Переяслав-хмельницький державний педагогічний університет імені григорія сковороди



Сторінка1/16
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.53 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ “ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ”

На правах рукопису

МОЗГОВА Людмила Анатоліївна

УДК 373.5.046.16:821.161.2


ҐЕНДЕРНА СКЛАДОВА МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ У СТАРШІЙ ШКОЛІ
13.00.02 – теорія і методика навчання (українська література)
Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук


Науковий керівник



ТОКМАНЬ Ганна Леонідівна

доктор педагогічних наук,

професор
Київ – 2010

ЗМІСТ


ВСТУП…………………………………………………………………….

4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ЛІТЕРАТУРНІ ТА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ҐЕНДЕРНОЇ СКЛАДОВОЇ В МЕТОДИЦІ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ…….

11

1.1.

Ґендерний складник сучасної теорії літературознавства: філософська та психологічна генеза………………….………..

11

1.2.

Ґендерні етнопедагогічні засади літературної освіти учнів………………………………………………………….…..

36

1.3.

Психологічні особливості ранньої юності: педагогічно-ґендерний аспект………………………………………………...

46

1.4.

Проблема ґендерної освіти в методиці викладання української літератури та сучасній школі….………………….

57

Висновки до 1 розділу………………………………………………….....

76

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНО-ТЕХНОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ ҐЕНДЕРНОГО ПІДХОДУ ДО ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В СТАРШІЙ ШКОЛІ…………………………………

82

2.1.

Констатувальний зріз експериментально-дослідного навчання літератури…………………………………………….

82

2.2.

Зміст ґендерної літературної освіти і технологічні засади її здобуття…………………………………………………………..

99

2.3.

Традиційні та інноваційні методи, прийоми і форми роботи у системі ґендерної літературної освіти…….……………………

123

Висновки до 2 розділу……………………………………………………

153

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ І РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ДОСЛІДНОГО НАВЧАННЯ………….

157

3.1.

Формування ґендерно-літературної компетенції старшокласників у процесі експериментального впровадження технології………………………………………


157


3.2.

Контрольний зріз та результати експериментального навчання……………………………………………………….....

177

Висновки до 3 розділу………………………………………..…………..

184

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….

188

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……..……………………….

192

ДОДАТКИ…………………………………………………………………

215

ВСТУП


Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку суспільства підвищилося значення літературної освіти як чинника формування особистості молодої людини з такими якостями, як толерантність, співчуття до чужого болю, доброзичливість, моральність, щедрість, милосердя, любов до рідного краю тощо. У методиці викладання української літератури акцентуються не тільки соціальні, а й духовні та психологічні мотиви. Змістова наповненість та естетична яскравість художнього втілення ґендерної проблематики у творах вітчизняних письменників має стати предметом навчання старшокласників. На жаль, статевому вихованню сучасна школа приділяє мало уваги, адже позакласні заходи не вичерпують усієї можливості впливу на становлення особистості учня. Тому літературна освіта має охопити ще й такий виховний аспект, як ґендерна культура. Зрозуміти психологізм образів, розкрити творчу манеру митців художнього слова, увійти в дискурси нашої літератури допоможе, поряд з іншими, сучасний метод літературознавчого аналізу ґендерна критика.

Ґендерні дослідження вже привели до вагомих здобутків у галузях таких наук, як педагогіка, соціологія, психологія, філософія тощо. Література є невід’ємною складовою суспільного життя. Вона пов’язана з його різноманітними проявами, тому необхідно враховувати здобутки інших наук, щоб проблеми, порушені під час занять, звучали актуально і цікаво для молодої людини.

Актуальність обраної теми полягає у потребі шкільного ґендерного прочитання художніх творів, адже сучасна наука акцентує увагу на внутрішньому світі людини, а модель тлумачення літератури з ґендерного погляду дозволяє учневі заглибитись у свідомість і підсвідомість героїв літературного полотна, повніше зрозуміти мистецтво слова, письменника, інших людей і себе.

Обґрунтуванню психолого-педагогічної основи технології ґендерної літературної освіти сприяли праці Т. Бендас, В. Васютинського, Т. Говорун, Н. Городнової, Т. Дороніної, О. Кікінеджі, О. Мірошніченко та інших. Етнопедагогічний аспекти виховання ґендерної культури розглядали С. Макарчук, В. Мосіяшенко, С. Нікітчина, І. Огієнко, М. Стельмахович, В. Сухомлинський, І. Франко та інші.

У літературознавстві проблема ґендеру набуває специфіки мистецького втілення, вимагає, крім концептуального, ще й поетикального аналізу. Тлумаченню класичної і сучасної літератури у феміністичному аспекті присвятили свої праці В. Агеєва, С. де Бовуар, Т. Гундорова, О. Забужко, Н. Зборовська, І. Книш, Н. Кобринська, Ю. Крістева, Д. Мітчелл, К. Мілет, С. Павличко, С. Русова та інші. Власне акцент на стосунки між статями у творах сучасної художньої літератури зробили у своїй студіях О. Забужко, В. Слапчук, Л. Таран та інші.

Отже, питання ґендерної ідентичності є досить актуальним у сучасних наукових дослідженнях, загалом, та літературознавстві, зокрема. Воно успішно розв’язується, що дає суспільно значущі результати. Однак методика літератури не охопила цієї проблеми, а тому розгляд і вирішення її на часі.



Тема дисертаційної роботи з теорії і методики навчання української літератури “Ґендерна складова методики навчання української літератури у старшій школі” є актуальною, оскільки особистісний розвиток молодої людини в сучасному глобалізованому світі має виразний ґендерний аспект, стикається з вимогами доби, потребує духовних засад, які може дати за відповідного прочитання українська література.

Зв’язок з науковими програмами, планами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри літератури і методики навчання Інституту мови і літератури Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди “Діалогічне прочитання української літератури: аксіологічний аспект” (реєстраційний № 1006 U 005253). Тему дисертації затверджено Вченою радою Державного вищого навчального закладу “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (протокол № 5 від 25 квітня 2006 р.) та узгоджено Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук України (протокол № 7 від 26 вересня 2006 р.).

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати, розробити й експериментально перевірити методичну модель ґендерної літературної освіти учнів 9–11 класів у процесі вивчення української літератури.

Гіпотезу дослідження складає твердження про те, що формування ґендерно-літературної компетенції і статевої культури учнів старшої школи буде ефективним, за умов:

  • добору навчального матеріалу зі шкільного курсу української літератури ґендерної тематики;

  • моделювання типів уроків, які орієнтують увагу старшокласників на ґендерну культуру взаємин між героями літературного твору;

  • дослідження у формо-змістовій єдності на всіх рівнях поетики літературного твору художніх особливостей тексту як явища мистецтва;

  • створення навчальних ситуацій статево-етичного вільного вибору, які дають змогу учням зіставляти ґендерні стереотипи, котрі діють у сучасному суспільстві, зі стереотипами, образно втіленими в художньому полотні;

  • виявлення позиції автора твору, яка може бути або фемінною, або маскулінною (традиційною), або ж андрогінною.

Для досягнення мети й перевірки вірогідності гіпотези визначено такі завдання:

    • окреслити філософські, психологічні, педагогічні та літературознавчі засади шкільного прочитання творів української літератури з ґендерного погляду;

    • вивчити психологічні особливості учнів у період ранньої юності у педагогічно-ґендерному аспекті;

    • дослідити проблему ґендерної освіти в методиці викладання української літератури та шкільництві;

    • обґрунтувати зміст ґендерної літературної освіти і технологічні засади її здобуття;

    • системно визначити традиційні та інноваційні методи, прийоми і форми роботи ґендерно-літературного навчання;

    • перевірити ефективність запропонованої методики у практиці шкільної літературної освіти.

Об’єктом дисертаційної роботи є процес вивчення української літератури в старших класах загальноосвітньої школи.

Предметом дослідження є зміст, методи, прийоми, види і форми навчальної діяльності, спрямовані на формування в учнів ґендерної складової літературознавчої компетенції.

У процесі дослідження використані такі методи:

– теоретичні: компаративний – для зіставлення відомостей з етнопедагогіки, соціології, психології, філософії та інших галузей знання з літературними явищами; проблемно-пошуковий – для визначення форм, методів і прийомів ґендерного виховання на уроках літератури; метод ґендерної критики – для поглибленого аналізу ґендерних стереотипів, вжитих у літературному тексті; аналіз навчальних програм та підручників з літератури – для виявлення стереотипних завдань з ґендерно-забарвленою оцінкою, пошуку текстів, що найбільш сприятливі для обраного нами аспекту літературознавчого аналізу;

– емпіричні: узагальнення педагогічного досвіду – для констатації здобутків ґендерного виховання у середніх навчальних закладах; спостереження й аналіз уроків з огляду на досліджувану проблему – для виявлення ґендерно-стереотипних зауважень з боку вчителя та оцінки з боку учнів при аналізі вчинків героїв літературного твору; констатувальні зрізи та формувальний експеримент – для з’ясування основних недоліків традиційної освіти та впровадження ґендерної технології навчання; анкетування вчителів та учнів – для виявлення соціально-діючих ґендерних стереотипів та поглядів на впровадження статевого виховання у шкільну практику; кількісний та якісний аналіз результатів експериментально-дослідного навчання – для оцінки результативності експерименту; метод статистичної обробки – для висвітлення отриманих результатів. Вибір цих методів спричинений прагненням до відповідного сучасній науці висвітлення обраної теми.



Екпериментальна база дослідження. Результати дослідження впроваджено в процес вивчення української літератури у навчальних закладах України: Бориспільській багатопрофільній гімназії “Перспектива” Київської області (довідка від 28.12.2009 № 514), Коростишівський загальноосвітній школі ІІІІ ступенів № 1 імені Г. І. Шелушкова Житомирської області (довідка від 24.12.2009 № 90), Чернігівській загальноосвітній школі ІІІІ ступенів № 3 (довідка від 28.12.2009 № 145), Безбородьківській загальносвітній школі ІІІІ ступенів Драбівської районної ради Черкаської області (довідка від 24.12.2009 № 181), Бердянському машинобудівному професійному ліцеї Запорізької області (довідка від 04.01.2010 № 1). Усього експериментом було охоплено 275 учнів старшої школи.

Наукова новизна роботи:

1. Уперше створено цілісну модель ґендерної літературної освіти та запропоновано специфічні принципи навчання української літератури в ґендерному аспекті: врахування зв’язків “літературний твір – ґендерна культура нації” та принцип ґендерної ідентичності.

2. Доповнено класифікацію уроків на основі ступеня їхньої традиційності, зокрема запропоновано новий тип заняття – урок-ґендерне дослідження.

3. Розвинено типологію літературного діалогу, окреслено типи ґендерного діалогу на уроках української літератури; визначено критерії сформованості ґендерно-літературної компетенції старшокласників.



Практичне значення дослідження полягає у практичному впровадженні науково обґрунтованої методичної моделі роботи вчителя-словесника, яка сприяє формуванню ґендерно-літературної компетенції та вихованню ґендерної культури в учнів, становленню їхньої статевої свідомості та може бути застосована в практиці сучасної старшої школи. До експериментального дослідження залучили учнів 9-го класу, оскільки враховували принцип наступності, який обумовлюється системним вивченням історико-літературного курсу з 9-го по 11-й клас. Результати дослідження можна також викласти як основу спецсемінару у вищих педагогічних закладах, а також під час підвищення рівня кваліфікації вчителів на відповідних курсах.

Особистий внесок здобувача. У колективній монографії “Діалогічне прочитання української літератури” (Г. Токмань, М. Корпанюк, Г.Мазоха та ін. За заг. ред. Г. Токмань. – К., 2007) підготовлено розділ „Ґендерна складова шкільного діалогічного прочитання художнього твору”, у якому окреслено особливості літературного діалогу з урахуванням такої категорії, як ґендер. Усі інші праці написані одноосібно.

Матеріали дисертаційного дослідження апробувалися на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (м. Київ, 2006 р.); “Діалог літературознавства і методики навчання: шляхи аналізу художнього твору” (м. Переяслав-Хмельницький, 2006 р.); “Компетентнісно зорієнтована освіта майбутнього вчителя-словесника” (м. Миколаїв, 2007 р.); “Діалогічні аспекти науково-педагогічної спадщини видатних українських дидактів-філологів Є. Пасічника, Б. Степанишина, О. Біляєва, Л. Скуратівського” (м. Переяслав-Хмельницький, 2008 р.); “Сучасна україністика: наукові парадигми мови, літератури та документознавства” (м. Київ, 2009 р.); на обласній науково-практичній конференції “Краєзнавство як феномен історичного розвитку та державотворення України” (м. Бориспіль, 2009 р.); на регіональних науково-практичних конференціях: “Українознавство як феномен історичного розвитку та державотворення України” (м. Бориспіль, 2008 р.); “Формування життєвих компетентностей учителів та учнів у галузі освіти міста” (м. Бориспіль, 2008 р.); “Діалогічні аспекти науково-педагогічної спадщини видатного українського дидакта В.О.Сухомлинського” (м. Бориспіль, 2008 р.).



Основний зміст дисертації висвітлено в колективній монографії, шести публікаціях у виданнях ВАК України та десяти статтях у інших виданнях.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-ЛІТЕРАТУРНІ ТА ПСИХОЛОГО- ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ҐЕНДЕРНОЇ СКЛАДОВОЇ В МЕТОДИЦІ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ




    1. Ґендерний складник сучасної теорії літературознавства: філософська та психологічна генеза

Література як результат креативної діяльності людини містить різні просторові площини: особистісну, історичну, соціальну, політичну тощо. Художній твір порушує проблеми, актуальні для його творця, і часто вступає в діалог з епохою, в яку створений. Літературознавство, своєю чергою, шукає методологічні шляхи інтерпретації тексту, які б найповніше розкрили певне явище в літературі. Порушення проблем взаємин між статями у творах вітчизняних та зарубіжних письменників стало причиною появи ґендерних досліджень у літературознавстві, що призвело до значних наукових здобутків. Визначено аспекти стосунків “жінка чоловік художній текст”, охарактеризовано основні зображені у художньому тексті проблеми статевих стосунків, окреслено певні шляхи інтерпретації твору із урахуванням ідентичності автора та читача. Розглянемо, що спричинило появу нової методологічної літературознавчої системи.

Ґендерна критика взяла свій початок з філософії фемінізму. Щоб розглянути це явище культури та літератури, необхідно звернутися до тлумачення даного поняття й історії виникнення ґендерного аналізу художніх творів. За тлумаченням Великої Радянської Енциклопедії (М., 1997), “фемінізм – це жіночий рух за рівноправ’я статей в рамках буржуазного ладу 209, 273”. У цьому виданні автори зазначають, що феміністичні організації займаються лише питаннями емансипації, інші проблеми жінок їх не турбують. Ми не погоджуємося з цією думкою, адже не варто зводити тлумачення терміна “фемінізм” до існування певного руху. Це поняття слід розглядати ширше: як певну систему філософських ідей та поглядів. Інше тлумачення терміна “феміністична критика” подає нам літературознавчий словник (К., 1997): “Це одна із течій постструктуралізму, що виявляється в різних варіантах, передовсім французькому ... й англо-американському...104, 706”. У цьому значенні мета феміністичної критики – змінити історико-літературну традицію, реконструювати її з жіночого погляду. Теорія та практика фемінізму охоплює різноманітні дослідження та досвід боротьби жінок за рівноправ’я в усіх сферах людського буття. “Основною метою розвитку феміністичної думки є аналіз ґендерних “пригноблення” та “визволення” на різних щаблях суспільного життя з точки зору соціальної ситуації розвитку жіноцтва 32, 279”, пишуть психологи Т. Говорун та О. Кікінеджі. Тому, на наш погляд, слід розглядати історію цього руху у контексті становлення ґендерної свідомості суспільства.

Зародження феміністичної ідеології вбачають у подіях ХVІІІ ст., пов’язаних із розширенням та усвідомленням суспільством жіночих прав. Думки статевого паритету, проголошені жіночими організаціями, що порушували питання про отримання громадянських прав нарівні з чоловіками, поширилися в Англії, Франції, США, Канаді у другій половині ХІХ ст. З 1832 р. проблема жіночої самоідентифікації у виборчій сфері була предметом дебатів у англійському парламенті. 1874 року жінки домоглися можливості здобувати вищу освіту, однак лише у 1918 році було прийнято закон, згідно з яким усі англійки отримали виборчі права. Перша половина ХХ ст. стала добою перемоги для феміністичних змагань – у більшості країн Західної Європи, США, Канаді жінки отримали право голосу. Науковці вважають, що саме тоді з’явився новий термін у загальному вжитку – “емансипація”. За визначенням авторів “Сучасної української енциклопедії” (Харків, 2005), це “звільнення від залежності, підлеглості, гніту, стереотипів. Емансипація жінок надання їм рівності у суспільному, трудовому та сімейному житті 57, 264”. Отже, емансипацію визначаємо як процес звільнення суспільства від ґендерних стереотипів шляхом залучення жінок до освіти та діяльності у всіх сферах.

Феміністичний рух став основою для створення нової методологічної системи у літературознавстві. З’явилася потреба виявити, наскільки художні твори є носіями упередженого погляду на життя та діяльність жінок. Науковці, що за основу дослідження обрали феміністичну критику, прагнули реінтерпретації класичної літератури, викриваючи звеличення чоловічої та приниження жіночої статі. Слід зазначити, що феміністична критика (як метод у науці) не завжди була радо прийнята. Про що, перебуваючи за кордоном, І. Книш зауважує у праці “Іван Франко та рівноправність жінки” (Вінніпеґ, 1956): “Ідея, що жінка може мати ті самі права, що й мужчина, та як і він вповні за себе відповідати скрізь знаходила так само гарячих противників, як і оборонців 78, 73”. Так, оцінюючи здобутки нового погляду на літературу, науковець М. Наєнко пише: “Якщо глянути на все те, що іменує себе критикою в дусі феміністичної методології, то впадає в око насамперед безперспективність і цілковитий плагіат її теоретичної бази. Адже в структурі цієї бази незмінною проглядає всього-на-всього одна проблема (підкреслення наше – Л. М.): як жінкам позбутися чоловічого шовінізму, насилля, експлуататорства, які найбільше проявляються в інтимній сфері... 126, 23”. На нашу думку, ці слова ілюструють суб’єктивний підхід до феміністичної критики як методу. Адже незрозуміло, чому автор статті не вважає насилля над жінкою чимось антилюдським, про що слід писати і говорити суспільству. Інша справа, іноді феміністична критика розглядає питання ґендеру однобоко, що позбавляє інтерпретацію художнього твору об’єктивності.

Феміністична критика, як метод літературознавчого дослідження, визначає певні шляхи аналізу художнього твору, виходячи з ідейних засад феміністичних течій. Вони відображають історико-психологічні прагнення жінок (як носіїв стереотипного мислення нації) утвердитися у людському суспільстві на паритетних основах. Філософія фемінізму – це явище, що у своїй системі має різноманітні течії. Кожна з них характеризується певними поглядами на розв’язання проблем взаємин статей. Феміністична критика створила свою методологічну базу на основі їхньої ідеології. Саме тому вона – багатогранна, цікава і різноманітна за своїми позиціями та сприйняттям творів мистецтва. Розглянемо історію виникнення цього напряму літературознавчої думки.

У другій половині ХІХ початку ХХ ст. з’явились феміністичні організації у багатьох країнах світу. 1888 року було створено Міжнародну раду жінок. Масові виступи “слабкої статі” знайшли відображення у літературі, яка репрезентувала нові ідеї та зміни у їхніх настроях. Поява феміністичної ідеології була спричинена насамперед суб’єктивними чинниками: низький соціальний статус жінки у суспільстві, обмеженість у доступі до освіти, незадоволеність матеріальним становищем, низький рівень самоактуалізації представниць жіночої статі.

Теперішня зарубіжна феміністика представлена феміністичними течіями та напрямами, представники яких висловлюють філософські погляди на рівень ґендерної ідентифікації та самоактуалізації сучасної жінки та чоловіка. Однак, слід зазначити, що багатогранність цих ідей не завжди сприймалися наукою. Психолог та педагог Т. Дороніна вважає: “У випадку виникнення нових джерел наукового знання, їх доступності, зустрічаємося з новою проблемою – поблажливої зневажливості і деякого підозрілого ставлення до всього, що пахне “фемінізмом” 52, 171”. Якщо ж урахувати той факт, що 18 грудня 1979 року була прийнята та відкрита для підписання всіма країнами “Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”(К., 1995), то слід звернути увагу на те, що “подолання всіх існуючих патріархальних стереотипів можливе за умови розвитку ґендерної освіти та залучення жіноцтва до управління державою та громадськими справами на паритетних (підкреслення наше. – Л. М.) засадах з чоловіками 86, 148”. Література має стати основою формування статево культурної особистості. Ми погоджуємося з К. Дзюбаком і зазначаємо, що все ж існують патріархальні стереотипи не лише у суспільстві, а й у науці. Старша школа не дає сучасному учневі ґендерної освіти, бо сама ще не здатна сприймати її в повному обсязі. І тому досить важливо вивчити й усвідомити досвід інших країн. З метою визначення певних аспектів фемінізму подамо класифікацію його течій на основі ідеологічних засад кожної з них. Зарубіжний фемінізм представлений такими течіями: культурологічною, психоаналітичною, постмодерністською, марксистською, ліберальною, соціалістичною, радикальною, екзистенціальною та іншими.



За визначенням Т. Говорун та О. Кікінеджі, “ліберальний (поміркований) фемінізм – найдавніша течія 32, 280”. Її представниками були М. Волстонкрафт, Д. Міл, Г. Монро та інші. Окреслимо основні ідеї ліберального фемінізму: ідея рівного доступу жінок до соціальних, економічних чи політичних ресурсів; “звільнення” жінок відбудеться шляхом змін у законодавстві; ідеї соціальної справедливості; мета – піднесення масової свідомості жіноцтва. Представниці цього напрямку вважали, що жінка звільниться лише тоді, коли вона зможе реалізувати себе поза сім’єю. Однак не врахували того, що такий спосіб самоактуалізації призводить до почуття самотності й неповноцінності, адже до одиноких жінок суспільство ставиться з упередженням. Ця течія феміністичної філософії набула поширення у Америці.

Марксистський (соціалістичний) фемінізм, за твердженням Т. Говорун та О. Кікінеджі 32, 281, долаючи ґендерні стереотипи, прагне змінити не окрему особистість, а суспільство в цілому. Теоретичні засади цього напряму сформульовані у творах К. Маркса, Ф. Енгельса. Визначимо їх: вивчити проблеми статевого розподілу праці та централізації засобів виробництва; дати право приватної власності жінкам; розкріпачити жінку шляхом руйнації підневільного становища щодо чоловіка; дати жінкам право участі в робітничих революціях; проголосити ідею класових відмінностей і накопичення капіталу. За таких умов представники обох статей отримували рівні права у виробництві, незважаючи на складність фізичної праці. “Марксистські феміністки вважають, що жінок гнобить капітал, а чоловіки є лише непрямими гнобителями. Соціалістичний фемінізм поєднує деякі ідеї марксистського фемінізму з психоаналізом 145, 156”, пише С. Павличко, додаючи, що “головний акцент марксистського фемінізму сучасності жінка на робочому місці, в системі виробничих відносин [145, 156”. Знаходимо подібний розподіл соціальних обов’язків, утілений в образах роману О. Гончара “Собор”, де жінки працюють у виробництві, що потребує виснажливої роботи.

Радикальний фемінізм 32, 283 уважає, що будь-який соціально-економічний устрій гнобитиме жінку, оскільки вона наділена репродуктивною функцією. Осовними ідеями радикального фемінізму є такі: патріархальні стосунки експлуатують репродуктивну здатність жінки і її громадянський потенціал; знищення сексуальної дискримінації жінки; перегляд існуючої системи взаємин. Деякі з представниць вважають, що було б доречним навіть фізичне знищення чоловіків, які не здатні, на думку жінок, перейнятися проблемами іншої істоти. Радикальний фемінізм набув поширення у США, Франції та Німеччині. Теоретиком цієї течії стала К. Мілет, яка у праці „Сексуальна політика” (Англія, 1969, переклад К., 1998) розкрила чинники формування ґендерної ідентичності обох статей. Вона вважає, що ще в дитинстві культура заохочує хлопців розвивати агресію, а дівчат пасивність. Жінки, на думку автора, стають меншиною і зазнають несправедливого ставлення до себе. Зокрема, це стосується сфери отримання освіти, адже “трохи знань небезпечна річ, і то тільки тому, що вони часто породжують прагнення дізнатися більше 111, 127”. Продовжуючи свою думку, К. Мілет пише: “Можна цілком упевнено стверджувати, що сексуальна революція, а ще більшою мірою жіночий рух, не набули б такої сили без суттєвих зрушень у сфері вищої освіти для жінок, одного з найзначніших досягнень того періоду 111, 129”. Абсурдність ідей радикального фемінізму полягає у запереченні стосунків між протилежними статями. Створення утопічного суспільства, у якому б жили тільки жінки, завчасно приречене на поразку, адже із ліквідацією чоловіків зникло б природне відтворення людства.

Радикальний, як і ліберальний та соціалістичний, фемінізм відчутно вплинув на розвиток психології. Так виникає наступний напрям феміністичної думки – психоаналітичний фемінізм. Психоаналітичний фемінізм, на думку Т. Говорун та О. Кікінеджі, “зосереджує увагу на внутрішніх психологічних механізмах 32, 283”, уважаючи їх основними в розумінні таких понять, як стать, ґендер, ідентифікація. Окреслимо основні ідеї психоаналітичного фемінізму: соціальне материнство створює у чоловіків психологічний та ідеологічний комплекс, пов’язаний з низькою оцінкою жінок і нерівністю статей; мета – вплинути на рівень ґендерної ідентичності кожної людини; змінити суспільні механізми шляхом надання переваги партнерським взаєминам між статями.

Яскравою працею цієї течії фемінізму стало дослідження Д. Мітчелл “Психоаналіз і фемінізм” (Англія, 1975; переклад Львів, 2004). Вона висловлює власну думку щодо самоактуалізації кожної особистості у соціумі: “Реальне”, якого ми не можемо уявити, є травматичне, але ми народжуємося в “Символічному”, і впорядковуючи його, маємо віднайти в ньому своє місце 117, 20”. Авторка праці намагається об’єктивно дослідити ґендерний стан суспільства, а тому оцінює та аналізує його у контексті вивчення проблем обох статей. “І чоловіки, і жінки, пише Д. Мітчелл, у своєму психічному житті однаково переживають значні труднощі, що є наслідком поділу на статі 117, 85”. Дослідниця аналізує праці відомих учених, зокрема, З. Фройда. Оцінюючи його “Теорію сексуальності”, зазначає: “Для Фройда суспільство вимагає психологічної бісексуальності обох статей одна стать отримує переважно жіночі, а друга здебільшого чоловічі риси: чоловік і жінка творяться в культурі 117, 165”. Ми погоджуємося з думкою науковця, адже соціалізація особистості визначає важливу роль у становленні її Я-концепції.

У “Психоаналізі та фемінізмі” Д. Мітчелл, підтримуючи ідеї С. де Бовуар, порушує проблему легалізації аборту і визнає “першочергове право жінки на отримання “контролю над своїм тілом 117, 231”. Дослідниця аналізує родинні стосунки протилежних статей і робить висновки: “Сім’я чинник соціального пригноблення, авторитарна держава в мініатюрі 117, 242”. Д. Мітчелл висловлює критичні зауваження щодо подружнього життя: “Економічна залежність жінки змушує партнерів у шлюбі ставитися один до одного, як до власності 117, 248”; “Шлюб буде доти залишатися інститутом, що захищає жінок, доки жінки не здобудуть незалежності у процесі виробництва: здатність сім’ї захищати жінок приховує міру експлуатації жінки в сім’ї, де вона безплатно дбає про домашнє господарство та виховує дітей 117, 248”; “Якщо дружина працює, вона виконує дві роботи: якщо вона не дає собі ради з обома, то дім і шлюб розвалюються 117, 248”; “Непохитна відданість дружини також насправді є ненавистю: вона сповнена бажання до інших чоловіків 117, 249”. Проте додає, що саме шлюб відрізняє людину від тварини і визначається як “архетип обміну 117, 409” новими зв’язками. У цій же праці Д. Мітчелл визначає основні завдання феміністичного психоаналізу: “Психоаналіз не описує, що таке жінка, і тим паче не тлумачить, ким вона має бути; він лише може спробувати збагнути, як формується психологічна жіночість 117, 372”; “Психоаналіз має збагнути психологічну зумовленість відмінності між статями 117, 372”. Психоаналітична течія є порівняно молодою і зазнає багатьох ідеологічних змін.



Екзистенціальний фемінізм прагне заглибитись у потаємні жіночі душі, знайти і надати сили кожній жінці для боротьби з соціальною, економічною та психологічною несправедливістю. Теоретичним джерелом цієї течії стала праця „Друга стать” (Франція, 1960; переклад – К., 1994) французької письменниці С. де Бовуар. Науковець М. Свідло пише: „Симона де Бовуар використовує ґендер для розкриття соціальної дискримінації жінки та заперечення її образу як істоти, що не відповідає загальнокультурному зразку [167, 185]”. Ми сприймаємо твір „Друга стать” дещо по-іншому. Авторка змальовує і вмотивовує процеси жіночої психіки, взявши за основу проблеми та потреби типових представниць суспільства, розкриваючи психологізм з жіночого, нового погляду. Адже чоловіки часто давали характеристику жінці, „виходячи не з неї самої, а порівняно з собою, не визнаючи її як автономну особу [18, 27]”. Цей твір став новим поглядом на ґендерні стосунки. С. де Бовуар дослідила, чому жінка – “друга” стать у порівнянні з чоловіком: “Жінку характеризує те, що відрізняє її од чоловіка, але не навпаки: він – головний, вона – другорядна. Він – Суб’єкт, він – Абсолют, Вона – Інша! 18, 27”. С. де Бовуар робить висновок, що жіноча залежність – “не результат якихось еволюційних метаморфоз чи якоїсь події, вона не набута 18, 29”.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка