Поетичне гроно шістдесятників



Скачати 128.28 Kb.
Дата конвертації19.02.2016
Розмір128.28 Kb.
УРОК У 11-МУ КЛАСІ

З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Тема: Поетичне гроно шістдесятників

Василь Симоненко – “ витязь молодої української поезії. Огляд життя і творчості. Патріотичні мотиви і персоніфікований образ України, громадянські ідеали, у віршах поета “Задивляюсь я в твої зіниці”, “Лебеді материнства ”, “Ти знаєш, що ти – людина”, “Земле рідна! Мозок мій світліє”, “Де зараз ви, кати мого народу?“

Мета:

  • ознайомити учнів з коротким, але полум’яним життям В.Симоненко;

  • розкрити лейтмотив його творчості, персоніфікований образ України, громадянські ідеали;

  • спонукати учнів до роздумів над громадянською лірикою;

  • виховувати патріотизм, почуття власної гідності, бажання вивчити хоч один вірш поета, самовдосконалюватися

Тип: нестандартний, комбінований, з елементами евристичної бесіди, читання і коментарів.

Обладнання, наочність

  1. г/з Теодор Кукуруза «За єдину Україну!»

«За рідний край»

  1. портрет В.Симоненка, фотоілюстрації «Я», «У маленьких очах відбивається світ», «Біля намету», «Я – твій ровесник», «Виростеш ти, сину». «Мовить журналіст: пише правду…» «Мати біля вічної синової могили», «На світі безліч таких, як я», газета «Симоненко вчора і сьогодні», малюнки учнів до поезії В.Симоненка (до «Хвилини натхнення»)

  2. епіграфи:

  • Є тисячі доріг, мільйони вузьких стежинок,

Є тисячі ланів, але один лиш мій

В.Симоненко



  • … для світу свого, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він – за прикладом найкращих наших поетів – синівською відданістю їй віддячив напруженим, чесним горінням душі. О.Гончар

  • Син мужицький. Золоте коріння

Іван Драч

«Україно! Ти – моя молитва…»

В.Симоненко


  1. Ікона у рушнику калиновім

5 заповідей В.Симоненко

  1. Знати мову, якою пишеш (говорити укр.мовою, а не на укр.мові)

  2. Стати освіченою людиною

  3. Не бути байдужим до людей

  4. Працювати до сьомого поту

  5. Мати те, що від Бога, - талант

Хід уроку

Учень

Учениця

Не шукаю до тебе

Ні стежки, ні броді –

Ти у грудях моїх,

У чолі і в руках.

Упаду я зорею,

Мій вічний народе,

На трагічний і довгий

Чумацький твій шлях



Здраствуй сонце,і

Здраствуй, вітер,

Здраствуй, свіжосте нив!

Я воскрес, щоб із вами жити

Під шаленством весняних злив.


Вчитель

Оголошення теми, мети уроку, завдань.

Василь Симоненко (1935-1963). Двадцять вісім літ. Ми знаємо його з попередніх класів. Він повертається до нас, як і рядки його поезії, що стала для молодої людини і радістю, і болем. (зачит. Слова на дошці)

Він завжди залишиться таким: чесним, розумним, впевненим, молодим.

Хто він? Василь Симоненко – поет і людина. З глибини народного життя вийшла поезія. Василь Симоненко, з мужності народу, з горя його і звитяжної його боротьби, яким вона пройнята, звідки та пристрасть.

Вітер часу не остудить Симоненкових поезій. Вийшов поет з такого дитинства, що його в самій зав’язі опалила війна.

Сьогодні у нас гості. Вони зараз нагадають про поетове життя і сторінки поезій.

1 учень

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року на Полтавщині у невеликому селі Біївці. Дитинство його припало на воєнні й повоєнні роки. Хлопець різ без батька, мати день і ніч працювала, аби заробити шматок хліба, а Василя доглядали дідусь і бабуся, яких він дуже любив. З дідом ранками ходив косити траву, довгими вечорами слухав казки, яких той знав безліч. Вони були справжніми друзями. Та все ж таки Василькові дуже хотілося мати батька, і він усе своє дитинство його виглядав. Як згадки про цю його найзаповітнішу мрію з’явився вірш («У Івася немає тата…»)



2 учень

Багато прикростей випало на долю Василя. В школу йому прийшлося ходити за 9 км, зодягнений він був найгірше в класі, але не зважав на це: багато читав, учився краще за всіх у школі, а потім поступив до Київського університету.



3 учень

І в університеті, і пізніше, коли він працював журналістом у газетах на Черкащині, Василь писав вірші. Та друкувати їх не поспішав, бо були ці твори правдивими, говорилося в них не про любов до партії, вождя, а про простих людей: діда, який працював усе своє життя, бабу Онисю, яка мала трьох синів – і всі полягли на колгоспному полі і тепер його судять.



4 учень

Коли твори Василя стали друкувати, усі зачитувалися ними. Але разом зі славою почастішали погрози і наклепи. Багато людей, які називали себе друзями, відвернулися від поета. Поряд лишилися кохана дружина і маленький син Олесь, якого Василь Андрійович дуже любив. Тільки вони та ще мама, Ганна Федорівна, підтримували його, коли він тяжко захворів. А поезії самі лягали на папір. Ось вірш про бабусю Онисю, яка жила самотою. Трьох синів виховала вона – і всі троє полягли на фронті. (учениця читає вірш «Баба Онися» позакл. робота с.139) символізують безперервність найсвятішої традиції української літератури.



Вчитель

То хто ж він, Василь Симоненко – поет і людина . спадщина його невелика.

Однак, на щастя, мистецтво не вимірюється на вагу. Творчість Симоненка безцінна для України. Давайте за “ круглим столом ” спогадів згадаємо про нього, яким він був учора і ким є для нас сьогодні. Готуючись до уроку, ви пере листали книгу спогадів про нього.

Тож пропоную завдання: Записати найважливіші вислови і думки в свої зошити.

А тепер слово нашим учням. Хай їх спогади будуть даниною нашої пам’яті поетові. Спогади розпочне мати Ганна Федорівна

2. Учителька

3. Микола Сом, студент

4. Анатолій Шевченко, однокурсник

5. Працівник газети «Молодь Черкащини» Микола Дашківський

6. Голова Біївської Сільської Ради

(Відповіді учнів про характеристику Симоненка)

Вчитель

Дякую, а хто доповнить розповідь про становлення його таланту?



Вчитель

В.Симоненко сьогодні – символ незнищеності духу, символ правди і сумління. Йому присвячуємо слово, перед його пам’яттю схиляємо голови. А що ж писав Василь Симоненко у своєму щоденнику? (зачитати записи із щоденника)



Щоденниковий запис від 6 липня 1963 року

Втрата мужності – це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе. Навіть над самим життям. Але скільки людей розумних і талановитих – рятували своє життя, поступаючись гідністю, і власне, перетворювали його в нікому не потрібні животіння. Це найстрашніше. Минулої неділі ми були в Одесі, де місцеві твердолоби натішили нас своїм ідіотичним жахом, аби чого не сталося. Фактично нам заборонили виступати на шевченківському вечорі. Виходить Тараса дехто боїться й досі. Обивателі від революції.



Щоденниковий запис від 3 вересня 1963 року

Друзі мої принишкли , про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалишими. « Літ. Україна» таврує мою статтю, «Україна»(журнал) знущається над віршами. Кожен лакей робить що йому заманеться. Як тут не світитися вдячністю, як не молитися щовечора й щоранку за тих, що подарували нам таку вільготність. До цього можна додати, що в квітні були зняті мої вірші з усіх газет.

Ай, ай, ай весело! Всі ми під пресом.

Так воно треба задля прогресу.



Щоденний запис від 22 липня 1963 року

Мабуть, почалося моє згасання. Фізичний я майже безпорадний, хоч морально ще не зовсім виснажився. Думаючи про смерть, не почуваю ніякого страху. Це, можливо, тому, що вона ще далеко? Дивна річ; я не хочу смерті; але й особливої жадібності до життя не маю. Десять років для мене – більш ніж достатньо.



Учень / вчитель Так думав у той день поет, так розраховував. Але доля розпорядилася інакше. Пошкодувала навіть ті десять літ – менш як через 5 місяців навіки зупинилося Симоненкове серце в лікарняному ліжку в Черкасах 23 грудня 1963 року об 11 годині вечора.

(«Ой горе тій чайці»)

(дівчина одягає чорну хустку і читає слова матері «Уже чверть віку, як не мою сина…»)

«Мій син…- Василько мій про себе скаже сам…

Отож, не треба слів, не треба

Он грім у небі зависа.

Мій син…- Василько мій про себе скаже сам…»

Вчитель

Давайте подякуємо учням за змістову розповідь. Дійсно, як сказали діти, йому погрожують розправою, були навіть напади й побої. І ба…



Учениця

Хотіла б доповнити розповідь дівчаток про В.Симоненка. я прочитала в документальних спогадах про поета, що багато колишніх друзів відвернулися від Симоненка, боялися не що допомогти й підтримати, а й просто сказати добре слово, подати руку. Не всі, звичайно, були й справжні товариші – не дуже багато, але були. Шановна Тетяна Вікторівна, ви завжди на уроках наголошуєте і підкреслюєте, щоб ми найбільше боялися бути байдужими. Найбільшим ворогом Симоненка – була людська байдужість. Але були такі, як Ілля Бердник, поет і журналіст, редактор газети у Вінниці. Він обіцяв роботу і квартиру другові.

Василь Симоненко належав до когорти «шістдесятників» - митців, які не боялися говорити правду, не хилили голову, не корилися неправді. Їх називали відступниками і запроданцями, твори не друкувалися, забороняли, а самих поетів відправляли до психлікарень і концтаборів. Але справжню поезію не можна вбити. Василь Симоненко помер зовсім молодим, йому було 28 років, але він залишив для нас свою поезію, яка переживе віки.

Вчитель: Дякую!

Сьогодні на уроці ми, я думаю, послухаємо ваші думки щодо творів «витязя молодої української поезії», як назвав його О.Гончар.



Дослідницька пошукова робота

Кожна група мала своє завдання. Наші літературознавці готували пошуковий звіт за рубриками:



  1. Мотиви лірики В.Симоненка

  2. Я воскрес, щоб із вами жити…

В.Симоненко

3. Василь Симоненко – витязь української поезії.

Ми почуємо ваші враження і почування від прочитаних творів


  • Чим характерний час, у який був створений вірш?

  • Що спонукало його написати?

  • Хто ліричний герой? Яким ви його уявляєте? Внутр. світ, переконання, прагнення?

  • Наскільки сучасна поезія?

Не докорю нікому і ніколи,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в 20 літ в моєму серці втома,

Що в 30 смерті в очі подивлюсь.

Трагічне пророцтво, мені здається. Він ніби передбачав ранню смерть. Поет жив, ніби поспішаючи і рідко був задоволений собою.

Шановні одинадцятикласники!

Вам додому було завдання – познайомитися з поезіями В.Симоненка і визначити їх основні мотиви, символічні образи в одній із поезій.

Сприйняття поезії – справа особиста, але є основні принципи аналізу поезії.

Пригадаємо їх


  • Життєва основа твору;

  • Почуття і думки ліричного герою;

  • Мистецькі прийоми розкриття авторської ідеї.

Які ж роздуми і враження викликали у вас поезії Симоненка (учні читають та аналізують поезії).

Вчитель

Хочу нагадати вам, що перша збірка названа Симоненком «тиша і грім» . Ось одне інтерв’ю В.Симоненка українському радіо (В.Симоненко вчора і сьогодні)

Василь Симоненко не хапався за скороминущі теми, не складав од на честь якоїсь культури – він писав про народ і для народу. Читаючи його твори, люди замислювалися над власною долею і над долею України. Натхненно він описував простих людей « Баба Онися», тітка, дядько, односельці – його улюблені герої.

Кожна людина – трудівник має право на безсмертя. Він доводить, що мудрістю своєю великі люди зобов’язані малим.

У Симоненкових поезіях бринить мотив цінності кожного людського життя.


  • В якій поезії про це сказано? (Ти знаєш, що ти людина)

  • А чим же вам сподобалася ця поезія?

Хтось сказав, що є люди, які геніально пам’ятають своє дитинство В.Симоненко належав до таких. Дитинство для нього – це чистота душі, чистота мрії, поривань і діянь.

  • В якому ж творі говориться про дитинство?(твір цей називається «Лебеді материнства»)

  • Хто бажає прочитати його напам’ять ?

До болю відчував поет слово «Батьківщина» і «мати». Тема Батьківщини, рідної землі є у збірці « Земне тяжіння»

Я хочу надати слово нашим класним художницям, тому що зараз я пропоную хвилинку натхнення, адже «Лебеді материнства» у кожного з вас викликають певні власні душевні роздуми, тому що пригадали ви свою рідну неньку, відчули серцем рядки поезії Симоненка, адже кожен по-своєму запалив у собі зернятко творчості.



Вчитель

На 28 літі згасла Симоненкова зоря, та навіки залишилася з нами його любов і мука, його радість і гнів, його вогненна поезія.



Поет (читає «Україно, ти для мене – диво»)

Вчитель

Саме тому, що він жив, любив і ненавидів, страждав, творив і згорів за рідну землю, за людей – Батьківщина не забуде його. Симоненко сьогодні – символ незнищіності українського духу, символом правди і сумління. Йому присвячуємо слово, перед його пам’яттю схиляємо голови.

Не докорю нікому і ніколи,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в 20 літ в моєму серці втома,

Що в 30 смерті в очі подивлюсь

Трагічне пророцтво, мені здається. Він ніби передбачав ранню смерть. Поет живе, ніби поспішаючи і рідко був задоволений написаним. Але відчував вічну істину: без Батьківщини немає людини

Учениця

Я відшукала у спогадах про В.Симоненка, що згадує працівник газети «Молодь Черкащини» Микола Дашковський



  • Одного разу я прийшов у редакцію трохи раніше. Заглянув у відділ пропаганди Вася вже сидів за своїм столом і щос писав. Обличчя його було урочисте і схвильоване. Він підвів голову, привітався

  • Оце, Колю тільки-но закінчив вірша. Здається, вдався. Хочеш, прочитаю?

  • Звичайно

  • Тоді слухай

Учениця (читає «Лебеді материнства»)

Вчитель

У кожному слові – любов. Від ніжної материнської – до почуття любові сина до своєї України.

Творів у поета небагато. На щастя, мистецтво ніколи не вимірюється на вагу. Творчість поета безцінна для нас.

Дорогі діти! А зараз хвилинка натхнення «Лебеді материнства» у кожного з вас викликали певні душевні роздуми. І мабуть ви пригадали свою няньку, свою матусю. Кожен захоче сказати своє слово про неї. Цим ви запалюєте в собі зернятко творчості, можливо на папір ляжуть свої слова, так як зі мною сталося. Поки живі матері – ми називаємося дітьми. Я знайшла у Симоненка слова, які надихнули мене сказати слово про мою маму (вчитель читає поезію «Матуся рідненька»).

Рідна ненька моя,

Сизокрила голубко.

Знаю руки твої

Натомились за роки

Їх мочило дощами,

Обвівало вітрами,

Але руки – вони

Найніжніші у мами

Де ж ти брала тих сил

Скільки труднощів мала

Всіх нас ніжно кохала

І теплом зігрівала

Але роки спливли

Посивіли вже скроні

Все розкажуть стежки

На вашій долоні

Я хвилююся також

За рідненьку матусю

Поживи більше років

Кожен день я молюся

Щоб оселя дитинства

Розквітала батьками

Поспішайте ж но діти

До тата, до мами

Як би ви художньо висловили свої почуття про матір. Попробуйте вдома написати хоча б декілька поетичних рядків натхнення після нашого уроку.

Вчитель:

У кожний рядок вкласти душу – ось творче кредо Василя Симоненка. Поет творив у той період нашої історії, який чомусь називають «відлигою». Та на мою думку, 60-ті роки – це початок застою. І виявилося це найповніше саме в духовному житті. Симоненко – напрочуд самобутній поет. (учні читають вірші «Є в коханні і будні, і свята», «Вона прийшла»)

Ви відчули ті почуття, які оспівав поет. На наступному уроці ми розглянемо особливості побудови збірок В.Симоненка, обговоримо, чим прибавили вас його вірші, і підведемо підсумок про місце і значення поета в українській літературі. Необхідно всі ваші пошуково-дослідницькі роботи оформити в альбом «Дорога до рідного краю».

Отже підведемо підсумок уроку.

Вся громадянська і патріотична лірика пов’язана з образом Матері, Вітчизни.

А які ж провідні мотиви творчості?



  • Образ України , як єдиної, дорогої кожному українцеві; без якої життя втрачає сенс; (лебеді материнства)

  • Звернення до земляків любити рідну землю і дбати про неї;

  • Утвердження неповторності кожної людини (Ти знаєш, що ти – людина)

  • Високу цінність мають люди праці;

  • Викриття бюрократів, чиновників, які тільки шкодили народові.

Завдання на наступний урок

  1. «Коли в нації вождя немає,

Тоді вожді її – поети»

Є.Маланюк



Пояснити вислів Є.Маланюка

  1. Образ України в творчості В.Симоненка (підготувати виступ)

  2. Вивчити вірші: «Є в коханні і будні, і свята», «Вона прийшла» (на вибір)

  3. Скласти поезію на основі творів В.Симоненка (різнорівневі завдання)


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка