Політологія як наука. Предмет політології



Сторінка26/28
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.69 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Етнонаціональна політика

Етнополітика (від грец. ethnos - народ, плем'я і politika- держ. або сусп. справи) - система тактико-стратег. дій, заходів і накрес­лень певного політ, суб'єкта (д-ви, політ, партії, громадсько-політ. руху та ін.) в галузі етно-іст., етико-культурницьких та ін. взаємин народів-етносів між собою та в їхніх стосунках з д-вою. Об'єктом Е. є досить складна сукупність політико-етнічних (етнополітичних) явищ, а саме: політ, життя народів-етносів, що є громадянами даної д-ви (державотворчість, електо­ральні кампанії, референдуми, пле­бісцити, місцево-регіональне са­моврядування, муніципальна гро­мадсько-політ. діяльність); геополіт. розташування народів-етносів і етногруп на юрисдикційному терені даної д-ви; соц.-екон. і полі-тико-культурницькі взаємини са­мих народів-етносів і етногруп між собою, з одного боку, та їхні взає­мини з д-вою - з іншого; взаємо­стосунки народів-етносів і етно­груп, підданих даної д-ви, з їхніми етнородичами, геополіт. сусідами і суміжними етносуб'єктами, тоб­то «міжнародне життя» у широко­му значенні цього поняття.

Як і будь-яка ін. галузь політи­ки, Е. побутує на двох сутнісних рівнях - теоретичному (ідеальні уявлення, умоглядні накреслен­ня, концепт, розробки) та прак­тичному (організац. заходи, праг­матичні експерименти, праксеолог. апробації). У зіставленнях цих двох рівнів перший завжди має передувати другому, тобто Е. має бути науково, теоретично об­грунтованою, що дасть змогу уникнути волюнтаризму урядо­вих сил, з одного боку, та екстре­мізму, анархізму, охлократизму, етносепаратизму та ін. аполітич­них проявів у етномасиві під­данського громадянства - з іншо­го, а також сподіватися на актив­ний рух у бік політичне стабіль­ного, консенсусного громадянсь­кого сусп-ва. Особливо ж виваже­ною в теорет. сенсі має бути Е. в поліетнічних сусп-вах, країнах і д-вах. Тут Е. є не просто специф. галуззю політики, а «найпроклятішою політичною діяльністю в найделікатнішій сфері життя» (Р.Люксембург).

Поряд з необхідністю теоретич­ного обгрунтування сучасна Е. стосовно сусп.-політ, розвитку України має повсякденно вирішу­вати ряд буденно-практичних за­вдань, зокрема: виявивши стадії соціоцивілізаційної зрілості наро­дів-етносів, забезпечувати соц.-політ. умови для їхнього послідов­ного просування в напрямку по­дальшого етноіст. і соц. прогресу; сприяти всім народам-етносам в автохтонному розташуванні на геополіт. площині нинішньої д-ви у максимальній адекватності до їхніх колишніх етноплацент і ет-ноойкумен; культивувати пози­тивні етновалентні симпатії й упо­добання народів-етносів і сприя­ти їм у налагодженні консенсусу і загальногромадян. злагоди; ви­робляти загальногуманні критерії оцінки і вирішення т.зв. «історич­них несправедливостей» стосовно окремих народів-етносів країни, що заподіяно в минулому (насиль­ницьке роздержавлення, агресивні війни, ініціація конфліктів, тер. анексії, майнові контрибуції, де­портації і т.ін.); забезпечувати умови для реалізації всіма народа­ми-етносами країни загально­людських прав громадянина і ет­нічності у внутрішньодерж. і міжнароднозовн. стосунках з ін. етно­іст. і політ, суб'єктами.


Економічна політика держави в умовах переходу до ринку

Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюєть­ся в інтересах суспільства.

Економічна політика держави має кілька завдань:

• здійснювати регулювання економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу;

• зв'язувати, зрівноважувати економічні інтереси як тих соціаль­них груп, які мають політичну владу, так і тих, які не мають її;

• забезпечувати функціонування усієї соціально-економічної системи в цілому (грошовий обіг, енергетика, будівництво, екологічні проблеми, інфраструктура);

• встановлювати і розвивати взаємовигідні економічні зв'язки з іншими країнами, захищаючи економічні інтереси власної країни.

Які ж зміни необхідно здійснити в економіці, щоб забезпечити перехід до ринку? Це насамперед створення змішаної економіки, впровадження різних і рівноправних форм власності, а для цього — підтримка підприємництва, роздержавлення, приватизація та розви­ток конкуренції. Ефективне функціонування ринку можливе лише за умови, коли основна частина товаровиробників (підприємств, орга­нізацій) мають свободу господарської діяльності й підприємництва. Вони повинні не за наказами, а самостійно визначати, як використо­вувати те, що їм належить, самостійно вирішувати, що і як виробля­ти. Вони самі вибирають постачальників сировини, обладнання, на­півфабрикатів, зв'язуються зі споживачами, домовляються про ціни. Товаровиробники вільно розпоряджаються своїм прибутком, що за­лишається після сплати податків.

Поряд зі створенням нових підприємств повинно відбуватися роз­державлення існуючих. Це не обов'язково перехід до індивідуальної власності, можлива передача або продаж державної власності тру­довим колективам, кооперативам, акціонерам. У результаті створюєть­ся власність колективного підприємства, товариства, кооперативу, акціонерного товариства. Колективи можуть не тільки купувати, а й орендувати державні підприємства і майно. Оренда зумовлює пере­дачу орендодавцем орендарю права користуватися й розпоряджати­ся його власністю на певний термін і за відповідну оплату.

Можуть також створюватися підприємства, що є власністю гро­мадських та релігійних організацій, іноземних громадян та фірм, а також змішані підприємства. Водночас у державній власності зали­шаються підприємства, які мають особливо важливе значення для життєзабезпечення населення країни або окремих регіонів.

Усім товаровиробникам, незалежно від форм власності підприємств, має бути гарантована повна самостійність, свобода підприємництва, невтручання органів державного управління в їхню роботу. Важливо також заохочувати конкуренцію поміж ними, роз­робити ефективні антимонопольні заходи, підтримувати мережу ма­лих та середніх підприємств. Основою економічних відносин мають стати взаємозв'язки самостійних підприємств — головних суб'єктів ринкових відносин.

Один з найважливіших заходів на шляху до ринку — зе­мельна реформа. Вона спрямована на те, щоб зробити селя­нина справжнім господарем на землі й власником результатів своєї праці. Цьому сприятиме розвиток різноманітних форм власності, створення однакових умов для розвитку як колек­тивного, так і індивідуального, сімейного, орендного та приватного господарств. Адміністративні органи державного управління сільськогосподарським виробництвом треба ліквідувати, що виклю­чить диктат та адміністрування, дасть селянину можливість вільно вибирати способи господарювання.

Суттєві зміни на шляху до ринку відбуваються в ціноутворенні. Невід'ємним елементом ринкової економіки є вільні ринкові ціни, які визначаються попитом та пропонуванням. А щоб перехід до та­ких цін був найменш болісним, необхідно на цей час зберегти фіксо­вані ціни на кілька видів життєво необхідної продукції.

Складовою частиною заходів переходу до ринку є також реформа банківської системи, спрямована на створення самостійних комер­ційних банків, а також на становлення в країні економіки відкритого типу, що функціонує у взаємозв'язку і в змаганні з економікою інших країн.

Ринкові відносини дозволяють поєднувати ефективну систему економічного примусу до раціонального господарювання і випуску продукції вищої якості з максимальною свободою учасників у ви­борі форм та методів економічної діяльності. Ніхто не стане вирішу­вати за товаровиробника, що і як виробляти, ніхто не стане нав'язу­вати йому способи дій. Людині й колективу їхня власна вигода видні­ша, а помилки призведуть до втрат власного капіталу. Це привчатиме до ощадливості й економічної відповідальності.

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка