Перекладати чи не перекладати звіт pen / irl щодо міжнародної ситуації у сфері художнього перекладу



Сторінка1/3
Дата конвертації07.03.2016
Розмір0.51 Mb.
  1   2   3

Best Practices Report on Promotion of Translations

Цей звіт було вперше видано англійською мовою ще у 2007 році, проте висловлені в ньому зауваження щодо ситуації в художньому перекладі на міжнародній арені досі залишаються актуальними. Хоча деякі організації та люди, яких тут згадано, більше не працюють у книжковій галузі й водночас з’явилися нові постаті, висновки аналізу й основні питання залишаються достовірними. 

На момент першого виходу, цей звіт привернув значну увагу всього світу, і сталося це не лише тому, що передмову до нього написав Пол Остер (Paul Auster), а й тому, що в ньому представлено повну картину основних моментів і сил, залучених у процес визначення стану перекладів. Есе Естер Аллен (Esther Allen) про англійську мову як “інвазивний вид” дотепер не втратило своєї актуальності, залишаючись довідником для кожного, хто займається соціально-політичними аспектами перекладацької політики і стратегій. 

Дані про авторів, твори яких включено до цього уривка:

Пол Остер (Paul Auster) – відомий американський автор бестселерів та редактор.

Естер Аллен (Esther Allen) – письменниця і перекладачка, яка нині викладає у Baruch College (CUNY). 

Карлз Торнер (Carles Torner) – поет і письменник, який також працював на Institut Ramon Llull, що має на меті міжнародну промоцію і переклад каталонської літератури.

Сімона Скрабек (Simona Škrabec) – літературний критик, автор есеїв і перекладачка.

З дозволу видавців ми наводимо уривок зі звіту, повну версію якого подано на PEN International:

http://www.pen-international.org/wp-content/uploads/2011/04/Translation-report_OK-2.pdf

перекладати чи не перекладати
звіт PEN / IRL щодо міжнародної ситуації у сфері художнього перекладу

Естер Аллен (Esther Allen) (редактор)
Передмова, Пол Остер (Paul Auster)
Вступ, Естер Аллен (Esther Allen) та Карлз Торнер (CarlesTorner)
Переклад, глобалізація та англійська мова, Естер Аллен (Esther Allen)

1.1 Англійська мова як інвазивний вид



1.2 Світова література та англійська мова
Художній переклад: міжнародна панорама, Сімона Скрабек (Simona Škrabec) і PEN-центри із дванадцяти країн
2.1 Погляд закордон
2.2 Рецепція перекладної літератури
Висновки, Сімона Скрабек (Simona Škrabec)

Передмова

Пол Остер (Paul Auster)

Достоєвський, Геракліт, Данте, Вергілій, Гомер, Сервантес, Кафка, К’єркегор, Толстой, Гельдерлін та інші поети й письменники, які назавжди запам’яталися мені, американцю, єдиною іноземною мовою якого є французька, – усіх їх я відкрив, прочитав і переосмислив у перекладі. Перекладачі – непомітні герої літератури, часто забуті інструменти, які дозволяють різним культурам спілкуватися одна з одною та дають змогу нам зрозуміти, що всі ми, з будь-якого куточка планети, живемо в одному світі.

Я хотів би привітати й висловити подяку всім цим чоловікам і жінками, цим перекладачам, які неустанно безкорисливо працюють, щоб оживити літературу для нас усіх.

Вступ

Естер Аллен

Центр художнього перекладу, Колумбійський університет, Нью-Йорк

Карлз Торнер

Відділ гуманітарних наук, Інститут Рамона Люля, Барселона

У дії І, сцені III «Річарда II» герцога Норфолка відсилають з Англії – у вигнання, «щоб ніколи не повертатися». Цікаво, що його перша думка після виголошення цього суворого вироку є не про сім’ю або друзів, а про англійську мову – єдину мову, якою він говорив сорок років свого життя. 1595 року покинути Англію означало покинути англійську мову. Норфолк роздумує про свою подорож у світ, де його мову ніхто не зрозуміє, слова відлунюють у темному підземеллі, його розум, який старіє, не здатний опанувати якусь іншу мову із самого початку:

Within my mouth you have engaol’d my tongue,

Doubly portcullis’d with my teeth and lips,

And dull, unfeeling, barren ignorance

Is made my gaoler to attend on me.

I am too old to fawn upon a nurse,

Too far in years to be a pupil now:

What is thy sentence, then, but speechless death,

Which robs my tongue from breathing native breath?1

Через 400 з лишком років після того, як Шекспір написав ці рядки, слова промови Норфолка майже повністю перекрутилися. Нині носій англійської мови має більше шансів на те, що його зрозуміють у більшості куточків світу, ніж той, хто спілкується іншою мовою. Тепер саме людина, яка не говорить англійською, ризикує опинитися у вигнанні – не просто в соціальному вигнанні, а й вигнанні від можливості вижити в епоху глобальної економіки: справді «безмовна смерть».

З 1921 року, коли в Лондоні було засновано PEN-клуб, однією з його центральних проблем був обмін думками через мовні й національні кордони. «Література, хоч і національна за походженням, не знає кордонів і має залишатися спільною валютою серед народів, незважаючи на політичні чи інтернаціональні потрясіння, – написано в перших рядках Статуту PEN, з подальшим продовженням: – PEN захищає принципи безперешкодного обміну думками в рамках кожної країни й серед усіх народів...». Дотримуючись цих принципів, Міжнародний центр PEN і Інститут Рамона Люля в Барселоні у співпраці з письменниками, перекладачами, дипломатами у сфері культури й спеціалістами в галузі перекладу уклали цей звіт для того, щоб обдумати, що необхідно зробити для зміцнення давньої дискусії стосовно того, що таке література і сприяння вільному та безперешкодному руху художніх творів у всьому світі в часи, коли, перефразовуючи слова ірландського письменника Колма Тойбіна (Colm Toibín), найбагатша, за економічними термінами, мова світу – англійська – є також й однією з найбідніших, коли йдеться про сприйняття літературного багатства, що існує поза її межами. Замість того, щоб діяти як справжня мова-посередник для полегшення комунікації між різними мовами, англійська надто часто просто ігнорує все, що не є англійським, помилково сприймаючи поширеність і різні варіанти домінантної мови світу власне як сам світ.

Цей звіт починається з оцінки безпрецедентного глобального масштабу англійської мови й теперішньої ситуації в галузі художнього перекладу в англомовному світі, особливо в Сполучених Штатах, що докладно описано в першому розділі. Далі, на противагу першому розділу і як контекст до ситуації з англійською мовою, у другому розділі представлено коментарі з PEN-центрів зі всього світу до відповідей на опитування про ситуацію з художнім перекладом, яке розіслав національним центрам Міжнародний центр PEN. Для подальшого порівняння в третьому розділі звіту представлено шість ситуаційних досліджень з різних частин світу, що описують так звану «перекладацьку економію» в кожному регіоні: Нідерландах, Аргентині, Каталонії, Німеччині, Китаї і Франції. Наступний розділ про ситуацію з художнім перекладом описує успішні ініціативи низки PEN-центрів, спрямовані на вирішення потреби в більшій кількості перекладів англійською мовою, а також висвітлює значні зусилля інших установ, державних і приватних, щодо досягнення позитивних змін у цій галузі. У висновках представлено підсумки головних результатів звіту й запропоновано загальний огляд ситуації з художнім перекладом у сучасному світі. Три відомі письменники, Пол Остер (Paul Auster), Нарцис Комадіра (Narcís Comadira) і Ngũgĩ wa Thiong'o, написавши тексти на тему перекладу саме для цього звіту, надали йому літературної глибини, в іншому разі він був би нудним технократичним документом.

Висловлюємо щиру подяку спільноті людей з усього світу, які брали участь у зборах, конференціях і «круглих столах» з питань, що їх висвітлено в цьому звіті, та вклали в нього свою енергію, розум й ерудицію: Марку Дуеньясу (Marc Dueñas), Ларрі Сімзу (Larry Siems), Кароліні МакКормік (Caroline McCormick), Каті Кулавковій (Kata Kulavkova), Роберто Калассо (Roberto Calasso), Елізабет Пеллерт (Elisabeth Pellaert), Аманді Хопкінсон (Amanda Hopkinson), Реймонду Федерману (Raymond Federman), Борису Акуніну (Boris Akunin), Стіву Вассерману (Steve Wasserman), Соні Гарсіа (Sònia Garcia), Місі Серт (Misia Sert), Яні Геновій (Yana Genova), Александрі Бухлер (Alexandra Buchler), Кейт Гріффін (Kate Griffin), Сірі Хустведт (Siri Hustvedt), Ма Джан (Ma Jian), Францешку Парсерісасу (Francesc Parcerisas), Давіду Дамрошу (David Damrosch) і Йелу Лангелла (Yael Langella) (світла йому пам'ять).

1. Переклад, глобалізація та англійська мова
Естер Аллен (Esther Allen)
1.1 Англійська мова як інвазивний вид

Хоча, за різними підрахунками, кількість англомовних людей різна, число осіб, для яких англійська – рідна мова, що часто наводять, становить 400 мільйонів. За підрахунками вельського еколінгвіста Девіда Крістала (David Crystal), кількість людей, які розмовляють англійською як другою мовою, також становить близько 400 мільйонів. 1 Якщо додати ці два числа до розмитого показника осіб, які нині вивчають англійську й досягли мінімального рівня знань, то сума становитиме понад мільярд. Справді, хоча всім відомо, що мандаринський діалект китайської мови – це перша мова для найбільшої кількості людей на землі (і це число також перевищує мільярд), проте для самих китайців таке поширення видається недостатнім. У промові, виголошеній у Пекіні 2005 року, Гордон Браун, міністр фінансів Сполученого Королівства, спрогнозував: “За 20 років кількість англомовних людей у Китаї, ймовірно, перевищить кількість осіб, які говорять англійською як рідною мовою в решті частин світу”. 2 Незалежно від того, чи справдиться пророцтво Гордона Брауна, зрозуміло: тому, що англійська мова стала, як видається, незамінною мовою глобалізації, як нам відомо і як ми відчуваємо нині, сприяла низка чинників – від розширення Британської імперії, яке почалося відразу після того, як Шекспір написав «Річарда ІІ», та тривало впродовж XVII, XVIII і XIX століть, аж до розвитку технологій, що зумовили виникнення Інтернету в Сполучених Штатах. Окрім того, що англійською розмовляють на осередку її виникнення, вона ще й є основною мовою Сполучених Штатів, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Ірландії та ще понад двадцяти країн, включаючи Нігерію, Ямайку та Фуджі. А ще у двох десятках держав, таких як Філіппіни, Індія та Південна Африка, англійська має статус офіційної мови уряду поряд зі ще однією чи кількома мовами. Понад 85% міжнародних організацій світу використовують англійську як офіційну мову. Проте саме нещодавнє розширення англійської мови як другої в Європейському Союзі засвідчує краще за будь-які інші статистичні дані нинішній статус мови й майбутній її розвиток. 1999 року Девід Гредол (David Graddol) зазначив, що з 1990-го рівень знання англійської мови на європейському континенті суттєво зріс – настільки, що понад 100 мільйонів осіб, тобто майже третина населення Євросоюзу, говорили нею як другою мовою. 3 Греддол (David Graddol) виявив, що 1994-го 10% мешканців європейського континенту віком понад 55 років трохи знали англійську, тоді як серед 15-24-річної молоді цей показник становив 55%, а це свідчить про те, чого можна очікувати в майбутньому.

Сучасне становище Сполучених Штатів як світової економічної та військової надсили однозначно відіграло роль у глобальній консолідації англійської мови, так само, як і, здавалось би, безкінечній привабливості культурної продукції США на глобальному ринку. Однак, як зазначає Ніколас Остлер (Nicholas Ostler) у своїй “мовній історії світу”, “Імперії слова”, не кожна імперія може успішно насадити свою мову в регіонах, в яких вона керує, а самої лише імперіалістичної сили США може виявитися недостатньо для того, щоб пояснити безпрецедентне поширення англійської мови. Деякі лінгвісти теоретично показали, що така глобальна привабливість може бути пов’язана із внутрішніми характеристиками самої мови – наприклад, її порівняною простотою. “Англійські закінчення акуратні, їх доволі легко вивчити, порівняно з мовами, які мають складну систему закінчень, і тими, у яких є інші складні морфологічні видозміни”, – пише Едвард Фінеган (Edward Finegan), 4 який зазначає, що в Сполучених Штатах 88 із сотні найчастіше вживаних слів є односкладовими. З іншого боку, широку поглинальну здатність англійського лексикону, який упродовж історії розвитку мови постійно вбирав слова із сотень мов, також визначили як можливе джерело її сили. Ця гіпотеза, мабуть, змусить замовкнути тих, хто намагається захистити інші мови від напливу англійських слів. Окрім того, деякі лінгвісти висловили здогад про можливе існування базового зв’язку між граматичною структурою “підмет – дієслово – додаток” (ПДД), яка є характерною не лише для англійської мови, а й для низки інших, що їх широко використовують (наприклад, китайської, французької, російської та іспанської), та базовими механізмами обробки, які працюють у мозку людини. За цією теорією, мови ПДД завдяки внутрішнім характеристикам легше можна обробити, ніж інші види мов, отож вони корисніші й подобаються більшій кількості мовців.

Проте найочевиднішим поясненням теперішньої моці англійської мови залишається могутність Сполучених Штатів Америки. Лінгвіст і перекладач Майкл Генрі Гайм (Michael Henry Heim) запропонував інший погляд на такий зв’язок: глобальна привабливість мови та культури США базується на історії країни. 5 Гайм зазначає, що завдяки внутрішній культурі Сполучених Штатів, у якій із самого початку існування нації є представники всього світу – африканці, корінні американці, іммігранти з усіх частин Європи та Азії, – країна стала “провісником глобальної, глобалізованої культури”. Для того, щоб асимілювати всіх, США довелося створити спільну мову й культуру – “спільну”, наголошує Гайм, не лише в тому значенні, що їх розуміють усі, а й у тому сенсі, щоб вони були зрозумілими для найнижчого спільного знаменника. Однак Остлер (Ostler) пропонує інше пояснення, яке менше зав’язане на специфіці нації, та стверджує: починаючи з періоду Реформації та дотепер, в історичному й культурному плані “англійська мова асоціюється з прагненням збагатитися, зумисним збагаченням, часто послуговуючись зовсім безпрецедентними й уявними схемами. Таке прагнення іноді наштовхувалося на релігійну та громадянську свідомість та прославляння патріотизму, але переважно вдавалося перетягнути їх на свою сторону. Загалом воно виступало союзником, радше ніж ворогом, свободи людини. Все-таки англійська стала світовою мовою”.

6 У цій статті, виголошеній 2002 року як лекцію святого Ієроніма в лондонському Квін Елізабет Холл, що її Сюзан Зонтаг присвятила пам’яті покійного В. Г. Себальда (W.G. Sebald), вона кепкувала з долі багатьох молодих людей в Індії, які працюють у кол-центрах “зовнішніх провайдерів” IBM, “Амерікан Експрес” та інших великих корпорацій, і наводила запити англійською мовою від клієнтів у Сполучених Штатах, які набирали безкоштовний номер, часто не усвідомлюючи, що їхній дзвінок прямує в Нью-Дельфі, Бомбей та Бангалор. 7 Співробітники кол-центрів не лише повинні прекрасно знати англійську мову, а й бути нелегалами, спроможними підробляти будь-які аспекти “звичної” північноамериканської ідентичності, яку можна було б розпізнати в телефонній розмові. “[Ц]і бадьорі голоси спочатку кілька місяців тренували інструктори, вони проходили навчання на основі плівок, щоб набути приємного середнього американського акценту (неосвіченого американця) і навчитися базової розмовної мови, неформальних ідіоматичних зворотів (включаючи регіональні) та ознайомитися з елементарною масовою культурою (телевізійні постаті й сюжети та герої головних комедійних серіалів, останній блокбастер у кінотеатрі мультиплекс, свіжі рахунки ігор з бейсболу та баскетболу тощо) для того, щоб, якщо розмова з клієнтом зі Сполучених Штатів затягнеться, вони не видали себе у світських бесідах і знали, як вдавати американця”. Чимало стурбованих шукачів технічної підтримки в Сполучених Штатах може засвідчити, що не всі працівники кол-центрів в Індії підтягнулися до такого рівня імперсоналізації; можна зателефонувати в кол-центр в Індії та зрозуміти, що говорите з індійцем. Однак зрозуміло, що поширене використання англійської мови, яке Індія успадкувала в рамках змішаного спадку своєї колоніальної історії, забезпечило їй реальну перевагу в сучасній глобальній економіці.

У багатьох частинах світу помітили, що знання англійської мови дає значні переваги. “Якщо ми поєднаємо свої академічні знання зі знанням англійської мови, – розповів “Нью-Йорк Таймз” міністр освіти Пунцаг Цагаан (Puntsag Tsagaan) на початку 2005 року – незадовго після того, як новообраний парламент Монголії оголосив про те, що вирішив позбутися кирилиці, успадкованої з часів Радянського Союзу, та перетворити Монголію на двомовну країну, в якій англійська буде другою мовою, – то тут ми можемо вдатися до аутсорсингу, як це зробили в Бангалорі”. Південна Корея вдалася до значних витрат, намагаючись створити шість “англійських селищ”, в яких жили б здебільшого носії англійської мови і де студенти платили б за досвід повного занурення в мовне середовище. Між тим, узявши за модель Нідерланди та Скандинавські країни, де двомовність з англійською є фактично універсальним явищем, у Чилі розробили план для перетворення країни на двомовну на основі англійської протягом одного покоління. 8 Програма чилійського уряду “Відкрита англійська” (“English Opens Doors”), яку ухвалили 2003 року, передбачає обов’язкове вивчення англійської мови з п’ятого класу й до закінчення школи, коли всі випускники мали б добре опанувати базову англійську мову. 9 Іспанська, як і китайська, є серед п’ятірки мов світу, якими розмовляє найбільше мовців, і це ще один ключовий індикатор глобального мета-домінування англійської мови, коли вона стала необхідною не тільки людям, які говорять мовами обмеженого поширення, а й тим, хто спілкується основними мовами світу. Різко відмінним від чилійського прагнення до двомовності є рух “тільки англійська” в Сполучених Штатах, де багатоголоса група націоналістів стверджує, що в США англійська мова відчуває певну загрозу з боку спільнот національних меншин, які говорять іспанською, китайською або іншими мовами.



10 Двомовність за природою і за суттю не загрожує існуванню мови, хай там що кажуть націоналісти; можна навести приклад постійно багатомовних суспільств, члени яких протягом багатьох століть легко переходили на інші мови. І все ж таки нині є дещо, що в безпрецедентних масштабах за всю історію людства ставить під загрозу існування мов у світі. Для того, щоб пояснити цю ситуацію, стандартне постколоніальне припущення про мову й політичне домінування може виявитися не таким уже й корисним, аніж нова парадигма, що постає зі світу природи. Еколінгвістика, нова галузь, що виникла як реакція на кризу, користується метафорами з біології, а не з політики, і вивчає мовні спільноти, а не національні держави. В еколінгвістиці глобальну систему мов людства розглядають як екосистему, до того ж таку, що опинилася під жахливою загрозою, коли фактично половина видів вимирає. Девід Крістал зазначає, що з 6 000 наявних нині мов половина зникне протягом наступного століття. “Виявляється, – пише він, – що носіями 96% мов світу є лише 4% населення планети”. 11 Лише 600 мовам світу в цей час нічого не загрожує.

12 Ця криза викликала серйозне занепокоєння в тих спільнотах, які спілкуються мовами, що вимирають, серед лінгвістів і певних міжнародних організацій. Міжнародний центр PEN і його Комітет з питань перекладу й прав на видання книжок іншими мовами можуть пишатися тим, що вони є основною рушійною силою, яка стоїть за ухваленням 1996 року “Всезагальної декларації про видання іншими мовами” (“Universal Declaration of Linguistic Rights”) – відомої під назвою “Барселонська декларація” за назвою міста, де її було підписано, – яка, беручи за модель Всезагальну декларацію прав людини від 1948 року, має на меті “стимулювання створення політичного контексту для мовного різноманіття на основі поваги, гармонійного співіснування і взаємних переваг”.

13 Однак, хоч якими цінними є такі ініціативи, загалом вони мають обмежений вплив на населення, особливо в англомовних країнах. Мову визнають найбільшим досягненням людства, і кожна мова уособлює унікальне сприйняття і досвід людської спільноти, які втрачаємо назавжди зі зникненням мови. Тим не менш, люди значно більше занепокоєні збереженням видів тварин та рослин, статуй та будівель, аніж мов інших народів. Греки створили слово barbaros – “чужинний” – на позначення всіх тих, хто не говорив грецькою мовою, і чиї мови здавалися грекам одним нероздільним беззмістовним бурмотінням: “babble”. Схоже, так було завжди, коли більшості людей дуже складно оцінити мови, яких вони самі не знають. Безмежно складне поєднання логіки, музики, алюзій, традицій та ідіосинкразії, з чого складається мова для її носіїв, ззовні виглядає чистою тарабарщиною або ще гірше – нерозбірливим секретним кодом ворога. У міфах багатьох культур мовне різноманіття розглядають як своєрідне покарання та зображають ідилічну довавилонську картину одномовності й миру. Такі міфи ще зберігають свій вплив. “Більшість людей, – слушно стверджує Крістал, – ще тільки має розвинути мовну свідомість”.

У занепаді половини мов світу не можна звинувачувати лише піднесення англійської мови, оскільки багато мов широкого поширення, включаючи іспанську, португальську, російську, китайську й арабську, витіснили менші місцеві мови у світі. Однак ніколи раніше в мовній історії світу англійська мова не переживала такого піднесення, і ніхто не може сказати, до чого це призведе. “Чи буде вплив англійської мови настільки потужним, що назавжди змінить природу всіх інших мов? І чи може англійська повністю знищити всі інші мови? Світ, де залишилася лише одна мова, – екологічна інтелектуальна катастрофа безпрецедентного масштабу – ось сценарій, який теоретично може справдитися протягом 500 років”, – попереджає Крістал.

Можливо, це передбачення не виглядає настільки страшним, як інші, ближчі небезпеки для планети, наприклад, глобальне потепління. Але якщо ми перенесемо обговорення цього питання зі світу як такого у світ літератури, одномовна дистопія, якої бояться ті, кого непокоїть зникнення мов, виявиться не такою вже й далекою. Особливо болісно спостерігати, що коли йдеться про літературу, глобальна мова справді поводиться радше як інвазивний вид, аніж як мова-посередник, опираючись усьому й заміняючи собою все, що написано іншими мовами, найгучніше кричить, узагалі не звертаючи уваги на будь-що, сказане іншими мовами. Преамбула до Всезагальної декларації про видання іншими мовами закликає до “поваги до екологічного балансу суспільств і до рівних відносин між усіма мовами та культурами”. Але оскільки глобальна влада англійської мови з кожним роком зміцнюється, нерівність у її відносинах з іншими мовами стає все складнішою. У документі, представленому недавно на зборах Міжнародного центру PEN, словенський письменник Андрей Блатнік (Andrej Blatnik) запитав: “Куди екпортувати? У Сполученому Королівстві переклади становлять лише 2% усіх книжок на ринку, у Сполучених Штатах – 3%. Але в Туреччині цей показник досягає 40%, у Словенії – 70%. Лише тоді, коли чутно голос іще когось, може починатися “вільний вибір”. Хто втрачає від такої статистики? Ті, хто не має вибору, чи ті, кого не обирають?” 14

1.2 Світова література й англійська мова
Автори художніх творів давно намагалися звільнитися від обмежень географічних кордонів і мов та брати участь у глобальному діалозі без політичних, лінгвістичних, географічних і часових обмежень. Для багатьох ці прагнення лежать в основі самого значення слова “література”. 1827 року Гете зауважив своєму молодому секретареві Еккерману (Eckermann): “Термін “національна література” нині є беззмістовним: настає епоха світової літератури, і кожен має намагатися пришвидшити її настання”.15

Мовне розмаїття є важливим компонентом такого бачення літератури. Літературознавці відверто з цим не погоджуються, але якщо є одна думка, яку вони таки підтримують, то це надзвичайна важливість для літератури руху між різними мовами. Російський теоретик літератури Міхаіл Бахтін (Mikhail Bakhtin) розглядав те, що він називав “поліглосією” – взаємодію між різними мовами, яка є фундаментальною для походження самої літературної думки й особливо важливою для розвитку найбільш різнорідного сучасного жанру – роману: “Лише поліглосія повністю звільняє свідомість від тиранії власної мови...”16 Інші критики, починаючи від Реймонда Вільямса (Raymond Williams) до Хорхе Луїса Борхеса (Jorge Luis Borges), формулювали цю ідею інакше, але всі вони погоджувалися, що рух між різними мовами шляхом перекладу є джерелом сили літератури. “Залишена сама по собі, – продовжував Гете в розмові з Еккерманом, – кожна національна література вичерпує свою життєву силу, якщо її не підживлювати інтересом до і внеском від інших літератур”.17

Такий рух між мовами має залежати від перекладів і роботи перекладачів. Хоч якою успішною буде певна освітня система в заохоченні багатомовності, небагато людей за життя зможе вивчити більше ніж три або чотири мови, не кажучи вже про приблизно 600 мов, яким нині не загрожує зникнення, або 3 000, які, за прогнозами, переживуть сучасне масове зникнення, отже, будь-який захист ідеї щодо читання літератури іншою мовою, ніж тією, якою її було написано, є неправильним. Підтримка, ставлення та інтерес до перекладу в певній літературній спільноті є важливим індикатором бажання цієї спільноти належати до того, що Паскаль Казанова (Pascale Casanova) у новій важливій книжці назвала Світовою республікою літератури (La république mondiale des letters).18 Метафори Казанови запозичені радше з економіки, ніж із біології: на її думку, кожна мова – це свого роду валюта, і зрозуміло, що ці валюти мають різну цінність на глобальному літературному ринку. Вона стала одним з перших літературних критиків, хто звернув увагу, з погляду мови, на “нерівний статус гравців у літературній грі та специфічний механізм домінування, який проявляється в ній”.19

Через свою позицію глобальної мови, другої мови за вибором у всьому світі, ситуація з англійською в рамках цієї глобальної мовної економії або Світової республіки літератури відрізняється від ситуації з будь-якою іншою мовою. Твір, перекладений англійською мовою, потрапляє не просто до аудиторії носіїв мови, а до глобальної аудиторії читачів. Отже, твір, який перекладено англійською, має значно більше шансів, що його перекладатимуть багатьма іншими мовами. І навіть без таких подальших перекладів твір, в оригіналі написаний англійською мовою або перекладений англійською, матиме доступ до найбільшого книжкового ринку на планеті, його читатиме більше людей іншого мовного походження, національностей і культур, аніж той, який написано будь-якою іншою мовою. Англійська мова – найсильніша мовна валюта світу. Отже, питання перекладу англійською мовою впливає не тільки на англомовний світ, а й загалом на всю світову літературу. Це слушно зазначає сама Паскаль Казанова у власному вступі до англійського перекладу своєї книжки: “Я рада, що ця книжка, спрямована на інавгурацію міжнародної літературної критики, отримає міжнародне визнання через англомовний переклад. У такий спосіб гіпотезу, викладену у виданні, розглянуть у практичному вимірі, а тези обговорюватимуть на справді транснаціональному рівні різні гравці на міжнародній літературній арені”.20 Хоча вона висловлює цю ідею доволі стисло, її зміст зрозумілий: ті, хто шукає доступу до “справді транснаціонального рівня” дискурсу, можуть отримати його через англійську мову.

З цього погляду, серйозна й постійна неспроможність англійської мови сприймати шляхом перекладу літературні твори з інших літератур стає все важливішою. Байдужість англійської мови до перекладу є не лише проблемою її носіїв, які через це втрачають контакти з неангломовним світом. Це є також перешкодою глобальному дискурсу, що впливає на авторів, які пишуть усіма іншими мовами, і слугує ще одним засобом, за допомогою якого англійська мова зміцнює свою силу, позиціонуючи себе єдиним засобом глобалізації. Для тих з нас, кому не байдужа доля літератури, така загроза здається справді небезпечною. Якщо світова література, у значенні Гете, складатиметься повністю або навіть головно з англомовної літератури, чи можна тоді взагалі говорити про таке поняття, як світова література?

Прихильники прогнозованої антиглобалізаційної позиції, якої надто часто дотримуються в університетах англомовних країн, по суті, перекладають провину за таку ситуацію на англійську мову і вбачають у тих, хто перекладає з англійської або англійською, агентів імперської гегемонії мови. Ця думка гірша, ніж просто дурна, оскільки потенційно вона є надзвичайно шкідливою. Річ не в англійській мові як такій або її глобальному використанні, а в культурних силах у рамках мови, які опираються перекладу. Труднощі перетину між мовами президент Міжнародного центру PEN Джірі Груса (Jiri Grusa) назвав “біль комунікації” – це те, чого успішно намагається уникати англомовний світ: з практичного погляду значно легше й краще залишатись одномовним і дозволити всім іншим учити вашу мову, ніж докладати зусиль і вдаватися до витрат, які передбачають багатомовність і переклад. Не будучи агентами імперської гегемонії англійської мови, перекладачі, які перекладають з англійської та англійською мовою, взяли на себе тягар мовного різноманіття, в такий спосіб даючи змогу людям читати й писати власною мовою, не втрачаючи доступу до левової частки глобальної комунікації, яка нині відбувається англійською. Використовуючи глобальну мову-посередник як засіб поєднання різних мов, а не заміну всіх інших, перекладачі допомагають вирішити глобальне домінування англійської мови, а не зміцнюють її позиції у світі.

Сама проблема з достовірними даними, які перекладають з певної мови та певною мовою, вказує на перешкоду, з якою стикається художній переклад в англомовному світі. У багатьох країнах світу книжкові магазини й рецензії на книжки існують у двох категоріях – національні твори і твори, що представляють інші мови й культури. І, як показує аналіз внесених у цей звіт різних конкретних ситуацій і відгуків PEN-центрів з усього світу, в багатьох урядах є організації, які стежать за кількістю видань цієї країни, що їх перекладають іншими мовами, а також за кількістю книжок, які перекладають мовами цієї країни. Натомість основні англомовні країни все більше відкидають категорію друкованої продукції, яку написано іншими мовами. Компанія Bowker, яка здебільшого збирає статистичні відомості щодо видавничої індустрії в Сполучених Штатах, припинила публікувати статистику про переклади, коли компанія перейшла з однієї бази даних до іншої 2000 року. Тобто вони надалі публікували статистику щодо дитячої літератури, домоводства, релігії, спорту й подорожування, але припинили стежити за тим, які книжки було написано не англійською мовою.21

У прес-релізі, який компанія видала в жовтні 2005 року, питання перекладу згадано.22 Згідно з цим звітом, загальна кількість книжок, виданих англійською мовою у світі, 2004 року становила 375 000 – доволі приголомшливе число, що є значно більшим за кількість книжок, виданих будь-якою іншою мовою. “Англомовні країни не зовсім гостинно приймають переклади з інших мов англійською, – йдеться у звіті. – Загалом 2004 року було лише 14 440 нових перекладів, що становить трохи більше ніж 3% усіх книжок, які продають. 4 982 перекладені твори, які продають у США, становлять найбільшу кількість в англомовному світі, але це менше ніж половина 12 197 перекладів, що продавали в Італії 2002 року, та майже на 400 більше ніж 4 602 переклади, які було зроблено в Чеській Республіці 2003-го. Майже 75% усіх книжок, перекладених англійською мовою торік, належали до науково-популярної літератури”. Ці показники стають іще яскравішими, коли ми згадаємо, що хоча населення Італії становить 55 мільйонів, а Республіки Чехія лише 10 мільйонів осіб, кількість людей, чия перша мова англійська, наближається до 400 мільйонів.

Хоча цифра 3% усіх виданих книжок сама по собі викликає тривогу, насправді ситуація є значно серйознішою, ніж це показує статистика. Величезна кількість перекладів, які потрапили в цю категорію, – це переклади науково-популярної літератури нехудожнього характеру (посібник з експлуатації комп’ютера тощо), і хоча такі форми обміну є, безсумнівно, цінними, якщо окремо поглянути на статистику художнього перекладу, показники виявляться значно гіршими. 2004 року загальна кількість книжок для дорослої аудиторії та чисельність перекладів художньої літератури в Сполучених Штатах становила 874. 23 І навіть це число є оманливим. У дослідженні перекладів, яке 1999 року провів Національний фонд з підтримки мистецтв, цифри було взято з рецензій на переклади, що їх було опубліковано в усіх магазинах художньої літератури, незалежно від їхнього розміру. В підсумку цього дослідження виявилося, що з 12 828 творів художньої літератури й поезії, які було видано в Сполучених Штатах 1999 року (за даними Bowker), лише 297 були переклади – тобто трохи більше ніж 2% усіх видань художньої літератури й поетичних творів та значно менше ніж 1% загальної кількості всіх виданих книжок. Докладніший огляд назв цих 297 видань показує, що до цього списку належить багато нових перекладів класичної літератури. Хоча зрозуміло, що такі переклади є важливим аспектом літературної культури, необхідно відрахувати нові переклади Гомера, Толстого та Стендаля від загальної кількості виданих перекладів, щоб побачити точну картину: наскільки мало шансів у будь-якого сучасного автора художнього твору, який пише національною мовою, на те, що його або її книжку перекладуть англійською.

У книжці The Translator’s Invisibility: A History of Translation, опублікованій 1995 року, Ларрі Венуті (Larry Venuti) дійшов висновку, що, починаючи з 1950 років, відсоток перекладених видань у Сполучених Штатах становив у середньому 2-4% усієї кількості книжок, виданих протягом року, зі збільшенням цього показника до 6-7% в 1960-х.24 Такий злет підтверджує думку Еліота Вайнбергера (Eliot Weinberger) про те, що найбільший інтерес до перекладної літератури у Сполучених Штатах був у період постколоніальної культурної формації у ХІХ столітті, а також упродовж пізніших періодів масового незадоволення власною культурою і діями уряду, наприклад, у 1960-х рр. і, можливо, нині.

Справді тривожний масштаб проблеми дуже чітко видно з дослідження, яке опублікував у липні 2006 року Центр книжкової культури, що охоплювало лише художню літературу від модерністського періоду до теперішнього часу за винятком повторних перекладів й антологій. У дослідженні зібрано статистику за останні п’ять років, а потім ці дані було розбито за країнами. З цього дослідження стає зрозуміло, що індивідуальні автори з процвітаючих літературних культур, наприклад з Аргентини, фактично не мають шансів на те, що їхні твори перекладуть англійською мовою: із сотень авторів жвавого літературного середовища країни менше ніж один письменник на рік (і не обов’язково живий автор) може розраховувати на переклад однієї книжки англійською мовою 25.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка