Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка7/18
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.1 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського вихован­ня, дати поради й домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відві­дувати бажано сім'ї всіх учнів.

Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання, залучення батьків до участі в роботі школи, вивчення досвіду виховання в сім'ї та ін. Перш ніж відвідати родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями, із самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без ознайомлення з педагогічною літературою, у якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати й порекомендувати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть із ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. Із самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я й добро­зичливості. У сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починають із позитивних сторін їх характеру й поведінки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного в поведінці учня. Свої судження про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незаперечні докази й уважно слухаючи пояснення батьків.

Установлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій школи й сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Ознайомлення з побутовими умовами життя учня сприяє уявленню педагога про характер, інтереси та нахили дитини, її ставлення до батьків, старших і молодших членів сім'ї.

Бажано також вести спеціальний «Щоденник спостережень сім'ї учнів», у якому час від часу робити короткі записи. На основі систематизації одержаних даних доцільно скласти «Педагогічний паспорт сім'ї», у якому занотовувати найхарактерніші для кожної конкретної сім'ї відомості. Форма такого «Паспорту» цілком довільна, і він не є сталим документом. «Педагогічний паспорт сім'ї» оновлюється, доповнюється впродовж усього періоду навчання дитини у школі. Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:



  1. Прізвище, ім'я учня, клас.

  2. Склад сім'ї.

  3. Де й на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться – де саме).

  4. Матеріальне забезпечення сім'ї.

  5. Квартирні умови.

  6. Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, біб­ліотеки та ін.).

  7. Режим дня школяра.

  8. Чи облаштоване робоче місце учня.

  9. Хто і як здійснює контроль за виконанням режиму.

  10. Трудове виховання в сім'ї.

  11. Хто із членів сім'ї допомагає учневі.

  12. Які заходи заохочення й покарання вживають до дитини.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчитель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх у конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради й допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцен­тування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

Провідною формою роботи з батьками, яка характеризується значною педагогічною доцільністю, є батьківські збори.

Класні батьківські збори є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів. Їх проводять 1–2 рази на семестр. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив.

Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності, демонструванням кінофільмів.

Підготовка зборів залежить від змісту й форми їх проведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; продумує форму їх проведення та визначає осіб, відповідальних за підготовку; безпосередньо готує збори відповідно до наміченого плану (доповідь, вис­тупи батьків, учителів та учнів, організація виставки, підготовка рішення зборів); забезпечує явку батьків на збори. Крім добре оформлених оголошень у школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запрошення додому. Їх оформляють самі учні. У запрошенні за­значають ім'я, по батькові та прізвище обох батьків, час, місце й порядок денний зборів.

Учитель ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками, звернути їх увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету. Доповідь або виступ учителя слід виголошувати вільно. Зважаючи на особливості аудиторії, учитель має бути тактовним, не допускати повчального тону, різкості у критиці помилок. Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання дітей у сім'ї, треба уважно і спокійно вислухати всі виступи і зауваження батьків. У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськи­ми зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель пови­нен ознайомити їх зі змістом зборів та прийнятими рішеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загально шкільними батьківськими зборами, на яких обговорюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або навчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків орга­нізовують бесіди й лекції на педагогічну тематику. Їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на конкретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з питань сімейного виховання.

Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприя­ють тематичні вечори й вечори запитань та відповідей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління.

Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання з певної проблеми.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної роботи, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі «за круглим столом», батьківські університети, виконання батьками практичних завдань, ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд фільмів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, виставки «Світ захоплень нашої сім'ї», прикладної, декоративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поколінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави та ін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» – досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім'ї Нікітіних; клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукціон ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, у якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газети, бюлетені та ін.); азбука родинного виховання (обгово­рення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні довіри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків відіграє їх самоосвіта – читання науково-популярної літератури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо – й телепередачі. Щоб при­вчи­ти батьків до систематичного читання педагогічної літера­тури, яка сприятиме підвищенню їх педагогічної культури, бажа­но на батьківських зборах практикувати обговорення актуальних статей і педагогічних ситуацій. З цією метою можна скористатися рекомендованою літературою, а також матеріалами журналу «Все для вчителя», «Сім'я», «Наша дитина» тощо.

Велике розмаїття організаційних форм педагогічного всеобучу батьків у сучасних освітніх закладах. Доцільно виділити такі:



  • колективні: лекції, конференції (з обміну досвіду родинного виховання, з обговорення педагогічної літератури, періодичної преси з питань сімейного виховання), диспути, дискусії, «круглі столи», вечори запитань і відповідей, дні взаємних претензій, дні відкритих дверей, кінолекторії, інформаційні стенди;

  • індивідуальні та групові: консультації з проблем родинно-сімейного виховання, бесіди, відвідування сімей, листування, індивідуальні дні, зустрічі з батьками; педагогічні доручення батькам;

  • диференційовані: вечори сімейних традицій; виставки («Світ захоплень нашої сім'ї», «Кулінарні вироби членів сім'ї»), декора­тивно-прикладної творчості, родинних альбомів, колекцій; випуск тематичних газет («Дозвілля родини», «Професії батьків», «Моя сім'я», «Спорт у родині»); конкурси, зустрічі поколінь, дискусійні клуби, відкриті уроки, проблемні мости тощо.

Значної уваги заслуговує створення консультативних пунктів з питань виховання дітей та підлітків. Такі пункти доцільно організовувати при школах із залученням до роботи в них педагогічних кадрів вищої кваліфікації, шкільних психологів, працівників правоохоронних органів, соціальних педагогів, лікарів-дієтологів та інших спеціалістів, від яких батьки могли б отримати компетентні консультації з хвилюючих їх питань.

Взаємодія сім'ї та школи: залучення батьків до життя школи, їх освіта; узго­дженість у підході до дитини; кваліфікована допомога та підтримка в складних педагогічних та життєвих ситуаціях; інформованість батьків про шкільне життя, про освітній процес, про всі можливості, які сім'я може використовувати для освіти своєї дитини, справедливе розв'язання конфліктів – усе це найважливіша умова авторитету школи серед батьків.

Таким чином, стратегія взаємодії сім’ї та школи – велика педагогічна проблема, це система, що поєднує зусилля великої кількості людей: педагогічного колективу, батьків, соціальних партнерів школи, адміністративного апарату – для розв'язання великої кількості конкретних задач.

Література:



  1. Маленкова Л.І. Педагоги, батьки, діти: Метод, посібник. – М., 2000. – С. 13, 14, 16.

  2. Сухомлинський В.О. Вибрані педагогічні твори: У 3-х т. – М., 1980. – Т.2. – С. 37.

  3. Макаренко А.С. Книга для батьків. – К., 1972.

  4. Сухомлинський В.О. Лист до сина. Батьківська педагогіка // Вибрані твори в п'яти томах. – К., 1976.

  5. Постовий В.Г. Сімейна педагогіка. – К., 1994.

  6. Педагогічне спілкування. – К., 1997.

  7. Стельмахович І.В. Українська родинна педагогіка. – Київ, 1996.

  8. Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика, Тернопіль, 1996.

  9. Вчителю про роботу з батьківською громадськістю. – Тернопіль, 1993. 13. 10. В.Г. Постовий. Сучасна сім'я і її педагогіка. – Київ, 1994.

  10. Сім'я і діти: Програма родинно-національного виховання та на­вчаль­но-тематичний план педагогічної освіти батьків. – Київ, 1997.

  11. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К., 1985.

  12. Постовой В.Г. Педагогічні задачі і завдання для батьків. – К.,1989.

  13. Нікітін Б.П., Нікітіна Л.О. Ми та наші діти. – К., 1989.

Дмитренко М.С., Соц О.О.*

РОДИНА – природний ОСЕРЕДОК виховання НАЙГЛИБШИХ ЛЮДСЬКИХ ПОЧУТТІВ

У статті подаються відомості про родину її роль у вихованні дитини, про важливість любові та дистанції у стосунках з дітьми.

Родина, з позиції соціологів, являє собою малу соціальну гру­пу, засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, чле­ни якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою, мо­раль­ною відповідальністю. Цей найдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку: від родинно­пле­мен­них форм гуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин. Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкою виник у родовому суспільстві.

Основа шлюбних відносин породжує права й обов'язки. Закордонні соціологи розглядають родину як соціальний інститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних відносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, при відсутності одного з показників використо­вується поняття «сімейна група».

Шлюб – явище історичне, він пройшов визначені стадії свого розвитку – від полігамії до одношлюбності. Урбанізація змінила уклад і ритм життя, що спричинило за собою зміну у сімейних відносинах. Міська родина, не обтяжена веденням великого гос­по­дарства, орієнтована на самостійність і незалежність, пере­й­шла в наступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшла подружня. Слабка соціальна захищеність, мате­ріальні труднощі, випробовувані родиною в даний час, привели до скорочення народжуваності в Україні і формуванню нового типу родини – бездітної. Родина – складна багатофункціональна система, вона виконує ряд взаємозалежних функцій. Функція родини – це спосіб прояву активності, життєдіяльності її членів. До функцій варто віднести: економічну, господарсько-побутову, рекреативну чи психологічну, репродуктивну, виховну.

Соціолог А.Г.Харчев вважає репродуктивну функцію родини головною суспільною функцією, в основі якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовження свого роду [2]. Але роль родини не зводиться до ролі «біологічної» фабрики. Виконуючи цю функцію, родина є відповідальною за фізичний, психічний і інтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрідним регулятором народжуваності. В даний час демографи відзначають зниження народжуваності на Україні.

Людина здобуває цінність для суспільства тільки тоді, коли вона стає особистістю, і становлення її вимагає цілеспрямова­ного систематичного впливу. Саме родина з її постійним і природним характером впливу покликана формувати риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини. Тому виділення виховної функції родини як основної має суспільний сенс. Для кожної людини родина виконує емоційну і рекреативну функції, що захищають людину від стресових і екстремальних ситуацій. Затишок і тепло домашнього вогнища, реалізація потреби людини в довірливому й емоційному спілкуванні, співчуття, співпереживання, підтримка – усе це дозволяє людині бути більш стійким до умов сучасного неспокійного життя. Сутність і зміст економічної функції складається у веденні не тільки загального господарства, але й в економічній підтримці дітей та інших членів родини в період їхньої непрацездатності.

У період соціально-економічних перетворень у суспільстві змінюються й функції родини. Провідною в історичному минулому була економічна функція родини, що підкоряє собі всі інші: голава родини – чоловік – був організатором загальної праці, діти рано включалися в життя дорослих. Економічна функція цілком визначала виховну і репродуктивну функції. У даний час економічна функція родини не відмерла, але змінилася. Зміни відбуваються й у відносинах чоловіків і жінок у родині: їхні взаємини, а також відносини різних поколінь, ступенів споріднення, батьків і дітей різної статі і віку. Тепер важко виділити, хто кого «головніше» і в родині. Змінюється сам тип залежності в родині людей один від одного.

Соціологи говорять про те, що чоловічі і жіночі ролі зараз тяжіють до симетрії, змінюється уява про те, як повинні пово­дитися чоловік і дружина. Соціологи відзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякого роду реформаторських змін державного масштабу, наприклад, безробіття, ріст цін і т.д. Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населення мали доходи нижче середнього рівня. У даний час ці цифри мають тенденцію до зростання. І.Ф.Дементьєва говорить про ви­никнення нових нетипових проблем виховного характеру внаслі­док різних матеріальних і психологічних труднощів, пережитих родиною [1]. Невпевнені в собі батьки перестають бути авто­ри­тетом і зразком для наслідування у своїх дітей. Авторитет матері міняється залежно від сфери її діяльності. Підлітки часом виконують непрестижну, некваліфіковану роботу, але вигідну в грошовому відношенні, і їхній заробіток може наближатися до заробітку батьків, чи навіть перевищувати його. Це один з фак­торів, що сприяєть падінню авторитету батьків в очах підліт­ка. Подібна тенденція не тільки скорочує виховні можливості роди­ни, але і приводить до зниження інтелектуального потенціалу суспільства.

У гарних батьків виростають гарні діти. Часто чуючи це твердження нам важко пояснити, що ж це таке – гарні батьки. Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало.

Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

Батьки складають перше суспільне середовище дитини, грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя.

Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, – це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'яз­ків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перше й основне завдання батьків – є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні за яких умов у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Найприродніший і найнеобхідніший з усіх обов'язків батьків – це ставлення до дитини в будь-якому віці з любов’ю й увагою.

Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкого­лізму та підліткової наркоманії часто винні батьки, які не люблять своїх дітей. Головна вимога до сімейного виховання – це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах про неї, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнений, що її люблять.

Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна пока­зувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. По­трібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Все­лян­ня дитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов'язано це і з забезпеченням мате­ріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети. Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною – це універсальна вимога до виховання, яка однаковою мірою може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Людське життя, як говорив психолог А.Н.Леонтьев, – це розділене існування, головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разом з тим зв'язок дитини з його батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти, підростаючи, усе більше бажають віддалення, батьки намагаються як можна довше їх втримати.

Батьки хочуть захистити молодь перед життєвими небезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, а молоді люди хочуть придбати власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть самі пізнати світ. Цей внутрішній конфлікт здатний породжувати безліч проблем, причому проблеми незалежності починають виявлятися досить рано, фактично із самого народження дитини. Дійсно, обрана дистанція в спілкуванні з дитиною виявляється вже в тій чи іншій реакції матері на плач дитини. А перші самостійні кроки, а перше «Я – сам!», вихід у більш широкий світ, пов'язаний з початком відвідування дитячого садка? Буквально щодня в сімейному вихованні батьки повинні визначати межі дистанції. Разом з тим багато чого залежить і від особистості батьків, від стилю їхнього ставлення до дитини. Відомо, що родини дуже сильно розрізняються за тим чи іншим ступенем волі і самостійності, наданої дітям. В одних родинах першокласник ходить у магазин, відводить у дитячий садок молодшу сестричку, їздить на заняття через усе місто. В іншій родині підліток звітує у всіх, навіть дрібних, вчинках, його не відпускають у походи і поїздки з друзями, охороняючи його безпеку. Він підзвітний у виборі друзів, усі його дії піддаються найсуворішому контролю. Необхідно мати на увазі, що встановлювана дистанція пов'язана з більш загальними факторами, які визначають процес виховання, насамперед з мотиваційними структурами особистості батьків. Відомо, що поводження дорослої людини визначається досить великим і складним набором різноманітних збудників, що позначаються словом «мотив». В особистості людини всі мотиви вибудовуються у визначену, індивідуальну для кожного рухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, найбільш значимими для людини, інші є незначними. Іншими словами, будь-яка людська діяльність може бути визначена через ті мотиви, що нею спонукають. Буває так, що діяльність збуджується декількома мотивами, іноді та сама діяльність викликається різними чи навіть протилежними за своїм психологічним змістом, мотивами. Для правильної побудови виховання батькам необхідно час від часу визначати для самих себе ті мотиви, якими збуджується їхня власна виховна діяльність, визначати, що рухає їх виховними умовами.

Дистанція, що переважає у взаєминах батьків з дитиною в родині, безпосередньо залежить від того, яке місце займає діяльність виховання у складній, неоднозначній, часом внутрішньо суперечливій системі різних мотивів поводження дорослої людини. Тому варто усвідомити, яке місце в батьківській власній мотиваційній системі посідає діяльність з виховання майбутньої дитини.

Література:


  1. Педагогіка / Під ред. А.М.Алексюка. – К.: Вища школа, 1985.

  2. Монаков Н.І. Вивчення ефективності виховання: Теорія та методика. – К., 1981.

Заїка Л.М.*

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка