивістю – здатністю відтворювати світ у художніх образах і виражати власне естетичне ставлення митця до зображуваного. Образне сприйняття світу притаманне людині як частині природи. Індивідуально-неповторне бачення навколишнього митці втілюють у художніх образах.

Художній образ називають «живою клітиною» мистецтва, а мистецтво – мисленням в образах.

Відтворюючи світ за допомогою художніх образів, людина також виявляє власні творчі здібності. Вища культурна місія митця – пробуджувати в кожному здатність до естетичного освоєння життєвого простору, стимулювати творчу уяву. У цьому виявляється глибинна єдність усіх видів мистецтв як форм культури.

ПЕЙЗАЖ ЯК ЖАНР ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Чи звертали ви увагу, якого кольору небо, коли заходить сонце? Яке почуття огортає вас, коли падає останнє листя, сіє надокучливий осінній дощ? Як зачаровують безкраї простори м’яких ліній пагорбів, лісів і перелісків, коли стоїте на височині? Хочеться назавжди лишити в пам’яті ці, такі різні, картини живої природи. Зупиняють цю мить і дарують нам насолоду переживати яскраві почуття ще і ще пейзажні роботи, що «живуть» на стінах осель або в музеях. Сам собою реальний пейзаж нічого не переживає, не має власного настрою. Настрій виникає у людини, яка його споглядає. Сприйняття залежить від її особистої вдачі, душевного стану. Один і той самий пейзаж, побачений водночас різними людьми, може викликати в них різні емоції. Художники – пейзажисти передусім розповідають про куточок природи, що їх вразив, примусив зупинитися, замислитись. А далі народжується художній образ, у якому поєднуються відчуття митця з майстерністю, його вмінням передати цей образ засобами виразності живопису або графіки.

Невичерпна різноманітність природи стала джерелом натхнення для багатьох художників. Кожен майстер втілював у зображенні природи свої ідеали, своє бачення світу. У ліричному пейзажі зображена природа відповідає настрою. Стану, почуттям людини.

Прагнення піднятися над буденним, змінити його передавалися в романтичному пейзажі, основними мотивами якого були грозові хмари, буйство вітру, похмурі заходи сонця.

Велична і недоступна природа ( високі скелясті гори, могутні дерева, грізне море) зазвичай представлена в героїчному пейзажі.

Основним завданням у створенні пейзажу є передача простору.

ПЕЙЗАЖ – ( фр. « країна, місцевість»). –

1. Жанр живопису, присвячений зображенню природи, міст,

архітектурних комплексів.

2. Загальний краєвид.



ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК ПЕЙЗАЖНОГО ЖАНРУ

Пейзаж, на відміну від анімалістичного виокремився в самостійний жанр поступово. Спочатку зображення дикої чи перетвореної людиною природи, уявні види місцевості були лише частинкою або елементом сюжетної картини. Ще давні єгиптяни, зображаючи сцени полювання чи рибної ловлі, умовно передавали середовище, у якому відбувалися події. Зображення було спрощеним, пласким, розміщеним у вигляді фризу.

У період V – XIII ст. пейзаж був елементом розписів, фресок, ікон. Але площинне зображення і фризова композиція залишали зображення дуже умовним, елементи пейзажу слугували тлом, далеким обрієм для портретів або релігійних сцен. У мистецтві Сходу від середніх віків пейзаж як окремий жанр живопису посідав важливе місце. Саме на Сході, де вважали, що «природа – міра всіх речей», виникла потреба передати нескінченність простору: панорами гір, водоспадів, серпанкових обріїв.

А людина сприймалась як невеличка частина цього. Пейзажні твори поєднувалися з поетичними рядками, що їх виписували вишукано – вигадливими у відображенні знаками – ієрогліфами.

Поєднання мистецтва ліній і фарб, слова й каліграфії створювало абсолютну гармонію світу. Не випадково на Сході живопис розміщали на сувоях у десятки метрів завдовжки. Горизонтальний або вертикальний сувій символізував нескінченність простору, що відкривався вгору/ вниз або справа/ наліво.

У Китаї жанр пейзажу розвинувся раніше, ніж будь-де, бо за віруванням китайців милування краєвидом було одним із шляхів пізнання божественної істини. Вже в перші століття нашої ери там краєвидами прикрашали стіни не тільки жител, а й культових споруд.

У період Відродження ( XIV – XVI ст.) італійський художник Джотто здійснив переворот у становленні пейзажу. Золоте й кольорове тло, на якому зображувалися релігійні сцени, він замінив на зображення куточків природи.

Вони були ще умовними, пласкими, майже декоративними, але ж ми бачимо дерева, кущі, пагорбки – місце події. Поступово з’являється глибина простору. Італієць Б. Гоццолі створює ілюзію далечини, розташовуючи процесію вершників планами: передній, середній, дільній, поступово зменшуючи розміри вершників, дерев та інших деталей.

Художники епохи Відродження. Звертаючись безпосередньо до натури, створювали начерки й акварельні етюди, розробляли закони побудови простору. Саме в мистецтві цього періоду формуються передумови появи самостійного пейзажного жанру.

В європейському живопису окремим і поширеним жанром пейзаж став у добу розвитку промисловості, коли дедалі більше людей переселялися до міст, зберігаючи спогади й сумуючи за красою природи. Пейзажі замовляли художникам для того, щоб «зігріти» домівки приємними оку краєвидами. Так поступово образ природи стає єдиним змістом картини.

Пізніше, окрім побудови глибини простору, удосконалюється майстерність у передачі світла й повітря, що робить твір живим, реалістичним.

Розквіт реалістичного пейзажу пов'язаний з російськими художниками другої половини XIX ст. Перехідні стани природи, ліричність т особлива емоційність притаманні творам О. Саврасова, І. Левітана, І. Шишкіна, А. Куїнджі.

Французькі художники 60-х років XIX ст. – К. Моне, Е. Мане, К. Піссарро, та інші – намагалися у своїх творах передати враження від природного, багато кольоровими відтінками середовища, наповненого світлом і повітрям.

Від назви картини К. Моне «Враження» ( франц. impression ) отримав напрямок у мистецтві – імпресіонізм.

Художники – імпресіоністи з неперевершеною майстерністю відтворювали мінливі стани природи, невловимість миті, яку важко спинити у її нескінченному русі.

Особливого настрою надав своїм пейзажам Вінсент Ван Гог. Його «живі», закручені, широкі мазки не тільки вибудовують простір, а й надають роботам певної космічності.

Поєднання ліричних інтонацій з яскравістю та виразністю колірної гами, різноманітність технік і майстерність виконання, одухотворення природи, створення образів високої поетичності характерні для українських пейзажистів.

Усі ці риси спостерігаємо в роботах українських митців XX ст. В. Непийпива, О. Шовкуненка, М. Бурачека, Т. Яблонської, В. Пузиркова, С Шишка та багатьох інших.



ВИДИ ПЕЙЗАЖУ

В залежності від того, як художник сприймає навколишню дійсність, життя, в чому вбачає його сенс та свої ідеали, які почуття намагається передати споглядачеві, пейзаж поділяють на декілька різновидів.

Сільський пейзаж відображає картини із життя сільських людей, їх побут та звичаї.

Міський пейзаж (архітектурний пейзаж) — жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є міські вулиці, будівлі.

Гірський пейзаж передає величну і недоступну природи ( високі, скелясті гори, могутні дерева, заходи сонця і т.д. ), тобто змальовує красу гірської природи.

Індустріальний пейзаж зображає картини виробництва(заводи, фабрики і т.д.).Різновидом пейзажу є зображення моря і подій, що відбуваються на морі (баталії, природні катастрофи, спортивні змагання тощо). Пейзаж за морською темою називається марина.

Реалістичний пейзаж – зображення природи різними техніками за класичними правилами композиції, перспективи і колористики.

Декоративний пейзаж – це зображення природи з використанням народних традицій, символізму, узагальнення форми і кольору.

Абстрактний пейзаж – це безпредметне зображення природи за допомогою абстрагованих елементів форми: кольорових плям, ліній, об’єму, фактури.



ПЕЙЗАЖІ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА

У завершених малюнках, етюдах і начерках пейзажі становлять майже половину мистецького доробку художника. Виконано їх олівцем, аквареллю, сепією та в техніці офорта. Перший відомий пейзаж Шевченка – «Куток Смоленського кладовища в Петербурзі» ( 1840 р., тонований сепією).

У ньому досконало передано форму, її обсяг, відтворено особливості кожної рослини на першому плані й ледь окреслено другий план з тонким світлотіньовим нюансуванням. Елементи пейзажу є й у жанрових композиціях Шевченка 1841 – 1843 р., зокрема у виконаних олією картинах «Катерина» та «На пасіці».

Багато пейзажних творів створив Шевченко під час першої подорожі по Україні ( 1843 ). Художник збирав тоді матеріал до задуманого альбома «Живописная Украина», в якому важливу частину мали становити, за його словами, « виды по красоте по историческим воспоминаниям примечательные». З того часу Шевченко працював і над архітектурним пейзажем. У краєвидах «У Києві» й «Видубицький монастир у Києві», з яких пізніше він виконав офорти, та в етюдах «Дальні печери Києво-Печерської лаври»і «Києво-Межигірський монастир» виявився інтерес митця як до пам’ятників старовини, так і до рис сучасної йому дійсності ( зображення пароплава на Дніпрі ).

У створених під час першої подорожі по Україні малюнках – «Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці» і «Вдовина хата на Україні» виразно звучить соціально – викривальна тенденція.

Провідне місце посідає пейзаж у творах Тараса Григоровича, виконаних після закінчення Академії мистецтв. Як художник Тимчасової комісії для розгляду давніх актів він виїжджав на Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, Поділля та Волинь, де змальовував архітектурні пам’ятки і краєвиди. Пейзажі того часу – це. Здебільшого, першопланові композиції, другий план у них переважно є лише тлом. У широких панорамних краєвидах ( малюнки «На Орелі», «Краєвид з кам’яними бабами», етюди «Урочище Стінка» та «Урочище Білик» ) художник робив перші спроби зобразити третій план, хоч плани тут ще недостатньо виявлено.

Типовим для творчості Шевченка того часу був архітектурний пейзаж, в якому великим планом подано споруди в природному оточенні. Всі елементи в таких пейзажах змальовані досконало і точно, тут вміло відтворено лінійну перспективу, досягнуто враження певної стереоскопічності в передачі предметів. Щодо колориту перші акварельні пейзажі Шевченка відзначаються певною умовністю гами: індиго – для неба й сепія – для дерев, архітектурних споруд і всієї рослинності. Такими є краєвиди Густині, Переяслава, Суботова, Полтави й Решетелівки. Пізніше ( з 1846 ) Шевченко малював багатоколірні акварельні пейзажі ( «Костьол у Києві», краєвиди Почаєва).

На засланні, незважаючи на тяжкий моральний стан, на незвичайність природного оточення ( голі степи, безлісі гори, каміння, небо), Шевченко – художник помічав своєрідну красу незнайомого краю. Він створив понад триста пейзажів, що становлять дві основні групи: виконані під час Аральської описової експедиції ( 1848 – 1849 ), Каратауської експедиції ( 1851 ), та в Новопетровському укріпленні ( 1851 – 1857 ). Винятково цінні акварелі, на яких зображено укріплення Карабутак та Іргизкала ( змальовано по дорозі від Орська до Раїма ), гори Каратау, численні краєвиди берегів й островів Аральського моря, Новопетровського укріплення та його околиць. Більшість цих творів виконано з акцентуванням другого й третього планів, часто з широко відкритим обрієм. Композиція їх переважно горизонтальна. Для акварелей характерні м’який силует і уповільнений ритм, досконало витримані лінійна й повітряна перспективи. Колорит пейзажів багатий і різноманітний побудований часто на контрастному зіставленні основних мас або з найтонших нюансуванням одного кольору. Ці пейзажі передають, часом з романтичною схвильованістю. Освітлення різної пори – гарячий полудень, захід сонця, присмерки, місячну ніч. У багатьох пейзажах , виконаних з науковою метою як ілюстрації до експедиційних досліджень, вражає точність малюнка, його документальність. Кожний такий краєвид дає уявлення про геологічну структуру гір, скель, узбережжя.

Перебуваючи в експедиціях, Шевченко, крім акварелей, робив численні композиції й етюди олівцем. Вони відзначаються тонко опрацьованим рисунком, побудованим на чіткій контурній лінії та на дуже скупому, але виразному різного напрямку штриху. Незважаючи на допоміжний характер, роботи ці мають і художню цінність. Серед створених на Мангишлацькому півострові пейзажів особливе місце належить «Мангишлацький сад».

Дивовижно покручені дерева, що поросли між голими скелями й уламками каміння, намальовано сепією і тушшю пензлем та пером з великою майстерністю. Краєвиди, виконані в роки засилання, - вершина в пейзажній творчості художника. Вони знаменують найвищі досягнення в тодішньому українському пейзажі. Разом з тим це – перші і єдині на той час пейзажі Казахстану. В останній період життя пейзаж у творчості Шевченка посідає порівняно менше місця. Під час плавання по Волзі ( від Астрахані до Нижнього Новгорода ) художник створив серію пейзажних начерків олівцем. Які за характером виконання близькі до етюдів, зроблених у Мангишлацькому півострові. В Нижньому Новгороді сепією та білилом на тонованому папері він виконав низку архітектурних пейзажів, що відзначаються графічною чіткістю контура, стриманістю в тонуванні архітектурної форми і живописністю. Пейзажі, що їх Шевченко створив під час подорожі по Україні ( травень – серпень 1859 р.), - це переважно етюди олівцем і рідкою тушшю на тонованому та білому папері: краєвиди Лихвина, околиць Канева, Корсуня, Межиріччя та Черкас. Їм властиві м’якість тонких світлових ефектів, спокій й лагідна емоційна забарвленість. Три пейзажі, які художник виконав, наприкінці свого життя, пов’язані з його роботою в техніці [«Вечір в Альбіно поблизу Рима ( Ліс )» за однойменною картинкою М. Лебедєва, «Мангишлацький сад» за власним малюнком «Дуб» за малюнком А. Мещерського]. В цих творах на перше місце виступає проблема світлотіні. Шевченко як пейзажист пройшов великий і плідний шлях, заклавши основи українського реалістичного пейзажного живопису.



ВІДОМІ МИТЦІ ПЕЙЗАЖНОГО ЖАНРУ

Експериментальні пейзажі Момпера.

До відомих пейзажистів доби маньєризму в мистецтві Нідерландів 16 століття належав Йоос де Момпер . Він залюбки створював вигадані пейзажі, хоча й з урахуванням реальних замальовок печер, скель, річок, гір, повалених дерев. Свої пейзажі часто малював в майстерні, а не на природі. Як майже всі маньєристи (в тому числі і Арчімбольдо, Джуліо Романо, Джованні да Болонья, Челліні) мав добру освіту, хоча й поступався попередникам в обдаруванні та віртуозності виконання своїх робіт. Знав Момпер і чудернацькі портрети Арчімбольдо, створені з квітів, птахів чи тварин. Це й наштовхнуло митця на створення пейзажів за рецептами Арчімбольдо, коли одне зображується з деталей іншого, несхожого, незвичного за формою. Так виникла серія «Пори року» або «Сезони», де художник подав алегоричні зображення сезонів через чудернацькі пейзажі. Це водночас пейзажі і чоловічі обличчя, створені з пагорбів, скель, хижок, мостів, струмків і дерев. В алегорії зими присутня навіть невелика каплиця. Це був приклад гри інтелекту, гри зі змістами, натяками через зображення одного на зовсім інше, милування алегоріями, які полюбляли маньєризм і бароко.



Російські пейзажисти XIX – XX ст.

Як кожна людина має свій почерк, так само художник-живописець має свою оригінальну манеру в написанні роботи, свої секрети майстерності, використовує певні технічні прийоми.



Видатні українські пейзажисти

Невичерпна різноманітність природи стала джерелом натхнення для багатьох художників. Кожен майстер втілював у зображенні природи свої ідеали, своє бачення світу.

Картина українського митця І.Марчука «До сонця осінь нахилилась» виконана в незвичайній манері, яку сам художник назвав пльонтанізмом ( від пльонтати – заплутати, так говорять у рідному селі художника).

Секрет цього прийому полягає в тому, що в тюбику фарби голкою проколюється тонесенька дірочка. Лінія – ниточка фарби видавлюється на полотно і «плете» дивовижне мереживо кущів, дерев. Зображення об’ємне, матеріальне, до нього хочеться підійти, доторкнутися.

Інколи художники створюють роботи, у яких майстерність виконання поєднується із загадковістю і навіть певною грою.

Сучасний український художник Євген Лещенко, використовуючи яскраву палітру кольорів, різноманітність форм квітів, стеблин, гілок, що буяють перед нами, ніби когось «ховає», викликає глядача на змагання: хто побачить якнайбільше тварин, птахів, комах та інших живих істот серед цього рослинного розмаїття?

У цій роботі немає гострих кутів, жорстких, колючих ліній, усе в ній закручене в спіралі, дзвінке і життєрадісне. Неспішні рухи тут чергуються зі стрімкими, яскраве – з тьмяним, велике з маленьким, стурбоване – з безтурботним. Здається, що це пейзаж з іншої планети, де всі живуть у гармонії та злагоді, ніхто нікому не ворог: розлігся і відпочиває лінивий крокодил, задумливо дивиться на квіти білий цап, причаївся під кущем зайчик, здивовано поглядає качка, злітає у височінь райська пташка і…

РОЗРОБКА УРОКУ

НА ТЕМУ:

«МУЗИКА ТА ВІЗУАЛЬНІ ОБРАЗИ. БІЛА КАЗКА ЗИМИ»

( 5 КЛАС )

Тема: Музика та візуальні образи. Біла казка зими.

Мета:


а) навчальна: ознайомити учнів зі спорідненістю візуальних мистецтв з музикою, ознайомити з творчістю композиторів А. Вівальді, Г. Свиридова та їх творами, присвяченими зимі; ознайомитися з художниками – пейзажистами та їх картинами; розучити пісню «Біла казка»
сл. М. Ясакової, муз. О. Янушкевич;

б) розвиваюча: розвивати естетичні смаки, уміння відчувати звуки зими, та бачити її чаруючу красу; розвивати творчу уяву;


в) виховна: виховувати почуття прекрасного, любов до музичного та візуального мистецтва; уміння глибше сприймати навколишній світ через призму мистецьких творів.
Тип уроку: комбінований.

Наочність: репродукції картин художників – пейзажистів, записи музичних творів.


Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Вчитель музики:

О Музико! Чарівних звуків ти ріка безмежна.

Гармонія тих фарб, що з сонцем грає джерело.

Душі людської казка безсловесна

Чарує і манить, як ніжнеє тепло.

Вона саме життя, що жити всім велить!

Вона надія й щастя мить!

Вчитель образотворчого мистецтва:

А ось як говорить про художника М. Рильський:

Густими барвами земними

Він застеляє полотно,

І чим рясніш воно цвістиме,

Тим довше житиме воно.




  • А як ви думаєте чи можуть дружити між собою музичне і образотворче мистецтво? ( Так )

  • Так, а чому? Коли ми слухаємо гарну музику ми отримуємо що?

( приємні емоції, задоволення ).

  • А коли дивимося на картину, яка нас також зачарувала, що отримуємо? ( Також позитивні емоції )

ІІІ. Подача теми, мети та завдання уроку.

Тема : Музика та візуальні образи. Біла казка зими.



  • Вчитель музики

Спорідненість візуальних мистецтв ( архітектури, скульптури, живопису) з музикою не є настільки очевидно, як, наприклад, музики і літератури.

Проте ця спорідненість існує, оскільки музика відображає не лише те, що ми чуємо, а й те, що ми бачимо, відчуваємо. Наші враження від побаченого поєднуються в нашій уяві з почутими враженнями – ми їх співвідносимо чи то за схожістю. Чи за контрастом.

Звучання музичних інструментів із різними тембрами у різних регістрах створюють зорові уявлення: високий ніжний голос флейти здається світлим, низьке звучання контрабаса – похмурим і темним.
Вчитель образотворчого мистецтва.
Засоби виразності музичного та образотворчого видів мистецтва також мають спільні точки зіткнення: в образотворчому мистецтві вживають вираз «кольорова гама», а в музичному – «звукова палітра»; голосну силу звуку ( динаміку ) в музиці іноді називають «яскравим звуком», а в живопису присутній «звучний колір». Також спільними є поняття «ритм, композиція» тощо.

Зіставлення образів ( життєвого змісту ) музичного та образотворчого мистецтва за допомогою «внутрішнього слуху» чи «внутрішнього бачення» надає нам можливість розвивати свою творчу уяву, глибше сприймати навколишній світ через призму мистецьких творів.


Вчитель музики.
Композитори у своїх творах часто націлюють слухача на сприйняття конкретних образів, надаючи таким творам художні назви, тобто формуючи програму «бачення» змісту. Такі музичні твори називають програмними ( наприклад, «Базіка» Сергія Прокоф’єва, «Три подружки» Дмитра Кабалевського ). Літературний сюжет музичних творів надає їм більш деталізованої програми. Не програмна музика – це твори, що не мають художніх назв та літературного сюжету ( наприклад, Прелюдії Фридеріка Шопена, Концерт для фортепіано з оркестром №1 Петра Чайковського ). Під час їх слухання наша уява може злітати та розвиватися залежно від особистого сприйняття та створювати власні відчуття – образи.
Вчитель образотворчого мистецтва.
Погляньмо за вікно. На дворі зима. Як і кожна пора, вона ніколи не буває однаковою щороку, а також дуже відрізняється у різних куточках нашої країни та світу. Якою є ця зима сьогодні?

Яка вона на зір, на смак, на нюх, на слух та дотик?


Вчитель музики.
Прислухаймося. Як вона звучить?

А. Вівальді «Зима» з циклу концертів «Пори року»


Цикл концертів для скрипки та струнного оркестру «Пори року» - чи не найпопулярніший програмний твір італійського композитора ХVIII – XIX ст. Антоніо Вівальді. Програмність цієї музики настільки яскрава, що в одному з видань до кожного концерта був підібраний віршований епіграф, зміст якого відповідав характеру музичного твору вдосконалив його так, щоб програмність змісту стала ще більш зрозумілою.
Вершиною художньої зображувальності є концерт «Зима», в якому напрочуд майстерно відображається пронизлива зимова холоднеча, завивання вітру, катання на ковзанах. У епіграфі до цього концерту є такі рядки: «під поривами льодяного вітру все живе тремтить у снігу». Існує думка, що композитор сам склав ці вірші для яскравішого показу змісту музики. Серед інструментальної музики 28 його творів мають програмні назви.
Антоніо Вівальді родом із Венеції. Його батько був музикантом – скрипалем в оркестрі собору св. Марка. Антоніо був першим із шести дітей у сім’ї та єдиним з тих, хто став музикантом. Навчившись віртуозної гри на скрипці ц відомих педагогів, Антоніо Вівальді став, проте, священиком і, майже одночасно, викладачем консерваторії.

З роками поширювалась слава про нього як блискучого скрипаля-віртуоза, талановитого композитора і педагога. Окрім численних інструментальних творів, своєю прекрасною мелодійністю і майстерною оркестровкою відомі також опери та ораторії Антоніо Вівальді.


Ще більшої зображувальності змісту музичного твору може надавати присутність текстової основи, зокрема, як ми вже переконалися, в кантатах. Живе відчуття зимової завірюхи, буремної завірюхи під час звучання другої частини кантати Георгія Свиридова «Поема пам’яті Сергія Єсеніна». Надзвичайно виразне та контрастне звучання музики, її невпинний розвиток та яскрава зображальність обумовлені змістом віршованого тексту. Назва цієї частини є першим рядком вірша поета «Співа зима, агукає…».
Звернімо увагу на слово «поема». Перш за все це літературний поетичний жанр. Проте в музичному мистецтві також є жанр поеми. Поеми в музиці можуть бути вокальними, вокально-інструментальними, симфонічними творами різноманітного змісту, характеру та побудови.
Звучить музичний твір.

Г.Свиридов. Фрагмент «Співа зима, агукає» з кантати «Поема пам’яті Сергія Єсеніна».


Георгій Свиридов – російський композитор минулого століття. Він родом з-під Курська з родини селянина. З дитинства захоплений народними піснями, Свиридов ніколи не залишав поза увагою фольклорні мотиви та образи. Так, «Поема пам’яті Сергія Єсеніна» постає не лише образ поета, а й образ народу, серед якого він виріс і якому присвятив свої найкращі поезії.
Георгій Свиридов склав музику в різноманітних жанрах. Особливо вражає його відчуття краси поетичного слова – більшість творів композитора створені на літературній основі ( в основному це вокальні твори ). Водночас, твори Георгія Свиридова єднають у собі простоту та ясність думки з новими інтонаціями, майстерним використанням тембрового забарвлення інструментів симфонічного оркестру і народної пісенної творчості. У своїх творах композитор на рівні високої художньої досконалості підкреслює все найкраще та піднесене, що є в людині та природі.

Пейзаж – це жанр образотворчого мистецтва, що відтворює образи природи.

Отже, музика Антоніо Вівальді та Георгія Свиридова яскраво й поетично «змальовує» зимові пейзажі. Такий «музичний живопис» надає нам, слухачам, можливості більш глибоко та емоційно сприймати навколишній світ.
Вчитель образотворчого мистецтва.
Роздивімося ще зимові пейзажі в живопису. Яку зиму зобразили художники? Чи таку, що ми «бачили» в «музичних пейзажах»?

Використовую мультимедійні технології.


1. Уважно подивіться на картину художника Пластова «Перший сніг».

На передньому плані ми бачимо сніг, який встиг вже прикрити землю і радісних дітей, які вибігли помилуватися першим снігом. Саме вибігли, тому що дівчинка навіть не встигла одягнутися, лише накинула на плечі хустку. Їхні обличчя дивляться вгору, дуди звідки летять ці пухнасті сніжинки.

Пригадайте себе, коли ви поглянули у вікно і побачили, що вже прийшла зима і застилає білим простирадлом все навкруги. Ви раділи і мабуть також спішили на вулицю, щоб зловити в долоньку сніжинку.


  • Який настрій панує на картині?

( Радісний, веселий, морозний, пухнастий, святковий ).

Використовуємо метод «Мікрофону».


2. Подивіться на картину Ф. Сичкова «Калужські селянки», 1909 р.

На картинах, на портретах – знайомі обличчя. Сьогодні правда не носять такого одягу, і зачісуються інакше і будинки тепер інші.

Все ніби інше, але обличчя – обличчя схожі на тих, кого ми зустрічаємо, з ким дружимо. На картині показаний образ народу, це і ми з вами.

Про що ж говорять дівчатка? Як їх звати?

А зараз ми зайдемо в картину і запитаємо їх про це.
Хто бажає вийти на сніг і подихати морозним днем в минулому, 1909 році?

Є двоє бажаючих. Ми їм накинемо хустки, щоб не змерзли і вони перекажуть все, що будуть говорити нам усміхнені героїні каpтини.

Отже, задаємо запитання.

1. – Як вас звати?

- Оленка і Варвара.

2. Скільки вам років?

- ( 12 і 13 )

3. чи завжди у вас така зима, яку ми бачимо зараз? Чи багато у вас снігу?

- О, зими у нас сніжні.

- це ще нічого, а буває що і з хати замітає снігом, лише димарі видніються, тоді ми робимо тунелі, пробираємося на верх і бігаємо по дахах хат.

4. А в які ігри ви ще граєте взимку?

- В сніжки, катаємось на великих дерев’яних санчатах, ліпимо снігову бабу.

- А ще тато запрягає коня і ми їздимо з ним в ліс по дрова і катаємось на санях.

5. А які страви вас готує мама на свята?

- Кутю і пухкі пиріжки з квасолею.

- А ще рибу запечену в печі, картоплю в мундирах і квашену капусту. Хочете, можемо і вас пригостити.


Та ні, дякуємо. Нам уже пора повертатися на урок. Спасибі вам за розмову.

6. Приходьте до нас ще!

Та не тільки люблять зимоньку. Подивіться уважно на картину В.Сурикова. Здобуття снігового містечка.

Тут ми бачимо і дорослих і дітей, які катаються на трійках з дзвониками, вершник на коні пробиває снігову фортецю, діти граються у ігри і весь народ веселиться.


А зараз ви уявіть, що ми прийшли в гості до художника Сурикова і хочемо розпитати про його картину.

Хто у нас буде художником? А хто репортером газети «Губернские ведомости»?. Вибрали.


Репортер: Що побудило Вас написати цю картину?

Художник: Я сам брав участь у святах Проводи зими. Веселий настрій, сміх, радість спонукали мене залишити це на полотні.

Репортер: Чи завжди проводи зими святкують кожного року так, як зображено на картині?

Художник: Так, але є ще катання на трійках, запряжених в сани, масові гуляння в сніжки, лазіння по обмерзлому стовпі за чобітьми.

Репортер: Чому одні зображені в санях, а інші піші. І чому в них різний одяг?

Художник: Тому, що святкували свято дорослі і малі, і бідні і багаті: дворяни і селяни разом веселилися.

Репортер: Картину Ви написали коли були в Сибіру і бачили незвичайну силу сибіряків, їх дух. Чи могло б таке свято відбутися в Петербурзі?

Художник: Якщо і могло б, то не настільки емоційне і більше театралізоване, схоже на виставу, а в глибинці це свято народне.

Репортер: Дякую, що ви поспілкувалися з нами. Тепер і ми знатимемо, як відпочивали раніше взимку.
Зараз ми будемо розучувати пісню «Біла казка» в якій розповідається про зимоньку, Новий рік.

Мабуть не помилюся, коли скажу, що в кожного з вас Новий рік є улюбленим святом. Подивіться на картину Ф. Решетникова «Прибува на канікули».

Суворовець прибув додому і доповідає дідусеві, що він успішно здав іспити. Зверніть увагу на інтер’єр кімнати. Чи можемо ми вгадати, яка зараз пора року на картині?

( Одяг суворовця, а в кутку стоїть ялинка ).

Пройшов не один десяток років, але майже нічого не змінилося в очікуванні Нового року. Все так же святково прибрана ялинка, готуються страви і накриваються столи і навіть котик так само сидить на стільчику і задоволено спостерігає за приготуванням до свята.
Вчитель музики.
Скільки зими навколо! Починаючи з пейзажу за вікном, зима зазвучала перед нами музичними та живописними барвами. Проте, ми лише сприймали зимові образи, насолоджуючись їх мистецьким втіленням. Чи не приєднатися нам як виконавцям до яскраво-новорічної зимової картинки з піснею вже знайомих нам авторів Ольги Янушкевич та Марії Ясакової «Біла казка»?


БІЛА КАЗКА

Слова М. Ясакової

Музика О. Янушкевич

Бадьоро
Нам з дитячих мрій

Казку білу

Вітер-сніговій

Знов навіяв. Віхола її

Закружляла.

Привітала

Зимонька,

Привітала. ( 2 )
Приспів:

Рік новий –

Рік надій.

Вірних друзів щире слово.

Білий сніг,

Радість, сміх,

Новорічна ніч казкова,

Це для вас,

Це для нас

Ялинкове диво.

Це для вас,

Це для нас ( 2 )

Дружба засвітила.
Вітер-сніговій,

Казка біла

Нас у рік новий

Всіх здружила.

Принесла тепло

Нам на свято.

Ми багаті друзями – ( 2 )

Нас багато.

Приспів.

IV. Підсумок уроку.


Які музичні інтонації у творах А. Вівальді та Г. Свиридова дають нам можливість «побачити» музику?

Що допомагає нам зіставляти пейзажі в музиці та живопису?

Які ще мистецькі твори-пейзажі тобі відомі?
V. Домашнє завдання.

Послухай музику на твій вибір. Чи є вона програмною?

Чи є в ній зображальні інтонації?

Залучення молодших школярів до образотворчого мистецтва як до естетичної діяльності, розвиток та виховання учнів її засобами – одна із важливих і складних проблем сучасної школи.

Мистецтво слова дає змогу розкривати перед учнями багаті художньо–пізнавальні можливості, навчати школярів сприймати через образи художніх творів навколишній світ, одержувати від малювання глибоку естетичну насолоду.

Природа є найбагатша скарбниця, з якої видатні художники минулого і сучасності черпали натхнення для своїх художніх творів. Вивчення дітьми на уроках образотворчого мистецтва пейзажного жанру сприяє збагаченню і розширенню формування їх як естетичної культури школярів так і розвитку їхньої особистості, саме вона навчає цілісного бачення предметів та явищ навколишнього світу, вміння виділити основне у явищах буття.

Останніми роками зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішому засобу формування відношення до дійсності, засобу етичного і розумового виховання, тобто як засобу формування всесторонньо розвиненої, духовно багатої особи.

Навчання зображення пейзажу пов'язане з розвитком у студентів уміння правдиво передавати кольором видимі форми за умов реальної дійсності. Воно не лише надає їм професійної грамотності, а й є могутнім засобом естетичного розвитку. Набуття майстерності живопису пейзажу ґрунтується на послідовному й уважному вивченні натури. При цьому важливо розвивати уміння виявляти і передавати характер предметів, їхню будову, розташування в просторі, кольорові й тонові співвідношення, використовуючи теплі й холодні відтінки, матеріальність зображуваних образів пейзажу.

Любов до природи, спостережливість, прагнення правильно передати натуру - це якості, якими має володіти вчитель. Уся навчальна робота з живопису пейзажу нерозривно пов'язана з практичним використанням закономірностей композиції, малюнка, лінійної і повітряної перспективи, розподілу світлотіні на об'ємній формі. Водночас вивчаються закономірності кольорознавства, методика живопису та зразки його класичної спадщини. Заняття з живопису пейзажу органічно пов'язані з практичною роботою з композиції. Знання закономірностей композиції допомагають студентам виконувати поставлені завдання з творчої роботи над пейзажем.

Навчаючись зображувати пейзаж кольором, школярі набувають потрібних умінь грамотно зображувати з натури, з пам'яті та з уяви спочатку окремі образи пейзажу (дерева, будівлі, кущі), потім групи нескладних образів (дерева на фоні неба і землі, будинок на фоні просторового оточення). Працюючи з натурою, школярі розвивають зорову пам'ять і спостережливість, просторове мислення, вчаться передавати колір образів пейзажу, бачити і зображувати типове в навколишній дійсності, використовуючи закономірності композиції. Успіх у навчальній роботі залежить від уважного, глибокого вивчення і зображення натури, її будови, пропорцій, кольору форм окремих частин та взаємозв'язку їх. Вивчати пейзаж означає вміти підбирати головне й найхарактерніше і узагальнювати другорядні деталі, їхній колір. Таким чином, зображення пейзажу з натури розвиває окомір, допомагає засвоїти закони реалістичного зображення й оволодіти технікою акварельного живопису.



БІБЛІОГРАФІЯ

1. Короткий енциклопедичний словник з культури. – К. : Україна, 2003.

2. Західно – Європейський живопис XIX – XVIII ст., Світове мистецтво в

музеях України, Київ, «Мистецтво», 1986.

3. Бенуа, История живописи всех времен и народов, т. І. – Пейзажная

живопись, СПБ, 1912.

4. Е.В. Бєлкіна, Ж.С. Марчук Образотворче мистецтво. Підручник для 6-

го класу загальноосвітніх навчальних закладів, Київ,«Навчальна

книга» 2006.

5. Богемская К.Г. Пейзаж, Страницы истории., М.І. Галактика, 1992.

6. Ростовцев Н.Н. Рисунок. Живопись. Композиція: Хрестоматія.

Учебное пособие для студентов художественно – графических

Факультетов. М.: Просвещение, 1989.

7. Бида Г.В. Живопись. М., Просвещение, 1986

8. Шевченківський словник у двох томах; том другий. Інститут

літератури імені Т.Г. Шевченка. Академія Наук Української РСР.

Головна редакція Української Радянської енциклопедії, Київ, 1977.

9. Великий термінологічний словник школяра: 5-11 класи, В 27 Харків:

ВД «Школа», 2004. – 270 с. ISBN 966 – 8114 – 28 – 0.

10. БСЭ. Второе издание. т. 33 Государственное научное издательство

«Большая Советская Энциклопедия» Том подписан к печати 9 мая

1955 года.









База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка