Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка4/18
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.1 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
під час ВИВЧЕННя ІСТОРІЇ


У статті проаналізовано сучасний стан використання мультимедійних продуктів в процесі вивчення історії в практиці середньої загальноосвітньої школи. Увагу загострено на основних, на думку автора, проблемах створення та ефективного використання освітніх мультимедійних продуктів.

Новітні комп'ютерні технології дозволяють створити принци­по­во нові методики комп'ютерного навчання з використанням віртуальної реальності на принципі інтерактивності й по-новому побудувати процес навчання. Застосування цих технологій є, перш за все, необхідністю, а не тільки даниною моді. Необхідність ця – у зміні характеру взаємодії вчителів й учнів у напрямку більшої інтелектуальної насиченості занять, у створенні для учня можливості переходу від чисто рутинних виконавчих завдань до творчих. Зараз застосування комп'ютерів у навчальному процесі стало настільки широким, що для багатьох учнів використання комп'ютерних навчальних програм є більш доступним ніж читання навчальної літератури.

У навчанні головне – підвищення рівня засвоєння матеріалу, сприйняття широкого інформаційного потоку, певних навичок, що, у свою чергу, веде до розвитку інтелекту й формування особистості. І на цьому шляху комп'ютерні навчальні системи дозволяють зробити процес навчання більш гнучким, активним, а навчання набуває забарвлення гри, дослідження. Зараз можна легко придбати будь-які CD-диски з комп'ютерними іграми, котрі на доступному рівні подають найрізноманітнішу інформацію, та мультимедіа-енциклопедіями, котрі замінюють багатотомні біблі­о­теч­ні енциклопедії, замовити бази даних із різних галузей знань та усілякі видання – реферати (так звані «бомби»), словники, книги, зводи документів, статей, бібліографічні збірники та ін. [1].

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується інтенсивним зростанням потоку інформації, широким упрова­дженням цифрових і мережевих інтернет-технологій у різні сфери життя та діяльності людини. Нинішній процес навчання історії характеризується все більш широким застосуванням у ньому мультимедійних технологій.

Останнім часом дедалі частіше в процесі вивчення предметів гуманітарного циклу в школах використовується мультимедійні технології. Мультимедіа (англ. mutimedia, від лат. multum – багато та media, medium – засоби) – це комплекс апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачу працювати в інтерактивному режимі з різнотипними даними, що організовані в єдине інформаційне середовище.

Мультимедіа технології, у свою чергу, складаються таких частин:



  • апаратна частина технології мультимедіа комплектується як стандартнимим засобами (монітори, відеоадаптери), так і спеціальними засобами (проектори, аудіокарти, аудіомонітори);

  • інформаційна частина технології мультимедіа містить прикладні мультимедійні додатки, що дають користувачу інформацію про об'єкти, а також технологічні засоби, які використовуються для створення різноманітних додатків.

Поєднуючи в єдине переваги багатьох традиційних інформаційних технологій, комп`ютерні технології дозволяють істотно оптимізувати процес навчання історії. Вивчення історії може стати більш цікавим, емоційно насиченим, динамічним і наочним; комп`ютерна технологія також здатна індивідуалізувати й диференціювати навчальний процес; реалізувати його творчий характер, організувати гнучке управління навчальною діяльністю, інтенсифікувати та активізувати навчання.

Крім цього, мультимедійні технології дають можливість на якісно новому рівні вивчати різні періоди історії. Вони подають інформацію в зручній для учнів формі – у вигляді графіків, таблиць, діаграм, екранних картинок, а також для статичної оцінки історичних фактів і проведення порівняння різних об`єктів за якимось параметром. Наприклад, CD-диски мають зручний та простий у користуванні інтерфейс із численними гіперпосиланнями, котрі, у свою чергу, дозволяють легко переміщатися різними розділами мультимедійного диску.

Виконуючи функцію інформативного супроводу вивчення історії, комп`ютер здатний істотно полегшити процес оволодіння учнями як репродуктивними вміннями, так і загальнологічними, а також рефлексивними.

Сучасні освітні комп’ютерні програми (електронні підручни­ки, комп’ютерні задачники, навчальні посібники, гіпертекстові інформаційно-довідкові системи – архіви, каталоги, довідники, енциклопедії, тестувальні та моделювальні програми-тренажери тощо) розробляються на основі мультимедійних технологій, які виникли на стику багатьох галузей знання. На нових витках прогресу відстань між новими технічними розробками та освітою скорочується. Комп`ютер відкриває широкі можливості і для побудови моделей історичних процесів. Широкої популярності набули останнім часом «Проекти Інтера», котрі представляють широкому загалу реконструйовану історію Російської держави.

Історія як наука характерна тим, що в ній переважають методи прямого спостереження, реєстрації і класифікації фактів. Проте та статична й фрагментарна інформація, яка отримується в результаті використання таких методів, не дозволяє повною мірою відновити, реконструювати певний фрагмент історичного процесу. А це, у свою чергу, не дає можливості відокремити випадкове від закономірного, суб`єктивне від об`єктивного в ході розвитку того історичного явища, яке вивчається [2].

Імітаційна комп`ютерна модель (яка, наприклад, імітує суспільно-економічні процеси або воєнні дії) дозволяє:



  1. Реконструювати, уточнити числовий матеріал досліджуваного фрагменту історичного процесу.

  2. Провести динамічний аналіз історичної інформації, яка відноситься до досліджуваного періоду.

  3. Зімітувати розвиток історичного процесу по роках. Під­ра­ху­вати коефіцієнти (доходи, видатки, запаси), які характеризують економічне положення кожної верстви населення протягом досліджуваного фрагменту історичного процесу.

  4. Глибше зрозуміти смисл і значення деяких політичних подій.

  5. Спрогнозувати події економічного й політичного характеру.

Одним із найбільш ефективних методів удосконалення загальноосвітнього процесу в контексті викладання історії в школі є використання навчальних мультимедіапродуктів, а також доступ до інформації завдяки використанню глобальних комп`ютерних мереж, і в першу чергу, мережі INTERNET (світової павутини), котра є невичерпним джерелом інформації. Останнім часом, після першої хвилі веб-сайтів Російської федерації, поширення набувають розробки українських фахівців, котрі користувачам надають професійно виконану продукцію [4].

Важливим аспектом, що визначає характер змін у системі освіти, є науково-технічний прогрес та його вплив на соціальні й суспільні відносини. Комп’ютерні технології постійно вдоскона­лю­ють­ся, стають більш насиченими, змістовними, гнучкими, про­дук­тивними, націленими на різноманітні потреби користувачів. Промисловість та мас-медіа стали першими користувачами муль­тимедійних розробок. Навчання з використанням мулитиме­дій­них засобів також уперше здійснювалося у сфері виробництва для підвищення кваліфікації персоналу. Американські дослідники дійшли висновку, що використання засобів мультимедійних технологій у процесі навчання студентів дозволяє істотно підвищити показники змістового розуміння та запам’ятовування запропонованого матеріалу. Серед причин частіше за інші називали можливість синкретичного навчання (одночасно зорового та слухового сприйняття матеріалу), активну участь в управлінні поданням матеріалу, легке повернення до тих розділів, які потребують додаткового аналізу. Тут варто відзначити, що проведення об’єктивного порівняння навчання з мультимедіа і без виявляється складною задачею. Отже, вірогідність деяких висновків залишається сумнівною.

Розвиток інформаційного суспільства був і залишається прі­оритетним напрямом державної політики розвинених країн. Яскра­вим прикладом може слугувати програма «Електронна Європа» [3], яка є частиною Лісабонської стратегії зі створення до 2010 року в Європейському Союзі найбільш конкурен­то­здатної, динамічної та наукоємної економіки з високим рівнем зайнятості й соціальної згуртованості.

Застосування мультимедійних технологій у процесі відбору, накопичення, систематизації і передачі знань, а також в організації різних видів навчальної діяльності є однією із значущих рис системи освіти, що формується зараз.

Швидкість зміни інформації в сучасному світі висока, тому гостро постає питання формування в дитини оптимальних комплексів знань і способів діяльності, формування інформаційної компетентності, що забезпечить універсальність її освіти. У розв’язанні цих проблем важливе місце займає комп’ютерне програмне забезпечення освітнього процесу.

Література:


  1. Белицын И.В. Лекционный мультимедийный комплекс как средство активизации учебно-познавательной деятельности обучающихся: Дисс.... канд. пед. наук: 13.00.02. – Барнаул, 2003. – 159 c.

  2. Берельковский И.В., Павлов Л.С. История. Методика преподавания. – М., 2001.

  3. Бернард Смит. Общество, основанное на знании: политика Европей­ского Союза // Информационное общество. – 2002. – Вып. 1. – С.8-21.

  4. Егорова Ю.Н. Мультимедиа как средство повышения эффективности обучения в общеобразовательной школе: Дисс.... канд. пед. наук: 13.00.01. – Чебоксары, 2000. – 196 c.

Кулалаєва Н.В., Михайлюк В.О.*

Використання потенціалу дистанційної освіти
при викладанні дисциплін природничо-наукового ЦИКЛу


У статті наведено основні характеристики системи дистанційної освіти (СДО) України. Проаналізовано її позитивні та негативні риси. Показано потенційні можливості застосування елементів педагогічної технології СДО при викладанні дисциплін природничо-наукового циклу. Звернено увагу на перспективність використання у практиці навчання електронних посібників.

Перехід світової спільноти від індустріального до інформаційного суспільства, а також соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, вимагають суттєвого реформування освітянської галузі. Значною мірою це стосується системи дистанційної освіти (СДО), розвиток якої в Україні передбачено Національною програмою інформатизації [6]. Під дистанційною освітою розуміють комплекс освітніх послуг, що надаються широким колам населення в країні та за кордоном, за допомогою спеціалізованого інформаційного освітнього середовища (ІОС), яке ґрунтується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, радіо, комп'ютерний зв'язок т. ін.). СДО притаманні такі характерні риси, як гнучкість, модульність, паралельність, економічність, технологічність, соціальна рівність, інтернаціональність тощо [3]. З цього випливають її основні завдання:



  • нормативно-правове, організаційне, навчально-методич­не, інформаційно-телекомунікаційне, матеріально-технічне, кад­ро­ве, економічне та фінансове забезпечення дистанційного навчання (ДН), впровадження та розвиток дистанційної освіти (ДО) за окремими курсами або блоками курсів;

  • застосування дистанційних технологій не тільки в ДО, айв усіх формах навчання: очній, заочній, екстернаті;

  • упровадження елементів технологій ДН на всіх рівнях, як повної освіти (середньої, професійно-технічної, довузівської, вищої та післядипломної), так і навчання за окремими курсами або блоками курсів;

  • створення державної електронної бібліотеки дистанцій­них курсів (нормативних дисциплін);

  • удосконалення й розвиток телекомунікаційної інфраструк­тури для реалізації технологій ДО;

  • інтеграція СДО України до світової системи сучасної освіти;

  • прискорення експорту новітніх дистанційних технологій за кордон з метою зміцнення економічної бази й підвищення авторитету освіти України на міжнародній арені.

І хоча ДО, у першу чергу, прерогатива гуманітарно-економічного циклу, а саме: мово та правознавства, економіки та ін., її інструментарій, елементи педагогічних технологій можуть стати в нагоді також для спеціалістів природничо-наукового та професійно-практичного циклів.

На жаль, стан СДО України наразі не відповідає сучасним світовим вимогам до інформаційного суспільства. По-перше, у неї відсутня нормативно-правова база, яка мала б регламенту­ва­ти та забезпечувати діяльність навчальних закладів у напрям­ку впровадження СДО як форми навчання рівноцінної, з очною, заочною та екстернатом [5]. По-друге, із року в рік, після затвердження «Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні» [7] освітяни не отримують достатню кількість коштів, необхідних для її реалізації, що без сумніву відбивається на якості пропонованих послуг. По-третє, має місце суттєве відставання державних освітніх телекомунікаційних мереж передачі даних, які відрізняються від світових стандартів недостатньою пропуск­ною здатністю, надійністю зв'язку та його низькою якістю. Але, незважаючи на зазначені проблеми, кількість бажаючих навча­тися за дистанційними технологіями велика й продовжує зро­стати. Здобувачів ДО певною мірою, приваблює те, що вони не повинні відвідувати регулярних занять, а навчаються у зручних для себе місцях та часі. І оскільки основою ДН є самостійне опанування здобувачами знань, постає необхідність відповідної організації освітнього процесу. Отже, необхідність використання позитивних можливостей СДО і нейтралізація негативних рис є велінням часу. Тому розробка та запровадження сучасних методичних прийомів щодо викладання дисциплін природного-наукового напряму, у тому числі за допомогою елементів технологій СДО, є дійсно актуальною справою.

Мета даної статті полягає в розкритті потенційних можливо­стей СДО щодо забезпечення гарантованого стандартом освіти рівня засвоєння суб’єктами навчання дисциплін природничо-нау­кового напряму на засадах наявності та застосування викла­дачами інформації про особливості побудови, методики викори­стання, позитивних та негативних складових технологій ДО.

Аналізуючи потенційні можливості СДО в контексті підви­щен­ня рівня опанування суб’єктами навчання матеріалів дисцип­лін природничо-наукового напряму, а саме: «Безпеки життєдіяль­ності», «Екології», «Хімії» тощо, слід звернути увагу на позитивні фундаментальні принципи створення цієї системи. Так, в основу про­грам дисциплін ДО покладено модульний принцип: кожна дис­цип­ліна (курс) створює цілісне уявлення про окрему предметну область, що дозволяє з низки незалежних дисциплін (курсів) – модулів сформувати навчальну програму, котра відпо­ві­дає індивідуальним чи груповим потребам здобувачів [4]. Ефективне використання навчальних площ і технічних засобів, концентроване та уніфіковане подання інформації, використання й розвиток комп'ютерного моделювання призводять до зниження витрат на підготовку фахівців. Запровадження в навчальний процес нових досягнень інформаційних технологій сприяє входженню здобувачів ДО у світовий інформаційний простір [2]. Однакові можливості отримання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров'я і соціального статусу розширюють коло людей, які можуть здобути ДО. До того ж, навчання здій­сню­ється одночасно з професійною діяльністю (або навчанням за іншим напрямком), тобто без шкоди для їхнього основного виду діяльності. А розкриття творчого та інтелектуального потенціалів членів соціуму за рахунок самоорганізації, прагнення до набуття знань, використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, уміння самостійно приймати відповідальні рішення підвищує рівень загальної культури всього суспільства. Вельми привабливою робить ДО і можливість отримання освіти в навчальних закладах іноземних держав, не покидаючи своєї країни, та надання освітніх послуг іноземним громадянам і співвітчизникам, які мешкають за кордоном. Крім того, за її допомогою розширюється та оновлюється роль викладача, він стає координатором пізнавального процесу, наставником-консультантом, який постійно вдосконалює ті курси, котрі викладає, підвищує творчу активність і кваліфікацію відповідно до нововведень та інновацій.

Але, незважаючи на досить об'ємний перелік позитивних якостей ДО у неї, як і в будь-якій іншій формі навчання, є досить вагомі недоліки [5]. Перш за все, це ускладнена ідентифікація здобувачів ДО, оскільки на сучасному етапі розвитку технологій перевірити, хто саме здає дистанційний іспит (залік), не завжди можливо. Однак, ВНЗ, які надають освітянські послуги щодо опа­нування дистанційних курсів, знайшли вихід із ситуації в обов'яз­ковій присутності на декількох екзаменах у вищому навчальному закладі суб’єкта навчання. При цьому безперечною умовою є наявність документів, що підтверджують його особу. Наступна негативна риса ДО – низька пропускна спроможність електронної мережі під час навчальних чи екзаменаційних телеконференцій. Від цього, передусім, страждають здобувачі ДО невеликих містечок України, яким, власне, найбільше підходить ДО через географічну віддаленість від наукових осередків. Серед суттєвих недоліків дистанційної форми освіти в Україні слід також відзначити недостатній безпосередній контакт між персональним викладачем (тьютором) та здобувачем ДО через надзвичайну професійну завантаженість вітчизняних педагогів. Здобувачі ДО інших країн можуть отримувати відповіді на свої листи вже через кілька годин, оскільки там викладачів зі значним досвідом роботи за такою системою набагато більше, ніж здобувачів ДО. Як не прикро, але в Україні склалася протилежна ситуація – бажаючих отримати ДО багато, а досвідчених викладачів, знайомих з новітніми технологіями дистанційного спілкування, обмаль. Слід також зауважити, що ДН за своєю природою не сумісно з примусом, тому регулярні шкільна, початкова й середня освіти не можуть бути дистанційними.

Відповідно до викладання дисциплін природничо-наукового напряму взагалі та «Безпеки життєдіяльності», «Екології», «Хімії» зокрема, необхідно підкреслити, що суб’єкти навчання у СДО хоча, в основному, і віддалені від викладачів у просторі та (або) у часі, але все ж мають можливість підтримувати діалог із ним за допомогою засобів телекомунікації. Гірше інше – недостатня індивідуалізація навчання є серйозною негативною стороною освітньої парадигми в цілому, тому необхідно на це орієнтувати викладача, оскільки він не тільки передає суб’єктам навчання знання й уміння, але якоюсь мірою виховує їх [3].

Докорінний перегляд принципів, на яких будується відповідна система навчання, не може здійснитися без значних змін в умовах життя суспільства й у цільових настановах абсолютної більшості членів соціуму. Поки ж практика свідчить, що в ДО, незважаючи на найкращу техніку передачі знань, люди припиняють навчання набагато частіше, ніж при використанні традиційних форм. Справа тут не тільки в змістовно-інформаційній складовій освітнього процесу, а й у мотиваційній, у відсутності повсякденного стимулу до витрати часу й сил на навчання. Існують також певні проблеми й безпосередньо в структурі ДН, наприклад, відсутність зворотного зв'язку. Відомо, що всюди, де необхідні знання, уміння та навички, засновані на об'єктивних закономірностях зовнішнього світу, процес навчання не може йти поза повсякденною взаємодією викладача та суб’єкта навчання. Наприклад, дистанційна підготовка фахівців з «Охорони праці» потребує пильної уваги тому, що навіть незначні прогалини в навчанні молоді виявляються одразу після отримання диплому з початком трудової діяльності за фахом. Тому так важлива повнота й фундаментальність професійного та загальнонаукового навчання в сукупності з вихованням адекватного почуття відповідальності. Дистанційно не можна якісно навчати дослідника, інженера, лікаря, фахівця в галузі природничо-наукових, професійно-практичних наук, порушення цього постулату призводить до суспільно небезпечних наслідків, але використовувати елементи дистанційних технологій корисно та необхідно. Повною мірою це стосується і «Безпеки життєдіяльності», і «Екології», і «Хімії», та ін.

Усунення чи зниження гостроти зазначених проблем, забез­печення системності, комплексності та узгодженості дій щодо реформування національної СДО в напрямку встановлення відповідного рівня потребує державної підтримки її розвитку задля того, щоб складовою частиною освітньої системи України інтегруватися в Європейське та світове інформаційно-освітні середовища (ІОС). Національною програмою «Освіта. Україна XXI сторіччя» передбачено забезпечення розвитку освіти на підґрунті запровадження в навчально-виховний процес новітніх прогресивних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень, створення нової системи інформаційного забезпе­чення освіти, входження України у трансконтинентальну систему комп'ютерної інформації [9]. І те, що зараз відбувається в Україні в контексті реалізації концепції Болонського процесу, безпосе­реднє тому підтвердження.



СДО базується на системному підході та програмно-цільовому методі й має за мету забезпечення загальнонаціонального доступу до освітніх ресурсів шляхом використання сучасних інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж і створення умов для реалізації громадянами своїх прав на освіту. Функціонування СДО забезпечує реалізацію наступних принципів [8]:

  • надання рівних можливостей (демократизація) всім за­кла­дам освіти, що знаходяться у СДО щодо рішення нормативно-правових, навчально-методичних, фінансово-економічних питань функціонування;

  • організація навчальних процесів для всіх учасників СДО з використанням телекомунікаційних мереж (відкритість інфор­ма­цій­них ресурсів);

  • створення віртуальної електронної бібліотеки навчальних дистанційних курсів, банків даних та баз знань із захистом відповідних авторських прав.

Соціальне значення СДО полягає в можливості позитивного впливу на вирішення проблем стосовно підвищення рівня якості освіти і на суспільство взагалі; соціальної та професійної нобіль­ності населення, його підприємницької і соціальної активності; реалізації потреб населення в освітніх послугах; збереження та поновлення знань, кадрового та матеріально-технічного потенці­алу, накопичених вітчизняною системою освіти; формування для всього світового співтовариства єдиного освітнього простору. ІОС дистанційного навчання – це системна сукупність, що містить засоби передачі даних, інформаційні ресурси, протоколи взаємодії, апаратно-програмне та організаційно-методичне за­без­пе­чен­ня і орієнтована на задоволення освітніх потреб користувачів. Середовище навчання в СДО можна розглядати також як сукупність інформаційних технологій, котрі забезпечу­ють надання суб’єктам навчання основного обсягу навчального матеріалу, їхню інтерактивну взаємодію з викладачами у процесі навчання, отримання можливості самостійної роботи задля засвоєння матеріалу; а також оцінку знань і навичок у процесі навчання. Тобто ця форма організації освіти ґрунтується на ви­ко­ристанні персональних комп'ютерів, електронних підручників та засобів телекомунікацій, які становлять складові якісної техно­логії навчання. Остання об’єднує педагогічні та інформаційні технології. Перші забезпечують опосередковане активне спілку­вання викладачів з об’єктами навчання з використанням телеко­мунікаційного зв'язку та методології індивідуальної роботи здобувачів ДО зі структурованим навчальним матеріалом, пода­ним в електронному вигляді [1]. Наступними є технології ство­рен­ня, передачі та збереження навчальних матеріалів, органі­за­ції та супроводження навчального процесу за допомогою телеко­му­ні­каційного зв'язку, тобто його програмне забезпечення. Підго­товка якісного продукту потребує залучення висококваліфіко­ваних фахівців – програмістів, оскільки середньостатистичному українському викладачу навчальних дисциплін, особливо гуманітарного профілю, розробка програмного забезпечення ДО в необхідному обсязі (будемо об’єктивні) не під силу. Отже, постає питання фінансового забезпечення організації української частини єдиного міжнародного освітнього простору, який зміг би задовольнити освітні потреби людини, незалежно від її віку, рівня освіти та місця перебування. Через брак коштів на освітянські потреби, реалізація «Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні» в повному обсязі поки що гальмується, хоча Координаційна рада міністерства освіти і науки України з питань дистанційної освіти існує довгий час [8].

Основним інструментарієм ДН, який з успіхом можна використовувати в інших формах навчання, є електронні підручники (ЕП) та довідники, оскільки за їхнім сприянням значно підвищується ефективність проведення навчальних занять. Сучасний електронний підручник – це цілісна дидактична система, заснована на використанні комп'ютерних технологій і засобів Інтернет, яка ставить за мету забезпечити навчання студентів за індивідуальними й оптимальними навчальними програмами з активним управлінням процесом навчання. Привабливість ЕП для освітянської галузі передусім полягає в:



  • поданні інформації з використанням усього спектру мультимедійних даних: тексту, графіки, аудіо, відео, анімації;

  • розвинених можливостях пошуку та отримання різнома­нітної інформаційно-довідкової інформації;

  • об'єктивній та всебічній системі контролю знань;

  • можливості забезпечення інтерактивного зв'язку здобу­ва­чів ДО і викладача з застосуванням мережевих технологій в умовах реального часу.

ЕП використовуються: для навчання, самоперевірки й кон­тролю знань; як екзаменатор під час відповідних іспитів, для пе­ре­вірки знань на поточних заняттях з електронними обчислю­валь­ними машинами (ЕОМ), як тренажер для самостійних занять на ЕОМ. ЕП може містити систему тестів і навчальних матеріалів із курсу. Його можна вважати літературою нового покоління, яка об'єднала переваги традиційних підручників і можливості комп'ю­терних технологій. Відповідно до Інструкції Міністерства освіти та науки України, електронне видання є сукупністю текстової, графічної, мовної, музичної, відео-, фото – та іншої інформації, а також друкарської документації користувача. ЕП може бути створений на будь-якому електронному носієві або розміщено в локальній чи глобальній комп'ютерній мережі. Ступінь прогресу ЕП порівняно з традиційними методами навчання можна оцінити за наступними критеріями: формою подання навчальної інформації, способами її пошуку, методами контролю знань, організацією зворотного зв'язку з викладачем. До відмінностей ЕП від традиційних засобів навчання слід віднести, по-перше, специфічну систему управління процесом навчання, що містить засоби нелінійної структуризації та оптимізації навчального матеріалу, діагностики й корегування знань, розгалужену мережу зворотного зв'язку тощо. По-друге, вербальні методи, які дозво­ляють значно прискорити пізнавальні процеси, а також графічні та мультимедійні засоби, котрі забезпечують високий рівень наочності процесу навчання. Крім того, за їх допомогою відтво­рюються умови та характеристики процесів, що вивчаються на лабораторних практикумах. Універсальна спроможність ЕП до вирішення широкого кола різнопланових питань у порівнянні з іншими видами засобів навчання робить його незамінним при викладанні дисциплін природничо-наукового циклу. Йдеться про:

  • отримання відомостей про навчальну програму та тематичний план навчальної дисципліни, послідовність занять і логіку опанування тем;

  • можливість індивідуального перегляду, вивчення або по­вто­рення навчального, методичного та інформаційно-довідково­го матеріалу, наочно представляти на дисплеї комп'ютера дидактичний матеріал та іншу інформацію (схеми, малюнки, таблиці, графіки, текст і т.д.);

  • здійснення самоконтролю (з автоматизованим виставлен­ням оцінок) засвоєння змісту навчальних тем;

  • отримання інформації про рекомендовану навчальну, наукову та методичну літературу, методичні рекомендації щодо застосування тих чи інших форм навчальних занять (окремі методики), про технології, які використовуються в інформаційній діяльності тощо;

  • тиражування необхідних для занять роздавальних мате­ріа­лів (планів, завдань, методик, таблиць) тощо.

Як висновок, слід зауважити, що безсумнівна перевага ком­п'ютерних засобів перед друкованими, а також використання ін­терак­тивних методів навчання надає змогу створювати та засто­со­вувати гнучкі форми нетрадиційної освіти. При цьому сфера комунікативних контактів може бути значно розширена, оскільки інформаційні технології за своєю суттю адекватні високій пізна­валь­ній мотивації людей. До того ж, дистанційні курси надають унікальні технічні можливості для індивідуалізації ДО, самостій­но­го визначення темпів засвоєння навчального матеріалу, широ­ти охоплення предмета й глибини проникнення в його суть, підсилюючи позитивну складову ДО, тому необхідно обов’язково враховувати негативні сторони ДН та вміти їм протидіяти. Але, якими б витонченими не були техніка інтерактивних комунікацій і методика дистанційного викладання, тільки свідомий інтерес со­ціально зрілої особистості, відповідальне ставлення до одер­жан­ня освіти дозволяють досягти успіху при дистанційному навчанні.

Література:



  1. Агеев М.Ю. Программное обеспечение дистанционного обучения: содержание и классификация // Телекоммуникации и информатизация образования. – 2003. – №1. – С. 53-60.

  2. Антигоша О.А. Дистанционное образование на основе интернет-технологии / Высшее образование сегодня. – 2003. – №4. – С.50-53.

  3. Андреев А.А., Солдаткин В.И. Дистанционное обучение: сущность, технология, организация. – М.: Изд-во МЗСИ, 1999. – 196 с.

  4. Бершадская М.Д. Разработка концептуальных основ модульного планиро­вания дистанционного учебного процесса / М.Д.Бершад­ская, Л.И.Денисович, О.И.Карпенко// Инновации в образовании. – 2002. – №5. – С.4-10.

  5. Бурмистрова А.С. Недостатки современных систем дистанционного обучения // Профессиональное образование. – 2003. – №10. – С.32-33.

  6. Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» (від 4 лютого 1998 р., № 75).

  7. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні, затверджена Міністром освіти і науки України 20.12.2000 р.

  8. Наказ Міністерства освіти і науки України «Про створення Координаційної ради Міністерства освіти і науки України з питань дистанційної освіти» (від 26.02.2001р., № 91).

  9. Наказ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» (від 31.07.2000 р., № 928).

Пугачова Н.І.*
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка