Політологія як наука. Предмет політології



Сторінка14/28
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.69 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   28

Проблема парламентаризму.

Парламент (від англ. Parlia­ment, нім. Par-lament, франц. Раг-lement) - найвищий виборний законодавчий орган, що здійснює представництво осн. соціальне та політичне активних груп населен­ня. У деяких країнах П. мають спе-циф. назви: конгрес - у США, кортеси - в Іспанії, стортинг - у Нор­вегії, сейм - у Польщі, кнессет - в Ізраїлі, альтинг - в Ісландії і т. ін. П. складаються з депутатів, які переважно обираються, іноді представництво у П. частково здійснюється шляхом призначен­ня. Уперше П. було створено в Ісландії (930) та в Англії (1215) як органи станового представницт­ва. Розрізняють одно- та двопа­латні П. Останні мають верхню та нижню палати. Верхня (палата лордів у Великобританії, сенат у США, Франції, Італії та ін.), як правило, представляє складові частини території країни і форму­ється різними способами (вибори, призначення, спадкоємність), має менший обсяг прав, ніж нижня па­лата, яка представляє всю націю в цілому. У П. створюються фун­кціонально-галузеві комітети та комісії, що займаються тими чи ін. сферами життєдіяльності сусп-ва.

Як осн. виразникові волі сусп-ва П. властиві такі функції: зако­нодавча творчість, контроль над фінансами д-ви, контроль над урядом. Законодавчий процес відбувається в кілька етапів: вне­сення законопроекту особами чи органами, які мають право зако­нодавчої ініціативи (президент, уряд, депутати та ін.); його об­говорення в одному, двох або трьох читаннях; прийняття зако­ну. Фінанс. повноваження П. - за­твердження бюджету. П. надає йому юрид. сили та доручає вико­навчій владі забезпечення надход­ження держ. доходів та раціон. витрачання коштів. Контроль за діяльністю уряду здійснюється шляхом обговорення звітів уряду в цілому або окремих міністрів. У парламент, республіці П. має пра­во зажадати відставки уряду в ці­лому або окремих його членів. П. має право створювати органи ви­конавчої влади залежно від форм правління, що встановлені в кра­їні. Час повноважень П. визнача­ється Конституцією д-ви або спец. законом.

Парламентаризм (від англ. Parliament, нім. Parlament, франц. Parlement - парламент) – система представн. органів влади, за якої чіт­ко розподілені функції законодавчих і виконавчих органів і в якій вирі­шальну роль відіграє парламент як постійно діючий представн. орган влади. П. являє собою широке за змістом поняття, котре охоплює форму організації держ. влади, і кон­кретний спосіб управління д-вою, і механізм взаємодії парламенту з ін-тами виконавчої і судової влад, і си­стему взаємодії д-ви і сусп-ва.

П. - історично зумовлений на­слідок сусп.-політ, розвитку, по­роджений формуванням і станов­ленням державності. Його перед­історією можна вважати створен­ня в Афінах Солоном 594 p. до Хр. представн. колегіального ор­гану - Ради чотирьохсот. Термін «П.» сягає епохи феодалізму, коли виникли станово-представн. установи (X ст. - ісланд. альтинг, XII ст. - ісп. кортеси, XIII ст. -парламент в Англії, XIV ст. - ге­неральні штати у Франції та ін.). Парламенти набули поширення в ході та після бурж. революцій XIV-XVIII ст. В основі теорет. обгрунтування П. лежать прин­ципи поділу влади, визнання про­відної ролі законодавчої влади в д-ві (Дж.Локк), суверенітету пар­ламенту (Е.Берк), запровадження загального виборчого права, на основі якого формується парла­мент. демократія (І.Бентам). Тео­рія П. набула розвитку в погля­дах Дж.Мілля, Т.Джефферсона, Дж.Медісона, Ж.-Ж.Руссо, Ш.Монтеск'є та ін. У XVIII ст. у Великобританії відбувався про­цес становлення П.в сучас. розу­мінні. Наприк. XVIII і в XIX ст. на принципах П. відбувалась дер­жавно-правова еволюція ряду країн Європи та Америки. Кон­кретні форми П. визначились національно-іст. і політ, умовами кожної країни. П. у тій чи ін. формі властивий кожній дем. кра­їні. У другій пол. XX ст. спосте­рігається тенденція до посилення ролі уряду та зміцнення його пов­новажень за рахунок парламенту. З погляду сучас. зх. політологів, це зумовлено необхідністю забез­печення якісного, оперативного і профес. управління держ. справа­ми, посилення виконавчої влади.

Вищезазначений перерозподіл владних повноважень зумовлений певними соц.-політ, інтересами. Проявом цього є взаємовідносини гілок влади в Україні та ін. кра­їнах СНД. П. сьогодні - це реаль­на арена протистояння, зіткнення і суперництва, з одного боку, а з іншого - подолання суперечнос­тей, досягнення консенсусу, вико­ристання партіями трибуни пар­ламенту для активної пропаганди своїх програм, здійснення ідеолог. впливу на населення, дем. бороть­би за владу.


NB. Можна звернути увагу на проблему розподілу влади і розмежування повноважень гілок влади.

Інститут президентства.

Президент (від лат. praesidens; букв. - той, що сидить спе­реду) - глава д-вн; виборний го­лова, керівник установи, това­риства, орг-ції.

Іст. корені держ. президентури можна знайти у держ. структурах рабовласн. часів. У Стародавньо­му Римі, зокрема, найвища влада доручалася «представникові наро­ду» (magister populi), а пізніше -«диктатору» (відаісіо- розпоряд­жатися, наказувати.) Щоб запобіг­ти авторитаризмові, повноважен­ня диктатора у конституц. поряд­ку обмежувалися 6-місячним стро­ком. Але вже Сулла (82 p. до Хр.) був проголошений нежиттєвим диктатором. З цього, власне, й по­чалося переродження старого республікан. ін-ту, що призвело до режиму єдиновладдя імператорів Цезаря, Августа та їх послідовни­ків. У середні віки з'явилися нові диктатури і диктатори (Кромвель в Англії, Наполеон у Франції тощо.) Наполеонові, зокрема, вда­лося підпорядкувати собі не тіль­ки парламент, а й увесь ним же ре­організований держ. апарат, жор­стко контролювати франц. бюд­жет. Сучас. президентура бере свій початок з часів утворення Сполу­чених Штатів Америки. Конститу­ція цієї країни 1787 р. передбачи­ла виборну посаду президента США і закріпила його повноваження.

Правовий статус П. регулю­ється конституціями і спец. зако­нами відповідних країн. П., як правило, обирається населенням або парламентом. У різних кра­їнах по-різному визначається обсяг його повноважень. Це впливає на характер відносин між законодавчою і виконавчою гілками влади і класифікацію форм правління сучас. д-в. У президент, республіках (США, Росія, Швейцарія, Аргентина, Мексика, Венесуела, Іран, Ірак тощо) П., як глава д-ви, одноо­собове або з наступним схвален­ням парламентом формує склад уряду і керує його діяльністю. У напівпрезидент. (президентсько-парламент. чи парламентсько-президент.) республіках (Фран­ція, Фінляндія, Україна тощо) П. пропонує склад уряду, в т.ч. кан­дидатуру прем'єр-міністра, на затвердження парламенту, керує діяльністю уряду але під біль­шим контролем з боку парла­менту, ніж у президент, респуб­ліках. У парламент, д-вах (Ні­меччина, Італія тощо) уряд фор­мується виключно парламентом і підзвітний тільки йому, П. має обмежені правові можливості впливати на склад уряду і його практичну діяльність.

На П., як правило, поклада­ються такі функції: вироблення і здійснення внутр. і зовн. пол­ітики д-ви; забезпечення закон­ності, прав і свобод громадян та контролю у сфері держ. управ­ління; керівництво справами оборони країни; представлення д-ви у міжнародно-правових стосунках і підписання догово­рів з іноземними країнами; наго­родження держ. нагородами; по­милування засуджених і оголо­шення амністії тощо. У багать­ох країнах П. має право розпус­кати парламент за наявності пе­редбачених для цього законом підстав і оголошувати нові ви­бори. У нормативному порядку регулюються також питання, пов'язані з достроковим припи­ненням повноважень П. та за­стосування щодо нього імпіч­менту.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка