Пізнаємо. Розвиваємось. Творимо. 2013 пізнаємо розвиваємось творимо



Сторінка10/11
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.15 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

III тур. Теми з життєтворчості окремих письменників
Григір Тютюнник

Які твори письменника удостоєні Літературної премії ім. Лесі Українки? («Климко», «Вогник далеко в степу»)

В якому році Г. Тютюннику присуджено Державну премію ім. Т. Шевченка? (1989р.)

Який твір письменника екранізовано? («Климко»)

Кого з російських письменників Григір Тютюнник Перекладав? (В. Шукшина)

Як звали вчительку Климка і Зульфата? (Наталя Миколаївна)

Назва першої збірки письменника. («Зав'язь»)
Олександр Довженко

У якому місті розпочав свою діяльність О. Довженко як кінорежисер? (Одеса)

Який жанр створив О. Довженко? (Кіноповість) ,

Перший звуковий фільм О. Довженка? («Аероград»)

Який псевдонім мав О. Довженко? (Сашко)

Яка назва автобіографічної кіноповісті письменника? («Зачарована Десна»)

Який фільм приніс всесвітню славу письменнику? («Земля»)

Друг і соратник у творчій роботі О. Довженка? (Юлія Солнцева)

Який твір О. Довженка став його лебединою піснею? («Поема про море»)

Роки життя письменника? (1894-1956рр.)


Олесь Гончар

Яке звання присвоєно Олесю Гончару (посмертно)? (Герой Украйні)

З якого твору Олеся Гончара герой Віталик Рясний і Тоня Гарпищенко? («Тронка»)

Який роман письменника при його житті був заборонений? («Собор»)

Кого з героїв Олеся Гончара названо «дитям очеретів»? (Порфир Кульбака, повість «Бригантина»)

Який твір письменника удостоєний Державної преМії ім. Т. Шевченка? («Людина і зброя»)

Які твори письменника екранізовано? («Тронка», «Бригантина»)

О. Гончар написав роман у новелах. Назвіть його; (« Тронка»)



БЕРЕГИНЕ МОЯ, УКРАЇНСЬКА ХУСТКО

Виховна година
Сцена прикрашена українською хусткою, збоку напис «Берегине моя, українська хустко»

Звучать слова.

На ній і гроно, і пелюстка,

І небо райдуги на ній...

Мов берегиня вроди хустка

Здавен у нашій стороні.


Під звуки вальсу в залі з'являються дівчата з хустками. Виконують танцювальну композицію. Потім виходить дівчина в українському костюмі з хлібом на рушнику.
— Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

Любов'ю і миром!

Кланяється.

Запрошуємо всіх на побачення з нашою берегинею, українською хусткою...


Звучить мелодія.
1-а ведуча. Пригадую з дитинства розповідь бабусі:

«Великдень. Стіл накрито білою хусткою з мальвами — всі наші пожитки згоріли під час війни. На столі пасочки. Хоч і голодно, і холодно, а на душі світло, бо свято. До мене воно промовляло мальвамй, густо посіяними на хустці-скатертині».



2-а ведуча. А я пам'ятаю, як моя добра, ніжна бабуся накривала хусткою спечений у хатній печі хліб, щоб не черствів, клала на колиску моєї молодшої сестрички хустку від вітру і лихого ока, і ще пам'ятаю хустку-вузлик із вечерею для хрещених на Різдво... І ще... і безліч поетичних і таких знайомих картин та образів, що спливають у пам'яті при теплому, мов дотик рідної долоні, слові «хустка» є забутим сьогодні. А їх використання в домашньому побуті українців настільки ж різноманітне, як і рушників. У недалекому минулому хустка була необхідна і багатому, і бідному, і старому, і малому. ..

1-а ведуча. Хустка як берегиня роду була поруч із людиною від народження до останнього подиху. Хустка на хрестинах, на весняних хороводах, на сватанні, на вінчанні, на проводах козака на війну, хустка при закладенні будинку, при похованні. Хустка і в радості, і в печалі.

2-а ведуча. Зберігає український народ, як давній символ, пам'ять про хустину. Це перша ознака одягу жінки. Хустка широко розповсюджена на всій Україні. Способи пов'язування були різними.
(На сцену виходять дівчата в українському вбранні. Їх голови пов'язані по-різному різними за кольором хустками. Кожна з них коментує пов'язування хустки).
У північних районах хустину пов'язували під підборіддям, а кінці на маківці (усьому передувало зав'язування двох невеликих платків, один з яких проходив під підборіддям).

На Київщині кінці хустки зав'язували навколо шиї та на потилиці.

На Лівобережжі влітку дівчата складають хустку навскіс трикутником і обмотують її навколо голови, а тім'я залишають відкритим «щоб волосся видко». З лівого боку до хустини пришпилюється квітка рожі або гілочка золеного барвінку. Зимою дівчата, якщо беруть хустку, то нею закутуються, як молодиці.

На Правобережжі хусткою дівчата користуються лише у випадках крайньої потреби. Коли вже беруть хустку, то і літом, і зимою обгортають нею голову так самісінько, як і жінки, але ззаду на спині з-під хустки повинна визирати коса.

У галицьких селах ще й досі збереглося старослов'янське дівоче вкриття голови — луб'яний віночок, обгорнений хусткою, а зверху покритий білою прозорою тканиною, ніби денце шапки. З-під вінка на спину спускаються кілька кольорових стрічок та волосся, розплетене у дві коси.

На всьому Півдні України, в степах, де пече сонце і «запалює» обличчя, дівчата, боронячись від «запалу» замотуються білою хусткою так, що ледве визирають очі. На Херсонщині під час роботи, і дівчата, і молодиці вив'язуються білими хустками.

Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужі взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою. Хустка — щоденний одяг. У молодих зав'язувалася переважно під бороду, а в старих жінок —ззаду.
Пісня «Хустина»

сл. В. Крищенка, муз. В. Філіпенка.
1-а ведуча. А скільки чудових традицій і обрядів пов'язано з хустиною!

У кожній родині, де підростала дівчина, розмальована скриня мала повнитися хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися гостям, і сусідам, неодмінно показуючи, приспівуючи.


Дівчина підходить до скрині, відкриває, приспівуючи:

Я не панна — я господиня,

У мене хусток повная скриня.

2-а ведуча. Отже, крім побутового, дівоча хустка має ще й обрядове значення. Так, при сватанні, дівчина перев'язувала руку парубкові на знак згоди бути його дружиною. У народній пісні про це співається:

Ой, маю я одну хустку та їй нема року,

А то буде миленькому на осінь до боку...

Учень. Вишивану хустину як знак любові та вірності дарувала дівчина коханому. Або ж шовкову хустину дарував юнак своїй милій.

Учениця. В одній з українських пісень співається:

(Співає)

Хусточка ж моя шовковая!

Тебе милий дав, бо мене сподобав,

Коло теї та криниченьки,

Як зо мною стояв.

Хусточка ж моя червоная!

Я ж по хустоньці вишиваю, -

Шовком, золотом мережаю.

Дрібненькими та слізоньками

Та й обливаюсь.

Ой я хустоньку вишиваю,

З нею думкою розмовляю,—

Все про того та козаченька

Що я кохаю.


Пісня «Вишиванки»
Учениця. У часи козаччини був добрий звичай у наших дівчат.

Коли козаки вирушали з військом у похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину як символ вірності в коханні.

В Тараса Шевченка читаємо:

Дарувала шиту шовком хустину,

Щоб згадував на чужині...

Учень. На випадок, коли козака спіткає смерть в дорозі чи він загине в бою, хустка від дівчини виконує велику роль: нею вкривають обличчя козака — «щоб хижі птахи очей не довбали, козацької крові не випивали...» У пісні про це співається:

Дай же, дівчино, хустину,

Може, в бою де загину —

Накриють оті темної ночі,

Легше в могилі спочину...

Учень. Якщо козака ховали з військовими почестями, то тіло його клали в домовину, накривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за домовиною.

Ведуть коня вороного,

Розбиті копита...

А на ньому сіделечко.

Хустиною вкрите.

Так про цей звичай писав Т. Шевченко у своїй поемі «Хустина».



Учениця. І в наш час зберігся звичай дарувати юнакові, який іде служити до лав Збройних Сил України, хусточку, а в ній грудочку рідної землі. Коли син вирушав у дорогу, мати зав’язувала у білу хустину хліб, щоб не забував батьківського порогу.

А в нашому селі є ще звичай: коли юнак іде до армії, то мати на перехресті доріг, проводжаючи сина, кидає три хусточки. .


Пісня «Смерекова хата»

1-а ведуча. Хустка здавна відігравала й важливу оберегову, магічну функцію. Чи не через те так широко й значуще фігурує вона в українському весільному обряді, починаючи зі сватання, коли на знак згоди дівчина підносила старостам хустку на хлібі або на знак відмови — нелюбому хустку на гарбузі.
Уривок з вистави Г. Ф. Квітки-Основ'яненка

«Сватання на Гончарівці».
Проводиться гра з хустками.
2-а ведуча. Хустка, якою «покривали молоду», зберігалася нею потім усе життя. Чи не від цього й повір'я: хустка, якою мати водить молодих до хати і виводить їх із хати під час весілля та накриває молоду, мусить бути світлою, ясною.
Сцена «Покривання молодої».
Уч е н и ц я. У народному весільному обряді поруч з розплітанням коси існує обряд — покриття голови молодої наміткою. Намітку приносить мати молодої з комори.

У весільній пісні співається:

Догадайся, Марусю, чого мати до комори пішла:

Чи по рутяний віночок?

Чи по біле завивайлочко?

Чи по мед, чи по горілку?

Чи по тонкую намітку?

Учениця. Коли свашки або мати (як де ведеться) підходять до молодої, щоб покрити її голову наміткою, дружки співають:

Марусю, догадайся,

Повивати не дайся.

Учениця. Молода слухає поради своїх дружок і захищається від намітки: борониться руками, плаче і тричі зриває з голови намітку, кидаючи її до порога.

Хор співає:

Покривальниця плаче —

Покриватись не хоче;

Серпанок — поганок,

Віночок — коханок...
Звучить пісня «Горіла сосна»
Учень. Намітка у весільному обряді ще з'являється і другий раз,.коли мати молодої зустрічає свого зятя. Староста та двоє бояр кладуть на тарілку калач, у якому є запечений перстень молодої. Потім один з них тримає тарілку з калачем, а двоє інших беруться за кінці намітки. Староста виголошує привітання:

— Кланяйся молодий молодій, бояри — дружкам, старости — старостам, музики — вухам, світилки — коцюбам, в цимбали — затикачам!



Уч е н и ця. У цей час молода сидить у хаті на посаді, схилившись над столом. Свашки покривають її наміткою і кладуть на голову хліб та дрібку солі.

Учень. На Чернігівщині жартують: садовлять замість молодої іншу дівчину, покривши її наміткою. Старший боярин; помітивши це, дає дівчині гріш, щоб вона поступилася місцем для молодої.

Учениця. Покривши молоду наміткою, свашки співають:

Зробили — сь ми діло,

Аж нам чоло впріло:

З коржа — паляницю,

З дівки молодицю...

Учень. Діставши таким способом намітку на весілля, заміжня жінка колись не розлучалася з нею ціле своє життя. Тільки коло хати та в будні дні на роботі була без намітки, а скрізь до церкви , в гості, «на смерть» жінки брали з собою намітку.

Учениця. Намітка—це біле полотнище, з обох кінців вишите червоними нитками. У старих бабусь намітки були темно-димчатої барви або зовсім без вишиття, або з чорними хрестиками по обох кінцях.

Учень. У наш час у багатьох місцевостях України намітка майже зникла. Зберегли моду на намітку тільки жінки в Західному Поліссі. На східних землях України, жартуючи, молодиці кажуть: «Намітки баби забрали з собою на той світ!»

Учениця (демонструє очіпок, розповідаючи про нього). Заміжні жінки колись ховали своє волосся під очіпок. Очіпок має форму циліндричної шапочки з плескатим дном, а на задній частині, що приходиться на потилицю, має розтин на шнурівці. Одягнувши на голову очіпок, жінка стягає його ззаду шнурком і зав'язує, а тому він щільно прилягає до голови і волосся з-під нього не випадає.

Залежно від достатків господині, очіпки бувають, з бавовняної матерії, з шовку, оксамиту і навіть з дорогої парчі. Що ж до кольору, то очіпки бувають різні: білі, сині, зелені; у дуже старих бабусь — чорні, у вдовиць — червоні. В молодих господинь білі очіпки звичайно вишиваються і часом перетворюються на дуже гарне вкриття голови.

У наш час очіпки з Україні зустрічаються дуже рідко.

Учениця. Справді, українська хустина — це твір мистецтва. Колись хустки в Україні вишивали шовком, сріблом та золотом. Якщо вишивали шовком, то найбільше вживали червоних, синіх, зелених, жовтих та рожевих ниток. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки окремо ніколи не вживалися, тільки в поєднанні з червоним.

— Орнамент на хустках був колись переважно геометричний, а починаючи з XVIII століття, для хусток увійшов у моду рослинний орнамент — стилізовані квіти рожі, васильків, гвоздик.

Вишиті візерунки розташовуються на хустках по чотирьох кутах та посередині. Інколи по кутах розміщуються головні фігури, а по всьому полі хустки, у гарних комбінаціях, розкидаються дрібніші деталі орнаменту.
Демонстрація -- показ українських хусток.

Виконується танець.
1-а ведуча. У наш час хустина дещо змінила своє призначення. Вона стала прикрасою до жіночого вбрання, відкриваючи гарне жіноче волосся, красу зачіски і обличчя.
Демонстрація сучасного використання хусток.
2-а ведуча. Проходять роки, десятиліття, виростають нові покоління, змінюється влада, з'являється нова мода, та ніколи не можуть зникнути з пам'яті людської добрі традиції прадідів, їх обереги поруч нас, не дають нам забути, що ми — діти народу українського.

1-а ведуча. Подивуймося ж і нині—у цей розбурханий, розбратаний національними чварами й економічними незгодами вік — незахищеній, живучій любові нашого народу, до простого та водночас незбагненного дива,— української хустки.

2-а ведуча. І нехай не коло серця, в шкарубких чемоданчиках, та везуть іще наші сини-соддати після служби в армії матерям, коханим, молодим дружинам барвисті хустки, як сад навесні, мерехтливі, як світання над річкою.
Пісня «Квітчаста хустка».
(Закінчується вечір танцювальною композицією з хустками. Дівчата виходять із залу і в танку тріпотить українська хустка).
У кінці композиції звучать слова:

— Низький уклін усім, хто прийшов на вечір-зустріч із нашою щирою українською хусткою-веселицею, хусткою-берегинею. Хай завжди береже вона тепло ваших душ і живе вічно, як наша невмируща мати — Україна.


c:\users\администратор\desktop\картинки\4077721_0_45c8c_2cdee09e_xl.jpg

СВЯТО «КОСА – ДІВОЧА КРАСА»
Святково прикрашена сцена, в центрі слова: «Коса — дівоча краса».
Ведуча. Щиро вітаю всіх, хто прийшов до нас на свято дівочої краси. Адже недаремно кажуть: «Коса — дівоча краса». Сьогодні у нас мова піде і про красу дівочої коси, і взагалі про дівочу красу, моральну гідність, народні традиції, які треба берегти й збагачувати.

Коса була гордістю дівчини, вираженням її цнотливості, честі. Зараз, на жаль, у моді коротке волосся. І дуже часто дівчата, які вирішили розпрощатися зі своїми косами, чують слова: «Не ріж косу». Про це навіть співається у пісні з такою ж назвою «Ой не ріж косу».


(Звучить пісня у виконанні старшої вокальної групи дівчат)
Ведуча. А як мені приємно, що в нашій школі є дівчата, які пишаються своїм довгим волоссям. Запрошуємо їх на сцену для участі у конкурсі.
(Під звуки музики дівчата-учасниці піднімаються на сцену. Ведуча називає кожну учасницю, довжину її коси.)
Ведуча. Здавна в Україні існував непорушний звичай: умившись вранці, дівчина мусила перш за все розчесати та заплести косу. Якщо ж вона сідала до столу або бралася до роботи з нерозчесаним волоссям, то про неї казали люди: «У неї на голові сорока гніздо вила», або «У неї в косах сім чортів кублилося».

Тому дівчат змалку привчали доглядати за волоссям, щоб воно росло швидше і було красивим. А для цього існувало безліч рецептів: як мити, чим зміцнювати волосся, чим полоскати, щоб воно мало приємний запах. Тож наші учасниці одержали таке домашнє завдання: розповісти один із народних рецептів догляду за волоссям.


(Дівчата по черзі виголошують свої рецепти.)
Ведуча. Дякуємо вам. Я думаю, що всі скористаються цими давніми народними порадами. А зараз наші учасниці підуть, щоб за 10-11 хвилин з'явитися із зачіскою, в основі якої буде коса.
(Під звуки музики та оплески глядачів дівчата йдуть.)
Ведуча. А ми продовжуємо наше свято. Пропоную вам послухати українську народну пісню «Ой у вишневому саду».
(Звучить пісня у виконанні старшокласниці.)
Ведуча. Ви почули у пісні такі слова: «Чому розплетена коса, а на очах бринить сльоза». І, сподіваюся, всі знаєте, що коса символізувала дівоцтво. Відтак жінки не мали права заплітати косу, щоб вона вільно спадала на спину, носити вінок із квітів, водити хороводи. Крім того, жінка не мала права виходити на вулицю з непокритою головою, а завжди одягала хустку. Якщо ж дівчина втрачала честь, то косу їй відрізали та покривали хусткою. Звідси і вираз пішов — «покритка». Пригадуєте поему Т. Шевченка «Катерина»?

Отже, коли дівчина брала шлюб, коса втрачала свою символіку, а тому її розплітали. Це був цілий обряд. Розплітали косу молодший брат або сестра, іноді наречений. А дівчата-подруги в цей час співали пісень. Подивіться фрагмент весільного обряду розплітання коси.


(Виходить дівчина-наречена в українському одязі із заплетеною косою, з нею дівчата-подруги і маленький хлопчик, брат нареченої. Хлопчик розплітає косу, дівчата співають.)
Ой, на горі жито — тоненькі покоси,

А хто буде розплітати дівчиноньці коси?

Козак буде розплітати, козак буде плести,

Козак буде дівчиноньку до шлюбоньку.


(Виходить хлопець-наречений, кланяється дівчині, за руку виводить її, за нею йдуть дівчата та хлопчик, в цей час продовжує звучати музика.)
Ведуча. Образ коси досить часто, зустрічався в усній народній творчості. Нерідко дівоча краса в піснях асоціювалася із «русою косою до пояса». Про це співається у відомих українських народних піснях «Розпрягайте, хлопці, коней» та «Вечір надворі, ніч наступає». Послухайте ці пісні.
(Звучать пісні у виконанні старшокласників.)
Ведуча. А тепер ми знову запрошуємо на сцену дівчат, які встигли зробити зачіски зі свого чудового волосся.
(Дівчата з'являються на сцені, кожна демонструє свою зачіску, коротко розповідає про неї.)
Ведуча. Я б хотіла поставити дівчатам кілька питань:

  • Що таке стрічка і кісники? Яке вони відношення мали до коси? (За їх допомогою заплітали коси.)

  • Що означає вираз «розплести косу»? (Взяти шлюб.) . .

  • Чому косу заплітають із трьох частин? (Це свідчення єдності трьох стихій природи: повітря, води і землі.)

  • Яку роль відігравав вінок на голові дівчат, крім того, що це було прикрасою? (Вінок — це оберіг.)

  • Яку траву використовували дівчата для полоскання волосся, щоб причарувати хлопців? (Любисток.)

Шанували вас чорними, сивими,

Розпинали вас на охресті,

Недарма ж ви служили символом

І незайманості, і честі.

Коси, коси, чом вас зараз

Ніхто не носить?

Що б там з косами не зробили,

Але давня луна доносить:

Тільки тим, що себе ганьбили,

Відтинали безжально коси.

Я не знаю, є, може, й правильні

Наші люди, що звичай стерли.

Та якби піднялися предки,

Чи від сорому не померли?

Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?..



Ведуча. А тепер настав час підбити підсумки конкурсу у номінаціях- «Найдовша коса», «Найкраща зачіска», «Найкраще знання народних звичаїв», «Приз глядацьких симпатій».
(Журі оголошує результати конкурсу, дівчатам вручаються призи.)



— Як ви думаєте, яку зачіску називали «дрібушечки»? (Коли заплітали багато дрібненьких кіс.)

Ведуча. Я впевнена, що мода на коси ще повернеться. Хай там що, а в довгій косі до пояса завжди відчувається щось ніжне і прекрасне. Тож нехай у нас відроджується традиція носити довге волосся. А зараз послухайте вірша-звернення М. Юхименка.
(Учениця читає вірш.)

КОСИ

Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?

Ще ж від полюса і до полюса

Вас в віках прославляли віками,

Русі коси до самого пояса,

Коси, викладені вінками.

Ще ж і досі народ мій носить

Спогад лоскітний і щемливий,

Як дівча розплітало коси,

Як їх милий розплів, щасливий.

Коси, коси, чом вас зараз

Ніхто не носить?

Чи ж дівчатам немає часу,

А чи вже заплітати ліньки?

Ви ж од віку були окрасою

Гордовитої українки.

Скільки суму в житті розважили,

Скільки болю вам завдавали!.

Вас на золото щедро важили,

Як невільниками продавали.

ІЗ ЗОРЯНОЇ КРИНИЦІ — НАПИТИСЯ ВОДИЦІ.

Літературно-мистецька вітальня
Мета: показати взаємоз'язок і вплив на особистість літератури та народнопоетичної символіки; виховувати пошану і повагу до народних традицій, що формують духовну криницю народу; розвивати творчі здібності учнів, прилучати їх до атмосфери високої культури життя, мислення та відчуттів.

Вступне слово вчителя

— Весною кожен, здається,. створює свою поему ніжності. Один вслухається В небо і чує журавлине кру-кру, інший стежить за тим, як бринить бджола, дехто «входить у поля, мов у храм із повітря і сонця», а ще інший відчуває смак живлющої криниці. У когось у житті ця весна напише першу поему кохання. А хтось заметушиться, шукаючи «сяйво і довершеність світобудови». Дехто з нас на життєвих шляхах навіть у буденних калюжах бачитиме зорі!

Зазирнемо ж сьогодні в духовну криницю, що, при бажанні, відкриє нам чимало таємниць та — чарівну силу, зоряна вода — магічну.


Уривок із балади «Тополя» Т. Шевченка читає учениця.
Статистика: на Україні налічується понад 22,5 тисяч річок. За останні 60 років на території України зникло 2,5 тйсячі річок. Одна людина щодоби витрачає 50-60 літрів води. Організм людини на 70 % складається з води. При втраті 25 % води людина помирає. З води складаються на 75 % усі тварини і 80- 90 % майже всі рослини.

Символ зорі

Скільки зір на небі, стільки криниць.

Упала зоря — згасло чиєсь життя,

Упала зірка — замулилась криниця.

Отже, чи то вода, чи зоря — все повертає нас до криниці. Що значить саме слово «криниця»?

Етимологічне дослідження

Значення «криниці» — колодязь, джерело, джерелиця, кадіб, кадібець, студня (діалект.); джерело — ключ, чур. (діалект.) — нора, живець. Колодязь — колода, якою древляни оправляли криницю; часто ставили колоду для водопою (з видовбаного корита).



Лозошукання

(Де і як копають криницю?)

Учень. Один із способів «лозошукання» — вербова гілка. Що це значить? Знаменитий мандрівник Марко Поло стверджував, що ще 5 тисяч років тому лозошуканням виявляли джерела поселенці країн Стародавнього, Сходу. В Китаї й досі існує звичай, згідно з яким будинок не -починають зводити, доки «лозошукач» не перевірить наявність джерела. Тому не випадково легендарний правитель Юй (2205-2197 рр. до н. є.) зображений на деревориті з гілочкою лози в руках. В. Маківчук писав: «Дивовижна поведінка води за наявності руд трактувалася як чаклунство. Так, у XVII ст. французьке подружжя барон де Боссай та Маргарита де Берто, об'їздивши країни Європи, Америки, знайшли чимало джерел. Але церковники звинуватили їх у чаклунстві, ув'язнили.Обоє там і померли».

Учениця. Проте лише у минулому столітті французький доктор Гуверел проявив науковий дослід, у якому брав участь відомий «лозо- шукач» Ворфоломей Блетон. У його руках лоза робила до 80 обертів на хвилину. Чому? На думку ученого, ці властивості мають не всі дерева.

У 1972 році у Празі відбулася міжнародна конференція з проблеми «лозошукання».


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка