Пізнаємо. Розвиваємось. Творимо. 2013 пізнаємо розвиваємось творимо



Сторінка11/11
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.15 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Як оздоблювали колодязь?

Учень. З особливим смаком оздоблювали зовніщнс цямриння колодязя. Використовували дерево. Формували диво-музейчики: флюгер, голуб, на фронтонах — зображення тварин.

В камені криниця,

Мале відерце в дзьобі журавля,

Гори цієї дивна таємниця,

Коли рятунку ждать нізвідкіля!
Звучить «Легенда про Мукачівський замок» (розповідь учениці).
Поетичні спроби-етюди читають автори — учні літературної студії «Джерельце».

Духовна криниця — найцінніший домашній оберіг

Що складає криницю духовності?

Висиха душі криниця,

І життя — як не було,

Якщо раз чи два на місяць

Не поїду у село.

Як побачу рідну хату,

Заяснію, наче цвіт.

Здраствуй, мамо.

Здраствуй, тату,

І мого дитинства слід.

Зачерпнімо любові, тепла із криниці духовного спадку нашого народу, де чистота душі і високі помисли — найвищі цінності.

Які цінності у криниці душі знайшов Володька («Куди тече річка» У. Самчука)? (Повага до батьків, почуття відповідальності).

Чим замулена криниця духовності в оповіданні «Слово матері» Б. Антоненка-Давидовича? (Національним нігілізмом; відреченням від мови, батьків; принципом меншовартості).
Авторський етюд читає учениця.
Але не замулена криниця у Малишковій пісні «Рідна мати моя».

А Симоненкові «Лебеді материнства» — це щира синівська сповідь про духовну криницю, вимощену людськими руками.

Справжню криницю мурували майстри, батькові мозолясті руки, а духовну криницю — пісні матері.

Бо нема того скарбу, який затьмарить золото душі людської, якому можна протиставити приземлену бездуховність.


Інсценування за повістю «Царівна» О. Кобилянської
Учитель. Зачерпнімо ще дещицю водиці із гуцульської криниці. Тут близько Черемощ збігав, Івана та Марічку лякав. Вони, маленькі, берегтимуть в душі голос флояри, сіятимуть у луках пісні. Марічка та Іван уміють кохати, це найбільше їхнє багатство, що подарувала їм Гуцульщина. Так з дитинства храм природи для них є притулком.

Путівець до наступної криниці: через зоряну воду

А зараз послухаймо розмову Кирика і Любчика.
Інсценізація

за романом О. Гончаря «Моя зоря»


Ми сидимо удвох із Кириком на гілляці старої верби край левади і мовчки лічимо незліченні зорі, що висіяли небо над; нашою балкою, він раптом каже до мене:

«Віриш, із її рук я не побоявся б і зоряної води напитися...»

А зоряна вода — то ж річ страшна, для таких, як ми, може, навіть згубна!

Готують її особливим чином: ставлять воду якоїсь там ночі під найчистішими зорями, коли небо все аж горить, і неодмінно, щоб тієї води не сколихнув, ніхто щоб її ні оком не підстеріг, ні голосом не сполохав, доки вона набирається сили від зірок, і ось така вода, на самих чистих зірках настояна, набуває нібито сили чаклунської, нічим невідворотної.

Тим-то і вважається тяжким гріхом давати таку воду людині,— хай краще вже приворот-зілля, ніж це.

Надьку ж Винниківну звинувачували злоязичниці, що для зваблювань напуває зоряною водою парубків...

А відомо ж, хто хоч раз зоряної напився, то вже навік: такого нічим від неї не відчаруєш!..
Звучить лірична мелодія зоряної ночі, чути голос природи.
Читає вчитель.

Упала зірка... З цікавістю заглядала за край неба — і не вдержалась, шубовснула у темряву гаю. А там розсипалась на безліч менших, дрібних іскорок. Дві-три порснули у ставок, а решта — нумо плюскатись в потічку, ховатись у дуплах, лякати мешканців лугу. То заглянуть до сови,— пугу-пугу-пугу,— та зі страху кинуться в воду. І вже бринять гамою водоспаду. Ось одна маленька іскринка — Зірниця заблукала і заплутала ніжку в павутинні, через що мало не згасла з переляку. Онде дві хлюпочуть у водограї під вербою. А ці пішли розганяти кумкання жаб у болоті... бульк... бульк...— вже і руки повимащували. А то враз пустились навперейми світлячком — хто кого? І бринять-бринять сяйвом... А далі, зібравшись короною, увінчали криницю. І галасують, переповідаючи новину: Луг закохався у Полярну Зірку. А вона? Вона ніяк не може до нього наблизитись: Місяченько не пускає. Обіцяє їй у дарунок Чумацький Шлях, якщо юна забуде Луга. А сьогодні Вранішня Зірка відганяла Полярну, та у тої з розпуки розбилось серце. Дзень- дзень... дз... І ось вони, ті іскорки любові і надії, відроджують промені нового дня.


Від зоряної криниці — до собору

Не скажете, як пройти від цієї криниці до собору?

Ось іде Шпачиха. (О. Гончар «Собор»).
Учитель веде діалог з дітьми.

Дорога веде нас через Зачіплянку, Скарбне.

Хто зберіг собор своєї душі? (Микола) А в Єльки собор чи криничка душі? Чому її собор душі ще не змурований, у неї тільки криниця добра?

Зупиняємося біля Київського Софіївського Собору — втілення духовної величі генію зодчества нашого народу.

А далі простуємо берегами Зачарованої Десни (бесіда за однойменною кіноповістю О. Довженка).

Ось Самійло Косар, гарний, величний і вправний (дав би йому косу — обкосив би усю земну кулю...)

У чому філософське осмислення краси людини? (Батько Сашка рятує людей від повені).

Погляньмо за лаштунки: Друга світова. Україна в огні. (Бесіда за кіноповістю «Україна в огні» О.Довженка),

На дорогах війни зустрічаються любов і страждання. Олеся набирає воду біля криниці. Кравчина — відступає з військами. Олеся вирішує віддатися йому, щоб не познущалися над нею фашисти. Вони — втілення вірності, їхня криниця душі не замулена, бо вони кохають. Він її врятує. Віримо у це, бо живим чи пам'ятником він повернеться до коханої. Іншого вибору у нього немає.

Інсценівка епізоду зустрічі Олесі та Василя.
Звучить пісня «Коханий»

Танцювальний дует «Люби мене» (виконують учні).

Хто замулить криницю — заплямує честь роду

(за «Вершниками» Ю. Яновського)

Честь роду... Багато що можна вкладати в це понйття.

«Данилко знаходив батька і вів додому, дорогою він лаяв його всіма словами, які чув од мами, а Ритор ішов, намагаючись іти рівно, і плакав усю дорогу. Дечиї хлопці дражнили Данилка таким батьком, та Данилко, притуливши батька до чиїхось воріт, хутенько наздоганяв хлопців і розпочинав жорстку баталію, бився сам проти кількох і повертався до батька заюшений кров'ю з подертою сорочиною, проте переможний, примусивши поважати нетверезість свого батька й віднявши для повноти перемоги великодні гостинці у розгромленого ворога.

У хаті сиділа коло столу мати й сидів прадід, на столі бідне розговіння, суворо й урочисто подавала мати батькові свячений хліб, і п'яничка нарізав його хрестом і скибочками, як господар дому і роздавав родині. У матері по кам'яному обличчю котились сльози й падали на хліб. Данилко сидів затятий і клятий після битви за честь роду. Данилко віднімав у багатьох паску і крашанки, за нейтралітет гойдався на чужих гойдалках, годував мишей свяченими крихтами і придивлявся, як самі миші перетворюються через цей гріх на летючих кажанів».



Учитель. А яка ж криниця людської сутності сьогодні? Послухаємо голос Сучасника. (Ліричні роздуми читає учень 10 класу.)

Ми говоримо про технічну революцію і суспільний прогрес, мріємо про освоєння космосу, про ракети і супутники, космічне проміння й атомні електростанції. А як почуває себе людина у цьому світі? Це найголовніша проблема. Для чого нам той суспільний і технічний прогрес без людини? Без вільного, повного й нічим не скутого розквіту кожної людської особистості? Здійснюємо революції, створюємо нові суспільні порядки, а людину та її особистість обплутуємо дедалі більшою кількістю законів, наказів і вказівок, суспільних обов'язків, моральних кодексів і етичних правил. Розвиваємо промисловість, транспорт і зв'язок, але забуваємо про людину, яку завалили всякою всячиною і притолочили, мов траву, не даючи їй піднятися й рости. Якщо ми все-таки відправимося на Марс, і зустрінемось з марсіянами: як і чим себе відрекомендуємо? Чим себе покажемо? Ми не посміємо навіть назвати себе людьми. Тому людину треба насамперед знайти, доки ми не втратили її на віки вічні. Цю справжню споконвічну людину, яку треба повернути її власній природі, її людській сутності.

За своє порівняно коротке існування людство зробило величезний крок у бік розвитку розумових здібностей, але ще далі воно відійшло від своєї природи і сутності. Ми — найрозумніші істоти на планеті, нас щодня оточує велика кількість механізмів та техніки, які розв'язують багато проблем, тим самим полегшуючи існування. Але ми настільки залежні від цього, що не уявляємо свого життя без водопроводу, електричного струму та його споживачів: телефонів, комп'ютерів, холодильників, дехто не може прожити й дня без телевізора. А якщо відбудуться різкі зміни клімату і настане ядерна зима без сонця і тепла? Сніг за декілька місяців завалить всі дороги, знищить зв'язок і зробить неможливим існування. Люди будуть замкнені у себе в домівках без їжі, тепла і спілкування, книги і картини, якими так пишаємось, слугуватимуть тільки для того, щоб розкласти багаття і зігріти склянку води. А якщо доведеться жити як первісні люди, полюючи на мамонтів із одним луком та списом, жити у печері і гріти одне одного своїм теплом? Чи зможемо ми? Адже в суспільстві панує атмосфера злоби і обману, коли кожен сам за себе і проти всіх. Хто захоче ділитися своїм теплом? Так, ми найрозумніші, у нас є свідомість, але ми заперечуємо природу, руйнуючи її багатства, вбиваючи собі подібних заради власної наживні То які ж ми тоді люди?

Твоя криниця —

Твоє обійстя,

Твій рід,

Твоя Україна

і твій народ.

Бережімо криниці.

«Ще назва є, а річки вже немає...»,— стверджує Ліна Костенко. Пам'ятаймо: зміліє душа — зміліє народ.

Напередодні Великодня побажаймо собі гарної водиці із зоряної криниці, освяченої хрестом. І знайте: духовну криницю зможе кожен будувати. Тож любімо свій народ, шануймо його звичаї, традиції.
Учитель

В людей веселіють,

Світлішають лиця,

їм силу бадьору

Вернула криниця


ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………………3

«Я по землі в життя іду, іду на клич доби» (виховна година) ………….4

Це моя Україна (виховна година) ………………………………………19

Без мови і калини нема України (свято) ………………………………..34

Лінгвістична гра «Як ми говоримо» ……………………………………49

Лінійка до Дня української писемності і мови …………………………59

Рідне слово (інтелектуально-філологічна гра) …………………………65

Свято рідної мови. Мовний КВК. ………………………………………73

Диво калинове (інтелектуально - розважальна гра) ……………………79

Радіолінійка (до Дня української писемності) …………………………86

Засідання літературної студії «Джерельце» ……………………………89

Літературний брейн-ринг ……………………………………………….94

Слово про В. Симоненка (літературний захід у 11 класі) ……………110

Конкурс ерудитів ………………………………………………………..128

Пісня буде поміж нас (літературно-музичний вечір) ………………...133

Так ніхто не кохав (літературний вечір) ………………………………160

Знавець літератури (рольова гра у 8 класі) ……………………………176

Берегине моя, українська хустко (виховна година) …………………..190

Свято «Коса – дівоча краса» ……………………………………………200

Із зоряної криниці напитися водиці



(літературно-мистецька вітальня) ……………………………………...205


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка