Політологія як наука. Предмет політології



Сторінка21/28
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.69 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   28

Соціалістична ідеологія

Соціалізм – суспільно-політична течія. Вона прагне створити суспільство, де панує свобода, як можливість робити все, що не завдає шкоди іншим людям, справедливість як рівність стартових можливостей для всіх громадян, солідарність, як можливість для людини розраховувати на допомогу і соціальний захист з боку суспільства і держави. Термін –соціалістична ідеологія зв’явився в др пол.19 ст. Його ввів Леру. Представники цієї течії Т.Мор, Кампанелла, Сен-Симон, Фур’є, Оуен, Макркс, Енгельс.

В основі соц. ідеї лежить концепція самоцінномті людини незалежно від її соціального та економічного статусу. Зміст соціалізму – суспільство повинне не тільки проголошувати , а й гарантувати кожному можливість існування і духовного розвитку. Суспільство може взяти на себе відповідальність за самореалізацію людини. Всі люди рівні перед Богом і спільність людей повинна забезпечити втілення цієї рівності. Зрівняльність в розподілі і в споживанні є вторинними.

Як свідчить історичний досвід, будь-який перерозподіл порушує принцип рівності можливостей, найприкріше те, що перерозподіляє здобуті блага не той, хто створив ці цінності, а урядовці. Це яскраво виявилося в практиці радянської моделі соціалізму.

Після Жовтневої революції соціалізм розвивався у двох напрямках – комуністичному і соціал–демократичному. Соціал-демократія орієнтується на формування капіталізму. Прихильники соціал-демократії вважають, що соціалізм може бути втілений в довгому процесі реформування капіталізму, ствердження політичний, економічної, соціальної демократії, свободи, справедливості, рівності, солідарності. Політика соціал-демократії впливає на демократизацію відносин влади і власності, на зростання рівня життя найманих робітників.

Комуністична ідеологія втілює лад, основні риси якого монополія державної власності, директивне централізування , планування, диктатура верхівки партійно-державного апарату, який спирався на насильство, репресії. Господство тоталітарної системи, яка була в СРСР, призвела до економічної, політичної і духовної кризи.


Соціал-Демократизм.

Соціал-демократія - ідео­лог. і політ, течія, яка виступає за здійснення ідей дем. соціалізму в усіх сферах життя сусп-ва; важ­лива складова політ, лівих сил сучасності, впливова серед ро-бітн. і дем. кіл передусім Зх. Європи.

Як політ, течія С.-д. утворила­ся в міжнар. робітн. русі в остан­ній третині XIX ст. Після розко­лу II Інтернаціоналу під час пер­шої світової війни розпочалася ворожнеча між комуністами мар­ксистсько-ленінської течії - при­хильниками революц. методів досягнення соціалізму і соціал-демократами - послідовниками реформіст, засобів переходу до соціалізму, яка продовжувалася до кінця 80-х pp. У 70-80-х pp. сформувалися нові центри С.-д. в Лат. Америці, Африці. На межі 80-90-х pp. соціал-дем. партії по­новлені в країнах Сх. Європи та д-вах, що входили до складу ко­лишнього СРСР. У сучас. світі налічується понад 80 партій со­ціал-дем. орієнтації з кількістю членів близько 20 млн. чол. Пе­реважна більшість їх об'єднана в Соціалістичний Інтернаціонал, засн. у 1951 p.

Ідеолог, основою С.-д. є до­ктрина демократичного соціаліз­му, яка спирається на досить широке коло джерел (філософсь­ке вчення І.Канта, елементи мар­ксист. філософії, лібералізм, австромарксизм, християнство, соц. філософію франкфуртської школи). Значний відбиток в іде­ології С.-д. залишили ідеї й вис­новки Е.Бернштейна. Гол. базові цінності С.-д. - свобода, справед­ливість, рівність і солідарність. Вирішальна умова утвердження соціалізму - здійснення справ­жньої демократії. Прийнята 1989 p. на конгресі Соцінтерпу «Декла­рація принципів» проголосила вірність документам, що містять оси. цінності демократичного со­ціалізму. С.-д. не визнає принци­пу екон. детермінізму, віддає пе­ревагу еволюц. розвитку політ. процесу, розглядаючи його як безкінечне наближення до етич­ної мети, забезпечення соц. прав трудящих, ліквідацію всіх форм гноблення, дискримінації, віль­ний розвиток кожної особи. У центрі уваги С.-д. - ідея створен­ня «соціальної держави» як інструмента формування «солі­дарного суспільства», в якому мають з'єднатися два великих до­сягнення XX ст.: індивідуальність творчості та колективна солідар­ність. Визнається примат грома­дян. сусп-ва над д-вою.

70-90-ті роки засвідчили збли­ження С.-д. з лібералізмом, що позначається на організац. прин­ципах соціал-дем. партій (внутрі-парт. демократія, свобода диску­сій, терпимість до інакодумців). Політ, стиль С.-д. відзначається практицизмом, здатністю кори­гувати свою позицію з важливих проблем кожного разу, коли вони перестають відповідати ре­альностям; прихильністю до кон­сенсусної теорії «структурного функціоналізму». Практичними завоюваннями С.-д. вважаються створення інституту соц. партне­рства (на основі концепції «соці­ального партнерства», що замі­нила і вдосконалила концепцію «класової боротьби»), ефектив­ної системи соц. захисту, досяг­нення гідного життєвого рівня для трудових верств населення. Однак нездійсненність в умовах сьогодення запропонованих С.-д. моделей «демократичного соціа­лізму», «держави всезагального благоденства», а також непере­конливість вирішення ряду соц. проблем, породжених техноло­гічним ривком індустр. д-в, підір­вали її авторитет в єврсп. сусп. думці.

Створена 1990 p. в Україні соці­ал-дем. партія, що неодноразово зазнавала структурної перебудо­ви, намагається поєднати традиції укр. С.-д. початку XX ст. з кращи­ми надбаннями зх. С.-д.


Релігійно-клерикальні концепції суспільного розвитку

Клерикалізм, як політичний напрямок, склався в XIX ст. Його ідеї поширилися у всьому світі, справивши серйозний вплив на суспіль­но-політичне життя. В багатьох країнах, поряд з релігійними організаціями, були створені конфесійні політичні партії, профспілки, жіночі та молодіжні об'єднання. Вони зміцнили позиції клерикалізму.

Релігійних переконань і нині дотримується більша частина люд­ства. Серед конфесій (віросповідань) найбільш впливовим є като­лицтво, що його визнають майже 600 млн чоловік з усіх континентів. Понад половина з них — у країнах Латинської Америки і США. Ка­толиками є населення семи західноєвропейських країн: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Австрії, Бельгії та Ірландії. Католики станов­лять значну частину населення і в східноєвропейських країнах: Угор­щині, Чехії, Словаччині та Польщі, багатьох країнах Азії та Африки.

Ідейно-політичним центром католицизму є Ватикан. Його соціаль­на доктрина була розроблена в енцикліці папи Льва XIII "Про нові речі", що була опублікована в 1891 р. Згідно з цією енциклікою іде­альна модель соціального устрою має створюватися на основі хрис­тиянської демократії, яка передбачає співробітництво між класами й народами, ліквідацію протиріч між працею й капіталом. У 1991 р., рівно через 100 років після виходу попередньої енцикліки, папа Іоанн Павло II випустив нову, ювілейну енцикліку "Сотий рік", в якій про­голосив подальший розвиток соціальної доктрини Ватикану, сфор­мулювавши права й свободи людини та обгрунтувавши необхідність участі католицької церкви в захисті цих прав, зміцненні й поглиб­ленні християнської демократії.

З нових позицій розглядає ця енцикліка і ставлення церкви до за­гальнолюдських проблем, визнаючи необхідність зміцнення солідар­ності між всіма народами, між віруючими і атеїстами в ім'я збере­ження миру на Землі. У зв'язку з цим засуджуються війни, викорис­тання зброї масового знищення тощо.

Оновлення соціальної доктрини Ватикану виявилося також і в розширеному тлумаченні принципу свободи совісті, надання като­лицькій церкві права розвивати контакти з іншими релігіями та віро­сповіданнями. Відтак, хоч католицька церква продовжує визнавати істинним (правомірним) лише своє релігійне вчення, вона встанови­ла дійове співробітництво з іншими християнськими віросповідан­нями й релігіями.

До світових релігій, які справляють серйозний вплив на політичні процеси й суспільне життя, належить іслам. Його послідовники —понад мільярд мусульман — проживають у 52 країнах Азії та Афри­ки і проголосили іслам основою своєї державності. Ці країни дотри­муються різної політичної орієнтації, в них склалися й різні структу­ри влади: абсолютистсько-теократичні режими (Саудівська Аравія та інші), конституційні монархії (Йорданія, Марокко, Малайзія та інші), республіки (Іран, Пакистан, Лівія та інші).

У 70-х роках, особливо після перемоги національно-визвольної "ісламської революції" в Ірані, в країнах мусульманського Сходу по­мітно зріс вплив ісламу: масовими стали релігійні свята, посилило­ся відвідування святих місць, активну діяльність розгорнули партії та рухи, що виступають за повернення до "ісламських цінностей" в політиці, економіці та культурі.

Духовні й політичні лідери широко використовують іслам для впливу на віруючих. "Оновлений" ісламський соціальний порядок пропагується як "третій" шлях розвитку. За цим порядком передбачається надати державі роль стримуючої сили, міцного бар'єра на шляху проникнення західного й східного впливу, ідей та культур, з якими мусульманські народи зв'язують свої біди, зростання злиден­ності й безправ'я.

Як свідчить суспільна практика, будь-яка ідейно-політична течія намагається справити як найсильніший вплив на людей з метою за­лучення до себе максимальної кількості прихильників. Через це різні політичні течії неминуче змагаються між собою, сподіваючись відштовхнути одна одну на узбіччя суспільного життя. Але взаємо­відносини різних ідейно-політичних течій неможливо звести лише до боротьби. Між ними відбувається ніби постійна дискусія з приво­ду суспільних проблем, що в ній вони взаємно впливають одна на одну і взаємозбагачуються. Тому взаємне збагачення різних ідейно-політичних течій можна розглядати передовсім як взаємодію, що включає в себе різні елементи і процеси.


1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка