Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка5/18
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.1 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Сучасний урок з основ здоровۥя
у 5-8 класах 12-річної школи


Стаття розкриває актуальність проблеми збереження учнівською молоддю здоров’я. Здоров’я розглядається як загальне благополуччя, яке складається з психологічного, духовного, фізичного та психічного благополучь. Ефективність вирішення цієї проблеми можна підвищити за рахунок проведення уроків з «Основ здоров’я» за тренінговою системою навчання.

Благополуччя й успішний розвиток усякого суспільства визначається ідеологією й освітою, а не, як побутує думка, природними ресурсами чи багатствами.

Тому бурхливі видозміни в нашій державі викликали настійну необхідність реформування освітньої сфери, покликаної забезпечити демократичні перебудови в суспільстві й у свідомості громадян, особливо молодого покоління.

Формування людини нового типу – інтелектуала, професіо­на­ла, гуманіста, члена світової спільноти – вимагає заправа­дже­н­ня в освіті нових технологій на основі пріоритетності загально­люд­ських цінностей, вивчення й розвитку власної національної культури.

Реформування здійснюється через змінення, розширення, ускладнення змісту освіти (12-річна система навчання, 12-баль­на шкала оцінювання знань, нові предмети, програми, профільність, іноземні мови в початковій школі, комп’ютеризація тощо) та запровадження нових підходів до навчально-виховного процесу, визначених у державних документах: законах «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Національній доктрині розвитку освіти ХХІ століття» тощо.

Перебудова освітньої сфери – процес складний, іноді досить болючий. Він породжує багато нових проблем, загострює старі, змушує докорінно переглядати усталені норми, методики, активно шукати дієві шляхи розв’язання назрілих питань.

Такою серйозною проблемою є сьогодні порушення адаптивності й зниження показників здоров'я молодого покоління, дітей і учнів зокрема, що, безперечно, негативно впливає на ефективність і результативність навчально-виховного процесу, гальмує процес реформування, суспільного розвитку, а з іншого: додаткове напруження, викликане змінами, провокує ще більше хвороб серед школярів, у тому числі так званих «шкільних», дидактогених [ 2].

В умовах демографічної, соціальної, екологічної кризи та погіршення загальної ситуації зі здоров'ям громадян України виховання здорової особистості, створення сприятливих і безпечних умов у навчальних закладах – життєва необхідність, педагогічний обов’язок і щире прагнення освітян.

Випускник школи сьогодні має бути, у першу чергу, здоровою людиною, особистістю, яка соціально адаптована, професійно зорієнтована, здатна до саморозвитку й самореа­лізації, активної ролі в суспільстві як громадянина, спеціаліста, продовжувача традицій національної культури, носія вічних світових цінностей, творця кращої долі для себе і своєї країни.

Оскільки більшість дітей в останні роки вже на момент наро­дження мають порушення, захворювання дихальної, нервової, серцево-судинної систем тощо, а в дошкільні й шкільні заклади приходять із цілими «букетами» хронічних захворювань, – ігнорувати цей факт ми не в змозі й не маємо права. Нам слід навчитися самим, навчити дітей реально й достойно справ­ля­тися із цією проблемою, допомагати їм максимально відновити здоров'я, сформувати в них потребу берегти життя й здоров'я, надати їм відповідні знання й прищепити навички ведення здорового способу життя, який забезпечував би кожній молодій людині повноцінне існування й активну діяльність у навчанні, професійній сфері, громадському й особистому житті [2].

Типовими навчальними планами передбачено вивчення ряду нових навчальних предметів, серед яких важливе місце займає інтегрований курс «Основи здоровۥя» для 5-9 класів.

Мета предмета містить дві складові:


  • Профілактичну – зменшення вразливості підлітків в умовах сучасного світу (профілактика порушень здоров’я, ВІЛ-інфікування, уживання психоактивних речовин, дорожньо-транспортного, побутового та інших видів травматизму);

  • Розвивальну – підвищення особистісного й творчого по­тен­ціалу учнів та їх прагнення до самореалізації й життєвого успіху.

Завдання предмета – вплинути педагогічними методами на свідомість і поведінку учнів шляхом розвитку в них цінностей, ставлень, життєвих і спеціальних навичок, сприятливих для здоровۥя, безпеки, гармонійного розвитку та успіху.

Його особливості визначаються:



  • необхідністю впливати на свідомість і поведінку учнів. Це пояснюється тим, що якість життя людини, її здоровۥя, безпека і благополуччя найбільше залежать від її поведінки та способу життя;

  • тим, що навчально-виховні впливи слід спрямовувати на формування в дітей позитивних цінностей, знань, ставлень, умінь і навичок, які зменшать ризик виникнення поведінкових проблем і підвищать їх особистісний потенціал для гармонійного розвитку та життєвого успіху;

  • тим, що для посилення мотивації та ефективності навчання необхідно послідовно впливати на шкільну політику і створювати сприятливе середовище. [1 ]

Ці особливості потребують застосування нових методів і підходів до навчання. На жаль, у сучасній українській школі пере­важає традиційна методика навчання, що базується на принципі «набуття знань» і є неефективною і неадекватною завданням предмету «Основи здоров’я». Автори методичних комп­лексів до «Основ здоров’я» Т.В. Воронцова та В.С. Поно­ма­ренко пропо­ну­ють рішуче перейти до методів, які реалізують принцип «навча­тися діючи». Вони пропонують у навчанні предмету поєднувати такі високотехнологічні методики як: методику розвитку життєвих навичок, методику прискореного навчання на основі опорних когнітивних схем (за Л.С.Виготським) [5] та методику навчання за складеними самими учнями картами пам’яті (Т.Бьюзон) [4].

Розглянено, що передбачає навчання на основі розвитку життєвих навичок.



Навчання на основі ровитку життєвих навичок: що це?

Менше...

Більше...

Орієнтація на знання

Балансу між знаннями, ставленнями та навичками

Директивних (центрованих на вчителеві) підходів

Конструктивістських (центрованих на учнях) підходів

Пасивності учнів

Інтерактивних методик

Стимулювання тиші в класі

Кооперації та демократичності

Механічного запамۥятовування

Аналітичного, асоціативного, креативного мислення

Письмових завдань

Програвання життєвих ситуацій

Читання підручників

Роботи в зошитах-практикумах

Негативних оцінок і суперництва

Делікатного ставлення до індивідуальних відмінностей і гендерних проблем

Навчання за однаковим для всіх учнів сценарієм

Урахування потреб і вікових та психологічних особливостей учнів

Стає зрозумілим, що для «більшого» навчання (розвиваль­но­го та особистісно орієнтованого, на основі життєвих навичок) велике значення надається нетрадіційній педагогіці, психоло­гічним методикам збереження і дотримання людських життєвих цінностей.

Навички, що сприяють соціальному благополуччю (міжперсональні навички)

Навички, що сприяють психологічному благополуччю (внутрішньоперсональні навички)

Когнітивні

(інтелектуальні)

Емоційно-вольові

1. Навички ефектив­ного спілкування

1. Самоусвідомлення і самооцінки

1. Навички самоконтролю

2. Навички співпереживання

2. Аналіз проблем і прийняття рішень

2. Керування стресами

3. Навички розвۥязан­ня конфліктів

3. Навички критично­го мислення

3. Мотивація успіху

4. Навички протидії соціальному тиску

4. Навички саморозвитку

4. Гартування волі

5. Навички групової роботи і адвокації

5. Навички самовдо­сконалення

5. Навички пошуку при­кладів отримання позитивних емоцій

Наведені приклади життєвих навичок, що сприяють здо­ровۥю допоможуть вчителям, які викладають «Основи здоровۥя» більш глибоко і детально зрозуміти мету та завдання цього курсу.

За теоретичний фундамент для визначення змісту, методів і результатів навчання з «Основ здоровۥя» В.С. Пономаренко та Т.В. Воронцова пропонують взяти холістичну модель здоровۥя, яку ототожнюють з поняттям загального благополуччя, складо­вими якого вважають – духовне, соціальне, інтелектуальне, емоційне та фізичне благополуччя.

У педагогіці розглядають багато джерел співробітництва і розвивального навчання, серед яких одне з поважних місць займає викладання навчального предмету у тренінговій системі.

Тренінг (від англ. – training. Перекладається як навчати, трену­вати, дресирувати). Тренінг виник у ХІХ ст. в медицині як методика проведення психотерапевтичної роботи. У ХХ ст. він набуває поширення у професійній освіті як форма навчання та в практичній психології як ефективна технологія розвитку особистості. Останнім часом тренінгові технології впроваджу­ються у процес навчання в загальноосвітніх навчальних закладах [6].

Тренінг – це форма групової роботи, яка забезпечує активну участь і творчу взаємодію учасників між собою і з учителем.

Тренінг є ретельно спланованим процесом надання чи поповнення знань, відпрацювання умінь і навичок, зміни чи оновлення певних ставлень, поглядів і переконань.

Проводячи мозковий штурм спільно з учасниками тренінгу (учнями) з теми «Ознаки тренінгу» ми отримуємо такі відповіді учнів.
Тренінг – це свято
Працюємо у групах Намагаюся бути толерантним

Сидимо у колі Вчуся бути Людиною

Не схожий на уроки Вчуся регламентувати відповідь

Усі мої ідеї приймаються Можна багато чому навчитися

Відбувається у школі Можна поділитися своїм досвідом

Подобається конфиденційність Всі добровільно дотримуються

правил

Маю право бути активним, або пропускати хід

Отже, у педагогіці співробітництва й розвивального навчання тренінг – це:



  1. Нові підходи (співпраця, відкритість, активність, відповідальність).

  2. Нові знання (інтенсивне засвоєння, уточнення).

  3. Позитивні цінності, ставлення, ідеали.

  4. Нові вміння й навички (ефективної комунікації, самоконтролю, лідерства, роботи в команді, надання й отримання допомоги, аналізу ситуацій і прийняття рішень).

Тренінг має певну структуру, з якої можна скласти алгоритм тренінгу [1].
Структура тренінгу

↓ ↓



Вступна частина Основна частина Заключна частина

↓ ↓

Зворотній зв’язок – Теоретичний блок – Підбиття підсумків

Криголами – Практичний блок – Зворотний зв’язок

Знайомства – Допоміжні активності – Релаксація

Очікування – Процедури



завершення

Самооцінка тренінгів (прощання)



(необов’язкова)
Основна частина

↓ ↓



Теоретичний блок

Практичний блок

Допоміжні активності

презентації

виконання проектів

обۥєднання в групи

мозкові штурми

презентації

енергайзери

міні-лекції

аналіз історій

вправи на релаксацію

самонавчання

рольові ігри




взаємонавчання

інсценування




запитання й відповіді

дискусії та дебати




Алгоритм тренінгу:

  1. Знайомство (у 8-9 класах – Привітання).

  2. Зворотний зв’язок (Про що дізнались..., що запам’ятало­ся..., що було цікавим..., що використаєте у своєму житті тощо).

  3. Прийняття правил групи.

  4. Очікування (що очікуєте від теми даного тренінгу?, або розділу з тем тощо).

  5. Міні-лекції тренера (фасилітатора – від англ. Facilitate – полегшувати, сприяти).

  6. Вправи (колажі, коло знань, континууми тощо).

  7. Руханки.

  8. Зворотний зв’язок (про що дізнались..., що запам’ятало­ся..., що було цікавим..., що використаєте у своєму житті з сьогоднішнього тренінгу тощо).

  9. Очікування (чи справилося очікування, яке було визначено на початку тренінгу).

  10. Прощання [3].

Примітка: 1. Залежно від вікових особливостей підлітка де­я­кі види тренінгової діяльності можуть змінюватись. Наприклад, правила групи для учнів 8-9 класів стають більш дорослими за змістом. Так, правило толерантності у 5-6-класників можна за­мі­нити для 7-9-класників на такі: співчуваємо один одному, допо­магаємо і довірямо один одному, давайте порозуміємось тощо.

2. Деякі структурні компоненти тренінгу можна обۥєднувати. Наприклад, зворотний зв’язок з очікуванням, або з прощанням.

3. Знайомство для молодших підлітків можна замінити привітанням для старших підлітків.

4. Під час створення проекту група називає його та до нього придумує девіз.

Не можна забувати про те, що 5-класники проходять адаптацію до навчання в середній школі, і при цьому треба оберігати їх від загрози «зриву адаптації».

Як уже зазначалося, життя 5-класника доволі стресове. Ба­га­то нових предметів і вчителів, різні вимоги, необхідність само­стійно виконувати домашні завдання і як наслідок зниження ус­піш­ності – такі проблеми постають перед багатьма учнями. Пер­ше півріччя в 5 класі вважається важчим ніж у першому класі.

Найголовніша проблема в тому, що діти не вміють ефективно спланувати час, щоб його вистачило не тільки на заняття, а й на відпочинок. Це призводить до перевтоми, частих захворювань, зниження оцінок і втрати інтересу до навчання.

5–6-ті класи вважаються вирішальними в тому, буде дитина вчитися, чи вона відмовиться від зусиль у цьому напрямі й почне самореалізуватися в інший спосіб. Тому профілактика «зриву адаптації» і стресів має бути вирішальною у 5-му класі.

Багатьом дітям, особливо сором’язливим, важко спілкува­тися з новими вчителями. Тому п’ятикласників важливо вчити ефективним прийомам спілкування, зокрема умінню долати сором’язливість (як попросити про послугу, допомогу тощо).

Головна проблема полягає в тому, що п’ятикласники зазвичай уже не відвідують групу подовженого дня, більшість ходить додому самостійно і часто бувають дома самі.

У зв’язку із цим слід особливу увагу приділити навчанню дорожньої і побутової безпеки, а також умінням спілкуватися зі сторонніми людьми та відмови від пропозицій пограти в небезпечних місцях і з небезпечними предметами.

Особливе місце у викладанні предмету ОЗ має підготовка вчи­телів. Рекомендуємо їм: пройти навчання за методикою ООЖН (освіта на основі життєвих навичок) на базі Південно­укра­їнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогіч­них кадрів під час проведення курсів підвищення кваліфікації вчи­телів біології, біології та хімії, а також на серпневому семінарі для вчителів з основ здоров’я, які є предметниками з інших на­вчальних дисциплін; оволодіти тренінговими формами роботи, уміло використовувати навчально-методичний комплекс із пред­ме­та. Ефективність навчання значною мірою залежить від чіт­кого поуроч­ного тематичного планування (календарне плануван­ня), складання планів-конспектів до тренінгів, вивчення та дотри­мання сучасних критеріїв навчальних досягнень учнів з основ здо­ров’я. Якщо в основі вашого викладання лежить методика, ство­ре­на Т.В. Вороновою та В.С.Пономаренко, то вам допомо­жуть посібники для вчителя (5-7 класи), підручники та зошити-практикуми, зошити з тематичного оцінювання (5-8 класи).

Дуже хотілося б, щоб учні завдяки предмету «Основи здо­ров’я» та іншим навчальним дисциплінам, які викладаються в си­стемі розвивального та особистісно орієнтованого навчання на­бу­ли компетентісних навичок проактивності, щоб у разі отри­мання будь-яких завдань, появи нових проблем учень не думав, як відмовитися, а знаходив ідеї для їх виконання та вирішення.

Термін «проактивність» у протилежність від реактивності доволі широко використовується сьогодні в літературі. Він означає значно більше ніж просто активність. Він означає, що ми, люди, несемо відповідальність за своє власне життя. Наша поведінка залежить від наших рішень, а не від нашого оточення. Ми зможемо підпорядкувати наші почуття нашим цінностям. Ми ініціюємо те, що діється, несемо за це відповідальність [7].


Реактивна мова

Проактивнаа мова

  1. Я нічого не зможу зробити

  2. Ось такий я є

  3. Він мене так дратує

  4. Вони не згодні на це




  1. Мені доведеться це зробити

  2. Я не зможу

  3. Я вимушен це зробити

  4. Якби тільки

  1. Подивимось, які є можливості

  2. Я зможу вибрати інший підхід

  3. Я контролюю свої почуття

  4. Я зможу підготувати ефектив­ну презентацію

  5. Я прийму відповідне рішення

  6. Я роблю вибір

  7. Я віддаю перевагу

  8. Я роблю

Освіта на основі набуття життєвих навичок підвищує особистісний потенціал дитини, навчає творчо розв’язувати проблеми, долати тревоги і стреси, створює своєрідний «поведінковий імунітет» до невиправдано ризикованої поведінки. Її визначено найефективнішою у запобіганні тютюнопалінню, вживанню алкоголю, наркотиків, насиллю та іншим негативним явищам у підлітковому середовищі.

Наводимо результати, яких ми можемо досягти завдяки викладанню ОЗ, ОБЖ, ФК через ООЖН: подарувати учням особливий час і місце у школі; допомогти дітям відчути єднання з групою; дати «точку опори»; навчити приймати рішення і діяти з позицій здорового глузду; навчити протистояти соціальному тиску; навчити долати стреси; показати, як можна у світі жити без насилля; розвивати у них толерантність і співчуття; вселити в дітей надію.

Література:


  1. Воронцова Т.В., Пономаренко В.С. Основи здоров’я: Посібник для вчителя – 5. – К.: Алатон, 2005.

  2. Морозова В.В., Музирова В.О., Лаврова Л.В., Мікулак Н.М. Практика здоров’язбереження і здоров’ятворення в навчальних закладах Дніпропетровської області.

  3. Воронцова Т.В., Пономаренко В.С. Основи здоров’я: Посібник для вчителя – 6. – К.: Алатон, 2008.

  4. Бьюзен Т. Научите себя думать! – Минск: Попурри, 2004.

  5. Бадмаев Б.Ц. Психология и методика ускоренного обучения. – М.: ВЛАДОС, 1998.

  6. Пугачова Н.І., Мазаєва К.В. Школа як ідеальне середовище для формування здоровۥязберігаючих компетенцій учнів загальноосвітніх навчальних закладів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Уніфікація природно-математичної освіти в контексті європейського виміру». – Херсон: Айлант, 2007.

  7. Кови С.Р. 7 навыков высокоэффективных людей. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2007.

Біла Л.В.*

Світова практика проведення зовнішнього незалежного оцінювання

У статті наводяться приклади впровадження та проведення незалежного тестування у різних країнах світу: особливості, власні наробки, досвід.

ХХ століття ознаменувалось тим, що розгорнулася так звана «революція якості», яка охопила всі сфери життя та діяльності людини.

Необхідність впровадження зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів частково пов‘язана з прагненням нашої держави вступити до Європейського співтовариства [4].

1997 року в Ліссабоні була прийнята Конвенція про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти, в Європейському регіоні.

Згідно з цією Конвенцією однією з умов академічного визнання в Європі документів про освіту є наявність у державі прозорої та об‘єктивної системи оцінювання якості освіти.

Становлення національної системи ЗНО якості освіти процес досить тривалий.

Незалежне тестування як випускний іспит у школі вперше було застосовано в Європі 1788 р. У США 1884 р. був виданий пер­ший збірник тестових матеріалів (завдання, відповіді, реко­мен­дації щодо оцінювання), який містив завдання з математики, історії, граматики, навігації та приклади текстів творів.

Уперше поняття «тест» (test-англ.) у значенні «випробовуван­ня, дослідження» увійшло до наукової літератури в 1890 році після публікації американського психолога Дж. М. Кеттела.

У наш час рівень та якість навченості учнів визначають за допомогою зовнішнього стандартизованого тестування в Австрії, Великій Британії, Ірландії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Румунії, Словенії, США, Фінляндії, Франції та інших країнах. Успішне виконання тестів після закінчення окремих типів шкіл дає змогу вступити до університетів у Німеччині, Нідерландах, частково у Франції [6].

Зовнішній іспит став важливою умовою доступу до вищої освіти більше ніж у 150 країнах світу. Так, у країнах ЄС свідоцтво про повну середню освіту видається лише тим учням, які, закінчивши середню школу, витримали зовнішні випробування.

У Великобританії школа спрямована на те, щоб якомога більше дітей про­довжило навчання у вищих навчальних закладах. Тому завдання вчителя – під­тягнути слабких учнів до відповідного рівня. З цією метою розроблено, при­близно 25 різних показників. Учитель відповідає «за прогрес кожної дитини». Тестування учні проходять постійно. Але адміністрація навчального закладу сте­жить за тим, щоб учитель не стільки готу­вав дітей до тестів, скільки розвивав їх. Єдиний державний іспит або загально­державне тестування поділяється на дві сесії – зимову і весняну. Шкільні вчите­лі беруть участь у перевірці результатів. Підсумкові роботи виконуються учнями на паперових носіях і перевіряються вручну. Випускники готують свої творчі портфоліо. Якщо кілька абітурієнтів мають однакову кількість балів, щоб отримати бюджетне місце, перевагу має представник з робітничого середовища.

У Франції єдиний державний іс­пит ВАС діє уподовж багатьох ро­ків. Мотивація його введення була приблиз­но такою, що й у нас: поставити всіх учнів у рівні умови, унеможливити ко­рупцію в освіті, уніфікувати вимоги до випускників. Людина, яка витримала ВАС, має право без іспитів вступили до будь-якого університету свого профілю і вчи­тися безкоштовно. А якщо учень одержав оцінку, що вище від зазначеного рівня, то має право записатися на підготовче відділення елітного університету. Щоб бути зарахо­ваним у такий навчальний заклад після підготовчих курсів, треба скласти вступ­ні іспити.

Американська освітня система має децентралізований ха­рак­тер. У США перехід від одного ступеня навчання до іншого від­бувається без іспитів. Але існує певна стандартизація шкіль­них програм. На програми середніх шкіл відчутний вплив тих вимог, які ставлять перед абітурієнтами коледжі й універси­тети, а також загальнонаціональні тести оцінювання знань. Одним з таких тестів є «Загальнонаціональна оцінка освіт­нього розвитку» (МЕР) – періодична перевірка навичок і знань спеціально відібраних учнів віком 9,13, та 17 років з таких предметів, як читання, письмо, математика, природничі, суспільні науки та ін.

До вищих навчальних закладів США не потрібно складати вступні іспити. Ви­рішальними є результати загальнонаціо­нального тесту SАТ – понад 700 балів, а також АСТ – 500 ба­лів. Кожен ВНЗ самостійно встановлює прохідний бал. Атестація проходить у спеціальних центрах для здачі націо­нальних тестів і результати реєструються в загальнонаціональному комп'ютері. Тест, витриманий один раз, можна використовувати для вступу до будь-якого ВНЗ. Загальнодержавне тестування не є обов'яз­ковим, але без його результатів не приймуть до коледжу, універ­ситету, на роботу. Здобуті результати тестів ви­пускники відправ­ля­ють до різних на­вчальних закладів. Якщо результати незадо­вільні, престижний університет запропонує вчитися «дорожчою ціною». Менш пре­стижний університет або коледж може запропонувати навчатися у своєму за­кладі навіть зі стипендією.

Ключова позиція західної, у тому числі й американської, моделі – відсутність адміністративного втручання: ВНЗ не отримують завдання зарахувати на 1-й курс, наприклад, не менше 50 % студен­тів за результатами загальнонаціональ­ного тестування. Керівництво кожного ВНЗ самостійно вирішує, якою мірою враховувати й чи взагалі враховувати результати тестування, яке служить лише допоміжним матеріалом для прийняття остаточного рішення.

Серед пострадянських держав, які вже ввели таку систему ще з 1993 року, можна назвати Росію, Грузію, Білорусію, Латвію, Литву, Естонію, Молдову, Азербайджан, Киргизію, ін. У Казахстані та Киргизії проводяться вступні іспити у формі комплексного тестування. У Росії з 2001 р. зовнішнє оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів проходить у вигляді єдиного державного экзамену (ЕГЭ). У Беларусі централізоване тестування (ЦТ) не є обов’язковим, випускники шкіл тестуються за бажанням та на платній основі. ЦТ проводится в республіці з 1998 року.

У процесі формування системи зовнішнього незалежного оцінювання в Україні широко вико­ристаний досвід цих та інших країн світу, який у процесі багаторічної експериментальної роботи адаптований до українських умов та чинного за­конодавства. Головна мета проведення ЗНО – це об’єктивне та неупереджене оцінювання навчальних досягнень осіб, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів. Отже, впровадження рівних умов доступу до вищої освіти та оцінювання якості освіти – є однією із складових входження України в світовий та європейський освітній простори, визнання на міжнародному рівні наших документів про вищу освіту.

Література:



        1. Постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.05 р. № 1312/2005 «Про невідкладні заходи щодо запровадження зовнішнього незалежного оцінювання і моніторингу якості освіти» // www.org@testportal.com.ua

        2. Наказ МОНУ №1171 «Про зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників» // www.org@testportal.com.ua

        3. Лікарчук І. Зовнішнє незалежне оцінювання – 2008. Перші враження // Вісник TIMO. – 2008. – №6. – С.4-5.

        4. Вакарчук І. Офіційний звіт про проведення зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів України в 2008 р. Передмова // Вісник TIMO. – 2008. – №7-8. – С.2-4.

        5. Новікова О. Зовнішнє оцінювання в інших країнах // Пані Вчителька. – 2008. – №1. – С.46-47.

Верещака М.П.*
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка