Політологія як наука. Предмет політології



Сторінка2/28
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Роль політики в політичному житті суспільства.

Політика (від грец. politika -держ. і сусп. справи)- організац., регулятивна і контрольна сфера сусп-ва, в межах якої здійснюється соц. діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соц. групами задля здійснення власних запитів і потреб. Термін «П.» поширився під впливом однойменного трактату Аристотеля, змістом якого є узагальнення філософом проблем розвитку давньогрец. д-в, правлінь і урядів. Суб'єктами П. є: індивід, мала соц. чи профес. група, нація, клас, еліта та ін. соц. спільноти. В інституційному плані - це соц. ін-ти, групи інтересів, політ, рухи, профспілки, партії, д-ви та їх союзи.

Підвищена складність, змістовна насиченість, поліваріантність вияву проблем політ, життя привели до виділення кількох трактувань П.: 1) П. є результатом спілкування, взаємодії людей, вирішення ними спільних справ, визначення позиції стосовно центрів влади. Конкретними виявами її можуть бути явища узгодженості, підпорядкування, панування, конфлікту, боротьби між окремими людьми, соц. групами і д-вами. В руслі такого трактування виникла теорія класової боротьби (К.Маркс, В.Ленін), теорія конфліктної природи П. (Ж.Френд, К.Шміт); 2) П. є синонімом ін. політ. явищ, насамперед влади, панування, д-ви, які утворюють єдиний змістовно-термінолог. ряд, мають приблизно однакові джерела, ресурси, потенціали, засоби, символіку і можуть використовуватися як аналоги при дослідженні складних сусп. явищ; 3) функціональне пояснення П., в основу якого покладено наявність «вічних» проблем еволюції людства: визначення і спроби вирішення загальних проблем, підтримання порядку, управління, збереження внутр. і зовн. миру, а також існування їх антиподів -підготовки і ведення війн, застосування насильства у внутр. П., контролю сусп-ва і окремої особистості тощо.

Узагальнення різних змістовних трактувань П. дозволяє виділити її функції: всеосяжної організації сусп. явищ; виразу провідних інтересів існуючих груп і прошарків суспва; регулятивно-контрольного впливу на життя, діяльність, стосунки людей, соц. груп, класів, народів, країн; раціоналізації виникаючих суперечностей між соц. групами, їх цивілізованого вирішення через діалог громадян і д-ви; інтеграції різних прошарків населення за рахунок їх підпорядкування інтересам цілого; соціалізації особистості через її включення в складний світ соц. стосунків; спадкоємності й інноваційності соц. розвитку як сусп-ва загалом, так і окремої людини.

Осн. види П.: внутрішня, зовнішня, світова. Осн. напрямки П.:економічна, соціальна, національна, демографічна, аграрна, культурна, технічна, екологічна, воєнна, геополітика та ін. До провідних структурних ланок П. належать: політичні відносини, які є виразниками стійкого характеру взаємозв'язків соц. груп між собою й ін-тами влади, які демонструють домінування у суспві перманентної боротьби за політ, панування чи кооперованих зусиль усіх прошарків з метою оптимального використання матеріальних і духовних можливостей країни, кризовості чи стабільності, громадян, миру чи війни; політична свідомість, яка виражає принципову залежність політ, життя від усвідомленого ставлення людей до своїх найбільш значущих інтересів, реалізація яких неможлива без застосування владних важелів. Рівень політ, свідомості визначає рівень інституалізації політ, поглядів та ідеалів, цілей і програм, норм і установлень у поведінці людей, органів влади і самоуправління; політична організація, яка характеризує роль ін-тів публічної влади як центрів управління і регулювання сусп. процесів. Сукупність органів законодавчої, виконавчої, судової влади, парт. і сусп.-політ, ін-тів, груп тиску і т.ін. складає орг. основу П. Наявність і взаємодія вищезазначених структурних елементів надає П. внутрішньої цілісності, наділяє її постійним джерелом саморозвитку.

Природа П. глибоко пов'язана з екон. сферою сусп-ва, екон. (базисними) відносинами й інтересами. Діалектика взаємовпливу П. і економіки призводить до того, що екон. діяльність набуває політ. змісту, а політ, поведінка і діяльність трансформуються в економічні, або ж, як мінімум, отримують екон. складову свого комплексного прояву. Актуалізація діалектики П. й економіки в кожному конкретному сусп-ві призводить до виникнення екон., фінанс., соц., демограф. П. держави, її втручання в економіку, участі в процесах виробництва і розподілу, опори на екон. сферу при виробленні орієнтирів зовнішньо- і внутрішньополіт. поведінки. Значною мірою П. по-в'язана також із сферою культури, яка визначає культурний зміст П., її зв'язок з історією, моральністю і т.д.

Сучас. рівень розвитку світового співтовариства ставить питання про визначення кордонів, меж розвитку і впливу П., в т.ч. і допустимого простору її тиску на ін. сусп. утворення. Нехтування такими кордонами стимулює розвиток негативних соц.-політ. явищ: надмірної ідеологізації, політизації неполіт. і неідеолог. сфер діяльності, поведінки, свідомості, що приводить до створення вакууму сусп. регуляцій і регресивного варіанта політ, еволюції.

"Політичне життя суспільства" — це загальна систематизуюча політологічна категорія.

Сутність політичного життя суспільства може бути охарактеризована як процес виробництва (відтворення) політичних зв'язків між людьми. Поняття "політичне життя", аналогічне поняттям "економічне", "духовне", "матеріальне", "релігійне життя" та іншим його видам, застосовується для узагальненої оцінки політичної сфери конкретних епох, країн, суспільств, діяльності і політичної поведінки класів, соціальних верств, груп та окремої людини. Аналіз політичного життя як суспільного явища дає змогу оцінювати умови, в яких це життя функціонує, та соціальні, політичні, економічні і духовно-ідеологічні фактори, які його детермінують. Головними факторами, що визначають політичне життя, можуть виступати також тип держави, політичний устрій суспільства, його політична організація і культура, структура влади, форми спілкування і т.п.

Політичне життя — це підсистема суспільства, певна цілісність з елементами, видами й формами її вияву як діяльності та спілкування між людьми. Воно завжди виступає в конкретно-історичній формі, що зумовлено матеріальними і соціокультурними факторами. Це сукупність усіх політичних явищ, що функціонують у суспільстві. Воно включає в себе соціальних суб'єктів з їхніми потребами та інтересами, їхні відносини і діяльність, політичні інститути, норми, свідомість і культуру, політичну владу й інші компоненти. Між ними існують певні закономірні зв'язки, їм притаманні специфічні функції, напрямки діяльності.

Політичне життя визначає основні соціальні та політичні структури влади, тип політичної системи, партійних систем, політичної організації суспільства, спосіб правління, тип державного устрою і політичного режиму, стан суспільного порядку тощо.

Формування політичного життя перебуває під серйозним впливом культурно-історичних традицій та національних особливостей народу, які проникають у політичний побут державних, суспільних структур або в самоуправління тощо. У формуванні політичного життя людини й суспільства велику роль відіграють економічні, ідеологічні, культурні, правові, релігійні та інші форми спільного життя людей і суспільних відносин. На розвиток політичного життя сильний вплив справляє існуючий у суспільстві стан громадських і політичних прав та свобод людини (свобода слова, зборів, совісті тощо). Водночас політичне життя мінливе й динамічне, воно знає періоди піднесень і спадів, апатії та бурхливих вибухів.

В умовах демократії до активної й добровільної участі у політичному житті (вибору представницьких установ, участі в асоціаціях, партіях, самоуправлінні, масових або групових політичних акціях) заохочується значна кількість населення і його пасивна частина може стати порівняно незначною. У такому суспільстві політичне життя є стабільним і динамічним.

Усі компоненти політичного життя у демократичних суспільствах орієнтовані на забезпечення стабільності системи суспільних відносин і разом з тим на створення умов для активізації діяльності її суб'єктів. Так, американський політолог С. Ліпсет вважає, що один із головних критеріїв стабільності — збереження і розвиток політичної демократії, забезпечення лояльного ставлення до існуючого державного устрою. Він зазначає, що стабільність державного устрою, його здатність приймати рішення й забезпечувати їх виконання без відкритого застосування сили значною мірою залежить від законності й ефективності політичних інститутів. Законність зв'язана зі здатністю системи формувати й підтримувати переконання, що її політичні інститути якнайкраще відповідають даному суспільству'.

Зовсім інакше відбувається політизація життя у суспільствах диктаторського, авторитарного або тоталітарного типу. Формально в цих суспільствах у політичному житті не бере участі лише мінімальна частина населення, але сама ця участь часто зводиться тільки до виконання державних і партійних розпоряджень. Як свідчить історична практика нашого минулого, у такій слухняності значну роль відігравала дисципліна страху. Авторитарне, диктаторське або тоталітарне суспільство з надцентралізованою владою, переслідуваннями інакомислячих та масовими репресіями зводить усе політичне життя суспільства до формальних виявів активності. По суті ж, населення за цих умов у кращому разі є політичне нейтральним, а у більшості випадків — відчуженим від пануючої політичної системи.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка