«Пізнай свій обряд»



Скачати 306.83 Kb.
Дата конвертації19.02.2016
Розмір306.83 Kb.
Тема: «Пізнай свій обряд»

Мета: Домогтися глибокого осмислення учнями, які є обряди круглий рік, показати їх красу і велич, викликати інтерес до вивчення українських звичаїв і традицій; виховувати любов до духовних надбань свого народу;

розвивати цінності духовної культури; відроджувати і оберігати народні звичаї, традиції, обряди; викликати зацікавленість, щодо відродження давніх прекрасних звичаїв у рідному селі чи місті; формувати почуття красивого, вміння цінувати, оберігати, й відшукувати народні перлини рідного краю.

Обладнання: реферати, план конференції, українські вишивки, роздатковий матеріал, книжкова виставка, мультимедійний проектор, ноутбук, екран.

Тип уроку: урок - конференція.

Хід уроку

Епіграф уроку

Бережіть свою віру,

звичаї, свою мову,

І тим збережете

національну істоту свою.

Іван Огієнко

(митрополит Іларіон).
I. Мотивація навчальної діяльності.

На сьогоднішньому уроці ми з вами повинні бути дуже уважними, активними та об'єктивними. Для цього потрібно встановити правила роботи нашого уроку-конференції.

Прошу внести свої пропозиції.

    1. Не запізнюватися.

    2. Вміти слухати інших.

    3. Бути уважними.

    4. Приймати активну участь.

    5. Висловлюватися по черзі.

    6. Бути об'єктивними.

II. Повідомлення теми, мети та завдань уроку-конференції.

Тема нашого уроку-конференції «Пізнай свій обряд». Слайд 1

А мета проведення нашого уроку-конференції полягає в тому, щоб ви зрозуміли, що сьогоднішнє покоління опинилося віч-на-віч з духовним зубожінням українського народу, занепадом культурної спадщини, руйнуванням природи. І тому, сьогодні ми з вами поринемо своїми думками в далеке минуле, де ознайомимося з різними звичаями та обрядами українського народу. Пригадаємо, в яких вивчених нами творах, найбільше вони зустрічаються. Супроводжуючим питанням нашої роботи будуть слова Івана Огієнка які є епіграфом нашого уроку. Зачитати. Слайд 2; 3

III. Актуалізація опорних знань.

I. Слово вчителя.

Сьогодні на уроці-конференції ми будемо говорити про різні звичаї та обряди, тому що вони розповідають нам про світогляд наших далеких предків.

Наші пращури поділили світ на чотири сторони: схід, захід, південь, північ. Так само поділили добу: ранок, день, вечір, ніч; рік: зима, весна, літо, осінь - усе за рухом сонця.

Отже, коли весняне Сонце - природа відроджується; влітку ж, коли сонячна сила найбільша, природа розквітає найбуйніше. Після цього день скорочується, природа мало-помалу завмирає. Зима - смерть природи. Чому це відбувається, людина не могла пояснити. У світі відбувається боротьба добрих і злих сил, світлих і темних. З настанням зими починають перемагати ворожі сили, скорочують день, крадуть у сонця силу. І нарешті 22 грудня, коли день найкоротший, ніч найдовша, вважалося, що природа вмерла і сонце також.

Отже, в природі було два переломних моменти: день літнього і день зимового сонцестояння. Людина вірила, що своїми магічними діями вона зможе допомогти природі, сонцеві в їх змаганні з темними силами.Слайд 4.

І щоб ми з вами могли обговорити як саме це відбувається не тільки в природі, але й у житті: то нам потрібно обрати робочі групи, які будуть працювати з завчасно поставленими завданнями та представлять свої проектні матеріали.

І тому зараз ми з вами обєднаємося у чотири робочі групи, які будуть символізувати чотири пори року: весна, літо, осінь, зима. Але перед цим ми повинні обрати експертну групу, яка буде керувати і слідкувати за роботою робочих груп. Тому я хочу запропонувати зайняти ці місця нашим запрошеним гостям на урок. (Називаю прізвища гостей і запрошую зайняти відповідні робочі місця).

А тепер, коли ми утворили робочі групи, я пропоную вам пересісти за вказаними місцями, де вказані на столах відповідні атрибути.

  • Отже, створено чотири робочі групи, які будуть в такому складі працювати надалі за вказаною програмою, що знаходиться на робочих столах кожної групи та експертної групи.

Програма конференції

    1. Які обрядові свята відзначають у таку пору року, як (весна літо, осінь, зима)?

    2. Яких обрядів та звичаїв дотримуються у відповідну пору року,(весна, літо, осінь, зима)?

3. Навести приклади, де автор описує у своєму творі українські звичаї та обряди.

4. Які прислів'я та приказки використовують в відповідну пору року (весна, літо, осінь, зима)?

5. Виступити з підготовленими рефератами на тему: "Пізнай свій обряд".

Слово вчителя.

Прослідкуємо за тим, як кожна робоча група буде знайомити нас з звичаями та обрядами, щодо відповідної пори року та вказати, де зустрічаються вони в художній літературі. Для обговорення даної теми надаємо слово першим учасникам групи "Весна". Кожен учасник цієї групи буде знайомити нас з звичаями та обрядами тієї пори року, в якій він знаходиться.

Проект №1 «Весна»

Орієнтовна відповідь може бути така:

Робочої групи "Весна".

Учениця І. Я хочу звернути увагу учасників конференції, що сьогодні ми з вами теж зустрічаємо весну .1 саме зараз на дворі весна , і відбувається пробудження природи. Настала пора танути снігам, засяяти яскравому сонечку, прогрітися матінці - землі, проростати першим квітам. З'являються перші проліски, які радують наше око своєю чарівністю, ніжністю, неповторністю.

Першим вісником весни вважається степовий звірок бабак, що спить узимку: ще до схід сонця на Євдокії він оживе й свисне. Після Євдокії наступним святом є Сорок Святих - ще сорок морозів буде після цього свята. На Теплого Олекси - пасічники виносять бджоли із льохів; якщо ж іще холодно, то виносять хоча б два вулики погрітися на весняному сонечку.

А Благовіщення - таке велике свято, що й пташка гнізда не в'є. У давнину казали, що цього дня Господь благословить землю й розкриває її для сівби; і тому на Благовіщення не починали засівати нив, а поспішали закінчувати оранку. Городниці вважають Благовіщення особливо сприятливим для капусти - окраса городу. Але зате несприятливим є цей день для народження тварин. Селяни твердо вірять, що з благовісного теляти чи ягняти добра не ждати - і намагаються швидше зарізати; благовісне яйце буде обов'язково розбовтком або з нього вилупиться калічне курча - тому й не підсипають під квочку яєць, знесених цього дня.

Збереглася найдавніша пісня, яку виконували дівчата на початку весни. В цей час вони розпочинали обряд закликанням весни і співали пісню (співає).

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати,

Зиму проводжати!

Зимоньку в возочку,

Літечко в човночку.

Після цього дівчата йшли на високу гору. За село, до річки, там виконували різні магічні дії, обряди, які мали сприяти приходу весни. Що це були за дії?

Насамперед викликали птахів із вирію. Для цього дівчата випікали печиво у формі птахів - жайворонків, голубів, журавлів. Ходили з ними по селу і співали заклики до птахів. Після того, зверталися до сонечка, як до божества. Щоб воно вийшло, щоб краще гріло, щоб швидше розтанули сніги, зазеленіла трава і зацвіли квіти. І ви всі знаєте таку давню пісню (співає).

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко,

На весняні квіточки,

На маленькі діточки.

Тут вони граються,

Тебе дожидаються.

А коли виходять в поле орачі засівати ниви і для цього обов'язково потрібен дощ. Отже, треба покликати дощ і принести йому в жертву - дві страви: борщ і кашу. І співали таку пісню: (співає).

- Іди, іди, дощику,

зварю тобі борщику!

Мені кашка,тобі борщ,

щоб ішов добрий дощ!

Іди, іди дощику,

зварю тобі борщику,

поставлю на дубочку.

Дубочок схитнувся,

а дощик линувся!

Надворі пройшов дощик, пригріло весняне сонечко, зима відступила. Треба її прогнати зовсім. Для цього треба було її спалити. Хлопці робили опудало зими з соломи, наряджали в жіночий одяг, виносили за село, до річки, і спалювали. Для того вогнища хлопці зносили старі речі, сміття. Далі наставала пора сіяти просо, гречку, мак, горох, огірочки, інші весняні культури, які люблять теплу, пухку землю. А, посіявши, закликали майбутній урожай. Ставали в коло, співали, примовляли і показували все, як має бути в природі. Показували, як сіють, як він сходить, росте, цвіте, дозріває. Вони вірили в те, що все це відбувається насправді - вірили в силу чарівного слова. Після цього хлібороби уже сподівалися на гарний урожай. З приходом весни дівчата і хлопці починали водити хороводи, водили гаївки.

Учениця 2. Гаївки починали водити під час великого церковного свята - Великдень. Тому , що перед Великоднем християни відбувають Великий Піст (строгий). А за тиждень до Великодня святкують Вербну неділю. Біблійну пальму у нас замінюють «котиками» - бруньки на лозах чи вербах. Ці «котики» ще й до християнства були ранком весняного пробудження, молодості, невинності. Є звичай «бити» кожного стрічного свяченою в церкві лозою. Є приказка: «Верба б'є, не я б'ю, від нині за тиждень Великдень». Свячену лозу шанують, закладають у хаті за святі образи.

Тиждень до Великодня звуть Великим або Страсним, бо в ньому відбувалися страсті Христові. Найважливіші дні починаються від четверга. До четверга хата та господарство повинні бути приведені до ладу, чисті, а тому й цей четвер називають Чистий або Страсний. Ввечері у той день читають у церкві «Страсті» - 12 Євангелій про страсті Христові.

Велика П'ятниця, день смерті Христової, це майже святковий день. В суботу відвідують Божий Гріб, а пополудні вже і святять свячене.Свячене - це один із найважливіших знаків воскреслої радості. Особливе значення мають яйця, великодне печиво; обов'язково хрін на згадку про гіркість Христових страстей. Хрест - це головна прикраса свяченого.

Учениця 3. Великдень - це найбільше свято року. Воскресіння Христа - перемога Божої Правди. Традиційний Великодній привіт: «Христос Воскрес!», «Воістину Воскрес!»

Великдень «Великий День». Кажуть, що і сонце на радощах у той день не заходить, тому цей день такий великий. В одній легенді розповідається, що коли Христос родився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити докупи, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як жиди розп'яли Христа, дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів. Ось чому цей день і називається великим.

Про походження звичаю готувати на Великдень писанки та крашанки існує багато легенд. Одна з них розповідає, що коли Ісус Христос воскрес, то він сказав воякам які його охороняли: «Ідіть і скажіть усім людям, що Христос воскрес, а щоб вам повірили, то ось вам знак». При цьому Спаситель узяв з свого гробу крашанку, дав воякам. Відтоді і пішов звичай робити крашанки на Великдень.

Серед народу є багато вірувань, які пов'язані з готуванням писанок і крашанок. Наприклад:

  • Щоб писанки довго зберігались, їх треба варити в Чистий четвер.

  • Хустку, якою обтирають писанки, ховають, "щоб підкурювати нею бешиху".

  • Товчене на порошок лушпиння крашанки підсипають до кормів курям – «щоб краще неслися».

  • Дівчата вмиваються з першою крашанкою « щоб кращими були».

  • Свячене яйце може заспокоїти зубний біль.

  • Про Великдень народ створив чимало прислів'їв та приказок.

  • Шити, білити, а завтра Великдень.

  • Дороге яєчко к Великому дню.

  • На Великдень перший раз закує зозуля.

  • Не кожен день Великдень, а хліб не паска.

Учень 4. Паска - слово єврейське і означає визволення, порятунок. Свято це встановлене у пам'ять воскресіння розп'ятого на Хресті Ісуса Христа.

Другий тиждень після світлого - поминальний: на цьому тижні у певний день люди йшли на цвинтар на «гробки», «могилки», «проводи». Прийшовши до могил батьків чи родичів, кажуть їм: «Христос Воскрес!» тим часом служиться загальна панахида в церкві, а по хуторах і селах - просто неба на кладовищі; потім священик з кадилом обходить окремо всі ті могилки, де є поминальники. Після цього довкола могил сідають родичі й сусіди , а також старці, яким особливо щедро подають милостиню саме в ці тижні, вірячи, що з Великодня й до Вознесіння Господь ходить по землі у вигляді старця. Там правилась спільна панахида, а потім на могилах родичів справлялась трапеза.

А ще навесні святкують 6 травня - день святого Юрія. За язичницьких часів - день Ярила. Юрій відмикає ключами землю, випускає тепло, росу, благословляє майбутні врожаї.

Юрієва роса вважається на Україні цілющою для очей, для того й збирають її звичайно цідилкою, яку залишають на траві на ніч проти Юрій. Збирали для лікування і охороняли від відьом, використовуючи різні прийоми захисту: чіпляли на воротах, парканах, стайнях гілки свяченої верби. Обсипали корів і обійстя маком, малювали дьогтем хрести на воротах, дверях. А під час обідні кожна українська господиня ставить свічку перед образом св. Георгія, просячи його, щоб він доглядав її овечку чи телицю. Власники худоби, особливо чередники й ватажки, на Юрія постять до заходу сонця, а дехто навіть не гонить худоби на пашу, годує її в дома.

Учениця 5. Широко використовуються обряди та звичаї в художній літературі. Наприклад І.С.Нечуй - Левицький у своїй повісті «Кайдашева сім'я» показує, що хто піде в Єрусалим або щороку в Києві у Лаврі їстиме паску, або вмре на самий Великдень, той спасеться. Душу його янголи понесуть просто до Бога. Або хто постить дванадцять п'ятниць на рік, той не потоне в воді. Щоб піти сповідатися, треба було помиритися з тими людьми, з котрими сварилися. Коли наставав страсний тиждень (перед Паскою), богомільні люди йшли до Києва говіти і їсти паски. Якщо з хати піде їсти паску в Київ хоч одна людина, то Бог благословить усю сім'ю і на хліб буде поліття.

На великодньому тижні треба висповідатися, в чистий четвер одговітися, молебень на печерах найняти, на часточку дати, на святі мощі по шагу покласти, то тоді Господь і помилує.

Також показує й Панас Мирний у своєму романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» прихід у весняну годину - або неділя, або яке свято - хлібороби виходять на поле обдивлятись перші сходи пшениці.

Велику увагу приділив гуцульським звичаям та обрядам

М.М. Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків». Автор показує, що селянам потрібно багато було знати, як глядіти маржину од гадини, звіра, і од відьом, які всякими способами потягали манну з корів та потинали худібку. Треба було багато знати, підкурювать, ворожити, збирати помічне зілля і замовляти. А також письменник показав одного з героїв твору Юру, який в своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров'я маржини й людини, його боялись, але потребували усі. Бо такі, як баба Хима, вечорами перекидалася в білого пса та нипала по загородах сусідських і могла наробити шкоди худобині.

А 6 травня на Юри багато хто з селян ходили збирати помічне зілля - одален, матригу, підойму та багато інших трав, які ставали в помочі людині і худобині. Гуцули були переконані в тому, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім, що всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду. І тому, на Юри проводилися різні заклинання, обсипання своїх осель та хлівів з худобою, щоб застерегти від усякої біди своє господарство і скотину.

Проводились також заклинання, щоб розігнати хмари, які віщували сильну бурю.

Проект групи «Літо».

Учениця 1. Як тільки починається літо, настає червень місяць, тоді для селян настає гаряча робоча пора. Першою справою це була косовиця. На косовицю йшли як на свято. Господар збирав косарів, господиня повинна нагодувати чотири рази на день смачними та ситними стравами. Щедра господиня, зі свого боку, випікає на косовицю достатній запас паляниць та пирогів; і як тільки вона вирядить з дому косарів, до неї сходяться сусідки - погладити косарям дорогу і допомогти зварити обід, з яким господиня, за давнім звичаєм, повинна сама прийти на сінокіс, нарядившись по-святковому. Господар збирає стільки косарів, скільки потрібно йому їх, щоб закінчити косовицю за один день. На вечері мали право бути присутніми всі жінки косарів, що косили в господаря. А далі після вечері - пісня поллється, а то й гопака хтось піде.

Невдовзі, услід за косовицею йде згрібання сіна. Або гребовиця. Громадять сіно на покосах переважно дівчата й молодиці, складають у копиці - здебільшого парубки. Така праця є найвеселішою справою в господарстві, куди сходяться, як на гуляння. Гребцям немає вже таких розкошів, як косарям: на обід їм варять один куліш, та й то не скрізь; на полудень дають хліб та сіль, і тільки на вечерю варять їм у хаті господаря добрий борщ і кашу та частують горілкою.

Святкують також свято - Довгого Івана. Як тільки сходило сонце, землероби виходили на хлібну ниву, котили навколо неї сплетені з молодої верби колеса з примовкою: «щоб нива була густою і колосистою». А ще господині садили огірки, щоб були довгими.

Найбільше свято припадало на цей місяць - Трійця, або його ще називають П'ятидесятницею. Називають його так тому, що святкують на п'ятдесятий день після Великодня. Тиждень перед Трійцею відзначався як «зелений», або «клечальний», «русальний», а три останні дні вважались Зеленими святами. За народним звичаєм селяни прикрашали свої оселі, подвір'я кленовими, липовими гілками та пахучими травами. У нас на Хмельниччині встеляють хату і сіни запашним татарським зіллям. Особливо слід виділити клечання з осики: його ставлять на воротах і по всіх кутках загороди, щоб захистити корів та телят од відьми; бо це дерево, за народним повір'ям, має особливу силу протидіяти нечистій силі.

Зелений тиждень на Україні зветься ще й Русальним - за народним повір'ям, що вночі проти Духового дня русалки виходять на суходіл зі своїх річок, озер та криниць і протягом усього цього тижня гуляють лісами й полями. Уявляють русалок дорослими дівчатами з розпущеним русим волоссям. У різних місцях Південної Русі їх звуть мавками (нявками, мерцями). Розповідають, що на Зелені свята русалки виходять із води і бігають житами, полями і без полину чи любистку не можна тоді ходити. Розповідають також, що русалки дуже красиві, стрункі, з русявим волоссям або зеленим волоссям, з синіми очима, люблять танці, співи, музику, хороводи. Для цього збираються місячної ночі на березі річки чи озера. А під час русального тижня гойдаються на гілках дерев, вбираються у вінки з квітів маку, бігають житами, плещуть у долоні, приспівують, танцюють. Зваблюють хлопців і дівчат, залоскочуть.

Іноді встигають заманити до себе на берег вівчаря з сопілкою й примушують його грати цілу ніч; і там, де він притупував їм ногою в лад, залишається в землі ямка; вона залишається навіть на камені, якщо вівчар сидів на ньому, граючи на сопілці; а там на землі, де танцювали мавки й крутились русалки, трава ще краще зеленіє.

Отже, перед нами постає питання : чому люди боялися русалок?

Природно: живий боїться мертвого. Крім того, християнство давні українські божества вважало нечистою силою. А отже, ті хто помер без хреста й інші нехрещені діти, - всі ставали русалками за християнським світоглядом. І ховали їх не на громадському цвинтарі, а десь в лісі чи в садку.

Учениця 2. Свято Купала - одне з найпоетичніших календарних дійств - веде свій відлік з давніх-давен. Наші далекі предки в такий спосіб возвеличували літо. Свято Купала припадає на ніч між 6 і 7 липня - період літнього сонцестояння, коли найбуйніше розквітає природа, досягає найбільшої сили. З цього часу починалося повільне її відмирання. І цей переломний момент обов'язково відзначали. Людина вірила, що вона своїми магічними діями допоможе побороти темні сили і сприятиме новому відродженню природи і сонця. Тому весь купальський обряд був спрямований на перевагу світлих сил. Готувалися до свята більше дівчата. Кожна дівчина мала сплести один або два віночки. Ця робота супроводжувалася піснями. Ввечері хлопці і дівчата збирали хмиз на місце, де відбуватиметься обряд. Дівчата несли пишно прибране дерево, яке було прибране віночками, квітами, стрічками, а називалося воно - Купало.

Вони вправляли його поблизу вогнища і водили хороводи, співали пісні. Хлопці і собі розважалися, зачіпали дівчат, переспівувалися жартівливими піснями. Наступала урочиста мить - розпалювали вогнище і через нього перестрибували.

За уявленням українців, вогонь був оберегом від нечистої сили, втіленням світла і добра. Цікавий момент свята - загадування долі на віночках.

- Якщо віночки на воді сходилися докупи, то за повір'ям, дівчина цього року вийде заміж.

- Якщо віночок пристав до свого берега - суджений з рідного села, коли одпливав на той берег - свати будуть із сусіднього,

- Якщо крутився на місці або тонув - залишиться одна.

Ворожіння на вінках - найцікавіше і найпоетичніше видовище купальського обряду. За ним стежили всі присутні, особливо хлопці.

  • 12 липня - свято апостолів Петра і Павла. Петро - сторож поля і майбутнього врожаю, тому вижатий сніп - своєрідна жертва покровителю жнив.

  • 2 серпня святкують - пророка Іллі. Оспівувався, як сівач озимого посіву. Після Іллі заборонялося купатися в воді: «Після Іллі - біда в воді».

  • 9 серпня - святого Великомученика Пантелеймона, або "святого Палія». За народними віруваннями, Пантелеймон вважається оборонцем людей від вогню.

Цей день ще називається «Паликопа» знахарі в цю пору збирають трави для лікування свійських тварин. А селяни, які мають звозити з поля снопи до свого двору, то попереду покроплять святою водою тік, клуню та всі місця, де складатимуться стіжки. При тому моляться і просять Паликопу, щоб стеріг від вогню. А як виїздить візник перший раз по снопи в поле, то хрестить ворота пужалном, щоб не сталося ніякої недоброї пригоди серед возовиці. Тоді їде по снопи. Привозять з поля - тут треба свяченої води.

Свячена вода - це велике діло. Вона проти всього пособляє, а в хазяйстві то без свяченої води ніяк не можна. Як приїдуть з поля, то віз спиняється у брамі, а погоничі співають: «Вийди, вийди, господаре, з хати - снопи зустрічати!» Господар з господинею виходить; а вже перед тим вони переодягайся в чисті сорочки, бо в чорнім шматті ніяк виходити не можна. То ото господиня, чисту сорочку вдягне, бере в руки хліб із свяченою водою та й виходить на зустріч до возильників. Господиня дає возильникам хліб, а господар бере свячену воду й кропить снопи, віз, воли, і тоді везуть снопи на тік. То це дуже пособляє й од вогню й од мишей і од усього лихого.

На липень місяць припадає Маковій, коли люди збирають усяку городину: мак, кріп, цибулю, часник, моркву, соняшник, редьку, буряк, в тому числі й колоски пшениці та все геть усяке зілля і квіти... усе це зв'язують хустиною чи маленьким рушником і несуть у церкву і відстоять службу, тоді піп освятить «Маковеї» тоді приносять їх додому і застромляють ці Маковеї на кілок проти сонця, щоб вони висохли. І тоді їх ховають. Говорять, що як в кого заболить, або народиться, або задушить в горлі, то маковієве зілля дуже помічне...

Святкують ще в нас у це місяць Спаса. На Спаса несуть до церкви з кожної хати святити яблука та груші, мед у щільниках. Як посвятять, то роздають яблука і груші спершу старцям біля церкви, а то - несуть додому, щоб там усі з'їли свяченого...

До Спаса яблук і груш не слід їсти, та й дітям не слід би давати - хіба що стиглі, а зелених яблук - ні, «бо в пупчиках чорти сидять». Чоловіки не раз їли яблука до Спаса і гріха не боялися. Але мати, що в неї хоч одна дитина померла, нізащо не стане їсти яблука до Спаса, бо на тому світі її дитині не дадуть райським яблучком почастувати. Скажуть їй: «Твоє яблуко мати з'їла». Це вірування для матерів має велику силу.

Святкують також Першу Пречисту (по церковному Успення Пресвятої Богородиці)

Празник Першої Пречистої - то кінець Спасівки, або Успенського посту. З цього дня церковний закон дозволяє вже вінчання, і через те дівчата починають мріяти про сватання та весілля.

  • 28 серпня свято Успення Пресвятої Богородиці, або Перша Пречиста. У народі говорять: «перша Пречиста жито засіває, друга - дощем поливає, третя - снігом покриває».

Учень 3. Деякі письменники використовують у своїх творах літні свята. Так наприклад І.С.Нечуй - Левицький показав старого Омелька Кайдаша, який строго дотримувався посту в п'ятницю перед Паликопою, тобто перед святом св. Пантелеймона.

Він вірив, що, хто поститиме в цю п'ятницю, той не втопиться у воді і не помре наглою смертю. А також, це свято вважалося від усіх хвороб, і що Пантелеймон, є охоронцем від вогню. Після цього свята селяни починали звозити перші снопи зі своїх полів.

Коли закінчувалися жнива, наставав весільний час. Перед весіллям засилали старостів, які замінювали хліб і це відбувалося після свята Першої Пречистої. Тоді наставав час гуляти весілля.

Леся Українка у драмі – феєрії «Лісова пісня» також звертається до вірувань, які відбуваються за літнім календарем. Вона насамперед показує головну героїню свого твору - Мавку, дівчину, яка живе в лісі і пробуджується разом з пробудженням природи. Вона, як і мавки, за давнім повір'ям гойдається на вербових гілках, ходить з розпущеним волоссям і вінком на голові, міняє колір очей, зачаровує Лукаша, який чудово грає на сопілці. Спілкується в своєму житті з усіма надприродними силами, розуміє і співчуває польовій та водяній русалкам.

Проект групи «Осінь».

Учениця 1. Осінь розпочинає свято Усічення Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або як кажуть у народі, Головосіка. Це день за весь рік, коли не дозволяється їсти борщ. Цього дня не можна брати до рук сокири, пилки, ножа, навіть хліб ламають руками.

  • 14 вересня - Преподобного Симона Столпника, а по народному - Семена. Давнє свято, пов'язане із посвятою хлопчиків у воїни.

  • 21 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці, по - народному - Друга Пречиста, ще його називали Днем рожениць.

Берегині - покровительки роду, запрошували на цей обід бідних, щоб ті молилися Богородиці за їхніх дітей.

  • 27 вересня Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, у народі - Здвиження.

Здвиг землі з літа на зиму та поступове завмирання активного життя в лісах, полях. Починаються осінні поминки предків, пов'язані з проводами природи, яка завмирала на зиму.

14 - жовтня - Покрови. Празник Покрови Пресвятої Богородиці є особливим серед інших, присвячених Богородиці, свят. Український народ завжди віддавав глибоку пошану Матері Божій і вважав її своєю заступницею. Від княжих часів і до сьогодні її визнаємо Покровителькою України та українського народу. В нашій історії було багато випадків, коли Пречиста Діва Марія своїм заступництвом рятувала від ворогів чи інших небезпек. Тому на свято Покрови люди ревно виявляли свою любов і вдячність Богородиці, прославляли її і просили заступництва надалі.

Свято Покрови Пречистої Богородиці - це старовинне народне свято, пов'язане з культом поминання предків, створення нових родин. На Покрову справлялась переважна більшість весіль.

Із давнини прийшло переконання, що як Покрова накриває траву листям, землю снігом, а воду льодом, так дівчат повинна накрити вона шлюбним вінцем. Звідси і замовляння : «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не залишилась дівкою».

Учениця 2. 3 цим святом пов'язано багато народних звичаїв. Люди завжди вважали, що до Покрови слід завершити всі польові роботи . Цього дня визначали погоду, коли дме вітер з півночі - зима буде холодною, з півдня - теплою.

Якщо журавлі не відлетіли у вирій, то холод затримається.

Українські князі, королі, військо, козаки й гетьмани завжди обирали Пресвяту Богородицю своєю покровителькою і опікункою.

Князь Ярослав Мудрий побудував у Києві собор святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах. У 1037 році, у церкві Благовіщення, він віддав увесь наш народ під опіку Божої Матері. Богородиця стала офіційною Заступницею і Покровителькою українського народу. Переглянувши сторінки історії, бачимо, що наші князі часто перед битвами просили заступництва у Марії, а відтак складали їй подяку за допомогу. Для прикладу, герой «Слово о полку Ігоревім», князь Ігор Святославич, поклонився іконі Божої Матері Пирогові, дякуючи за визволення з неволі. А Данило Галицький склав перед іконою Пречистої Діви Марії багаті дари. Так він подякував за опіку у поході на Чехію. Деякі князі використовували на своїх печатках ікони Божої Матері або молитви до неї. У княжі часи також носили нашийні ікони.

  • 21 - листопада святкують св. Михаїла.

  • 27 - листопада - Пилипа. Від Покрови до Пилипа споконвіку справляли весілля. У цю пору засилали старостів, робили оглядини і обмінювалися хлібом. Отже, це були дні, багаті на обрядові молодіжні дійства. Про це говориться також у повісті Нечуя - Левицького «Кайдашева сім'я», перед Семеном батьки женили своїх синів . Після сватання свати йдуть на розглядини в хату молодої. Батьки хлопця, зустрівшись з батьками зарученої дівчини, повинні поцілуватись. Заходячи в хату, свати знову вітаються з господарями. Гості кладуть на стіл паляницю, а хазяйка повинна взяти її в руки, поцілувати і знову покласти на стіл. Сваха сідає в хаті, щоб старости сідали (коли сваха не хоче сідати за стіл, то можуть старости спротивитись). Свати, як найдорожчі гості, сідають на покуті. Пригощаючи сватів, хазяїн наливає в чарку горілки і промовляє: «Даруй же, Боже, нам щастя і здоров'я, а померлим пошли, Господи, царство небесне. Поможи нам, Боже, довести діло до кінця, а ти, дочко, будь щаслива й здорова. Як будеш свекрові та свекрусі покірненька, буде твоя голівонька веселенька». Випиває чарку до дна, щоб не зосталось на сльози. Потім по черзі наливає кожному, навіть дівчині. При прощанні свати обнімаються і цілуються. Ще встаючи з - за столу гості дякують Богові і хазяйці.

Потім починається піст - Пилипівка, всі молодиці на селі починали вставати вдосвіта прясти.

Вчитель: Прослухали вже ми, які звичаї та обряди святкуються та проводяться навесні, влітку, восени і залишилася ще така пора року, як зима. На цей період припадає чимало незвичайних звичаїв та обрядів нашого народу. Тож давайте, послухаємо про що нам розкажуть учні з групи – «Зима».

Проект групи «Зима».

Учениця 1. Я хочу розповісти і ознайомити Вас сьогодні з тими чудовими святами, які припадають саме на цей період це - 4грудня - Введення в храм Пресвятої Богородиці, ІЗ грудня - Андрія Первозванного, 17 грудня - мучениці Варвари, 18 грудня - Сави, 19 грудня - Миколая Чудотворця, 22 грудня - Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці( св. Анни). На січень припадають великі релігійні свята: 6 січня - Святий вечір (Багата кутя), 7, 8, 9, січня - Різдвяні свята, 14 січня - Новий рік (св. Василя), 18 січня - другий Святий вечір (Голодна кутя), 19 січня - Богоявлення або Хрещення Господнє (Водохреща). На лютий припадає велике свято - Стрітення Господнє, яке ми святкуємо 15 лютого. Із цими святами пов'язані народні обряди, звичаї та вірування нашого народу, що своїм корінням сягають у глибину століть.

Учениця 2. Я хочу розповісти про свята їх звичаї та обряди, які ми святкуємо в грудні. 13 грудня, як вже згадувалося сьогодні, святкують Андрія Первозванного. Це свято полюбляють не тільки старші люди, але й молодь, а особливо дівчата. В вечір на Андрія збиралися дівчата в одній хаті, де добра, привітна господиня, там одні дівчата займалися своїми справами, інші допомагали господині ліпити вареники на вечерю, а деякі приймали участь у випіканні калити. Перед тим, як саджати в піч калиту, дівчата наспівують пісню, щоб горів ясно вогонь і спеклася їхня калита, а перед цим господиня обмиває калиту водою. Потім обмиває кожну дівчину тією ж водою, аби всі були гарні та красні, як їхня калита. Поки калита печеться, молодь жартує, співає, вишивають, в'яжуть, прядуть. А коли спеклася калита - розпочинаються різні ігри, розваги, дівчата проводять гадання на своїх наречених.

Так дівчата вносили до хати півня ставили перед ним просо, воду та глину. Якщо півень п'є воду, - дівчина вийде заміж за п'яницю, як клює просо - за господаря, а як буде гребти глину, то дівчина того року заміж не вийде. Є й інші ворожіння - із свічками, перснями, хлібом, вугіллям тощо.

А найулюбленіше свято дітвори це свято Миколая. Адже вони його чекають понад усе, тому, що Святий Миколай приносить всім діткам подарунки, які вони замовили. Вони пишуть листи до святого Миколая, вказують свої бажання в листах дають йому свої обіцянки і ставлять їх під подушку.

І ми знаємо, що Святий Миколай в Україні завжди був у пошані. Не було жодної хати, де б не висів на стіні образ Миколая. На його честь було збудовано багато церков, і в нашому селі Балин теж була давним - давно побудована церква на честь Святого Миколая Чудотворця. І на сьогоднішній день знову побудована УГКЦ на честь Святого Миколая.

А чи знаєте ви, чому Миколая називають Чудотворцем? Я розповім Вам одну легенду і ви зрозумієте чому. В одного чоловіка було три дочки. Був він дуже вбогий. Журився батько, що зла доля судилася його дітям. Але одного разу, коли всі спали, Миколай тихенько підійшов до дому цього чоловіка й залишив на вікні мішечок із золотом. Дуже зрадів уранці батько, й ці гроші віддав у придане старшій дочці. Згодом Миколай знову приніс мішечок золота, а пізніше дізнався, що той дістався у придане другій дочці бідняка. А потім Миколай приніс золото і для третьої дочки. З того часу існує традиція дарувати дітям подарунки від Миколая.

Учень 3. Ви всі знаєте, що на січень припадає багато великих релігійних свят.

Із цими святами пов'язані народні обряди, звичаї та вірування нашого народу, що своїм корінням сягають у глибину століть.

Так, за народним віруванням, на Святий вечір на кутю приходять і душі померлих. Тому під час вечері на окрему тарілку накладають їм страви, а в чарку наливають узвар. А коли їдять кутю, то першу ложку з'їдають, а другу - господар підкидає догори під стелю і закликає Мороза на кутю і просить його, щоб не поморозив їм врожаю і тварин. На вечерю господині готують 12 різних страв. Молоді люди йдуть з вечерею до хрещених батьків, бабусів, дідусів і дядьків. Хрещеники несли вечерю тому, що на тім святі тією вечерею будуть їх годувати.

На голодну кутю 18 січня після вечері господар малює крейдою хрестики - це від нечистої сили, яка боїться хрестів.

Зимові свята супроводжуються піснями - колядками і щедрівками, де християнські мотиви часто перемежовуються з мотивами давніх поганських вірувань. Тому в колядках і щедрівках славиться Ісус Христос, день його народження і звеличають господарів, їхній достаток, оспівуються краса і сила їхніх синів та дочок, бажається їм міцного здоров'я, родинного щастя, добробуту - багатого врожаю, великого приплоду худоби тощо.

Щодо Нового року, то в цей день хлопчики ходять вранці від хати до хати і засівають зерном , виголошуючи новорічні побажання господарям.

Після Нового року до Водохреща можна робити тільки в день, а в вечері - гріх, бо кожний вечір святий. Хто ввечері робить, то за кожну роботу Бог покарає. Цілий той тиждень прибирають в хатах, все випирають, бо після Водохреща довго не можна прати ...і в цей день, коли святиться вода на водоймах, не можна, щоб що - не будь із шмаття чи одягу, або хоч ганчірка, висіло на дворі, - тому, що як вода святиться, то всі нечисті сили тікають з болота і ховаються в те, що на тину залишилося... На лютий місяць припадає свято Стрітення. В народі кажуть: «Зима з літом стрічаються». Існує багато прикмет щодо цього свята:

  • Хуртовина цього дня вважається прикметою непогідної весни.

  • Якщо буде на Стрітення мороз, то ждуть ранньої весни, а коли із стріх вода капле, то зима капатиме.

  • Про відлигу на Стрітення кажуть: «Як півень з порога до схід сонця нап'ється води, то хазяїн лиха із скотом набереться». Стрітенська вода дуже цінується. Знахарки печуть цього дня коржі від пристріту. Ці коржі дають хворим разом зі Стрітенською свяченою водою. Стрітенська проскурка й хрещенська вода особливо помічні для хворих.

Учень 4. Українські письменники добре знали життя селян, вивчали їх звичаї і обряди. І відтворювали їх в своїх творах. Так Нечуй - Левицький у своїй повісті «Кайдашева сім'я» показав, як готувалися селяни села Семигори до зимових свят: до Різдва мазали стіни, мили лави, мисники, полиці. Перед самим святом кололи кабана. Вранці та перед сном молилися Богу. Дотримувалися усіх постів. Після свят жінки вставали до третіх півнів, щоб впоратися з хатньою роботою і сідати прясти полотно на сорочки.

У повісті «Тіні забутих предків» письменник показав, яких звичаїв та обрядів дотримувалися гуцули.

На святий вечір Іван клав Палагні живий вогонь для вечері, стелив сіно на стіл та під столом і з повною вірою рикав при тім як корова, блеяв вівцею та ржав конем, аби велася худоба. Обкурював ладаном хату й кошари, щоб одігнати звіра й відьом. На вечерю готували дванадцять страв і перш як сісти за стіл, несли тайну вечерю худобі. Вона першою повинна скуштувати голубці, сливи, біб та логазу. Ще годилось закликать на тайну вечерю усі ворожі сили, перед якими берігся через ціле життя. Брали в одну руку зі стравою миску, а в другу сокиру і виходили надвір і кликали на вечерю чорнокнижників, мольфарів, планетників, вовків лісових та ведмедів.

Перед тим, як сідати вечеряти, потрібно продмухати те місце де маєш сідати, щоб не привалить яку душу.

IV. Обговорення та підведення підсумків роботи учнівської конференції.

Для проведення підсумків роботи учнівської конференції надаємо слово експертній групі, яка підведе підсумки роботи учасників конференції.

(Надається слово фольклористу, літературознавцю, експерту).

Заключне слово вчителя.

Мета проведення нашої конференції полягала в тому, щоб ви зрозуміли, що сьогоднішнє покоління опинилося віч-на-віч з духовним зубожінням українського народу, занепадом культурної спадщини, руйнуванням природи. І сьогодні ми з вами поринули своїми думками в далеке минуле, де ознайомилися з різними звичаями та обрядами українського народу. І пригадали в яких вивчених нами творах, найбільше вони зустрічаються. Я хочу звернути вашу увагу, що не тільки на уроках літератури ми з вами ведемо неодноразово мову про духовність, відродження нашої культури, нації, але, я знаю, що серед вас є і такі учні, які відвідують нашу фольклорну групу, де ви теж знайомитеся з різними звичаями і обрядами нашої місцевості. А також приймаєте активну участь у проведенні різних масових вечорів. І саме за допомогою таких уроків та позаурочних заходів, я думаю, ви поповните свій духовний рівень, збагатите свій багаж знань про далеке минуле. А в майбутньому будете розвивати і збагачувати нашу українську культуру.

На завершення нашої конференції, я хочу подякувати всім учасникам, які приймали активну участь в обговоренні звичаїв та обрядів календарно – обрядового року. Подякувати за вашу плідну роботу у підготовці до проведення нашого уроку. А результати вашої роботи будуть оголошені на наступному уроці, після перевірки ваших рефератів, які ви підготували та заповнення хронологічної таблиці.



Використана література

    1. В.І Наумко. Культура і побут населення України: навчальний посібник. - К., «Либідь», -1991.- 230с.

    2. Л.М. Кудіна. Від роду до роду. Народознавство. Харків: Торгсінг, -2002.-160с.

    3. Михайло Максимович. Дні та місяці українського селянина: пер. З рос. - К., Обереги,- 2002.- 189с.

    4. А.Ф. Некреловой. Круглий год: русский земледельческий календарь. - М., «Правда», -1991. - 493с.

    5. К.В. Широцький. Подільські колядки та щедрівки: Хотин., «Буковина», -1991. - 32с.

    6. С.І.Мельникова. Література рідного краю: методичні рекомендації для вчителів - словесників. Хмельницький., «Абетка», -1999. - 164с.

    7. Подільське весілля //під ред. Н.Ф.Піскун.// «Українська мова і література в школі», №3, - 1991. - 64 с.

    8. Петровські пісні //за архівними док А.Кримського// «Українська мова і література в школі», №7,- 1991. - 91с.

    9. М.І. Пентилюк. Роде наш красний.// «Українська мова і література в школі» №4, - 1991. - 34с.

    10. А. Кримський «Звиногородщина». Народні свята, звичаї та обряди у травні» // «Українська мова і література в школі». №4, - 1993. 53-55 с.

    11. Українські народні звичаї та обряди в «Кайдашевій сім’ї» І.С.Нечуя - Левицького// «Українська мова і література в школі». №7, - 1993. 48 - 49c.

    12. М. Кримський « Звиногородщина», Народні звичаї та обряди в січні // «Українська мова і література в школі». №1, - 1992. 43-46 c.

    13. Г.І. Шара, Про свято Різдва і Нового року// «Українська мова і література в школі». №1, - 1992. 47- 48c.

    14. В.Войцехівська, І. Величко, Ой калита, калита із чого ти вилита?// «Позакласний час». №21- 22, - 2005. 35-39c.

    15. Н. Подранецька, Дарунки Святого Миколая // Все для вчителя. №32-33. - 2003. 87- 89c.

16. М. Никирса, Христос воскрес! Воістину Воскрес!// «Позакласний час». № 5 - 6, - 2005. 73 -74c.



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка