Політологія як наука. Предмет політології



Сторінка27/28
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.69 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Проблеми економічної політики України на сучасному етапі

Ринкові реформи в Україні натрапили на великі труднощі й перешкоди, які не дають досягти бажаних результатів. П'ять років еконо­міка України перебуває в глибокій економічній кризі. Виробничий потенціал скоротився майже вдвічі. Різко впав життєвий рівень більшості населення України, неприпустимих меж досягла майнова диференціація. В цій складній ситуації й виникла потреба у певній корекції моделі економіки України перехідного періоду, що була вне­сена Президентом України Л.Кучмою. Корекція економічної політи­ки не стосується її стратегічних настанов. Незмінними залишаються її базові позиції.

Перша — ринкова трансформація економіки. Друга — здійснен­ня цього процесу прискореними темпами попри всі протидії. І, на­решті, третя — пріоритетність фінансової та грошової стабілізації. Серед визначальних завдань корекції реформ — запровадження дійо­вих механізмів стимулювання виробничого процесу, здійснення активної промислової політики, структурних перетворень, відновлен­ня інвестиційних процесів, посилення регулюючої функції держави та її органів управління.

Одним із найважливіших напрямків економічної політики в Ук­раїні є процес активного роздержавлення та приватизації. Для цього необхідне ствердження ринкової багатоукладної (змішаної) еконо­міки, що базуватиметься на принципах демократизації власності, створення рівноправних умов для всіх її форм — державної, приват­ної, колективної.

З цією метою потрібне здійснення ініціативно швидкої, керова­ної державою широкомасштабної корпоратизації та приватизації дер­жавних підприємств. Це не лише основа роздержавлення та ринко­вої трансформації адміністративної економіки, а й визначальний засіб для забезпечення радикальних перетворень у соціальній структурі суспільства— формування якнайбільшого прошарку реальних акці­онерів — власників функціонуючого капіталу, зокрема, працюючих власників, а також середнього класу — основи реального поглиб­лення економічних реформ. Здійснювана у попередні роки політика повзучого роздержавлення та корпоратизації себе повністю скомп­рометувала. В ній зацікавлений лише тіньовий капітал. Така політи­ка є деструктивною і тому не відповідає інтересам національної економіки.

В нашій державі необхідно створюва­ти сприятливі економічні і правові умови для швидкого розвитку малого і середнього бізнесу, але не за рахунок штучного подрібнен­ня великих промислових і аграрних підприємств.

Одним із провідних напрямків економічної політики в Україні 1 виступає активна банківсько-фінансова, цінова, податкова політика та подолання інфляції. Реформою фінансової системи має бути передбачений реальний поділ фінансової та кредитної систем країни, реальне розмежування фінансів держпідприємств та держбюджету, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави, децентралізація державних фінансів, здійснення заходів для перебудови системи оподаткування в напрямку її подальшої лібералізації і де­централізації і створення на цій основі механізмів стимулювання виробництва, здійснення ефективних заходів для налагодження си­стеми вірогідного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків.

Ефективна ринкова економіка може бути створена в Україні тільки на основі стабільно функціонуючої національної грошової системи з чітко діючим механізмом регулювання банківських і фінансових структур. Ось чому надзвичайно важливим заходом стало здійснен­ня восени 1996 p. так довго очікуваної грошової реформи в державі з впровадженням стабільної грошової одиниці — гривні. Проте щоб ефективно виконувати свою роль, грошова одиниця має базуватися на міцному валютному резерві і наявних товарних ресурсах, конку­рентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тільки стабільні гроші можуть надійно стимулювати зростання, структурне і якісне оновлення економіки держави.

В державі мають бути здійснені радикальні заходи щодо подолання найбільшого зла в національній економіці — масової несплати податків.

Сьогодні в умовах надзвичайно глибокої кризи в Україні особли­вого значення набуває такий напрямок економічної політики, як уп­равління економічними реформами. Глибоке реформування струк­тури державного управління, рішуче підвищення рівня керованості всіма ланками економічного процесу — одне з найважливіших зав­дань органів законодавчої та виконавчої влади.

Необхідно здійснити систему заходів для структурної перебудови діючої системи управління економікою. Галузевий принцип управ­ління себе вичерпав. Нині всі галузеві міністерства фактично перетворилися в гальма економічних реформ. Вони значною мірою втра­тили управлінські функції й не впливають реально на стан справ в економічному житті. Все це визначає необхідність, з одного боку, структурної перебудови діючої системи економічного управління, приведення її у відповідність з реаліями економічних перетворень, з іншого — перенесення значної частини функцій управління як економікою, так і соціальною сферою в регіони. Зараз урядову політи­ку з цього питання спрямовано на забезпечення суттєвого підвищення як функціональних повноважень, так і відповідальності обласних виконавчих структур в управлінні економікою регіонів.

Політика і глобальні проблеми сучасності.

У другій половині нашого століття людство натрапило на проблеми, від вирішення яких залежить подальший соціальний прогрес. доля цивілізації. Ці проблеми отримали назву глобальних (від лат globus — Земна куля). Визначальною особливістю цих проблем є їхня комплексність, системність та загальний характер, зумовлені зростаючою єдністю сучасного світу, тенденціями до посилення взаємозв'язку і взаємозалежності існуючих економічних і політичних структур.



До глобальних політичних проблем сучасності належать:

  1. Виживання людського роду, тобто самозбереження життя світового співтовариства, захист цивілізації від загибелі, самознищення.

2. Планетарна відповідальність усіх народів, націй, держав, класів, політичних партій, соціальних груп, індивідів за пом'якшення й вирішення глобальних проблем.

3. Обов’язковість широкого міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних політичних проблем. Це означає неможливість такого вирішення силами однієї країни і навіть групою країн. Здійснення такого співробітництва доведено практикою.

Для зручності наукового аналізу глобальні проблеми класифікуються за групами: глобальні військово-політичні проблеми; глобальні політико-економічні проблеми; глобальні соціально-політичні проблеми.

Напередодні XXI ст. інтенсивне зростання глобальних соціально-політичних проблем неминуче веде світову цивілізацію до катастрофи. В такій ситуації питання врятування життя на планеті, виживання людства набуло пріоритетного значення. На попередніх етапах історії не виникала потреба самозбереження людства — воно вважалося вічним. На сучасному етапі розвитку науково-технічної революції з'явилися чинники, що загрожують відтворенню і продовженню життя людства, самим умовам існування людського роду взагалі. Піклування про збереження цивілізації є першою необхідністю, як і потреба людини в засобах підтримання фізичного існування. Задоволення цієї корінної потреби перетворилося в загально-людський інтерес.

Один з ефективних способів запобігання загибелі всього живого на планеті — комплексне вивчення, узагальнення й поширення національного й міжнародного досвіду як основа пошуку нових, різноманітніших форм і засобів вирішення глобальних проблем, передавання такого досвіду майбутнім поколінням. До того ж важливим є як позитивний, так і негативний досвід.

Практика світового політичного життя засвідчує, що людство багато зробило для того, щоб упродовж кількох десятиріч від дня створення атомної бомби світ не було втягнено в ядерну війну. Однак реальна ситуація в період переходу до третього тисячоліття складається так, що сили прогресу ще не в змозі встановити вічний мир, а сили реакції вже не можуть штовхнути людство в ядерну прірву, тому що, з одного боку, цьому протидіє могутній планетарний антивоєнний потенціал, а з іншого — неминуче загинуть і самі палії війни. Рух прихильників миру на всіх континентах багато зробив для того, щоб перервати роковий цикл «війна — мир — війна», і його досвід має стати політичним здобутком нинішніх і майбутніх жителів планети.

Щоб врятувати світ, нейтралізувавши найнебезпечніші тенденції розвитку цивілізації, слід відмовитися від тактики «перегравати один одного» в процесі світового існування. Треба обстоювати право народів на суверенний вибір напрямів розвитку, право людини на соціальну справедливість. Прогресивним силам світової співдружності слід дедалі активніше виступати послідовними носіями ідей миру, роззброєння та виключення термоядерної війни з життя людства. За цих умов прогресивні сили світу повинні боротися не просто за відвернення війни, а ставити за мету створення міжнародного порядку, який дав би змогу звільнитися від панування військової сили, встановити добросусідство і співробітництво народів, налагодити широкий обмін усіма цінностями політичного й культурного надбання людства.

Світовий соціально-політичний досвід показує ієрархічність, неоднозначність загальнолюдських завдань. До цього часу головною була реалізація глобальних військово-політичних завдань. Це пов'язано не тільки з тим, що світова війна відкинула б людство в небуття, а й з необхідністю вивільнити з ненажерливої гонки озброєнь величезні матеріальні та інтелектуальні ресурси для вирішення глобальних політико-економічних і політико-екологічних цілей. Але це зовсім не означає суворої черговості у розв'язанні глобальних проблем. Уже зараз з'являється тенденція виходу на перший план світових політико-екологічних проблем. «Завойовуючи» природу, люди підривали природні основи власної життєдіяльності, стабільності світових екологічних систем, зменшили біологічну різноманітність на планеті.

Відтак різко погіршився стан навколишнього середовища. Самі лише економічні збитки від забруднення навколишнього середовища обчислюються щороку багатьма мільярдами доларів, а про соціальні, політичні, естетичні та інші види втрат годі й казати. Виникла світова екологічна загроза, причому не лише теперішньому, а й майбутнім поколінням людей. Головний спосіб розв'язання політикоекологічних проблем — така організація виробничої та невиробничої діяльності людей, яка забезпечила б нормальний екологічний розвиток — перетворення навколишнього середовища в інтересах усього людства і кожної людини. Соціальна практика свідчить, що зусилля світової співдружності слід скеровувати одночасно, паралельно на реалізацію всіх блоків загальнолюдських завдань в єдиному пакеті, в процесі такої діяльності буде враховуватись і їхня супідрядність.

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка