Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка2/19
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.96 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19




Литвиненко О.І. Місце елементів знань про рослини в інтегрованому шкільному курсі «Основи здоров’я»

126

Миронова С.С. Підготовка школярів до профільного навчання в середній загальноосвітній школі

135

Мунтян С.В. Вихідні позиції розуміння діалогу як засобу соціалізації учнів на уроках української мови

140

Приходько М.І. Проектування та виготовлення об’єктів технологічної діяльності на уроках технічної праці в 5 класі

147

Яковенко В.Д., Носов П.С. Функціональний аналіз управлінської діяльності щодо забезпечення якості

159






Скарбниця методичних ідей

163


Божченко С.Д. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках музичного мистецтва

163

Казачкова Л.М. Розвиток творчої компетентності школярів на уроках художньо-естетичного циклу

171

Карман Г.С. Використання методу проектів у школі

178

Несін Ю.М. Використання педагогічного прийому «Правила 7 реакцій»
на уроках англійської мови

184

Стеценко Н.М. Шляхи вивчення біографії письменника на уроках літератури в середніх класах

188

Шолохова Н.С. Особливості застосування комукативного методу
в навчанні фізики

194






Психологія

199


Боянжу М.Г., Полонецкая И.В. Детское и юношеское творчество – путь к одаренности

199

Константинова Л.Н. Коррекция психического и личностного развития детей

215

Подгурецки Ю. Трансгрессия в коммуникативном процессе

225

Сергієнко О.О. Виховання культури моральності підлітків

235






Творчий портрет

248


Кузьменко В.В., Макаренко-Нітовкіна Т.В. Слово про вчителя

248






Відомості про авторів

252







Офіційна сторінка

255









Слюсаренко Н.В.*

Підготовка до свідомого вибору професії
як першочергове завдання трудової підготовки учениць британських шкіл у ХХ столітті


У статті проаналізовано підготовку учениць британських шкіл до свідомого вибору професії, доведено, що це завдання протягом ХХ століття поступово стало першочерговим у трудовій підготовці молоді даної країни.

Серед завдань трудової підготовки особливе місце посідає підготовка учнів до свідомого вибору професії. Від успішного розв’язання цього завдання залежить майбутнє кожного члена нашого суспільства та майбутнє кожної держави. Водночас, не дивлячись на очевидність зазначеного, до організації трудової підготовки підростаючого покоління, а отже, і до підготовки його до вибору професії, у різних країнах світу та в різні періоди історичного розвитку спостерігається різне ставлення. Саме тому слід звернутися до досвіду тих країн, які мають значні здобутки в організації даної роботи. Однією з них є Велика Британія, у навчальних закладах якої вже з початку ХХ століття подбали про те, щоб створити відповідні умови для вибору учнями майбутньої трудової діяльності.

Британська система освіти традиційно привертає увагу бага­тьох вітчизняних науковців (Н.Балацької, Г.Марченко, М.Павлової, Я.Полякової, Р.Сойчук, Т.Тарасової та ін.), які досліджують екологічну освіту та виховання, сімейне виховання, професійну орієнтацію, підготовку учнів до трудового життя та інші напрями навчально-виховної діяльності шкіл даної країни. Разом із тим організація роботи шкіл Великої Британії (у тому числі жіночих) щодо підготовки учениць до свідомого вибору професії потребує більш детального висвітлення.

Нагадаємо, що хоч питання підготовки молоді до участі в трудовій діяльності привертало увагу британських педагогів та вчених упродовж багатьох століть, однак безпосередньо до його розв’язання приступили наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. У цей період система освіти країни поступово ставала більш прагматичною, а в навчально-виховний процес школи вводили практичні заняття в шкільних лабораторіях та майстернях.

На це звертає увагу у своєму дисертаційному дослідженні Р.Сойчук, яка також зазначає наступне: «Розглядаючи реформи британської школи, починаючи з першого в історії країни закону про народну освіту 1870 року, можна пересвідчитися, що вони спрямовані на пошук шляхів здійснення трудової підготовки молоді до економічних, політичних змін та соціальних умов суспільного життя» та робить висновок, що «кожна з реформ британської системи освіти вносила певний аспект у зміст трудового навчання в школі» [6, с. 49].

Підготовці учениць до свідомого вибору професії сприяло чимало факторів: уведення в навчально-виховний процес школи дисциплін, безпосередньо спрямованих на трудову підготовку, а також ознайомлення їх із трудовими процесами під час вивчення основ наук, у ході індивідуальних занять за інтересами, екскурсій, ознайомлювальної практики, роботи на підприємствах, позаурочної роботи тощо.

Так, на початку ХХ століття в середній жіночій школі в Клеп­тоні (Англія) з метою усунення перевантаження учениць було запропоновано зменшити кількість годин для класного навчання з кожного предмету. Вивільнений у такий спосіб час використали для індивідуальних занять учениць за інтересами. Одночасно ввели прядіння й ткацтво. Це викликало в дівчат неабиякий ін­терес та спонукало адміністрацію школи до введення з 1917 ро­ку відповідного навчального плану (так званий Говард-план), за яким учениці самостійно обирали «предмети й теми праці» для вивчення та розподіляли свій робочий час [2, с. 258].

У 1926 році в Англії на 52-й щорічній конференції асоціації директрис жіночої школи (вона відбулася в Ховердашері 11-12 червня) було наголошено на необхідності «зрівняти програму жіночої школи зі школою для хлопців», адже «дівчата люблять книжку, люблять учитися, вони дуже здатні до вчення. Усердя в них чи не більше ніж у хлопців. Скорочені програми роблять дівчат менш кваліфікованими, стають їм на перешкоді в майбутній боротьбі за існування» [3, с. 259]. Учасники зібрання також вимагали для дівчат свободи у виборі професії. Вони підкреслювали, що «обмеженість шкільних програм жіночої школи, з одного боку, майже відсутність жіночих професійних шкіл, із другого, часто примушує дівчину йти своїм шляхом і прирікає працювати все життя не за призванням» [там само].

Починаючи з ІІ половини ХХ століття проблема професійного самовизначення школярів стає дуже актуальною для британців, які переконані, що налагоджена профорієнтація – запорука адаптованості випускника до реалій життя [1].

У 80-90-ті роки ХХ століття профорієнтація стала невід’єм­ною складовою навчально-виховного процесу британських шкіл. Її мета –інформувати учнів про можливості й різновиди відомих і невідомих для них професій, а також установлювати більш тісні зв’язки між школою й виробництвом.

У Великій Британії до 1973 року працювала Служба праце­влаштування молоді, а в наступні роки – Служба з питань вибору професії (офіційний орган міністерства праці). Через місцеві ор­га­ни управління народної освіти й місцеве бюро із праце­вла­шту­вання молоді вона координує роботу із профорієнтації школярів та виконує такі функції: отримання й передача інформації про стан місцевого ринку праці, його потреб у робочій силі; забезпе­чення шкіл інформацією про різноманітні професії, зокрема про ті, які можна здобути на місцевих підприємствах; надання учням допомоги у виборі професії; установлення контактів з освітніми закладами тощо [6; 7].

У подальші роки в країні створено Комісію із трудових ресур­сів при міністерстві зайнятості (головний координатор діяльності із профорієнтації в країні) та Національну консультативну раду із професійної кар’єри, які також опікуються проблемами профе­сій­ної орієнтації [6]. Значну роль у цій роботі відіграють проф­спіл­ки та представники підприємств, які працюють із випускника­ми шкіл у закладах освіти та на виробництві. Зокрема, профспіл­ки беруть участь у проведенні шкільних зборів та конференцій, про­водять бесіди з учнями, відвідують уроки профорієнтації тощо [7, с. 85].

У школах Великої Британії профорієнтацію здійснюють учи­те­лі-предметники, класні керівники, учителі-профорієнтатори (учи­те­лі із професії), спеціальні радники із профорієнтації (проф­радники), співробітники служби професійної кар’єри. Окрім то­го в позашкільних закладах працюють профконсультаційні пунк­ти, які також допомагають учням у виборі майбутньої професії [4; 6].

Британські школи намагаються розв’язати такі завдання про­фе­сійної орієнтації: «допомогти учням досягнути інтелектуальної, емоційної та соціальної зрілості; сприяти осмисленню ними свого потенціалу й перетворенню власних недоліків; розвивати вміння спілкуватися з людьми; озброювати учнів знаннями для остаточного рішення про вибір професії» [6, с. 147]. Зазначені завдання вирішують у ході вивчення учнями загальноосвітніх предметів, предметів практичного спрямування та спеціального предмета «Вибір професії», озброєння їх знаннями й навичками з різних сфер трудового життя, навчальної практики на виробництві, позакласної роботи [6; 7].

Школи Великої Британії (в тому числі жіночі) створюють усі умови для професійного самовизначення дівчат, для вільного й свідомого вибору ними майбутньої професії. Із цією метою на­прикінці ХХ століття вони не лише почали тісно співпрацювати з підприємствами, увели до своїх штатів посади консультантів, які допомагають ученицям обрати професію та навчальний заклад для здобуття подальшої освіти, а й створили фонди профорі­єнтаційної літератури, проводять чимало профорієнтаційних заходів та ін.

Консультанти з вибору професії (радники із профорієнтації) спрямовують свої зусилля на надання дівчатам допомоги у виборі професії та шляху опанування нею. Це може бути, наприклад, навчання в британських університетах або університетах інших країн світу.

Значну допомогу у виборі майбутньої професії надають шкіль­ні професійні бібліотеки, де зібрано різноманітні матеріали та відповідну довідкову літературу, або шкільні конференції, які ре­гулярно проводяться для батьків і дівчат. На них, як зазначають у своїй статті Г.Лактіонова та І.Братусь, «запрошують молодих жінок-професіоналів, котрі розповідають про свою професію». Науковці також звертають нашу увагу на те, що «присутність і виступ таких жінок – це водночас демонстрація «жіночих мо­ж­ливостей», стилю життя й вимог до тієї чи іншої професії» [5, с. 27].

Така увага британських шкіл до вибору ученицями майбутньої професії зумовлена тим, що вони зорієнтовані на «підготовку дівчат до життя в мінливому майбутньому». Тому школи: забезпечують засвоєння знань на рівні діючих стандартів; допомагають визначити сферу майбутньої професійної діяльності; піклуються про розвиток здібностей і нахилів своїх вихованок; дбають про виховання вільної, незалежної особистості, з розвинутим почуттям власної гідності, вірою у власні сили та підготовку її до життя в суспільстві. Тобто роблять усе, «щоб допомогти кожній дівчинці реалізувати власний потенціал, установити для себе найвищі цілі у всіх галузях свого життя, зрозуміти свою унікальність і берегти її» [там само, с. 28].

Література:


  1. Алешкина Н.П. Профориентация в школах Англии // Вестник высшей школы. – 1988. – № 10. – С.88-91.

  2. Англія. Говард-план // Шлях освіти. – 1927. – №5(61). – С. 258-259. – 301 с.

  3. Англія. Конференція директрис жіночої школи // Шлях освіти. – 1926. – №8-9(52-53). – С. 258-259. – 299 с.

  4. Джуринский А.Н. Реформы зарубежной школы: надежды и действительность. – М.: Знание, 1989. – 80 с.

  5. Лактіонова Г., Братусь І. Жіноча освіта у Великобританії // Шлях освіти. – 2003. – №2. – С. 25-28.

  6. Сойчук Р. Л. Реформування змісту трудового навчання в об’єднаній школі Великої Британії в 70-90-ті роки ХХ ст.: Дис. ... канд. пед. наук. – Рівне, 2003. – 238 с.

  7. Тарасова Т.Н. Социальная направленность профессиональной ориентации учащихся массовой (объединенной) школы современной Англии: Дис. … канд. пед. наук. – М., 1981. – 166 с.

Туркот Т.І., Боліла А.О.*

Тенденції розвитку вищої аграрної освіти в Україні

У даній роботі проведено екскурс в історію української науки, розглянуті основні етапи розвитку вітчизняної вищої аграрної освіти. На основі проведеного дослідження та з урахуванням сучасних умов функціонування системи управління вищою освітою, визначені пріори­тетні напрями та тенденції розвитку вищої аграрної освіти України.

Розвиток освіти в будь-якій країні значною мірою визначає не тільки рівень відтворення інтелектуального потенціалу суспільства, але й створює умови для здійснення науково-технічного та соціально-економічного прогресу. Тому освіта, як засіб визначення орієнтирів реформування галузей економіки та інших сфер діяльності, повинна мати випереджальний характер.

Те ж саме бузсумнівно стосується й вищої аграрної освіти, тому метою дослідження було визначено вивчення історії виникнення вищої аграрної освіти в Україні, тенденцій її розвитку та можливостей і перспектив її подальшої еволюції. Поставлена мета зумовлена актуальністю даного питання в умовах інтеграції України у світовий освітній і культурний простір процес.

Екскурс в історію української науки [4] засвідчив, що формування системи вищої аграрної освіти на українських землях було започатковане в ХІХ – на початку ХХ ст. існуючим урядом, який здійснив перші спроби створення аграрних вищих навчальних закладів у різних регіонах Російської імперії, за прикладом яких почали створюватись інші навчальні заклади подібного типу та напряму підготовки фахівців-аграріїв. Велику роль у процесі підготовки до відкриття та заснування перших аграрних вищих навчальних закладів України відіграли П.Будрін, Є.Вотчал, В. Докучаєв, В.Кирпичов, Ф. Пільгер, М. Сибірцев та інші представники вищої школи [5].

Аграрна освіта в ХІХ – на початку ХХ ст. була вже досить поширеною галуззю професійної освіти не лише в Російській та Австро-Угорській імперіях, до складу яких входили українські землі, а й у інших державах світу і займала місце одного із провідних чинників їх аграрної політики. Найбільш активний процес їх розвитку в досліджуваний період спостерігається в Німеччині, Франції та США [7]. Як в Україні, так і в зарубіжних державах, вищу аграрну освіту здобували не лише в спеціальних вищих аграрних навчальних закладах, а й у технічних, політехнічних інститутах та університетах. У країнах Європи та Америки зазначеного періоду, як і в Україні, розвивалась аграрна освіта різних рівнів і напрямів, що надавало можливості здійснювати обмін досвідом між державами та окремими вищими навчальними закладами, враховувати прогресивні на той час ідеї закордонних фахівців, а також ділитися вітчизняними здобутками в галузі вищої аграрної освіти.

Система управління вищою аграрною освітою в період до 1917 р. була децентралізованою, оскільки характеризувалась тим, що керівництво сільськогосподарськими вищими навчальни­ми закладами перебувало в компетенції різних органів держав­ного управління, а її стан залежав від активності професорсько-викладацького складу. Діяльність владних структур у сфері ви­щої аграрної освіти України в ХІХ – початку ХХ ст. негативно впли­вала на темпи її розвитку та містила жорсткий управлін­ський контроль, кінцевою метою якого була примусова ідеоло­гізація. [6] Це, в свою чергу, призводило до встановлення обмежень у виявленні здібностей науковців та спричиняло вузьконаправленність розвитку вищої аграрної освіти. За своїм юридичним статусом вищі аграрні навчальні заклади були регіональними підрозділами центральних державних закладів, яким вони були підвідомчі (міністерства, головні управління тощо), а їх внутрішня діяльність здійснювалась на основі власних статутів.

Незважаючи на відсутність належно обґрунтованих і чітко складених законодавчо-нормативних документів, типових на­вчаль­них планів та програм, недостатню увагу державної влади до розв’язання проблем, пов’язаних з вищою професійною осві­тою, у досліджуваний період якісну вищу аграрну освіту населен­ня України мало можливість здобувати у: а) вищих спеціальних навчальних закладах аграрного профілю (Харківський ветери­нар­ний інститут, Новоолександрійський інститут сільського го­спо­дар­ства та лісівництва, Аграрна академія у Дублянах, Львівська академія ветеринарної медицини, Вищі курси з вино­робства в Нікітському ботанічному саду); б) через систему викла­дання різних галузей сільського господарства в університетах та вищих спеціальних навчальних закладах іншого профілю (сільськогосподарське відділення Київського політехнічного інституту, відділення Харківського технологічного інституту, агрономічні кафедри Київського, Львівського та Харківського університетів); в) вищих навчальних закладах зарубіжних країн (Віденський сільськогосподарський інститут та ін.).

Незважаючи на нечисленність вищі аграрні навчальні закла­ди ХІХ – початку ХХ ст. стали підґрунтям вищої аграрної освіти України й сприяли розвитку аграрної науки, упровадженню нових технологій та підвищенню продуктивності праці в сільському господарстві. Так, у 1874 р. було засновано Херсонське Земське сільськогосподарське училище, розпочата підготовка агрономів та управлінців. Згодом училище було реорганізовано в Херсонський сільськогосподарський інститут ім. А.Д.Цюрупи, а вже в 1998 році постановою КМ України його перейменовано в Херсонський державний аграрний університет, на прикладі якого можна спостерігати безсумнівно позитивні тенденції розвитку вищої аграрної освіти. На сьогоднішній день Університет готує бакалаврів, спеціалістів та магістрів за спеціальностями: Еконо­міка підприємства; Облік та аудит; Менеджмент організацій; Промислове і цивільне будівництво; Гідромеліорація; Геоінфор­ма­ційні системи в землеробстві; Агрономія; Зооінженерія; Водні біоресурси; Екологія.

Сьогодні аграрна галузь, як і Україна в цілому, потребує продуктивної системи аграрної освіти, яка б відповідала націо­нальним інтересам і світовим тенденціям розвитку та забезпечу­вала б підготовку фахівців, здатних втілювати в реальне життя інноваційні ідеї. Реалізація стратегічних напрямів аграрної політики, спрямованих на глибоке реформування сільського господарства на засадах приватної власності на землю та майно, нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, створення умов для вільного вибору видів виробничої діяльності значною мірою залежить від рівня підготовки фахівців, зайнятих в агропромисловому виробництві, і обумовлює необхідність нового підходу до кадрового забезпечення села [3].

Законами «Про освіту» [1] і «Про вищу освіту» [2] визначені шляхи регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної та наукової підготовки громадян України, створені відповідні підвалини для реформування всієї системи освіти в сучасній Україні. Потребує реформування й аграрна освіта як складова частина професійної й вищої освіти в цілому.

Сучасні умови розвитку України, підписання нею Болонських угод, обумовлюють пошук нових підходів до організації навчаль­но-виховного процесу у вищих аграрних навчальних закладах України. Вважаємо, що в процесі реформування системи вищої аграрної освіти доцільно було б використати деякі аспекти її позитивного як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду, а саме:

- оновлення змісту вищої аграрної освіти та визначення її стандартів на рівні досягнень аграрної науки, техніки й техно­ло­гій, а також світового досвіду на основі використання ідей інте­гра­ції й диференціації загальноосвітньої й спеціальної підготовки;

- визначення науково обумовленої номенклатури професій і спеціальностей відповідно до вимог соціально-економічного та культурного розвитку українського суспільства в конкретний історичний період, а також урахування регіонального розміщення вищого навчального закладу в підготовці спеціалістів;

- посилення поєднання теоретичної та високого рівня практичної підготовки студентів;

- посилення навчально-матеріальної бази та науково-методичного забезпечення навчального процесу у вищих аграрних навчальних закладах;

- різноманітність джерел фінансування вищих аграрних на­вчаль­них закладів та оплати за навчання для розширення мож­ливостей доступу до одержання вищої аграрної освіти молоддю в Україні.

Узагальнюючи результати проведеного дослідження, можна визначити пріоритетні напрями розвитку вищої аграрної освіти України:

- збереження самостійності системи аграрної освіти як орга­ніч­ної ланки єдиної державної освітньої системи України під егі­дою Міністерства аграрної політики, що гарантує якісне кадрове забезпечення конкретної галузі – агропромислового комплексу;

- посилення співпраці та удосконалення системних зв’язків аграрних навчальних закладів із кадровими службами місцевих управлінь сільського господарства та агрофірмами з метою формування механізму прогнозування й моніторингу напрямів підготовки аграрних фахівців та обсягів прийому студентів;

- досягнення збалансованості між попитом і пропозицією фахівців на ринку праці;

- розробка й прийняття державної програми підтримки молодих фахівців, які прибули працювати за направленнями в сільську місцевість;

- утвердження системи управління вищими аграрними навчальними закладами, гнучко пов’язаної з регіональними та галузевими державними програмами з метою формування обсягів державного замовлення;

- створення гнучкої розгалуженої системи післядипломної освіти шляхом перепідготовки й підвищення кваліфікації фахівців із нових напрямів аграрної науки й практики з оптимальними термінами та періодичністю навчання, забезпеченням оновлення змісту;

- постійна робота з науково-педагогічними й педагогічними кад­рами аграрних навчальних закладів (запровадження сучас­них інформаційних технологій у процесі підготовки кадрів, зменшення аудиторного навантаження студентів та їх кількості на одного викладача);

- поліпшення науково-методичного забезпечення вищих аграр­них навчальних закладів з метою максимального забезпе­чення самостійного навчання студентів в умовах розвитку дистанційної освіти (створення модульно-кредитної системи, електронних підручників, тестів і методичних рекомендацій);

- зміцнення навчально-матеріальної бази з одночасним збереженням якісної визначеності практичної спрямованості підготовки аграрних фахівців;

- розвиток міжнародних зв’язків в аграрній освіті, пов’язаних з розробкою навчальних планів і програм, а також інших її компонентів, спрямованих на інтеграцію вітчизняної аграрної освіти в світовий освітянський простір.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка