Пізнаємо. Розвиваємось. Творимо. 2013 пізнаємо розвиваємось творимо



Сторінка8/11
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.15 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Українська народна пісня «Підманула, підвела».

Ти сказала: «Прийди, прийди»,

Не сказала куди, куди...

Ти сказала: «Під комору»,

Не сказала під котору.

Приспів І:

Ти ж мене підманула,

ти ж мене підвела,

Ти ж мене, молодого,

з ума-розуму звела!

Ти ж мене підманула,

ти ж мене підвела,

Ти ж мене молодого,

з ума-розуму звела!

Ти сказала в понеділок:

«Підем разом по барвінок».

Я прийшов — тебе нема:

Підманула, підвела!

Приспів II:

Ти ж мене підманула,

ти ж мене підвела,

Ти ж мене, молодого,

з ума-розуму звела!

Я ж тебе, я ж тебе підманула,

Я ж тебе, я ж тебе підвела,

Я ж тебе, я ж тебе, молодого,

З ума-розуму звела.

Ти сказала у вівторок:

«Поцілуєш разів сорок».

Я прийшов — тебе нема:

Підманула, підвела!

ПриспівІ.

Ти сказала у середу:

«Підем разом по череду».

Я прийшов — тебе нема:

Підманула, підвела!

Приспів II.

Ти сказала у четвер:

«Підем разом на концерт».

Я прийшов — тебе нема:

Підманула, підвела!

Приспів І.

Ти сказала у п'ятницю:

«Підем разом по чорниці».

Я прийшов — тебе нема:

Підманула, підвела!

Приспів II.

Ти сказала у суботу:

«Підем разом на роботу».

Я прийшов— тебе нема:

Підманула, підвела!

Приспіві.

Ти сказала у неділю:

«Підем разом на весілля».

Я прийшов — тебе нема:

Підманула, підвела!

Приспів II.
2-а дівчина. Цікаво, коли виникла перша пісня?

Настя. Важко відповісти на це питання, бо, скільки літ існує людина, стільки існує й пісня.



1-а дівчина. Колись бабуся розповідала мені таку легенду. Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну і порядок, діти Росії — владність, Польщі — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики. Обдарувавши усіх, підвівся Бог зі свого святого трону і раптом побачив у куточку дівчинку. Вона була боса, одягнена у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

Хто ти? Чого плачеш? — запитав Бог.

Я — українка, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, вороги знущаються з мого народу.

Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже йти, та Бог, піднявши правицю, зупинив її:

Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на весь світ,— це пісня. Дівчина вклонилась низенько і, з ясним обличчям і вірою, Понесла пісню в народ. І з тих пір наша славна Україна вважається найяскравішою, найспівучішою країною світу.



3-я дівчина. Нелегка доля у нашої пісні. В усі часи пісня була частиною людського життя. Мандрувала вона з чумацькими валками, із заробітчанами, лунала вона у полі, спекотного дня і тихого літнього вечора.
Українська народна пісня «Ой, під вишнею».

Ой, під вишнею,

Під черешнею.

Стояв старий з молодою,

Як із ягодою. (Двічі)

І просилася,

І молилася:

«Пусти мене, старий діду,

На вулицю погулять!» (Двічі)

«Ой, і сам не піду,

І тебе не пущу,

Бо ти мене, старенького

Та й покинеш на біду. (Двічі)

Куплю тобі хатку,

І ще сіножатку,

І ставок, і млинок,

І вишневенький садок!» (Двічі)

«Ой, не хочу хатки,

Ані сіножатки,

Ні ставка, ні млинка,

Ні вишневого садка! (Двічі)

Ой, ти, старий дідуга,

І зігнувся, як дуга,

А я молоденька,

Гуляти раденька!..» (Двічі)
4-а дівчина. Були часи, коли в нашій пісні кохалась навіть Москва. При дворі царя Михайла Федоровича органістами служили українці.

Співаком у Петрограді був і наш філософ Григорій Сковорода.



1-й ведучий. А були часи, коли мову й пісню нашу гнали з життя. Композитору М. Лисенку не дозволяли ставити слова під своїми нотами. Та голосно лунала і німа його пісня. '

1-а дівчина. Забороняли співати рідною мовою. Коли українці бажали проспівати рідну пісню, губернатори вимагали інколи співати французькою, російською. В Одесі губернатор Зелений примусив замість «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» співати «Ой, не хади Гришка, да и на пикник».

Хлопець. Українська народна пісня, глибока за змістом, виразна за образною системою, щира невимовною ніжністю і співчуттям до героїв, має глибоке коріння. Більшість весільних, купальських, обжинкових пісень, щедрівок і колядок, а також веснянок народилися ще в часи Київської Русі.

2-а дівчина. Царський уряд забороняв кобзарям співати, бо розумів силу того співу. Боролися з кобзарями й у XX ст. За наказом Сталіна у Харкові зібрали всіх українських кобзарів. Сліпим музикантам казали, що вони мають взяти участь у першому в Україні з'їзді кобзарів. А потім вивезли за місто і там розстріляли. Так нищили душу нашого народу.
Минулося старе кобзарювання,

Але нема без пісні існування,

Сліпці із нею зрячими були

Без неї зрячі — темнота остання.

1-я дівчина. А згадайте пісні Марусі Чурай...

Це дівчина не просто так — Маруся,

Це — голос наш.

Це — пісня.

Це — душа.
2-й ведучий. Її традиційно називають «дівчиною з легенди». Маруся Чурай склала понад 2000 пісень. До нас дійшло небагато, але всі вони стали народними, а це найбільше визнання автора.

1-й ведучий. Хто не знає сьогодні «За світ встали козаченьки», «Грицю, Грицю до роботи», «Їхав козак на війноньку», «Віють вітри...», «Чого вода каламутна», «Ой не ходи, Грицю...». Тож послухайте одну з них.
Пісня «Їхав козак на війноньку».

Їхав козак на війноньку,

Сказав: «Прощай, дівчиноньку!

Прощай, дівчино, чорнобривенька

Я йду в чужу сторононьку. (Двічі)

Дай же, дівчино, хустину,

Бо як у бою загину,

Накриють очі темної ночі—

Легше в могилі спочину! (Двічі)

Дала дівчина хустину,

Козак у бою загинув,

Темної ночі накрили очі,—

Легше в могилі спочинув. (Двічі)

Добрії люди насилу

Взяли хорошу дівчину,

Ген серед поля гнеться тополя.

Та на козацьку могилу. (Двічі)
2-й ведучий. Пісні, які складала ця дівчина, не тільки врятували їй життя, а й продовжили його у вічність.

Вона піснями виспівала душу,

Вона пісні ці залишила нам.


Пісня «Дивлюсь я на небо».

Дивлюся на небо та й думку гадаю,

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав!

Далеко за хмари, подальше від світу,

Шукать собі долі, на горе — привіту,

І ласки у зірок, у сонця просить.

У світі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,—

Я.наймит у неї, хлопцюга приблудний

Чужий я у долі, чужий у людей!



Хіба ж хто кохає нерідних дітей?..
1-й ведучий. Рідна мова вводить нас у чудовий світ мистецтва, літератури, влучних висловів, приказок, прислів'їв. Та справжня її краса — український гумор.

(З'являється Стецько, робить вигляд, що не може порахувати пальці.)

2-й ведучий. Стецю, а тебе хто запросив? Що ти тут робиш?

Стецько. Сказали, що тут їсти давати будуть. От я і тутечки.

1-й ведучий. Ось тобі й маєш. Тобі тільки поїсти. Поглянь, краса- яка навкруги. (Оглядають кімнату.)

(Входить Уляна. Стецько перший її побачив.)

Стецько. А ось і пригощать будуть. Зараз я наїмся. Все мені, мені. (Підходить до Уляни, розглядає її із захопленням.)

Стецько. Та й патлата! (Сміється голосно, підходить до Уляни, довго думаючи, говорить.) А що у вас варили?

Уляна (не звертаючи на нього уваги). Нічого!

Стецько (довго згадуючи). Ну!.. Ну!.. А тепер... Що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що? Нічого!

Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А хто її зна, об чим її розпитувати! Я усе позабував.

Ул я н а. Так піди до батька та й розпитай, коли позабував!

Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-говорить, від неї, поки . обо всім не домовишся.

Ул я н а. Ні об чім нам з тобою домовлятися.

Стецько. Як ні об Чім, коли вже ти за мене ідеш? Я женитися прийшов. Батько сказав: «Досить, бовдуре, на моїй шиї висіти — одружуйся та чіпляйся на жінчину».

Уляна. Ти що, Стецько, з глузду з'їхав? Що ти таке говориш? Та я краще олії з мухами нап'юся, ніж заміж за тебе піду!

Стецько. Не підеш, значить?

Уляна. Не піду!

Стецько. Чи ти дурна, чи з воза впала? У мене ж і воли, і свині, і корови. Та й сам я хлопець, хоч куди козак — глянь, яке пузо, а ціляла яка...

Уляна. Ну, то що мені твої воли та корови, коли ти навіть скоромовки не може промовити.

Стецько. А от і можу.

(Уляна промовляє скоромовки Стецьку. Стецько намагається повторити їх, але нічого не виходить.)

Уляна. Так я і думала, звісно не зміг, а зараз я тобі доведу, що наші слухачі зможуть промовити скоромовки. (Пропонує прочитати скоромовки глядачам.) Отож ні, голубчику, цього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде?

Уляна. Тим, що я за тебе не піду!

Стецько. А чом не підеш?

Уляна. Тим, що не хочу!

Стецько. Та чому ж не хочеш?

Уляна. Не хочу тим, що не хочу.

Стецько. Ну, тепер твоя правда, А батько казав, що ти підеш.

Уляна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона й піде. От я й заспіваю.

На курочці пір'ячко рябоє,

Любимося, серденько, обоє.

Диб, диб на село,

Кив, морг на нього,

Я не дівка його, не піду за нього.

Ой, полола дівчина пастернак,

Та сколола ніженьку на будяк.

Диб, диб на село,

Кив, морг на нього,

Я не дівка його, не піду за нього.

Не так болить ніженька з будяка,

Ой як болить серденько від дяка.

Диб, диб навело,

Кив, морг на нього,

Я не дівка його, не піду за нього.

Ой, чия ти, дівчино, чия ти?

Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?

Диб, диб на село,

Кив, морг на нього,

Я не дівка його, не піду за нього.

Уляна. Так точнісінько, як ти, що нічого і не второпаєш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю. (Співає)

В мене думка не така,

щоб пішла я за Стецька.

Стецько стидкий,

Стецько бридкий!

Цур тобі, не в'яжися,

пек тобі, відчепися!

Божевільний!

Не дурна я і не п'яна,

щоб пішла я за Степана.

Стецько стидкий...

Луче впасти мені з дубу,

чим йти заміж за Кандзюбу.

Стецько стидкий...

Луче мені з моста в воду,

чим достатися уроду.

Стецько стидкий...

А що, Стецю, хороша моя пісенька?


Стецько (довго дивиться на неї мовчки, потім раптом скрикує). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так юна дуже погана! Зачим ти її співаєш, га?

Уляна. Та я тобі й співаю, і кажу, що не люблю і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпан- ця і дасть. (Зітхає) Я вже пробував.

Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу!

Стецько. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дражнилась.

Уляна. А чого мені дражнитись? Я не скотина, нехай Бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами по воді писане.

Стецько. Ей!.. чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та йди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, то я б тобі пику побив, як мені батько часом б'є, а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити, скільки хочеш, а тепер не можна. Дарма! Я і підожду! А поки ще ласкою просю: піди за мене.

Уляна (в сторону). Що мені з дурнем робити?.. Зараз я принесу те, що тобі положено. (Повертається до Стецька.) Ти тільки очі закрий.

Стецько. А що буде, їсти даси?

Уляна (виносить йому гарбуза, накритого рушником). Відкрий очі побачиш.

Стецько. Ой, який чудовий! Стільки каші можна зварити! (Йде.)

Уляна. Який же він дурний, як земля таких носить?

(Заходить молодь.)

1-а дівчина Милі гості, просимо сісти,

Вареники будем їсти.

Вареники не погані,

вареники у сметані.



Степан

В кожній хаті на Вкраїні

вареники варять нині.

Це вареники знаменні,

як їх родичі пельмені.

Настя

Вас чекають у макітрі

вареники дуже ситні,

Білолиці, круглолиці

із відбірної пшениці.
Пісня «Ой мій милий вареничків хоче».

Ой мій милий вареничків хоче,

Ой мій милий вареничків хоче.

Навари, милая, навари, милая,

Навари, уха-ха, моя чорнобривая! (Двічі)

Та й дров же немає,

милий мій, миленький,

Та й дров же немає,

милий мій, миленький,

Нарубай, милая, нарубай, милая,

Нарубай, уха-ха, моя чорнобривая! (Двічі)

Та й сили ж немає,

милий мій, миленький,

Та й сили ж немає,

милий мій, миленький,

Помирай, милая, помирай, милая,

Помирай, уха-ха, моя чорнобривая! (Двічі)

А з ким будеш доживати,

милий мій, миленький,

А з ким будеш доживати,

милий мій, миленький,

Із кумой, милая, із кумой, милая,

Із кумой, уха-ха, моя чорнобривая! (Двічі)

Так підем же додому,

милий мій, миленький,

Вареничків наварю,

голуб мій сизенький.

Не балуй, милая, не балуй, милая,

Не балуй, уха-ха, моя чорнобривая! (Двічі)
1-а дівчина

Затуляли чужинці в обіймах нам рот,

І перевертні кривдили зраджену мову.

Вилив душу в пісні український народ,

І живе мій народ у співучому слові.

Мій народе, пісень 300 тисяч твоїх,

Сколихнули б умить Україну,

Захотіли б, мабуть, всі земні солов'ї

Вивчить мову і пісню твою солов'їну.

Настя. Пісня — то мати. Берегиня, що в усі часи і віки стояла на сторожі нашої духовності.
Пісня «Мамина вишня».

Знову наснилось дитинство,

Тепле, як гарна весна.

Вишня вдяглася в намисто,

Мама щаслива й сумна.

Там за село проводжала ,

Долю мою молоду.. :

Щиро мені щебетала

Мамина вишня в саду. (Двічі)

Вдаль голубими вітрами

Весни за обрій пливли.

Раннім туманом у мами

Коси, як дим, зацвіли.

Начебто й мама до мене

Стежкою в сад пішла.

Знов, як бувало, до столу

Кличе, лиш в тату зайду...

Ронить зацвіток додолу

Мамина вишня в саду. (Двічі)
1-а дівчина

Люблю, коли народ співає мій,

Душа стає і світла, і натхненна.

Живе в тій пісні відгомін століть,

Злітають голоси, як дужі крила.

Настя. Чи уміємо ми цінувати надбання, що народ наш має?

Степан. У фольклорному змаганні успіхів бажаємо.
Український народний танець.
Настя. Ось і добігло кінця наше свято.

Степан. Нехай завжди з нами буде народна пісня, нехай збереже вона тепло наших сердець, наше життя, нехай робить усіх красивішими у своїх почуттях, підносить нашу національну і людську гідність.

2-а дівчина

Кружляй же, завжди, пісне, на орбіті,

Брини й мужай в різноголоссі нот,

Про рідний край і нашу пісню в світі

Не забувай, співучий мій народ!

Бо без пісні не буває сонця,

Бо без пісні не буває цвіту,

Хто забуде материнську мову,

Той сліпим блукатиме по світу.


c:\users\администратор\desktop\картинки\0_7406f_9c9db4d1_xl.png


«ТАК НІХТО НЕ КОХАВ»

Літературний вечір
Мета: у процесі сприйняття чудової інтимної лірики В. Сосюри усвідомити, в чому полягає етичність стосунків закоханих, передати чистоту, чарівність, ніжність і силу кохання.

Обладнання: портрети В. Сосюри і Марії, літературна газета, виставка літератури.

ТЗН: записи мелодій Скорика.

Епіграф:

Якби помножити любов усіх людей,

Ту, що була, що є, що потім буде,

То буде ніч. Моя ж любов, як день,

Не знали ще чуття такого люди.

В. Сосюра
Учитель. Сьогодні ми поговоримо про велике кохання. Але спочатку пропоную всім гостям поміркувати над питаннями, на які пізніше можете дати усну чи письмову відповідь.

Чого очікую від сьогоднішнього вечора?

Чого я можу навчитися, дізнавшись про кохання В. Сосюри і Марії?

Чи вірю я в кохання з першого погляду?

Кохання. Чи потрібне сучасній людині це почуття?

Який вірш про кохання я хотів би прочитати?

У кожного поета є Муза, без якої немає справжньої поезії. Так, у Петрарки була Лаура, у Дайте — Беатріче, у Франка — Ольга Рошкевич, а у Володимира Сосюри — «її величності Марія». Ми багато говоримо про поетів, але дуже мало знаємо про тих жінок, які були поруч.

Дружина Володимира Сосюри була і музою, і матір'ю, і хранителькою домашнього вогнища, і мученицею-каторжанкою. Марія — символ України, а її доля — це полинова доля України XX ст. І все ж, незважаючи на ті величезні труднощі, які вона і її великий поет долали, вони зуміли впродовж всього життя пронести найсвятіше, дароване небесними почуття.



Ведучий. Їхнє кохання, велике й одухотворене, зазнало нелегких випробовувань. Тривала розлука без надії зустрітися в майбутньому не зломила їхньої любові. Через усе життя, через горе й страждання, не розхлюпавши, не забруднивши, пронесли вони чисте й святе у своїх душах. Перед нами — листи коханій жінці, десятки невеликих аркушів. Час торкнув їх жовтизною. Та живий трепет живого почуття примушує відступити час. Ніжні, дитинно-розгублені, урочисті й клятвенні — юні, зовсім юні слова юної душі.

Юнак-Сосюра. «Сонечко моє заповітне, світло моє нескінченне... Моє життя, коли тебе нема зі мною, безбарвне, сіреньке і нудне. Без тебе — немає мене. Так я люблю і жалію тебе, кохана, що твій біль — мій біль, твої сльози — мої сльози, твоя радість — моя радість. Мені нескінченно дорога кожна твоя клітина, все, з чого ти, — живе в мені... Моє серце б'ється лише для тебе. Іншої радості мені немає, як дарувати радість тобі, бачити, як щасливо сяють сині озера твоїх очей... Для мене всі пісні інших поетів про любов звучать як пісні про тебе, і з ними зливаються мої пісні, які живуть лише тобою...»

Ведучий. Ці рядки писав не юнак, їх писав уже відомий український поет В. Сосюра своїй дружині Марії на тридцять третьому році спільного життя. Володимиру Миколайовичу виповнилося — 66, Марії Гаврилівні—54.
Звучить пісня про кохання.
Юнак-Сосюра. «Тужу за тобою, моє сонце! Навіщо вигадувати, що мені тобі писати нецікаво, оскільки ти — моя дружина. Адже я люблю тебе, а любимій завжди писати цікаво, тому що говориш зі своїм серцем. Ти ж знаєш це. Мені дорогі всі твої переживання, жести, голос. І весь час здається, що поруч — ти. Мені дорогі твої радощі і гіркі переживання. Мені так близькі твої турботи. Я так і бачу, як ти то натираєш підлогу, то б'єш килими або витираєш вікна. Дитинка моя рідна, я радий, що ти відпочиваєш від цього, загоряєш і наливаєшся сонцем...» (22.8.63).

Ведучий. Від того дня, як поет написав 19-річній Марії свій перший вірш, сила його почуття не змінилася. Протягом усього життя Марія була для поета жіночим ідеалом, всепоглинаючою любов'ю і незмінною Музою, і лише їй одній всі найкращі поетові посвяти. У різні часи народжувалися поезії про кохання, освячувалося поетом ім'я Марії, яке ставало символом України. І коли б зібрати всі Сосюрині поезії про Марію, цнотливо-чисті, ніжні, гарячі, вишептані в саду вишневому, в степу донецькому, то хтозна, чи не померкли б світові Беатріче й Лаури...
(Учень читають напам'ять вірш «Так ніхто не кохав»).
Так ніхто не кохав.

Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання...

Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки...

В'яне серце моє од щасливих очей, що горять в тумані наді мною...

Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою і..

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий, я — поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання...

Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки...


Марії

Якби помножити любов усіх людей,

ту, що була, що є й що потім буде, то буде ніч.

Моя ж любов — як день, не знають ще чуття такого люди.

Якби зібрати з неба всі зірки і всі сонця з усіх небес на світі,—

моя любов горітиме яркіш за всі сонця, на тисячі століттів.

Якби зірвать квітки з усіх планет, що вітер їх під зорями колише,—

моя любов пахтітиме міцніше над квіти всі, крізь років вічний лет.

Якби зібрать красунь усіх віків, повз мене хай ідуть вони без краю,—

Марії я на них не проміняю, ні одній з них не вклониться мій спів.

Хай очі їх зіллються в зір один, і в серце зір цей буде хай світити,—

зачарувать мене не зможе він — твоїх очей йому не замінити.

З яких зірок злетіла ти сюди, така ясна, що спів про тебе лине?

Світи ж мені, світи мені завжди, над зорі всі, Зоря моя єдина!..


Марія

Задуманий вітер над городом віє,

ідуть перехожі невпинним прибоєм,

і я поміж ними йду, повний тобою,

горять ліхтарі, мов шепочуть: «Маріє!..»

І солодко серце стискає і мліє,

мов сон мені дивний, невиданий сниться...

І хочеться в небо злетіти, мов птиця,

де блимають зорі далекі: «Маріє!..»

І пісня в душі наростає і спіє,

мов вирватись хоче нестримно на волю...

Весна вже прийшла, та дерева ще голі,

й гілля наді мною шепоче: «Маріє!..»

Десь море на півдні шумить і синіє,

там даль не така, як у нас, на Вкраїні.

Стоять кипариси, стрункі і незмінні,

і хвилі під ними шепочуть: «Маріє!..»

Іду, поспішаю, мов крилами мріє зоря

перед мене в простори щасливі...

А губи шепочуть в блаженнім пориві

для мене єдинеє ім'я: «Маріє!..»

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка