Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка6/15
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Гуманістичний підхід до управління виховним процесом Херсонської чоловічої гімназії

У статті розкрито суть застосування гуманістичного підходу до організації навчально-виховного процесу, особливості виховної роботи в чоловічій гімназії.

Сьогодні ми розбудовуємо нову державу, відроджуємо куль­туру, традиції свого народу. Яка людина потрібна зараз нашому суспільству? Можливо, по-європейськи незалежна чи по-амери­кан­ськи розкута, по-азіатськи консервативна чи по-шаманські забобонна? Нині Україні, як і багатьом пострадянським держа­вам, активно насаджують перші два стереотипи. Телебачення безцензурно пропагує насильство та вседозволеність, верховен­ство сили та підступності, жагу до насилля. Це «насіння» швидко проростає й дає свої гіркі плоди, оскільки потрапляє у сприятливе середовище економічної та духовної кризи, у якій опинилося наше суспільство.

Зараз країні потрібна нова формація громадян інтелектуаль­но розвинених, духовно багатих, з морально-ціннісними орієнта­ці­я­ми, здатних досягти не тільки власного успіху, а й повести інших за собою, самостійно приймати відповідальні рішення. Отже, необхідність держави та суспільства саме в таких особистостях – справжніх лідерах – просто очевидна.

Важко назвати галузь людської діяльності, що може обходитися сьогодні без ініціативних, прагматичних, здатних узяти відповідальність на себе людей. Тому питання лідерства, саме позитивного, є досить актуальним.

Справжній лідер повинен володіти багатьма аспектами у своїй професійній діяльності: створення ділового середовища, уміння вести переговори з іншими людьми, технологія прийняття рішень тощо.

Де можна навчитися цим, здавалося б, простим аспектам діяльності? Безумовно, такий хист не може сформуватися в лю­ди­ні за один день чи навіть рік, а особливо, якщо особистість уже сформована. Тому конче необхідно було створити навчальний за­клад нового типу, що поставив би за головну мету не тільки якісно подати вивчення предметів у межах державних стандар­тів, а й підготувати людину, спроможну «конкурувати» на ринку праці, володіючи усіма доступними методами самостановлення.

У 1996 році було створено Херсонську чоловічу гімназію – заклад із поглибленим вивченням англійської мови і з українською мовою навчання. У чому полягає особливість навчання й виховання в цьому закладі?

Напевне, у тому, що тут людина опиняється в рівних умовах: однакова стать, однаковий вік, однаковий доступ до знань, інформації. Між учнями виникає дух змагання, де «перемогу» отримує найрозумніший, найкмітливіший, той, зрештою, хто став справжнім лідером серед рівних собі. Принципи роботи гімназій згодом були закладені у фундамент майбутнього закладу, а саме: створення умов для самореалізації учнів, відчуття кожним із них успіху, якщо не в навчанні, то в іншій галузі – спорті, мистецтві, творчості; постійне та різнобічне залучення батьків до навчально-виховного процесу; опора на сім'ю в духовному й моральному вихованні учнів. Усе це разом із педагогічною майстерністю вчителів забезпечило особливу атмосферу взаємодовіри та взаємодопомоги між дорослими та дітьми, сформувався чудовий колектив однодумців.

Концептуальні положення, мета, завдання, принципи організації навчання та виховання в Херсонській чоловічій гімназії полягають у наступному:

1. Гімназія обрала пріоритетами своєї навчально-виховної роботи загальнолюдські цінності: сім’я, якісна освіта, фізичне та психічне здоров’я, духовність;

2. В організаційну основу гімназії закладено принцип гуманізму, який передбачає:


  • у центрі навчально-виховного процесу – дитина, яка є суб'єктом виховання, а життєвий досвід дитини є вирішальним фактором формування особистості. Уся система навчання й виховання повинна допомогти дитині виявити в собі те, що їй органічно притаманне, тобто в основу навчально-виховної системи школи покладено принцип природовідповідності;

  • педагогічні відносини базуються на духовній та емоційній єдності, співробітництві дітей, учителів і батьків;

Завданнями гімназії стали:

- створення умов для самореалізації особистості учнів, учителів і батьків;

- діяльність гімназії здійснюється таким чином, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої культури та моральності;


  • соціальний захист дітей;

  • збереження фізичного та психічного здоров’я учнів.

Питання чоловічого лідерства активно вивчається й досліджується педагогами Херсонської чоловічої гімназії протягом усіх років існування нашої школи.

Сьогодні, напевне, уже нікого не треба переконувати в необхідності здійснення статевого виховання дітей і прищеплення їм елементарної статевої культури. Дитина не може виступати в ролі безстатевої істоти. Засвоюючи в родині, навчальному закладі загальні моральні норми, хлопчики й дівчатка в той же час опановують правила, що передбачають певну відмінність у їх поведінці залежно від статі. Нині практика закладів освіти в Україні не сприяє подоланню ґендерних стереотипів. У навчальних програмах та шкільних підручниках царюють патріархальні упередження, а сам процес ґендерного виховання в навчально-виховних закладах відбувається дуже повільно. Такий стан речей пояснюється відсутністю ґендерної методології в системі підготовки педагогічних кадрів.

Херсонська чоловіча гімназія зробила перші кроки у формуванні особистості певного типу, яка відповідає потребі якнайповнішого розкриття внутрішнього багатства та унікальності кожного гімназиста з урахуванням його своєрідності як представника чоловічої статі.

Особливі умови, у яких опинилася чоловіча гімназія, якщо говорити про ґендерність, дозволяють значно ширше, аніж у звичайній школі реалізувати ідею моностатевого навчання й виховання.

Перший суттєвий недолік, з яким стикається наша система, – це домінування жінок серед викладачів закладу (досить типова ситуація для всієї держави: 85% вчителів складають жінки, решту – чоловіки).

Дуже важливо, щоб учителі, соціальні педагоги володіли азами ґендерної грамотності щодо поведінки в шкільній аудиторії, знали про існування типових проблем, які можуть виникнути у спілкуванні з дітьми різної статі. Отож пріоритетним напрямом діяльності є здійснення навчання та виховання на засадах гуманізму.

Означене вище дозволяє зробити такі висновки.

У центрі навчально-виховного процесу – дитина, яка є не тільки об’єктом, але й суб’єктом виховання. Життєвий досвід дитини – вирішальний фактор формування особистості; дитина сама створює свою особистість, а вся система навчання й виховання повинна допомогти їй виявити в собі й розвинути те, що їй органічно притаманне.

Подолання ґендерних проблем можливе лише за умови комплексного підходу до їх вирішення:


  • орієнтація на духовно збагачену особистість, як альтер­на­тива функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним моделям шкіл. Звідси основне завдання вихователя – допомогти дитині створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним;

  • виховання повинно бути вільним. Кожна дитина має пізнати світ і знайти в ньому своє місце, не перестаючи його любити. Гімназія має забезпечити простір вільним та природним проявам особистості дитини. Свобода дитини повинна бути обмежена лише інтересами колективу;

  • основна увага педагогів повинна надаватись моральному вихованню особистості гімназистів із пріоритетом загально­людських цінностей, де провідна роль належить сім’ї. Недопустиме лише формальне засвоєння моральних правил. Істинно моральній поведінці може навчити лише саме життя, тобто конкретний життєвий досвід дитини. Завдання гімназії – так побудувати діяльність, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої моральності;

  • забезпечення індивідуального підходу у вихованні, що ґрунтується на власному виборі дитини, а звідси – побудова виховання на висновках із наукового аналізу результатів спостереження та вивчення дитини;

- збільшення в навчальних планах питомої ваги предметів гуманітарного циклу;

  • гуманістична спрямованість змісту навчальних дисциплін;

  • образне, художнє викладення матеріалу;

  • урахування вікових життєвих ритмів дітей, сенситивних періодів у навчанні;

  • диференційований підхід, робота в індивідуальному режимі гімназистів;

  • гуманізація форм контролю знань, оцінювання не тільки
    результату, але й затрачених зусиль;

  • забезпечення почуття успіху в навчанні; уникнення транслювання знань у готовому вигляді.

В управлінні гімназією:

  • колегіальність прийняття рішень, систематична робота вчительських колегій;

- учнівське самоврядування;

- постійна турбота про здоров’я дітей;



  • створення цілісної системи вивчення гімназистів, проведення тематичних психологічних семінарів та науково-педагогічних рад і консиліумів;

  • організація навчання вчителів, підвищення їхньої кваліфікації, ознайомлення з передовим педагогічним досвідом, світовими альтернативними педагогічними системами;

- організація спільної діяльності гімназії та сім’ї, робота
батьківських університетів, теоретичних семінарів;

- організація «життєвого простору» дітей, продумане оточення, яке якомога більше наближається до умов сім'ї.

У характері взаємовідносин усіх учасників педагогічного процесу:

- створення особливої атмосфери взаємодовіри та взаємоповаги;

- використання стилів педагогічного спілкування на основі дружньої прихильності та захоплення спільною творчою діяльністю;


  • високий ступінь інтеграції гімназії та сім’ї;

  • формування учнівських колективів у виховній роботі із хлопцями різного віку;

Нами встановлено, що вирішальним фактором впроваджен­ня принципу гуманізму в реальне життя гімназії є створення в ній особистісно орієнтованого виховного середовища, яке ми визна­чаємо як сукупність цілеспрямованих створених соціальних і педагогічних умов, які забезпечують формування інтелектуаль­но, духовно й фізично розвиненої особистості з гармонійним поєднанням загальнолюдських та національних цінностей, здатної до соціального самовизначення та самореалізації.

Гуманізація виховання особистості – це процес формування особистісно орієнтованого виховного середовища на засадах взаємодії всіх учасників педагогічного процесу.

Нами здійснено аналіз вітчизняних та зарубіжних гумані­стич­них педагогічних систем В.О.Сухомлинського, С.Френе, М.Монтессорі, вальдорфської та виділено спільні засоби гуманізації виховного процесу, які ними застосовувались, а саме: забезпечення простору вільним проявам дитини, індивідуальний підхід до виховання, урахування сенситивних періодів у розвитку особистості, організація гарантованого успіху кожному учневі, висока інтеграція школи та сім’ї та інші.

Ми дійшли висновку, що гуманізація виховного процесу най­більш ефективно здійснюється тоді, коли відбувається розвиток творчих здібностей та громадських якостей особистості; ство­рений комфортний морально-психологічний клімат, атмосфера взаємодовіри, взаємоповаги та взаємовідповідальності; соціо­культурне середовище, яке стимулює самопізнання й само­вдосконалення; ураховуються індивідуальні особливості стар­ших учнів, відбувається демократизація управління навчальним закладом.

Література:


  1. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике. – М.: Изд. Дом Ш.Амонашвили, 1996.

  2. Беленький Г.И. Гуманизаия учебно-воспитательного процесса школы // Сов.педагогика. – 1988. – № 8. – С.3-5.

  3. Вишневський О.І. Гуманізація шкільного життя // Рад.школа. – 1990. – №1.

  4. Державна національна програма «Освіта Україна ХХ століття».

  5. Ігнатенко П.Р., Подлужний В.Л., Косарєва Н.І., Крицька Л.В. Виховання громадянина: психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навч.-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 252 с.

  6. Киричук О.В. Концепція виховання підростаючого покоління суверенної України // Рад.школа. – 1991. – № 5. – С.33-39.

  7. Сухомлинський В.А. Вибр.твори в 5 т. – К.: Рад.школа, 1976. – Т. 1. – 522 с.

Цись В.В.*

Застосування педагогічних здоров’язбережувальних технологій
у початковій школі


У статті розкриваються основні напрямки роботи загальноосвітнього навчального закладу щодо збереження та зміцнення здоров’я дитини.

Однією з головних цінностей у житті людини є здоров’я. За визначенням видатного російського вченого І.Брехмана, «Здоров’я – це не відсутність хвороб, а фізична, соціальна і психологічна гармонія людини, доброзичливі стосунки з іншими людьми, з природою й самою собою» [1, с.30].

Виходячи з вище сказаного, можна зробити висновок, що здоров’я, само по собі, не є сталим елементом у нашому житті. Крім біологічних змін, які відбуваються в організмі людини, на здоров’я впливають і соціальні фактори, і генетичні зміни та екологічні умови сьогодення. І особливо це впливає на молодий організм, який ще продовжує формуватися.

Як зазначає Безруких М.М., кількість учнів, які страждають на хронічні захворювання, сягнула межі 90% (кількість абсолютно здорових дітей не перевищує 10%), більше 50% із них мають незадовільну фізичну підготовку. Приблизно 75% хвороб дорослих є наслідком умов життя в дитячі та юнацькі роки [2, 5].

За результатами обстеження вчені відмічають, що за період навчання з 1 по 9 класи кількість здорових дітей зменшується в 4 рази, а дітей із вадами зору збільшується з 3 до 50 %, кількість нервово-психічних порушень збільшується з 15 до 40 %, а з порушеннями опорно-рухового апарату (сколіоз, остеохондроз, складні форми плоскостопості) – до 65% [9].

Також протягом навчання в школі збільшується кількість учнів, що мають декілька діагнозів: школярі 7–8 років мають у середньому два діагнози хвороб, 10-11 років – три діагнози,


16–17 – 3–4 діагнози, а 20% старшокласників мають п’ять і більше функціональних порушень і хронічних захворювань [2].

Після таких даних не можна не погодитися з В.Г.Грибаном, який відмічав, що здоров’я як повітря – його не відчуваєш доки воно є, але про нього не потрібно забувати, за нього слід боротися [6, с.4].

Таким чином, у навчально-виховному процесі дитина й її здоров’я виступають найважливішими педагогічними цінностями. О.Іонова та О.Савченко вважають, що не дитину треба пристосовувати до освітнього процесу, а цей процес – до дитини [8, 12].

Тому на сучасному етапі розвитку освіти одним із пріоритетних напрямків роботи загальноосвітнього навчального закладу є збереження та зміцнення здоров’я дитини шляхом упровадження інноваційних технологій в навчальний процес, який, у свою чергу, є орієнтованим на індивідуальний розвиток особистості та основаним на формуванні в учнів стійких переконань і знань про здоров’я та здоровий спосіб життя.

Але ще до сих пір, на жаль, у сучасній школі використовують авторитарно-репродуктивний стиль навчання. Професор О.Вишневський рекомендував відмовитися від традиційних форм і режиму діяльності на уроці, коли діти увесь час сидять майже нерухомо, а вчитель «навіює» їм знання. Тут немає, на його думку, інтенсивної праці дитини, проте є дуже шкідливе для здоров’я сидіння за партою без руху [4].

Тому для ефективності навчального процесу необхідно змінити деякі форми та методи викладання уроку. В організації навчання В.Сухомлинський звертає увагу на правильне чергування видів діяльності, установлення індивідуального для кожної дитини режиму праці й відпочинку, активізацію учнів через рух, ігри, фізичну працю, ходьбу, біг – оскільки без утоми не може бути здоров’я [13, т.3, с.48–49].

У закладах освіти у процес навчання необхідно активно залучати рух учнів. Так, у початковій ланці широко використовується методика О.Дубогай, девізом якої є: «Дитина втомилася сидіти – вона повинна відпочивати у русі» [7, с.15]. Наприклад, у «школах сприяння здоров’ю» на уроках, виходячи зі специфіки навчального предмета, його місця в розкладі, природних біоритмів, учителі роблять динамічні перерви, під час яких проводять фізкультурні хвилинки, комплексні вправи на розслаблення м’язів, формування правильної постави, займаються з дітьми пальчиковою гімнастикою, гімнастикою для очей, дихальними вправами тощо [14].

Також необхідно приділяти велику увагу створенню позитивного психоемоційного мікроклімату під час занять. Саме позитивний настрій покращує психічний стан учнів, зменшує вірогідність виникнення стресів та депресій, які можуть в подальшому негативно вплинути на психічне здоров’я учнів. Із цією метою на базі початкової школи створюються психологічні служби. Вони допомагають учителеві й учням у подолані стресів, тривожних станів. Також одним із завдань цих служб – учити педагогів та допомагати їм проводити з учнями колективні та групові релаксаційні заняття, психотренінги на уроках з метою усунення перешкод у розвитку індивідуальності дитини.

У свою чергу, С.Кириленко та Максимова Н., рекомендують більше використовувати сучасні освітні методи – аудіовізуальні, що підвищують ефективність навчального процесу; методи інтерактивного навчання (різновиди групових дискусій, рольових ігор, сократівських бесід, мозкового штурму, тренінгів тощо) [10, 11].

Діяльність загальноосвітнього закладу щодо збереження та зміцнення здоров’я учнів лише тоді може вважатися повноцінною та ефективною, якщо в повній мірі, професійно та ефективно в єдиній системі реалізуються здоров’язбережувальні та здоров’яформувальної технології, розуміючи під ним ті психолого-педагогічні технології, програми, методи, які спрямовані на виховання в учнів культури здоров’я, особистісних якостей, що сприяють його збереженню та зміцненню, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, а також мотивацію на здоровий спосіб життя [3].

На сучасному етапі розвитку освіти дуже популярними стають такі здоров’язбережувальні технології, як:


  • аурикулотерапія – це лікувальний вплив на точки вушної раковини, один із методів сучасної рефлексотерапії;

  • японська методика пальцевого масажу;

  • аромотерапія (дослідження вчених показали, що запахи здатні управляти працездатністю й настроєм людини);

  • музикотерапія – це вплив музики на людину з терапевт­тичними цілями. Музика здатна змінити психічний та фізичний стан людини;

  • хромотерапія – терапевтичний вплив кольорів на орга­нізм людини;

  • імаготерапія – театралізація психотерапевтичного проце­су (образа); в основі лежить використання переказу драматич­ного добутку, перехід розповіді в заздалегідь запланований діалог між дорослим і дитиною, що розвиває ситуацію;

  • лялькотерапія – один з видів імаготерапії. Заснована на ідентифікації з образом улюбленого героя (казки, мультфільму, іграшки);

  • образно-рольова драмтерапія – реконструкція поведін­кової реакції при розігруванні спеціально підібраного сюжету;

  • психодрама – діти грають не готові ролі, а імпровізують під керівництвом педагога;

  • лібропсихотерапія – лікувальне читання, бібліотерапія – лікування через книгу (спеціально підібрані добутки);

  • казкотерапія – психокорекція засобами казки – заснована на привабливості для дітей казки як виду твору, що дозволяє мріяти, фантазувати.

Зазначені вище технології можуть бути представлені за такою класифікацією, у якій враховується, яким чином кожен учень залучений до навчального процесу:

  • позасуб’єктні: технології раціональної організації навчального процесу, створення позитивного психоемоційного мікроклімату під час занять;

  • ті, що відзначаються пасивною участю учнів: аудіо­візуальні методи, фітотерапія, офтальмотренажери, музикотерапія, хромотерапія тощо;

  • ті, що здійснюються за активної позиції учнів: різні види гімнастики, технології навчання здорового способу життя, виховання культури здоров’я, методи інтерактивного навчання, імаготерапія.

В окрему групу також необхідно виділити принцип індивідуального підходу під час навчання. У сьогоденні постійно збільшується кількість знань, необхідна для успішної діяльності. Спроба дати необхідну кількість цих знань учням за рахунок збільшення самого обсягу знань призвело лише до ускладнення навчальних програм і перевантаження учнів. До негативних наслідків такого підходу можна віднести скорочення у дітей вільного часу, необхідного для саморозвитку; різке погіршення їх здоров’я; перевантаження пам’яті величезною кількістю непо­тріб­ної інформації; укорінення орієнтації на репродуктивні форми діяльності. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші мож­ли­вості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня.

Виходячи з вищесказаного, тільки при використанні в на­вчально-виховному процесі педагогічних здоров’язбережу­валь­них технологій, під якими розуміють усі психолого-педагогічні технології, програми та методи, спрямованні на збереження, а по можливості й на покращення стану здоров’я учнів, ми можемо говорити про цілеспрямований здоров’язбережувальний на­вчаль­но-виховний процес, який не нанесе прямої або опосередкованої шкоди здоров’ю учнів, створить безпечні й комфортні умови перебування дітей у школі, забезпечить індивідуальний підхід під час навчання й виховання дитини, сприятиме запобіганню стресів, перевантаження, утоми вихованців і тим самим сприятиме збереженню й зміцненню здоров’я школярів.



Література:

  1. Брехман И.И. Валеология – наука о здоровье. – М.: ФиС, 1990. – 207 с.

  2. Безруких М.М. Здоровьесберегающая школа. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2004. – 240 с.,

  3. Ващенко О., Свириденко С. Організація здоров’язберегаючої діяльності початкової школи // Початкова освіта – 2005. – № 46.– С. 2-4.

  4. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів: Львівський обл. наук.-мет. ін-т освіти, 1996. – С. 112-113.

  5. Горащук В.П. Теоретичні і методологічні засади формування культури здоров’я школярів: Автореф. дис. д-ра педаг. наук: 13.00.01 / Харк. нац. пед. ун-т. – Харків, 2004. – 40 с.

  6. Грибан В.Г. Валеологія: Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 214 с.

  7. Дубогай О.Д. Щоденник зміцнення здоров’я. – К.: Здоров’я, 1998. – 54 с.

  8. Іонова О.М. Функції шкільної освіти і здоров’я дитини // Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку: Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції: У 2-х т. – Харків: ХНУ, 2005. – Т.1. – С.98-103.

  9. Казин Э.М., Глинова Н.Б., Литвинова Н.А. Основы индивидуального здоровья человека. – М.: Владос, 2000. – 190 с.

  10. Кириленко С.В. Здоров’я дітей: інноваційний підхід // Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку: Матеріали ІІІ Міжнар. конф. – Харків: ХНУ, 2005. – Т.1. – Ч.1. – С.26-31.

  11. Максимова Н.Ю. Методи формування орієнтації учнів на здоровий спосіб життя // Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку: Матеріали ІІ Міжнар. конф. – Харків: ХНУ, 2004. – Т.1. – С.132-137.

  12. Савченко О. Реалізація оздоровчої функції шкільної освіти // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2002. – №4. – С.11-18.

  13. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: у 5 т. – К.: Радянська школа, 1976-1977. – Т.3. – 670 с.

  14. Таранова О., Челах Г. Організація здоров’язбережного навчального процесу // Завуч. – 2008. – №19-20 – С.5.

      .


Абрамчук О.В., Федун О.О.*

ПОЗААУДИТОРНА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНА РОБОТА У ВНЗ

У статті розглянуті форми й методи позааудиторної виховної роботи зі студентською молоддю.

Позааудиторні виховні заходи сприяють поглибленню знань студентів з історії та культури народу, його традицій, формуван­ню патріотичних поглядів, переконань та почуттів, відповідної поведінки.

Важливе місце у вихованні займає залучення студентів до масових заходів патріотичного змісту. Значення масових заходів у тому, що вони охоплюють переважну більшість студентів, мають емоційний вплив на них. Найбільш поширені масові виховні заходи з патріотичної тематики – це відзначення державних та релігійних свят, знаменних подій у житті університету та факультету, проведення читацьких конференцій, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей, тижнів із різних навчальних предметів, зустрічей із видатними людьми, конкурсів, олімпіад, фестивалів, виставок тощо.

Такі заходи сприяють утвердженню патріотичних почуттів, співпричетності до важливих подій, що засвідчує участь студен­тів в організації загальнодержавних свят – Дня Незалежності, Дня знань, Дня захисника Вітчизни, Свята Перемоги та ін.). Найбільш масовими бувають загальноуніверситетські вечори, присвячені Дню університету, Дню факультету, Дню студента, Дню науки та ін. Важливо, що такі заходи проходять в атмосфері особистої причетності до обговорюваних проблем. Студенти виступають організаторами й учасниками: запрошують гостей, готують виставки, демонструють фільми. Мета такої роботи  довести, що їх університет найкращий, викликати повагу до свого навчального закладу.

До Дня рідної мови проводятьтся тижні української мови, у межах яких відбуваються вікторини на краще знання української мови та літератури. Питання вікторини допомагають студентам про­демонструвати знання рідної мови й рівень володіння куль­турою мовлення в різних сферах (навчальній, науковій, діловій).

Ефективною формою виховання є читацькі конференції. Засобом пропагування наукової, художньої, публіцистичної літе­ратури студентській молоді прищеплюється інтерес до книги, формуються літературно-естетичні смаки. Такі конференції про­во­дяться на матеріалі творчості одного або кількох авторів, творів, поєднаних однією тематикою, з окремої літературної або наукової проблеми. Форма проведення для студентів першого курсу наближається до бесіди, під час якої студенти висловлю­ють своє ставлення до творів, читають напам’ять уривки, інсценують, переглядають фільми. Старшокурсники виступають з доповідями, повідомленнями, у яких аналізують особливості творчості, жанру, стилю, проблематики автора. Найбільшу зацікавленість виявляють студенти до творчих особистостей: Г.Сковороди, його філософії серця; І.Котляревського, його ролі у становленні української літературної мови та ін. Шанобливе ставлення до письменників-земляків виявляється в ретельному пошуку архівних матеріалів, фотодокументів.

Для допитливих і небайдужих до мистецтва проводяться літературні, мовні, краєзнавчі вікторини. Студенти беруть у них активну участь: збирають матеріали, готують наочність і призи.

Вечори запитань і відповідей закликають до діалогу між фа­хів­цями й бажаючими знати відповіді на хвилюючі їх проблеми. При підготовці таких заходів запрошують фахівців різних сфер ді­яльності. Зустрічі з лікарями, соціологами, політологами, мистец­твознавцями допомагають студентам розібратися у проблемах, пов’язаних із здоров’ям («Як подолати залежність від шкідливих звичок – куріння, пияцтва, наркоманії»). Провідні фахівці знайомлять із всесвітніми інформаційними технологіями, із новітніми світовими досягненнями в цій галузі, вітчизняними науковими дослідженнями, розробками наукових лабораторій навчальних закладів.

У формі літературно-музичних композицій доречно проводи­ти не тільки заходи на літературні теми («Поезія Л.Українки», «Наш земляк М.Коцюбинський», «Музика садиби М.Пирогова»). Оригінальною є така форма для проведення заходів з популяри­зації імен українських науковців. Для характеристики епохи, у якій жив і працював учений, використовують соціокультурний план: вплив літератури, мистецтва на духовність, естетичні смаки. Наприклад, до такого заходу на тему «Син неба І.Сікорський» використовувалися відеозаписи із зображенням літальних апаратів, від найдавніших до сучасних, музичні записи, поезія початку ХХ ст.

Культпоходи в театр на вистави («Наталка-Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Мазепа», «Поминальна молитва», «Маруся Чурай», «Потрібен брехун» та ін.), відвідування концертів в обласній філармонії («Український романс», музика М.Скорика, український джаз, камерний хор «Дзвін») не лише знайомлять студентів із різними жанрами мистецтва, але й формують естетичні смаки та патріотичні почуття.

Показниками ефективності масових форм позааудиторної роботи у вихованні студентської молоді є кількісне охоплення, активність учасників, емоційний вплив.

Серед групових форм виховної роботи найбільш поширені бесіди, зустрічі, диспути, «круглі столи», вечори запитань і відповідей, літературно-музичні композиції, гуртки за інтересами, обговорення радіо- і телепередач, новинок преси, акції милосер­дя, пошукова діяльність, екскурсії, походи, заочні подорожі.

Бесіда – найбільш уживаний діалогічний метод. Бесіду проводять з одним студентом (індивідуальна бесіда), кількома (групова), із групою (колективна) на виховних годинах, зустрічах із кураторами тощо. Результативність їх залежить від уміння педагога подати інформацію, передати почуття, зацікавити, переконати, спонукати до роздумів. Теми для бесід підказує саме життя: про національних героїв та дисидентів, які боролися за національну ідею, життя яких є зразком служіння Україні, про сучасні народні традиції, про пріоритети сучасної молоді та ін.

Цікава й змістовна бесіда про походження та історичну місію української національної символіки. Студентів зазделегідь озна­йом­лю­вали з основними питаннями, що виносяться на виховний захід, з метою глибокого усвідомлення ними першовитоків національної символіки. Бесіда проводи­ться за планом:

1. Витоки української національної символіки.

2. Найдавніші знаки-символи трипільської культури.

3. Традиційність української національної символіки.

4. Національна символіка незалежної України.

У процесі бесіди розкривалися основні символи прадавніх українців (рослинні, зооморфні та антропоморфні символи, мо­раль­но-духовний зміст блакитного і жовтого кольорів тощо). Ос­новна мета такої бесіди – розкрити духовний потенціал україн­ської національної символіки, що сприятиме не лише розумінню світогляду предків, але й формуванню національної свідомості.

Доцільне проведення евристичної бесіди «Космічні, астро­но­міч­ні уявлення, знання й народний календар українців», під час якої студенти збагачуються новими знаннями про предків. Знання праукраїнців про космос, усесвіт, реформа календаря мудрецем-скіфом Діонісієм Малим, система літочислення наших предків, місячний і сонячний календарі, український космізм засвідчують величезний науково-філософський потенціал українців, заохочують студентів до творчої пошукової роботи.

Збагачення знань студентів здійснюється під час засвоєння ними історичного матеріалу про героїчне минуле нашого народу, його прагнення до зміцнення могутності рідної країни, про його мужність у боротьбі з іноземними загарбниками. Для надання виховній роботі емоційного характеру використовується яскра­вий фактичний матеріал, позитивні приклади патріотизму відо­мих історичних діячів, письменників, героїв національно-визволь­них війн. Зустрічі з такими героями (ветеранами війни, праці, ученими, письменниками, поетами, художниками, громадськими діячами) мають ще більший вплив на патріотичні почуття студен­тів. Особливо, коли видатні люди є земляками студентів або викладачами й співробітниками університету. У ході зустрічей відбувається оцінювання історичних явищ на основі принципів історичної достовірності, науковості, гуманізму, доброчинності, а також із позицій забезпечення взаємозв’язку між поколіннями. У студентів необхідно акцентувати увагу на питаннях про внесок нашої країни у світовий розвиток науки, культури, різних галузей виробництва. Під час таких зустрічей студенти знайомляться зі своїми сучасниками, які стали взірцем патріотичного служіння Вітчизні. Патріотичні подвиги нелітературних героїв дають можливість студентам реально пережити почуття прив’язаності до своєї землі, Батьківщини.

Зустрічі з творчими людьми рідного краю: письменниками, митцями, музикантами – закликають до творчості. Свідченням такої взаємодії стають виставки творів декоративно-ужиткового мистецтва, альманахи студентських поезій.

Важливу роль у позааудиторній виховній роботі відіграють дискусії – як спонтанні, викликані суспільними подіями, повідомленнями ЗМІ, так і спеціально організовані, до яких слід ретельно підготуватися: визначити тему, підготувати питання для обговорення, щоб студенти опрацювали відповідні літературні джерела, продумали свої виступи. Лише така підготовка дискусії дасть бажані результати.

Під час дискусій формується культура мислення й культура мовлення, логіка студентів, виявляються їх інтелектуальні здібності, відбуваються зміни поглядів на суспільні явища, переоцінка цінностей, а разом з тим вони замислюються над своєю життєвою, громадянською позицією.

Образотворче мистецтво займає особливе місце у виховному процесі, що зумовлено його специфікою. Зором сприйняті статичні образи живопису, графіки, скульптури, найбільш чітко фіксуються пам’яттю молодої людини, сприяють формуванню в неї почуття прекрасного, адекватного ставлення до дійсності, розвивають естетичні смаки.

«Круглі столи» зазвичай збирають молодих людей, які не обмежуються власною думкою в пошуках істини. Заздалегідь визначаються тема для обговорення та коло питань. Учасники демонструють свої знання теми й перспективи її розвитку. Обго­ворю­вані теми: «Моральність наукових відкриттів», «Культура особистості і культура мовлення», «Духовний потенціал україн­ців» розглядаються в різних аспектах: загальнолюдські й націо­нальні духовні цінності, гуманістичний потенціал язичницької віри, морально-духовний зміст народного календаря, христи­янські цінності, моральні цінності сучасної молоді та ін.

Студенти – члени клубу «Еліта» – беруть участь в організації та проведенні круглих столів «Козацькому роду нема переводу», «Державні і народні символи України», «Про що говорять наші імена», «Минуле і сучасне в назвах вулиць міста», «Чи треба знати історію свого народу».

Творчий потенціал студентів найбільш реалізовувався в гуртках за інтересами, провідними завданнями яких є: виховання фізично й морально здорової людини; засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм; форму­ван­ня естетичних смаків; створення атмосфери емоційної захи­щеності, любові; збереження родинних традицій, сімейних релік­вій, вивчення родоводу, звичаїв, обрядів свого народу і народів, що населяють Україну; вивчення мови й шанування культури, національної літератури, мистецтва, преси, радіо і телебачення.

У творчій праці розкриваються природні здібності студентів, удосконалюються набуті навички. Найпопулярнішими є гуртки народного та сучасного танцю, спортивні секції, фольклорні колективи, студії вокалу та художніх ремесел, театральні, поетичні клуби, клуби журналістів, фотоклуби. Про участь студентів у таких гуртках свідчать звітні концерти й виставки, статті в часописах університету, міста.

Систематичними для студентів стають мандрівки історични­ми місцями України за маршрутами: історико-архітектурні пам’ят­ки м.Києва (XI-XX ст.), зокрема в заповідники «Софія Київська» та «Києво-Печерська Лавра», що занесені у Список Всесвітньої Спад­щини ЮНЕСКО; Почаївська Лавра (XVI–XIX ст.); ландшафт­ний парк «Софіївка» (XVIII–XIX ст.) в м. Умань; історико-архітек­тур­ні пам’ятки багатьох національних культур (XII–XX ст.) у м. Кам’янець-Подільський; історико-архітектурні пам’ятки м. Вінниці (XVIII–XX ст.).

Еколого-краєзнавча діяльність (подорожі, екологічні табори, товариства) дозволяє студентам виявляти та миттєво реагувати на випадки варварського ставлення до рідної природи, проводити роботи з очищення й благоустрою джерел, потічків, маленьких річок, створенню полезахисних смуг, парків та алей, організовувати протестні заходи, спрямовані на припинення хімічного забруднення земель, знищення зелених насаджень та ін. Однак, головними в цій роботі є заходи з озеленення приуніверситет­ських територій, створення куточків природи біля гуртожитків, що сприяє формуванню шанобливого ставлення до рідної природи в цілому.

Таким чином, групові форми виховання є доступнішими, бо не вимагають особливих умов для їх організації і про­ведення, а також досить ефективними за умови кваліфіко­ваного педагогіч­ного керівництва. Основними вимогами до групових за­хо­дів бу­ли: створення колективів, тобто людей, об’єднаних спіль­ною ме­тою (як студентські групи, гуртки за інтересами та ін.) і соці­аль­но значимою спільною діяльністю (товариства, команди, сою­зи, об’єднання), що дозволяє впливати на формування по­чут­тя вза­є­морозуміння, взаємодії, взаємодопомоги, відповідаль­ності; пе­да­го­гічне управління студентським колективом, яке здій­сню­єть­ся з урахуванням виховної мети в поєднанні з особистими ін­те­ресами студентів, їх професійною та громадянською орієнтацією.

Література:


  1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

  2. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – 238 с.

Воробйова Р.Н.*

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка