Політологія як наука. Предмет політології



Сторінка7/28
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28

Політична свідомість і політична культура.

Політична свідомість – опосередковане відображення політ, життя сусп-ва, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політ, суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

Теоретичним дослідженням феномена П.с. займаються різні науки. Філософія розглядає її як форму сусп. свідомості й аналізує у поєднанні із сусп. буттям. Політична соціологія виділяє у П.с. ідеологічний і масовий рівні, зосереджуючи увагу на розкритті суттєвих характеристик консервативної, ліберальної, реформістської, радикальної та ін. типів П.с., досліджує масову П.с. як поєднання усгановок, що склалися у сфері ідеолог. та політ, діяльності, і висновків, отриманих суб'єктом внаслідок самостійного аналізу сусп.політ. діяльності. Психологія політики поєднує аналіз змісту П.с. з індивід, механізмом її існування. П.с. входить до складної психічної діяльності особистості й функціонує за її законами. П.с. - це сприйняття суб'єктом тієї частини реальності, що пов'язана з політикою, це суб'єктивний образ політ, системи. Знання та уявлення про політику не є продуктом індивід, свідомості. Особистість здобуває їх із навколишнього середовища в ході політ, соціалізації.

Структура П.с. складна і суперечлива. Згідно з функціональним принципом класи4)ікації в ній можна виділити такі аспекти: політико-психологічний (почуття, настрої, наміри, мотиви, установки,переконання,воля та ін.), політико-ідеологічний (цінність, ідеал, ідея, доктрина, концепція, погляди, теорія та ін.), політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформістська, радикальна та ін.). За суб'єктом П.с. класифікують на П.с. сусп-ва, нації, класу, групи, особистості, масову П.с., а також громад, думку. За ставленням до влади розрізняються автократична П.с. і демократична П.с. з їх численними підтипами. У гносеолог. плані виділяють П.с. на емпіричному і теоретичному рівнях, буденну і наукову П.с. та ін. П.с. складається в процесі пізнання кожної форми політико-владних відносин: представницької (законодавчої), виконавчої і судової, а також сукупності політ, інтересів суб'єктів, установки і цінності яких синтезовані в колективну волю, виражену в меті й завданнях політ, дій і спрямовану на здійснення функції народовладдя, управління і самоуправління. Важл. фактором формування П.с. є політ, виховання.

Усвідомлення політики на теорет. рівні сприяє вирішенню стратег. і тактичних політ, завдань і цілей, визначенню засобів і методів їх досягнення, виробленню різноманітних концептуальних підходів до втілення і коригування політ. рішень і програм. Емпіричний рівень П.с., що відображає політ. дійсність у формі відчуттів, уявлень, ілюзій, переживань і т.ін., слугує живильним грунтом для формування політ, культури суспва. До осн. функцій П.с. належать: пізнавальна, норматчвно-регулятивна, інтегративна, прогностична.

П.с. покликана адекватно відображати процеси демократизації в зовнішньополіт. і міжнар. розвитку, прагнення народів жити в мирі і злагоді, виключити війни із життя суспва, досягти на ділі пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей, свободи соц. і політ, вибору. В Україні на сучас. етапі розпочався й постійно відбувається складний і тривалий процес формування дем. П.с.



Політична культура

(від лат. -cultura, вирощування; виховання, освіта; розвиток) - частина загальної культури, яка формується і виявляється в процесі політ. життя; історично і соціально зумовлений продукт політ, життєдіяльності людей, їх політ, творчості, який відбиває процес опанування сусп-вом, націями, класами, ін. соц. спільнотами та індивідами політ. відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як суб'єктів політ, життя.

Сам термін «політична культура» уперше вжив нім. філософ XVIII ст. І.Гердер. Як особлива концепція П.к. завдячує теорії «суб'єктивно мотивованої соціальної дії» М.Вебера і його вченню про роль цінностей як каталізаторів соц. змін. Концептуальна розробка проблем П.к. вперше розпочалася в 50-х -на поч. 60-х pp. XX ст. в працях амер. вчених Г.Алмонда, С. Вер-би, Д.Пауелла та ін.

П.к. включає в себе культуру політ, мислення і поведінки індивідів і соц. спільнот, культуру організації та функціонування політ. ін-тів і всього політ, життя в сусп-ві. За структурою П.к. складається із політ, знань, політ, ідеології і психології, політ, досвіду і традицій, політ, ін-тів, норм, зразків і засобів політ, діяльності. У П.к. особи, поряд з політ, знаннями, ідеолог. позиціями та зразками політ. діяльності, велике значення мають емоційно-психолог. компоненти політ, переконання, почуття, настрій, оцінки, переживання і т. ін. Системоутворюючими у П.к. є політ, ідеологія, політ, знання і переконання. П.к. виконує такі функції: забезпечення реалізації інтересів відповідних соц. спільнот людей і політ, стабільності сусп-ва (гол. функція); опанування політ. відносин; нормативно-регулююча; політ. соціалізації; комунікативна; прогностична тощо.

Характер і стан П.к. справляють істотний вплив на формування і функціонування політ, системи та ін-тів, на особливості політ, режиму, взаємовідносини між громадянами і владою, на політ, поведінку людей та їх громадсько-політ. орг-цій. Характерні риси і особливості П.к. зумовлюються конкретно-іст., екон., соціально-класовими, національно-етнічними, регіон., профес. та ін. чинниками. Як підсистема загальної культури П.к. взаємодіє з її підсистемами - культу-рами екон., моральною, правовою, естет., еколог, і т.ін. П.к. містить у собі елементи особистого, класового, національного і загальнолюдського.

У політичній науці використовується метод типологізації П.к. за різними ознаками. Так, за суб'єктом розрізняються П.к. сусп-ва, соц. спільноти і особи, виділяються також окремі класові П.к., П.к. еліти. За ознакою ступеня консенсусу між членами сусп-ва стосовно до осн. політ, цінностей і правил політ, «гри» розрізняється «фрагментарна» й «інтегрована» П.к.; за орієнтацією на режим політ. життя - «тоталітарна», «авторитарна» та «демократична» ; за орієнтацією на засоби політ, дій – «реформістська», «революційна», «контрреволюційна», «консервативна» П.к. тощо.

Незважаючи на складність виділення іст. типів П.к., у світовій науковій думці закладені основи її класифікації за цією ознакою. Насамперед відзначаються цивілізаційний і формаційний підходи до класифікації іст. типів П.к. Згідно з марксист, традицією використовується формаційний підхід, який доповнюється класовими, етнічними та деякими ін.характеристиками П.к., що функціонують у межах одного типу формаційної П.к. Амер. політологи Г.Алмонд і С.Верба через порівняльний аналіз різних П.к., враховуючи специфіку властивих їм почіт. орієнтацій, виділили три її «чистих типи»:

1) «патріархальну П.к.», якій властиві такі риси: брак у сусп-ві чітко виражених спеціалізованих політ, ролей і зацікавленості підданих у функціонуванні політ. системи; орієнтація членів сусп-ва на вождів племені, шаманів і т.ін.; невіддільність політ, орієнтацій від реліг. і соц.; 2) «підданську П.к.», що характеризується сильною орієнтацією на політ, систему і наслідки її функціонування, усвідомленням особливого авторитету влади, низьким рівнем участі підданих у політ, житті; 3) «активістську П.к.», яка відзначається значним інтересом громадян до політ, системи і наслідків її функціонування, а також активною орієнтацією на особисту участь у політ. житті. Сполучення цих «чистих типів» П.к. дає кілька змішаних типів П.к., що реально (функціонують у політ, процесі. Вищим з них визнається а в горами цісї типології «громадянська культура», в якій переважає активістська П.к. із збереженням елементів патріархальної та підданської П.к. Типи П.к., виділені Г.Алмондом і С.Вербою, певною мірою віддзеркалюють особливості різних іст. епох. Розгорнуту класифікацію іст. типів П.к. розробив також польськ. політолог Є.Вятр. Засадами його типології є зв'язок П.к. із сусп.-політ. формаціями і притаманними їм політ. системами. Відповідно до цього Є. Вятр виділяє такі типи П.к.: 1) традиційна П.к., що відповідає рабовласн. і феод. сусп-вам і має три різновиди: племінну, теократичну і деспотичну П.к. Поряд з основною - традиц. П.к. функціонує другорядний тип - П.к. станової демократії із різновидами: патриціанською і дворянською П.к. 2) буржуазно-демократична П.к., як оси. тип П.к. капіталіст. сусп-ва з різновидами: консервативно-ліберальною і лібсрально-демократичною П.к. Як другорядний тип тут виділяється автократична П.к. із різновидами - авторитарною і тоталітарною П.к. 3) П.к. соціалістичної демократії як осн. тип П.к. соціаліст, сусп-ва, а поряд з нею другорядний тип - реліктова автократична П.к. Кожен іст. тип П.к. характеризується певним редукціонізмом і має доповнюватися нац., соціально-класовими і регіон, підходами до аналізу.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка