Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка15/19
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.96 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

Розвиток творчої компетентності школярів
на уроках художньо-естетичного циклу


У статті розглядаються питання розвитку творчої компетентності школярів як однієї з найважливіших складових загальноосвітніх і загальнокультурних компетенцій особистості.

Сучасні стратегії модернізації загальної освіти в Україні передбачають опанування учнями системи життєво важливих компетенцій.

Однією з найважливіших складових загальноосвітніх і загальнокультурних компетенцій є компетенції художньо-естетичні, які передусім мають формувати внутрішній досвід дитини, наповнений особистісним сенсом; особистість, яка буде жити за принципом творчої активності.

Принцип творчої активності є одним із основних у педагогіці. Він, як правило, розглядається в поєднанні з принципом свідомості в навчанні [2, с.9].




Показники творчої активності




наявність у творчій діяльності ціннісних життєвих орієнтирів, соціальна спрямованість особистості на засвоєння знань, умінь, навичок;




потреба в знаннях;




інтерес до самого процесу освіти, самостійність, відповідальність, творчий підхід до розв'язання завдань, прагнення знайти «свій» підхід до нового завдання, прояв ініціативи в процесі навчання;




володіння засобами творчої діяльності, уміння самостійно мислити, виділяти головне, аналізувати, повідомляти, складати план тощо;




прагнення до поглиблення й розширення знань і способів їх засвоєння, використання додаткових джерел інформації, самоосвіта;




уміння застосовувати на практиці засвоєні знання для виконання поставленого завдання й одержання нових знань;




бажання ділитися своїми знаннями й досвідом з іншими учнями, допомагати їм в організації власної творчої діяльності;




активна участь у позаурочній творчій діяльності

Реформування освіти передбачає оновлення змісту навчання з орієнтацією на «ключові компетентності», оволодіння якими дозволить учням вирішити різні проблеми в професійному, соціальному, повсякденному житті.

Компетентність – це певна сума знань у особи, які дозволяють їй судити про що-небудь, висловлювати переконливу, авторитетну думку [1, с.329]

Компетентний – значить знаючий, обізнаний у певній галузі.

До творчої компетентності, згідно з концепцією креативності як універсальної творчої здібності Дж. Гілфорда [7], відносимо:



  • здатність до виявлення й постановки проблем;

  • здатність до висловлювання різноманітних ідей;

  • оригінальність;

  • здатність аналізувати та синтезувати.

Розвиток творчої компетентності учнів повинен мати науковий, системний, комплексний характер і ґрунтуватися на результатах моніторингових досліджень.

Починаючи зі старшого підліткового віку, достатньо перспек­тив­ною є диференціація освітнього процесу на основі спеціалі­зації навчання творчо розвинених школярів (поглибленого вивчення навчальних предметів), що припускає різноманітність змісту й методів роботи, урахування індивідуального підходу. Ця форма навчання особливо актуальна для тих творчо розвинених дітей, у яких до кінця підліткового віку сформувався стійкий інтерес до певної галузі знань [2, с.23]. Старший шкільний вік – період культурного самовизначення. У старшому шкільному віці почуття набувають якісно нового характеру, переживання стають інтенсивнішими, змістовнішими й відіграють велику роль у розвитку творчої компетентності: пошук старшокласниками свого місця в житті, формування світогляду і його вплив на пізнавальну діяльність, самосвідомість. Великого значення набувають методи, основані на взаємодії, тобто інтеграції предметів, наприклад, гуманітарного циклу. Інтегрований підхід орієнтує школярів не на засвоєння знань, які забуваються через декілька років загалом, а на цінності, що надовго визначають якість життєдіяльності й продуктивної праці людини в соціумі, який швидко змінюється. Акцент робиться на зростанні й продуктивному розширенні учнівських інтересів і на цій основі систематизації знань, їх практичному використанні.

Творчість – найвища здатність людини, яка вирізняє її з-поміж інших форм життя. Неможливе становлення цивілізації та культури, розвиток особистості без творчості в різних її проявах та напрямах. Оволодіння навиками мистецької діяльності, спроби самостійного творення, пошуки шляхів реалізації власного «я», осмислення світу й себе в ньому, ознайомлення з музичними, художніми творами різних епох і народів – це ті напрями навчально-виховного процесу, які стимулюють та розвивають творчі здібності учнів, їх потенційні можливості. І в цьому з мистецькими дисциплінами не може конкурувати жоден інший навчальний предмет. Потреба у творчості, творчому підході до будь-якої справи – необхідна умова становлення всебічно розвиненої особистості.

Творчість – продуктивна форма активності й самостійності. Її результатом є наукові відкриття, винаходи, створення нових музичних, художніх творів.

Саме з мистецтвом пов'язані перспективи гуманізації освіти, утвердження нових ідеалів розвитку духовної культури суб'єкта навчання, розвитку його творчої компетентності.

Загальновизнано, що мистецтво може відігравати вагомішу евристичну роль, аніж наука. Адже живопис, музика, театр створюють такий комплекс засобів виразності, який дає свободу грі фантазії, уявлення, нагадує про гармонії, недосяжні системному аналізові, активізує прояви інтуїції та пошукової ініціативи [6, с.7].

Однак сьогодні технології, перевірені практикою багато віко­вого досвіду вивчення мистецьких дисциплін, залишаються роз­різ­не­ними фрагментами знань, не зведених у певну педагогічну систему мистецької освіти. Відсутність методологічного та методичного забезпечення, невиправдана кількість годин викладання предметів художньо-естетичного циклу (1 година на тиждень), неналежне ставлення до мистецьких дисциплін – усе це гальмує розвиток педагогічної системи мистецької освіти, яка є своєрідним регулятивним інструмент впливу на становлення особистості, розвиток її компетентності.

Функція освіти не зводиться до набуття знань та ерудиції. Найважливішою характеристикою освіченої людини є вміння вчитися. Знати художні твори (їх сюжет, структуру, композицію тощо) – завдання важливе, але не самодостатнє: ці твори треба пережити й осмислити. Прилучити учнів до художніх цінностей, допомогти їм опанувати їх зміст – це головне. Нічого не варті знання про мистецтво, які не підкріплені глибокими індивіду­аль­ними пізнавальними процесами. Згідно з образним висловлю­ванням О.Ф.Лосєва, мистецтво прагне не того, щоб його знали, а того, щоб виражене в ньому розуміли.

«Визначення навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентності» [3, с.3]. Компетентності повинні виступати кінцевим результатом навчання.

Учителю в організації навчальної діяльності учнів треба враховувати її логіко-змістовну сторону, а саме, що робить учень у процесі взаємодії з навчальним об’єктом.

Наприклад:


  • сприймає – слухає, читає, спостерігає;

  • осмислює – зіставляє, відрізняє головне від другорядного, узагальнює;

  • закріплює – виконує вправи, повторює, складає план;

  • використовує інформацію – розв’язує задачі, читає нотний текст з листа, створює декоративні композиції;

  • взаємодіє з навчальним об’єктом: активно чи пасивно, ініціативно чи байдуже, творчо чи механічно, формально.

Саме ця група показників дасть можливість учителю спрямувати свою педагогічну діяльність на формування самостійної позиції, розвиток творчої компетентності учнів.

Учитель повинен бути готовий до того, що на відміну від пізнавальної (яка полягає у засвоєні знань) та перетворювальної (що забезпечує розвиток здатності до переосмислення та застосування одержаних знань у ході виконання різноманітних завдань) функцій навчально-виховного процесу, які реалізуються в рамках заданих ситуацій, творча функція (внесення елементів нових завдань) завжди пов’язана з виходом за ці межі й визначається непередбаченістю дій та проявом рис самовираження [6, с.96].

Робота з дітьми в ракурсі розвитку їх творчої компетентності передбачає такі основні кроки вчителя:


  • з’ясувати рівні сформованості особистісних якостей учня, а також ті причини, які заважають йому ще повніше проявити свої здібності (безвідповідальність, лінощі, слабка воля), тобто виявити якості, на які треба звернути увагу;

  • вибрати доцільні форми педагогічної взаємодії та самостійної роботи учня з урахуванням особливостей його обдарованості;

  • розробити педагогічні ситуації спрямовані на розвиток потрібних якостей;

  • визначити доцільні форми творчого самовираження (художня студія, мистецтвознавчий гурток, театральна свята, музичні конкурси тощо).

Учитель створює на уроках різноманітні педагогічні ситуації, які спрямовані на стимулювання самостійної діяльності майбутніх музикантів, художників, мистецтвознавців, на підтримку їхнього інтересу до занять, на розвиток пізнавальної та творчої активності, інтуїції, художньої спостережливості, творчої компетентності.

У різних формах організації естетичного навчання та виховання вчителі повинні спрямувати зусилля на активізацію та розвиток творчої уяви школярів, тому що у творчій діяльності беруть участь усі механізми психіки людини, серед яких особливе значення належить уяві. Розвинена уява передбачає динаміку думок та почуттів, здатність до саморозвитку, удосконалення духовної, інтелектуальної сфери, творчої компетентності.

Загальні рекомендації психологів щодо розвитку творчих здібностей учнів:


  • створити умови для випереджального розвитку здібних дітей;

  • активізувати пізнавальну самостійність, не подаючи ніяких знань у готовому вигляді;

  • використовувати творчі, проблемні завдання;

  • керувати самоосвітою здібних учнів: навчити трансформувати особистий досвід і вивчений матеріал з літературних джерел, творчо обґрунтовувати результати роботи, конструювати новий досвід;

  • надавати простір для вільного індивідуального розвитку й самореалізації;

  • розвивати здібність до контролю та самоконтролю;

  • створювати умови для максимального напруження інтелектуальних сил;

  • використовувати різноманітні форми творчого співробітництва учнів;

  • за допомогою рефлексивного управління навчальною діяльністю формувати навички самоорганізації, саморозвитку, самореалізації, самовизначення особистості у творчій діяльності [2, с.39].

Творче самовираження школярів у процесі вивчення мистецьких дисциплін за допомогою педагогічного керівництва може знайти своє вираження в найрізноманітніших формах: у висловленні власного враження та власної думки під час відповіді на уроці, у проведені дискусій, обговорень, у підготовці самостійних творчих та наукових робіт, у письмових аналізах на певні музичні, художні твори, у роботі художньої студії, шкільного хору, ансамблю, театральних постановках, виконанні власних художніх творів тощо.

Можливості предметів художньо-естетичного циклу щодо формування творчих компетентностей учнів:



  • використовувати інтерактивні методи навчання, у яких раціонально поєднувати індивідуальні, групові та фронтальні види робіт; роботу в парах, у малих групах, групах за інтересами, рольових групах, де є лідер, слухач, коментатор, мистецтвознавець;

  • застосовувати тестові та різнорівневі завдання, що дають учням право вибору, учити їх обирати потрібний варіант, рішення;

  • учити дітей висловлювати власну точку зору, вислухувати думку товариша, знаходити порозуміння;

  • формувати через мистецтво повагу до народних тради­цій, звичаїв, на основі оволодіння досягненнями національної культури стимулювати прийняття та розуміння інших культур;

  • проводити зустрічі із цікавим людьми, відомими художниками, поетами, композиторами;

  • відвідувати виставки, музеї, проводити екскурсії;

  • залучати дітей до виконання творчих завдань: складання кросвордів, ребусів, підготовки повідомлень за завданням учителя та участі в мистецьких заходах;

  • залучати дітей до гурткової роботи, факультативів;

  • проводити гру «Компетентність»;

  • проводити нестандартні уроки: уроки-екскурсії, уроки-подорожі, КВК тощо;

  • проводити захисти творчих робіт;

  • залучення учнів до творчих конкурсів (МАН, пісенних, танцювальних, образотворчих, ін.).

Витяг з об'ємного, змістовного комплексу педагогічних пра­вил [4, с. 294-315] може бути інформацією до роздумів учителів незалежно від ста­жу їх роботи, категорії та технології, яку вони використовують для розвитку творчої компетентності школярів:

  • Головним є не предмет, якому ви навчаєте, а особистість, яку ви фор­муєте. Не предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю, пов'язаною з вивченням предмета.

  • На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Сьогодніш­ній активний учень – завтрашній активний член суспільства.

  • Ставте учнів у ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення роз­біжностей між фактами, що спостерігаються, та наявним знанням.

  • Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами на­вчально-пізнавальної діяльності, навчайте їх вчитися.

  • Слід якомога частіше використовувати питання «чому?», щоб на­вчити мислити причинно: розуміння причинно-наслідкових зв'язків є обов'язковою умовою розвивального навчання.

  • Пам'ятайте, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто засто­совує на практиці.

  • Привчайте учнів думати та діяти самостійно. Поступово відходьте від механічних переказів, дослівного відтворення.

  • Творче мислення розвивайте всебічним аналізом проблем, пізнаваль­ні задачі розв'язуйте кількома способами, частіше практикуйте творчі завдання.

  • Учителі з будь-якого предмета, не тільки мови та літератури, мають стежити за способом та формою висловлення думки учнів.

  • Слід частіше показувати учням перспективи їх навчання.

  • Використовуйте схеми, плани, щоб забезпечити засвоєння системи знань.

  • Оскільки міцність запам'ятовування інформації, що засвоєна у вигляді логічних структур, є більш високою, ніж міцність розрізнених знань, закріплювати слід знання, подані в цілісних логічних структу­рах.

  • У значних блоках інформації легше встановлюються логічні зв'язки, чіткіше простежується головна думка, котру легше виділити й пока­зати учням.

  • У процесі навчання обов'язково враховуйте індивіду­альні особливос­ті кожного учня, об'єднуйте в диференційовані підгрупи учнів з одна­ковим рівнем.

  • Вивчайте і враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливос­ті розвитку.

  • Будьте обізнаними з останніми науковими досягненнями зі свого пред­мета.

  • Пояснюйте школярам, що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її життєвих планів.

Література:

  1. Большая Советская энциклопедия. – Т.9, Т.12. – 3-е издание. – М.: Сов. энц. – 1972. – 467 с. – С.589.

  2. Волобуєва Т.Б. Розвиток творчої компетентності школярів. – Х.: Вид. група «Основа», 2005. – 112 с.

  3. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти // Директор школи. – 2000. – № 39-40.-126 с.

  4. Подласый И. Продуктивная педагогика.- М.: Народное образование, 2003. – 496 с.

  5. Родигіна І.В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. – Х.: Вид. група «Основа», 2005. – 96 с.

  6. Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. -360 с.

  7. w.w.w. superidea. ru.

Карман Г.С.*

Використання методу проектів у школі

Метод проектів неодноразово ставав предметом обговорення в широких колах науковців та педагогів-практиків. Ця тема невичерпна, проте матеріал статті дасть змогу переконатися в перевагах методу над технологіями традиційної системи навчання й виховання.

Основне завдання сучасної школи, яка має на меті розвиток гармонійно цілісної особистості, де у центрі уваги – учень з його обдарованістю, здібностями, потенційними можливостями, є ство­рення інноваційного простору. Адже нині, в умовах розбудо­ви державності, гуманізації та демократизації суспільства, дедалі актуальнішим стає формування інтелектуальної, соціально активної особистості.

З огляду на це визначається складова роботи навчального закладу – орієнтація на особистість, на пошук, впровадження інноваційних технологій навчання відповідно до сучасних потреб особистості й суспільства. Особистісно орієнтоване навчання й виховання передбачає впровадження різноманітних інноваційних педагогічних технологій.

Серед таких, які «повертаються» до нас останнім часом і започаткованих понад сто років тому – метод проектів.

Розроблений для підлітків, метод посідає чільне місце серед інноваційних методик та технологій, тому увійшов у навчальний процес шкіл, гімназій і ліцеїв.

Метод проектів виник у 20-ті роки ХХ століття у США. У ньо­му містилися ідеї побудови навчання на активній основі, через доцільну діяльність учня у співвідношенні з його особистим інте­ресом. Надзвичайно важливо було показати учневі корисність здобуття цих знань, де і як вони можуть бути застосовані.

Метод проектів привернув увагу і російських педагогів початку ХХ століття. Пізніше, у радянський час, ідеї проектів почали включати у навчально-виховний процес школи. Але згідно з постановою ЦК ВКП(б) 1931 року, цей метод було засуджено й заборонено. У школах Великобританії, Ізраїлю, Фінляндії, Німеччини, Італії, Нідерландів ці ідеї набули широкого поширення й популярності завдяки поєднанню теоретичних знань з їх практичним застосуванням [5].

Останнім часом у зв’язку зі становленням особистісно зорієнтованої освіти метод проектів починає відроджуватися, ефективно доповнюючи інші педагогічні технології, які сприяють становленню особистості школяра як суб’єкта діяльності та соціальних відносин.

Застосування методу проектів – це нагальна потреба нашого часу.

Метод проектів засвідчує повну узгодженість навчання з життям, з інтересами учнів, він ставить учня у становище дорослої людини. І тоді школяр нагадує лікаря, інженера, учителя, для якого теоретичні знання – засіб творчих шукань. Зрештою, активно розвивається мислення з опорою на науку.

У зв’язку із зростанням популярності методу проектів у різних країнах, збільшується кількість підходів до тлумачення його сутності. Саме тому, крім загального визначення сутності проектної технології, і було запропоновано обов’язкові вимоги до його тлумачення:

- наявність освітньої проблеми, складність і актуальність якої відповідає навчальним запитам і потребам учнів;

- дослідницький характер пошуку шляхів розв’язання проблеми;

- структурування діяльності відповідно до класичних етапів проектування;

- моделювання умов для виявлення учнями навчальної проблеми;

- постановка проблеми дослідження; пошук шляхів розв’язання, експертиза й апробація версій, конструювання підсумкового проекту, його захист, коригування і впровадження;

- самодіяльний характер творчої активності учнів;

- практичне або теоретичне значення результату діяльності (проекту) і готовність до застосування, упровадження;

- педагогічна цінність діяльності (учні здобувають знання, розвивають особисті якості, опановують необхідні способи мислення і дії) [4].

Проект повинен відповісти на питання:



  • Навіщо, для чого він створений?

  • Наскільки новим постає бачення проблеми?

  • Чи придатний він для втілення?

  • Чи завершений, готовий до реалізації?

Можуть бути різні підстави для вибору тематики проекту: її може бути сформульовано фахівцями, висунуто вчителями з ура­хуванням навчальної ситуації зі свого предмета, інтересів і здібностей учнів. Тематику проекту можуть запропонувати самі учні.

В основу методу проектів покладено ідею, що виявляє сутність поняття «проект», його прагматичну спрямованість на результат, який можна отримати за умови розв’язання тієї чи іншої практично або теоретично значущої проблеми. Результат можна побачити, продумати, використати в реальній практичній діяльності. Тому необхідно навчити дітей самостійно мислити, знаходити та розв’язувати проблеми, використовуючи знання з різних галузей, уміння прогнозувати результати та можливі наслідки різних варіантів розв’язку, уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.

В основі методу лежить проблемне навчання, зокрема:

проблемно-пошукове;

• продуктивне;

• творче;

• евристичне.

Отже, проектне навчання – це цілісна дидактична система, яка ґрунтується на логіко-психологічних закономірностях творчого засвоєння, знань у навчальній діяльності [1]. Точніше кажучи, в основі проектів лежить розвиток пізнавальних творчих навичок учнів, їхніх умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, що сприяє й розвитку критичного мислення.

Метод проектів завжди зорієнтований на самостійну діяль­ність учнів, яка реалізується як в індивідуальній, так і в парній, груповій діяльності, що завжди передбачає розв’язання пробле­ми: з одного боку – використання сукупності різноманітних мето­дів, засобів навчання, з іншого – необхідність інтегрування знань, уміння використовувати знання з різних галузей науки, техніки, тощо. Результати виконання проектів мають бути «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то конкретне її розв’язання (якщо практична – конкретний результат), готове до використання (на уроці, у школі, у реальному житті). Метод проектів передбачає сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю.

Результати проектів повинні бути матеріальними, тобто від­по­відно оформленими – відеофільм, альбом, газета, альманах тощо.

Проектна робота дуже перспективна, оскільки в ній кожен з учасників не втрачає свого статусу активно діючої особистості, намагається зайняти в групі позицію, що відповідає його можливостям: знанням, умінням, здібностям, мисленню тощо. Це позначається на загальному формуванні індивідуального стилю дитини. Працюючи над проектом, учні спілкуються, співпрацюють і допомагають один одному в процесі навчання, розвивають соціальні, розумові та комунікативні навички.

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка