Польові дослідження народного календаря в румунських і молдавських селах Буковини. Методичні рекомендації



Скачати 358.34 Kb.
Дата конвертації29.03.2016
Розмір358.34 Kb.

Польові дослідження народного календаря
в румунських і молдавських селах Буковини.


Методичні рекомендації

Шестаков Ю.П., Мойсей А.А.


Подаються практичні поради щодо методів збирання та фіксації етнографічного матеріалу під час етнографічної практики у східнороманських селах Буковини, наводиться література з даної тематики та додатки; окремо виділена програма-запитальник.
Складовою частиною навчального процесу студентів факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, поряд із визначеними кваліфікаційними вимогами суми спеціальних знань, є самостійна робота. Важливу роль в отриманні стійких навичок самостійної роботи є етнологічна практика, яку згідно з навчальним планом, здійснюють студенти II курсу. Термін проходження практики обов’язковий для кожного студента.

Етнографічна практика з запропонованої проблематики може проводитись у ході окремих експедицій зі студентами під керівництвом спеціалістів-етнологів або індивідуально згідно з окремим тематичним планом. Набуті навички та матеріали польової етнологічної практики передбачають виховання шанобливого ставлення до пам’яток духовної культури народів, що населяють Україну, раціонального використання етнографічних матеріалів у навчальному процесі студентів, написання ними курсових і дипломних робіт, застосування їх у школах майбутніми вчителями та подальшій науково-дослідницькій роботі.

Усі зібрані етнографічні матеріали повинні стати основою складання етнологічних атласів та окремих карт розповсюдження основних елементів традиційної культури етносів, що вивчаються.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ПОЛЬОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НАРОДНОГО КАЛЕНДАРЯ В РУМУНСЬКИХ І МОЛДАВСЬКИХ СЕЛАХ РЕГІОНУ


Вивчення етнокультурних взаємозв’язків народів України є одним із теоретичних і практичних завдань етнографічної науки. До міжетнічних процесів, що відбуваються в умовах безпосередніх контактів у певній етноприкордонній зоні, слід віднести і українсько- румунсько-молдавські етнокультурні взаємостосунки на території Чернівецької області, які мають давню історію і взаємопов’язані. Саме в таких зонах, розміщених на окраїнах національних територій, на думку багатьох учених, традиційно-побутова звичаєвість і усна поетична творчість зберігаються набагато стійкіше, ніж у центральних областях. У цьому контексті, територія Чернівецької області (Буковини) відзначена як зона „українсько-романського етнічного прикордоння”, що є „унікальним фольклорним заповідником” (О.В.Курочкін), ареалом „слов’янсько-неслов’янської мовної інтерференції”, що належить у першу чергу до так званих архаїчних зон (М.І.Толстой). Отже, порівняння народного календаря румунів і українців Буковини у дозволить простежити процес взаємного засвоєння елементів культури та побуту взаємодіючих етнічних груп, а також дасть можливість для пошуку витоків у звичаях та обрядах стародавніх народів.

Характер міжетнічних взаємозв’язків на території Буковини значною мірою визначається особливостями територіального розселення національних груп. Так, румуни компактно проживають у сучасних Сторожинецькому, Глибоцькому, Герцаївському та кількох селах Нбвоселицького районах Чернівецької області, молдавани в більшості сіл Новоселицького району, с.Шишківці Сокирянського р-ну, с.Колінківці Хотинського р-ну. Крім того, дані перепису засвідчують існування значної кількості осіб, що самоідентифікують себе з молдаванами в Герцаївському (с. Остриця, Цурени) та Глибоцькому районах (с. Чагор, Коровія, Молодія, Привороки, Валя Кузьмін, Волока). Основним фактором різної самоідентифікації східнороманського населення Чернівеччини, стало перебування різних її частин у різні історичні відрізки у складі різних держав. Так, територія сучасних Глибоцького, Сторожинецького та частини Новоселицького р-нів у період 1774-1918 рр. перебувала у складі Австрійської (з 1867 р. Австро-Угорської) імперії. Ще раніше, у період середньовіччя жителі Валахії, а також східнороманське населення Трансільванії почало іменувати себе румунами, в той час як мешканці Молдови продовжували самоідентифікувати себе як молдавани. Результатом об’єднання двох Дунайських князівств (Молдови та Валахії') у 1859 р. стало виникнення нової держави - Румунії, а її народ отримав загальну назву - румуни. Населення тієї частини частини Молдови (Бессарабія), яка в 1812 р. увійшла до складу Росії, у тому числі молдавські села колишнього Хотинського повіту, ідентифікувало себе й надалі молдаванами, будучи ізольованим від загальнорумунських політичних і культурних процесів. їх мова піддалася інтенсивному впливу російської мови. Румунське правління 1918-1940 рр. та 1941-1944 рр. суттєво не вплинуло на самоідентифікацію молдаван-бессарабці в через брутальне поводження владних чинів - прибульців із Валахії (більшою частиною з Олтенії) до місцевого населення. Радянські ідеологи наполягали на існуванні двох мов і двох народів – румунського й молдавського. Після отримання Україною незалежності влада з повагою ставиться до національного самоусвідомлення східнороманського населення краю та до розвитку його самобутньої народної культури. Що ж до території сучасного Герцаївського р-ну, то вона була включена до території СРСР лише в 1940 р.

Важливим позитивним фактором на території краю була також приналежність її корінних жителів – українців, румунів та молдаван до одного й того ж православного віросповідання. Саме тому під час етнографічних обстежень слід звернути увагу на кількість змішаних шлюбів у тому чи іншому населеному пункті, між представниками яких національностей вони укладалися, якою мірою прийшле населення сприймало певні календарні звичаї та обряди від корінних жителів. Слід зауважити також на те, чи мали місце масові переселення в той чи інший населений пункт вихідців з інших регіонів України, Румунії тощо.

Тривале сумісне проживання даних народів в однакових географічних та історичних умовах, приблизно однаковий рівень соціально-економічного розвитку, ідентичні умови господарства й культури зумовило типологічну схожість цілого ряду обрядових явищ. Не можна відкинути й уніфікуючу роль православ’я, що значно полегшило етнічні контакти й міжетнічне зближення. Водночас у календарних традиціях українського та східнороманського населення існують суттєві відмінності, зумовлені генетичною неоднорідністю, своєрідністю національного розвитку кожної етнічної групи, що виявлялося в численних розходженнях на рівні великих ритуальних комплексів і окремих елементів обрядів. Суттєві відхилення в календарних звичаях та обрядах українців і румунів свідчать про те, що їх пращури належали колись до різних господарсько-культурних типів. Так, якщо в давніх слов’ян переважало землеробство, то у волохів – скотарство. Культурний взаємовплив між східнороманською та східнослов’янською людністю найбільше виявився в матеріальній сфері (будівництві, плануванні та інтер’єрі оселі, одязі, їжі), у духовній сфері - лише в запозиченні певних елементів обрядовості й фольклору.

У цьому контексті слід звернути увагу на той факт, чи проживали, приміром, у румунському чи молдавському населеному пункті представники інших національностей (українці, росіяни, євреї, поляки, німці, вірмени та ін.), а також які національні меншини жили дисперсно в румунському оточенні, якого віросповідування вони дотримувались. Під час етнографічних обстежень необхідно з’ясувати, на якій мові чи мовах велося церковне богослужіння.

Важливо дізнатися, чи існували в певному населеному пункті школи з різними мовами викладання, чи існували в румунському селі школи з українською мовою викладання. Слід зазначити, що такі випадки спостерігаються в молдавському с.Колінківці Хотинського району, змішаному румуно-українському с.Корчівці Глибоцького району та ін. У таких селах важливо прослідкувати процес занепаду письмової та розмовної румунської мови.

Спроба однозначної відповіді щодо походження спільних звичаїв, вірувань та обрядів, які тривалий час зазнавали впливу одні на одних, часто позбавлена достатнього наукового обґрунтування. Тому, на наш погляд, проблема міжетнічних контактів слід сприймати як взаємне засвоєння елементів культур етнічних груп - процес акультурації, під яким розуміється процес, в ході якого одна етнічна група, вступаючи в довготривалий та безпосередній контакт з іншою групою, відмінною від неї в культурному відношенні, змінює свою початкову культурну модель. У нашому випадку процес акультурації відбувається у формі взаємного виборчого засвоєння елементів культури , що аж ніяк не може трактуватися як шлях до культурної інтеграції за будь-яких умов. Свята та обряди сільського населення українсько-румунсько-молдавського порубіжжя і в наш час зберігають свою регіональну специфіку, що простежується у зіставленні з іншими територіями України та Румунії. У ході тісних та тривалих історичних культурно-побутових взаємозв’язків українці, румуни та молдавани, так само як і представники інших національностей, які проживають у даному регіоні, перейняли одні від одних чимало елементів обрядовості й фольклору. В більшості випадків такі запозичення мали не механічний, а творчий характер. У цьому процесі, на нашу думку, не можна відкинути також факт спільної індоєвропейської основи культурної еволюції двох народів.

Для комплексного вивчення процесу акультурації в народному календарі слід звернути увагу на рівень засвоєння східнороманським населенням елементів календарної обрядовості від етносів, з якими проживають спільно на території даного регіону. Для цього слід виявити іншоетнічні елементи культури на рівні всіх складових елементів народного календаря:землеробський, скотарський календарі, магічні та культові елементи календаря (зимові карнавальні традиції, дівочі ворожіння, обряди, пов’язані із культом води, вогню, рослинності тощо).

Незаперечним фактом у розвитку етнографічних явищ є їхнє реагування на вплив природного та суспільного середовища. Якщо під таким кутом зору проаналізувати розвиток календарних звичаїв та обрядів східнороманського населення Буковини, явним стає факт існування кількох історичних нашарувань, кожне з яких спричинене певними мотивами появи: народне, церковне, історичне (еволюційне). Мова йде про давні язичницькі (магічні) обряди, які, будучи складовими надзвичайно консервативної системи, еволюціонують: поступово відпадають одні елементи, народжуються нові, відбувається їхнє переосмислення, переакцентування, змінюється функціональне призначення й мотивація. Процес трансформації обрядовості тривав багато століть і мав водночас різні напрямки. Основна тенденція її розвитку полягала в поступовому відмиранні їх первісного магічно-культового значення, у витісненні міфологічних елементів побутовими.

Варто зосередити увагу на процесі руйнування селянської культури в умовах домінування тоталітарного режиму, який здійснювався надзвичайно швидкими темпами, що зумовило його напружений і навіть стресовий характер. В умовах тоталітарного режиму до розряду пережиткових, ворожих соціалізму явищ була віднесена вся народна календарна звичаєвість. Крім того, йшла також адаптація певних елементів календарної обрядовості до нових радянських звичаїв та обрядів.

Отже, під впливом суспільних трансформацій та християнської релігії поступово була втрачена магічна основа дохристиянських обрядів викликання та зупинення дощу у східнороманського населення Чернівецької області. На початку XX ст. вони поступово перетворюються на дійства ігрового характеру. Внаслідок впливу християнства змінюються деякі елементи проводів та похорон ритуальної ляльки (Калояна): з'являється християнська символіка. «Папаруда» була зафіксована у складі ряджених персонажів на Новий рік – «маланки». Термін «градівник» («гріндінар», «петрар») поступово втрачає своє значення, ототожнюючись із терміном «соломонар». їх місце займають прості найняті сільські мешканці, які при наближенні градових хмар дзвонили в церковні дзвони. Тому завдання вчителів, працівників культури, учнів і студентів зафіксувати від респондентів те, що залишилось зараз, і донести до наступних поколінь. Знання про народний календар східнороманського населення регіону ми можемо отримати від людей похилого віку, які найкраще пам’ятають про давнє виконання тих чи інших календарних обрядів. При зборі інформації слід обов’язково замалювати окремі деталі народного календаря (деталі святкового одягу, ритуальні маски, що використовуються під час зимових карнавальних свят, орнаменти великодніх писанок, ритуальні ляльки, що використовуються у плювіальщтх обрядах тощо).

Однак, незважаючи на вплив суспільних трансформацій та християнської релігії, територія Буковини є унікальним фольклорним заповідником, що знаходиться в етноконтактній зоні східнороманської та східнослов’янської цивілізацій. Зокрема, у с.Маршинці Новоселицького району студенти взяли безпосередню участь у проведенні дохристиянського обряду викликання дощу - калоян (живі вогнища проведення ритуалу вдалося виявити, зокрема у понад 15 селах Чернівецької області); у змішаному українсько- румунському с.Корчівці та румунському с.Купка Глибоцького р-ну були свідками звичаю дзвоніння в церковні дзвони при наближенні градових хмар у виконанні спеціально найнятих людей тощо. У ході польових експедицій нами було виявлено ще один спосіб відвернення граду – «биття у залізо», який зберігся до наших днів у молдавському с.Колінківці Хотинського району. Як показали польові дослідження, у даному селі існують понад десяток таких людей, які, коли насувалися градові хмари, били в залізо (залізною палицею в рейку, прив’язаною до одного з дерев на подвір’ї), вірячи, що в такий спосіб можна відвернути град від села. За свідченням інформаторів, це вміння в селі передається з покоління в покоління. Досить добре збереглися на цій території і інші елементи магії та мантики в народному календарі східнороманського населення: звичай

освячування полів на чолі із священиком, викидання на подвір’я залізних речей, зокрема пов’язаних із піччю, запалення освяченої свічки під час бурі чи граду, перекушування градинки; календар дівочих ворожінь; обряд угадування погоди на наступний рік за допомогою „календаря” з цибулі. Збереглася досить велика кількість звичаїв та обрядів, приурочених циклу „вовчих” свят: «Зимові Цирковії», «Зимові Філіппії», «Мартинії» або цикл «Тріфу-Стратенія», св. Георгій, Петро Літній, «Літні Цирковії», «Бєрбєкарії», «Осінні Філіппії», св.Андрія та ін., ще пам’ятають про «покровителів» вовків: св.Петро, св.Андрій, св.Тріф, св.Філіпп, св.Георгій, св.Прокопій та ін. Досить добре зберігся також комплекс «вівчарських» свят.

Для дослідження процесу трансформацій календарних звичаїв та обрядів східнороманського населення Буковини необхідно залучати при опитуванні про один обряд чи звичай більшу кількість інформаторів, що відрізняються за віковими категоріями. Важливо довідатись про проведення того чи іншого ритуалу в різні історичні періоди: під час перебування краю у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії, Російської держави, Румунії, Української РСР, незалежної України. Необхідно прослідкувати вплив християнства на народні вірування й ритуали. Особливу увагу слід звернути на процес руйнування селянської культури в умовах домінування тоталітарного режиму.


РОБОТА З РЕСПОНДЕНТАМИ


Перш за все потрібно відноситися з максимальною повагою до самого респондента, а також до його звичок, побуту, етичних переконань. Не можна повчати й переконувати його в протилежному від його поглядів.

Рекомендується через місцеву владу, школу, інші засоби сповістити про приїзд етнографів. По можливості можна провести зустріч у клубі з місцевими жителями.

Одяг і зовнішній вигляд учасників експедиції повинні бути скромними, не викликати дорікань і осудження з боку населення, серед якого ведеться робота. За невеликий час контактування з людьми зовнішній вигляд і поведінка учасників експедиції мають, як правило, вирішальне значення. Адже за короткий час потрібно викликати прихильність до себе людей, їх довіру. Заради цього не можна зневажати місцевими звичаями й смаками. Будь-яке протиставлення себе місцевому населенню викликає глузування, ворожість і негативно позначається на результатах роботи експедиції.

Розпочинати роботу з респондентами слід з підбору потрібних людей з місцевого населення. З цією метою варто звернутися в місцеві державні (сільрада, районна рада) і громадські організації. Істотну допомогу в цій справі можуть надати шкільні вчителі історії, народознавства, літератури; аматори-краєзнавці; працівники клубів та інших закладів. У результаті такої попередньої роботи складається список респондентів із короткими характеристиками кожного з них.

При записах матеріалу категорично забороняється додавати до текстів щось своє або редагувати їх, перекладати на сучасну літературну мову.

Мати добру обізнаність традиційної культури східнороманського населення Чернівецької області.

Вміти користуватись технічними засобами (магнітофоном, диктофоном, фотоапаратом, відеокамерою тощо).

Не починати розмову з прямих запитань про етнографію. Перед цим треба завоювати довіру опитуваного.

Записувати матеріали лише на момент його розповіді.

Особливо важливо домагатися повної чіткості викладення всіх деталей розповіді. Для цього під час бесіди або в кінці опитування респонденту ставляться уточнюючі запитання. З’ясуванню деталей розповіді дуже сприяють: показ у дії обряду чи прийому праці, огляд речей тощо. Подібні наочні форми конкретизації розповіді респондента поліпшують розуміння її деталей.

Не зловживати часом та фізичними можливостями респондентів.

Опитування респондентів краще проводити вдвох: один запитує, інший записує. Увага респондента зосереджена на опитувачі, тоді як той, що записує, повинен сісти осторонь і не привертати до себе уваги. Бажано, щоби для опитування об’єднувались дослідники, які працюють над різними проблемами. Така методика дозволить кожному з них опитувати респондента за своїми темами, в той час як напарник буде записувати.

Збирачеві не можна переривати респондента під час його розповіді, втручатися в його творчий процес. Запитання ставити лише після його розповіді.

Найкраще проводити запис у природних умовах (під час виконання того чи іншого ритуалу). Можна навіть перед цим допомогти респондентові виконати якусь домашню роботу.

Не завжди повинні бути слухачі під час записів. Особливо це стосується до людей скромних, а також при записах дівочих ворожінь, заклинань тощо.

Пісні, колядки, ритуальні тексти записують лише разом із мелодіями, тому бажаний запис на диктофон.

При записах можна використовувати метод змагання між кількома респондентами (вислуховуючи кожного почергово).

Чітко дотримуватись синтаксичних та лексичних особливостей респондента.

Перевірити отримані дані за повідомленнями кількох інформаторів або підтвердити їх літературними чи іншими видами джерел.

Кожний текст повинен бути чітко паспортизований: від кого записаний матеріал (прізвище, ім’я, побатькові, рік народження), національність виконавця, місце народження, освіта, професія, місце та дата запису, ким записано (прізвище, ім’я, побатькові, рік народження).

Скласти картку на кожного інформатора.

Етнограф відповідає своїм іменем за кожне слово, яке через нього піде в науковий обіг.

Після опитування або в той самий день ввечері рекомендується перевірити записи, розшифрувати скорочення, дописати пропущені слова тощо. Запропонована система обробки записів дозволить усвідомити зроблене за день, виявити, які запитання потрібно уточнити й перевірити, а також скласти приблизний план роботи на наступний день.

МЕТОДИ ЗБИРАННЯ ЕТНОГРАФІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ


В етнографії утвердились такі основні методи польових досліджень:

1) особисті спостереження дослідника;

2) опитування населення (робота з інформаторами);

3) фіксація речових матеріалів;

4) збирання етнографічних колекцій;

5) ведення та зберігання експедиційних документів.

Особисті спостереження дослідника в експедиції дають дуже цінні матеріали із різноманітних питань: географічні умови проживання, етнопсихологічні особливості населення тощо. Найкраще особисті спостереження вести під час певних календарних свят східнороманського населення (св. Андрія, Різдво, Новий рік, св. Василя, Водохреща, Великдень, св. Георгія, Івана Купала (Синзиєне), св. Петра Літнього та ін.) або під час проведення певних ритуалів, що не мають календарного приурочення. Можливість ознайомитись майже з повним циклом зимових карнавальних традицій румунів Чернівецької області дозволяє свято св. Василя, яке відзначають карнавальним дійством мешканці с. Красноїльск Сторожинецького району. Тут під загальною назвою „Маланка” об’єднаний цілий комплекс зимових обрядів: ходіння з козою, зіркою, з ведмедем, бугаєм, кониками, „крилаті ведмеді”, інсценуються сюжети народного театру: „Бужор”, „Бринковяну” та ін. Метод особистого спостереження особливо ефективний під час проведення храмових свят та колективних розвагах, що дозволяє спостерігати не лише за проведенням того чи іншого ритуалу, але й за святковим одягом, нормами поведінки тощо.

Кожен учасник експедиції повинен вести щоденник, куди записуються всі корисні етнографічні спостереження й відомості, не зафіксовані в польових записах чи в інших документах. Цінність таких нотаток і спостережень залежить від спостережливості кожного члена експедиції, що у свою чергу залежить від обсягу знань збирача, від його досвіду.

У процесі спостереження студенти набувають навичок систематичної дослідної роботи, вчаться бачити за зовнішніми рисами об’єктів їх сутнісні характеристики, робити узагальнення й висновки.

Опитування населення. Збирання матеріалів шляхом опитування респондентів із місцевого населення складає дуже важливу частину польової роботи етнографа. Успіх роботи над будь-якою темою залежить від того, наскільки повні та достовірні свідчення зібрані під час бесід із місцевими жителями. Застосування даного методу польових досліджень вимагає від збирачів знання місцевої термінології; умінь вести невимушену бесіду, спрямовувати й корегувати діалог, виділяти в потоці інформації й записувати головне; навичок обробки анкетних матеріалів.

Для досягнення позитивних результатів у роботі з інформаторами необхідно підібрати людей доброзичливих, які мають певний життєвий досвід, добре обізнані з тих питань, що цікавлять пошуковий загін. У складеному списку інформаторів виділяють групу, яка може дати найбільш цінні відомості, і з нею в першу чергу ведуть роботу. Опитування населення передбачає використання анкет. Вони поділяються на два основних типи: анкети, що розраховані на самостійну роботу населення з ними (коло питань таких анкет обмежене, питання сформульовані чітко й коректно); анкети, якими керуються самі етнографи під час польових досліджень. Етнографи у своїй практичній діяльності часто використовують тематичні анкети, присвячені одній темі.

Бесіда з респондентом повинна починатися з того, що етнографи пояснюють йому мету свого візиту. Особливо важливо домагатися повної чіткості викладення всіх деталей розповіді, для цього респонденту ставляться уточнюючі запитання. Проводити живу розмову зазвичай важко. Якщо позначати у зошит, то, як правило, вдається записати не більше половини сказаного. Тому доводиться фіксувати бесіду не буквально, а викладати її основний зміст, вдаючись до скорочень, умовних позначок тощо. Краще записувати і в зошит, і на диктофон. Після опитування або в той самий день ввечері рекомендуємо перевірити записи, розшифрувати скорочення тощо. Кожне повідомлення респондента, яким би достовірним воно не видавалося, бажано звіряти з повідомленнями інших респондентів.

Якщо респондент розповідає про події та факти порівняно

далекого минулого, варто спробувати точніше визначити час, до якого вони відносяться. Для цього необхідно довідатись, на якому році свого життя респондент почув передані ним свідчення, а також який був вік осіб, від яких він про це довідався. Користуючись цим методом, можна зазирнути вглиб історії не на 50-60, а на 100-150 років.

Опитування населення, як і інші види польових робіт, має значний виховний потенціал. Крім опанування спеціальних методик збирання етнографічного матеріалу, дослідники набувають певного соціального досвіду, навичок спілкування з людьми.

Фіксація речових матеріалів. Основна вимога до цього виду робіт - точність передачі даних про явища, об’єкти та їх основні особливості. Серед речових матеріалів, що відносяться до народного календаря східнороманського населення регіону, слід згадати: ритуальні антропоморфні ляльки, хрести та калачі, що використовуються в обряді викликання дощу „калоян”; знаряддя праці та інші ритуальні предмети, що використовують у дрібних обрядах простих селян із метою зупинення граду та бурі; ритуальні предмети, що використовують градівники; речі домашнього та господарського вжитку, що використовуються дівчатами на виданні під час ворожіння долі; „календар” із цибулі (дванадцять «блюдець» із цибулі, кожне з яких символізувало певний місяць року), що використовується для передбачення погоди протягом наступного року; елементи святкового одягу; святкові страви; ритуальні страви, що використовують в обрядах, пов’язаних із культом померлих; маски персонажів зимових карнавальних традицій тощо. Фіксація речових матеріалів полягає в наступному:

Опис предметів та явищ у народному календарі східнороманського населення регіону існує чимало досить складних за проведенням обрядів: «Калоян», «Папаруда», «Перший вихід із плугом у поле», «Дрегайка», «Вєрджєл», «Турка» тощо. Саме тому при їх описі корисно дотримуватись визначеного порядку, певної послідовності. Так, при описі календарного обряду складають, якщо це відомо заздалегідь, «сценарій» обряду, його схему й розподіляють обов’язки спостерігачів за окремими етапами обряду. Досліднику- початківцю найкраще описувати складні обряди в тій послідовності, в якій вони відбуваються.

Для фіксації матеріальних предметів опис застосовується рідше: у цих випадках частіше обмежуються фотографуванням і графічними прийомами фіксації. Але при вивченні обрядів, ритуальних танців опис зберігає своє значення як основний вид фіксації.

Графічні прийоми: малювання, креслення, копіювання. Етнографічне малювання не вимагає особливих здібностей. Воно дозволяє графічно зобразити складні знаряддя праці, показати принцип взаємодії їхніх частин і характер робочих операцій. На малюнках-схемах легко й зручно позначити найменування предмета, який фіксується, його частини. Малювання дає можливість більш точно, ніж кольорова фотографія, фіксувати колірні співвідношення візерунків, розписів, орнаментів тощо.

Подібним до етнографічного малювання за своїми прийомами та призначенням є етнографічне креслення. За допомогою масштабного креслення зображуються елементи одягу, ритуальні предмети тощо.

Копіювання застосовується для знятгя копій із тканин і вишивок, розписів тощо. Найбільш уживане копіювання через кальку на звичайний тонкий папір „на просвіт” і копіювання методом прямого чи зворотного естампажу.

Фотографування. Особисті спостереження фіксуються також у фотографіях. Фотографування етнографічних матеріалів вимагає певних знань та умінь. В основному крупним планом фотографують елементи та декор святкового одягу, ритуальні та побутові предмети, що використовуються в календарних обрядах тощо. Фотозйомку доцільно проводити з різних боків так, щоб серія фотознімків відбила форму й конструкцію предмета.

Значно складнішим є процес фотофіксації обрядів, ігор, ритуальних танців. Тут головна увага звертається на вузлові моменти дії. Виділити ці моменти, зорієнтуватися в потоці обрядових дій можна за допомогою заздалегідь складеного на основі інформації, одержаної від майбутніх учасників обрядів, «сценарію» зйомок.

Плівки необхідно маркувати (на засвіченому кінці плівки зазначити її порядковий номер) і відзняті кадри фіксувати в зошиті.




№ плівки

№ кадра

Сюжет зйомки

Місце, час зйомки
























Слід мати на увазі, що фотографія не завжди може відбити, наприклад, конструкцію ритуальних об’єктів, крій одягу тощо. У таких випадках фотозйомка може бути недоцільною. Фотоматеріали доповнюють малюнками.

Збирання етнографічних колекцій. Усі охарактеризовані вище

види польових робіт супроводжує збирання етнографічних колекцій, які доповнюють фонди етнографічних чи краєзнавчих музеїв.

Збирання етнографічних колекцій має бути системним, тобто експедиційний загін має приділяти увагу не лише унікальним експонатам, - збирати для музею все підряд, а комплектувати фонди найбільш типовими предметами. Предмети, що з різних причин не потрапили до фондів музеїв, залишилися на місці, необхідно взяти на облік. У ряді музеїв є досвід складання етнографічних карт селищ, на яких зазначене місцезнаходження предмета й подаються короткі відомості про нього.

Оскільки ще під час підготовки до експедиції можна визначити найхарактерніші елементи культури, то рекомендується заздалегідь, ще до виїзду експедицій, скласти орієнтовний список речей, які варто було б придбати під час експедицій. До цього списку включаються в першу чергу ті речі, яких поки що немає в музейних зібраннях.

Ведення та зберігання експедиційних документів. Усі речі, зібрані в етнографічних колекціях, необхідно зареєструвати в спеціальному журналі - польовому описі. Кожний предмет записується в порядку надходження під окремим номером за такою формою:




Назва, призначення предмета

Опис предмета

Місце і дата знаходження предмета, прізвище власника

Час виготовлення

1.

«Пелегіє» - ритуальна лялька, що використовується в обряді викликання дощу

Матеріал вигототовлення: качан кукурудзи, полотно, трави.

с.Байраки, Герцаївського

р-ну


Початок XXI ст.

2.

«Дід» - маска одного 3 головних персонажів зимових карнавальних традицій

Зшита із домотканих тканин різних кольорів (переважає білий та чорний)

с.Красноїльск Сторожинецького р-ну

Початок XXI ст.

Відомості, занотовані в польовому описі, стануть основою для складання музейного паспорта експоната. На кожний експонат прикріплюється етикетка з порядковим номером польового опису або з основними даними легенди. Малюнки, креслення та інші графічні матеріали зберігаються в спеціальних папках і з нагромадженням певної кількості висилаються за місцем основної роботи учасників експедиції.

Якщо в експедиції брали участь студенти, вони мають написати звіт з етнографічної практики та здати його викладачу. У ньому слід точно й конкретно описати роботу, виконану студентом: коротка інформація про місце проведення практики; інформація про виконану роботу - згідно з програмою практики чи індивідуальним збором; скільки було записано матеріалів з тієї чи іншої тематики; скільки опитано респондентів, їх вікова характеристика, до звіту обов’язково додавати фото, аудіо-, відеозаписи, замальовки тощо; текст польових записів.

Завершенням польових досліджень можуть стати історично- наукові конференції, на яких підбивають підсумки пошукових робіт, демонструються зібрані матеріали.


ПРОГРАМА-ЗАПИТАЛЬНИК ДЛЯ ЗБИРАННЯ МАТЕРІАЛІВ ІЗ НАРОДНОГО КАЛЕНДАРЯ В РУМУНСЬКИХ ТА МОЛДАВСЬКИХ СЕЛАХ БУКОВИНИ


  1. Загальні відомості про населений пункт

  2. Як називається населений пункт? Чи існувала інша його назва? Скільки мешканців? Скільки дворів?

  3. Подати топонімічні назви його околиці. Назви кутів, річок, водойм, гір тощо. Легенди, пов'язані з ними.

  4. Чи є в ньому руїни давніх будівель, валів?

  5. Легенди про заснування населеного пункту.

  6. Як називають себе мешканці даного населеного пункту? Як називають себе сусіди?

  7. Ставлення до представників інших націй, класів. Фольклор щодо цього?

  8. Які імена переважали колись і тепер? Яких найбільше прізвищ?

  9. Чим ще займались мешканці села, крім землеробства та скотарства?

  10. Скільки мешканців мають вищу освіту, середню, початкову, неграмотних (за періодами чи за десятиліттями)?

  11. Чи поширена трудова еміграція? Які її наслідки?

  12. Народний календар. Загальні знання

  13. Астрономічні знання, легенди. Астрологія.

  14. Як поділявся час: рік, пори року, місяці, тижні, дні тощо. Способи вимірювання часу. Які свята відбуваються при визначенні часу?

  15. Які ознаки віщують зміну пори року, погоди? 1

  16. Яка система очищення?

  17. Свята й вірування, пов'язані із річним циклом. Перечислити свята протягом року, як їх святкують, які існують ворожіння під час того чи іншого свята, святого (легенди, перекази). Записати всі обряди.

  18. Записати вірування, пов'язані із порами року, місяцями, тижнями, днями, поділ дня і ночі. Заборони і дозволи, які існують у зв'язку із цим поділом.

  19. Які роботи можна починати в той чи інший день, в які дні заборонено працювати?

  20. Землеробський календар

  21. Описати вірування, ритуальні дії й ворожіння, пов'язані із землеробським циклом.

  22. Чи здійснювався обряд «Першого виходу з плугом у поле»? Під час якого свята він проводився?

  23. Коли розпочинався землеробський Новий рік?

  24. Опишіть звичаї та обряди, що проводилися на свято сорока мучеників?

  25. Які існували методи вбереження посівів від пошкоджень із боку птахів? Чи відомий такий ритуал, як «зав'язування посівів» на Пущення?

  26. Опишіть обряди, що «змушували» вродити безплідні дерева.

  27. 'Чи існував ритуал обкурювання дерев? З якою метою він проводився?

  28. Чи існували магічні засоби боротьба з гусеницями, жуками та комахами в землеробському календарі?

  29. Опишіть звичай освячення священиком господарства на Водохреща.

  30. Назвіть „покровителів” землеробів та захисників полів від граду, птахів, гусениць та комах (св. Тріф Скажений, св. Георгій, св. Олексій, св. Ілля та ін.).

  31. Чи були спеціальні дні, на які простим селянам заборонялося працювати?

  32. Опишіть обряди, пов’язані із збиранням врожаю.

  33. Чи існують ритуали першого чи останнього снопа?

  34. Обряди викликання та зупинення дощу

  35. Які існують обряди викликання та зупинення дощу?

  36. Чи існує обряд „похорону” засухи за допомогою ритуальної антропоморфної ляльки? Яку назву мав даний обряд (Калоян, Пелегіє, Мати дощу, похорон ляльки та ін.)?

  37. З якого матеріалу виготовлялася ритуальна лялька? Яке ім’я воно мала?

  38. Коли проводився обряд?

  39. Опишіть вік та склад виконавців обряду калоян, основні етапи його проведення. Чи брали участь в обряді старші жінки? В чому полягала їхня роль?

  40. Опишіть символіку обряду калоян («помана», прапор, поминки, труна тощо).

  41. Запишіть ритуальний текст, який виголошувався під час похорону ритуальної ляльки. Чи існував звичай оплакувати ляльку?

  42. Чим звершувався даний обряд? Чи розкопували ритуальну ляльку?

  43. Чи існував звичай топити ритуальну ляльку, кропити її водою чи топити в річці?

  44. Простежте еволюцію обряду, порівнявши її з більш ранніми формами проведення.

  45. Чи існує обряд викликання дощу, головна учасниця якого прикрашена зеленню? Яку назву він мав (папаруда, пепелуга)?

  46. Які рослини використовувались для прикрашання головного персонажу –папаруди?

  47. Коли проводився обряд?

  48. Опишіть вік та склад виконавців обряду папаруда, основні етапи його проведення. Хто виконував роль головного персонажу? Чи ходили учасники ритуалу колядувати до господарів? Які дари отримували?

  49. Запишіть ритуальну пісню, яку співали учасники обряду.

  50. Чи водили головного персонажа за мотузку?

  51. Чим завершувався ритуал? Чи існував звичай, згідно з яким господиня виливала на голову папаруди воду? Чи влаштовували ритуальну трапезу?

  52. Простежте еволюцію обряду, порівнявши її з більш ранніми формами проведення.

  53. Запишіть прикмети, пов’язані з погодою.

  54. Чи існував звичай освячення полів урочистою процесією на чолі із священиком?

  55. Чи відомі люди, які вміли відвертати від села градові хмари? Як їх називали (градівник, петрар, гріндінар, керемідар тощо)?

  56. Як можна було стати градівником? Чи були ці люди на утриманні в села?

  57. Якими методами градівники відвертали градові хмари від сільських угідь та господарств? Які ритуальні предмети вони використовували? Як передавалися ці вміння?

  58. Чи існував звичай бити в церковні дзвони з метою відвернення граду?

  59. Чи існував звичай «бити в залізо» з метою зупинення бурі та граду?

  60. Чи існував звичай запалювати освячену свічку в хаті з метою зупинення природних стихій? На які свята освячувались ці свічки (Великдень, Водохреща)?

  61. Чи існував звичай красти церковне клепало, хрест, миски та інші речі й кидати їх у воду з метою викликання дощу?

  62. Чи існував звичай „перекушувати” градинку з метою припинення граду?

  63. В яких обрядах викликання дощу брали участь вагітні жінки?

  64. Чи існував звичай викидати на подвір’я хлібну лопату, кочергу, сокиру (лезом догори), сапу тощо з метою відвернення граду?

  65. Пантеон «володарів» граду, хуртовин.

  66. Уявлення про явища природи.(дощі, грім, блискавка, град, сніг, роса). їх персоніфікації й повір'я про них.

  67. Скотарський календар

  68. Як поділяється скотарський календар? На яке свято він бере свій початок?

  69. Опишіть цикл скотарських свят. Які обряди, пов’язані з худобою, проводилися на цих святах?

  70. Чи існував звичай запалювати «живий» вогонь? З якою метою це робилося?

  71. Чи існував ритуал пожертвування - вихід на галявину, поїдання смаженого ягняти з вином із полину на свято Армінден?

  72. Чи відоме таке свято, як «Весілля овець» або «Пускання баранів»?

  73. З якого свята розпочиналася підготовка для зимівлі овець та іншої домашньої худоби?

  74. Напередодні яких свят за народними віруваннями домашня худоба могла „говорити”?

  75. Назвіть покровителів худоби та скотарів

  76. Опишіть «вовчі» свята. З якою метою вони проводились?

  77. Які обмеження та обрядодійства існували під час святкування «вовчих» днів (заборона виконувати певні хатні роботи, тримати в руках гострі предмети, звичай мастити отвір печі, хреститися та мастити часником вікна та двері)?

  78. Опишіть способи захисту овець від вовків. Які існували види заклинань для захисту овець від вовків?

  79. Чи існували заклинання, що виголошувалось для зняття переляку від вовка?

  80. Опишіть «вівчарські» свята (як захист овець від хижих звірів).

  81. Які обмеження існували під час святкування "вівчарських" свят?

  82. Які обереги використовували для того аби, завадити нечистій силі відібрати «ману» від корів і овець, а також від пасовищ?

  83. Зимові карнавальні традиції

  84. Опишіть новорічні карнавальні обряди, які влаштовує молодь у вашому населеному пункті? (Маланка, Коза, Ірод, Коні, Ведмеді, Вертеп, ходіння із зіркою та ін.).

  85. Назвіть всіх персонажів обряду, дайте їх коротку характеристику.

  86. Чи існувала вікова регламентація учасників обряду?

  87. Кому належала ініціатива в проведенні сценаріїв новорічних обрядів?

  88. Скільки подібних обрядів відбувалось у населеному пункті?

  89. Коли (дата) та яким чином вибирався ватажок, який керував процесом організації обряду? Як він називався («береза», «калфа», «старший парубок»)?

  90. У чому полягали основні функції ватажка?

  91. Одяг та функції маскованих та немаскованих персонажів, музикантів.

  92. Назви персонажів.

  93. Кількість ряджених персонажів та кількість використаних масок (маски «коня», «баби», «циганки», «єврея», «жандарма», «солдата» та ін.).

  94. Матеріал виготовлення масок (кожної окремо).

  95. Хто виробляв маски, як вони передавалися з покоління в покоління?

  96. Вірування й забобони, пов'язані з масками.

  97. З якої хати починалися обходи, де вони завершувалися?

  98. Які хати відвідують ряджені?

  99. Як розігрувалося обрядове дійство під вікнами та в хаті?

  100. Які звичаї існували під час ритуального обходу?

  101. Текст обряду (кожного персонажу окремо). Детально подати календарні пісні, жартівливі куплети, формули подяки та погроз, ігрові сценки, змагання, танці, етикетні та видовищні форми.

  102. Чи існували ритуальні бешкети учасників обряду?

  103. Чи відоме у вашому населеному пункті купання мапанкарів («купання масок») чи ритуальне обливання водою?

  104. Як віддячували (нагороджували) маланкарів чи колядників?

  105. Чи відбувалася після завершення обряду «колективна трапеза»?

  106. Коли востаннє пам'ятають про проведення карнавальних дійств (кінець XIX ст., 20-ті, 30-ті, 40-ві роки XX ст.)?

  107. Еволюція карнавальних обрядів (зміни в тексті обряду, зміна масок, назв персонажів, поява або зникнення персонажів)?

  108. Календар дівочих ворожінь

  109. На які календарні свята ворожили на свого судженого дівчата на виданні (св. Андрія, Катерини, Варвари, Василя, Водохреща, Пушення, Великдень)?

  110. Опишіть дівочі ворожіння (колективні та індивідуальні). З якою метою проводилися? Які ритуальні предмети використовувалися?

  111. Окремо описати ворожіння з речами домашнього та господарського вжитку; з ритуальними стравами; пов'язані з водою; ворожіння за лічбою; тлумачення поведінки тварин та птахів; ворожіння за рослинами; обряди із взуттям; обряди імітації сівби; ворожіння за випадковими словами тощо.

  112. Індивідуальні ворожіння (обряди з викликанням "віщого" сну; тлумачення образу нареченого за його зображенням; звертання до зірок; ворожіння з папірцями; з кажаном тощо).

  113. Оказіональні ворожіння, які відбувалися у зв'язку з певною подією чи проблемою в особистому житті молоді

  114. Складні обряди з більш глибокою магічною основою, які мали за мету зачарувати парубка («притягти» його силою).

  115. Чи існували ворожіння для хлопців?

  116. Чи була присутня під час дівочих ворожінь спеціальна особа, яка тлумачила долю дівчат?

  117. Чи існував звичай у дівчат на виданні засівання «чудодійного» часнику, «любовного» василька тощо?

  118. Чи відомий обряд «розкопування» беладони, обливання на св. Георгія?

  119. Покровительки дівчат на виданні (св. Покрова, св. Варвара, св. Катерина та ін.).

  120. Культові елементи народного календаря Культ води

  121. Як селяни вгадували погоду на наступний рік? Чи існувало календарне ворожіння на блюдцях із цибулі?

  122. Обряди, пов’язані з водою на Водохреща.

  123. Опишіть урочисту церемонію освячення води на Водохреща.

  124. На яких святах обливалися водою?

  125. Чи існував звичай стріляти з рушниці під час освячення води?

  126. Чи існував звичай штовхати когось у крижану воду? Чи існував звичай купатися у крижаній воді одразу після освячення води?

  127. Чи виводилася худоба з хлівів під час освячення води?

  128. Використання води в заклинаннях, ворожильній обрядовості тощо.

  129. Використання води в календарних звичаях та обрядах.

  130. Культ вогню

  131. Чи існував звичай розкладати ритуальні вогнища? З якою метою й під час яких календарних свят вони проводилися?

  132. Запалення «вогнів» на Великдень.

  133. Опишіть практику захисного обкурювання. Обкурювання об’єктів можливого нападу хижаків.

  134. Застосування місцевими знахарями обкурювання для зняття переляку від вовка: припалювання на розпечених вугликах пучка вовчої шерсті чи знайдених шерстинок із вовка; обкурювання хворого рогом оленя тощо

  135. Чи існував звичай обкурювати на Благовіщення хату та домашніх тварин?

  136. Чи спалювали сміття з хати?

  137. Запалення «живого вогню». На які свята і з якою метою проводилося?

  138. Чи проводилося обкурювання худоби на св. Юрія головешками від «живого вогню»?

  139. Використання обкурювання та «живого вогню» в циклі «вівчарських» свят.

  140. Чи кидали чабани у вогнище овечий гній?

  141. Культ рослинності

  142. Чи пам’ятають про обряд «Дрегайка». Як вибиралася головна дійова особа обряду?

  143. Опишіть головні елементи та символіку обряду «Дрегайка».

  144. Календарна приуроченість обряду. З якою метою він проводився?

  145. Чим завершувався обряд «Дрегайка»?

  146. Культ предків

  147. Віра у предків. Залежність благополуччя від померлих.

  148. Описати всі календарні свята, які святкували на честь померлих предків (Страсний четвер, Субота батьків, Зимові «моши», «Аліморь» та ін).

  149. Які продукти харчування дарували під час даних свят?

  150. Чи розпалювали ритуальні вогні на честь померлих? ,

  151. Чи освячували кутю в церкві на св.Тоадера?

  152. Опишіть процес виготовлення та дарування в день 40 мучеників спеціальних маленьких калачиків - сфінцішори.

  153. Освячення в день св.Іллі в церкві фруктів та калачів. Звичай напередодні Вознесіння на честь померлих родичів роздавати пироги, горілку та зелену цибулю.

  154. На які календарні свята обкурювали могили та роздавали милостиню на честь померлих предків?

  155. Календар і соціальна сфера

  156. Опишіть організацію громадського життя, неписаний народний кодекс поведінки.

  157. Чи влаштовувала сільська молодь танці в центрі села?

  158. Демократичний характер дошлюбного життя молоді. Виведення дівчини на танець. Ініціація хлопців.

  159. Місця зустрічі молоді: сходини, танці, зібрання під час різдвяних та новорічних святкувань, біля криниці, на роботі в полі і т. д.

  160. «Вечорниці». Працелюбність у дівчат, вміння підтримувати розмову, співати, танцювати. Бійки на вечорницях.

  161. Місце сімейних звичаїв та обрядів (родини, весілля, похорон) у народному календарі румунів і молдаван Буковини.

  162. Храмові свята.

  163. Які існували дитячі ігри?

  164. Чи існував звичай „тримати світло”?

  165. Описати сільські храмові свята.

  166. Чи існував звичай виведення дівчини на танець?

  167. Чи існував звичай під час громадських гулянь „ініціації” хлопців?

  168. Чи існував обряд притягнення дівчат силоміць хлопцями до „шури”?

  169. Основні дійові особи календарної міфології

  170. Злі сили й духи (відьми, чародійники, мавки, русалки, вампіри, стрігої, морої, ієлє, соломонарі).

  171. Чи існують вірування в існуванні стрігоїв?

  172. В яких образах уявляли стрігоїв? З якими календарними святами вони пов’язані?

  173. В які добрі сили вірили (ангелів, померлих родичів, домовиків- опікунів, дрібних домашніх духів)?

  174. Магічні прийоми в охороні господарства, членів родини, тварин, птахів, рослин.

  175. Замовляння й заклинання.

  176. Оповідання про велетнів і карликів, песиголовців, двоголових, вовкулаків, рахманів, людоїдів, героїв, розбійників.

  177. Оповідання про чарівників, ворожок, знахарів. Як берегтися від чародіїв? Звідки в них сила? Як їх можна впізнати?

  178. Як могли зашкодити чарівниці відібрати молоко від корів чи врожайності полів?

  179. Розповідь про сновид.

  180. Які є легенди про ангелів, святих?

  181. Свячена вода та її сила.

  182. Національні меншини

  183. Чи проживають у населеному пункті люди інших національностей?

  184. Які етнічні групи проживали дисперсно (розсіяно) у румунському оточенні? Чи були колонії окремих національних меншин?

  185. Як називалися ці колонії офіційно чи неофіційно?

  186. Які причини зумовили появу таких колоній?

  187. Чи збереглися легенди, перекази про заснування колоній, прихід окремих іноетнічних родин?

  188. Чи були в колоніях споруджені громадські будівлі (церква, синагога, школа, клуб тощо)? Чи збереглися вони зараз?

  189. Якого віросповідання дотримувались представники цих етнічних груп?

  190. Чим займалося прийшле населення в селі, окремій колонії?

  191. Як називали себе окремі представники етнічних груп? Як називали вони місцевих румунів чи молдаван? Як східнороманське населення називало їх? Чи збереглися приказки, пісні, вірші, оповідання про ці назви?

  192. Взаємодопомога у праці між румунським населенням та представниками інших спільнот.

  193. Що з одягу, їжі вони перейняли в румунів і молдаван і навпаки?

  194. Як були організовані жителі колоній у румунських та молдавських селах?

  195. Описати релігійні, національні свята та обряди іноетнічного населення.

  196. Чи були випадки одруження між румунами й представниками інших етнічних груп? Якої національності ставали їх діти? Відношення національних громад, церкви, держави до таких шлюбів.

  197. Чи існували відмінності в проведенні (святкуванні) календарних свят, способі приготуванні святкової та обрядової їжі (проаналізувати всі елементи народного календаря)?

Список рекомендованої літератури


  1. Белицер В.Н. Методические указания к полевому сбору материалов по народной одежде // Краткие сообщения Института зтнографии им. Миклухо- Маклая. -Вьш. XVIII. - Москва: Изд-во АН СССР, 1953.

  2. Горленко В.Ф. Нариси з історії української етнографії. - Київ, 1984.

  3. Громов Г. Методика зтнографических експедиций. - Москва: Изд-во МГУ, 1966.- 119 с.

  4. Жданко Т.А., Крупянская Б.Ю., Терентьева Л.Н. Об организации и методике полевых этнографических исследований // Советская зтнография. - 1956. -№3.

  5. Итс Р. Введение в зтнографию. - Л., 1991.

  6. Кожолянко Г.К. Шестаков Ю.П. Етнографічні експедиції та етнографічна практика: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 2000. - 64 с.

  7. Кожолянко Я., Шестаков Ю. Методика польових етнографічних досліджень поселень та житла // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць. - Чернівці: Золоті литаври, 2003. - Т. 1 (15).

  8. Мойсей А.А.Порівняльна характеристика культури і побуту українців і румунів Буковини у працях румунських етнографів (друга половина XIX - початок XX ст. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць. - Чернівці: Золоті литаври, 2003. - Т. 2. - С. 228-240.

  9. Мойсей А.А. Традиційна культура населення Буковини у наукових працях румунських дослідників другої половини XIX - початку XX ст. - Чернівці: Рута, 2005. - 304 с.

  10. Організація пошукової роботи з етнографії у шкільних краєзнавчих музеях (методичні рекомендації). - Київ, 1991.

  11. Паньків М.і. Організація польових досліджень з етнографії (для студентів історичного факультету та краєзнавців): Методичний посібник. — Івано-Франківськ: Плай, 2005. - 124 с.

  12. Паньків М.І. Програма-запитальник для збирачів етнографічних пам’яток. - Івано-Франківськ, 1991.

  13. Програма, запитальники та методичні поради дослідникам народної культури України / Упор. Л.Г.Орел, К.А.Міщенко. - Київ, 1995.

  14. Тиводар М. Етнологія. - Ужгород, 2001.

  15. Шестаков Ю.П. Організація та підготовка етнографічної експедиції // Етнокультура у контексті світової історії: Матеріали VI міжнародного наукового семінару „Черезовські читання”. - Чернівці: Прут, 2004. - С. 166- 174.

  16. Шестаков Ю.П. Основні види експедиційної роботи // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць. - Чернівці: Золоті литаври, 2003. - Т. 2. - С. 245-257;

  17. Шестаков Ю.П. Основні проблеми підготовки етнографічної експедиції // Р.Ф.Кайндль і українська історична наука: Матеріали міжнародного наукового семінару „Кайндлівські читання”, 22-23 травня 2004 р. - Вижниця: Черемош, 2004. - Ч. 1. -С. 253-258.



ДОДАТКИ


Додаток № 1. Картка інформатора

П.І.Б. інформатора: ЦугуйАндронік Миколайович

Населений пункт с. Купка Глибоцького району Чернівецької області

Вік 72 р. 1934 р.н. Сімейний стан: одружений

Діяльність: людина, яка б’є у церковні дзвони з метою відведення граду від села.

Освіта: завершив 8-річну школу, працював у колгоспі

В якому населеному пункті народився: с.Купка Глибоцького району

Ф
отографія

Спостереження - Цю людину призначає громада на 4-5 місяців (квітень-вересень) Гроші для оплати цій особі збирають 2-3 людей кожного кута села. У 50-х рр. XX ст. мешканці давали такій людині відра кукурудзи, картоплі, дрібні гроші. При нас ця людина під час дощу почала дзвонити в церковні дзвони дзвіниці церкви св. Михайла та Гаврила. Для відвернення граду вона б’є у два дзвони (великий і маленький, шо були освячені 7-ма священиками. Під час грози, бурі дзвонять з 4-х дзвонів двох дзвіниць одночасно. У цьому випадку їй допомагає паламар.
Яку інформацію надав: обряди відвернення граду

Дата збирання матеріалу: 28.06.2006р.

Хто збирав: студ. 2 курсу: Присяжнюк І., Сідак О., Гіарпауц Г.

Під керівництвом к.і.н.. асист. Мойсея А.А.



Моделі антропоморфних ритуальних ляльок, використані в обряді калоян на Буковині:

а) «Засуха» - виготовлена з ганчір’я та полотна (с. Купка Глибоцького р-ну);

б) «Калоян» - виготовлена з глини (с. Маршинці Новоселицького р-ну);



в) «Лялька» - виготовлена з качана кукурудзи, очерету та полотна (с.Драниця Новоселицького р-ну);

г) «Пелегіє» - виготовлена з кукурудзи та полотна (с. Байраки Герцаївського р-ну).


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка