Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів

Лінгвістичні здібності
й професійний розвиток людини

Поглиблене вивчення психіки, діяльності і психічних станів людини у навчальному процесі через зміст підручників і навчаль­них посібників передбачає уточнення понятійного апарату, у яко­му набувають творчої сили лінгвістичні здібності користування поняттями регуля­ція, інформація, дія. З цієї точки зору психіка визначається як своєрідна множина здібностей – пе­ретворювачів інформації, за допомогою яких людина: а) відображає властиво­сті й структуру предметів і явищ довкілля, що і є предметом регуляції; б) проектує рухи думки, почуттів, уяви та інші психічні явища; в) регулює дії й активність у середовищі її буття.

Підходячи до регуляції розвитку лінгвістичних здібностей з кількісної точки зору, можна сказати, що роль психічної регуляції полягає в обмеженні розмаїтості впливів чи реакцій протидії на ці впли­ви. Обмеження розмаїтості має і якісний (що оцінює дію та її продукти) аспект. Регулятор обмежує розмаїтість впливів і усуває не довільні впливи, а тільки ті, котрі несприятливі для комфортного стану людини – провідної умови творчості. Орган, що усуває руйнів­ні та не допускає шкідливих впливів, називається регулятором, або ре­гулюючою системою.

У теорії психічного відображення існує положення, що мірою адекватності інформації про систему рухів думки, по­чуттів та уяви, дій і є відповідність результатів дії меті або бажанню, побудованих на ос­нові цієї інформації. Важливим для розуміння лінгвістичних здібностей як регуляція інформацією є й твердження: а) інформація – це позначення змісту, отриманого з довкілля; б) міра усунення невизначеності відображеного предмета; в) регулювання й оцінювання дії та її продуктів: результати дії передба­чаються ще до її початку на основі прогностичної інформації.

Однак це не означає, що інформація, яку має людина, завжди безпосередньо по­в'язана з актуальною її діяльністю. Первинним джерелом інформації є почування – система чуттєвої інформації від дій, що доступна для сприйняття і практичної дії людини у системі Я і не-Я. З предметом людина пов'язана двостороннім чуттєвим зв'язком, і він ширший ніж однобічний зв'язок, доступ­ний сприйняттю, спостереженню.

Більш широкою і глибокою є сфера активності людини, по­в'я­зана з ро­зумовими, теоретичними міркуваннями, коли вона не користується органами чуттів, пережитими відображеннями або мислимими предметами. З людиною безпосередньо пов'язана чуттєво-інтуїтивна інформація, яка надходить від предметів і дій, – інша інформація – дискурсивно-логічна – теоретична, пов'язана з діяльністю побічно, через трансформацію знакових систе­м – знань про себе, предмети дій, про довкілля.

Отже, ми маємо множину лінгвістичних здібностей, що перетворюють:

б) дискурсивно-логічні утворення – тексти, на чуттєво-інтуїтивні переживання думок, почуттів та образів.

Дослідження відносин під час дії (розумової чи психомотор­ної) – вирішування задач виявили причини, що породжують у людини стан непевності, викликається не умінням переборювати надмірності: а) інформаційні – від рецеп­тивного поля предмета чи вища; б) механізмів психічного відображення, в) енерге­тичні, викликані напруженням психічних станів: надмірне навантаження довкілля і стомлення вносять зміни функцій образа предмета.

Механізми психічного відображення утворюються із природ­них здібностей лю­дини; до нього входять 10⁹ сенсорних каналів, наладнаних на сприйняття і переробку інформації від всіх рецепторів разом. Активізація цього механізму дозволяє людині утворювати здібності, здатні відображати велику кількість властивостей предмета, а в собі відкривати і плано­мірно формувати нові здібності, відповідні його властивостям.

Підсвідомі регулятори розвитку. Підсвідоме як інформаційно-енергетична структура психіки описувалася понят­тями: в Аристотеля – «рослинна душа», у Р.Декарта – «інтуїція», у Б.Спінози – «мисляче тіло людини», у І.М. Сєченова – «валове почування», у А.Бергсона – «інтуїція», у М.О.Бернштейна – «палеокінетична регуляції дій», у Д.М.Узнадзе – установка.

Метафора Фехнера про душу як айсберг, більша частина якого причаїлась під во­дою і регулюється підводними течіями, образно визначає підсвідоме людини. До йо­го складу входять: глибинні психічні явища, субсенсорі, сенсорні образи, інстинкти, мудрість тіла, або більше десятка інстинктів.

Мета дослідження – визначити особливості будови, функцій підсвідомо діючих регуляторів і норми їх активності у людини.

Дихотомічний поділ обсягу поняття «психічне відображен­ня». Принцип дихотомії [2, 7] надає можливість поділу поняття на два суперечливі одна одному видовому понятті: одна – характеризується наявністю відомої ознаки, а друга – її відсут­ністю. Так, поділ поняття «психічне відображення» дає дві групи його видів: «дискурсивно-логічне» і «почуттєво-інтуїтивне».

Підставою дихотомічного поділу поняття «психічне відобра­жен­ня» є не змінність ознаки свідомості, а наявність або її відсут­ність. Ознаки «свідоме – несвідоме» повною мірою вичерпують обсяг поняття, що поділяється на дві частини. Якщо поняття «дискурсивно-логічне» розкрито за допомогою принципу єдності свідомості і діяльності, то залишається невизначеною та частина поняття, що містить у собі частку не.

Поділімо поняття «почуттєво-інтуїтивне» на два суперечли­вих поняття, що виражають дві нові групи. До першої групи вхо­дить поняття «інстинкт», а до другої – «не інстинкти», які зали­ша­ють­ся невизначеною частину цього поняття. Вочевидь, це група психічних явищ, у яких відображається й безпосередньо виявля­ється чуттєве відображення Я – не-Я, але поза аналізом їх свідомістю.

Отже, предметом нашого дослідження є своєрідні внутрішні сили людини, що надають динамічності її поведінки і спонукають до певних дій.

Наші дослідження визначили деякі особливості полину послідовних зорових образів. Так, образ у натуральному кольорі дублює форму предмета – один до одного. Це – показник доброго психічного стану: механізм послідовного образу спра­цьовує нормально – інформація, що надійшла зовні, відобра­жається без втрат. У цьому стані виникає феномен спалаху послідовного образу – він згодом набуває більшої яскравості ніж на початку його зародження. Цей феномен – явище, споріднене ремінісценції.

В оптимальному стані людини наявні три фази послідовного зорового образу: а) у натуральному кольорі предмета, б) у додатковому кольоровому забарвленні, в) в образі-не­гативі – темному на світлому фоні. Норма тривалості образу – 25 с. Якщо вона 2–4 хвилини і більше, виникає рухливість образу, порушується його структура, наближається або відда­ляється джерело світла, повторюються одні й ті самі його фази або окремі фази відсутні тощо – надмірне навантаження і його негативні наслідки – втома. Тривалість «бачення» образу менша 25 с, – енерге­тичне виснаження. Образ триває менше 6 секунд і в ньому бракує додаткових кольорів – прихований дальтонізм – не сприймання кольорів.

За показниками самозамикання розриву кола виділено три групи станів залежно від потенціалу енергії людини: чим він біль­ший, тим більші добудови образу. Люди з оптимальною енергією більш здатні, пе­ретворюючи невідоме на відоме, користуватися почуттям га­рмонії: 1) видобувати нову інформацію із сенсорного тла, 2) заповню­вати порожнечі в мозаїчній картині предмета або світу, 3) створю­вати предмети і явища з гармонійними структурами.

Отже, око, яке миттєво сприймає фігуру із зруйнованою формою, чинить творчу дію, добудо­вує зруйноване, те, чого в ній бракує, «робить» цілісним і гармонійним; людина, стикаючись з дисгармонією поза собою, прагне перетворити її на гармонічніший предмет або явище.

Визначити, наскільки гармонійно розвиті півкулі мозку (і в дорослих, і в дітей старше 13), а заодно – ваш розум швидкий чи повільний насправді просто. Для цього потрібні ручка, лист паперу й кілька хвилин – для виконання тестових завдань за назвою «Нулики» [1].

Завдання №1 – написати правою рукою (а для лівші – лівої) один рядок нуликів так, щоб передбачувана вчителька каліграфії поставила вам найвищу оцінку. Написали? Чудово!

Завдання №2 – пишемо нулики усі тією же робочою рукою протягом 1 хвилини, але вже з максимальною швидкістю: чим більше, тим краще.

Завдання №3 – потрібно написати за 1 хвилину максимальну кількість нуликів «неробочою» рукою (правша пише лівою, лівша – правою), після чого – підрахувати їхню кількість у кожному випадку.

Що ж виходить? Найкраще вийшов рядок, написаний вільно і неквапливо. Ви писали так, як вас навчили (чи перевчили). Друге завдання виглядає гірше, у третьому нулі й зовсім «розперезалися». Про що це говорить? Про те, що в екстремальній ситуації вам довелося діяти на максимумі, в результаті весь автоматизм і стереотипи навчання були відкинуті, а в силу вступило ваше сьогоденне «Я» – підсвідомі регулятори рухів.

Якщо в другому завданні нулі нахилилися вправо на 30-40 градусів, ви – правша, уліво – лівша. Якщо нулі виписані у вигляді концентричних кіл, ви – «дворукий»: і права, і ліва півку­ля мозку розвинуті рівномірно, тобто механізми розуму і розсудку працюють в унісон, а отже, створюють умови для творчості.

Третє завдання показує, наскільки ненавчена ваша неро­бо­ча рука, а різниця в кількості нуликів у порівнянні з другим завданням – ще і про те, наскільки «забита» відповідна півкуля мозку.

Тепер про швидкість мислення. Якщо в другому завданні за хвилину було написано більше 150 нуликів – швидкість відмінна. Тільки це мислення поверхневе, неглибоке. Така людина «проходиться по верхах». 140 – швидкість мислення гарна, до­стат­ня глибина, 120 нуликів – середня норма. Ті, хто написав мен­ше 120 нулів, мислять надто повільно. Але, можливо, глибоко.

Отже, рука, яка пише літери з максимальною швидкістю, прагне до гар­монійних рухів і змінює їхню форму відповідно до того, що диктує їй почуття гармонії. Що робити тим, другим і третім? Працювати над швидкістю і глибиною мислення, прагнучи в першу чергу гармонізувати роботу мозку.

Нами було розробле­не оригінальне випробу­вання ступеню розвитку по­чуття гармонії, який ви­значає дієздатність меха­нізму творчості. У випробуванні піддослідний: а) сам створює еле­мент навколишнього середовища; б) взаємодіючи із се­редовищем, випробовує себе.

До розв'язання задачі слід підготуватися: візь­міть аркуш паперу, олі­вець, лінійку. І більше нічого не треба, крім ва­шого почуття гармонії. Предмет який створюється – зви­чайна лінія АВ, проведена від руки на папері. Рисками помічається початок і кінець лінії, довжиною від 12–15 до 20 см. Рисками помітьте поча­ток (А) і кінець лінії (В). Таким чином розмічається лінія відповідно до власного стану образу-коду гар­монії. Точність поділу виявляє ступінь розвитку почуття гармонії і меха­нізму творчості.

Треба, вдивляючись у площину арку­ша утримувати в центрі ува­ги лінію цілком, немов обмацуючи її очима. Коли помітите, що начебто щось гальмує рух очей і намагається його зупинити, олівцем відмітьте на лінії те місце, де з'явила­ся ця дивовижна світла крапка. Поставте там жирну позначку (точка С).

У цьому випро­буванні почуття гармонії немає й натяку на до­вільність трактування ре­зультатів, бо ніщо не зале­жить від дослідника, який керує процесом, а сам у нього не втручається. Випробування – аналог конкретної діяльності, на відміну від тестів, а ініціатива дій, оціню­вання й самооцінюван­ня йдуть від піддослід­ної людини – від вас самих. Лінію-предмет дій можна прин­ципово поділити на час­тини у всіх пропорціях «золотого перерізу»: точкою чистого зо­лота– 0,618; золоточленними по­хідними – 0,118; 0,236; 0,382; 0,764; 0,882.

Випробуваннями рів­ня розвитку почуття гар­монії було охоплено 1,4 тис. осіб різного віку, статі, освіченості й про­фесій. Близько 7% піддослід­них майже точно відтво­рили пропорцію частин лінії і поставили точку С в зоні 0,608 – 0,630. Цей показник розвитку почут­тя гармонії чудовий і свідчить про те, що люди­на, не знаючи законів гар­монії теоретично, користується ними інтуїтивно, як інструмента­ми власних дій. Пропорцію частин цілісності визначає інтенція, яка працює дихотомічно, ділить її надвоє: перша – 0,618 тобто 0,5 + 0,118, а інша – 0,5 – 0,118.

Близько 25% осіб ви­явилися лівшами, хоча про це знав лише кожен десятий. Вони впевнено поставили «золоту точку» ліворуч, тобто в зоні 0,618. Цей показник свід­чить, що сила правої півкулі мозку – механізму розуму людини, яка корис­тується образом-кодом «золотого перерізу», пере­важає над лівою. Люди у такому стані здатні охоплювати вели­чезні масиви інформації, мислять переважно обра­зами, почуттями, на відміну від праворукої більшості (вона користується лівою півкулею мозку – механізмом розсудку), здатної лише переважно оперувати готовими думками і логічними категоріями.

Були одержані такі ре­зультати: око, розглядаючи найпростішу частку світу – лінію, підсвідомо прагне її поділити в пропорції «золотого перерізу». Зокрема:

1. Досконале почуття гармонії – стан образу-коду «золотого перерізу» – модуль чи міра вашо­го стану – 1,618 для тих, хто правші і 0,618 для тих, хто шульга – чудо­вий показник.

2. Модуль образу-коду в зоні 1,608– 1,630 і (для ліворуких) 0,630 – 0,608 (для праворуких). Хоро­ший показник, але у вас великий резерв для по­дальшого розвитку меха­нізму почуттів гармонії – сумлінно працюйте над собою.

3. Модуль почуття гар­монії, більш-менш вихо­дить за межі зазначених зон – потенціал творчості ще не викли­каний, образ-код ще не прокинувся.

Щоб повер­нутися на свій природний стан, необхідно впри­тул зайнятися розвитком утраченого естетичного смаку, розуму й розсудку.

Література:

1. 
   Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. – М., 1966. – 349 с.
   
2. 
   Клименко В.В. Психологические тесты таланта. – Харьков, Фолио 1996. – 414 с.
   
3. 
   Клименко В.В. Как воспитать вундеркинда. – Харьков: Фолио, 1996. – 464 с.
   
4. 
   Клименко В.В. Механізми психомоторики людини. – К 1997 – 192 с.
   
5. 
   Клименко В.В. Механізми творчості // Загальна психологія під ред. акад. С.Д.Максименка, – Вінниця: Нова книга, 2004. – С. 596–701.
   
6. 
   Костюк Г.С. Образ и его отношение к обьекту // Философские вопросы физиологии высшей нервной деятельности и психологии – М, Изд-во АН СССР, 1963. – С. 531-535.
   
7. 
   Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.] Т.1. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. – К.: Форум. 2002.
   
8. 
   Узнадзе Д.Н. Экспериментальные основы психологии установки. – Тбилиси, 1961. – 210 с.
   
9. 
   Ухтомский А.А. Учение о доминанте // Собр. соч., т.1. – Л., 1950. – 330 с.
   

Язык является таким же древним продуктом общества, как и человеческое сознание. С помощью языка люди передают информацию о себе и об окружающем мире (наблюдения, чувства, фантазии, намерения и стремления), словом, – разнообразные мысленные образы и переживания. В качестве коммуникативно-познавательного инструмента язык тесно связан с процессами мышления и с совокупностью социальных явлений. Опытного пропагандиста должны поэтому интересо­вать самые разные аспекты филологического знания, его связи с другими гуманитарными науками, его философское применение, явно присутствующее в проблемах взаимоотно­шений мышле­ния, речи, языка, роли языка в социальных процессах или его места среди других культурных знаков.

В данной работе рассматривается коммуникативная функция языка, что должно стать для учителя исходным пунктом для более широких исследований и размышлений о роли языка в воспитании и обучении.

Теории развития языка

Теоретическая дискуссия на тему развития языка идет уже давно. В Древней Греции стоики и скептики считали, что язык имеет естественный, инстинктивный характер, а его постепен­ное формирование является следствием биологического созревания. Школа Аристотеля по этому вопросу считала, что язык – придуманная система, которую необходимо заново осваивать каждому последующему поколению. Тысячелетия спустя эти две философские позиции продолжают присутство­вать в различных теориях (Бэйтс, Брезертон и Снайдлер 1988, Роббинс 1968, Риттель 1993).

Современный теоретический подход к исследованиям языка включает такие аспекты: биологическую модель, когни­тивные подходы и анализ среды. В данной работе мы пред­ставим их под таким углом зрения, который даст возможность вычленить факторы данной теоретической группы. Кроме того, принимая во внимание специфику работы, мы представляем проблемы и темы развития языка, возникающие на границах коммуникации, т.е. там, где в нее проникают идеи из других научных дисциплин и других способов познания дейтвитель­ности. Трудность в развитии субдисциплины, в ранг которых вошла коммуникация, состоит в том, что в определенном смысле о человеческой коммуникации мы знаем слишком много, но знание это не упорядочено. Поэтому каждая новая попытка систематизации того, что уже известно, а также дополнение коммуникации новыми теориями – бесценны. Поставленные вопросы действительно весомы, потому что отношения между психолингвистикой и коммуникацией – это отношения сложного и деликатного свойства. Поэтому в данной работе мы избрали стратегию сосредоточения лишь на нескольких основных про­бле­мах развития языка. Рассмотренные (в силу обстоятельств лишь вкратце) теории составляют полезную триаду, с помощью которой можно успешно исследовать поставленную проблему.

Этологическая теория выделилась из круга лингвистики. В настоящее время она является доминирующей в той области психологии, которая известна как психолингвистика. До 60-х годов нашего века большинство психологов рассматривали освоение языка в категориях условий и законов обучения [1]. Этим взглядам бросил вызов Н.Хомский, предложив вместе с другими (Брайен, Леннеберг, МакНейл) эволюционное объясне­ние раз­ви­тия языка. Они утверждали, что освоение речи ребенком нельзя адекватно объяснить с помощью правил обусловленно­сти. Зато в своих интерпретациях они особо акцентировали врожденные структуры и биологические механизмы освоения языка. Согласно оригинальной авторской модели Н.Хомского, язык имеет структуры двух типов. Поверхностная структура касается того способа, каким осуществляется образование слов и фраз. В каждом языке она своя. «Глубинная структура» – этот термин был употреблен автором для определения врожденного знания о свойствах языка – относится к врожденному знанию, какое имеют люди об особенностях, свойствах языковой систе­мы вообще, поэтому она для всех языков одинакова. Модель LAD (language acquisition device), врожденный механизм обуче­ния языку, предложенный Хомским, содержит также механизм анализа языка. Этот теоретический механизм мозга берет рече­вые пробы и выводит из них поверхностную структуру языка.

LAD начинает, таким образом, создавать трансформатив­ную грамматику – свод правил, которые переводят поверхност­ную структуру в такую форму, благодаря которой становится возможным понять «глубинную структуру» речи ребенка. Развитие трансформативных правил идет в течение многих лет, что позволяет объяснить, почему начальные языковые возмож­ности ребенка скорее ограничены, что объясняет также, почему прогресс в этой области столь стремителен. Следует заметить также, что большинство современных психолингвистических моделей отрицают положения Хомского относительно врожден­ного механизма освоения языка. В свою очередь, они полагают, что мозг содержит ряд специализированных модулей, ответ­ственных за разные аспекты языкового развития. Эти модули могут вступать друг с другом во взаимодействие, но их участие в развитии детских когнитивных систем – независимо (Фодор, Гарднер 1983). Психолингвистическая модель наверняка реша­ет проблемы, отмеченные представителями этологического подхо­да; прежде всего, понятным становится то, что ребенок нужда­ется «на входе» в нескольких обязательных речевых пробах, чтобы можно было развивать трансформативную грамматику, и тем самым – локализироваться в самом центре языкового развития. После усвоения структурных или грамматических правил языка ребенок может понимать и производить на свет бесконечное количество предложений. Кроме того, анализ и воспроизведение звуков кажутся специаль­но созданными для приобретения речи и касаются лишь ее абстрактной структуры, а не ее значения или содержания. Это означает, что усвоение языка может ставить перед ребенком определенные требования, задействуя максимум возможностей пока еще не созревшего организма. Эта модель определяет также и понятийный аспект языка: ребенок осваивает язык, слушая, а не потому, что говорит на этом языке. Сторонники модульной концепции признаются, что эта система эволюционирует внезапно, рывком, что в терминах эволюции может быть приравнено к периоду продолжи­тельностью в 50 тысяч лет (что, по мнению Гарфельда (1987), может объяснить, почему язык существует только в нашем биологическом виде).