Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка13/15
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.84 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Литература:

  1. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. – М.: Просвещение, 1982. – 192 с.

  2. Иржавцева В.П., Федченко Л.Я. Систематизация и обобщение знаний учащихся в процессе изучения математики: Пособие для учителя / Под ред. Н.Л.Коломинского. – К.: Рад. шк., 1989. – 208 с. – (Б-ка передового опыта).

  3. Методика преподавания математики в средней школе: Общая методика / Сост. Р.С. Черкасов, А.А. Столяр. – М.: Просвещение, 1985. – 336 с.

  4. Осинская В.Н. Формирование умственной культуры учащихся в процессе обучения математике: Кн. для учителя. – К.: Рад. шк., 1989. – 192 с.

  5. Паламарчук В.Ф. Школа учит мыслить. – М.: Просвещение, 1979. – 144 с.

  6. Сухомлинский В.А. Избранные произведения. В 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1979–1980.

  7. Эрдниев П.М., Эрдниев Б.П. Укрупнение дидактических единиц в обучении математике. – М.: Просвещение, 1986. – 255 с.

  8. Я готуюсь до уроку геометрії: 8кл. / Упоряд. І.Соколовська, Л.Жовтун. – К.: Вид. дім «Шкіл. світ»: Вид. Л.Галіцина, 2006. – 128 с. – (Б-ка «Шкіл. світу»).



Бондар Т.А.*

Розвиток та вдосконалення навичок читання
у дітей із затримкою психічного розвитку


У статті розкрито особливості організації процесу навчання читання дітей із затримкою психічного розвитку.

Процес розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної, соціально орієнтованої держави органічно пов’язаний зі змінами в системі освіти.

Нині перед освітою України постають важливі проблеми. Одна з них стосується навчання й виховання дітей з обмеженими інтелектуальними можливостями. Тому суспільство поставило перед школою завдання – підготувати учня спеціальної загальноосвітньої школи до самостійного життя в суспільстві. Зважаючи на психологічні особливості дітей з обмеженими інтелектуальними можливостями виникає потреба в таких способах організації навчання, які б дали змогу використати природну розумову активність, що базується на гармонійному поєднанні мовлення та пам’яті.

У «Конвенції спеціальної освіти осіб з психічними та фізич­ними вадами в Україні» зазначено, що «…для осіб з психічними та фізичними вадами треба створити такі умови за яких вони могли б успішно реалізувати свої загально людські права, стати корисними громадянами своєї держави, освіченість і соціальний статус яких задовольнятиме потреби суспільства» [1, с.4].

Проблема розвитку навичок читання у дітей з затримкою психічного розвитку протягом багатьох десятиріч привертає увагу широкого кола дослідників і теоретичного, і практичного спрямування.

Дослідники Власова Т.А., Певзнер М.С., Єфіменкова Л.Н., Місаренко Г.Г., Малярчук А.Я., Каше Г.А. та інші працюють над методами корекційної роботи з дітьми ЗПР.

Зараз у дефектології та спеціальній психології спостеріга­ється значний прогрес. Дефектологічні науки набувають усе більшого значення в житті спеціальної загальноосвітньої школи, у зв’язку із цим дана тема є актуальною.

Досить гострою залишається проблема повного охоплення дітей із вадами психічного та фізичного розвитку спеціальним навчанням. Значний відсоток із них продовжує навчатися в масових школах, де навчання й виховання не відповідають особливостям розвитку таких дітей, де не дотримуються належного охоронно-педагогічного режиму, не забезпечується корекція наявних у них вад розвитку.

Неспроможні засвоїти складний програмовий матеріал, такі діти стають «важкими», а педагоги всіляко намагаються їх позбутися. Через несприятливі умови виховання в учнів виникає низка побічних відхилень, які важко корегуються навіть в умовах спеціального навчання.

Як показали дослідження психологів і науковців, у всіх цивілізованих країнах зростає кількість дітей із тимчасовою затримкою розвитку [2].

Вони повільно й погано читають, лічать, пишуть, мають малий словниковий запас, нестійку увагу, слабку пам'ять. Якщо їм не надати належної педагогічної допомоги, виростуть люди з обмеженими здібностями й інтелектом. Стати кваліфікованими працівниками їм не вдасться. Гірше того, вузьке коло інтересів, обмеженість культурних потреб часто призводить до того, що ці люди вдаються до антигромадських проявів, скоюють правопорушення, злочини, стають алкоголіками, токсикоманами, загалом, тягарем для суспільства.

Із трьохсот факторів впливу на успішність школярів найсуттєвішим є швидкість читання, це було доведено нашими науковцями В.Н.Зайцевим та професором І.Т.Федоренком [3]

В.О.Сухомлинський у книзі «Розмова з молодим директором школи» пише, що бажано, щоб до моменту закінчення 3 класу вільне читання становило 150-300 слів [4].

Доречно звернути увагу на те, що діти, які опановують 150 слів за хвилину, учаться на «відмінно», 120 слів – на «доб­ре», 90 слів – переважно на «3».Ті, хто читає ще повільніше, практично не можуть нормально вчитися. На жаль, лише поло­вина школярів аж у 7 класі читають у темпі 120 слів за хвилину.

Професор І.Т.Федоренко дійшов висновку, що швидкість читання істотно впливає на якість запам’ятовування матеріалу: увага школяра спрямована не на сам процес, а на сприйняття прочитаного. Враження від окремих слів інтегруються, тому легше сприймаються логічні, смислові зв’язки між ними. При повільному читанні діти просто гублять початок фрази, ще не дочитавши її до кінця [3].

Обсяг завдань у 7 класі становить у середньому 6500 слів. Неважко підрахувати, що учень, читаючи в темпі 80 слів за хвилину витратить (якщо читати без упину) 1 год. 20 хв. на те, щоб лише раз прочитати тексти. Але, оскільки така низька швидкість заважає сприйняттю, то школяр мусить читати повторно, можливо, і втретє.

Ось чому діти, які опановують до 90 слів за хвилину, учать уроки вряди-годи, а ті, хто читає ще повільніше, практично не в змозі їх готувати.

І тому одне з найважливіших завдань школи – навчити дітей добре читати. Адже якщо ми хочемо мати працівників з обсягом знань на рівні кращих світових стандартів, мусимо рішуче взятися за навчання дітей із тимчасовою затримкою розвитку.

Читання в житті людини має надзвичайно велике значення. Книга сприяє вихованню читача, формуванню його громадян­ських й моральних якостей. Цей процес розпочинається з молодших класів школи.

Відповідно до вимог Державного стандарту початкової за­галь­ної освіти, діти із затримкою психічного розвитку повинні по­ступово оволодівати навичками читання, мати елементарну обі­зна­ність з дитячими творівами, усвідомлю­вати літера­турознавчі поняття, працювати з текстами різних жанрів [5].

Навчання читання – це комплексний процес. Він має смисловий і технічний аспекти.

Смисловий передбачає розуміння: переважної більшості слів у тексті; змісту кожного речення тексту; смислових зв’язків між реченнями й частинами тексту; фактичного змісту прочитаного – сюжетної лінії, подій, фактів, зв’язку між ними, дійових осіб, діалогів, елементарних узагальнень; основного змісту прочитаного: усвідомлення смислу описаних подій, учинків персонажів, основної думки твору. Розуміння смислу передбачає здатність встановити просторові, часові та причиново-наслідкові зв’язки між описаними фактами й подіями, усвідомлювати систему художніх образів.

Технічний аспект читання містить такі компоненти: спосіб, правильність і темп.

Кожен із них, як і їх сукупність, підпорядковуються смисловій стороні читання [5].

Водночас, у молодших класах із затримкою психічного розвитку під час навчання читання слід ураховувати особливості їхнього психічного розвитку.

Навчання читання супроводжується специфічними трудно­ща­ми. Перш за все, більшість дітей довго не запам’ятовують і плутають букви, особливо оптично подібні (п-н, н-г, л-д, к-н), прочитують склади й короткі слова дзеркально, справа наліво, переставляють при читанні букви і склади, гублять рядок. Очевидно, в основі цих порушень лежить недорозвиток оптично-просторового сприймання, і, як наслідок, зорової пам'яті. Численні порушення зорової функції (фіксація погляду, плавність простежування предмета, обмеження полів зору), наряду з бідністю словника учнів і обмеженим досвідом їх особистого мовного спілкування в процесі читання перешкоджають порівнянню вгадуваного з написаним, і тим самим набагато затримують розвиток етапу формування у дітей смислового здогадування. Тому при читанні мають місце численні спотворення слів, які порушують логіку побудови фрази, і які не дозволяють осмислити її зміст. Природно, що за таких умов читання довго залишається неусвідомленим. Унаслідок численних порушень вимовлюваної сторони мови, обумовлених дизартріями, у багатьох дітей страждає сама техніка читання: темп уповільнений, плавність порушується мимовільними затримками початку мови, повторюваннями початкових або кінцевих складів, слів по типу заїкання (при екстрапірамідній дизартрії); паузи для дихання розподіляються спонтанно, без урахування синтагматичної структури речення; закінчення слів і фраз «проковтуються», пробурмочуються через слабкий, короткий, а іноді й насильницький мовний видих.

Мелодико-інтонаційна сторона мови під час читання харак­тери­зу­ється відсутністю словесних і логічних наголосів, монотон­ністю, невиразністю, відсутністю модуляцій голосу, підвищення і зниження його для передачі розділових знаків. У багатьох учнів ці специфічні порушення читання в тому чи іншому вигляді зберігається тривалий час, що знижує можливості їх навчання в цілому.

На процес навчання таких дітей негативно впливає характерна для цієї категорії недостатня готовність до засвоєння знань. На навчання читання впливає знижена пізнавальна активність, обмеженість словника, недостатня сформованість фонематичних уявлень і граматичної будови мови, ослаблення між аналізаторних зв’язків, уповільнене протікання мисленнєвих процесів. Перелічені особливості та підвищена втомлюваність школярів потребують проведення спеціальної корекційної роботи з розвитку мовлення і мислення.

І тому кожний урок з такими дітьми повинен бути:

- невідривно пов'язаний із попереднім, а також з усією попередньою роботою учнів;

- складатися з низки ланок, що являють собою, з одного боку, певний етап діяльності вчителя, а з іншого, – окремий крок навчальної діяльності учнів;

- кожний цикл містить передачу й сприйняття інформації, перевірку її засвоєння та корекцію виявлених прогалин;

- цикл вважається повним, якщо він представлений трьома джерелами інформації:

а) слово;

б) наочність;

в) практична діяльність.

Якщо використано більше трьох джерел, цикл називається поширеним.

Урок має три складові частини:

1) підготовча;

2) основна;

3) заключна.

На початку уроку дитина перебуває під впливом вражень,які мали місце до уроку. Тому протягом перших 5-10 хв. діти не включаються в навчальну діяльність. Якщо враховувати, що най­ви­ща продуктивність триває 10-15 хв., а загальна працездатність знижується за 15-20 хв. до кінця уроку, то період входження в роботу вважається дуже довгим. Тому ми вважаємо, що підготовча частина повинна складатися із двох частин:

а) Нервово-психічна підготовка

Мета її: зняти попередні враження та збудження; вивести окремих дітей зі стану загальмованості.

Це може бути якась загадка, віршик, віршована задачка та інше, за допомогою чого вчитель уже починає організовувати дітей.

Наприклад:



Вже дзвінок нам дав сигнал:

Працювати час настав!

Тож і ми часу не гаймо,

Працювати починаймо.

б) Організаційна підготовка

Мета: допомогти учням пристосуватися до умов необхідної на уроці роботи.

Наприклад:

Учитель: Діти, давайте щиро та сердечно привітаємо один одного такими словами.

Уч.: Я всміхаюсь сонечку

Діти: Здраствуй золоте!

Уч.: Я всміхаюсь квіточці

Д.: Хай вона росте!

Уч.: Я всміхаюсь дощику

Д.: Лий хоч із відра!

Уч.: Друзям посміхаюся

Д.: Зичу їм добра!

Уч.: Тож поверніться і подаруйте посмішку своєму товаришеві.



Основна частина

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Вступна частина.

3. Може бути розповідь на аналогічну тему.

Структура основної частини:

1. Спеціальна пропедевтика (превентивність)

2. Вивчення нового матеріалу.

3. Багаторазове повернення до вивченого з метою повного оволодіння або корекції знань.

4. Інтеграція знань, засвоєних ізольовано внаслідок розчле­ну­вання їх на окремі частини.

Заключна частина.

Щоб уникнути перевтоми дітей, під час уроку проводиться спеціальна заключна частина (ігри, вправи), що знімає нервово-психічне напруження у дітей [2].

Велику роль у розвитку процесу читання у дітей відіграє педагог, який має передбачати чого їх необхідно навчити і як, якими способами цього досягти. Загальна й корекційна педагогіка надає виняткову роль особистості вчителя. Науковці й практики, вихователі й вихованці визнають як аксіому, що вчитель виховує не методами і прийомами, а своєю особистістю.

О.Гонєєв, досліджуючи організаційно-педагогічні основи корекційно-педагогічної діяльності, дійшов висновку, що постать вчителя- вихователя посідає в ній чільне місце. Він вважає, що для реалізації своєрідних корекційних завдань у роботі з дітьми з вадами розвитку корекційному педагогові мають бути притаманні такі особистісні якості і властивості: емпатійність; психологічна компетентність; делікатність і тактовність; людяність і гуманність; милосердя; організаційні і комунікативні здібності; екстравертив­ність; висока духовна культура і моральність;соціальний інтелект; уміння бути цікавим для оточуючих і неформальним у роботі з дітьми; спрямовані на інтереси потреби і захист людської гідності дитини; вміння дотримуватися конфіденційності службової інформації і особистих таємниць вихованця; прагнення до постійного підвищення професійних знань; чесність; моральна чистота у професійних справах; дотримання етики у стосунках з людьми[6].

Л. Акатов вважає, що в роботі з дітьми з обмеженими можливостями професійні знання, вміння й навички вчителя є лише необхідними умовами, а провідну роль відіграють його особистісні якості. Оскільки такий фахівець виступає в різних соціальних ролях то він має володіти якостями, властивими як турботливим батькам, так і спеціалістам різних профілів (педагогам, психологам та ін.) [6].

Учитель досягає успіху тоді, коли він вірить у позитивний результат своєї діяльності. Ви для дитини, а не вона для вас, ви повинні пристосуватися до її природи, до її духовного стану.

Одним із варіантів підвищення якості читання в початкових класах є поєднання на уроці читання роботи з текстом зі спеціальними вправами, що впливають на основні параметри читання: розвиток мовленнєвого апарату, поля читання, периферійного зору, уміння передбачати, розвиток уваги, пам’яті в ході сприймання тексту; подолання труднощів розуміння прочитаного. Вправи виконуються паралельно з роботою над текстом до його читання, після читання. У ході читання відпрацьовувати інформацію допомагають три блоки.

Перший – зоровий аналізатор (сприйняття тексту рухом очей), другий – мовний (інформація промовляється – артикулюється) і третій – слуховий (слухається мовленнєвий переказ сприйнятого). Від ступеня розвитку зорового, мовленнєвого та слухового аналізаторів залежить і активність пізнавальної діяльності.

Мовленнєвому розвитку учнів (особливо в першому класі) сприяють ігри, що є перехідним етапом до навчальної діяльності.

Якщо ми хочемо навчити дитину думати, треба навчити її придумувати.

На першому етапі дитину слід навчити робити звуковий аналіз слів, які вона вимовляє.

Розвивальні ігри

«Який звук виділений?»

Перед початком гри розкажіть, що будь-яке слово складається із звуків.

Наприклад:

«ж – ж – ж» – так дзижчить бджола,

«з – з – з» – так летить комар,

«у – у – у» – так виє вовк і т. д.

Запропонуйте дитині зобразити звуки «р – р – р», «п – п – п», «ш – ш – ш» і відгадати, що чи кого вони нагадують.

Потім можна попросити відгадати, які звуки ви будете виділяти голосом та інтонацією.

Д – и –и – и – м,

К – к –к – і – т,

С – и – р – р – р і т. п.

Другий етап навчання – це знайомство з літерами.

Розвивальні ігри

«Назви букву» (показ її).

«Назви слова на задану букву»

«Почни з останньої букви»

Осінь – ніж – жаба – абрикос – …і т. д.



Третій етап – виділення складів у словах і читання складів.

ІГРИ


«Поміняй голосну (приголосну)»

Наприклад: ен – ун – ан – ин –он

ам – ан – ад – аш –ар.

«Продовж склад»

Мо(ре), во(да), зи(ма), шу(ба), ри(ба)…



«Найсмішніший склад»

Сл(он) ст(раус)

Зм(ія) ск(рипка)

Кр(іт) кр(олик)



Четвертий етап спрямований на те, щоб навчити дітей читати слова різної довжини, а також закріпити цей навик.

Ігри

«Слова з трьох букв»

У цю гру бажано грати до того часу, поки діти не навчаться швидко й легко читати слова, які складаються із трьох (п’яти і т.д.) букв. Щоб ця гра не набридала і завжди була цікавою, можна її урізноманітнити, придумавши казку.

Наприклад: «Жив був…хто? (запропонувати прочитати «дід»). У нього болів …що? («зуб»). Зайшов він в… куди? («дім»). Хотів з’їсти … що? («сир»). Раптом прилетіла …хто? («оса»). Вона впала в…куди?(«суп»). Вона побачила, що там плаває …хто? («рак»). Потім прийшов …хто? («бик»). У нього зламався …що? («ріг») і т.д.

«Перевернути слова»

Ця вправа спрямована на розвиток здатності до буквеного аналізу кожного слова і на здобуття досвіду озвучування незвичних, несподіваних буквосполучень.

Для гри можна використати картки зі словами (3–5 букв). Попросіть дитину прочитати слово по буквах у зворотному порядку (тобто справа наліво).

«Анаграми»

Іск (сік), щку (кущ), пухсі (успіх).



Вправи на формування вміння слухати і говорити

1. Скоротити речення до 4-х, 2-х слів.

2. Перестав слова у реченні.

3. Заміни одне слово.



Вправи на усвідомлення змісту

1. Так чи не так?

Улітку Миколка катався на ковзанах. І т. д.



2. Послухай, запам’ятай.

Які помилки ти помітив?

Кукурікає собака.

Нявчить кінь.



Вправи на формування вміння розширювати й уточнювати висловлювання

1. Доповни речення.

Ми співаємо.

Ми співаємо пісню. і т. д.

2. Закінчи речення.

Під лежачий камінь і …



3. Запитай – відповідай.

У лісі діти знайшли зайченя.

Кого знайшли діти в лісі? Зайченя.

Вправи, що сприяють формуванню швидкої реакції на слово, розвиткові навичок читання за здогадкою

1.Хто це? Що це?

Запашний, білий, смачний…



2.Точно і швидко. Хто або що?

Нявчить –

Гавкає –

3. Слухай! Називай якомога більше слів.

Пливе – пароплав, човен, качка, риба, плавець, кит…



Вправи для розвитку оптимального читання

«Віконце»

Вирізаємо віконце. Частину тексту, яка відкривається у «віконці», треба прочитати мовчки з найбільшою швидкістю. Потім переказуємо текст.



«Засічка – кидок»

При слові «кидок» всі починають читати для фіксування ча­су; коли звучить «засічка» – учні зупиняються, помічаючи остан­нє засвоєне слово. Відводять погляд. Відпочинок 10-20 секунд.



П’ятихвилинка самостійного читання пошепки на початку уроків літератури, малювання, праці.

Відомо, що багато учнів початкових класів не вміють під час читання регулювати своє дихання. Тому можна проводити дихальні вправи; вправи на розвиток артикуляції (за допомогою скоромовок).

Усі знають, що дитина не може надовго зосередитися. Але ми можемо побачити приклади суперзосередженості дитини під час перегляду мультсеріалу. Звичайно, важко зробити кожний урок читання захопливим, але реальністю є те, що діти чутливо реагують на складні, незрозумілі і нецікаві вправи. Завдання вчителя – спробувати зробити уроки цікавими й динамічними Тоді мотивація дитини зросте, і результати можуть здивувати. Для цього слідпам’ятати такі правила:


  • Діти живуть у світі, що їх оточує, і який психологи називають «тут і тепер». Завдання й теми повинні бути максимально прив’язані до світу, що оточує дитину.

  • Урок краще планувати, як серію різноманітних завдань (бажано чергувати фізичну й розумову діяльність).

  • Ви – головний актор у класі. Від Вашого настрою, енергії й самопочуття залежить успіх кожного уроку.

  • Не забувайте про почуття гумору. На відміну від світу до­рослого, у дітей особливе почуття гумору – не забувайте про це.

  • Діти дуже допитливі. Використайте це у своїх цілях – те, що цікаво, діти краще запам’ятають.

  • Не обтяжуйте урок монотонним читанням – завдання повинні бути різноманітними, цікавими.

  • Не забувайте відзначати успіхи дітей і заохочувати їх до подальшого навчання.

  • Довіряйте своїй інтуїції, вона підкаже, що і як спрацьовує у Вашому класі.

Отже, правильність читання полягає в тому, що учень не допускає замін, пропусків, перестановок, спотворення, повторів (букв, складів, слів) у тексті; читає з дотриманням норм орфоепії та наголошування.

Література:

  1. Конвенція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні // Дефектологія. – 1995. – №4. – С.4.

  2. Коберник Г.М., Синьов В.М. Основи дефектології. – К.: Вища школа,1994. – 143 с.

  3. Зайцев В.М., Федоренко І.Т. Резерви удосконалення читання. – Донецьк, 1993.

  4. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи. – М.: Просвещение,1983. – 231 с.

  5. Марчук Т. Уроки читання у 1 класі шкіл інтенсивної педагогічної корекції за новою програмою // Дефектологія. – 2006. – №3.

  6. Акатов Л.І. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Психологічні основи: Навч. посібник для студентів. – М.: Владос, 2003. – 368 с.

Гаркуша О.В.*

ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ПИСЬМЕННИКА ЯК ЗАСІБ РОЗКРИТТЯ БАГАТОГРАННОСТІ ЙОГО ТВОРЧОСТІ



У статті розкрито значення знайомства учнів із біографією письменника для сприйняття та розуміння його творчості.

Можливості письменницького біографічного матеріалу величезні. Усі життєписи, разом узяті, – багата і яскрава художня історія нашого народу. Чи можна краще показати й переконливіше довести антигуманну суть кріпацтва, як на біографії Тараса Шевченка; двоєдушність австро-угорської монархії – на прикладі арештів Івана Франка? «Історія мого життя є частиною історії моєї батьківщини». Ці відомі слова Шевченка можна застосувати до життєписів усіх письменників.

Читання художнього твору, на думку Льва Толстого, – це в першу чергу знайомство із самим письменником. Розповівши про своє життя до певного періоду, відомий письменник написав: «А далі читайте мої твори». Але молодь ще не володіє такими читацькими навичками, і для неї знайомство з особою письменника починається саме з його життєпису. Саме тому кожна монографічна тема з літератури розпочинається життєписом письменника.

Належне ознайомлення з життєвим шляхом письменників – це ще й своєрідна енциклопедія нашої культури. Наприклад, при вивченні біографії Лесі Українки (коли піде мова про її оточення) курсанти дізнаються про генія української музики Миколу Лисенка, видатного письменника і вченого-сходознавця Агатангела Кримського, великого фольклориста та історика Михайла Драгоманова, голови Радикальної партії Галичини Михайла Павлика, керівника «Київської громади» Михайла Старицького та інших. Звичайно, це будуть мікрохарактерстики, але якщо продумати їх систему, то за роки навчання можна звести величну «будівлю» історії української культури.

Біографії видатних митців слова – надзвичайно цінний матеріал для роздумів на світоглядні й морально-етичні теми.

Важливо так донести біографічний матеріал до слухачів, щоб викликати в них позитивні патріотичні й моральні емоції, розбурхати їхню уяву. Кого залишить байдужим доля Павла Грабовського, кого не зачеплять за живе митарства Степана Руданського, кого не заінтригує подвійне життя Панаса Мирного? Усі вони провели життя у протиборстві з урядом, з «сильними світу цього». І хоч їхні життя сповнені лиха, але пройняті духом прометеїзму, вони духовно перемагали тиранів. Гнітюче враження справляють розповіді про письменників-класиків: про їхнє убоге, тяжке життя, переслідування, хвороби й передчасну смерть. Це так, але ж скільки світлого було в їхньому житті: усі вони були життєлюбами, кохали й були коханими, зазнавали радощів від творчості, від спілкування з людьми, природою, шедеврами мистецтва.

У процесі колективного співпереживання дум і почуттів письменника, яке неодмінно виникає при майстерному й щирому викладі його життєпису, слухачі неминуче захоплюються красою життєвого подвигу митця, гармонійним поєднанням його способу життя і творчості. Звісно, щоб так сталося, викладач має багато знати про письменника. І розповідати так закохано, як про найріднішу людину, тобто зацікавлено, з непідробною щирістю й теплотою. Йти на урок вивчення особи письменника як на свято, як на день народження друга, визначивши своє особистісне ставлення до нього.

Життєписом митця художнього слова відкривається вивчення кожної монографічної теми, що повинно стати поштовхом до зацікавлення його творчістю, бо перше враження часто є найсильнішим. На жаль, у практиці буває й навпаки: виклад біографії письменника тільки відштовхує учнів і від нього, і від його творів, створює негативні передумови для їх сприймання. Як доказ процитуємо декілька уривків з анкет і творів курсантів морського коледжу.

«Кожний з письменників – неповторна, часто легендарна особливість, а в наших підручниках усі вони під одну гребінку. Чому так?» (Євген).

«Більше б цікавих епізодів з життя письменників! Тоді б вони краще запам’ятовувалися» (Денис).

Щоб зацікавити слухачів, їм треба дати не велику кількість подій, а літературно-психологічний портрет письменника нарисової форми, для укладання якого найкращим матеріалом є спогади сучасників, листи, автобіографічні й художньо-біографічні твори. Поменше дат, назв, другорядної інформації, а побільше цікавих епізодів із життя письменника, до того ж епізодів із підтекстним зверненням до почуттів курсантів. Вони часто запитують, яким письменник був у повсякденному житті як син, чоловік, батько, з ким і як дружив, як проводив дозвілля, чим захоплювався – аж до того, який одяг полюбляв.

Треба все зробити, щоб схвильоване слово автора біографії і викладача живописало самобутню постать письменника, щоб він постав перед слухачами, мов живий, і щоб таким залишався для них на все життя. А коли письменник стане не тільки зрозумілою, а й близькою, рідною слухачеві людиною, він сприйматиме його і як митця, і як борця, і перейматиме його погляди, ідеї, його моральний і естетичний кодекс, що якраз і є найпершим завданням літературного виховання.

Молода людина може сумлінно завчити і докладно переказуватиме біографічні відомості, одержати високу оцінку, але, не уявивши і не збагнувши особи митця, залишиться байдужою до життєдіяльності письменника.

Хочеться заперечити навіть проти самого терміна «біографія», який мимоволі навертає нас до тих автобіографій, що зберігаються у відділах кадрів. Для нашого випадку більше підійшов би термін «вивчення, пізнання особистості письменника». А особистість – це найперше внутрішній світ, світогляд, вдача, звички, уподобання письменника, його громадянське обличчя, особисте життя. І про все це слід оповісти так, щоб у слухачів створилося враження, наче викладач усе це бачив на власні очі, наче особисто знав письменника і оце, нещодавно з ним розлучившись, з приємністю ділиться враженнями про свого улюбленця.

Йдеться про так званий ефект присутності. Класичним зразком в цьому для викладачів може правити нарис Івана Франка «Володимир Cамійленко». Йдучи за Франком, викладач сам спроможний створити аналогічні нариси-оповіді.

Кожний з власного досвіду знає, яке значення при зустрічі з незнайомою людиною мають перші хвилини знайомства, кожне слово, жест, вираз обличчя. Так само і початок викладу життєпису в класі часто вирішує його успіх чи невдачу, задає тон. Для такого «камертона» уроку можна обрати крилату фразу («Він був сином мужика, а став князем в царстві Духа»), початок реферату («Іван Франко» М.Коцюбинського), програмний твір поета («Благословен той день і час»), вірш сучасного поета про класика-вчителя (М.Рильський, «Маркові дуби» – про М.Кропивницького), прослуховування в магнітофонному запису голосу письменника, пісні на його слова чи прочитання майстром сцени біографічного сценарію (Р.Івицький, «Тарас Шевченко»), проектування репродукції портрета і його коментування, розповідь викладача про побачене ним в літературно-меморіальному музеї, на могилі тощо. Перелік можливих початків уроку практично нескінчений.

Щоб привернути увагу слухачів до письменника, не гріх заінтригувати їх. Приступаючи до теми «Павло Грабовський», можна розпочати її так:

«Учора ввечері, як звичайно, багато з вас дивились телепередачі. Телеекран переніс вас у захоплюючий і хвилюючий світ образів, дум і переживань, у світ чарів мистецтва і чудес техніки, таємниць природи і складності душі людської. І все це, звісно, принесло нам неабияке задоволення. А чи задумались ви над тим, кому ви цим зобов`язані? Борису Грабовському, інженерові-фізику, який першим створив рухомі телепередачі. Але найцікавіше полягає в тому, що він син видатного українського поета Павла Грабовського, до вивчення життя і творчості якого ми переходимо. Родом цей письменник з Сумщини...

З досвіду викладачів України пропонуємо ще кілька оригінальних початків уроків. Перший – до теми «Іван Нечуй-Левицький»:

На його робочому столі постійно стояв фотопортрет коханої Надії, світле почуття якої, незважаючи на її зраду, він проніс крізь усе життя, бо любов, говорив він, може бути лише одна... «Хоча Надія знівечила моє життя, – сказав якось, – але я кохав її без міри все життя».

Цей чоловік, ім’я якого я невдовзі назву, дуже любив квіти і голубів, а ще більше – людей, чиї вади він виправдовував, що є рідкістю. До річки Рось він побожно звертався: «Красуне моя», а на першому місці в суспільстві ставив хліборобів. Дуже любив музику, гарно грав на роялі, чудово співав. Він був педантом, про що красномовно свідчить такий факт: під час святкування власного ювілею письменник устав і пішов додому, бо урочистості затягнулися, а він рівно о 8-ій має вечеряти.

Таким був і назавжди залишився в пам`яті нащадків Іван Нечуй-Левицький.

Приступаючи до вивчення теми «Панас Мирний», зачитаймо слухачам дещицю з його «Щоденника» або вірш «До кобзи» чи «Україні», а ще ліпше – уривки з його геніальних статей «Про мову» й «Рідна мова». Після їх прочитання скажемо: «Як трепетно любив, як глибоко пірнув в океан рідної мови цей чиновник губернського казначейства, який був і великим прозаїком, і людиною чуйного серця».

Коли хочете зацікавити Іваном Карпенком-Карим, розкажіть про його братів – Миколу та Панаса Тобілевичів та їхню сестру Марію, маму й тата – цю славнозвісну вкраїнську родину, яка подарувала нашій культурі відразу чотирьох велетнів сцени. Чистота й могутність націй залежить від духовного потенціалу її представників, від родинного виховання дітей. Тож пишаймося, що належимо до нації Тобілевичів і берімо собі за взірець уклад їхнього життя.

Маєте намір сенсаційно розпочати перший урок за п`єсою «Хазяїн» – змалюйте відвідини Іваном Тобілевичем у Сумах цукрового магната Терещенка... Зайшов до його кабінету, розповідав він згодом сину Назарові, і остовпів: уся величезна стіна за столом була зайнята розставленими в шаховому порядку... порожніми сірниковими коробочками.

«Цей фон кабінету, – сказав мільйонер незмірно враженому драматургові, акторові і режисеру, – се мій символ. Економія на всьому – ось звідки моє багатство». Саме після цієї зустрічі й виник задум написати комедію, яка згодом одержала промовисту назву «Хазяїн», у якій магнат упізнав себе і, щоб не допустити вистави, запропонував письменнику за відмову від постановки комедії чек на 25 тисяч карбованців – сума на той час колосальна (порівняйте: обід з трьох страв у корчмі коштував 5 копійок). Але митець не спокусився, хоча гроші йому ой як були потрібні...

У засніженому Тобольську, далеко-далеко від вишневої України, вмирав великий поет, незрадливий син своєї матері-землі. Був кінець листопада 1902р. Біля ліжка вмираючого всього двоє: дружина Анастасія та син Борис, пізніше геніальний винахідник, що подарував людству рухоме телебачення... Останній доторк спрацьованих висохлих від туберкульозу рук, останні слова заповіту неодмінно їхати на Вкраїну, жити і вмирати лише там.

Так можна розпочати перший урок про Павла Грабовського. А можна і по-іншому: освідченням поета в любові до рідної пісні: «Втіхо моя, пісне українська! Мов дотик зачарованої істоти, ти зміцнюєш мої сили, кріпиш почування, викликаєш жадобу життя. Велика, незрівнянна, певно, твоя сила, коли ти зачудувала Європу, перейшла нетрі Азії, прийнялася в Америці...» Зрештою, інформація про музей поета в Пушкарному теж цілком годиться.

Коли викладати життєписи письменників таким чином, перед слухачами неодмінно постане не безликий «калькулятор» «рис характеру», а змістовна особистість із власною долею, яка вражає, про яку цікаво слухати. А цікавинка завжди викликає роздуми, що якраз і найсуттєвіше, бо часто з роздумів розпочинається самовиховання.

У автобіографічній статті «Дещо про себе самого» Іван Франко писав: «Дальший опис мого життя заступити може бібліографічний список моїх праць».

У розповіді про письменника обов`язково має бути кульмінаційний момент, який відповідатиме кульмінації в житті письменника. У Тараса Шевченка це перша подорож в Україну або перебування в казематі, у Івана Франка – арешт і конвоювання по етапу до Нагуєвичів або творення в паралізованому стані, у Лесі Українки – мужній двобій зі смертю або зворушливе доглядання приреченого і покинутого всіма Сергія Мержинського.

Дуже важливо, щоб учень не просто прослухав життєпис поета, драматурга, а ще й сам узяв активну участь у процесі пізнання особистості письменника. Тоді його знання переплавляться в переконання, та й самі знання стануть значно міцніші. Сучасний курсант, учень спроможні виготовити і пояснити карту життя письменника, продемонструвати і прокоментувати кіно, інсценізувати біографічне оповідання або укласти з нього сценарій-монтаж тощо.

Важливо подбати, щоб весь підібраний викладачем для уроку матеріал становив єдину монолітну цілісність і був цілеспрямованим. З цією метою слід укласти для себе тези-віхи, які не дозволяють збочити, випустити якусь важливу ланку.

На уроці вивчення життєвого шляху письменника немає дрібниць, тут усе має значення, навіть скільки дат вибрати, коли і як їх повідомити учням, які питання їм поставити, як сформулювати саму тему уроку. Одна справа проголосити трафаретне «Біографія Олександра Довженка», а зовсім інша – «Син зачарованої Десни».

Отже, у нашій роботі – як ніде в іншій – не можна бути байдужим і безпристрасним. Тільки любов і творчість забезпечить успіх. Любов до літератури, до слухачів. Велика повага. Тому треба зробити все для того, щоб курсант, учень пішов з уроку вивчення особистості письменника естетично натхненним, зачудованим величчю духу Митця.

Вважаємо, що потрібна не стільки лекція, скільки художня оповідь, не опитування, а невимушена бесіда. Тому що сила художнього слова така велика, що в уяві слухача вона неодмінно «малює» яскраві картини й образи.

Література:


  1. Дробот В. Изучение биографии писателя в школе. – К., 1988, с. 189

  2. Степанишин Б. Щоб до класу зайшов письменник. – Дніпро. – 1976. – №7. – С. 37.

  3. Семенчик І. Вивчення майстерності письменника в школі. – К., – 1966, с.193

  4. Семенчик І. Як вивчати біографію письменника. – К., – 1968, с.220.

Разумова А.Л.*

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка