Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка6/18
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.1 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Формування знань з безпеки життєдіяльності
та охорони праці при вивченні фотометрії в курсі фізики


Сучасна система вивчення безпеки життєдіяльності та охорони праці в вузі з об’єктивних причин не може в необхідній мірі підготувати спеціалістів з цих питань. В даній роботі пропонується підвищувати якість підготовки спеціалістів з безпеки життєдіяльності та охорони праці шляхом інтеграції матеріалу названих дисциплін з навчальним матеріалом курсу фізики.

Здоров’я і життя людини є найбільшою цінністю. З метою підготувати людину до зустрічі з різними побутовими та вироб­ничими небезпечними ситуаціями, навчити передбачати і уника­ти їх, а при необхідності діяти найбільш раціонально, у навчаль­ну програму шкіл та вузів введена дисципліна «Безпека життєді­яльності» [1, 2]. Вивчення цього предмета дає учням основи без­печної життєдіяльності, знайомить їх з основними нормативними документами, передбаченими вимогами техніки безпеки та охо­ро­ни праці на виробництві. В дійсності діяльність людини на­стіль­ки різнопланова, а небезпечних факторів настільки багато, що в єдиному, обмеженому часом курсі «Безпека життєдіяльно­сті» фізично неможливо охопити всі можливі (навіть типові) небезпечні ситуації. Окреслені обставини роблять неможливою реалізацію повною мірою на заняттях з безпеки життєдіяльності основних принципів дидактики: наочності, свідомості, зв’язку теорії з практикою, фундаментальності, систематичності і послідовності для всіх видів діяльності людини, що негативно впливає на формування навичок безпеки життєдіяльності в конкретних ситуаціях і зумовлює актуальність пошуків шляхів удосконалення підготовки спеціалістів з даних питань [3].

Аналізуючи програми дисциплін «Безпека життєдіяльності» та «Охорона праці», ми прийшли до висновку, що якість знань і сформованість навичок безпеки життєдіяльності будуть більш повними та дієвими, якщо на цих питаннях акцентувати увагу не тільки на заняттях з безпеки життєдіяльності, а й при вивченні фундаментальних та технічних дисциплін. Саме під час вивчення кожної, окремо взятої, спеціальної дисципліни виникають можливості більшою мірою реалізувати всі дидактичні принципи, а значить і сформувати міцніші та різносторонніші навички безпечної діяльності людини. Виходячи з наведеного вище визначена мета статті: обґрунтувати важливість формування знань у курсі фізики з відповідними питаннями безпеки життєдіяльності та охорони праці.

З точки зору вивчення можливостей реалізації відміченої мети нами проведено аналіз програми курсу «Фізика», яка використовується на факультеті судноводіння та енергетики суден, Херсонського державного морського інституту. На основі такого аналізу, в робочу програму цього курсу, в тексти лекцій та методичні рекомендації до лабораторно-практичних занять раціонально внести корективи двох напрямків.

Перший напрямок передбачає акцентування уваги курсантів на важливості правил техніки безпеки (ТБ) при виконанні лабораторних робіт та безумовності в їх дотриманні. Інструктажі з техніки безпеки приводяться як загальний для лабораторних, так і конкретний, внесені у методичні рекомендації до кожної лабораторної роботи. Протягом усього часу вивчення курсу, при перевірці готовності студентів до виконання лабораторних робіт, завжди потрібно звертати увагу на знання кожним курсантом можливих травмонебезпечних ситуацій, способів їх уникнення та дій при їх виникненні. Така постійна увага до правил ТБ і вимога безумовного їх виконання забезпечують реалізацію педагогічних принципів: свідомості, систематичності, зв’язку теорії з практикою, що сприяє формуванню в курсантів навичок виконання правил ТБ. Ми вважаємо, що наявність таких навичок особливо важливе для вищої ланки спеціалістів на суднах, бо вони працюють з підлеглими і саме вони закладають основи відношення команди суден до виконання правил ТБ, а значить і до безпеки життєдіяльності та охорони праці взагалі.

Другий напрям передбачає, акцентування уваги курсантів на розумінні ними суті явищ та умов виникнення небезпечних факторів, пов’язаних з ними. Це сприятиме розумінню вимог охорони праці та свідомому їх дотриманню.

Оскільки людина у своїй діяльності керується в переважній більшості візуальною інформацією про навколишнє середовище, то, як приклад, розглянемо один із можливих варіантів реалізації взаємозв’язків вивчення фотометричних величин в курсі фізики з питаннями безпеки життєдіяльності та охорони праці.

Вивчення теми «Фотометричні величини» починається з роз­гля­ду основних енергетичних понять, що характеризують світло­вий потік енергії. Розглянувши енергетичні параметри світлового потоку, звертається увага курсантів на те, що світлові візуальні вимірювання мають значний елемент суб'єктивності, оскільки чутливість у різних людей до одного і того самого світлового потоку різна. Особливо ця чутливість залежить від спектраль­но­го складу ви­промінювання. Найбільш чутливе людське око до світ­ла зеленого ко­льору, якому відповідає довжина хвилі λ = 0,555 мкм. Для довших і ко­ротших світлових хвиль чутливість ока різко знижується і досягає нуля для інфрачервоних і уль­тра­фіолетових променів. Монохроматичне світло однакових потуж­но­стей, але різного кольору за інших однакових умов сприйма­ється оком неоднаково. З цього випливає, що між зоровим від­чут­тям і величиною енергії електро­магнітної хвилі, яка потрапляє в око, немає прямої залежності. Тому візуальні оцінки світла не­мож­ливо давати у вели­чинах, які характеризують інтенсивність електромагнітних хвиль [4].

Так, щоб світло червоного кольору (λ = 0,76 мкм) викликало таку саму дію, як зеленого (λ = 0,555 мкм), необхідно, щоб його потік у 20000 разів перевищував потік світла зеленого кольору. Спектральна чутливість ока характе­ризується коефіцієнтом видності або функцією видності. Коефіцієнт видності Vλце відношення потужності Рт монохроматичного ви­промінювання (λ = 0,555 мкм) до потужності монохроматичного ви­промінюван­ня Рλ певної довжини хвилі λ, яке викликає таку саму дію на око, тобто Vλ=Pm/Pλ

К
Рисунок 1




оефіцієнти видності були ви­зна­чені як середні значення ре­зуль­татів численних вимірю­вань і затверджені відповідною міжна­род­ною комісією. Залежність фун­к­ції видності від довжини хвилі зображена графічно на рисунку.

Виявивши наявність відмінно­стей між енергетичними парамет­ра­ми світлового потоку і світлови­ми відчуттями людського ока, робиться висновок про необхід­ність введення характеристик зорових або світлових відчуттів людського ока, так званих, світлових або фотометричних величин.

Одиницею сили світла джерела у СІ є кандела (кд). Кандела дорівнює силі світла в заданому напрямі джерела, що дає монохрома­тичне випромінювання частотою 540*1012 Гц, енерге­тич­на сила світла якого в цьому напрямі складає 1/683 Вт/ср. Це основна фотометрична одиниця. Вона реалізується за допомогою світлового еталону.

Одиницею світлового потоку є люмен (лм). Один люмен – це фізична величина, яка чисельно дорівнює світловому потоку, що ви­промінюється ізотропним джерелом із силою світла в одну канделу все­редині тілесного кута в один стерадіан.

Оскільки променевий потік вимірюється у ватах, а світловий потік у люменах, то між ними встановлений зв'язок. Світлова ефек­тивність променевого потоку, або просто світлова ефективність η, показує, яка кількість люменів відповідає променевому потоку в один ват (лм/Вт). Обернена величина (Вт/лм) називається механічним еквівалентом світла К. У зв'язку з тим, що чутливість ока в різних час­тинах спектра різна, світлова ефективність і механічний еквівалент світла залежать від довжини світлової хвилі λ.

Для довжини хвилі, при якій чутливість ока максимальна (λ = 0,555 мкм), ці величини такі: η0 = 625 лм/Вт, Ко = 1,60-10-3Вт/лм. Ко­ристуючись значеннями функції видності (див. рис), можна одержати значення η і К для будь-якої довжини хвилі.

Кількісною оцінкою освітлення поверхні, на яку падає світловий потік, є освітленость. Освітленість – це фізична вели­чина, яка чисельно дорівнює світловому потоку, що падає на одиницю площі поверхні, тобто

E=dФ/dσ

Вва­жається, що світловий потік від точкового джерела з силою світла поширюється рівномірно в усіх напрямах і тоді він створює освітленість



E=Icosφ /r2,

де φ – кут між зовнішньою нормаллю до освітлюваної поверхні і напря­мом світлового потоку (кут падіння), що визначається віссю конуса, у межах якого поширюється світловий потік; rвідстань від джерела до площадки.

Із формули випливає, що освітленість поверхні прямо про­порційна косинусу кута падіння і обернено пропорційна квадрату відстані від точкового джерела, сила світла якого І.

Освітленість являє собою фотометричну величину, яка характеризує тільки освітлювальну поверхню, тобто вона не є характеристикою дже­рела світла. Одиницею освітленості в СІ є люкс (лк). Освітленість в один люкс – це освітленість, створена світловим потоком в один люмен, який рівномірно розподілений на площі в один квадратний метр.

Розглянувши основні фотометричні величини, звертається увага курсантів на те, що саме ступінь освітленості об’єктів зумовлює зорове відчуття людини, а значить і безпеку її діяльності. У зв’язку з цим на основі експериментальних досліджень встановлені норми освітленості для різних видів діяльності. Дані нормативних значень освітленості (СНіП – 4-79) наводяться, як приклад, для різних видів робіт за ступенем точності (таблиця 1) і залежно від виду діяльності (таблиця 2)/

Таблиця 1

Норми освітленості в залежності від розряду робіт

Розряд роботи

Характер робіт, виконуваних
в приміщенні


Норма, %

Види робіт
за ступенем точності


Розміри об’єктів розрізнення

При верхньому і комбінованому освітленні

При боковому освітленні

І

Робота найвищої точності

менше 0,15

10

3,5

ІІ

Робота дуже високої точності

0,15-0,3

7

2,5

ІІІ

Робота високої точності

0,3-0,5

5

2,0

ІV

Робота середньої точності

0,5-,1,0

4

1,5

V

Робота малої точності

1,0-5,0

3

1

VI

Робота груба

більше 5,0

2

0,5

Вияснивши особливості фотометричних величин, та важливість їх значень для безпечної діяльності людини, розглядаються способи контролю освітленості.

Після вивчення теорії на лабораторно-практичних заняттях курсанти досліджують вплив освітленості на зорові відчуття.

Подібно слід розглядати й інші теми фізики.

Запропонований нами метод інтегрованого вивчення безпеки життєдіяльності при освоєнні курсу фізики, забезпечує більш широку реалізацію основних дидактичних принципів і сприяє формуванню свідомих знань і умінь з безпеки життєдіяльності та охорони праці. Слід відмітити, що поглиблення знань та навичок з безпеки життєдіяльності при вивченні спеціальних предметів не потребує значних матеріальних витрат і, на нашу думку, його потрібно впроваджувати при вивченні більшості дисциплін. Саме такий підхід найбільшою мірою створюватиме умови для підготовки курсантів для безпечної діяльності в житті.


Таблиця 2

Норми освітленості в навчальних приміщеннях

Приміщення або робоча поверхня

При люміне­сцентному освітленні, лк.

При лампах розжарювання, лк.

Поверхні, до якої відносяться норми освітленості

Питома потуж­ність, Вт/м²

Столи

300

150

Горизонтальна поверхня на рівні 0,8 м від полу

48

Аудиторні дошки

300

150

Вертикальна поверхня

48

Кабінет креслення

400

200

Горизонтальна поверхня на рівні 0,8 м від полу

64

Майстерня з обробки металів і деревини

300

150




48

Література:

  1. Зацарний В.В., Мазур В.Г., Мостовий В.М. Навчальна програма нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльності» для вищих закладів освіти. – К.: Охорона праці, 1999. – 21 с.

  2. Відомості Верховної Ради, 2003, №2 ст.10. // Закон України Про внесення змін до Закону України «Про охорону праці».

  3. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика. Учебник для вузов – СПб.: Питер, 2000. – 304 с.

  4. Кучерук І.М., Горбачук І.Т. Загальний курс фізики: У3т.: Навч. посіб. для студ. вищ. техн. закл. освіти. – К.: Техніка, 1999. – Т.3. Оптика. Квантова фізика. – 520 с.

Гандзюк Л.А., Тимофієнко В.М.*

Психолого-педагогічні засади проведення лекцій


у вищому навчальному закладі

Стаття присвячена психолого-педагогічним аспектам діяльності викладача вищої школи, зокрема під час читання лекцій.

Переорієнтація навчального процесу із суто лекційно-інформативної на індивіду­ально-диференційовані особистісні форми є велінням часу. Адже Болонська концепція передбачає новий підхід до проведення лекцій, коли студент з об'єкту управ­ління його навчальною діяльністю перетворюється на суб'єкт самостійного отримання знань. Інформаційне забезпечення студента нині зводиться до консультативно-оглядового розгляду проблеми і аналізу можливих напрямків її вирішен­ня.

Нині лекція, яка є однією з провідних форм навчальної діяльності, має будити думку студентів, змушувати їх міркувати над проблемами, спо­нукати до пошуку невідомих, цікавих наукових положень. А для цього лектору слід досконало володіти ораторським мистецтвом, мотивуючи студентів до пошуку нових для них знань.

Від уміння подавати студентам наукову інформацію залежить і рівень суб'єктного сприйняття її студентами.

Технологія викладу навчального матеріалу лектором ґрунтується на правильному ви­борі форм і методів виступу відповідно до попереднього рівня підготовленості студентів. І найбільш показовими характеристиками є психологічні якості, які проявляються незалежно від волі студента. Природа і хара­ктер прояву цих якостей досить різноманітні. Ряд психологічних якостей – це утво­рення соціального порядку, інші обумовлені особливостями психічного розвитку. Подібний розподіл допомагає лектору скласти психологічну характеристику аудиторії, перед якою він має виступати. Це допоможе спрогнозувати можливе ставлення слухачів (студентів) до лекцій і заздалегідь визначити, які питання, форми й методи активізації пізнавальної діяльності можуть бути сприйняті сту­дентами.

Психологічну характеристику студентської аудиторії можна скласти за певними параметрами. Психологія поведінки аудиторії студентів чітко вимальовується з даних про їх життєвий і соціальний досвід:



  • який курс, який рік навчається студент у навчальному закладі;

  • де проживає переважна більшість студентів академічної групи (у сільській чи міській місцевості);

  • рівень культурно-освітнього розвитку студентів;

  • матеріальний стан батьків студента.

Такі відомості дозволяють ураховувати потреби, інтереси, настрій студентів. І важливо, щоб лектор, спираючись на інтереси і настрій аудиторії, підводив студентів до розуміння тих проблем, які висвітлюються в лекції. Інтерес у даному випадку є вихідним, навколо якого ведеться вся подальша робота.

Має значення також статевий склад аудиторії. Слід урахо­вувати, що жінки із задоволенням і увагою ставляться до образного викладу лектором матеріалу лекції, жваво сприймають яскраві приклади й цікаві факти. Чоловіки теж ці­нують яскравість викладу, проте вони більш вимогливі до логіки викладення, доказовості положень.

Лекція для студентів заочної і денної форми навчання має викладатися по-різному. Нерідко й вищий рівень економічного благо­получчя сім'ї, наявність власних коштів породжують у частини студент­ської молоді розвиток меркантильності замість гармонійного прояву соціальних і духовних потреб.

Усе це нерідко відбивається на поведінці аудиторії. Відкритий скепсис стосовно лектора, бажання висловлювати поло­ження, що суперечать загальновідомим, можна інколи відчути під час спілкування зі студентською аудиторією. У таких випадках головне – не відходити від принципових і гострих питань, бо ці настрої студентів не виражають ні світоглядних, ні наукових їх позицій.

Засвоєння інформативного матеріалу лекції здійснюється засобами складного психічного механізму сприйняття. Людське сприйняття тісно пов'язане з активною діяльністю мозку, проникненням мислення в суть сприйнятого. Дослідження підтве­рджують, що сприйняття залежить від змісту психічної діяльності людини, від її осо­бистісних характеристик, від накопиченого досвіду, а його активність обумовлюється потребами й інтересами, бажаннями й настроями особистості. Суттєвим фактором, який впливає на зміст сприйняття, є установка особистості на сприйняття.

Установка – це важлива ланка, яка утворюється в системі психологічної взаємодії індивіда із зовнішнім світом, яка починається зі впливу зовнішнього світу на суб'єкт сприйняття. Установка виражає внутрішній стан готовності лю­дини певним чином сприймати інформацію, готовність до певної активності, вибору варіанту діяльності із ряду можливих. «Відповідно до засвоєних установок, – писав С.Л.Рубінштейн [], – люди реагують позитивно чи негативно на все, що так чи інакше стосується їх, або якось зачіпає їхні інтереси, їхню свідомість або несвідомі потяги, їхні цінності». Установки виконують функцію реагування людини на пев­ну інформацію, підвищують чи послаблюють рівень емоційно-чуттєвого ставлення до її змісту й форми і мають вплив на інтенсивність мислительного процесу.

У контексті проблеми, яка розглядається, необхідно ще раз підкреслити важливість реагування студентів на інформацію. Викладаючи матеріали, лектор має постійно спостерігати за аудиторією, реакцією студентів на принципові положення виступу, форму його подачі та особливості поведінки лектора.

Як показує досвід, лектор повинен знати якнайбільше про аудиторію, щоб передбачи­ти можливу реакцію на свій виступ, краще продумати технологічні моменти виступу, за­здалегідь добрати певні форми і методи педагогічного впливу на студентів. Якщо про­блема лекції зачіпає студентів, вони слухають її уважно, легше піддаються впливу. Ось чому при вивченні аудиторії важливо визна­чити, чого студенти чекають від лекції і лектора (очікування).

Очікування розповсюджується не лише на інформацію, а й на особистість лекто­ра, особливо, якщо лектор має науковий ступінь, звання. У даному випадку сту­денти, як правило, виявляють підвищені очікування.

В.Г. Бєлінський писав, що коли мовець висловлює су­дження, він разом із тим виражає і себе: свої погляди, свою освіченість і на­віть свій характер [].

Дуже важливо, щоб особистісна характеристика лектора була близькою до очі­куваної аудиторією.

Різних реакцій можна чекати від студентів при сприйнятий ними мате­ріалів лекції. Чим ближчі до життєвого досвіду матеріали які подає лектор, тим більш уважна аудиторія студентів. Актуалізація опорних знань та дотримання принципів на­ступності викликає у студентів підвищену увагу: вони ніби зіставляють раніше набуті знання з новими, стежать за новим понятійним апаратом, відбором теоретич­них і практичних даних. Інша картина, коли лектор подає матеріал за новітніми підхо­дами до нього і формулює нові погляди на проблему, тоді у студентів виника­ють внутрішні протиріччя. У студентів виникає різний діапазон думок і постають нові запитання. До цього лек­тор повинен бути готовий заздалегідь і досить тактовно, уважно ставитися до запитань студентів, до їх попередніх знань і інте­ресів, переконливо обґрунтовувати викладені ним положення.

Перед лектором стоїть складне завдання щодо встанов­ле­н­ня надійного прямого й зворотного зв'язку з аудиторією, щоб спілкування з аудиторією стало б і спілкуванням із кожним студентом.

Бувають випадки, коли при зустрічі з новими студентами (особливо зі студента­ми першого курсу) лектору доводиться вивчати аудиторію «по ходу» викладу мате­ріалу лекції, фіксуючи їх реакцію і вносячи певні корективи у свій виступ.

Установлення контакту з аудиторією – необхідна умова для передачі інформації, активізації пізнавальної діяльності слухачів, закріплення у студентів певних знань і переко­нань. Оптимізація прямого і зворотного зв'язку лектора і студентів виступає як ключова проблема впливу на особистість.

Пізнавальна діяльність студентів – складний психічний процес, який включає в себе такі форми дійсності як відчуття, сприйняття, увагу, пам'ять, мислення і т.п. Усі вони відіграють важливу роль як в отриманні нових знань на рівні переконань, так і в практичній діяльності із закріплення знань, умінь і навичок.

Чим активніший вплив лектора на студентів, тим змістовніша їх пізнавальна дія­льність.

Як відомо, у свідомості людини лише тоді фіксується зорова, чи слухова ін­формація, коли між реципієнтом і комунікатором склалися діяльні відносини: двосторонній процес у вигляді прямого і зворотного зв'язку. І від того настільки міцний цей зв'язок, залежить точність сприйняття матеріалу аудиторією та сила йо­го впливу на мислення студентів.

При всій оригінальності протікання пізнавальних процесів, сприйняття й оброб­ки інформації весь психологічний механізм засвоєння людиною інформації можна умовно розглядати у вигляді двух блоків діяльної свідомості:

I блок (нижчий рівень) – звична свідомість;

II блок (вищий рівень) – теоретична свідомість.

У цілому вони утворюють єдину систему. Звична свідомість – це форма психічної діяльності, у результаті якої складається життєвий досвід людини, найближча його соціальна мікросфера (друзі, студенти академічної групи, однолітки і т.п.) та особистий здоровий глузд.

Теоретична свідомість – така форма психічної діяльності, коли сприйнята й засвоєна інформація, сформована під кутом зору суспільно прийнятих критеріїв: економічних, політичних, моральних, естетичних та правових факторів. У гносеологі­чному плані кінцевим продуктом даного рівня соціального пізнання виступають по­няття й умовиводи. Володіння ними дозволяє особистості діяти більш приближено до потреб і інтересів суспільного розвитку. І.М.Сєченов стверджував, що між звичною й теоретичною свідомістю межі не існує. Вони складають єдиний психічний процес сприйняття дійсності, закономірності якого необхідно враховувати. оскільки для звич­ної свідомості характерна активна діяльність емоційно-чуттєвого апарату, то інформа­ція (зорова й слухова) спочатку поступає в блок звичної свідомості. Вона виконує роль своєрідного фільтра отримуваної інформації, перш за все фільтра довіри й недовіри. Така інформація може бути достовірною й корисною, або все ж таки зали­шитися несприйнятою, не пропущеною цим фільтром. І, навпаки, інформація може бути неправдивою, шкідливою, але сприйнятою в силу довіри.

В організації навчально-виховної роботи зустрічаються випадки недооцінки ролі звичної свідомості.

Не треба забувати, що вищий розвиток особистості обумовлює й більшу змістовність її внутрішнього життя, розвиток звичної й теоретичної свідомості, а інфо­рмація відіграє все більшу роль у сприйнятті й оцінці нових знань.

Сучасний студент більш інформований у певній галузі науки, техніки, культури, мистецтва, тому навіть звична свідомість при повному сприйнятті інформації з лекції піддається двійній обробці: послабленню, чи поси­ленню її кількісної та якісної характеристики.

У тих випадках, коли інформація не викликає у студентів певних асоціацій, її кількісні та якісні долі зменшуються, і на теоретичну обробку надходить менше інфор­мації ніж попередньо було сприйнято. А якщо інформація викликала глибокі асоці­ації, її кількісні і якісні характеристики збагачуються, студенти більш активно вклю­чаються в лекцію.

З метою успішного подолання «бар'єру» звичної свідомості і заохочення студен­тів до сприйняття інформації лектору, перш за все, слід уміло використовувати здатність нашого мислення до асоціативного сприйняття інформації. Викликаючи асоціації у студентів, лектор мов би залучає їх особистий досвід, життєві спостереження, теоретичні знання до суті розглядуваних в лекції проблем. Студенти починають стежити за логікою викладу, мислено додаючи до аргументів лектора свої знання.

Одна й та ж тема дидактично може бути по-різному подана залежно від віку, статі, курсу, настрою студентів і т.п.Незмінним лишається зміст лекції, її науковість, а форми, методи, прийоми ви­кладу матеріалу можуть бути різноманітними.

Отже, першочерговим завданням лектора є організація ауди­торії і підтримання стійкого контакту із студентами. У вузівській практиці немало прикладів, коли навіть висококваліфіковані вчені-лектори, виступаючи перед студен­тами зі своїми науковими проблемами, «губляться» перед аудиторією, і, як наслідок, ні студенти, ні лектор не отримують певного задоволення.

Дійсно, кожна аудиторія здійснює фізичний та психічний вплив на лектора. І це зрозуміло. Адже аудиторія це не просто певна кількість людей, які знаходяться в одному приміщенні, а якісно нове утворення, яке має свої закономірності поведінки, сприйняття інформації та особистості лектора. Поняття ау­диторії не зводиться до інтеграції загальних людських якостей, які належать індивіду. Аудиторія студентів – це спільність людей, у якій початкову активність проявляють соціально-психологічні фактори. Суспільний контакт викликає змагання та активі­зує, збуджує життєву енергію, збільшує індивідуальну активність окремих студентів. Безпосереднє спілкування студентів один з одним викликає до життя такий феномен як стан психічного контакту, коли найбільш активно виступають психологічні якості, спонтанні прояви яких спричиняє дію закономірностей соціально-психологічного плану (посилення емоційного стану студентів, які спілкуються між собою). Кожен студент, який знаходиться в аудиторії, піддається впливу двох факторів: 1) хвилювання, яке ві­дчуває лектор; 2) загальне збудження, яке охоплює студентів. Ефект збудження залежить від кількісного складу аудиторії та ступеня її емоційної напруги.

В.О. Сухомлинський писав, що викладач не може спиратися лише на раціональ­не сприйняття студентами ціннісних орієнта­цій і норм суспільної поведінки. Необхід­но викликати в них й емоційно-чуттєве ставлення до цих положень у вигляді співпере­живання, прояви вищих почуттів: моральних, емоціональних, естетичних.

Таким чином, єдність раціонального і емоціонального впливу на аудиторію найбільш на­дійно забезпечує досягнення мети лекції.

Література:



  1. Белинский В.Г. Избранные философские сочинения. – М., 1948. – Т.ІІ.

  2. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. О месте психологического во всеобщей взаимосвязи явлений материального мира. – М., 1957.

  3. Сухомлинський, В. О. Вибр. пед. твори: У 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1976-1978.

Гусь Т.Й*

Організація работи з батьками в сучасних умовах



У статті висвітлюються форми напрями, форми і методи роботи з батьками в сучасному закладі освіти, співпраця сім’ї та школи, родинне виховання, роботи з батьками.

Мета статті – гуманізація змісту та форм роботи із сім’єю, взаємовідносин «педагоги – батьки», підвищення педагогічних знань батьків.

Вплив сім'ї на дитину унікальний, а багато в чому й незамінний. У сім’ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут – найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє.

Батьки впливають на дітей передусім своєю особистістю. Недаремно на­родна мудрість стверджує: «Який батько, такий і син». Лише зразкові, працьовиті, духовно багаті, інтелектуально і культурно розвинені батьки мають позитивний вплив на дітей. Особисті якості батьків впливають на дітей не механічно, а через безпосереднє спілкування та спільну діяльність.

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Стаття 59 Закону України «Про освіту» покладає на батьків відповідальність за фізичне здоров'я і психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей.

Утримання своїх дітей до повноліття – це конституційний обов'язок кожного громадянина України.

Значну роль у вихованні школярів варто відвести спільним діям навчального закладу й сім’ї, ефективність яких залежить від особливостей організації роботи з батьками в сучасній школі.

Головними завданнями роботи загальноосвітнього закладу з сім'єю є:



  • пропаганда педагогічних знань з метою підвищення педагогічної грамотності батьків;

  • організація заходів, спрямованих на оволодіння батьками системою вмінь, необхідних для організації діяльності дитини вдома;

  • гуманізація змісту та форм роботи із сім'єю і взаємовідносин «педагоги – батьки».

Оскільки переважна більшість батьків не має належної психолого-педагогічної підготовки й позбавлена впливу гро­мадськості на почуття відповідальності за гідне виховання своїх дітей, класний керівник і повинен виступати, з одного боку, зв’язуючою ланкою між школою та сім'єю, а з другого, – орга­нізатором піднесення педагогічної культури кожного батька й матері.

Батьки та вчителі повинні стати партнерами, активними співучасниками великого творчого процесу виховання учнів, що дозволить реалізувати виховну мету загальноосвітнього навчального закладу.

Процес формування, становлення й розвитку сучасної сім'ї проходить у складних і суперечливих умовах, які характе­ри­зуються досить різкою зміною суспільних відносин, економічної функції сучасної сім’ї, її ставлення до засобів автономізації.

Сучасна сім'я має стати головною ланкою у вихованні дитини: забезпе­чити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку. Разом із тим, сучасна сім'я і сама потребує як матеріальної, так і педагогічної та культурологічної допомоги. Її надають певною мірою заклади освіти й громадські організації.

Сім'я забезпечує духовний розвиток особистості дітей, привчання й вироблення ставлення до праці як основного джерела достатку й благополуччя людини, формує світогляд і характер громадянина України, здатного до захисту її інтересів у всіх видах і виявах, аж до самопожертви.

Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ – поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність основних етапів формування людини. Від роду до народу, нації – такий природний шлях розвитку самоідентифікації кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості.

Родинне виховання – перша природна й постійно діюча ланка виховання.

Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадському вихованні підростаючих поколінь. У сім’ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття й світорозуміння.

Родинне виховання – це перевірений століттями досвід національного ви­ховання дітей у сім’ї. Воно є потужним джерелом формування світогляду, національного духу, високої моральності, трудової підготовки, громадянського змужніння, глибоких людських почуттів, любові до матері й батька, бабусі й дідуся, роду й народу, пошани до рідної мови, історії, культури.

Основними завданнями родинно-сімейного виховання в умовах сьогодення є:

• виховання патріотизму, громадянських якостей особистості, правової культури;

• виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення необхідних еко-соціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини, її самореалізації;

• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;

• залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів'їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення; формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві й житті, поважати прекрасне у вчинках людей, забезпечення умов для їхньої творчої практичної діяльності;

• включення дитини у спільну з дорослими діяльність, розвиток творчої працелюбної особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій; звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості й само­свідомості.

Діти поважають батьків вимогливих і справедливих, чуйних і уважних до дитячих потреб і запитів, тактовних і витриманих, ініціативних в організації різних корисних справ – як дитячих, так і родинних та громадських.

Особистий приклад батьків – це надзвичайно важливий метод виховання. Народна педагогіка надає великого значення силі слова – розповіді, поясненню, бесіді, настанові, пораді та ін. Як у теорії, так і в практиці сімейного виховання існує система стимулюючих методів, до яких належать педагогічна вимога, громадська думка, орієнтація на очікувану радість, змагання, похвала, заборона, нагорода, застереження, навіювання, заохочення й покарання та ін.

Педагогіка дуже обережно підходить до покарання дітей і не схвалює дій тих батьків, які принижують людську гідність, шкодять здоров'ю дитини.

Заохочення слід використовувати з дотриманням вимогливості й об'єк­тивності, а покарання – через виявлення поваги до особистості.

Важливе місце у вихованні дітей у сім’ї мають посісти народні звичаї і тра­диції. Вони є тією доброю основою, на якій зростає національна свідомість, гідність і самоповага, а разом із тим і розуміння та повага до інших народів. З цією метою мають широко запроваджуватися святкування сім'ями дат народного календаря, що сприятиме формуванню в дітей і молоді духовної культури. Народний календар включає дати й події, які мають як вселюдський, так і національний, і регіональний характер: день пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів, День Перемоги, День Матері, Новий рік, Різдво, Великдень, Вербна неділя, Зелені свята, Івана Купала, свято зажинок і обжинок, свято Знань, День Сім'ї та Національної незалежності.

Особливе значення у вихованні дітей мають відігравати дати родинного календаря: день родини, відзначення днів народження кожного члена сім'ї, сімейних ювілеїв, роковин подружнього життя за участю дітей і онуків, що сприятиме єдності поколінь, міцності родини, засвоєнню кращих традицій українського народу.

Українська нація має зберегти себе в родині.

Українська сім'я має стати основою духовного й економіч­ного відроджен­ня, метою багатогранної гуманістичної української держави.

В основі родинно-сімейного виховання українських дітей зав­жди гармо­нійно поєднувалось національне виховання та по­ва­га до прав і свобод на­родностей, що жили й живуть в Україні. Сьогодні як для української родини, так і для всієї освітньо-виховної системи найважливішим завданням є формування особистісних якостей громадянина України, які включають у себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Найвища мета виховання дітей у родині й школі – забезпечити високий рівень освіченості й вихованості свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки й культури, урахування національно-територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в країні, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й де­мократичних взаємовідносин людей, відстоювати й захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.

Багато вчених стверджують, що всі діти, які народжуються здоровими, – талановиті. Та більшість талантів діти втрачають до семи років унаслідок неправильного виховання. Тому від самого початку школа має справу з «педагогічним браком». І часто-густо на усвідомленні педагогами цієї проблеми побудовано стосунки школи й батьків, які зводяться до з'ясу­вання того, «хто винен» і «що робити». Хоча це справедливо, що школа несе відповідальність за навчання й виховання, адже там цим займаються фахівці, які мають відповідні дипломи. А батьки, як правило, не вчилися виховувати, тому припускаються помилок. Але основи фізичного, ду­ховного і морального здоров'я дитини закладає сім'я, і ці основи значною мірою визначають ті завдання, які школа може вирішити в навчанні й ви­хованні дітей. На цьому наголошував ще в 1970 році В.Сухомлинський: «Настав час – я в це глибоко вірю – створювати ідеальну сім'ю, ідеальні стосунки між матір'ю і батьком, між дітьми і батьками. Я глибоко переко­наний у тому, що сім'я – це та казкова піна морська, з якої народжується краса, і якщо немає таємничих сил, які народжують цю людську красу, функція школи завжди буде зводитися до перевиховання».

Навчання батьків – це велика й непроста робота, яка потребує стільки ж зусиль, як і урок, а оплата її не передбачена ніякими кошториса­ми. Чи може хтось вимагати від школи цієї роботи? Звичайно, ні. Чому ж більшість наших шкіл тією чи іншою мірою знаходить можливості для педагогічної роботи з батьками? Та тому, що там розуміють: досягти своєї мети у навчанні й вихованні учнів можна лише за підтримки батьків, але щоб мати таку підтримку, треба навчити батьків бути вихователями.

Важлива умова ефективної навчально-виховної роботи – єдність школи і сім'ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на їх правах і обов'язках, визначених Законом України «Про загальну середню освіту».

Організовуючи навчання батьків, ураховують рівень їх підготовки до сприймання головних теоретичних положень методики виховання дітей у сім'ї та визначають рівень популярності викладання цього матеріалу. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі.

Діти мають відчувати, що для батька й матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.

Батьки тоді стають однодумцями й помічниками вчителів, коли бачать у них порадників, професіоналів. Тому робота з батьками повинна мати не лише організаційний характер, а й просвітницький.

Важливою складовою навчально-виховного процесу сучасного закладу освіти є організація роботи з батьками, сім'ями учнів.

За нових умов суспільного розвитку законодавство України чітко визначає межі відповідальності сім'ї за навчання й виховання дітей: саме батьки чи особи, які їх замінюють, зобов'язані дбати про своїх дітей, створювати належні умови для розвитку їхніх природних нахилів, зміцнення здоров'я, здобуття загальної середньої освіти тощо.

Організація роботи з батьками учнів у сучасному освітньому закладі має здійснюватися за такими основними напрямами:

• вивчення сімей учнів, їхнього виховного потенціалу;

• залучення батьків, усіх дорослих членів родини до навчально-виховного процесу як рівноправних учасників, інтеграція зусиль і гармонізація взаємин педагогічного колективу й батьківської громадськості у створенні сприятливих умов для ефективної роботи освітнього закладу;

• формування педагогічної культури сучасної сім'ї та допомога батькам у їхній психолого-педагогічній самоосвіті;

• корекція виховної діяльності родин із різними типами сімейного неблагополуччя.

Організація роботи з батьками в освітньому закладі – бага­то­аспектна і має суттєві педагогічні можливості. Успіх в органі­зації роботи з батьками великою мірою залежить від особистості й авторитету педагога, його професійності, високих моральних, людських чеснот, уміння спілкуватися з батьками, колегами, дітьми. Особливе місце в цьому процесі посідає класний керівник, який є першим, хто встановлює контакт із сім'єю учня, і чия компетентність стає обличчям освітнього закладу.

Класний керівник – це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність із колективом учнів класу, їхніми батьками, організацію і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу у створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їхнього соціального захисту.

Відповідно до «Положення про класного керівника навчаль­ного закладу системи загальної середньої освіти», класний керів­ник координує виховну роботу батьків, учителів, психолога, ме­дич­них працівників, інших учасників навчально-виховного процесу з виконання завдань навчання та виховання у класному колективі. Він має право вносити пропозиції на розгляд батьків­ських зборів класу щодо матеріального забезпечення організації та проведення позаурочних заходів, відвідувати учнів (вихован­ців) за місцем проживання (за згодою батьків, опікунів, піклуваль­ників), вивчати умови їхнього побуту та виховання тощо.

Перший аспект роботи із сім'ями в сучасному освітньому закладі – це вивчення сім'ї з погляду виконання нею своєї виховної функції з метою встановлення неформальних взаємин між педагогами й батьками, створення бази співпраці щодо виховання дитини, визначення умов і чинників, які сприятимуть ефективній спільній дії сім'ї та освітнього закладу.

Формами вивчення виховного потенціалу сім'ї можуть бути відві­дування сім'ї учня, листування з батьками, запрошення батьків до школи.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка