План проведення виховного заходу



Скачати 238.09 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір238.09 Kb.
План проведення виховного заходу

1 . Вступ

2. Вихід випускників

3. Гімн України

4. Внесення атестатів

5. Оголошення гостей, слово

6. Виступ директорка

7. Вручення атестатів

8. Виступ першої вчительки

9. Виступ класного керівнка

10. Слово про батьків

11. Виступ випускників

12. Побажання
Ведуча

Летять роки, немов пташина зграя,

Пливуть роки потоком бурних рік,

І мчать вони холодними вітрами,

Біжать мільйонами стежинок і доріг.
Ведучий

Як хочеться сказати: Зупинись!

Постій хвилинку не спіши в дорогу!

А ти біжиш, пливеш і мчиш кудись,

Все далі від батьківського порогу.
Ведуча

- Дорогі друзі! Шановні батьки, гості! Сьогодні для всіх щасливий і урочистий день.Ми всі довго чекали на нього, але на серці в нас не стільки радості, як якогось тихого зворушливого смутку.


Ведучий

Чому ж так стискається і щемить наше серце ? Може тому, що відлунали шкільні дзвінки і наші учні залишають рідну школу — свій другий дім. А може тому, що закінчується шкільна юність і день сьогоднішній проводить межу між дитинством і дорослим життям.


Ведуча

Позаду залишилися протоптана стежина до шкільного порогу і до болю знайома мелодія шкільного дзвінка, попереду – незвідана даль.


Ведучий

З хвилюванням і цікавістю вдивляються в цю далечінь випускники 2014-го року, гордістю і тривогою сповнені погляди їхніх батьків.


Ведуча. . Непрохана сльозина у зіницях,

В душі зі смутком радість обнялись,

Випускники сьогодні як годиться,

З дитинством попрощатися зійшлись.


Ведучий. Для них останній дзвоник пролунав завзято,

Державна атестація здана.

Тож запрошуємо випускників на свято,

Хай пролунають їхні імена.


Ведуча. Гарні, стрункі, красиві…

Найкращі, найстрункіші, найкрасивіші –

Це вони, наші випускники,

Давайте їх привітаємо оплесками!



Ведучий. Зустрічайте …

Братащук Жання

Стеха Яна

Соловей Таня

Котульський Костянтин

Стецюк Олександр

Костюк Юрій

Місюк Тарас

Місюк Ігор

Пасічник Д митро

Шелест руслан
(вхід випускників під музику)
Ведуча. . Дитинство ваше, мов вчорашній день.

Ось-ось майне крильми у темінь ночі,

А світанок від дзвінких пісень

Прокинеться і вам загляне в очі.



Ведучий. . Ви підійшли до першої межі.

Шкільним порогом звуть її в народі.

Ще крок – і Україна перед вами

Відкриє всі свої шляхи-дороги.



Ведуча. Летять роки, немов пташина зграя,

Пливуть роки потоком бурних рік,

І мчать вони холодними вітрами,

Біжать мільйонами стежинок і доріг.



Ведучий. Як хочеться сказати: «Зупинись!

Постій хвилину, не спіши в дорогу».

А ти біжиш, пливеш і мчиш кудись,

Все далі від батьківського порогу.



Ведуча. Ми усміхаємось, але на серці сум,

Бо профіль вітру - прощавання строгий

Поглянь, у гавань корабель прибув,

Готовий до майбутньої дороги.



Ведучий. Кружляє і падає лист календарний,

Мов чайка на берег у ріднім краю,

На всіх вас, хто школу навік покидає,

І вірить в майбутнє і мрію свою.



Ведуча. Веселий вітер кличе у дорогу

В життєвий океан бурхливий, непростий.

На серці радість і щемна тривога –

Вітрила підійма наш парусник шкільний.



Ведучий. Вітай, Україно,

Сьогоднішню зміну

Хай гордо й заклично

Державний Гімн звучить велично!


Ведуча. Вечір, присвячений урочистій події вручення атестатів про повну загальну середню освіту випускникам Мильчанської загальноосвітньої школи I – III ступенів оголошується відкритим.
(Гімн України)

Ведучий:
Час летить і змінює все, що навколо нас. Життєва дорога людини також мінлива і нелегка, але всім неодмінно світитиме далеким вогником,

Ведуча. Ось і настав цей незвичайний день. День святковий, радісний, веселий і сумний водночас. День розставання зі школою, рідними, затишними стінами, гомінким коридорами, щирим друзями, добрими наставниками, люблячими батьками, рідною домівкою. Тільки вчора останнім акордом шкільної симфонії відлунали екзамени. Залишилися по заду і казково-незвіданий світ пізнання, і щире спілкування, і до болю знайома мелодія останнього шкільного дзвінка. Все це – позаду. А попереду самостійне життя. Радісно розправляти крила і боляче лишати такі рідні місця, де пролетіло 17 трепетних, неповторних літ.

Пісня «Гімн школи»

Ведучий. Любі випускники!

Сьогодні для вас наступить історичний момент –

Ви отримаєте свій перший дорослий документ,

Зароблений трудом, який здавався недосяжним даром.

Та ось якась година ще пройде

І цей момент у вічність відійде.



Ведуча. Як вважаєте, атестат – це серйозно?

Ведучий. На перший погляд, нічого особливого, така собі непримітна річ.

Ведуча. Але в ній – результати зусиль багатьох років.

Ведучий. А ще, мабуть, - це символ звільнення від власної скутості, дитячої обмеженості, від, від опіки дорослих.

Ведуча. А ще – знак того, що ти можеш пізнати життя у всій його повноті.

Ведучий. Для зачитання наказу по школі про випуск учнів 11 класу слово надається заступнику директора школи з навчально-виховної роботи Валентині Леонтіївні Кругліцькій

(Оголошується наказ.)

Ведучий. Для виносу атестатів про середню освіту прошу всіх встати. Внести атестати!

Музика. Завуч вносить атестати, ставить на стіл. оплески

Ведучий.

У вашому житті вагома нині дата

І це сьогодні вже незаперечний факт

Сьогодні в вечір цей чарівний

вам вручать

Ведуча.
Почуттів переповнює чашу,
Свіжий подих красуні-весни,
Свою любов і прихильність нашу
Адресуєм директору ми!

Ведучий.
Разом з вами схвильований трішки,
Як буває в хвилини розлук,
Проводжа він вас поглядом ніжним,
Добрий, щирий порадник, і друг.

Ведуча. Для вручення нашим випускникам атестатів зрілості запрошуємо директора школи Михащука Олександра Миколайовича .

(Виступ директора школи, вручання атестатів.)

Пісня
Ведучий. Досі сняться очі мов зірниці,

В тих очах – безмежна доброта,

Вам не гріх і в пояс поклонитись,

Вчителько ви перша золота!



Ведуча . Перша вчителька! Вона залишиться в пам'яті кожного випускника, бо відчинила двері до країни знань, навчила читати і писати, бути добрими і уважними до людей, добросовісно відноситися до праці.

Ведучий. Сьогодні слово щирого визнання, подяки і любові звучать для вас, наша шановна перша вчителько випускників 2014 року – Абрамчук Галина Костянтинівна

Ведуча. Ви пам'ятаєте, ви все звичайно пам'ятаєте,

Як ви зустрілись з ними в перший раз,

І ви завели їх в велику кімнату,

І це вже був ваш перший клас.

У ті часи ви зростом були нижчі,

Не вистачало твердості пера.

І лоповухість виділялась із-за стрижки,

І старші називали "дітвора".

Ви пам’ятаєте їх

Клаповухих, кирпатих, кумедних,

Із ротами відкритими, у коротеньких штанцях,

Неслухняних, а інколи ще і нестримно вредних,

Із невмілою ручкою в тендітних дитячих руках.

Гумористичне опопвіддання (Войтюк Віталій)

Випускникниця.
Я знаю, що колись, як буду я доросла,
І пройду коридором школи я,
Постане в пам'яті моя хороша,
Найперша, рідна вчителька моя.
Випускник.

Ще пам'ятаємо ми ранні наші кроки,


Коли ви повели нас в перший клас
Дорогу показали в світ широкий,
Країну знань відкрили ви для нас.

Ведучий.

Надаємо ж слово тут ми вам,


Знаєм - є про що у вас сказати.
Ваші ж бо підказки завжди там,
Де так складно вашим пташенятам.

Ведуча. Слово для побажань надається першій вчительці наших випускників
Ведуча. Найкращий учитель для дитини той, хто, духовно спілкуючись з нею, забуває, що він учитель, і бачить у своєму учневі друга, однодумця. Такий учитель знає найпотаємніші куточки серця свого вихованця, і слово в його устах стає потужним знаряддям впливу на молоду людину, що формується. Саме таким учителем стала для випускників класний керівник, яка впевнено вела їх шляхами добра, любові, надії та віри Орчишко Тетяна Леонідівна.

Ведучий. Слово для привітання надається клсному керівнику випускників Тетяні Леонідівні Орчишко

Виступ класного керівника

Пісня


Ведучий. Залишають роки пам'ять на чолі,

Час нестримний в очі загляда.

А для тебе, мамо, вічно ми малі,

Як для нас ти, мамо, вічно молода.

Знають найщиріші золоті слова

Найніжніші в світі мамині вуста.

Материнське серце горе закрива,

Материнське серце щастя приверта.



Ведуча. Спасибі батькам за щирість і ласку,

За доброту і щедрість, за зоряну казку,

За витримку вашу, за батьківське слово.

До вас ми звертаємось знову і знову.

Ведучий. Слово для привітання надається батькам випускників ___________

_________________________________________________________________



(Слово надається одному з батьків випускників.)



Ведуча. Усе було за одинадцять років в школі:

Підказки, жарти, спогади сумні

Усе спливло…і нині в дружнім колі

Згадайте ті щасливі й незабутні дні.

Слово надається випускникам нашої школи.
(слово випускників)
1.Запам’ятали назавжди ми перший клас,

Перед очима – далеч неозора…

Вже стільки років злинуло, а вас

Вітаємо, учителько, як вчора.


2.Ми в першім класі. Той малий буквар,

Як таємницю, ви для нас відкрили.

Ви, певно, мали незвичайний дар,

Бо нам подарували дивні крила.


3.Як вам подякувать тепер за все,

За двійку, навіть – усього бувало!

Любов до вас у серці пронесем

Та вдячність у словах, хоч слів нам мало.


4.Букети ці, як в той далекий ранок

Ми хочемо піднести вам

І стати мовчки на привітний ганок,

Бо серцю вірять більше , ніж словам.

5. Провчилися з нами і мами, і тата,

Разом переходячи з класу у клас.

Їм правила всі довелося згадати

І навіть уроки робити за нас.

6. На батьківські збори ходили матусі,

Хоч, правда, і тато був раз, може два.

А що було після – сказать не беруся,

Не можу дібрати культурні слова.

7. Були в нас «проколи».Ну що ж тут робити?

Щоденнику, друже, ми винні – прости!

Не раз довелося тебе нам губити –

Ми вас шкодували, шановні батьки!

8.. Плекає педагог майбутність долі —

Яких за десять, за п'ятнадцять літ

Несе в собі всі долі ясночолі,

Які лиш потім світлом йдуть у світ.

9. Їм світ несе з майбутніми законами,

Він, педагог, їм еталонить все

І пальцями своїми ніжнотонними

Плекає неповторний їх хосен.

10. Світ клекотить. Земля йде по орбіті.

А ти зімпровізуй їм свій секрет,

А в цьому, у яснім дитячім світі,

Годинник на п'ятнадцять літ вперед.

11.. Неси, як пташку, мрію їм безсонну,

Щодня їм поклювати дай зерна

І в корінці впізнай шумливу крону,

Щоб в небі вкорінилася вона.

12. Це вчителі, найкращі наші люди,

Плекають нас для всіх крутих доріг.

Болять майбутнім, школо, твої груди —

Нехай святиться твій простий поріг!

13.. Добрі, сердечні, хороші,

Милі мої вчителі,

Юність стоїть на порозі –

З вами прощатися слід.

Прощайте дитинство і школо,

Прощайте мої вчителі.

Ми вас не забудем ніколи,

Полинувши в далі нові.

14. Нам простяглися дороги

Килимом у майбуття,

Вернутись не маємо змоги,

Дитинству нема вороття…


Ведуча. Рідний наш 11 клас!

Ті, що першим колись називали

Що ж тепер побажати в цей час

Ніби все, що могли вже сказали?



Ведучий. Ви рушайте в довге життя

Із новим XXI століттям

Побажаємо щастя й добра

Вам, тепер подорослішим дітям.



Ведуча. Бережіть свою вірність і честь

Те святе, тому школа навчила

I щоб кожний, хто знав вас в лице,

Міг сказати: «Це добра людина».



Ведучий. Хай не згасне вогонь у серцях

Хай буяє наснага і сила

Хай вам буде завжди вороття

До землі, що так любо зростила.



Ведуча. Хай таланить рукам молодим і

Не впадіть на життєвому полі,

Хай завжди для вас буде святим

Той вогонь, що у батьківськім домі.



Ведучий. Щоб життя датувало добро

Йдіть твердим І упевненим кроком

Щоб не соромно потім було

Перед совістю і перед Богом.



Ведуча. Не чекайте під камінь води, й

Прокладаючи щастю дорогу

Ви приходьте частіше сюди

До оцього шкільного порогу.



Ведучий. Бережіть вірних друзів своїх

I вшановуйте батьківське слово

Не забудьте порад цих простих

їх дотримуйтесь обов'язково.



Ведуча. Щоб у старості, повній тепла

Кожна мати, що нас народила

Стиха мовити твердо могла —

Я пишаюсь тобою, дитино.



Ведучий. На цьому урочиста частина цього вечора Оголошується завершеною!

звучить Гімн України
Ведучий. Ідіть в життя замріяні, вродливі,

Між квітами і добрими людьми,

Несіть свої і мрії і надії,

Хай вірність і любов в серцях живуть

Хай Україна-мати порадіє

Благословляєм всіх в щасливу путь.



Ведуча. Ще будуть сьогодні танці, сміх, радість, погляд крадькома, передчуття чогось незвичайного. А наш вечір підійшов до завершення. До побачення.


Група випускників виконують пісню на мелодію Н. Могилевської «Відірватись від землі»
Прощавай, моя кохана школо,

Дитинства край нам не забудь ніколи.

У нашім серці і душу нехай звучить сумна мелодія.

У житті минають дні за дням , та любов до тебе до нестями,

Та тільки хочеться не рвати струни , як болить душа моя.
Приспів:

І мати силу

відірватись від землі,

попрощатися з тобою,

І летіти в небесах назустріч своїй вдачі

І мати силу відірватись від землі,

І пишатися собою,

Чому ж це сльози на очах -

То я від щастя плачу.

За порогом чекає нас світанок,

І дорога цікава і незнана,

І відкриття і пошук мрій,

Кохання і розлука, й щастя, й біль.

Побажай щасливої нам долі,

Ми за все спасибі скажем школі,

Та тільки хочеться не рвати струни,

як болить душа моя.

Приспів:

^ Андрій. Хочу звільнити місце для добровольців.

* * *
Учитель.


Сашко, а що це в тебе під оком?
- За культуру постраждав.
- Тобто?
- Я сказав Іванові, що тримати руки в кишенях не культурно.
- Правильно сказав.
- От він їх і витягнув.
* * *
(Заходить учителька).

1-й учень. Наталя Іванівна, а ми вчора на екскурсію в краєзнавчий музей ходили.


- Правда? І що ж там найбільше сподобалось?
- Як Назар зі сходів упав.
* * *
^ 2-й учень. Наталя Іванівна, а ще вчора до нас гості з Тернополя приїжджали. Вони запитували мене, ким я хочу бути.
- і що ти відповів?
- Я сказав, що пасічником стану!
- Молодець, це ж чудово!
- Але я замість бджіл у вулики комарів поселю.
- Навіщо?
- А я кров державі здавати буду!
* * *
^ 3-й учень. І підручники нам в школі роздавали, запитували, хто який предмет любить.
- І який тобі подобається?
- Дзвінок (бере дзвінок і дзвенить).
* * *
^ 1-й учень. Цікаво, як проходять першоквітневі уроки в школі?

Уроки зоології

Вчитель. Чому на зиму птахи летять на південь?

Учні. Тому, що дуже важко іти туди пішки.

Вчитель. Чому голуби літають?

Учні. Тому, що за ними ганяються коти.

^ Вчитель. Що це таке: сіре, на чотирьох ногах і з валізою?

Учні. Миша, що їде на канікули додому.

Випускники

На сцені – дві технічки, що виконують свою буденну роботу – миють підлогу, підмітають.

- Прокопівно, агов, Прокопівно!

- Чого тобі, Порфирівно?

- Та ось думаю, ще один рік у школі промайнув. Випускникам у добру путь… Гай-гай… Яко вже ті лебедята. Оце за ними так би й полетіла… (змахує руками, наче крилами)

- Еге. Та роки не пускають. Дивися, бо ще відро перевернеш!..

- Хай уже… З тим відром. Вони, може, Прокопівно, навік відлітають. У світле майбуття. А ми старіємо.

- Та ми, Порфирівно, не постаріли, ми постаршали. Опиту, так сказать, набралися. Од цих осьо лебедят. Жизнєної науки. Універсітєти проходили.

- Ти про що?

- А про те, що мені без низ буде сумно… Ай-яй… Як сумно. Як почнуть, було, літачки з вікон пускати, та ми по всьому дворі їх потім збираємо… Півдня.

- Чого б тобі журиться? Наступного року ще випуск буде. Нові лебеді підростуть. І новими літачками клумбу засіють.

- Ет!.. Нові… Хто так ще зуміє жуйку до стільця приклеїти, як ці? Я потім три дні халат шкребла. Спеціалісти!

- А шибку в математичному? В друзки! Хто?

- Та, головне, Порфирівно, чим? Глобусом!

- Математичка, Прокопівно, й досі гадає, нащо їм здався в математичному глобус.

- Як для чого?! Так для вікон!

- А у восьмому, не забула? Моє відро на металолом здали, так прийшлося, ось це купувати, пластмасове… На метал не піде. Факт.

- Було-було… Тоді ще фізрук за ними ганяв. Бо гирі з гантелями – теж туди.

- Казали тоді директору, що то у них, той, бізнес.

- Бізнесмени…

- БізнесвумЕни… Добре, що тоді гроші на сигарети не пустили. Усе На жувачки. Пам’ять нам навік – на халаті. І на костюмі завуча, дай Боже пам”яті.

- А згадай, як вони в сьомому, га? В столовій?

- Спортивні змагання? Стрільба?

- Ну да. А скільки тоді кислих огірків дарма пропало. Снайпери. Хто ще так умітиме? А сліди з квашених помідорів на стінах? Художество. Як у того Івана…

- Це в которого?

- Та у Йвана, не нашого… Його, дай мені, Боже, пам”яті, Гогою зовуть…

- Так Гога чи Йван?

- Згадала – Ван Гог!

- А купа мала в шостому?

- Коли не могли поділити тенісного м’ячика?

- 20 душ на одній купі, під ними той теніс, усі дружно сопуть і вовтузяться, а головно – м’яч!

- Що?


- Цілий залишився!

- Знаю, це все грамотні дітки. До писанини їм Бог дав. Ой, уже дав… Коли зошитів бракувало, то вони на партах уміли. І по-нашому, й не по-нашому. Що то – ума!

- І правда, що кожне слово таке розумне, і в книжці не знайдеш.

- Таланти. Просвітителі.

- О, так! Колись на перерві, було, як зведуться, та як присвітять. Одне другому. Особенно хлопці.

- А що, хіба ж на перерві темно?

- В зуби! Чи під око! Бокс – кажуть. Клички.

- Що не кажи, а вони були найкращими бігунами. Шостий урок – а їх уже нема. Побігли. Класний керівник – завжди за ними останнім. А потім з дистанції сходив. Сама бачила.

- А мені здається, що вони були найкращими артистами! Хто в школі й до танцю, й до пісні? Вони!

- А на олімпіади з усіх предметів!

- Математики!

- Фізики!

- Хімії!

- Біології!

- Літератури!

- Історії!

- Вони!

- А всі спортивні кубки завойовували в районі! Уже ж не було місця, де й поставить, то директор їх у підсобку, у підсобку…



- А за шкільними клумбами доглянути? Хто? Теж вони!

Разом:


І школа за ними сумуватиме!..
Лебедята (для випускного)

Дві технічки за роботою: швабра, віник, відро

- Степанівно, агов, Степанівно!

- Чого тобі, Гаврилівно?

- Думаю собі, ще один рік у школі промайнув. Випускникам – у добру путь! Гай-гай… Яко ті лебедята. Оце за ними так би й полетіла….

- Еге, та роки не пускають. Дивися, а то ще відро перевернеш!..

- Хай уже… З тим відром. Вони, може, Степанівно, навік відлітають. У світле майбуття. А ми старіємо.

- А вони полетять…. Ти знаєш, Гаврилівно, як вони літати вміють! Особенно той, он, височенький.

- Оцей світленький, Русланчик?

- Ну да! Увесь світ бачив. І завидував.

- Та куди ж він літав?

- Не літав, а летів! На землю, з дерева. Гуп! Як той мішок з…

- З чим?

- З розумом.

- А другий, знаю, ту гілляку пиляв.

- Який? Може цей? Богдан?

- Ага! Кіно вони знімали. Та все в той, в интернет. В контактє оказалися. Із землею. Голівуд. Головне – не прошльопати моменту падєнія.

- Та Богдан шльопати уміє! Тілько, знаю, півуроку пройде, а хтось під дверми шльоп та шльоп ногами.

- І хто?

Богдан. І то – якщо по визову. А так би, може, і на урок не добрався.

- А хто його визивав? Класна?

- Та нє-е!.. Денис! Я тобі по секрету, то велика тайна…

- Яка?

- В нього мобільний телефон….



- Що?

- До руки приріс… Намертво. І кажуть люди, що й коло вуха паростки вже пустив… Тільки т-с-с…

- А Вася? Як побачив те лихо, та з того переляку – зразу в туалет попросився.

- Справді? З переляку?

- Ну да… І то як пішов…. То цілий рік не було. Аж у райцентрі опинився, в другій школі. Увесь 8 клас там пересидів.

- Жах!


- Ужас!

- Та хіба він один ходив? А Оксана? Її Вася через день там бачив!

- А Оксані ж чого туди, в той райцентр?

- Та вона по всіх гуртках. То на анлійську їздила, то на танці, нема їй спочинку, геть і на уроках розминається. Як уже почне потягуватися!.. І так, і сяк… (показує) Спортсменка. Ну прямо тобі не історія на уроці, а та… як це її..

- Що?

- Аяробіка!



- Та що ти про той спорт? А як заспівають?

- І таке було?

- Аякже! Дівчата. А головно – Руслана. Гарно співає, та художником, ще кажуть люди, може бути!

- Ти диви! Я й не знала! Малює?

- А то! Усі контурні карти! До одної. Це тобі хіба не художник?

- Ти що не кажи, а найбільше не хоче зі школою розлучатися Каріна.

- Справді?

- А ти що, не бачила? На останньому дзвонику? Не хотіла, щоб він той дзвінок і дзвонив!

- То це як?

- А так! Лєнточки до дзвінка зразу вдома оставила. Мовляв, прасувати треба. Ти думаєш, правду каже? ти думаєш, забула? Еге… Нарошне!

- Та ну, хіба вже…

- Я знаю, що кажу! І дзвінок у нас підсобці тоже залишила. Як прийшлося до діла, то класну керівничку чуть інфаркт не схопив!

- А все ж от любві до школи! І школа за ними сумуватиме. Хороші дітки. Лебедята… Щасти їм! І сьогодні, і майбутньому…

- В добру путь!… В добрий час! (разом)


Веселий урок

Учитель.


Що ви знаєте про Червону книгу?

Учень.


Червона книга – це список дефіцитних тварин.

Учитель.


Що ви знаєте про молі?

Учень.


Це хижа тварина, пожираюче вовняні шкарпетки.

Учитель.


Яке призначення плавців у риби?

Учень.


Плавці призначені для того, щоб риба могла гальмувати на поворотах.

Учитель.


Що ви можете розповісти про Пржевальським?

Учень.


Пржевальський вигадав нову породу коней.

Учитель.


Хто знає, чому лелеки на зиму відлітають до Африки?

Учень.


Щоб і негри могли мати дітей.

Учитель.


Чим живляться їжаки?

Учень.


Швидше за все, кактусами.
Урок (якби діти вчителями стали)

Дзвенить дзвінок. Вчителі розсаджуються в класі за парти, як учні. Входить учень, який представляє себе вчителем.

Учень. Ну, хто готовий відповідати?

Учитель фізкультури (тягне руку). Можна?! Можна?! Ну-у…

Учень (здивовано). Фізрук? Вивчили домашнє?

Учитель фізкультури. Ні, я хочу вийти.

Учень. Сидіти! Надумалися – вийти! Ще чого! Дітей не можна на уроці випускати з кабінету! Так хто відповідатиме? Н-дя, як завжди добровольців немає. Нулі! Тоді нам відповість, нам відпові-і-сть (дивиться в журнал)… Учитель географії.

Учитель географії. Тільки що, так відразу я! А чого я?

Учень. Ну, Миклуха-Маклай, розповідайте нам, куди впадає Чорне море. Не підказувати! Хто підказував? Не знаєте? Соромно! Знову двійка! Ні! Це забагато! Одиниця! Третя поспіль! Дуже погано. Ай-яй!

Учитель фізкультури (тягне руку). Ну, пустіть… Я хочу вийти! Ну дкуже-е-е…

Учень. Навіщо?

Учитель фізкультури. А я на вушко. (Шепоче)

Учень. А перерви вам було мало, га? Знову ухилятися від уроків? Знаю я вашу породу. Чи може вуха пухнуть, га? Перекур? Та я вас наскрізь бачу! А табличка множення, га? А 7 на 8, га? Мовчимо? Не вийде, Олександре Петровичу! Математика – цариця полів.

Учитель математики. Не полів, а наук… Смію замітити….

Учень. А вас ніхто не питав! Ясно? Мені краще знати! Відповідайте, Людмила Павлівна, чому дорівнює сума квадратних катетів?

Учитель математики. Яких-яких катетів?

Учень. Не знаєте? Може, ви й про квадратну гіпотенузу нічого не чули? Два, Людмило Павлівно, два! Несіть щоденника! Прийдете завтра з батьками! А ви, Валентине Миколайовичу, чому сяєте, з хімією у вас все в порядку? Не повірю! Відповідайте, при якій температурі кипить прямий кут? Що, повний нуль? Абзац? Не знаєте? Ваша вчорашня виплакана трійка наказала довго жити! А контрольну ви здерли, копір, так і поясните батькам, що влаштувалися тут у школі ксероксом! І з лугами у вас теж… Не краще. Зовсім погано. Тупо один бал. Так що ваша карта бита. На другий рік! Хай батьки порадіють, яку ледацюгу виростили на мою голову.

Учень. А це що за сторонні звуки? Учитель літератури! Хто би подумав! Сидять і базікають. Ха!.. А ось хай Ірина Валентинівна нам розповість, в якому році Шевченко написав свою «Лісову пісню».

Учитель літератури. Я забула… Я вчила…

Учень. А-а-а-а!.. Вчила вона! Я знаю, як вона вчила! Через пень-колоду! Переучила!.. Книжки в сумці, а хлопці в думці! Називається, приїхали! Добре, хоч про Шеву чула. Великий футболіст! Хоч за це «три» втулю. Слабеньке…

Заступник з виховної роботи гортає журнал мод.

Учень (вихоплює журнал). Люди добрі! «Бурду» гортає! Встати, Світлана Юріївна! Вирядилась, як на дискотеку! І губи нафарбувала! Скромнішою треба бути! Тут вам не гульки! Не гульки, я сказав!.. Щоденник! Бігом!

Завуч. Я забула…

Учень. А голову ви вдома не забули?! Пам’ять у неї! Дівоча! Якщо завтра щоденник не принесеш, зараз же додому відправлю! За батьком! Хай виховує батьківським вихованням!

Англійка. М-можна увійти?

Учень. Привіт, Ніно Олександрівно, явилися-не запилилися! Де це ви пропадали? Знову каву пили? Швиденько до дошки. Відповідати.

Англійка Говорить по-англійськи.

Учень. Два, Ніна Олександрівна.

Англійка. Чому? Я все вивчила.

Учень. У нас зараз не англійська мова! Ні, любі мої, так справа не піде. Кінець року на носі. А ви, нехлюї, лобуряки, двійок нахапали! Одиниць! Так ви ніколи зі школи не підете! Завтра батьківські збори!


Телепат

Учень 1.(Наспівує від радості). Ну, це ти здорово придумав. Телепатія! Думки на відстані! Спробуй, утелепатай мені що-небудь.

Учень 2.(Розводить руками, як екстрасенс) Легко! 12 балів у тебе в кишені. Без мороки!

Учень 1. А у вас кури несуться? А казав батько, що ти за мене заміж підеш… Що ти мені літературу втелепачуєш? Надумався Стецька мені! Зараз у нас буде біологія. На, візьми підручник – параграф 36. Дивись, утискуй капітально.

Учень 2 (сідає на край сцени, кладе на коліна підручник, поглядаючи в нього, посилає думки)

Дзвінок. Початок уроку. Заходить вчитель літератури.

Учитель. Привіт, хлопці, Ірина Іванівна захворіла, тому замість біології буде література. Отже, творчість Тараса Шевченка. Хто бажає відповідати? Як завжди – ліс рук. (звертається до учня 1) йди до дошки.

Учень 1 (відкашлюється). Образ Стецька у «Сватанні на Гончарівці». Стецько – сільський персонаж, походить із середовища заможних селян. Малюючи образ героя, письменник докладно говорить … (починається дія телепатії), що тіло його складається з гриба і водорості, які знаходяться в тісному взаємозв’язку. Він дуже невибагливий. Живе в пустелях, скелях, тундрах. Відмираючи, він утворює перегній. У цьому його головна роль … в літературному шедеврі.

Учитель. Що з тобою?

Учень 1. Можна, я краще про Уляну розповім? В Уляни багато прекрасних задатків, автор вказує на властиві їй «благородне прагнення почуттів і думок молодих». В середині літа вона зацвітає. Комахи погано відвідують її квітки – у них немає ні нектару, ні достатку пилку. (Мотає головою.) Уляна – образ знедоленої людини. Його садять навесні, перед посадкою бульби пророщують у світлому приміщенні.

Учитель. Ти не захворів бува? Чи не готовий відповідати?

Учень 1. Готовий…. А можна інший образ? Олексій для Уляни – милий ідеал. Від природи Олексій обдарований живим розумом. Восени він відкладає яйця в кокон, сплетений з тонкої павутини. Кокон він плете в затишних місцях: під пеньками, камінням. Зовні Уляна крупніша самця.

Учитель витріщає очі.

Учень 1. Ні! Ні! Я образ Стецькового батька готував.

Учитель. Ну, давай про Павла, про Кандзюбу.

Учень 1.Постать Павла Кандзюби в творі є повним тілом, що вкрите лускою. При линьки шкіра сходить одним шматком. Він пересувається, звиваючись по землі. Отруйність особи загальновідома.

Учитель. Досить! Сідай.

Дзвінок.


Учень 1 (підбігає до учня 2). Ну, удружив. Думки на відстані. Ось тобі і телепатія. (Вдаряє його підручником по голові.) Ось тобі – дванадцятка забезпечена! Ось тобі – відмінником станеш!
Ремінь

На сцені магазин одягу. Вдалині стоять вішалки з одягом. Біля вішалок стоїть чоловік. Дістає мобільний телефон, набирає номер…

Чоловік:

- Алло, Катя? Так, люба, це я… Де? В магазині. У якому? В магазині одягу… А ти мені скажи, наш Вітька сьогодні уроки повчив?

Так? Та ти що! Справді? Вивчив? Усі? Ну не може бути… (похмурніє). А ти і щоденник сьогодні його перевіряла? Уважно? Всі листки перегортала? А за минулий тиждень? На поведінку увагу звертала? Незадовільна, так? Ні, нічого? про поведінку нічого? Зразкова, кажеш? А одиниці? Нема одиниці? То хоч двійка є? Що, теж нема? Ну не вірю… І окуляри одягала, кажеш?! Жах… Вітька не захворів? Ти температуру міряла? Нормальна? (похмурніє ще більше) Здоровий… То добре, що здоровий. Гаразд!!.. (З радістю в голосі) А в своїй кімнаті він сьогодні наводив порядок? Уже прибрав? Ну-у… Блін… А… (З надією в голосі) Взуття, як завжди, біля порогу розкидане? Ні-і? А шапка, шапка де? І що, і поїв навіть сьогодні нормально?? Чорт …. (Розсерджений махає рукою) Чого-чого? Не перепитуй! Та все нормально… Ну кажу тобі, все нормально. Та нема проблем. Ні, не брешу. Та ось… У магазині. Проходив, дивлюся, ремені шкіряні. Дешеві…. Святковий розпродаж…. Думав узять, гляди, згодиться… Ех… Ну, іншим разом… (Махає рукою і виходить з магазину)
Ґудзик

Перед уроком.

Учень.

Знову хімія, і я знову нічого не знаю і, як завжди, мене запитають. Що би придумати? (Нишпорить в кишенях, знаходить там гудзик.) А, це ідея!



На уроці.

Учитель. Привіт, сідайте. (Дивиться в журнал.) Ну що, кого мені сьогодні запитати? Хто вчиться на одні двійки? Кого не було на уроці ні вчора, ні позавчора, ні позапозавчора? Хто там зараз ховається під парту? Ага, Денисик! Іди до дошки і напиши електронну формулу води. Ти ж її знаєш?

Учень.

Звичайно, знаю. Це простіше простого. А, до речі, я вам гудзик приніс.



Учитель.

Навіщо?


Учень.

Ну як же? Ви ж їх колекціонуєте.

Учитель.

Хто тобі таку нісенітницю сказав?

Учень.

Та все в школі знають, що ви гудзики колекціонуєте.



Учитель.

Немає і не було такого ніколи.

Учень.

Ніна Іванівна, ну що ви віднікуєтеся? Це ж так чудово – колекціонувати гудзики. Деякі колекціонують календарики, монети, лотерейні квитки, а ви – гудзики! Подивіться, який гудзичок гарненький: на сонечку переливається. Він і червоненький, і зелененький (крутить перед учителем) і такий міцний, з твердого металу.



Учитель.

Так, я не колекціоную гудзики, давай закриємо цю тему. Чи не забалакуй мені зуби. До речі, ти кажеш, що гудзик з металу, тоді розкажи-но мені про основні властивості металів.

Учень

Метали … Так простіше простого … Метали, вони і в Африці метали, Ніна Іванівна. Ось знову ви вперто! Я дуже поважаю людей, у яких є хобі. А у гудзичка аж чотири дірочки! Подивіться.



Учитель.

Що ти мені мізки пудрити? Я ніколи не збирала гудзики і не збираюся їх збирати.

Учень.

Ну от, ви знову починаєте. А я-то так сподівався, що принесу вам цей чудовий гудзик, і ви зрадієте. Адже я, коли його побачив, одразу про вас згадав. Я всю ніч не спав, думав: як би не забути, як ви зрадієте, коли його побачите.



Учитель.

Весь клас, чи що, змовився? Навіщо мені цей гудзик, що у мене своїх мало?

Учень.

Ось саме, ще більше буде, раз ви кажете, що у вас їх мало. І гудзичок-то рідкісний. Напевно такого у вас немає.



Учитель.

Та заради Бога, відчепися ти від мене! Чесне слово, я не збираю ці гудзики, що ти до мене причепився?

Учень.

Причепився? Та хіба я причепився? Я хотів як краще. У вас навіть на лобі написано, що ви їх збираєте. Візьміть, будь ласка! (Подає вчителю.)



Дзвенить дзвінок.

Учень.


Ну ось, дзвінок. А якби ви відразу його взяли, я б встиг вам розповісти і про Н2О, і про основні властивості металів. Як завжди, гарна оцінка зірвалася.
Спортивні бабці

1- Нє, ну ти скажи мені, Матроно, куди світ котиться, га?

2- А котиться, ой, котиться-я, як у мене тего-о, давлєніє підніметься, то так уже котиться, що аж хатою гойдає!

3- Та тут, бува, й без твого давлєнія! Таке вже твориться! Не доведи господи-и!..

1- А що?

2- Та внучок, як ото в гості навідається, то хоч із хати тікай! Страшно й глянути. А таке ще ж молоде…

3- Що, може зобижає? Погане слова каже? Тепер такого в тій школі навчиться, господи прости-и-и..

2 – Та нє-є, навпаки – і словом не обізветься, тільки щось сам до себе бурмоче…

1- То може ж, больний на що, га?

2- Мабуть, бо ото сиджу пеньком цілими днями в хаті та думаю – на кому раніше упряж була?

3- Ну то ж ясно – на конях!

2 Отож бо, а тепер і на людях!

1- Як?

2 – А отак – начепить гнузду на шию, у вуха уткне, і ходить по хаті та бурмоче, ще й бува підскакує. Наушниками ту гнуздечку називає. Аби ж було глухим, то хай би вже ходило загнузданим…



3 – Опредєльонно – слабий на голову, на всі сто слабий!

2. – Ото і я кажу – куди світ котиться?

1 – І до чого тут світ? Коли у твого внука не всі вдома?

2 – А до того, що слабу людину ніхто нікуди отправляти не буде! А його – отправили!

3 – Куди?

2 – Погрузили в автобус і тю-тю-ю…. Разом із гнуздечкою, чи то його як, навушниками! На ту-ю, на змагання… Рекорди бить!.. По тому то, по туризму!.. І ото воно, слабе, буде десь у лісі мотузками перемотане… А як заплутається? Чи як у лісі заблудить? Тоді що? Воно ж таке в тій упряжі непутяще!… ой-йоой!… І куди світ, я вас питаюся, котиться?

3 – У такий глухий ліс? І слабого?

1 – А як простудиться? А коли грипу підхопить?

2 – Чи горло простудить? Нє, ну зовсім люди подуріли! Слабого й прямо тобі на мотузки!..

3 – Біда!

1- Нє, ну хоч би вже літом отой туризм! А то весною придумали!

2- Чи їм у будинку отого туризму мало? Школа на два поверхи! Ходи собі по сходах день до вечора! А то у ліс пруться! І чого? Ми було, замолоду, у клубі, як не спортом, то те-є, танцями займалися, що ніяке давлєніє не брало…

3 -Теперички то по-умному звуть. Та-я, як її, аяробіка.

2 – Хлопці, як мухи, то теї яробіки липли… А теперича радикуліт прилип. Иги!..

1 – Треба кості розімняти, може й нас коли у ліс заберуть, та які медалі ще прилипнуть, та замість твого онучка, дай йому Боже здоров’я, аби йолу гірше не стало… від отого туризму. Коли вже з конякою себе плутає… Що й гнузда не поможе.

3 – Страшно подумати, слабих людей у ліс забирають, загнузданих …. Хай би вже нас… ми вже прожили… а ну, включи-но маціфона, треба строчно приступати до треніровок, строчно!… треба внучка спасати!

2 – замордують дитину-у!

(спортивний танець)



1 – Так, дєвочки, завтра те саме, тільки вже на ходулях. Йдемо на рекорд!


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка