Переклав Віктор Ружицький дійові особи



Сторінка4/7
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

СЦЕНА 1
Англійський табір під Азенкуром.
Входять король Генріх, Бедфорд і Глостер.
Король Генріх

Так, Глостере, страшна тут небезпека,

І тим мужнішими нам бути слід.

Вітаю, брате Бедфорд. Боже мій!

В усякім злі зерно добра знайдеться,

Його лиш вилущити вміло треба.

Нас розбудили рано злі сусіди —

Тим краще для здоров'я і для діла.

Вони, мов наша совість, наш священик,

Готують нас до смерті завчасу.

Але й будяк дає солодкий мед,

І сатана добру навчити може!


(Входить Ерпінгем.)
Сер Томас Ерпінгем, вітаю вас.

Годилася б цій сивій голові

М'яка подушка, а не твердь французька.
Ерпінгем

О ні, владарю, це чудова постіль,

Бо спав я нині, мов король англійський.
Король Генріх

Це добре — мати приклад благородний,

Що вчить нас переносити знегоди.

Він дух підносить, а за ним і тіло

Скидає сну могильного окови,

Немов змія, що залишає шкіру

І заново життя розпочинає.

Залиш плаща мені, сер Томас. Браття,

Ідіть у табір. Принцам передайте

Привіт мій королівський. Далі всі

Нехай зберуться у моїм наметі.
Ерпінгем

Зостатися із вами?


Король Генріх

Ні, не треба.

До принців підеш з браттями моїми,

А я з душею власною пораджусь;

На самоті хотів би я побути.
Ерпінгем

Хай бог тебе благословить, наш Гаррі!


Виходять усі, крім короля Генріха.
Король Генріх

В твоїх словах — надія, друже мій.


Входить Пістоль.
Пістоль

Che vous la?
Король Генріх

Свій.
Пістоль

Скажи, хто ти такий, звання якого,

Чи офіцер, чи з люду ти простого?


Король Генріх

Я дворянин. Командую загоном.


Пістоль

Ти служиш у піхоті?


Король Генріх

Так. А ти хто?


Пістоль

Так само дворянин, як імператор.


Король Генріх

Тоді ти знатніший від короля.


Пістоль

Король наш добрий, серце золоте,

Моторний хлопець, славою повитий,

І роду знатного, й кулак нівроку.

Цілую черевик його брудний;

Люблю всім серцем. Як твоє ім'я?


Король Генріх

Гаррі le Roy *.

(* Король (фр.))
Пістоль

Le Roy? Ім'ям ти ніби корнуелець?


Король Генріх

Ні. Валлієць.


Пістоль

Ти знаєш Флюелена?


Король Генріх

Знаю.
Пістоль

Скажи йому: в день Девіда святого

Порей з його довбешки я зірву.


Король Генріх

А ти в цей день краще не носи кинджала в своїй шапці, щоб Флюелен не вдовбав його в твою власну довбешку.


Пістоль

Ти приятель його?


Король Генріх

І родич також.


Пістоль

Тоді ось маєш figo!


Король Генріх

Спасибі й за це. Помагай біг.


Пістоль

Зовуть мене Пістолем.


Король Генріх

Це ім'я дуже пасує до твоєї несамовитої вдачі.


Пістоль виходить. Король Генріх відходить набік. Входять Флюелен і Гауер.
Гауер

Капітане Флюелен!


Флюелен

Ради Христа, говоріть тихіше. Дивом дивуюсь, як це мошна не дотримуватися заведених ще в давні часи правил і законів ведення війни? Якпи ви доклали зусиль, апи вивчили війни Помпея Великого, то ви б дізналися, запевняю вас, що в Помпеєвому тапорі ніколи не пуло ні галасу, ні гармидеру. Ви б дізналися, запевняю вас, що воєнні звичаї, нагляд за дисципліною, спосопи ведення війни, розвашливість і правила поведінки тоді пули зовсім іншими.


Гауер

Але ж у ворожому таборі гамір. Їх чути всю ніч.


Флюелен

Якщо супротивник осел, йолоп і палакучий плазень, то невше ш і нам пути такими самими ослами, йолопами й палакучими плазнями, скашіть по щирості?


Гауер

Я говоритиму тихіше.


Флюелен

Прошу й благаю, так і зропіть.


Флюелен і Гауер виходять.
Король Генріх

Хоч цей валлієць трохи старомодний,

Проте сумлінний, мужній, благородний.
Входять троє солдатів — Джон Бетс, Олександр Корт і Майкл Ві л ь я м с.
Корт

Джоне, брате, що це он там? Невже світає?


Бетс

Мабуть, що так. Але нам нема чого дуже радіти з того, що день настає.


Вільямс

Початок його ми ще побачимо, а от кінець, думаю, навряд. Стій! Хто йде?


Король Генріх

Свій.
Вільямс

Хто твій командир?
Король Генріх

Сер Томас Ерпінгем.


Вільямс

Досвідчений командир і дуже добрий чоловік, Скажи, будь ласка, що він думає про наше становище?


Король Генріх

Він прирівнює нас до людей з розбитого корабля, які сидять на мілині, знаючи, що приплив знесе їх у море.


Бетс

І він не сказав про це королю?


Король Генріх

Ні. Та цього й не слід було робити. Бо, між нами кажучи, я вважаю, що король такий самий чоловік, як і я. Фіалка пахне йому так само, як і мені; небо він бачить таким самим, як і я; відчуває він усе, як звичайна людина. Якби скинути з нього всю пишність, то виявилося б, що голий король нічим не різниться від нас. Хоч почуття його сягають вище, ніж наші, опускаються вони на ту саму землю. Отже, коли він бачить причину для страху, як ми, то його страх має той самий смак, що й наш. Через те важливо, щоб наш страх не перекинувся на нього. Бо коли військо це помітить, то занепаде духом.


Бетс

Хоч як би він там храбрував, проте, думаю, в цю холодну ніч він волів би сидіти по шию в Темзі, аніж тут. А я — коло нього; за всяку ціну, аби лиш далі від цього місця.


Король Генріх

Звірюсь і я вам зі своїми думками про короля. Гадаю, що він не хотів би бути деінде, а лише там, де він є.


Бетс

Коли так, то краще б він один тут залишався. Тоді його напевне викупили б, а багатьом бідолахам пощастило б урятувати своє життя.


Король Генріх

Не така вже, мабуть, у тебе сильна ненависть до нього, щоб побажати йому залишитись тут самому, хоч ти всякого наговорив, аби розпізнати, що думають інші. А я гадаю, найбільшим щастям для мене було б прийняти смерть поряд зі своїм королем, бо діло його праве, а вимоги законні.


Вільямс

Нам про те не відомо.


Бетс

Та й до чого воно нам? Знаємо, що ми королівські піддані, і досить. А коли діло його неправе, то з нас, як зі слухняних виконавців, знімається всяка вина.


Вільямс

Якщо королівське діло неправе, то його самого чекає тяжка розплата, коли в судний день усі оті ноги, руки й голови, повідрубувані в бою, зберуться докупи й заволають:«Ми загинули там і там!» Ті клястимуть, ті кликатимуть лікаря, ті плакатимуть за дружинами, удома в злиднях покинутими, інші — тому, що боргів не сплатили, ще інші — за малими дітками, що сиротами позалишалися. Боюся, що в бою перед смертю мало хто встигне покаятись у своїх гріхах. Та й як тут приготуватися до неї по-християнському, коли всі порахунки зводяться до кровопролиття? Так ось, якщо ці люди вмруть, не покаявшись у гріхах, то тяжка буде провина короля, що довів їх до такого кінця. Бо непослух із їхнього боку — це порушення закону й вірності королю.


Король Генріх

Виходить, якщо купець вирядить сина на кораблі в море, а син загине, не встигши покаятись у своїх гріхах, то вина за це падає, по-вашому, на батька. Або коли слуга, що несе гроші за дорученням хазяїна, згине від рук розбійників, не встигши покаятись у гріхах, то ви вважатимете, що це доручення загубило душу слуги. Ні, не так воно. Король не відповідає перед богом за смерть, кожного солдата, так само як батько не відповідає за смерть сина, в хазяїн — за смерть слуги, бо, даючи їм доручення, жоден з них не передбачає свідомо, що вони загинуть. До того ж, коли меч вирішує справу, то ні один король, хай хоч яке справедливе його діло, не в змозі знайти для захисту того діла самих лише безгрішних солдатів. На сумлінні одних може тяжіти почуття вини за навмисне вбивство, на сумлінні других — за те, що зводили дівчат, а потім ламали слово. Треті вважають, що війна врятує їх від суду за насильство й грабунки, якими вони осквернили чисте лоно миру. Вони можуть уникнути кари на батьківщині, втекти від людей, але навіть крила не допоможуть їм утекти від бога. Війна — це бич божий, кара господня. Отже, сьогодні, воюючи за короля, злочинці відбувають кару за минулі порушення королівських законів. Там, де смерть їх лякала, вони врятувалися від неї. А тут, хоч почувають себе в безпеці, можуть загинути. Якщо ці люди помруть без каяття, то в тому, що вони занапастять свої душі, король винен не більше, ніж у тому, що колись вони вчинили злочини, за які тепер і будуть покарані. Піддані всі разом служать королю, але про свіжі душу кожен дбає сам. Тому кожен солдат, ідучи на війну, має вчинити так само, як хворий на смертній постелі,— очистити своє сумління від найменшої плями. Тоді смерть для нього — благо. А якщо уникне її, все одно благословенний час, витрачений на ці приготування. Тому, хто, приготувавшись віддати богові душу, уціліє, не гріх думати, що господь зберіг йому життя для того, щоб він пізнав велич спасителя і навчав інших, як готуватися до смерті.


Вільямс

Звичайно, хто вмер без каяття, той сам відповідає за свої гріхи. Король тут не винен.


Бетс

Я не хочу, щоб він за мене відповідав, і все ж вирішив битися за нього скільки сили.


Король Генріх

Я сам чув — король не хоче, щоб за нього платили викуп.


Вільямс

Ще б пак! Він сказав це, щоб ми бадьоріше йшли в бій. Та коли всім нам горлянку переріжуть, то його все одно викуплять, але ми про те вже не дізнаємось.


Король Генріх

Якщо я до цього доживу, то ніколи більше не повірю його слову.


Вільямс

Налякав! Державець боїться невдоволення такої маленької людини, як ти, не дужче, ніж пострілу з бузинової пукавки. Це все одно, що намагатися погасити сонце, махаючи на нього павиним пером. Він, бачте, ніколи більше не повірить його слову! Дурниці верзеш.



Король Генріх

Забагато собі дозволяєш. Іншим разом я б тобі цього не подарував.


Вільямс

Поквитаємось, як живі будемо.


Король Генріх

Згоден.
Вільямс

А по чому я тебе впізнаю?
Король Генріх

Дай мені який-небудь знак, щоб на шапці носити. Коли ти насмілишся його признати, я з тобою розквитаюсь.


Вільямс

Ось тобі моя рукавиця. Дай мені свою.


Король Генріх

На.
Вільямс

Я теж носитиму її на шапці. Якщо після битви ти підійдеш і скажеш: «Це моя рукавиця»,— я дам тобі у вухо, їй-богу.
Король Генріх

Якщо доживу, то свою рукавицю признаю.


Вільямс

Дідька лисого признаєш.


Король Генріх

Я признаю її навіть на очах у короля.


Вільямс

Гляди ж, дотримай слова. Бувай здоров.


Бетс

Та помиріться ви, англійські дурні! Помиріться! Перше з французами поквитайтеся. їх тут доволі, аби лише ви могли порахувати.


Король Генріх

Справді, французи можуть закладатися між собою, двадцять крон на одну, що після цієї битви у них більше голів на в'язах залишиться, ніж у нас. Тож не гріх було б позбавити їх і крон, і голів. Король теж візьметься до цієї роботи.


(Бетс, Вільямс і Корт виходять.)

Король! Підданця кожного життя,

Гріхи його й борги, дружина й діти,

Та ще й душа — за все король в одвіті!

Важкий тягар цей, величі близнюк

І привід для безглуздих нарікань

Тих дурнів, що лише про себе дбають.

Є стільки благ, що кожному доступні,

Крім вінценосця.

Що ж мають короновані особи,

Чого в людей нема? Хіба пишноту?

Що ти за ідол, ти, пишното горда?

Що ти за бог, коли страждаєш більше,

Ніж ті, хто поклоняється тобі?

Чи є від тебе користь хоч якась?

Чого ти варта, о, скажи, пишното?

За що тебе обожнювати людям?

Що є в тобі, крім титулів і блиску,

Чим викликаєш страх такий і подив?

Для тебе страх цей — менша насолода,

Аніж для шанувальників твоїх.
Хіба не п'єш ти часто замість шани

Отруту лестощів? А може, знаєш,

Як лікувати велич від хвороби?

Гадаєш ти — минеться лихоманка

Від титулів, улесливо роздутих?

Чи хворість проженуть низькі поклони?

Тобі підвладні юрми бідняків,

Та не здоров'я їхнє. Горда мріє,

Монархів спокій — іграшка для тебе.

Та наскрізь бачу я тебе і знаю,

Що ні єлей, ні скіпетр, ні держава,

Ні меч, ні жезл, ані корона пишна,

Ні шати, сяючі у злоті й перлах,

Ні титул, що моє ім'я підносить,

Ні трон, ні хвилі почестей надмірних,

Що б'ються об життя високий берег,—

Увесь пишноти блиск, що сліпить око,

Не дасть мені спокою уві сні,

Яким втішається бідняк нещасний.

Легка у нього на ніч голова,

А шлунок ситий хлібом, хоч гірким.

Страшні, як пекло, сни його не мучать.

Від рання до смеркання він у полі

В промінні Феба проливає піт.

А ніч настане — спить в раю.

На ранок Гіперіону коней запрягає.

І так життя минає, день за днем,

Аж до могили, у корисній праці.

Не знаючи пишноти, цей бідняк,

Що дні в трудах проводить, ночі в снах,

Багато щасливіший, ніж король.

Для орача найбільше благо — мир.

Та розуму простому не збагнути,

Як дорого обходиться державцю

Година кожна мирного життя.
Входить Ерпінгем.
Ерпінгем

Відсутність ваша лордів стурбувала,

Шукають вас у таборі.
Король Генріх

Мій друже,

Усіх покличте до мого намету.

Я теж прийду тим часом.


Ерпінгем

Добре, пане.


(Виходить)
Король Генріх

Війни суворий боже! Укріпи

Серця солдатів, страху їх позбав,

Не дай злічити їм ворожі сили!

Забудь хоч на сьогодні, боже правий,

Той гріх тяжкий, що батько мій вчинив,

Корону здобуваючи англійську!



Я Річарда похоронив удруге

І більше сліз пролив над ним пекучих,

Ніж крапель крові витекло із нього.

Утримую п'ять сотень бідняків,

Що двічі в день до неба зводять руки

І кров замолюють; побудував

Каплиці дві; святі отці в скорботі

Його загиблу душу поминають.

Зроблю ще більше, хоч ні з чим зрівнятись

Не може щиросердне каяття,

Яким прощення вимолить надіюсь.
Входить Глостер.
Глостер

Володарю!


Король Генріх

Це ти, мій брате? Йду.

Заждалися усі, скажу тобі,—

І вороги, і друзі, далебі.


Виходять.

СЦЕНА 2
Французький табір.
Входять дофін, герцог Орлеанський, Рамбюр і Бюмон.
Герцог Орл.

Золотить сонце панцери. До бою!


Дофін

Monte, cheval!* Коня, varlet lacquais!** Гей!



(* Ширяй, коню! (фр.)

** Мерзенний коню! (фр.))
Герцог Орл.

О благородний запал!


Дофін

Via les eaux et terre!*



(*Понад водою і землею! (фр.))

Герцог Орл.

Rien puis les air et feu?*



(* А понад повітрям і вогнем? ( фр.) )
Дофін

Cieux *, кузене!



(* Небесами (фр.))
(Входить конетабль.)
Ну що, мій конетаблю?
Конетабль

Ви чуєте іржання нетерпляче?


Дофін

Всадіть остроги в боки скакунів,

Хай бризнуть кров'ю в очі ворогів;

Щоб знали — нині крові в нас доволі!


Рамбюр

Хіба за кров'ю кінською побачиш,

Коли заплачуть справжньою сльозою?
Входить гонець.
Гонець

Англійські лави стали вже до бою.


Конетабль

На коней, мужні принци! Всі на коней!

Самий ваш пишний вигляд виб'є враз

Дух войовничий з наброду цього,

Залишивши нікчемну шкаралупу.

Нам нічого робити тут усім.



У їхніх жилах навіть крові мало,

Щоб окропити всі мечі французькі

На полі бою; лицарям у піхви

Сховати завчасу їх доведеться.

Лише дмухнемо грізно, і за мить

Поляжуть вороги. Я навіть певен,

Що наших слуг та ще отих селян,

Які довкола війська все юрмляться

І тільки час гайнують, є доволі,

Щоб тих вояк нікчемних розігнати.

А ми могли б під цею ось горою

Стояти й стежити за ними збоку;

Та честь нам не дозволить так вчинити.

Зусилля невелике — та й по всьому.

Нехай лунають сурми голосні,

За мить щоб кожен з вас був на коні.

Налетимо, як ураган, страшливі,

І страх зламає душі полохливі.
Входить Гранпре.
Гранпре

Чого ждете, панове? Вже тремтить

За власну шкуру падло острівне,

На поле бою навіть гидко глянуть.

Мов ганчірки, знамена їхні виснуть,

Наш вітер їх зневажливо гойдає.

А Марс-невдаха серед цих старців

Лякливо позира крізь забороло.

Заклякли вершники, мов свічники,

З свічками-списами в руках задублих.

Стоять понуро шкапи сухоребрі,

Мертвотні очі в них позакисали,

І корм засох давно вже на вудилах,

Що знерухоміли в губах безкровних.

Над полем вороння злодійкувате,

Мов грабарі, години жде своєї.

Немає слів таких, щоб описати

Нікчем, що удають із себе військо,

Живих мерців приречені ряди.
Конетабль

Молитви проказали; смерті ждуть.


Дофін

То, може, їх одягнем, нагодуєм,

Подбаєм про овес для їхніх коней

І лиш тоді почнем?


Конетабль

Штандарта жду свого. Дарма. В атаку!

Візьму штандарта краще в сурмача;

Ми час марнуємо. Вперед, за мною!

Бо сонце вже зійшло над полем бою.
Виходять.

СЦЕНА З
Англійський табір.
Входять Глостер, Бедфорд, Ексетер, Ерпінгем з англійським військом, Солсбері та Вестморленд.
Глостер

А де король?


Бедфорд

Французьке військо оглядає він.


Вестморленд

У них солдатів тисяч шістдесят.


Ексетер

Це п'ять на одного, і свіжі всі.


Солсбері

Нерівні сили. Хай нам бог поможе!

Прощайте, принци. Військо жде мене.

Як не побачимось на цьому світі,

То щастя вас усім: вам, лорде Бедфорд,

Вам, Глостере і Ексетере добрий,

Всім родичам і воїнам. Прощайте!
Бедфорд

Щасти, мій любий Солсбері, тобі!


Ексетер

Прощай, мій лорде. Мужнім будь сьогодні.

А втім, боюсь, що я тебе образив,

Бо ти і мужність — це одне й те саме,


Солсбері виходить.
Бедфорд

І доброти, і мужності в нім досить,

Як личить принцу.
Входить король Генріх.
Вестморленд

О, якби із нами

Було хоч тисяч десять з тих людей.

Що в Англії зостались!


Король Генріх

Хто це каже?

Це Вестморленд? Кузен? О ні, кузене.

Як згинемо, й цієї стане втрати

Для Англії. А вижити судилось —

Що менше нас, то більша слава буде.

Не дай господь іще хоч одного!

Не марю золотом, клянуся в тім.

Мені все 'дно, хто їсть за мій рахунок,

І байдуже, кому купую одяг.

Такі дрібниці важать небагато.

Але якщо жадати слави — гріх,

То я — найбільший грішник на землі.

Ні, з Англії нікого нам не треба.

Хіба я можу втратить частку слави,

Що припаде іще на одного?

Ні слова про підмогу не кажи!

Кузене, краще військо попередить:

У кого мужності не вистачає,

Нехай іде. Його ми відпускаєм,

І гроші він одержить на дорогу.

Не хочу помирати в товаристві

Того, хто стріти смерть боїться з нами.

Сьогодні день святого Кріспіана.

І той, для кого він мине щасливо,

Доживши знов до нього, стрепенеться

Від спогадів хвилюючих і гордих.

І перед святом цим, на схилі віку,

Сусідів пригощаючи своїх,

Промовить: «Завтра свято Кріспіана».

Оголить руку у рубцях страшливих

І скаже: «Це було в день Кріспіана».

Звитяг чимало давніх він забуде,

Та слави, шо на цей припала день,

Забуть не зможе. Наші імена

Згадають люди, мов давно знайомих,

За чарою: король наш Гаррі, Бедфорд,

Уорік, Толбот, Ексетер, і Глостер,

І Солсбері. На прикладі на нашім

Навчатимуть батьки своїх синів.



Цей день святих братів на віки вічні

У пам'яті залишиться людській.

А разом з ним і нас запам'ятають —

Щасливців жменьку і братів по зброї.

Того, хто нині кров проллє зі мною,

За брата матиму; як був простим,

Йому цей день шляхетність подарує.

Хто в Англії, ті долю прокленуть

За те, що не звела сьогодні з нами.

Принишкне їхня честь при кожній згадці

Про битву в день святого Кріспіана.
Входить Солсбері.
Солсбері

Володарю, прошу вас, поспішайте.

Французи розгорнулися у лави

І за хвилину кинуться на нас.


Король Генріх

Якщо наш дух міцний, то й ми готові.


Вестморленд

Хай згине той, у кого він слабкий!


Король Генріх

Підмога вже тепер вам не потрібна?


Вестморленд

Я ладен навіть тільки вдвох із вами

В цю славну битву кинутись негайно!
Король Генріх

Тож не береш п'ять тисяч у підмогу?

Це краще, ніж просити одного.

В строю з вас кожен знає місце. З богом!


Сурма. Входить Монжуа.
Монжуа

Королю Гаррі, знову я прийшов

Спитать, чи згоден ти нам викуп дати.

Адже твоя поразка неминуча.

Стоїш ти над безоднею так близько,

Що певен я, вона тебе поглине.

Нагадує наш добрий конетабль:

Покаятися воїнам звели,

Щоб їхні душі відлетіли мирно

Із цього поля, де тіла нещасні

Зогнити мають.
Король Генріх

Хто послав тебе?


Монжуа

Французький конетабль.


Король Генріх

Те ж саме відповім: якщо звитяжить,

Хай кості продадуть мої тоді.

Над бідаками нащо так знущатись?



Хто шкуру неубитого ще лева

Продать хотів, той згинув сам від нього.

Ми вдома поховаєм багатьох,

Увічнить бронза їхні імена.

А ті, що згинуть на землі французькій,

Як личить воїнам,— під вашим гноєм

Лежать зостануться. Та їхня слава,

Зігріта сонцем, до небес здійметься,

Залишивши тіла у полі гнити,

Щоб отруїли все повітря ваше

І рознесли по Франції чуму.

В англійських воїнів снага незмірна:

Мов кулі, що відбились від землі,

Вони й по смерті повстають до бою

І знову смерть навколо сіють грізну.

Хай знає конетабль: я гордий тим,

Що військо маю не для церемоній.

Хай зморені, нехай без позолоти —

Її дощі вже змили у походах,—

Хай пір'я на шоломах погубили

(Це знак, що відлітать немає й думки),

Нехай забрьохані, мов нечупари,—

Та, месою клянусь я,— духом сильні.

Солдати обіцяли чисту одіж

Одержати в раю — або стягти

Камзоли кольорові із французів,

Яким уже носить їх ні до чого.

Дасть бог, як сповнять це, то й викуп буде,

Отож, герольде, більше не трудися

І не приходь по викуп той до мене.

Дістануться хіба що кості вам,

Але в такому стані, що нінащо

Вже не здадуться. Так і передай.


Монжуа

Гаразд, я передам. Прощай, королю.

Мене ти більш ніколи не почуєш.
(Виходить)
Король Генріх

Коли б ще нам ти викуп не приніс.


Входить герцог Йорк.
Герцог Йорк

Володарю, дозволь, прошу уклінно,

Передовий очолити загін.
Король Генріх

Гаразд. Не зійдемо, солдати, з поля!

Пора. І хай вершиться божа воля!
Виходить.

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка